Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоровя громадян у процесі виконання трудової діяльності
 Скачать 3.48 Mb.
|
|
; - ураження кістково-м ’язової системи: міофаскуліти, міозити, тендоміозити, артрити, деформуючі артрози тощо; - астено-вегетативні та невротичні прояви. Робота з інструментами, що генерують вібрацію ударного типу (клепання, обрубка тощо), в рівній мірі зумовлюють виникнення як судинних, так і нервових та кістково- м’язових порушень. Під час роботи з інструментами обертового типу (шліфування) виникають головним чином ангіоспастичні судинні розлади. Розвиток вібраційної хвороби суттєво прискорюється і в умовах одночасного впливу декількох несприятливих чинників виробничого середовища, передусім дискомфортного мікроклімату, шуму та цілого ряду хімічних чинників. Вібраційна хвороба, що зумовлена впливом локальної вібрації, характеризується наявністю 3 форм клінічного перебігу: початкової, середньої важкості і важкої. При початковій формі переважають суб’єктивні явища (больові відчуття, парестезії), не значні судинні порушення (гіпотермія, слабкий акроціаноз, слабкопозитивна холодова проба), можливі незначні трофічні зміни м’язів плечового поясу. Для вібраційної хвороби середньої важкості характерним є як посилення проявів, властивих для початкової форми, так і поява кістково-суглобових уражень, функціональних астено-невротичних та астено-вегетативних розладів з боку центральної та автономної нервових систем. Перебіг важкої форми вібраційної хвороби може відбуватися за за двома основними типами - сирінгомієлоподібним і аміотрофічним. Для сирінгоміелоподібного типу вібраційної хвороби характерними є порушення шкірної чутливості, що поширюється на весь плечовий пояс і грудну клітку, атрофічні зміни не тільки кісток, але й всього плечового поясу, поява парезів та паралічів. Для аміотрофічної форми властивим слід вважати своєрідну м’язову атрофію частіше верхніх кінцівок, лише інколи плечового поясу і нижніх кінцівок, яка поступово прогресує, розвиток парезів та паралічів. Крім того, як невід’ємні клінічні прояви обох виділених форм необхідно відзначити виражені судинні кризи, порушення коронарного кровообігу тощо. Вібраційна хвороба, що зумовлена впливом загальної вібрації і спостерігається переважно у водіїв транспортних засобів та операторів транспортно-технологічних агрегатів, також характеризується наявністю цілого ряду характерних симптомів. До їх числа відносять: вестибулопатії, головними ознаками яких є вестибуловегетативні розлади: порушення, що вкладаються у симптомокомплекс “морської хвороби”, запаморочення, головний біль, гіпергідроз тощо; специфічні зміни у поперековій та крижовій ділянках хребта, що проявляються як деформуючий остеоартроз означених відділів хребта; дисфункції залоз шлунково-кишкового тракту, що полягають у серйозних порушеннях моторної і секреторної функцій переважно верхніх відділів: шлунка та дванадцятипалої кишки; ангіодистонічні зрушення як периферичного, так і центрального типу; поліневропатії, в першу чергу, у дистальних відділах нижніх кінцівок; негативні зрушення з боку жіночої статевої сфери (розлади менструального циклу, переважно дисменореї, загострення запальних процесів тощо). Початкові прояви впливу загальної високочастотної вібрації проявляються як помірно виражені зрушення з боку периферичних судин і нервів нижніх кінцівок, поява втоми під час ходьби, періодична загальна слабкість, запаморочення та головний біль. В подальшому з’являються ознаки більш важких функціональних порушень вищої нервової діяльності, вегетативної лабільності, інколи спостерігаються органічні ураження ЦНС. Низькочастотна загальна вібрація, переважно транспортного походження, в першу чергу впливає на попереково-крижові корінці хребта, спричиняє появу остеохондрозу та радикуліту, зумовлює розтягнення зв’язок та виникнення гастроптозу. Комплекс заходів щодо профілактики виникнення вібраційної хвороби включає у свою структуру: проведення гігієнічного нормування, а також застосування технічних, організаційних та лікувально-профілактичних заходів. Технічні заходи обмеження і зменшення вібрації, як і в попередньому випадку, поєднують технологічні та санітарно-технічні засоби, спрямовані на усунення