Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоровя громадян у процесі виконання трудової діяльності
 Скачать 3.48 Mb.
|
|
Електромагнітні поля струмів промислової частоти. З розвитком енергетики та електрифікації значною мірою розширилася мережа високовольтних ліній електропередач, які на сьогодні є основним джерелом ЕМП промислової частоти. До того ж, джерелами утворення ЕМП струмів промислової частоти слід вважати ряд технологічних процесів, що пов’язані з діяльністю відкритих розподільчих пристроїв, роз’єднувачів і вимикачів сигнальних ланцюгів. В умовах тривалого впливу на організм людини ЕМП струмів промислової частоти реєструється цілий ряд клінічних проявів, що полягають у появі скарг переважно невротичного характеру (почуття важкості в скронях і потилиці, головний біль, розбитість, роздратованість, погіршання пам’яті, підвищення втомлюваності тощо), які спочатку з’являються наприкінці робочої зміни, а згодом спостерігаються вже через 2-3 години після початку виконання трудових операцій. Вельми характерним для ЕМП струмів промислової частоти є різноманітні розлади у функціональному стані ЦПС та серцево-судинної системи, що мають астенічний або астеновегетатив- ний характер. Серед заходів профілактики негативного впливу ЕМП струмів промислової частоти необхідно виділити такі: визначення і ретельне дотримування допустимого часу перебування в зоні ЕМП, обов’язкове улаштування захисного заземлення джерел струмів промислової частоти, використання колективних та індивідуальних засобів захисту. До числа колективних засобів захисту відносять: застосування стаціонарного екранувального обладнання (козирки, навіси, перегородки та ін.) та пересувних екра- нувальних засобів (портативні навіси, перегородки, щитки, зонди, екрани та ін.). До числа індивідуальних засобів захисту - захисні спецкостюми: куртка і брюки, комбінезон, екранувальний головний убір (металева або пластмасова каска, шапка-вушан- ка з прокладкою з металізованої тканини та ін.), а також захисне спецвзуття з електропровідною резиновою підошвою. Імпульсні електромагнітні поля низької частоти. Основними джерелами утворення імпульсних ЕМП низької частоти є застосування у машинобудуванні, енергетиці, а також у медичній галузі технологічних процесів, що передбачають використання імпульсного магнітного поля та імпульсних електричних розрядів. Серед основних біологічних ефектів впливу імпульсних ЕМП низької частоти на організм людини слід відзначити розвиток явищ астеновегетативного синдрому, зниження імунологічної реактивності та інтенсивності обмінних процесів, формування ендокринних порушень тощо. Відповідно основними засобами захисту працівників від дії імпульсних ЕМП низької частоти профілактичного змісту є автоматизація технологічних процесів, запровадження дистанційного керування джерелами ЕМП низької частоти, а також екранування робочих місць. Статична електрика. Статична електрика являє собою сукупність явищ, пов’язаних з виникненням та збереженням вільного електричного заряду на поверхні і в об’ємі різних матеріалів та виробів. Електростатичні поля, передусім, створюються в енергетичних установках, а також внаслідок використання у сучасному виробництві та медичній галузі електротехнологічних процесів. Люди, що працюють у зоні впливу електростатичного поля, як правило, пред’являють різноманітні скарги на роздратованість, головний біль, порушення сну, зниження апетиту тощо. Вельми характерними є виникнення своєрідних “фобій”, що зумовлені страхом очікування чергового розряду. До числа провідних заходів профілактики впливу статичної електрики відносять: екранування джерела статичної електрики або робочого місця, обмеження часу виконання трудової діяльності, застосування нейтралізаторів статичної електрики тощо. Лазерне випромінювання. Термін “лазер” являє собою абревіатуру, утворену з початкових літер англійських слів: Light amplification by stimulated emission of radiation, що у перекладі означає посилення світла за рахунок створення стимульованого випромінювання. Таким чином, лазер, або як його ще називають, квантовий генератор - це генератор електромагнітного випромінювання