Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоровя громадян у процесі виконання трудової діяльності
 Скачать 3.48 Mb.
|
|
Гігієнічна оцінка фізичних властивостей повітряного середовища Визначення температурного режиму приміщень. Визначення температурного режиму приміщень лікувально-профілактичних і медичних вищих навчальних закладів здійснюється за допомогою термометрів (ртутних, спиртових, електричних) та термографів у градусах Цельсія (°С) або градусах Кельвіна (K) (рис. 13).  а б в Рис. 13. Термометри та катотермометри а - кімнатний; б - електротермометр; в - кататермометры (1 - кульовий; 2 - циліндричний) Завдяки використанню ртутних, спиртових або електричних термометрів визначають: середню температуру повітря приміщення, що являє собою середню арифметичну величину результатів вимірювань температури в 5 точках приміщення (в його центрі та по кутах) на двох рівнях від підлоги, тобто на висоті 0,2 і 1,5 м. Згідно з будівельними нормами і правилами И-33-75 “Опалення, вентиляція і кондиціювання повітря”, оптимальна температура громадських приміщень у холодні та перехідні сезони року має становити 18-22 °С, протягом теплого сезону - не повинна перевищувати 25 °С; вертикальний перепад температури, під час вимірювання якого проводять дослідження на висоті 0,2 та 1,5 м від підлоги і знаходять різницю у значеннях одержаних показників; горизонтальний перепад температури, який визначають шляхом проведення вимірювання по глибині приміщення на відстані 0,2 м від внутрішніх і зовнішніх стін та в центрі приміщення. Горизонтальні та вертикальні перепади температури протягом доби не повинні перевищувати 2-3 °С; середньодобову температуру та її перепад, які визначаються шляхом проведення чотирьохкратного вимірювання показників (вранці, вдень, увечері та вночі) з подальшим визначенням середньої арифметичної величини. Середньодобова температура та її перепади значною мірою залежать від теплопроникних властивостей будівлі та особливостей системи опалення, проте в лікувально-профілактичних закладах їх значення не повинні виходити за межі 4 °С. Слід також зазначити, що нормативи температурного режиму приміщень лікувально-профілактичних закладів та медичних вищих навчальних закладів є диференційованими і залежать як від часу вимірювання (година доби), так і від профілю відділення, палати, а іноді і від віку хворого та діагнозу його хвороби. Тому діапазон коливань оптимальної температури повітря лікарняної палати є досить великим - у межах від 15-16 до 25-27 °С. Наприклад: оптимальною температурою повітря у палатах кардіологічних відділень, що розміщені у II будівельно-кліматичній зоні, слід вважати 21 °С (вдень) та 17-18 °С (вночі). Разом з тим в палатах для пульмонологічних хворих у таких умовах оптимальною температурою повітря є 21-22 °С (вдень) та 16-18 °С (вночі), для палат опікових центрів - 24-25 °С (протягом доби). Визначення вологості повітря. Визначення вологості повітря проводять за допомогою аспіраційних психрометрів Асмана, станційних психрометрів Августа, волосяних гігрометрів та гігрографів. Основним показником, що підлягає оцінці та нормуванню, є відносна вологість у відсотках (%). Однак слід зауважити, що для більш точного визначення відносної вологості слід ураховувати, якими є значення абсолютної та максимальної вологості, адже саме їх співвідношення надає можливість дізнатися про відносну вологість повітря. Абсолютна вологість являє собою кількість вологи (у г), що міститься в 1 м3 повітря за певної температури. Для розрахунків користуються також парціальним тиском, тобто пружністю водяної пари, яку вимірюють у міліметрах ртутного стовпчика (мм рт. ст.). Абсолютна вологість повітря чітко корелює з пружністю водяної пари, що міститься у ньому за такої ж температури. Проте пружність водяної пари не може збільшуватися безмежно за рахунок надходження вологи ззовні і тому має певне максимальне значення. Таким чином, максимальна вологість - це максимально можливе насичення повітря водяною парою за певної температури, яку визначають із використанням даних, наведених в таблиці 23. Відносна вологість визначається як співвідношення абсолютної та максимальної вологості у певний момент спостереження, що виражене у відсотках. Допоміжну роль для здійснення адекватної оцінки вологості повітря можуть відігравати такі показники, як дефіцит насичення, тобто різниця між максимальною та абсолютною вологістю за певної температури повітря, і точка роси, тобто температура, за якої водяна пара, що міститься у повітрі, починає насичувати простір, переходити у краплиннорідкий стан та осідати на холодних предметах у вигляді роси. Крім того, для визначення ступеня випаровування з