контакту працівників з вібронебезпечним обладнанням та здійснюються завдяки проведенню гігієнічної регламентації параметрів та умов впливу вібрації, застосуванню дистанційного керування, виробничих роботів, автоматизації і заміни технологічних операцій, використанню вібропоглинальних конструкцій машин, агрегатів і транспортних засобів, автоматизації і механізації виробничих процесів тощо. Велике значення має заміна і вдосконалення технологічних операцій (застосування зварювання, клейових сполучень і т. д.) Зниження несприятливого впливу вібрації ручних механізованих інструментів на працівників досягається і шляхом застосування засобів пасивної та активної віброізоляції, а також таких технічних рішень, як зменшення інтенсивності вібрації за рахунок конструктивних вдосконалень безпосередньо у джерелі, використання засобів зовнішнього віброзахисту (наприклад, вібродемпфуючої мастики) тощо. Організаційні засоби полягають у розробці та впровадженні науково-обґрунтова- них режимів праці і відпочинку. Важливими у цьому відношенні заходами є обмеження сумарного часу контакту з вібрацією (до 2/3 від тривалості робочої зміни), встановлення регламентованих перерв для активного відпочинку, проведення фізіотерапевтичних процедур і виробничої гімнастики, а також створення комплексних бригад із взаємозаміною професій. З метою профілактики несприятливого впливу як локальної, так і загальної вібрації, працівники повинні використовувати засоби індивідуального захисту', спецодяг і спецвзуття з вібропрокладками, спеціальні рукавиці тощо. До числа найважливіших лікувально-профілактичних заходів відносять проведення попередніх і поточних медичних оглядів за обов’язковою участю невропатолога, терапевта та отоларинголога, використання цілого ряду спеціальних функціональних досліджень, серед яких обов’язковими є холодова проба, визначення вібраційної чутливості та динамометрія. До роботи з вібронебезпечним устаткуванням не повині допускатися люди, які страждають на виражені вегетативні дисфункції, облітеруючий ендартеріїт, хворобу Рейно, захворювання вестибулярного апарату, хвороби жіночої статевої сфери. Суттєве значення у плані здійснення ефективної профілактики вібраційної хвороби мають і такі лікувально-профілактичні заходи, як теплові процедури для рук (гідропроцедури (ванночки) або сухе повітряне обігрівання), масаж та самомасаж рук і плечового поясу, ультрафіолетове опромінення, вітамінопрофілактика, а також психогігієнічні заходи. Ультразвук. Ультразвук являє собою коливання середовища з частотою понад 20 000 Гц. У сучасному виробництві ультразвук використовується під час проведення паяння, зварювання, лудження, різання, дефектоскопії та цілого ряду інших технологічних процесів. Виділяють наступні провідні біологічні ефекти впливу ультразвуку: термічний, механічний та фізико-хімічний. Саме вони зумовили достатньо широке використання ультразвуку в сучасному виробництві та в першу чергу в медичній практиці, відпо відно для глибокого прогрівання тканин, проведення ультразвукової еходіагностики різноманітних захворювань, безкровного розтину і з’єднання тканин, а також стерилізації сироватки крові і плазмозамінників. Внаслідок дії ультразвуку, рівень якого перевищує гранично-допустимий рівень (ГДР) незалежно від шляхів його впливу: через повітряне середовище або контактним шляхом - вельми імовірним є виникнення таких зрушень у стані здоров’я: з боку ЦНС: астено-вегетативний синдром, парестезії та парези, енцефаловегетополі- неврит; з боку серцево-судинної системи: брадикардія та гіпотонія; з боку органу слуху: суттєве зниження порогу сприймання, лабіринтопатія. До числа основних запобіжних заходів для осіб, що працюють в умовах впливу ультразвуку, відносять: гігієнічне нормування, екранування ультразвукових джерел, застосування дистанційного управління і автоблокування для стаціонарного та портативного обладнання, використання індивідуальних засобів захисту (рукавиці з ізолюючими прокладками тощо), проведення попередніх та періодичних медичних оглядів. Інфразвук. Інфразвуком називають акустичні коливання з частотою нижче 16 Гц. В основі біологічної дії інфразвуку також знаходяться термічний, механічний та фізико-хімічний ефекти. Вплив інфразвуку, що