Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоровя громадян у процесі виконання трудової діяльності
 Скачать 3.48 Mb.
|
|
Основні чинники трудового процесу та проблеми збереження здоров’я працівників 2.2.1. Фізичні чинники виробничого середовища Шкідливі чинники фізичної природи, до числа найбільш поширених з яких відносять: шум, вібрацію, температуру, вологість та швидкість руху повітря, освітлення, ультрафіолетове та інфрачервоне випромінювання, по праву вважають такими, що мають суттєве та незаперечне значення для забезпечення оптимальних умов виконання професійної діяльності у медичній галузі. Розглянемо деякі з них. Шум. Шум являє собою сукупність механічних коливань частинок пружного середовища (газу, рідини, твердого тіла) внаслідок впливу певної збуджувальної сили, що заважає сприйняттю корисних акустичних сигналів і справляє певний шкідливий або подразнювальний вплив на організм людини, знижуючи її працездатність. Основними джерелами звуко- та шумоутворення є коливання, що виникають під час зіткнення, тертя або сковзання твердих тіл, протікання рідин, збігання газів тощо. Слід лише зазначити, що шумом, на відміну від звуку, прийнято називати неперіодичні, випадкові, хаотичні коливальні процеси, які відбуваються у пружному середовищі, натомість для звуку властива наявність періодичних, регулярних та упорядкованих коливань. Головними фізичними характеристиками шуму, що мають фізіолого-гігієнічне значення, є його інтенсивність (кількість звукової енергії) та особливості спектрального розподілу (характер розподілу звукової енергії у певних октавних смугах акустичного діапазону). Разом з тим, ураховуючи, що з фізіологічної точки зору акустичні коливання характеризуються виникненням певних відчуттів у слуховій сенсорній системі, зумовлених змінами тиску частинок пружного середовищі, ще однією важливою характеристикою шуму слід вважати його гучність (рівень фізіологічного сприйняття інтенсивності акустичних коливань різної сили та частоти у порівнянні з певним еталонним звуком). Найважливішою фізичною характеристикою шуму є його інтенсивність або сила, що визначається кількістю звукової енергії (енергетичний поріг звукового сприйняття складає 10 Вт/м) та залежить від величини амплітуди звукової хвилі. Причому чим більшою є ця амплітуда, тим інтенсивнішим є шум. У разі збільшення звукового тиску збільшується і ступінь його сприйняття, з’являється больове відчуття. Існує 2 шкали вимірювання інтенсивності шуму - абсолютна і відносна. За абсолютною шкалою інтенсивність шуму можна характеризувати абсолютними значеннями тиску в паскалях (Па), за відносною, яка більш зручна і прийнятна, - у децибелах (дБ). Орієнтовні рівні шуму, який створюють різні джерела, наведено в табл. 3. Загалом людина здатна відчувати акустичні коливання у межах від 16 до 20000 Гц, які, власне, і вважаються звуковими. Натомість акустичні коливання з частотою понад 20000 Гц називають ультразвуком, акустичні коливання з частотою менше 16 Гц - інфразвуком. Таблиця З Орієнтовні рівні шуму, який створюють різні джерела
Ступінь сприйняття людиною звукових коливань з віком поступово знижується. Так, установлено, що більшість осіб у віці понад 50-60 років погано або зовсім не відчувають акустичні коливання з частотою вище ніж 5000 Гц. Подібне явище притаманне й особам із патологічними зрушеннями з боку слухового аналізатора або з деякими іншими захворюваннями. Тому прийнято вважати, що основний спектр звукових частот коливається у межах від 45 до 11200 Гц. Такий широкий діапазон зумовлює необхідність поділу спектра у ході гігієнічного нормування на окремі проміжки або октави (табл. 4). Причому середньогеометрична (Fcep) частота кожної октави розраховується за формулою (1): F = VF-F7; (1) сер 1 2 * ' ' де Fj - початкова частота октави, Гц; F Октавний спектр звукових частот 2 - кінцева частота октави, Гц.
