Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоровя громадян у процесі виконання трудової діяльності

• Название: Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоровя громадян у процесі виконання трудової діяльності
• Дата: 18.08.2022
• Размер: 3.48 Mb.
• Имя файла: 116_xgi.docx
• Тип: Документы; #648285
• страница: 25 из 59

Примітка:

+ існує потреба;

-н- існує висока потреба;

-HH- існує надзвичайно висока потреба.

6. 
   Наукова організація праці медичних працівників. Основні шляхи запобігання виникненню втоми
   

Наукова організація праці являє собою організацію трудового процесу, що перед­бачає урахування найновітніших досягнень інженерної, фізіологічної, психологічної та медичної наук, використання яких надає можливість суттєво підвищити продук­тивність та ефективність праці, створити об’єктивні передумови для збереження та зміцнення здоров’я працівників.

Запровадження численних профілактичних, оздоровчих та корекційних заходів, що мають фізіолого-гігієнічний зміст, сприяє суттєвому покращанню умов праці, збереженню та зміцненню здоров’я працівників, підвищенню продуктивності їх ді­

яльності тощо. Проте в будь-якому випадку головною ланкою заходів наукової органі­зації праці є запровадження ефективних та адекватних заходів щодо боротьби зі вто­мою. До числа останніх слід, насамперед, віднести раціональну організацію робочого місця та меблів, тренування, запровадження раціональних добових режимів праці і відпочинку, використання виробничої фізичної культури та психогігієнічних заходів, гігієнічне виховання та санітарну освіту тощо.

Раціональна організація робочого місця та меблів. Високу працездатність та продуктивність праці медичних працівників забезпечує багато чинників, проте од­ним з найважливіших шляхів підвищення рівня ефективності виконання професійних обов’язків та боротьби зі втомою є забезпечення раціональної організації робочого місця та меблів.

Дійсно, адекватне виконання професійної діяльності у незручній робочій позі в умовах використання меблів, які не відповідають гігієнічним вимогам, сприяє над­звичайно швидкому розвитку втоми. У зв’язку з цим, основним правилом забезпе­чення раціональної організації робочого місця та меблів слід вважати такий посту­лат - конструкція виробничого обладнання та організація робочого місця повинні в повній мірі відповідати антропометричним даним та психофізіологічним можливос­тям організму людини, що, передусім, забезпечується вірним вибором робочої пози та оптимальним розташуванням виробничого обладнання.

Основними робочими позами є робочі пози “сидячи”, “стоячи” та “сидячи - сто­ячи”. Причому вибір робочої пози залежить від величини м’язових зусиль та енер- говитрат, які необхідно витрачати під час здійснення певних видів робіт, точності і швидкості рухів, конкретного характеру виконуваних робіт тощо.

Застосування робочої пози “стоячи ” є найбільш доцільним у випадку необхід­ності здійснення працівником постійних переміщень у робочому приміщенні, пов’я­заних з налагодженням або використанням певного обладнання, як, наприклад, під час роботи чергової медичної сестри, або виконанням певних оперативних втручань, як, наприклад, під час роботи лікаря-хірурга. Така робоча поза створює максимальні можливості для забезпечення вільного та неупередженого огляду простору навколо працівника, вільних рухів тощо. В той же час тривала робота у вертикальному поло­женні може супроводжуватися виникненням специфічної професійної патології ниж­ніх кінцівок (варикозні розширення вен, тромбофлебіти, набряки нижніх кінцівок, плоскостопість тощо).

Застосування робочої пози “сидячи ” слід визнати найбільш доцільним у випадку виконання робіт, що потребують забезпечення великої точності рухів та тривалого виконання професійних обов’язків. Таку робочу позу, дійсно, слід вважати більш ра­ціональною і такою, яка менш втомлює, передусім тому, що під час її використання суттєво зменшується висота центру ваги над площиною опори, підвищується стій­кість положення тіла у просторі, зменшується ступінь напружування м’язів та на­вантаження на сердечно-судинну систему. Однак і в цьому випадку можуть виникати достатньо численні негативні професійно-зумовлені зрушення у стані здоров’я: за­стійні явища в органах таза, утруднення роботи органів кровообігу і дихання, велике статичне напруження м’язів спини та плечового пояса.

Вельми важливим для забезпечення оптимальної робочої пози слід вважати і раціо­нальне розташування виробничого обладнання. Тому під час проектування робочих місць необхідно використовувати цілу низку рекомендацій ергономічного змісту, що надають можливість виділити З основні зони розміщення органів управління та інших предметів, з якими контактує працівник.