поверхні тіла людини інколи застосовують фізіологічну відносну вологість — відношення абсолютної вологості за певної температури повітря до максимальної вологості за температури 37 °С, що виражене у відсотках, та фізіологічний дефіцит насичення - різницю між максимальною вологістю повітря за температури 37 °С та абсолютною вологістю за цієї ж температури. Слід лише відзначити, що за абсолютної вологості повітря, що наближується до максимального насичення за температури 37 °С (47 мм рт. ст.), випаровування вологи тілом людини припиняється. Найбільш простим, проте найменш точним, є визначення відносної вологості повітря за допомогою волосяних гігрометрів та гігрографів. Гігрометри, що призначені для безперервного прямого визначення відносної вологості (у %) протягом відносно короткого відрізку часу, бувають волосяні (у конструкції використовують добре очищену та знежирену волосину) та плівкові (застосовують біологічну плівку).  Рис. 14. Волосяний гігрометр Волосяний гігрометр (рис. 14) складається з волосини, прикріпленої одним кінцем до рамки штатива, другим - до блока з вантажем. До блока також прикріплено стріл- ку, яка, залежно від зміни довжини волосини під впливом вологості, переміщується уздовж шкали, градуйованої у відсотках відносної вологості. Гігрографи використовують для тривалої безперервної реєстрації змін відносної вологості повітря протягом певного періоду (доба, тиждень тощо). Конструкція гігрографа аналогічна будові термографа, але відрізняється від нього улаштуванням сприймальної частини, у структурі якої замість біметалевої пластинки застосовують пучок знежирених волосин (рис. 15). Під час підготовки гігрографа до роботи спочатку за допомогою аспіраційного психрометра вимірюють абсолютну вологість, далі на підставі її оцінки визначають відносну вологість і спеціальним гвинтом, що розташований поряд з пучком волосин, встановлюють перо у точку перетину лінії відносної вологості та години доби.  Рис. 15. Гігрограф Більш точні дані щодо вологості повітря можна отримати використовуючи станційний психрометр Августа (рис. 16). Станційний психрометр Августа складається з двох спиртових термометрів - сухого та вологого, що зафіксовані паралельно на відстані 5 см один від одного на спеціальному штативі або у відкритому футлярі. Сухим термометром вимірюють температуру повітря. Резервуар вологого термометра обгорнутий тонкою тканиною (батист, марля), кінець якої опущений у посудину з дистильованою водою. Завдяки випаровуванню з поверхні тканини вологий термометр буде охолоджуватися та показуватиме дещо нижчу температуру, ніж сухий. Зі зменшенням вологості досліджуваного повітря інтенсивність випаровування зростає і відповідно збільшується різниця між показниками сухого та вологого тер мометрів. Щоб випаровування відбувалося нормально, верхній край посудини з дистильованою водою має бути розташований на відстані 3 см від резервуара вологого термометра. Для визначення вологості повітря станційним психрометром Августа резервуар слід захистити від впливу джерел випромінювання, нагрітих навколишніх тіл та руху повітря. Через 10-15 хвилин від початку дослідження, за умови, що вся тканина просякла вологою, визначають показники та обчислюють абсолютну вологість за формулою Реньо (7): А = В - а ■ (tc - tj ■ Н; (7) де А- абсолютна вологість, мм рт. ст. ; В - максимальний тиск водяної пари у повітрі за температури вологого термометра, значення якої наведені, мм рт. ст. а - постійний психрометричний коефіцієнт, який дорівнює 0,00128 у разі визначення вологості нерухомого кімнатного повітря, 0,0010 — у разі визначення вологості в приміщенні з невеликою швидкістю руху повітря, 0,0009 - у разі визначення вологості повітря зовнішньої атмосфери у безвітряну погоду та 0,00079 - за наявності невеликого вітру; Ic - температура сухого термометра, °С; t — температура вологого термометра, °С; H- атмосферний тиск під час дослідження, мм рт. ст. Однак, зваживши на ряд незручностей, які виникають під час роботи із станційним психрометром Августа, більш доцільним слід вважати використання аспірацій- ного психрометра Асмана. Аспіраційний психрометр Асмана також складається з сухого та вологого ртутних термометрів (рис. 16).  