оптичного діапазону, що заснований на використанні стимульованого (вимушеного) випромінювання. Можливість застосування явища подібного характеру як у практиці сучасного виробництва, так і в медичній практиці була передбачена ще в 1917 році А. Ейнштейном. Проте першопрохідцями практичного використання лазерів були фізики В. А. Фабрикант, Ч. Таунс, А. М. Прохоров, Н. Т. Басов, удостоєні пізніше за свій винахід Нобелівської премії. Завдяки своїм унікальним властивостям (високий ступінь спрямованості променів, їх когерентність та монохроматичність), лазери знаходять винятково широке застосування в різних галузях промисловості, науки, техніки, зв’язку, сільського господарства та медицини. Разом з тим таке суттєве розширення сфери їх використання зумовлює виражене збільшення контингенту осіб, що підлягають впливу лазерного випромінювання, і висуває достатньо широке коло задач щодо запобігання їх шкідливого та небезпечного впливу. До числа основних несприятливих факторів, які мають місце під час роботи лазерів, відносять: пряме, дзеркально відбите, дифузно відбите та розсіяне випромінювання. До числа супутніх - комплекс несприятливих фізичних та хімічних факторів, що супроводжують роботу лазерів. Тому як головні критерії під час проведення оцінки ступеня безпеки лазерного випромінювання використовують: величину потужності (енергія), довжину хвилі, тривалість імпульсу та експозиції опромінення органів і тканин. Як технічний засіб лазер складається з трьох основних елементів: активної робочої речовини (активного середовища), системи накачування та резонатора. Агрегатний стан активної робочої речовини може бути: рідким, твердим або газоподібним. Як резонатор найчастіше використовують плоскопаралельне дзеркало з високим коефіцієнтом відображення. Накачування, тобто переведення атомів активного середовища з орбіталей, наближених до їх ядра, на більш високий рівень забезпечується за допомогою застосування потужного джерела світла або електричних розрядів. В основу сучасних класифікацій лазерів покладено їх фізико-технічні параметри та ступінь небезпеки лазерного випромінювання. Згідно з фізико-технічними класифікаціями виділяють: у залежності від агрегатного стану активного середовища: твердотільні (на кристалах, склі тощо), газові, хімічні та напівпровідникові лазери, а також лазери на барвниках; у залежності від характеру генерації: лазери з безперервною та імпульсною генерацією випромінювання; у залежності від способу накачування активної речовини: оптичні, електричні та хімічні лазери. Відповідно до ступеня небезпеки лазерного випромінювання для обслуговуючого персоналу, визначають 4 класи лазерів: клас І (безпечні) - вихідне випромінювання лазерів нешкідливе для очей; клас II (малонебезпечні) - пряме або дзеркально відображене випромінювання лазерів небезпечне для очей; клас III (середньонебезпечні) - пряме, дзеркально та дифузно відображене випромінювання лазерів небезпечне для очей, пряме та дзеркально відбражене випромінювання - небезпечне для шкіри; клас IV (високонебезпечні) - дифузно відбражене випромінювання небезпечне для шкіри. Біологічна дія лазерів на організм людини характеризується появою цілого ряду первинних і вторинних ефектів, в основі яких знаходиться поєднаний термічний та механічний вплив. До числа первинних ефектів впливу лазерного випромінювання відносять численні функціональні та органічні зміни, які виникають безпосередньо в тканинах, що підлягають опроміненню, до числа вторинних ефектів - неспецифічні зміни, що виникають в організмі у відповідь на вплив випромінювання. До найбільш уразливих “критичних” органів і систем у випадку використання лазерного випромінювання відносять орган зору та шкіру. Ефект впливу лазерного випромінювання на орган зору значною мірою залежить від довжини хвилі та локалізації дії. У зв’язку з цим, ступінь вираження морфологічних змін та клінічна картина розладів з боку зорової сенсорної системи може бути надзвичайно різноманітною: від змін, які виявляються лише інструментально, до повної втрати зору. Характер уражень шкіри та слизових оболонок, що мають місце, варіює від легкої гіперемії до різного