Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоровя громадян у процесі виконання трудової діяльності
 Скачать 3.48 Mb.
|
|
Шумоміри різних конструкцій, як правило, складаються з датчика (мікрофона), підсилювача та вимірювального пристрою і мають частотні (“JIi”,“A”,“C”) та часові (“F” - швидко, “S” - повільно, “І” - імпульс) характеристики. В ході вимірювання рівнів звуку (дБА) застосовується характеристика “А”, при вимірюванні рівнів звукового тиску в октавних смугах - характеристика “Фільтри”. Характеристика “Повільно” свідчить про проведення вимірювання постійного та деяких інших видів шуму, головною характеристикою яких є середній рівень, а характеристика “Імпульс” - про вимірювання рівнів імпульсного шуму. Характеристика “Швидко” застосовується в ході вимірювання шуму, який коливається у часі. У разі відсутності приладу для частотного аналізу шуму орієнтовну оцінку його характеру можна отримати порівнюючи значення на шкалах “дБС” та “дБА” (при різниці 0-2 дБ - шум високочастотний: вище 1000 Гц; 2-5 дБ - середньочастотний: 400-1000 Гц, 5 і більше дБ - низькочастотний: до 400 Гц). Вимірювання шуму на робочих місцях повинно проводитися при роботі не менш ніж 2/3 технологічного обладнання та при увімкненій вентиляції. При цьому мікрофон має бути розташований на висоті 1,5 м над рівнем підлоги (якщо робота проводиться сидячи - на рівні голови) і спрямований у бік джерела шуму. Розглядаючи проблеми впливу шуму на здоров’я і працездатність людини, слід зазначити, що залежно від рівня, характеру та умов дії він може досить негативно впливати на організм. Такий вплив стосується як організму людини в цілому, так і окремих її органів і систем, передусім слухового аналізатора. Тому для вивчення особливостей дії шуму на людину використовують різноманітні методи функціональної діагностики. Найбільш поширеним методом інструментального дослідження функціональних можливостей органа слуху є визначення порогів слухової чутливості на підставі проведення тональної порогової аудіометрії з використанням клінічних (АК), поліклінічних (АП) або масових (AM) аудіометрів, а також аудіотестера AT-01. Крім того, ураховуючи те, що супутніми проявами несприятливої дії шуму на організм людини є різноманітні порушення з боку ЦНС, органів кровообігу, зорової сенсорної системи та інших органів і систем, досить часто використовують такі методи функціональної і лабораторної діагностики, як електроенцефалографія, хронорефлексометрія, електрокардіографія, пульсотахометрія, тестові методики визначення ступеня зосередженості уваги та рівня розумової працездатності тощо. Для оцінки рівня суб’єктивного сприйняття шуму використовують метод анкетного опитування. Численні наукові дослідження, виконані за різних умов, свідчать про те, що вже внаслідок впливу шуму з інтенсивністю понад 40 дБ (а у нічний час понад 25-30 дБ) реєструється надзвичайно широкий спектр різноманітних скарг і спостерігається цілий ряд об’єктивних зрушень з боку показників стану здоров’я та працездатності робітників, а внаслідок тривалої дії високих рівнів шуму можуть виникати специфічні та неспецифічні зрушення, що засвідчують появу патологічних змін органічного генезу. Особливо чутливою до дії шуму є ЦНС. Внаслідок впливу шумових подразників порушується сон, підвищується внутрішньочерепний тиск, з’являються емоційна напруженість, дратівливість, збудження, немотивована агресивність або, навпаки, глибока депресивність, знижуються зосередженість уваги і розумова працездатність. Саме ці явища засвідчують дані, наприклад енцефалографічного дослідження, зокрема, зменшення частоти a-ритму та збільшення р-ритму. Внаслідок впливу шуму, сила якого перевищує 60 дБ, суттєво зростає час латентного періоду сенсомоторної реакції у відповідь на пред’явлення світлових або акустичних сигналів, збільшується кількість помилок під час здійснення розрахункових та інших операцій, суттєво знижується загальна продуктивність праці, збільшується травматизм на виробництві, спостерігаються виражені зміни у біохімічному складі крові (підвищується рівень адреналіну, глюкози), підвищується споживання кисню нервовими клітинами тощо. Можуть виникати доволі стійкі зміни з боку функціонального стану автономної нервової системи. Пропорційно до значень звукового тиску і залежно від частоти акустичних коливань відбувається звуження переферійних капілярів, зростає частота серцевих скорочень, підвищується артеріальний тиск, змінюються частота і ритм дихання. Якщо рівень шуму становить 40-50 дБ, негативні реакції можуть виникати навіть уві сні. При рівні звукового тиску шуму понад 85-90 дБ розвивається застійне гальмування в корі головного мозку, інколи можуть спостерігатися епілептичні напади та інші патологічні прояви подібного плану. Суттєво збільшується поширення випадків гіпертонічних кризів, передусім, серед населення, яке мешкає в районах з підвищеним рівнем транспортного шуму, або