Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоровя громадян у процесі виконання трудової діяльності
 Скачать 3.48 Mb.
|
|
Основні класи та види промислових отрут. Розглянемо основні класи та види промислових отрут. Свинець (Pb) являє собою важкий метал сірого кольору, надзвичайно пластичний під час обробки. Використовується для виготовлення хімічної апаратури, акумуляторів, свинцевих пігментів, тетраетилсвинцю, для покриття електричних кабелів, у ти- пографській справі та фармацевтичній галузі тощо. Головним шляхом надходження свинцю в організм слід вважати його надходження через дихальну систему, а також в дещо меншій мірі через травний тракт та шкіру. Свинець належить до політропних отрут, які впливають практично на всі органи і системи, проте, найбільш важкі за ступенем ураження та характером перебігу зрушення переважно реєструються у системі крові, функціональному стані ЦНС та серцево-судинної системи, а також органів травлення. Хронічні отруєння свинцем або сатурнізм характеризуються полісиндромністю перебігу. Розрізняють такі їх форми: початкова форма, перебіг якої є малосимптомним і характеризується лише змінами з боку показників стану периферичної крові та порфіринового обміну; легка форма, до основних клінічних проявів якої відносять: функціональні порушення ЦНС (астеновегетативний синдром та поліневропатії), а також зрушення з боку периферичної крові; -виражена форма, що відрізняється від попередніх, насамперед, появою таких симптомів, як анемія, ураження шлунково-кишкового тракту, печінки та серцево-судинної системи, енцефалопатії, а також подальшим прогресуванням поліневропатії та проявів астеновегетативного синдрому. Гематологічні зрушення спочатку характеризуються розвитком ретикулоцитозу і базофільної зернистості еритроцитів, а згодом анемії зі зниженням вмісту гемоглобіну до 90-100 г/л. Для клінічних проявів астеновегетативного синдрому властивим є розвиток на тлі вегетативної дисфункції депресивних та астенічних за своїм змістом психічних розладів. Перебіг поліневропатій характеризується виникненням парезів та паралічу розгиначів кисті і пальців рук. Найтиповішими ураженнями органів травлення слід вважати розвиток диспепсичних явищ, а також появу так званої свинцевої кишкової кольки (переймоподібний інтенсивний біль у черевній порожнині, який не піддається дії протибольових лікарських засобів) та свинцевої сірувато-лілової облямівки на яснах. Для уражень печінки найхарактернішим є розвиток токсичного гепатиту з порушенням пігментної, вуглеводної та антитоксичної функцій. Запобігання виникненню випадків свинцевої інтоксикації зумовлює потребу у запровадженні технологічних (автоматизація та механізація технологічних процесів), санітарно-технічних (обладнання загальнообмінної та локальної витяжної вентиляції) і лікувально-профілактичних заходів (особиста гігієна, проведення медичних оглядів не менше 1 разу на рік), а також застосуванні засобів індивідуального захисту органів дихання. ГДК свинцю у повітрі робочої зони становить 0,01 мг/м3. Ртуть (Hg) являє собою сріблясто-білий, рідкий, важкий метал, що використовується у приладобудуванні, електротехніці та фармацевтичній промисловості, а також у стоматологічній справі для виготовлення амальгам. Ртуть належить до сильних протоплазматичних отрут. Пари ртуті (а саме вони є найбільш небезпечними) проникають в організм, передусім, через органи дихання. Деякі сполуки ртуті можуть потрапити і через шкіру. Інтоксикації ртуттю можуть мати як гострий, так і хронічний характер. Гострі інтоксикації можуть виникати внаслідок аварій, що супроводжуються великими викидами ртуті у повітря робочої зони, під час чистки котлів і печей на ртутних заводах тощо. Хронічні інтоксикації ртуттю або меркуріалізм виникають у працівників в умовах тривалого контакту зі ртутними сполуками і характеризуються наявністю клініч- но окреслених проявів з боку ЦНС (астеновегетативний синдром, ртутний еретизм, тремор кінцівок тощо), шлунково-кишкового тракту (ртутний стоматит, поява ртутної синюватої облямівки на яснах тощо), порушень функцій інших внутрішніх органів та систем тощо. Профілактика отруєнь ртуттю спрямована, насамперед, на запровадження технологічних рішень, які передбачають її заміну у ході виробничих процесів на менш шкідливі речовини. Крім того, надзвичайно ефективними є проведення заходів, спрямованих на демеркуризацію промислових приміщень шляхом застосування засобів механічної очистки предметів праці та виробів із використанням розчину хлорного заліза. Обов’язковим також слід вважати використання спецодягу