Рис. 16. Психрометри: а - станційний психрометр Августа; б - аспіраційний психрометр Асмана Обидва термометри поміщено в металеву оправу, причому їх резервуари захищені від впливу сонячної радіації подвійними металевими гільзами. У верхній частині приладу встановлено вентилятор, що забезпечує рівномірне обдування резервуарів термометрів з усіх боків і, отже, сприяє більш рівномірному, ніж у станційному психрометрі, випаровуванню води, яке не залежить від швидкості руху повітря у приміщенні. Під час визначення вологості повітря після фіксації приладу в місці визначення тканину, якою обгорнутий резервуар вологого термометра, змочують дистильованою водою за допомогою спеціальної піпетки або груші, потім спеціальним ключем (якщо вентилятор пружинний) або шляхом приєднання приладу до електромережі (якщо вентилятор електричний) вмикають вентилятор. Досліджуване повітря всмоктується у металеві гільзи, в яких розташовані резервуари термометрів, переходить у вертикальну металеву трубку між термометрами і викидається через отвір у верхній частині приладу. Абсолютна вологість повітря визначається за формулою Шпрунга (8):  А - абсолютна вологість, мм рт. ст. ; В - максимальна пружність водяної пари за температури вологого термометра, мм рт. ст., яку визначають за допомогою даних, наведених в таблиці 23; tc - температура сухого термометра, °С; / — температура вологого термометра, °С; H- атмосферний тиск під час дослідження, мм рт. ст. 5 - постійний психрометричний коефіцієнт; 755 - середній атмосферний тиск, мм рт. ст. Слід звернути увагу на те, що за вищенаведеними формулами одержують значення абсолютної вологості. Відносну вологість для обох психрометрів обчислюють за формулою (9):  де C - відносна вологість, %; А - абсолютна вологість повітря, мм рт. ст. ; F - максимальна вологість при температурі сухого термометра, мм рт. ст. Відносну вологість повітря за даними аспіраційного психрометра можна також визначити за допомогою табличного методу (табл. 24). Таблиця 23 Максимальна пружність водяної пари за різних температур, мм рт. ст.   П Таблиця 24 Відносна вологість за показниками аспіраційного психрометра, % ід час оцінки результатів досліджень необхідно урахувати, що відносна вологість повітря дійсно повинна сприйматися як відносна (умовна) величина. Очевидно, тому її нормативні значення, як правило, коливаються у діапазоні 10 і більше відсотків. Так, у житлових і громадських приміщеннях оптимальна відносна вологість має становити 30-40 % в холодну та 30-60 % в теплу пору року. Більше того, в окремі періоди року допускається збільшення відносної вологості повітря в житлових і громадських приміщеннях до 65 %. Визначення швидкості руху повітря. Завдяки руху повітря у приміщеннях виникає можливість для створення природної вентиляції, проявляється охолоджувальна здатність повітряних мас тощо. Як правило, швидкість руху повітря приміщень не виходить за межі понад 1 м/с. Проте, на жаль, чутливість традиційних анемометрів (крильчастий, чашковий) є недостатньою для здійснення точних вимірювань швидкості руху повітря, якщо вона є нижчою за 1 м/с. У таких випадках доцільно використовувати електроката- термометри або опосередковану за своїм змістом методику кататермометрії. Застосування електрокататермометра побудоване на використанні явища охолодження повітряним потоком сприймаючого датчика (металевої спіралі), який нагрівається внаслідок дії джерел постійного струму. Перед вимірюванням швидкості руху повітря прилад приєднують до датчика і блока живлення. Кнопку перемикача встановлюють у позицію “Контроль”. Повільним обертанням ручки регулювання підігріву виводять стрілку гальванометра на максимальну позначку шкали. Під час здійснення вимірювання датчик повинен бути за критий футляром і перебувати у горизонтальному положенні в певній точці повітря, що вимірюється. У цьому стані визначають дані гальванометра і за номограмою, яка додається до приладу, оцінюють швидкість руху повітря. Більш повну інформацію про стан повітря (швидкість руху повітря та охолоджувальна здатність повітря) можна отримати на підставі використання методики ката- термометрії. Кататермометры - це спиртові термометри з циліндричним або кулястим резервуаром і розширеним зверху капіляром, що призначені для вимірювання незначних (до 1 м/с) швидкостей руху повітря, переважно у приміщеннях. Шкала циліндричного кататермометра нанесена у межах 35-38 °С, шкала кульового - у межах 34-40 °С. Кататермометр спочатку нагрівають на водяній бані (60-80 °С) до тих пір, поки спирт не заповнить наполовину верхнє розширення капіляра. Потім прилад виймають з води, витирають, підвішують у місці дослідження та реєструють час (у с), за який стовпчик спирту опускається від 38 до 35 °С. Вимірювання повторюють 2-3 рази і визначають середній час охолодження, що залежить від швидкості руху, температури і вологості повітря, тобто від охолоджувальної здатності повітря //, яку для циліндричного кататермометра обчислюють за формулою (10):  для кульового - за формулою (11):  де F- фактор приладу, що визначає кількість мілікалорій тепла, яке втрачається з 1 см2 поверхні резервуара приладу під час охолодження