працівників, які переважно виконують виробничі операції, пов’язані з високим рівнем шуму. В результаті впливу шуму доволі часто виникають порушення тонусу і сили м’язів, і, як наслідок, знижується м’язова працездатність, погіршуються умовно-рефлекторні реакції, і передусім ті з них, що пов’язані з диференціюванням рухів. Навіть за відносно невеликих рівнів шуму (50-55 дБ) погіршуються темнова адаптація, контрастна чутливість, зменшується чутливість до адекватного сприйняття деяких кольорів, насамперед до жовтогарячого та червоного, знижуються стійкість ясного бачення та гострота зору, порушуються процеси терморегуляції, спостерігається блідість шкіри та слизових оболонок. Шум впливає і на систему травлення, посилюючи секреторну та гальмуючи евакуаторну діяльність. Суттєво знижується внаслідок дії шуму чутливість до сприйняття вібраційного впливу. Так, у тому разі, коли гучність складає понад 100 фонів, вібраційна чутливість знижується на 5-7 дБ. Орієнтовно прийнято розрізняти 3 ступеня реакції у відповідь на вплив шуму різної гучності. Якщо її рівень становить 30-60 фонів - спостерігаються неприємні суб’єктивні реакції, 60-90 фонів - об’єктивні реакції з боку ЦНС, 90 фонів та вище - патологічні ураження слухового аналізатора та інших систем і органів. Тривала праця в умовах підвищеного рівня шуму може призводити до виникнення важких порушень функцій слухової сенсорної системи і, як наслідок, до професійного захворювання, відомого як шумова хвороба. Шумова хвороба являє собою специфічне ураження органа слуху, що характеризується зниженням слухової чутливості з наступним розвитком професійної приглухуватості і глухоти. Крім того, відмітними особливостями шумової хвороби є поява цілої низки так званих неспецифічних розладів та уражень, а саме - зрушень асте- но-невротичного і астено-вегетативного характеру, зрушень з боку серцево-судинної системи та шлунково-кишкового тракту, розвиток яких, як правило, випереджує мані- фестні морфофункціональні ураження слухової сенсорної системи. Існує пряма залежність між проявами та виникненням шумової патології і стажем роботи в умовах шумового виробництва. Виявлено, що при професійному стажі понад 10-15 років майже 80-90 % працівників (клепальники, ковалі) страждають на шумову хворобу. Розглядаючи особливості специфічних уражень, що реєструються при шумовій хворобі, слід, в першу чергу, відмітити появу морфологічних та функціональних уражень внутрішньої та середньої ділянок слухового аналізатора. Причому найпоширенішою формою шумової хвороби є та, для якої характерне комбіноване ураження внутрішнього і середнього вуха з розвитком кохлеарного невриту та нападами запаморочення за типом хвороби Меньєра. Загалом в основі провідних клінічних проявів шумової патології знаходиться розвиток нейросенсорного зниження слуху, що повільно прогресує та зумовлене виникненням висхідного кохлеарного невриту, тобто ураженням, передусім, звукосприймального апарату. У клінічному перебігу шумової хвороби розрізняють 3 стадії: Перша стадія - слухова адаптація. Основною об’єктивною її ознакою є певне підвищення порогу слухового сприйняття (на 5-10 дБ), яке відновлюється після пере бування в умовах шумового впливу протягом терміну не більш ніж 1 година, провідними клінічними проявами - суб’єктивна невідповідність оцінок гучності шуму, перекручування слухових відчуттів у ситуаціях, що вимагають сприймання складних звуків, внаслідок своєрідної захисної фізіологічної реакції, а саме скорочення м’язів слухових кісточок, зниження тиску на мембрану овального отвору тощо. Друга стадія - слухова втома. Для цієї стадії дуже характерним є підвищення порога слухової чутливості на 25 дБ і більше з його поступовим відновленням протягом терміну в межах 2-16 годин. Третя стадія - прогресуюча приглухуватість. Її головна об’єктивна ознака - відсутність відновлення порога слухової чутливості, який сягає 40-50 дБ, протягом понад 24 години. Для стадії прогресуючої приглухуватості вельми характерними є і такі ознаки, як головний біль, запаморочення, різке зниження слуху у звичайних побутових умовах. В основі цих станів знаходиться цілий ряд змін органічного характеру з боку органу слуху, і зокрема, стійкі дистрофічні і некробіотичні зміни в слухових кісточках, кортієвому органі, розлитий кохлеарний неврит тощо. Слід зауважити, що вихідним проявом формування професійної приглухуватості прийнято вважати зниження слухової чутливості, передусім до високочастотних звуків. Тому для її ранньої діагностики необхідно визначати слуховий поріг сприйняття звукових коливань не лише шепітною мовою, але й на підставі використання аудіометра з джерелом шуму, який генерує звук з частотою 4000 Гц. К Критерії оцінки слухової функції осіб, які працюють в умовах впливу шуму та вібрації ритерії оцінки професійно-зумовлених змін слухової функції у осіб, які працюють в умовах впливу шуму та вібрації, наведені в табл. 5.