та проведення не менше одного разу на рік медичних оглядів. ГДК ртуті у повітрі робочої зони складає 0,01 мг/м3. Марганець (Mn) являє собою твердий, але в той же час доволі крихкий метал, що має темно-сірий колір з червонуватим блиском. Використовується в металургії для розкислення та видалення сірки із сталі та інших сплавів, як легуюча добавка під час виробництва чавуну і сталі, для одержання феромарганцю, у виробництві електричних елементів тощо. В організм людини марганець надходить переважно інгаляційним шляхом у вигляді аерозолів конденсації і дезінтеграції. У промислових умовах найчастіше зустрічаються хронічні форми отруєнь марганцем, що в першу чергу виникають у працівників зі стажем роботи понад 2-3 роки. Однак відомі випадки отруєнь, які спостерігались вже через декілька місяців після початку професійної діяльності. Виділяють три стадії хронічної інтоксикації марганцем. Перша стадія хронічної інтоксикації марганцем з клінічної точки зору є вельми малосимптомною і характеризується передусім проявами астеновегетативного синдрому та змінами у стані шлунково-кишкового тракту (гастрит, гастроентерит тощо). На другій стадії інтоксикації до цих змін приєднуються початкові явища енцефа- лопатії. І, зрештою, третя стадія інтоксикації марганцем відрізняється розвитком явищ марганцевого паркінсонізму та манганоконіозу. Профілактика марганцевих отруєнь, перш за все, має здійснюватися шляхом його заміни як складової технологічних процесів на менш токсичні сполуки, наприклад, використання під час зварювальних робіт електродів, що не містять сполук марганцю. За наявності імовірного запилення робочої зони марганцевими сполуками обов’язковим є використання індивідуальних засобів захисту органів дихання, зокрема протигазів та респіраторів. Невід’ємним елементом профілактики необхідно вважати і проведення медичних оглядів з частотою не менш ніж один раз на півроку або на рік. ГДК марганцю у повітрі робочої зони становить 0,05 мг/м3. Оксид вуглецю (CO) являє собою газ без кольору і запаху, який входить до складу як гримучого (до 60 %), так і до цілої низки інших виробничих газів, зокрема світильного (4-11 %), доменного (до 30 %) та генераторного (до 30 %) газів. В організм людини оксид вуглецю надходить інгаляційним шляхом. При цьому в крові утворюється карбоксигемоглобін (СОНв), який відрізняється надзвичайно стійким зв’язком з гемоглобіном крові і, отже, зумовлює виникнення таких станів, як гіпоксемія та гіпоксія, порушення тканинного дихання тощо. Отруєння оксидом вуглецю як на виробництві, так і в побуті можуть мати гострий та хронічний характер. У промислових умовах переважно зустрічаються гострі отруєння. Так, легка форма гострого отруєння CO (рівень СОНв не досягає 20 %) характеризується появою головного болю, слабкістю, нудотою та явищами гіпотензії. Отруєння середнього ступеня важкості (рівень СОНв складає 20-30 %) супроводжується непритомністю. Важка форма гострої інтоксикації CO (рівень СОНв становить понад 30 %) характеризується розвитком коматозного стану. Для перебігу хронічної інтоксикації CO властивим слід вважати наявність двох основних стадій. Для першої (початкової) стадії хронічної інтоксикації характерна поява астеновегетативних зрушень з ознаками ангіодистонічного синдрому, для другої стадії хронічної інтоксикації, що зустрічається доволі рідко, - явища токсичної енцефалопатії. Профілактика отруєнь оксидом вуглецю полягає передусім у герметизації технологічних процесів, що пов’язані з його утворенням. Обов’язковим слід вважати улаштування ефективної загальнообмінної природної і припливно-витяжної локальної штучної вентиляції. ГДК оксиду вуглецю у повітрі робочої зони складає 20 мг/м3. Амідо- і нітросполуки (NH3, NO2, NO3) використовуються у миловарній промисловості та виробництві парфумів, органічному синтезі, виробництві штучних смол та анілінових барвників, як вибухові матеріали (тринітротолуол), а також у медичній та фармацевтичній галузях. Надходять в організм нітро- та амідо сполуки переважно через дихальні шляхи та неушкоджену шкіру (особливо у спекотну пору року), вельми імовірним є і такий шлях, як надходження їх через органи травлення внаслідок заковтування пилу. До основних різновидів шкідливого впливу амідо- та нітросполук на організм людини відносять метгемоглобінутворюючий, гемолітичний, гепатотропний, загально- токсичний та алергенний ефекти. Азотвмісні сполуки відрізняються наявністю виражених кумулятивних властивостей і, таким чином, створюють своєрідне депо у підшкірній жировій клітковині, в паренхіматозних органах, і насамперед у