Найбільш зручною є зона 1 (оптимальна зона), в який повинні бути розміщені органи управління (кнопки, тумблери, клавіші тощо), які найчастіше використову­ються у ході здійснення виробничих операцій. Саме в цій зоні слід розташовувати і предмети (прилади, устаткування, маніпулятори тощо), робота з якими потребує за­стосування точних та швидких рухів, що повторюються.

В зоні 2 (зона легкої досяжності), як правило, повинні виконуватися робочі опе­рації, характерними ознаками яких є виконання достатньо точних та важливих з про­фесійної точки зору рухів, бути розміщені органи управління робочими процесами, що використовуються досить часто.

Зрештою, в зоні 3 (зона досяжності) можуть розташовуватися органи управлін­ня робочими процесами, що використовуються доволі рідко, або потребують великої амплітуди рухів для виконання виробничих операцій.

Під час організації робочого місця та меблів обов’язково необхідно ураховувати і психофізіологічну шкалу кольорів. Згідно з нею білий колір слід вважати нейтральним, індиферентним; зелений - нейтральним, заспокійливим; жовтий - теплим, помірно збуджувальним; блакитний - холодним, помірно гальмівним; червоний - теплим, збуджувальним; синій - холодним, гальмівним; фіолетовий - кольором напруженого спокою; чорний - кольором, який пригнічує.

Тренування. В основі такого засоби боротьби зі втомою, як тренування, знахо­диться удосконалення вмінь і навичок в результаті здійснення діяльності, що повто­рюється (професійного навчання, праці, трудової творчості) та сприяє формуванню, становленню та зміцненню так званого робочого динамічного стереотипу.

Саме тренування надає закінченості та зумовлює сталість різних форм рухової ак­тивності, які здійснюються, є основою щодо формування рухових навичок, що ви­значають високий рівень успішності виконання трудової діяльності. За словами ви­датного російського фізіолога М. Є. Введенського: “Постійні та систематичні вправи і, як їх результат, навик, що закріплюється, являють собою найбільш надійний спосіб успішного виконання будь-якої роботи”.

B процесі тренування, що знаходиться в основі становлення як будь-яких рухових навичок, так і їх цілісного комплексу або робочого динамічного стереотипу, приймає участь весь організм: поступово установлюються складні і водночас точні та доско­налі взаємодії між ЦНС, серцево-судинною і дихальною системами, опорно-руховим апаратом тощо. Перебіг цього процесу відбувається в результаті утворення численних умовних рефлексів у відповідь на вплив сукупності зовнішніх (навколишнє середови­ще) і внутрішніх (м’язова діяльність, діяльність внутрішніх органів) подразників.

Виділяють 3 головні стадії тренування. Перша стадія тренування відзначається швидким зниженням рівня працездатності відразу ж після початку здійснення про-

фесійної діяльності внаслідок дискоординації центральної та периферичної ланок регулюючих систем, які забезпечують успішне виконання трудових операцій. Друга стадія тренування, насамперед, характеризується тим, що падіння працездатності, яке має місце на початкових етапах виконання професійної діяльності, призупиняєть­ся, і згодом працездатність починає поступово зростати та залишається на достатньо високому рівні доволі тривалий час. Третя стадія тренування відрізняється стійкою максимально високою працездатністю при відсутності будь-яких проявів втоми. Її відмітною рисою є подолання виникнення втоми та підвищення працездатності вна­слідок переходу на більш високі та досконалі форми організації діяльності.

Запровадження раціонального режиму праці і відпочинку. Ще одним досить важливим і, що необхідно підкреслити, успішним шляхом щодо боротьби зі втомою є розробка та запровадження раціональних режимів праці і відпочинку, тобто вста­новлення таких співвідношень періодів роботи і відпочинку, при яких висока про­дуктивність праці поєднується з високою і стійкою працездатністю людини без ознак надмірної втоми протягом достатньо тривалого часу.

Чим більш раціональним та ефективним є режим праці і відпочинку, тим більш довгою є фаза стійкої максимальної працездатності та більш короткими - відповідно періоди втягнення у діяльність, що виконується, та зниження працездатності.