Таблиця 5 Головними неспецифічними проявами шумової хвороби є: нейроциркуляторна дистонія переважно за гіпертензивним, рідше - за кардіальним та лише в окремих випадках - за гіпотензивним типами, астено-вегетативний синдром і неврастенічні реакції, дисфункції шлунку, внаслідок порушення його евакуаторної фунції, знижен ня імунологічної реактивності, яка виражається у суттєвому зростанні серед працівників шумових виробництв, перш за все, захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, зниження рівня працездатності і продуктивності виробничої діяльності, виникнення передчасної втоми, зниження розбірливості і виразності мови та інші неприємні відчуття. Хворі на шумову хворобу обов’язково повинні підлягати лікуванню і в подальшому переводитися на роботу, яка не пов’язана з перебуванням протягом робочої зміни в умовах підвищеного шумового впливу. Лікування шумової хвороби має бути комплексним і включати нормалізацію режиму сну, раціональне харчування, вітамінотерапію, використання транквілізаторів та інших заспокійливих фармакологічних засобів, фізіотерапевтичних процедур, гідротерапії, деяких радіоакустичних методів тощо. Важливим компонентом комплексної терапії має бути і санаторно-курортне лікування. Профілактика шкідливого впливу шуму на організм людини здійснюється шляхом запровадження цілого комплексу заходів запобіжного змісту, основою якого є гігієнічне нормування допустимих рівнів шуму в різних приміщеннях. Заходи, що спрямовані на боротьбу з шумом та використовуються у процесі здійснення запобіжного та поточного санітарного нагляду, повинні передбачати проведення гігієнічного нормування та мати технологічний, санітарно-технічний, архітектурно-планувальний, організаційний та лікувально-профілактичний характер. Технічні заходи щодо запобігання шумової хвороби, що поєднують у своїй структурі технологічні та санітарно-технічні засоби, як правило, використовуються у 3-х головних напрямках : усунення причин виникнення шуму або зниження його у джерелі шумоутворення; послаблення шуму на шляхах його передачі; безпосередній захист працівників, які підлягають дії шуму. Найбільш ефективним засобом зниження шуму є усунення причин виникнення шумових подразнень або зниження їх інтенсивності у джерелі шумоутворення шляхом оптимізації різних технологічних процесів, які супроводжуються генерацією акустичних коливань звукового діапазону, на підставі заміни шумних технологій ма- лошумними або повністю безшумними (наприклад, заміна клепання на зварювання), зниження шумоутворення завдяки відповідній раціоналізації експлуатаційних якостей машин, агрегатів, транспортних засобів тощо. Послаблення шуму на шляхах його передачі відбувається шляхом використання різноманітних шумозахисних екранів, будівельних конструкцій та шумозахисних кабін. Значний ефект зниження шуму надає застосування акустичних екранів, що відгороджують джерело шумоутворення від робочого місця. У багатоповерхових виробничих приміщеннях особливо важливим є захист працівників від дії структурного шуму, який поширюється безпосередньо по конструкціях приміщень, шляхом улаштування та обладнання так званих плаваючих фундаментів. Крім того, одним з найбільш простих та поширених технічних засобів боротьби з шумом, що полягають у безпосередньому захисті працівників, які підлягають дії шуму, є застосування звукоізолюючих кожухів. До числа провідних архітектурно-планувальних заходів відносять такі заходи, як локалізація джерела шуму, правильна розстановка обладнання у робочих приміщеннях, улаштування звукопоглинального оздоблення, запровадження принципу функціонального зонування земельних ділянок промислових підприємств та встановлення санітарно-захисних зон навколо ділянок розміщення житлових і громадських будівель, дитячих дошкільних закладів, навчальних закладів, лікарень та місць (проїжджих частин вулиць) з підвищеним рівнем