перевищує ГДР, зумовлює виникнення вираженої астенізації вищої нервової діяльності, зниження слуху, переважно в діапазоні низьких і середніх частот звукового ряду, виражене зниження працездатності, негативну дію на емоційну сферу тощо. Найбільш ефективним і практично єдиним засобом боротьби з інфразвуком слід вважати зниження рівня його генерації безпосередньо у джерелі утворення (вибір малогабаритних конструкцій технологічного обладнання з великою жорсткістю з’єднання тощо). Доволі часто для попередження негативного впливу інфразвуку використовують заглушки та поглиначі інтерференційного типу, звукопоглинальні панелі і кожухи. Як індивідуальні засоби захисту широке поширення знаходять різноманітні антифони, вкладники та навушники. Знижений та підвищений атмосферний тиск. Виробнича діяльність працівників у сучасному виробництві, як правило, відбувається в умовах впливу атмосферного тиску, близького до 760 мм рт. ст. Проте в ряді випадків, наприклад, під час виконання робіт під водою або у водо- насичених ґрунтах, в процесі водолазних і кесонних робіт, при підводному плаванні в аквалангах, у ході медичної діяльності в барокамерах працівники можуть знаходитися в умовах підвищеного атмосферного тиску. Натомість при підйомі в гори, перебуванні над землею в літальних апаратах люди, навпаки, знаходяться в умовах впливу підвищеного атмосферного тиску. Розглядаючи біологічну дію підвищеного атмосферного тиску, слід відзначити, що під час виконання короткочасної роботи в умовах гіпербарії відмічається певне підвищення фізичної працездатності та легка ейфорія. Разом з тим в умовах тривалого перебування під тиском, значення якого перевищують 7 атмосфер, можуть проявлятися симптоми токсичної дії деяких газів, котрі входять до складу повітря, що вдихається. Проте найбільш небезпечним є період декомпресії, під час якого або через певний відносно короткий відрізок часу вже в умовах нормального атмосферного тиску може розвинутися декомпресійна (кесонна) хвороба. Патогенетичною основою виникнення декомпресійної хвороби є процес десатурації азоту, накопиченого внаслідок впливу підвищеного тиску в різних тканинах організму, в першу чергу в ліпоїдній та жировій тканинах, і, як результат, утворення численних газових емболів у кров’яному руслі, які закупорюють судини. Ступінь важкості декомпресійної хвороби та особливості її симптоматики визначаються масовістю закупорки судин аероемболами і їх локалізацією. До провідних симптомів легкої форми декомпресійної хвороби відносять остеоар- тралгії (виражений гострий біль, який локалізується в одному або декількох суглобах кінцівок, головним чином, в колінних та плечових). Працівники, які мають подібні клінічні прояви, досить влучно називають їх “заламай”, вельми чітко та об’єктивно характеризуючи основні симптоми хвороби, що має місце. Поряд з остеоартралгіями для легкої форми декомпресійної хвороби характерною є поява невралгій та пошкоджень шкіри, які супроводжуються нестерпною сверблячкою. До основних клінічних форм декомпресійної хвороби середньої важкості відносять ураження внутрішнього вуха (вестибулопатії за аналогією з меньєрівським синдромом), шлунко-кишкового тракту (різні больові відчуття в черевній порожнині за рахунок накопичення газів у судинах брижі) та органу зору (обмеження полів зору, диплопія). Найбільш типовими проявами важкої форми декомпресійної хвороби є ураження спинного та головного мозку, коронарна аеропатія, аероемболічний колапс, а також легеневі ушкодження. Проте, незважаючи на особливості клінічного перебігу, необхідно зазначити, що будь-яка форма декомпресійної хвороби повинна підлягати негайному лікуванню, насамперед, тому, що має надзвичайно важкі наслідки та може призвести до смерті. Водночас найважливішою умовою запобігання розвитку декомпресійної хвороби є дотримування режиму декомпресії (ступінчаста декомпресія, використання спеціальних камер), механізація та автоматизація робіт. Знижений атмосферний тиск як шкідливий професійний чинник повинен бути визначений у тому випадку, коли працівник виконує різноманітні форми трудової діяльності в умовах гірської місцевості, і є одним з найбільш несприятливих чинників, що розглядаються під час вивчення проблем авіаційної та космічної