ступеня опіків. Прийнято розрізняти 4 ступеня пошкодження шкіри лазерним опроміненням: 1 ступінь - опіки епідермісу: еритема, десквамація епітелію; 2 ступінь - опіки дерми: пухирі, деструкція поверхневих шарів дерми; З ступінь - опіки дерми з її деструкцією до глибоких шарів; 4 ступінь - деструкція всієї площини шкіри, підшкірної клітковини і підлеглих шарів. До комплексу заходів профілактичного змісту, що використовують для запобігання виникнення несприятливих зрушень у разі використання лазерного випромінювання як складової технологічних процесів сучасного виробництва, а також як невід’ємного компонента сучасної медицини, відносять: гігієнічне нормування, технологічні, санітарно-технічні, організаційні та лікувально-профілактичні заходи. Необхідно зазначити, що гігієнічне нормування слід проводити на підставі застосування загальних положень “Санітарних правил і норм влаштування і експлуатації лазерів”. Під час використання лазерів II та III класів необхідно обов’язково передбачити відгородження (захищення) лазерної зони від персоналу та пацієнтів, які опромінюються, або забезпечити надійне екранування пучка випромінювання. Лазери IV класу повинні бути розміщені в окремих ізольованих приміщеннях та забезпечені дистанційним управлінням. У разі розміщення в одному приміщенні декількох лазерів слід виключити можливість взаємного опромінення операторів, які працюють на різних установках. Для видалення можливих токсичних газів, парів або пилу, що утворюються, необхідно передбачити улаштування потужної припливно-витяжної вентиляції з механічним спонуканням. Для захисту від шуму виробничі приміщення повинні бути обладнані звукоізолюючими або звукопоглинальними матеріалами. До індивідуальних засобів захисту від впливу лазерного випромінювання відносять спеціальні окуляри, маски та щитки. Роботи, пов’язані з обслуговуванням лазерних установок, відносяться до робіт зі шкідливими умовами праці. Тому оператори лазерних установок підлягають попереднім і періодичним (1 раз в рік) медичним оглядам з обов’язковою участю терапевта, окуліста та невропатолога. Хімічні чинники виробничого середовища Невід’ємним компонентом сучасного виробництва та найважливішою складовою професійної діяльності у медичній сфері є використання найрізноманітніших хімічних речовин, з якими у вигляді сировини, основних та побічних виробів, а також побічних відходів постійно контактують працівники охорони здоров’я. Крім того, щороку до великого розмаїття вже існуючих хімічних сполук додаються нові, які ще більшою мірою сприяють забрудненню повітряного середовища робочих зон, справляють виражений несприятливий вплив на стан здоров’я та рівень працездатності населення, що працюєя. Пил. Вплив хімічних сполук та хімічних речовин доволі часто поєднаний із фізичними чинниками. У цьому контексті увагу до себе, в першу чергу, привертає виробничий пил. Дійсно, з одного боку, пил - це фізичний стан речовини, що подрібнена на надзвичайно малі за розмірами частинки. З іншого боку, означені частинки здебільшого справляють не лише механічний, але й негативний токсичний вплив на організм людини, що зумовлено його хімічними складом та хімічними властивостями. Отже, виробничий пил являє собою тверді частинки розміром від декількох MKM до мм, що зависли у повітрі та повільно осідають. Таким чином, пил являє собою аерозоль, тобто дисперсну систему, в якій дисперсною фазою є тверді частинки, а дисперсійним середовищем — повітря. Виробничий пил поділяють на різні види: за походженням, способом утворення та розмірами частинок, що входять до його складу, тобто за ступенем дисперсності. За походженням виділяють такі види пилу, як органічний, неорганічний та змішаний. Органічний пил може бути природним тваринного або рослинного походження (з дерева, бавовни, шерсті та ін.) і штучним (пластмасовий, гумовий, зі смол, барвників та ін.). Як окремі різновиди неорганічного пилу виділяють мінеральний (кварцовий, силікатний, азбестовий та ін.) і металевий (цинковий, залізний, мідний, свинцевий та ін.) пил. До змішаних видів належить пил, який включає до своєї структури як органічні, так і неорганічні складові та утворюється