транспортного шуму, а також окремих його джерел. Організаційні заходи спрямовані на організацію та забезпечення режиму професійної діяльності, що обґрунтований з фізіолого-гігієнічних позицій, обмеження часу роботи в умовах високого рівня шуму, дотримання правил громадського порядку і поведінки під час користування шумоутворюючими акустичними приладами у побуті тощо. Ураховуючи, що за допомогою використання різноманітних технічних засобів не завжди вдається розв’язати проблему надійного захисту працівника від впливу шуму, велика увага повинна бути приділена застосуванню індивідуальних засобів захисту від шуму (вкладники “Беруші”, антифони, навушники, заглушки тощо). Важливе місце у структурі заходів щодо боротьби зі шумом належить лікувально- профілактичним заходам, які полягають у проведенні попередніх та поточних медичних оглядів, підвищенні опірності організму робітників до несприятливого впливу шуму (приймання комплексу вітамінних та адаптогенних препаратів) тощо. До праці в умовах підвищеного шумоутворення не слід допускати осіб з медичними протипоказаннями. До таких протипоказань належать: отосклероз та інші хронічні захворювання органу слуху, виражені порушення функціонального стану вестибулярного апарату, вегетативні дисфункції, неврози, неврити, поліневрити, психопатії, органічні захворювання ЦНС, гіпертонічна хвороба, стенокардія, виразкова хвороба шлунка або дванадцятипалої кишки з частими загостреннями. Значний позитивний ефект надає широке використання санаторно-курортного лікування. Вібрація. Вібрація являє собою коливальні рухи, які відбуваються в механічних системах із пружними зв’язками внаслідок впливу певної збуджувальної сили. Найпростішою, показовою як із суто фізичної, так і з фізіолого-гігієнічної точки зору, формою коливань такого роду є гармонійні, синусоїдальні коливання, які характеризуються максимальним переміщенням тіла (точки), що коливається у просторі, тобто його амплітудою, а також певною кількістю повних циклів коливань за одиницю часу, тобто частотою. Людина відчуває вібраційні коливальні рухи у достатньо великому діапазоні частот - від 0,15 до 8000 Гц. Час, за який відбувається один повний цикл коливань, має назву періоду і є величиною, що обернено пропорційна частоті. Крім того, як важливі фізичні характеристики вібрації необхідно визначити віброшвидкість та віброприскорення. За способом передачі на людину прийнято розрізняти загальну (передається через опірні поверхні на тіло людини, яка стоїть, сидить або лежить) та локальну (передається переважно через верхні кінцівки) вібрацію. Серед основних різновидів загальної вібрації (або вібрації робочих місць) виділяють транспортну, технологічну та транспортно-технологічну вібрацію. У свою чергу, локальну вібрацію поділяють на вібрацію ударного, обертального та ударно-обертального типів. Основними джерелами генерації загальної вібрації є транспортні засоби (трамвай, метрополітен, залізниця, автотранспорт, різні транспортно-технологічні машини тощо) та різноманітне виробничо-технологічне устаткування (верстати, вентилятори, компресори, бурові і будівельні машини та пристрої тощо). Джерелами локальної вібрації є, насамперед, ручні машини та органи технологічного управління виробничими процесами. За напрямком дії розрізняють горизонтальну та вертикальну вібрацію. За частотними характеристиками вібрація може бути низькочастотною (загальна - від 1 до 4 Гц, локальна - від 8 до 16 Гц), середньочастотною (загальна - від 8 до 16 Гц, локальна - від 31,5 до 63 Гц) та високочастотною (загальна - від 31,5 до 63 Гц, локальна - від 125 до 1000 Гц). За характером розподілу у часі визначають постійну та переривчасту вібрацію. У першому випадку рівень віброшвидкості протягом 10-хвилинного періоду спостереження змінюється не більш ніж на 6 дБ, у другому за аналогічних умов - більш ніж на 6 дБ. Н | ||||||||||||||||||||||