Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоровя громадян у процесі виконання трудової діяльності
 Скачать 3.48 Mb.
|
|
Основні критерії бактеріальної чистоти повітря лікувально-профілактичних закладів (кількість мікроорганізмів у I м3 повітря)
3.3. Гігієнічна оцінка вмісту пилу в повітрі Гігієнічна оцінка вмісту пилу в повітрі є невід’ємним компонентом визначення санітарного стану споруд лікувально-профілактичних закладів та приміщень медичних вищих навчальних закладів, а також оцінки умов праці медичних працівників у приміщеннях, в яких ряд технологічних та виробничих процесів може призвести до надходження різноманітних пилових частинок у повітря робочої зони (переробка лікарських рослин, виготовлення зубопротезних виробів, транспортний пил автомобілів швидкої медичної допомоги тощо). Характер впливу пилу на організм людини визначається його фізичними властивостями, хімічним складом та просторовою структурою, консистенцією, ступенем дисперсності та розчинності у середовищах організму, а також електричним зарядом пилинок. Пил справляє на організм різноманітний вплив: фіброгенний, подразливий, алергенний, канцерогенний, мутагенний, токсичний тощо. Пил із розміром частинок 0,5-5 мкм, особливо із значним вмістом діоксиду кремнію (SiO2), здатний викликати специфічні професійні захворювання легенів - пневмоконіози та пилові бронхіти. Найбільш поширеним методом відбору проб повітря є аспіраційний (ваговий, гравіметричний) метод, що передбачає застосування електроаспіратора Мігунова (рис. 20), який поєднує в собі електричну повітродувку і реометр у вигляді скляних трубок, дві з яких призначені для вимірювання малої швидкості відбору повітря (0,1-1 л/хв), а дві інші - для вимірювання великої швидкості відбору повітря (1-20 л/хв). Отже, одночасно можна відібрати чотири проби повітря. Ручками вентилів установлюють  Рис. 20. Електроаспіратор потрібну швидкість відбору проби, поглиначі з поглинальними середовищами приєднують до спеціальних штуцерів і відразу ж фіксують час. Об’єм відібраного повітря визначають шляхом множення даних швидкості руху повітря на час протягування. Для визначення ступеня запиленості повітря приміщень за допомогою цього методу застосовують аспіратори різних конструкцій, а також спеціальні аналітичні аерозольні фільтри (АФА) із перхлорвінілової тканини. Фільтри АФА мають високу ефективність пиловловлювання за малого опору потоку повітря, що надає можливість відбирати проби повітря зі швидкістю до 100 л/хв. і, таким чином, значно скоротити час відбору. Фільтри АФА закріплюють у пластмасових або металевих алонжах. Алонжі виготовляють у формі лійки: в її широкій частині - касеті з накидною гайкою - закріплюють фільтр (рис. 21). Перед відбором проби фільтри зважують на електроаналітичній або торсійній вазі, після чого вміщують у пакети з кальки і вставляють в алонжі. Електроаспіратор заземлюють, а потім підключають до електромережі, запобіжний клапан встановлюють у положення “1”, а вентилі реометрів повністю відкривають. Приєднавши гумові трубки з алонжами до штуцерів реометрів, тумблером вмикають електроаспіратор і ручками вентилів реометрів регулюють швидкість аспірації повітря. Якщо вона виявиться недостатньою, запобіжний клапан повинен бути вста новлений у положення “2”. Електроаспіратор розрахований на безперервну роботу протягом 1 години.  Рис. 21. Касети та алонжі для відбору проб на фільтри АФА 1 - фільтри в пакетику з кальки; 2 - пластмасовий алонж для фільтра. У процесі відбору проб на запиленість алонж поміщають у досліджуваній точці в горизонтальному положенні. Час відбору проби залежить від ступеня запилення приміщення - потрібно, щоб наважка пилу становила 3-5 мг. У разі використання фільтрів АФА мінімальна наважка пилу може складати 1 мг, оскільки власна маса цих фільтрів становить не більше 100 мг. Після закінчення відбору проб фільтр виймають з алонжа. Щоб запобігти втраті речовини, його складають навпіл і вміщують у пакети з кальки. В лабораторії фільтр знову витримують у вихідних умовах (температура і вологість), потім виймають з пакета і зважують. Розрахунок концентрації пилу проводиться за допомогою формули (20):  де П - концентрація пилу, мг/м3; ; - маса чистого фільтру, мг; q2 - маса фільтру з пилом, мг. Vo - об’єм повітря, що протягується, приведений до нормальних умов. Тому для визначення кількості пилу відібраний об’єм повітря слід привести до нормальних умов (температура 0 °С і атмосферний тиск 760 мм рт. ст.), використовуючи формулу (21):  де Vt - об’єм аспірованого повітря, л; T- температура повітря, °С; В - барометричний тиск у приміщенні, де проводиться відбір повітря, мм рт. ст. У випадку використання розрахункового методу визначення кількості пилинок проводиться за допомогою: приладу Оуенса (досліджуване повітря осаджується на поверхні скла за рахунок удару його направленого потоку по вологій скляній поверхні або в результаті прилипання