переважно у металургійній промисловості і хімічному виробництві. Залежно від способу утворення розрізняють аерозолі дезінтеграції та конденсації. Аерозолі дезінтеграції утворюються внаслідок механічного подрібнення твердих речовин (буріння, розмелювання, зривання порід та ін.) або механічної обробки виробів (очистка литва, полірування та ін.). Аерозолі конденсації є результатом термічних процесів, що полягають у випаровуванні твердих речовин (плавлення, електрозварювання та ін.) або внаслідок охолодження і конденсації парів металів та неметалів, насамперед пластичних мас. Саме такий пил є вельми характерним для повітря стоматологічних кабінетів та приміщень техніків-лаборантів стоматологічних поліклінік. Відповідно до ступеня дисперсності розрізняють: видимий (частинки розміром понад 10 мкм), мікроскопічний (частинки розміром від 0,25 до 10 мкм) та ультрамікроскопічний (частинки розміром до 0,25 мкм) пил. Пил характеризується великою сукупністю властивостей, які визначають його поведінку в повітрі, особливості перетворень та впливу на функціональний стан організму. Тому серед різних властивостей виробничого пилу з фізіолого-гігієнічних позицій найбільшого значення набувають: хімічний склад, форма частинок, розчинність, дисперсність, вибухонебезпечність, форма, електрозарядженість та радіоактивність. Саме ці властивості визначають провідні біологічні ефекти впливу пилу на організм людини, до числа яких слід віднести: фіброгенний, токсичний, подразнювальний, алергенний, канцерогенний, радіоактивний, а також фотосенсибілізуючий. Отже, розглянемо основні види пилової патології і, насамперед, пилові захворювання легень, що являють собою найважчі за перебігом та найпоширеніші у світі види професійних захворювань. До числа пилових захворювань легень професійного походження відносять пнев- моконіози, хронічний бронхіт та захворювання верхніх дихальних шляхів, зумовлені впливом пилу різного походження. Пневмоконіоз - це хронічне професійне пилове захворювання легень, яке характеризується розвитком фіброзних змін в їх структурі внаслідок тривалого інгаляційного впливу фіброгенно-небезпечних виробничих аерозолів. За етіологічними ознаками та особливостями перебігу розрізняють наступні види пневмоконіозів: силікоз - пневмоконіоз, зумовлений вдиханням кварцового пилу, який містить вільний діоксид кремнію, тобто кремнезем, та його модифікації у кристалічній формі: кварц, кристобаліт, тридиміт; силікатози (каоліноз, антракоз, азбестоз, талькоз та ін.) - пневмоконіози, які розвиваються внаслідок вдихання пилу, який містить діоксид кремнію у зв’язаному стані з різними хімічними елементами та сполуками (Al, Mg, Fe, Ca та ін.); металоконіози (сидероз, баритоз, алюміноз та ін.) - пневмоконіози, які розвиваються внаслідок вдихання пилу таких металів, як Fe, Ba, Al, Mg та ін; пневмоконіози, зумовлені впливом змішаного пилу: зі значним вмістом вільного діоксиду кремнію (понад 10 %); з незначним вмістом вільного діоксиду кремнію (до 10 %); пневмоконіози, зумовлені впливом органічного пилу: рослинні: бісиноз (пил бавовни і льону), багасоз (пил цукрової тростини), “фермерські легені” (сільськогосподарський пил, який містить мікроскопічні грибки, що з’явилися в результаті переробки лікарських рослин); синтетичні (пил пластичних мас). Існує декілька теорій щодо визначення механізму впливу пилу на організм людини та формування професійних захворювань легень, головними з яких є механічна, ток- сико-хімічна та біологічна теорії. Механічна теорія пояснює розвиток фіброзних змін у легенях фізичними властивостями пилу, ураховуючи той факт, що чим твердішими є частинки пилу та гострішими їх краї, тим більш агресивним є пил. Проте пил, наприклад карборунду, маючи значно більшу твердість порівняно з кварцом, пневмоконіозів практично не викликає. Отже, механічний підхід до оцінки особливостей розвитку та поширення пилових захворювань легень не дозволяє в повній мірі визначити усі механізми їх виникнення. Прибічники токсико-хімічної теорії пояснюють фіброгенні властивості пилу його високою розчинністю у різних біологічних середовищах організму. Однак сучасною наукою встановлено, що