печінці. Перші симптоми гострих інтоксикацій амідо- та нітросполуками, як правило, з’являються через 3-5 годин після початку контакту працівників з азотвмісними токсичними речовинами. Основними клінічними проявами є: запаморочення, слабкість, серцебиття, нудота, блювання, ціаноз шкіри і слизових оболонок, які можуть набувати жовтого або брудно-зеленуватого відтінків. У важких випадках спостерігаються непритомність і смерть від паралічу дихального та судинно-рухового центрів. Для хронічних інтоксикацій амідо- та нітросполуками характерним є поява жовтого забарвлення долонь, крил носа та нігтів, коричнево-жовте забарвлення волосся, розвиток гастриту, гепатиту та астеновегетативного синдрому, у жінок доволі часто розвиваються порушення менструально-оваріального циклу. Заходи щодо профілактики інтоксикацій амідо- та нітросполуками передбачають організацію безперервного технологічного процесу, вентиляцію і герметизацію обладнання, а також проведення санітарної очистки технологічних і вентиляційних викидів. ГДК аніліну в повітрі робочої зони становить 0,1 мг/м3, ГДК тринітротолуолу - 0,5 мг/м3. На жаль, у рамках запропонованого вашій увазі навчального видання не можна навести повний перелік шкідливих хімічних чинників виробничого середовища, а тим більше дати їм відповідну фізіолого-гігієнічну оцінку. Проте слід зробити акцент на тому, що повітряне середовище багатьох лікувально-профілактичних закладів різного профілю, і особливо стаціонарних відділень, операційних блоків, а також аптечних закладів, патологоанатомічних відділень та прозекторських, як правило, забруднене цілим рядом шкідливих хімічних речовин та їх сполук внаслідок використання анестетиків та наркотичних препаратів, парів ефірів, спиртів, а також мийних та дезін- фікуючих засобів. Отже, належна гігієнічна регламентація та проведення комплексу науково обґрунтованих заходів запобіжного змісту є обов’язковим компонентом забезпечення оптимальних умов для продуктивної і безпечної діяльності працівників медичної та фармацевтичної галузей. Біологічні чинники виробничого середовища Термін “біологічне забруднення”, головними компонентами якого є живі макро- і мікроорганізми та продукти їх життєдіяльності, а також деякі органічні речовини природного походження, охоплює різноманітні біологічні об’єкти, здатні справляти прямий несприятливий вплив на здоров’я людини або впливати опосередковано через об’єкти навколишнього середовища шляхом пригнічення перебігу природних процесів самоочищення. Суттєву практичну значущість проблеми біологічного забруднення об’єктів довкілля підкреслює той факт, що, незважаючи на наявність досить широкої інформації про особливості механізмів дії різноманітних мікроорганізмів, рівень вираження їх реального впливу на стан здоров’я людини поки що залишається поза межами надійного контролю з боку медичних працівників. Нагальну потребу у розв’язанні означеної проблеми підкреслюють високий рівень забруднення повітряного середовища мікроорганізмами та пилом органічного походження на підприємствах біотехнологічного, мікробіологічного та текстильного виробництва, тваринницьких та птахівницьких комплексах, що зумовлює неухильне зростання захворюваності працівників, задіяних у цих галузях. Реєструється виражене збільшення у структурі загальної захворюваності питомої ваги хвороб, викликаних як умовно-патогенною мікрофлорою, так і мікроорганізмами, які відносяться до звичної мікрофлори організму людини. Спостерігається виникнення численних пост- вакцинальних ускладнень, що пов’язане з сенсибілізацією організму. Все частіше і частіше лікарі стикаються з появою антибіотикорезистентних штамів мікроорганізмів. Такий далеко не повний перелік питань, пов’язаних з бактеріальним забрудненням навколишнього середовища, чітко визначає незаперечну актуальність для сучас- ної медичної науки та практики вирішення досить широкого кола проблем, в центрі яких знаходиться біологічний фактор. Число видів професійної діяльності, пов’язаних з несприятливим впливом біологічних чинників на організм людини, також є достатньо великим. Однак умовно їх можна поділити на 3 досить великі за змістовним наповненням групи. До першої групи професій, для яких властивим є вплив біологічного фактора, необхідно віднести різновиди трудової діяльності, пов 'язані зі шкідливою дією на організм людини мікроорганізмів та продуктів їх життєдіяльності. Саме такими слід визнати: роботи з виробництва біологічних препаратів, основою для яких (продуцентами яких) є мікроорганізми, біологічні рідини або культури клітин та тканин; роботи, пов’язані