пилинок до конденсуючої пари); термопреципітаторів (у нагрітому стані пилинки, що знаходяться в повітряному середовищі, осідають на охолоджену поверхню); седиментаторів (осідання пилу, що міститься в певному об’ємі досліджуваного повітря, за допомогою седиментаторів різних конструкцій, наприклад, седимента- тора Гріна). Після проведеного дослідження скло з прилиплими до нього пилинками розміщують під мікроскопом та підраховують число пилинок. Кількість виявлених пилинок на склі ділять на об’єм досліджуваного повітря, приведеного до стандартних умов, і визначають загальний вміст пилу в повітрі робочої зони. 3.4. Гігієнічна оцінка освітлення приміщень Одним із провідних чинників забезпечення оптимального санітарно-гігієнічного режиму лікувально-профілактичних та медичних вищих навчальних закладів є природне та штучне освітлення, від якого значною мірою залежить попередження ранньої втоми та виробничого травматизму. Важко переоцінити виняткове значення, в першу чергу, природного освітлення. Недарма як будівельними, так і санітарними нормами передбачається така орієнтація споруд та їх взаєморозташування, щоб протягом дня у кожне приміщення обов’язково надходили сонячні промені, а площа заскленої поверхні вікон забезпечувала належний інсоляційний режим. Лише за погодженням з Державною санітарно- епідеміологічною службою можна обійтися без природного освітлення в санітарних приміщеннях при палатах та кабінетах персоналу, клізмових, душових для персоналу, кімнатах особистої гігієни, наркозних, передопераційних, апаратних та процедурних кабінетах, але й це не бажано. Проте, ураховуючи, що абсолютна більшість лікарняних структур працює цілодобово, а значний об’єм операцій, обстежень, маніпуляцій та процедур вимагають великого зорового напруження, слід забезпечити і належне штучне освітлення. Отже, як на стадії проектування новобудови або реконструкції діючої споруди, так і під час проведення гігієнічної оцінки споруд лікувально-профілактичних установ та медичних вищих навчальних закладів, необхідно використовувати належні методи оцінки природного і штучного освітлення. Для гігієнічної оцінки природного освітлення слід застосовувати описовий, геометричний та світлотехнічний методи. Разом з тим слід зазначити, що адекватна оцінка природного освітлення можлива лише за умови комплексного проведення обстежень за вищеназваними методами. У разі застосування описового методу визначають поверх, на якому знаходиться приміщення, кількість та орієнтацію вікон, тип скла та його чистоту, наявність затінюючих об’єктів, колір стін та навколишніх об’єктів. Завдяки використанню геометричного методу визначають такі показники, як світловий коефіцієнт, кут падіння, кут затінення, кут отвору, коефіцієнт затінення та коефіцієнт заглиблення. Світловий коефіцієнт визначають як співвідношення між заскленою площею вікон і площею підлоги приміщення, причому площу заскленої частини вікон беруть за одиницю, використовуючи формулу (22):  де CK - світловий коефіцієнт; Sn - площа підлоги, м2; Sc - площа заскленої частини вікон, м2. Кут падіння - це кут, утворений лініями, що з’єднують певну точку робочого місця з верхнім та нижнім краями вікна. Тому у ході його визначення спочатку потрібно вирахувати тангенс досліджуваного кута за формулою (23):  де AB - відстань від робочого місця до верхнього краю вікна; AC- відстань від робочого місця до нижнього краю вікна. Величину кута падіння знаходять за таблицею тангенсів. Кут отвору - це кут, утворений лініями від робочого місця до верхнього зовнішнього краю вікна та від робочого місця до проекції на вікно верхнього краю будівлі або іншого об’єкту, що затінює навпроти. Кут отвору характеризує межу небосхилу, який безпосередньо освітлює досліджуване місце. Для визначення кута отвору (у), як і в попередньому випадку, спочатку знаходять тангенс кута затінення ф) певного приміщення за формулою (24):  де AD - відстань від робочого місця до проекції на вікно верхнього краю будівлі, що затінює; AC - відстань від робочого місця до нижнього краю вікна.  д Величина кута отвору дорівнює різниці між кутом падіння та кутом затінення і визначається за формулою (25): е у - кут отвору, а - кут падіння, °; * /? - кут затінення, °. Коефіцієнт затінення вікон будинками або іншими об’єктами, що розташовані напроти досліджуваного приміщення, визначається відношенням відстані між будинками до висоти будинку навпроти за формулою (26):  де КЗВ - коефіцієнт затінення вікон; L - відстань між будинками, м; Я - висота будівлі навпроти, м. Проекція небосхилу являє собою відстань від нижнього краю вікна до точки на вікні, на яку проектується нижній край небосхилу. Вважається, що її величина має бути не меншою за ЗО см. Коефіцієнт заглиблення визначається співвідношенням глибини приміщення, тобто відстані від світлонесучої стіни до протилежної стіни, та висоти верхнього краю вікна над підлогою. Необхідно