Збереженню високої працездатності, передусім, сприяє періодичне чергування ро­боти і відпочинку, що передбачає запровадження певних внутрішньозмінних режимів праці та відпочинку. Існує 2 головні форми чергування періодів праці та відпочинку як на виробництві, так і в діяльності медичного працівника:

• 
  введення обов \язкової обідньої перерви всередині робочого дня, оптималь­на тривалість якої встановлюється з урахуванням ступеня віддаленості від робочих місць комплексу санітарно-побутових приміщень, їдалень тощо;
  
• 
  введення короткочасних регламентованих перерв, кількість і тривалість яких визначається на підставі проведення хронометражу та динамічних спостережень за змінами фізіологічних корелят працездатності працівників, урахування ступеня важ­кості та напруженості праці тощо.
  

He слід забувати і про необхідність урахування та введення до режиму трудової діяльності мікропауз, що являють собою короткочасні перерви між виконанням основ­них робочих операцій та забезпечують підтримання оптимального темпу виконання професійних завдань та високого рівня працездатності.

Використання виробничої фізичної культури. Надзвичайно важливим компо­нентом боротьби зі втомою слід вважати використання виробничої фізичної культури. В її основі знаходиться феномен активного відпочинку, описаний І. М. Сєченовим: “втомлені м’язи краще відпочивають, а їх працездатність швидше відновлюється не в стані повного спокою, а під час роботи інших м’язових груп”.

Основним завданням виробничої фізкультури є відновлення робочого динамічно­го стереотипу, який знаходиться в основі ефективного виконання будь-яких професій­них обов’язків, на початку робочої зміни та збереження його протягом максимально тривалого часу впродовж періоду виконання трудової діяльності.

До числа провідних форм виробничої фізичної культури відносять вступну гімнас­тику, фізкультурні паузи і хвилинки, які ще називають “малими” формами виробничої фізичної культури, а також вправи професійно-прикладної фізичної підготовки та ви­користання тренажерних пристроїв.

Вступна гімнастика сприяє прискоренню “входження” працівника у процес вико­нання професійної діяльності, триває не більше 5-7 хвилин і складається з 6-8 вправ, які відповідають характеру наступного трудового процесу.

Фізкультурні паузи або фізкультпаузи сприяють запобіганню зниження працез­датності та розвитку початкових явищ втоми, передбачають використання переважно релаксаційних вправ і, як правило, проводяться протягом 5-10 хвилин 1—4 рази впро­довж робочої зміни.

Фізкультурні хвилинки або фізкультхвилинки мають на меті зниження ступеня вто­ми окремих функціональних систем і м’язових груп, які приймають активну участь у здійсненні трудової діяльності, завдяки переважному навантаженню під час їх про­ведення тих м’язових груп, що у своїй більшості не працюють, та тривають протягом 2-3 хвилин.

Професійно-прикладна фізична підготовка (ППФП) та використання тренажер­них пристроїв зумовлюють здійснення цілеспрямованого тренування ключових про- фесійно-значущих психофізіологічних функцій і фізичних якостей, що забезпечують високу ефективність трудової діяльності працівника завдяки застосуванню спеціаль­но розроблених фізичних вправ, у першому випадку, або спеціально розробленого устаткування, в другому.

Функціональна музика. Суттєво доповнює виробничу фізичну культуру, зумов­люючи створення позитивного емоційного тла, що необхідне для адекватного ви­конання будь-якого виду професійної діяльності, функціональна музика. Крім того, функціональна музика впливає на організм людини і як ритмічний стимулятор, що сприяє ефективному засвоєнню працівником ритму трудового процесу, формуванню, становленню та відновленню робочого динамічного стереотипу, боротьбі з монотон­ністю праці тощо.

Розроблення та впровадження добових режимів праці і відпочинку. Важливим засобом профілактики передчасної втоми слід вважати розробку та запровадження добових режимів праці і відпочинку. При цьому під добовим режимом праці і відпо­чинку слід розуміти раціональне чергування періодів роботи, відпочинку і сну людини протягом доби, що забезпечує її активну життєдіяльність та високу працездатність.

Серед провідних біоритмологічних принципів раціональної організації професій­ної діяльності, що існують нині, в першу чергу, потрібно виділити необхідність по­єднання часу виконання найбільш складних та важливих трудових операцій з часом біоритмологічного оптимуму фізіологічних функцій організму.

Синхронність фаз розумової працездатності та фізіологічних функцій підвищує адаптаційні ресурси організму, забезпечує оптимальну розумову діяльність людини, справляє виражений позитивний вплив на психофізіологічні особливості її особис­тості, запобігає виникненню інтелектуального перенавантаження і, нарешті, в най-

більш повній мірі відповідає фенотиповим особливостям добової періодики функціо­нального стану організму.