Таблиця 4 Гучність шуму залежить не тільки від його інтенсивності, але й від частоти. Одиницею вимірювання гучності є фон. Один фон являє собою гучність звуку силою 1 дБ з частотою 1000 Гц, яку вважають “стандартною” частотою для здійснення акустичних вимірювань. За такою частотою гучність звуку (шуму) з інтенсивністю 20 дБ становить 20 фонів, з інтенсивністю 40 дБ - 40 фонів і т. д. Однак, якщо частота має тенденції до змінювання, то навіть при одній і тій самій силі звуку його гучність буде більшою або меншою. Частоти, менші за 1000 Гц, сприймаються як менш гучні, частоти, більші за 1000 Гц - як більш гучні (з максимумом між 4000-8000 Гц і подальшим зниженням). Тому при різній інтенсивності шуму його гучність буде однаковою. На практиці доволі часто використовують так звані криві рівнів гучності, які надають можливість оцінити перевищення або відповідність фактичного рівня шуму його нормативним значенням для тих або інших приміщень, що встановлені для стандартної (1000 Гц) частоти звуку (рис. 8). Як ще одну допоміжну одиницю гучності визначають сон. Один сон дорівнює 10 фонам. Під час проведення гігієнічної регламентації шуму відповідно до санітарних норм і правил прийнято виділяти різні його види за походженням, характером спектру, частотними характеристиками та особливостями розподілу звукової енергії у часі. Так, за особливостями походження розрізняють: виробничий шум, який, у свою чергу, слід поділяти на механічний (ударний, від тертя), аеродинамічний (зумовлений роботою авіадвигунів, вентиляторів, форсунок тощо) та гідродинамічний (викликаний дією гідрогенераторів) шум; побутовий шум; вуличний (або транспортний) шум.  125 500 2000 8000 Середньогеометричні частоти октавних смуг, Гц Рис. 8. Криві рівнів гучності шуму За характером спектрального розподілу шум прийнято поділяти на: вузькосмуговий (зі спектром шуму, що розміщується в межах 1 октави); широкосмуговий (зі спектром шуму, що розміщується в межах понад 2 октав); багатосмуговий (зі спектром шуму, що займає діапазон усіх октав, які мають місце); тональний (зі спектром шуму, що характеризується перевищенням (не менш ніж на 10 дБ) рівня шуму в одній певній смузі над іншими сусідніми, тобто наявністю виражених дискретних тонів. За частотними характеристиками виділяють такі різновиди шуму: низькочастотний, який займає частотний діапазон у межах від 16 до 350 Гц; середньочастотний, який займає частотний діапазон у межах від 350 до 800 Гц; високочастотний, який займає частотний діапазон у межах від 800 до 20000 Гц. Зрештою, за часовими характеристиками, тобто за особливостями розподілу звукової енергії у часі, розрізняють наступні види шуму: постійний або стабільний, інтенсивність якого протягом робочого дня (8 годин) змінюється у часі не більш ніж на 5 дБ; непостійний або перемінний, інтенсивність якого впродовж робочого дня (8 годин) змінюється у часі більш ніж на 5 дБ. Крім того, непостійний шум поділяють на такі типи: непостійний, що коливається у часі, інтенсивність якого безперервно змінюється в часі; переривчастий, інтенсивність якого безперервно змінюється впродовж робочої зміни на 5 дБ і більше, причому тривалість інтервалів, протягом яких рівень шуму залишається постійним, становить понад 1 с; імпульсний, інтенсивність якого безперервно змінюється впродовж робочої зміни на 5 дБ і більше, причому тривалість інтервалів, протягом яких рівень шуму залишається постійним, становить менш ніж 1 с. До числа основних приладів, що застосовуються для встановлення рівня шуму та визначення інших його головних характеристик, відносять шумовібровимірювальний комплекс ШВК-1, шумоміри “Шум-1М”, ВШВ-1, ВШВ-003, “Брюель-К’єр” (Данія), RTF (Німеччина), полосові фільтри тощо. Проте найбільше поширення у гігієнічній практиці знайшли перші три з числа перерахованих. Як критеріальну характеристику щодо проведення нормування постійного шуму використовують рівень звукового тиску (дБ) в октавних смугах з середньогеометрич- ними частотами 31,5, 63, 125, 250, 1000, 2000, 4000 та 8000 Гц. Як критеріальну характеристику непостійного шуму - інтегральний показник, що має назву еквівалентний рівень шуму (дБА) та являє собою середню арифметичну величину інтенсивності шуму в різних октавних діапазонах. |