забезпечити, щоб значення цього коефіцієнта не перевищувало 2. Використання світлотехнічного методу передбачає визначення коефіцієнту природної освітленості, тобто процентного відношення освітленості точки, яка знаходиться усередині приміщення на відстані 1 м від стіни, протилежної вікну, до освітленості точки, розміщеної поза приміщенням, що освітлюється розсіяним світлом (суцільна хмарність) усього небосхилу. Коефіцієнт природної освітленості визначають за формулою (27):  де КПО - коефіцієнт природної освітленості, %; Ee - рівень освітленості всередині приміщення, лк; Em - рівень освітленості просто неба, лк. Коефіцієнт природної освітленості є найточнішим показником стану природного освітлення, оскільки ураховує більшість зовнішніх чинників, що впливають на рівень освітлення приміщення. Залежно від функціонального призначення приміщень фак- точний коефіцієнт природної освітленості визначають на рівні підлоги, а також безпосередньо на робочій поверхні або так званій умовно-робочій поверхні, тобто горизонтальній площині, що розташована на висоті 0,8 м від підлоги. У приміщеннях з двобічним освітленням рівень освітленості визначають по середній лінії приміщення. Як правило, рівень освітлення вимірюють за допомогою об’єктивних люксметрів Ю-16, Ю-116 та Ю-117. Протягом останніх десятиліть найбільшого поширення знайшов об’єктивний люксметр Ю-116 з діапазоном вимірювання освітленості при відкритому фотоелементі від 5 до 100 лк (рис. 22). Для розширення діапазону вимірювань люксметр укомплектований чотирма насадками до фотоелемента. Напівсферичну насадку з білої світлорозсіювальної пластмаси, яка позначена з внутрішнього боку літерою К, використовують лише разом з однією з трьох плоских насадок (М, Р, Т). У процесі використання насадок KM, KP або KT світловий потік, що потрапляє на фотоелемент, послаблюється відповідно в 10, 100 або 1000 разів, і отже, верхня межа діапазону вимірювань розширюється на таку саму кількість разів. Гігієнічна оцінка штучного освітлення проводиться за допомогою описового, розрахункового та світлотехнічного методів. Описовий метод передбачає визначення типу ламп та освітлювальної арматури, їх санітарного стану та технічної справності, висоти підвішування, зручності та особливостей їх роботи (мерехкотіння, шум тощо), впливу на природне забарвлення освітлюваних об’єктів тощо. Розрахунковий метод надає можливість визначити рівномірність та достатність освітлення. Зокрема, такий метод є надзвичайно доречним у ході проведення оцінки штучного освітлення навчальних приміщень та приміщень лікувально-профілактичних закладів. Освітлення вважається рівномірним, якщо 1 світлова точка припадає не більше ніж на 8-9 м2 підлоги. Достатнім є освітлення, при якому на 1 м2 площі  Рис. 22. Люксметр Ю-116 з насадками до фотоелемента підлоги припадає 24 Вт у разі використання люмінесцентних ламп або 36 Вт у разі застосування ламп розжарювання. Наприклад: Площа навчальної кімнати для вивчення дисципліни “Охорона праці в медицині” становить 80 м2, необхідно забезпечити рівномірне та достатнє освітлення у разі використання ламп розжарювання. Відповідно для забезпечення рівномірного штучного освітлення слід встановити 10 світильників (80 м2: 8 = 10 світлових точок), для забезпечення достатнього штучного освітлення слід кожну світлоточку забезпечити лампою потужністю 288 Вт (300 Вт) (80 м2 підлоги • 36 Вт = 2880 Вт; 2880 Вт : 10 світлоточок = 288 Вт (300 Вт)). Зрозуміло, що такі розрахунки не є абсолютними, адже при цьому не враховується висота підвішування світильника та деякі інші чинники. Точнішими слід вважати розрахункові методи, які ґрунтуються на визначенні певного рівня горизонтальної освітленості, виходячи з того, що на 1 м2 підлоги припадає 10 Вт. Тому спочатку за формулою (28) визначають питому потужність джерела світла:  де P - питома потужність джерела світла, Вт/м2; Q - загальна потужність усіх ламп у приміщенні, Вт; S - площа приміщення, м2. Потім розраховують горизонтальну освітленість за формулою (29):  де E - горизонтальна освітленість, лк; P - питома потужність джерела світла, Вт/м2; В - освітленість, що створюється лампою розжарювання певної потужності при питомій потужності, яка складає 10 Вт/м2 (табл. 28). K - коефіцієнт запасу, який для житлових, громадських та деяких виробничих, в тому числі лікувальних, приміщень становить 1,3. У приміщеннях, площа яких превищує 50 м2, величину штучного освітлення можна розрахувати за допомогою більш простого, проте менш точного, методу за формулою (30): E = Pe; (ЗО) де E - горизонтальна освітленість, лк; P - питома потужність освітлювальної установки, Вт/м2; е - коефіцієнт, що показує, якій кількості люксів відповідає питома потужність Вт/м2. Для люмінісцентних ламп він складає 10, для ламп розжарювання - розраховується за даними, наведеними в табл. 29.
Таблиця 28
Таблиця 29 С | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||