медицини. В основі симптомокомплексу висотної або, як її ще називають, гірської хвороби, причиною виникнення якої є перебування в умовах зниженого атмосферного тиску, знаходиться явище, що має назву кисневе голодування та відмічається на висотах понад 3000-4000 м. Основними клінічними проявами висотної хвороби слід вважати запаморочення, апатію та підвищену втомлюваність працівників, які з’являються вже після перших годин виконання професійної діяльності, головний біль, емоційну нестабільність, різке погіршання пам’яті та уваги, зниження гостроти зору, а також, що вважають вельми характерним симптомом, некритичну оцінку свого стану та своїх власних дій. Тому під час виконання трудової діяльності в умовах високогір’я або в інших умовах, для яких властивим є вплив зниженого атмосферного тиску, велике значення для попередження висотної хвороби мають заходи, які надають можливість суттєво по- легшити виробничий процес, а саме: раціональний режим праці, механізація і автоматизація технологічних операцій, покращання санітарно-гігієнічних умов праці та організація раціонального харчування. Важливе значення має проведення суворого професійного відбору серед людей, які направляються на роботи в гірські умови. Електромагнітні поля. Електромагнітні поля (ЕМП), як правило, генеруються струмами, які змінюються за напрямком у часі. Спектр електромагнітних коливань коливається у досить значних межах (довжина хвилі від 0,001 мкм до 1000 км, частота від 300 до З T O20 Гц), включаючи у свій склад радіохвилі, випромінювання оптичного діапазону та іонізуюче випромінювання. Проте найбільш вагоме фізіолого-гігієнічне значення та поширення у медичній практиці мають: ЕМП радіочастот, ЕМП струмів промислової частоти, імпульсні ЕМП низької частоти та статична електрика. Електромагнітні поля радіочастот широко використовуються у забезпеченні радіозв’язку, радіолокації, телебаченні, виробництві пластмас, а також у медичній галузі. В основі біологічного впливу ЕМП радіочастот знаходиться тепловий ефект, який супроводжується або загальним підвищенням температури тіла, або локальним вибірковим перегрівом клітин тканин і органів, в першу чергу тих, що мають погану терморегуляцію: кришталик, склоподібне тіло тощо. Так, помутніння кришталика (катаракта) є найбільш характерним специфічним наслідком впливу ЕМП радіочастот на організм людини в умовах виробництва. До змін подібного характеру доволі часто приєднуються численні гормональні зрушення, що свідчать про порушення нервово-ендокринної регуляції (за аналогією із стресовою реакцією) і, як наслідок, зумовлюють стимуляцію виділення кортикостероїдних гормонів та пролактину на тлі гальмування секреції гормонів росту. Вельми характерним слід визнати зниження імунологічної реактивності. ЕМП радіочастот справляють суттєвий вплив і на функціональний стан ЦНС, викликаючи формування астеновегетативного синдрому, ангіодистонічних та діенце- фальних проявів і навіть енцефалопатій. Зміни з боку периферичної крові (лейкоцитоз, еозинопенія, підвищення кількості еритроцитів та вмісту гемоглобіну), як правило, спостерігаються лише у випадку дії на людину ЕМП із щільністю потоку енергії, який перевищує 10 мВт/см2. Всі засоби запобіжного характеру щодо захисту від впливу ЕМП радіочастот можуть бути поділені на 3 групи: організаційні, інженерно-технічні та лікувально- профілактичні. Організаційні заходи спрямовані на відвернення попадання людей у зону з вираженою напруженістю ЕМП, створення санітарно-захисних зон навколо антенних споруд, запровадження раціонального режиму праці та відпочинку. Інженерно-технічні заходи передбачають екранування робочого місця шляхом використання матеріалів, які відбивають (металева сітка) або поглинають ЕМП, віддалення робочого місця на безпечну від джерела випромінювання відстань, електро- герметизацію елементів схем, блоків та вузлів антенних установок з метою зниження або повного усунення електромагнітного випромінювання. Лікувально-профілактичні засоби спрямовані на якомога більш раннє виявлення зрушень у стані здоров’я працівників і, перш за все, полягають у проведенні медич- них оглядів не рідше ніж 1 раз на 12 місяців з обов’язковою участю терапевта, окуліста, ендокринолога та невропатолога. |