У свою чергу біологічні, і передусім циркадіанні, ритми, тобто ритми, період яких коливається від 20 до 28 годин, і отже, максимально наближується до тривалості до­бового відрізку часу, відіграють вельми суттєву роль в регуляції вегетативних функ­цій. Тому як ще одну передумову раціональної організації повсякденної діяльності слід виділити урахування біоритмологічних типів організму. Вивчення біоритмоло­гічного профілю особистості дозволяє достатньо точно та об’єктивно виявити періо­ди максимальної готовності організму до виконання найскладніших, найвідповідаль­ніших і найбільш трудомістких завдань.

Численні дослідження провідних, найстійкіших та найінформативніших показни­ків циркадіанної ритміки, таких як температура тіла, частота серцевих скорочень, про­дуктивність розумової діяльності, стан неспецифічної реактивності організму, дозво­ляють виділити у великих популяціях 3 основні групи індивідуумів з різним рисунком біоритмологічного профілю: осіб з максимальною працездатністю в ранкові або у ве­чірні години, а також людей, яких відрізняє відсутність чітких закономірностей пері­одичних коливань функціонального стану організму, тобто осіб з ранковим, вечірнім та аритмічним типами денної працездатності. У людей з ранковим біоритмологічним типом краще самопочуття, висока працездатність та високий емоційний тонус спо­стерігаються в ранкові години, в людей із вечірнім типом - у вечірні години, зрештою, людей з аритмічним біоритмологічним типом характеризує відсутність чітких та по­стійних змін показників стану функціональних систем організму.

Розподіл людей згідно з біоритмологічними типами має велике медико-пристосу- вальне значення і є важливим еволюційним надбанням. Отже, максимальної ефектив­ності діяльності можна досягти лише в тому разі, коли найбільш інтенсивний період соціальних, інтелектуальних та фізичних навантажень припадає на акрофазу біоло­гічного ритму, тобто на час, з яким пов’язаний максимальний рівень функції індиві­дуального ритму організму.

Ще одним важливим чинником підвищення працездатності слід вважати зміцнення денної акрофази біологічних ритмів фізіологічних функцій за рахунок збільшення ру­хової активності. Сталість інформаційно-енергетичної вартості добового циклу ор­ганізму передбачає те, що характер фазових співвідношень між циркадіанними рит­мами функцій організму визначається енергією, яка витрачається впродовж доби, і у звичайних умовах являє собою відносно стабільну величину. Водночас у живих орга­нізмів існує яскраво виражена обернена залежність між рівнем їх загальної активнос­ті та характеристиками біологічних ритмів, насамперед, довжиною їх періоду. Отже, підвищення рівня рухової активності не лише збільшує рівень фізичної працездат­ності, але й сприяє синхронізації циркадіанних ритмів розумової працездатності.

Надзвичайно важливим біоритмологічним принципом оптимізації професійної діяльності слід вважати і раціональну організацію вільного часу, що дозволяє забез­печити найбільш повну реалізацію амплітудно-фазової програми біоритмів на основі зміцнення їх денної акрофази за рахунок проведення заходів психогігієнічної корекції

в неробочий період, виконує роль їх синхронізатора з ритмом розумової працездат­ності, стабілізує перебіг вегетативних процесів, що беруть участь у гуморальному забезпеченні інтенсивної інтелектуальної діяльності.

Використання психогігієнічних заходів. Ще одним важливим напрямком запобі­гання та боротьби зі втомою є використання психогігієнічних заходів. До числа їх про­відних форм, що знайшли найбільшого поширення у повсякденній практиці гігієни та охорони праці, необхідно віднести: використання численних методів зниження або зняття психологічного та психофізіологічного напруження (улаштування спеціальних приміщень, в яких у відведений для цього час протягом робочої зміни проводяться се­анси аутотренінгу та психокорекції для зняття втоми, і передусім - її нервово-психіч­ної кореляти), проведення психодіагностичних заходів, які передбачають поглиблене вивчення та урахування під час організації трудової діяльності особливостей особис­тості працівників, здійснення психофізіологічного професійного відбору тощо.