з використанням біологічних препаратів для профілактики, лікування або діагностики у медичній галузі, ветеринарії та сільському господарстві; роботи з ліквідації вогнищ інфекційних хвороб; роботи із застосуванням культур мікроорганізмів у науково-дослідних, навчальних або лікувально-профілактичних закладах; роботи, які потребують тісного контакту з водою відкритих водойм та ґрунтом; роботи з лікування та догляду за людьми і тваринами, які є хворими або носіями; роботи, в центрі яких знаходиться дослідження матеріалів від людей і тварин, а також трупного матеріалу в діагностичних та науково-дослідних цілях. До другої групи професій, для яких властивим є вплив біологічного фактора, необхідно віднести різновиди трудової діяльності, пов \язані зі шкідливою дією на організм людини свійських, диких або лабораторних тварин та продуктів їх життєдіяльності. Такими слід вважати: роботи з обслуговування тварин у сільському господарстві та у виробництві біологічних препаратів, продуцентами яких вони є; роботи з обслуговування тварин у віваріях науково-дослідних установ; мисливські та рибальські промисли; забій тварин; переробку сировини тваринного походження; обслуговування та дресирування тварин у зоологічних парках і цирках тощо. До третьої групи професій, для яких властивим є вплив біологічного фактора, необхідно віднести різновиди трудової діяльності, пов'язані зі шкідливою дією на організм людини культурних та дикорослих рослин. Такими слід визнати: роботи з вирощування рослин у сільському та лісовому господарстві; збирання та переробку рослинної сировини; лісогосподарські роботи; виробництво лікарських препаратів та алергенів з рослин; виробництво кормів тощо. Всі компоненти, які входять до безпосередньої структури біологічного фактора, доцільно розділити на 2 основні групи: природні та штучні (індустріально-техногенні). До природних компонентів біологічного фактора необхідно віднести: збудників, переносників і носіїв інфекційних захворювань людини, тварин та птахів, природні відходи тваринного світу, пилок під час цвітіння рослин, а також водорості. Натомість як штучні (індустріально-техногенні) компоненти біологічного фактора визначають мікроорганізми, готові продукти та пил рослинного походження, що пов’язані з діяльністю тваринницьких комплексів, споруд для очищення стічних вод, виробництвом та використанням антибіотиків, білково-вітамінних концентратів, вакцин, сироваток, біологічно активних препаратів, мікробіологічних засобів захисту та стимуляторів росту рослин, а також виробництвом льону, бавовни та зернових продуктів. Зрозуміло, питома вага поширення природних та штучних компонентів біологічного фактора неоднакова. Проте провідні місця у структурі галузей сучасного виробництва, які мають пряме відношення до формування специфічного біологічного забруднення, незаперечно, займають сільське господарство, насамперед тваринництво, мікробіотехнологія та медицина. У цьому контексті слід відзначити, що до числа головних біологічних чинників виробничого середовища в означених галузях відносять мікроорганізми і продукти їх метаболізму, макроорганізми та органічні речовини природного походження, які можуть несприятливо впливати на організм людини в ході виконання професійної діяльності. Водночас як результат їх негативної дії на організм людини необхідно визначити виникнення інфекційних і паразитарних захворювань та інвазій професійного генезу внаслідок контакту людей із джерелом інфекції або чинниками передачі, передусім несприятливими умовами праці, що мають місце. Професійні інфекційні, інвазивні та паразитарні хвороби людини, джерелом яких є хворі тварини та продукти їх життєдіяльності, називають зооантропонозами. Найбільш небезпечними у цьому відношенні слід вважати такі спеціальності, як тваринники, ветеринари, рільники, працівники молокозаводів та м’ясокомбінатів, фабрик з оброблення вовни та шкіри. До професійно-зумовлених зооантропонозів відповідно до загальновизнаної класифікації відносять: бактеріальні (сибірка, сальмонельоз, туберкульоз, бруцельоз, лептоспіроз, лістеріоз, мелоїдоз, еризипелоїд та ін.), вірусні (орнітоз, сказ та ін.), ри- кетсіозні (Q-лихоманка та ін.), грибкові (кандидоз, актиномікоз, аспергільоз, мікроспорія, трихофітія, гістоплазмоз, бластомікоз, кокцидіоїдоз, криптококоз та ін.), протозойні (токсоплазмоз, кокцидіоз та ін.), а також гельмінтозні (теніоз, трихінельоз, ехінококоз та ін.) зооантропонози. В умовах повсякденного виконання своїх функціональних обов’язків як працівники сільськогосподарського виробництва та мікробіологічної