прямої залежності між ступенем розчинності пилу та ступенем її фіброгенності не існує. Наприклад, цукровий пил значно краще розчиняється в біологічних середовищах організму порівняно з кварцовим, проте ступінь його фі- брогенного впливу на декілька порядків нижчий. Відповідно до біологічної теорії провідну роль у розвитку фіброзних змін в легенях відіграють макрофаги, які активно фагоцитують пилові частинки. Загибель макрофагів вважають першим етапом розвитку фіброзних змін, що характерні для пневмоконіозів. У подальшому саме на їх основі формуються найрізноманітніші склеротичні зрушення в легеневій паренхімі. Найбільш важкою формою пневмоконіозів як за клінічними особливостями, так і за особливостями перебігу є силікоз. Ця форма пневмоконіозу надзвичайно поширена серед шахтарів вугільних шахт, бурильників, кріпильників тощо. Силікоз, як правило, розвивається в умовах впливу пилового чинника через достатньо різні терміни часу після початку трудової діяльності в галузі. Причому ступінь поширення, швидкість розвитку захворювання та рівень його вираження перебувають у прямій залежності від умов праці, дисперсності та концентрації кварцового пилу. В основі виникнення захворювання знаходиться розвиток вузлуватого фіброзу в легеневій паренхімі, а також розростання фіброзної тканини уздовж бронхів та судин. Виділяють інтерстиціальну, дифузно-склеротичну та вузлувату, або змішану, форми фіброзу, а також 3 ступені важкості перебігу захворювання (легкий, середньої важкості та важкий). Водночас необхідно відзначити, що силікоз являє собою захворювання організму загального типу, при якому поряд зі змінами з боку системи дихання реєструються суттєві за змістом зрушення імунологічної реактивності, обмінних процесів, порушення діяльності ЦНС тощо. Серед силікатозів найбільш поширеними є азбестоз, талькоз, а також антракоз, що виникає внаслідок впливу вугільного пилу. Серед металоконіозів слід, у першу чергу, відзначити бериліоз і манганоконіоз. Крім пневмоконіозів, пил виробничого походження може призводити до розвитку таких професійних хвороб, як риніт, бронхіт, пневмонія та бронхіальна астма. У структурі пилових захворювань очей надзвичайно поширеними є пилові кон’юнктивіти і кератити. Крім того, необхідно зазначити, що пил тринітротолуолу в умовах тривалої дії може спричинити розвиток професійної катаракти. Серед працівників, які тривалий час контактують із пилом, що містить солі срібла, може спостерігатися професійний аргіроз кон’юнктиви і рогівки. Достатньо виражений сенсибілізуючий вплив на слизову оболонку очей має пил кам’яновугільного пеку, який зумовлює у разі роботи на відкритому повітрі в сонячну погоду появу надзвичайно важких за перебігом керато-кон’юнктивітів або “пекових офтальмій”. До найпоширеніших захворювань шкіри відносять дерматити, дерматози та екзематозні ураження. Основою для проведення заходів щодо ефективної боротьби з виробничим пилом та профілактики його негативного впливу є гігієнічне нормування. Так, серед аерозолів фіброгенної дії гранично-допустима концентрація (ГДК) найбільш агресивного з них, а саме пилу, який містить вільний діоксид кремнію (залежно від його відсоткового вмісту), коливається у межах від 1 до 2 мг/м3. Для інших видів пилу встановлені ГДК у межах від 3 до 10 мг/м3. Крім гігієнічного нормування, до комплексу профілактичних заходів необхідно віднести заходи технологічного, санітарно-технічного, організаційного та лікувально-профілактичного характеру. Незаперечно, головним шляхом профілактики виникнення пилових захворювань на виробництві, і в першу чергу пилової патології легень, слід вважати запобігання утворенню пилу безпосередньо на робочих місцях шляхом використання технологічних заходів, в основі яких знаходяться адекватні зміни у технології виробництва. До заходів подібного змісту належить: запровадження безвідходних технологій і технологій замкнутого циклу, автоматизація та механізація виробничих процесів, використання дистанційного управління та змінених технологій (заміна сухих процесів “мокрими”, застосування форсункового зрошення, заміна порошкових продуктів брикетами, гранулами або пастами