Ефект зниження або зняття психологічного та психофізіологічного напруження і, як наслідок, психодинамічного розвантаження досягається за рахунок використання естетичного оздоблення та оформлення інтер’єра приміщень, де проводяться сеанси; зручних меблів, які дозволяють знаходитися у розслабленій позі; трансляцією спеці­ально підібраних музичних творів; насиченням повітря киснем та ароматизованими цілющими добавками; прийманням тонізуючих напоїв; імітацією природного ото­чення; демонстрацією слайдів з краєвидами: зображення лісу, морського прибою то­що. Проте найголовнішими елементами психологічного розвантаження слід вважати проведення аутотренінгу та заходів психокорекції, заснованих на використанні комп­лексу взаємопов’язаних прийомів психічної саморегуляції та нескладних розумових і фізичних вправ з мовним самонавіюванням, наприклад психофізичного тренування, найпростіших елементів нейролінгвістичного тренування тощо.

Проведення психодіагностичних заходів ставить за мету визначення провідних професійно-значущих особливостей особистості, насамперед, властивостей темпе­раменту та характеру, мотиваційної спрямованості, а також характеристик нервово- психічних станів.

До числа найбільш поширених психодіагностичних тестових методик слід відне­сти: тести перевірки знань (тести, що надають можливість перевірити рівень загальної професійної підготовленості або сформованості практичних знань і умінь, наприклад медичний ліцензійний іспит за програмою “Крок”, знання певної мови, наприклад знання англійської мови за програмою “TOELF”), бібліографічну перевірку (тести, що засновані на вивченні біографічних особливостей життя конкретної людини), графо­логічне тестування (тести, в центрі яких знаходиться перевірка особливостей почерку людини), психометричні тести (тести, що оцінюють здібності людини в таких сферах, як мовний запас, розуміння мовних та інших вказівок, рівень механічної, вербаль­ної або образної пам’яті, рівень механічного, вербального або вербально-логічного мислення), інструментальні психометричні тести (тести, що надають можливість ви­значити стан професійно-значущих психофізіологічних функцій), особистісні тести (тести, які дозволяють оцінити окремі особливості особистості людини і включають

до своєї структури особистісні та проективні опиту вал ьники), а також проведення професійно-спрямованого інтерв’ювання.

Загалом як провідні психогігієнічні принципи оптимізації професійної діяльності людини необхідно визначити: проведення психогігієнічного нормування виробничої діяльності людини; визначення чинників, які сприяють ломці адаптаційних меха­нізмів і, насамперед, урахування кризових періодів у житті людини, в основі яких знаходиться перебудова структурної організації особистості, психофізіологічні та по- ведінкові зрушення, зміни психосоціальної орієнтації; раціональну організацію по- заробочої діяльності людини, і, передусім, її вільного часу, що передбачає вивчення індивідуальних особливостей особистості, урахування вікових закономірностей їх змін, а також використання активних методів психофізіологічного впливу на процеси формування критеріальних показників особистості; обґрунтування та диференційо­ване запровадження заходів психогігієнічної корекції та реабілітації тощо.

Гігієнічне виховання та санітарна освіта. Однією з найважливіших умов про­ведення ефективної профілактики професійно-зумовлених захворювань, збереження та зміцнення здоров’я працівників є високий рівень їх обізнаності з чинниками, які можуть справляти негативний вплив на організм. Отже, санітарна освіта та гігієніч­не виховання являють собою невід’ємні складові сучасної системи охорони здоров’я, комплекс державних, громадських і медичних заходів, спрямованих на забезпечення такої обізнаності з метою підвищення рівня здоров’я працюючого населення.

Головними завданнями санітарної освіти є пропаганда здорового способу жит­тя, профілактика шкідливих звичок, інформування про сучасні уявлення щодо при­чин виникнення різних, передусім професійно-зумовлених, захворювань та сис­теми існуючих індивідуальних і громадських заходів з їх первинної та вторинної профілактики.

Більше того, необхідно зазначити, що обізнаність працівників з тих чи інших питань необхідна не лише в інтересах охорони індивідуального здоров’я в умовах впливу шкідливих професійних чинників. Вона є важливою передумовою свідомого та відповідального ставлення всіх верств населення, керівників і працівників про­мислових підприємств, громадського харчування та комунального господарства, будівельників, науковців і педагогів до еколого-гігієнічних проблем сьогодення, до­тримання вимог індивідуальної та громадської гігієни в усіх сферах життя і трудової діяльності людини.