промисловості, так і лікарі, допоміжний і технічний персонал лікувально-профілактичних закладів можуть заразитися від тварин або інших біологічних об’єктів фекально-оральним (через забруднені фекаліями воду, харчові продукти, ґрунт, кормові добавки тощо), контактним (внаслідок контакту з хворими тваринами у разі локалізації збудників на поверхні їх тіла або в продуктах їх життєдіяльності), аерогенним або аспіраційним (через забруднене повітря) та трансмісійним (внаслідок контакту з переносниками інфекційних захворювань, передусім комахами, мухами або кліщами) шляхами. Загалом зооантропонози є досить поширеними захворюваннями, в першу чергу серед населення, яке мешкає у сільській місцевості. І тому їх запобігання вимагає проведення цілого комплексу профілактичних заходів, що включають у свою структуру протиепідемічні, санітарно-гігієнічні та санітарно-ветеринарні заходи профілактичного змісту, головним змістом яких є покращання санітарно-гігієнічного стану тваринницьких об’єктів та здійснення санітарно-епідемічного нагляду за роботою підприємств з переробки сільськогосподарської сировини. Натомість до числа запобіжних заходів, що зумовлюють зменшення ступеня впливу виробничих біологічних чинників та продуктів мікробіологічного синтезу, зокрема в умовах виробництва антибіотиків, речовин білкової природи, вітамінів, гормонів, мікробних препаратів для захисту рослин, кормових дріжджів, які визначають високу імовірність забруднення довкілля та виробничого середовища мікроорганізмами (актиноміцетами, плісеневими і дріжджоподібними грибами і бактеріями) та продуктами їх життєдіяльності, слід віднести: обов’язкове дотримування ГДК антибіотиков- місних препаратів у повітрі виробничих приміщень, застосування досить великого спектру технологічних і санітарно-технічних заходів (автоматизація і герметизація технологічних процесів та у разі можливості - їх зміна і удосконалення, припливно- витяжна вентиляція приміщень, застосування спецодягу та індивідуальних засобів захисту органів дихання і рук, проведення профілактичних медичних оглядів). Викладені матеріали далеко не вичерпують перелік біологічних чинників виробничого середовища і особливо тих, які стосуються забруднення повітряного середовища лікувально-профілактичних закладів, інструментарію, обладнання та інвентарю патогенними збудниками інфекційної та інвазійної природи (бактерії, віруси, гриби, гельмінти, найпростіші), продуктами їх життєдіяльності (токсини, ферменти), алергенами різної природи тощо. Слід відзначити, що біологічні чинники, як і фізичні та хімічні, також підлягають нормуванню. Причому сам процес нормування впливу патогенних збудників обов’язково повинен проводитися за принципом: “доза (кількість) - час - ефект”, і, отже, в першу чергу, необхідно контролювати їх кількісний склад, використовуючи такий узагальнений, інтегративний за змістом показник, як інфікуюча доза, тобто така кількість патогенних мікроорганізмів, що може спричинити виникнення інфекційних захворювань. Зрозуміло, що величина інфікуючої дози не є однаковою для різних інфекційних агентів. Більше того, інфікуюча доза - це поняття відносне, адже крім вірулентності вона залежить від стану та особливостей організму людини (вік, рівень здоров’я, термін перебування у забрудненому середовищі, важкість та напруженість праці тощо). Дійсно, стійкість організму медичних працівників до впливу численних збудників інфекційних захворювань у значній мірі залежить від великого комплексу соціально-економічних, санітарно-гігієнічних, медичних та інших характеристик умов перебування. Так, надзвичайно велике значення має збалансоване та доброякісне харчування, яке можливе лише при належному матеріальному забезпеченні. Першорядне значення мають як побутові, так і виробничі умови і, отже, ступінь запровадження до виробничих процесів цілого ряду заходів медичного спрямування (профілактичні щеплення, медичні огляди, своєчасне оздоровлення та, у разі необхідності, лікування). Проте найбільш пріоритетним залишається проведення контролю за рівнем мікробного забруднення повітря у приміщеннях лікувально-профілактичних закладів, основними етапами здійснення якого є: встановлення відсутності збудників інфекційних, паразитарних та інвазивних захворювань у повітрі приміщень лікувально-профілактичних закладів; визначення допустимих рівнів забруднення приміщень лікувально-профілактичних закладів, при яких об’єкти навколишнього середовища вважаються безпечними в епідемічному відношенні; визначення відповідних порушень та внесення конкретних пропозицій і рекомендацій. У |