тощо). Санітарно-технічні заходи передбачають забезпечення герметизації пилонебез- печного обладнання, установку потужної загальної та місцевої витяжної вентиляції, проведення пневматичного прибирання приміщень з метою боротьби зі вторинним пилоутворенням. Важливе місце у профілактиці пилової патології має використання індивідуальних засобів захисту: протипилових респіраторів, захисних окулярів закритого або відкритого типу, спеціальних захисних протипилових костюмів. Організаііійні заходи спрямовані на раціональну організацію трудового процесу, а також на встановлення цілої низки обмежень у ході його здійснення. Так, відповідно до законодавства на роботи, що здійснюються у підземних умовах, не допускають осіб віком до 20 років. Для гірників та інших категорій працівників пилових вироб- ництв встановлено цілий ряд пільг: скорочений робочий день, додаткова відпустка, вихід на пенсію за віком у 50 років. Лікувально-профілактичні заходи передбачають проведення попередніх та періодичних медичних оглядів. Зокрема, абсолютним протипоказанням до прийому на роботу, що пов’язана з впливом пилу, є всі форми туберкульозу, хронічні захворювання дихальної та серцево-судинної систем, очей та шкіри, а також запровадження заходів, спрямованих на підвищення реактивності організму (ультрафіолетове опромінення у фотаріях, дихальна гімнастика, лікувально-профілактичне харчування тощо). Виробнича токсикологія. Проблеми оцінки впливу на організм різноманітних хімічних речовин та сполук знаходяться в центрі уваги виробничої токсикології, тобто розділу гігієни праці, який вивчає дію на організм хімічних чинників, насамперед токсичних речовин хімічного походження, з метою створення нешкідливих і безпечних умов праці на виробництві в цілому та на робочому місці працівника зокрема. Розглядаючи найважливіші гігієнічні питання виробничої токсикології, слід зазначити, що шкідлива речовина являє собою речовину, яка в умовах взаємодії з організмом людини у разі порушення вимог охорони праці та техніки безпеки може викликати певні відхилення в стані здоров’я та зумовити виникнення певних захворювань або безпосередньо під час контакту з ними, або у віддалені терміни життя як теперішнього, так і прийдешніх поколінь. Найпоширенішим наслідком впливу шкідливих хімічних речовин на організм працівників є професійні отруєння, які можуть мати гострий або хронічний перебіг. Гострим професійним отруєнням називають захворювання (отруєння), яке виникає після одноразового впливу шкідливої речовини хімічного походження. Гострі професійні отруєння можуть спостерігатися внаслідок аварій, серйозних порушень технологічного режиму, правил техніки безпеки та промислової санітарії, тобто в умовах, коли кількість шкідливої речовини значно (в десятки або в сотні разів) перевищує гранично допустимий рівень. Хронічне професійне отруєння являє собою захворювання (отруєння), яке розвивається після систематичної тривалої дії малих концентрацій або доз шкідливих хімічних речовин та їх сполук. Хімічні речовини, а також хімічні сполуки (професійні отрути), що використовуються у сучасному виробництві, прийнято поділяти на декілька груп за цілим рядом характеристик та ознак: за агрегатним станом: гази, пари, аерозолі та суміші; за походженням (хімічними класами): органічні, неорганічні та елементоорганічні; за характером впливу на організм людини: загальнотоксичні, подразнювальні, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, такі, що впливають на репродуктивну функцію, ембріотоксичні та тератогенні; за особливостями ураження певних органів і систем: отрути політропного, нейротропного, нефротоксичного та кардіотоксичного впливу, а також отрути крові; за ступенем токсичності: надзвичайно токсичні, високотоксичні, помірно токсичні та малотоксичні; за ступенем впливу на організм у цілому: надзвичайно небезпечні (1-й клас), ви- соконебезпечні (2-й клас), помірно небезпечні (3-й клас) та малонебезпечні (4-й клас). Проведення кількісної оцінки ступеня токсичності і небезпечності промислових отрут вважають головним завданням такого розділу виробничої токсикології, як ток- сикометрія. Так, під час токсикометричної