Головними принципами організації санітарної освіти та гігієнічного виховання є: їх незаперечний державний характер, наявність спеціалізованих структур щодо здій­снення організаційно-методичного керівництва та координації діяльності у сфері під­вищення обізнаності населення у галузі санітарної освіти, плановість, комплексність, масовість, диференційованість, розумна оптимістичність, доступність, цілеспрямова­ність, а також активна участь усіх медичних працівників.

У системі заходів санітарної освіти використовують різноманітні методи і засо­би. На рисунках 10, 11 та 12 наведені узагальнені схеми її організації в лікувально- профілактичних закладах.




Рис. 10. Санітарна освіта в стаціонарі лікувально-профілактичного закладу




Натомість як провідні форми санітарної освіти та гігієнічного виховання на ви­робництві слід відзначити: масові, групові та індивідуальні форми, як головні ме­тоди проведення: методи усного та друкованого слова, ігровий та наочний методи, методи навчання та власного прикладу, а також комплексні методи; як основні засоби здійснення: бесіди, поради-консупьтації, вечори запитань і відповідей, конференції, виступи на радіо, аудіозаписи (метод усного слова); публікації в друкованих засобах масової інформації, науково-популярні книги, брошури, листівки, пам’ятки, бюле­тені, дошки з питань і відповідей (метод друкованого слова); експозиційні стенди, муляжі, фотографії, малюнки, плакати (наочний метод); телебачення, відеофільми, діафільми, мультимедійні технології, університети та школи здоров’я, свята здоров’я, санітарно-освітні курсові заходи для населення, виставки, театралізовані вистави (комплексний метод).




Рис. 11. Санітарна освіта в поліклініці лікувально-профілактичного закладу






Рис. 12. Санітарна освіта на лікарській дільниці




Під час проведення лекцій, бесід та виступів важливо забезпечити наступні вимо­ги до їх якості: актуальність теми, зацікавленість до неї аудиторії, сучасний науковий рівень, повнота охоплення основних питань і розкриття теми, особиста обізнаність автора виступу з питань теми, вільне володіння матеріалом, чіткий і логічно послі­довний виклад, доступність сприймання аудиторією, емоційність, використання при­

кладів з власного професійного або особистого досвіду, наочних посібників та худож­ньої літератури, вміння підтримувати зворотний зв’язок з аудиторією, володіння нею, готовність до відповідей на запитання.

Тематика та форми санітарно-освітньої роботи визначаються залежно від конкрет­них умов і змісту професійної діяльності, контингенту слухачів, обізнаності й воло­діння матеріалами теми заняття. На вибір методів і засобів санітарної освіти впливає також тип ситуації, за якої здійснюється той чи інший санітарно-освітній захід. Розріз­няють такі ознаки ситуацій, які мають значення для оптимального вибору засобів са­нітарної освіти, а саме: екстремальність або неекстремальність події, однорідність або неоднорідність контингенту, обізнаність або необізнаність слухачів (учасників) тощо.

І, нарешті, необхідно підкреслити, що як загальний, так і організаційно-методич­ний, координаційний та оперативний контроль за розв’язанням проблем проведення роботи з санітарної освіти та гігієнічного навчання працівників на виробництві, в тому числі в лікувально-профілактичних закладах, здійснюють обласні, міські та ра­йонні Центри здоров’я, відділи та інспектори-методисти санітарної освіти СЕС, те­риторіальних та виробничих медичних об’єднань, а також організаційно-методичних відділів окремих лікувально-профілактичних закладів.

Розділ 3. Основні методи та критерії санітарно- гігієнічної оцінки умов виробничого середовища

Виробниче середовище являє собою частину середовища, що оточує людину в про­цесі її трудової діяльності та створюється як природно-кліматичними (температура, вологість, рух повітря, інтенсивність сонячної радіації, опади тощо), так і профе- сійно-зумовленими (фізичними, хімічними, біологічними, соціальними) факторами. Означені чинники можуть або позитивно впливати на організм людини, сприяючи збереженню її працездатності та зміцненню здоров’я, або, навпаки, стають безпосе­редньою причиною виникнення негативних зрушень у функціональному стані пра­цівників, що призводять до виникнення ранньої втоми, перевтоми і, як наслідок, до виникнення професійних захворювань.

Серед великого комплексу досліджень, які проводяться з метою обстеження умов праці, найбільш інформативною слід вважати методику їх санітарно-гігієнічної оцін­ки. Причому така оцінка буде значно більш об’єктивною, якщо дослідження виконує фахівець, який володіє різноманітними методиками вивчення умов виробничого се­редовища та використовує справні прилади, що мають метрологічне посвідчення.