оцінки хімічних речовин обов’язковим слід вважати проведення наступних етапів: встановлення смертельних і порогових ефектів у гострому експерименті під час вивчення особливостей різних шляхів надходження речовини, визначення і кількісна характеристика кумулятивних властивостей речовини, виявлення особливостей шкірно-подразнювального, шкірно-резорбтивного та сенсибілізуючого впливу на організм з метою встановлення порогів шкідливої дії. Крім того, особливого значення у ході токсикометричної оцінки властивостей шкідливих хімічних речовин набуває дослідження таких віддалених ефектів, як бластмогенний та мутагенний, закономірностей впливу на репродуктивну функцію і серцево-судинну систему, а також визначення токсикокінетичних і метаболічних критеріїв оцінки досліджуваних речовин. Токсикометричні параметри, до головних з яких відносять середню смертельну дозу (концентрацію), коефіцієнт міжвидових розбіжностей, поріг шкідливої дії, коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння, а також зони гострої та специфічної дії, переважно встановлюються під час проведення досліджень на тваринах, здебільшого на пацюках, мишах та морських свинках у так званому гострому експерименті. Середня смертельна доза (концентрація) (DL50) являє собою таку кількість (концентрацію) отрути, яка спричиняє загибель 50 % тварин від загальної кількості піддослідних тварин стандартної групи протягом певного стандартного терміну спостереження. Коефіцієнт міжвидових розбіжностей (KMP) визначають шляхом розрахунку співвідношення середньосмертельних доз (концентрацій) найбільш стійких (DL50mJ та найбільш чутливих (DL50miJ до дії отрути тварин за формулою (2):  Необхідно зазначити, що зі збільшенням KMP зростає імовірність підвищення чутливості людини до впливу речовини, яка вивчається. Поріг шкідливої дії встановлюється як мінімальна доза (концентрація) речовини у досліджуваному об’єкті навколишнього середовища, внаслідок дії якої в організмі (за конкретних умов надходження речовини і стандартної статистичної групи тварин) виникають зміни, що виходять за межі фізіологічних реакцій пристосувального змісту, або приховані зрушення (іноді тимчасово компенсовані), що мають патологічний характер. Коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння (KMIO) являє собою відношення концентрації насичення певної речовини при 20 °С (CmaJ до середньосмертельної концентрації (CL5J і може бути визначений за формулою (3):  Зона гострої дії (Zac) визначається на підставі здійснення гігієнічної оцінки співвідношення середньосмертельної дози (концентрації) та величини порога гострої загальнотоксичної дії (LIMac integJ за формулою (4):  (4) Слід підкреслити, що чим вужчою є зона гострої дії, тим більш небезпечною слід вважати отруту. Зона специфічної дії (Zsp) являє собою співвідношення величини порога інтегральної дії (LIMintegr) до порога специфічної дії (LIM^p) і визначається за формулою (5):  (з; У ході проведення хронічного експерименту, що триває від 4 до 12 місяців, визначають поріг хронічноїзагальнотоксичної дії, тобто мінімальної дози (концентрації) речовини, яка зумовлює появу початкових несприятливих змін в організмі внаслідок тривалого впливу, а також зону хронічної дії (Zch), тобто співвідношення порогів гострої (LIMac) та хронічної (LIMch) загальнотоксичної дії, що визначається за формулою (6):  (б) Чим ширшою є зона хронічної дії, тим більш суттєво зростає небезпека виникнення хронічної інтоксикації. Крім того, під час хронічного експерименту вивчаються особливості сенсибілізуючого та віддаленого (канцерогенний, мутагенний, ембріо-, гонадо- та нейроток- сичний) впливу хімічних речовин. Якщо зазначені біологічні ефекти реєструються на рівнях, які є нижчими, ніж поріг хронічної загальнотоксичної дії (LIMch), визначають поріг віддаленого біологічного ефекту (LIMch sp). Поріг віддаленого біологічного ефекту або поріг хронічної дії є базовим параметром токсикометрії, на основі якого розраховуються величини коефіцієнта запасу (Is) та ГДК. Причому коефіцієнт запасу є тим більшим, чим вищими є кумулятивні, шкір- но-резорбтивні та сенсибілізуючі властивості отрут, що вивчаються. |