від максимальної Q1 до мінімальної Q2 температури, мкал/см2 • с; Ф - константа приладу, що дорівнює F/3; t - час охолодження, с. З  наючи охолоджувальну здатність повітря, можна визначити швидкість руху повітря за формулою (12):(12) де V-швидкість руху повітря, м/с; H - охолоджувальна здатність повітря, мкал/см2 • с; Q- різниця між середньою температурою кататермометра (Q-Ql)/2 і температурою навколишнього повітря; А \В- емпіричні коефіцієнти, які становлять 0,2 і 0,4 якщо H/Q < 0,6, та 0,14 і 0,49, якщо H/Q > 0,6. Кататермометрію слід розглядати як одну з найбільш інформативних складових комплексної оцінки мікроклімату повітряного середовища. При цьому необхідно зазначити, що для підтримування температури тіла на нормальному рівні необхідно, щоб звичайно одягнута людина витрачала під час виконання легкій роботи 1,2-1,4 мкал/см2 • с, під час виконання середньої та важкої роботи - у 2-3 рази більше. У такій ситуації бажано, щоб працівники, які переважно перебувають у робочій позі “сидячи”, знаходились в умовах, в яких охолоджувальна здатність повітря не виходить за межі 5,5-7,0 мкал/см2 • с. 3.2. Гігієнічна оцінка вентиляції приміщень Процеси сучасного будівництво та реконструкції споруд лікувально-профілактичних і медичних вищих навчальних закладів, незаперечно, передбачають улаштування штучної вентиляції з одночасним дотриманням вимог щодо забезпечення належного функціонування природної вентиляції. Гігієнічна оцінка вентиляції приміщень зумовлює розрахунок великої кількості показників: органолептичних (суб’єктивних), фізичних (розрахункових), хімічних, бактеріологічних, радіометричних тощо. Так, у разі проведення оцінки умов перебування хворих та праці медичного персоналу досить об’єктивним показником ефективності природної вентиляції є визначення коефіцієнта аерації, який являє собою співвідношення площі вентиляційних отворів до площі приміщення. На стадії проектування або реконструкції існуючих споруд слід передбачити, щоб для більшості приміщень лікувально-профілактичних закладів коефіцієнт аерації знаходився у межах 1:40-1:50, тобто на кожні 40-50 м2 підлоги припадало 1 м2 площ фрамуг або кватирок. Вентиляція приміщень, насамперед, характеризується такими показниками, як об’єм та кратність обміну повітря, що у свою чергу можуть бути потрібними та фактичними. Потрібний об'єм вентиляції являє собою кількість свіжого повітря, яку слід подати у приміщення протягом 1 години, щоб вміст діоксиду вуглецю не перевищував допустимого рівня. Його величину розраховують за формулою (13): k-N L = ; (13) p-q де L - потрібний об’єм вентиляції, м3/год; кількість діоксиду вуглецю, яку видихає людина за 1 год (22,6 л/год); N- число людей у приміщенні; р - максимально допустимий вміст діоксиду вуглецю у приміщенні, л/м3; q - вміст діоксиду вуглецю в атмосферному повітрі (0,4 л/м3). Фактичний об'єм вентиляції являє собою кількість свіжого повітря, яка фактично надходить у приміщення протягом 1 години та визначається за формулою (14): V= а- Ь-с; (14) де V - фактичний об’єм вентиляції, м3/год; а - площа вентиляційного отвору, м3; b - швидкість руху повітря у вентиляційному отворі, м/с; с - час провітрювання, с. Потрібна кратність повітрообміну - це число, яке показує, скільки разів впродовж 1 години повітря приміщення має повністю замінитися на зовнішнє, щоб вміст діоксиду вуглецю не перевищував допустимого рівня, і визначається за формулою (15): S-Jr: <П> JXt S- потрібна кратність повітрообміну, разів/год; L - потрібний об’єм вентиляції, м3/год; K - об’єм приміщення, м3. Фактична кратність повітрообміну - це число, яке показує, скільки разів впродовж 1 години повітря приміщення фактично (реально) замінюється зовнішнім або витягується з приміщення назовні та визначається за формулою (16): (16) K де S - фактична кратність повітрообміну, разів/год; V- фактичний об’єм вентиляції, м3/год; K- об’єм приміщень, м3. Для визначення швидкості руху повітря у вентиляційних отворах використовують крильчастий (рис. 17) та чашковий (рис. 18) анемометри. Крильчастий анемометр застосовують для вимірювання швидкості руху повітря у вентиляційних отворах, яка становить від 0,5 до 15,0 м/с. Сприймальною частиною крильчастого анемометра є спеціальні легкі алюмінієві крила. Він обладнаний трьома циферблатами зі стрілками, що відповідають десяткам, сотням і тисячам умовних одиниць. Результат визначають шляхом додавання показників циферблатів. Чашковий анемометр використовують для визначення більш значної швидкості руху у вентиляційних отворах, яка коливається у межах від 1,0 до 50,0 м/с. Його будова аналогічна крильчастому, проте він є менш чутливим. Анемометр встановлюють у місці дослідження таким чином, щоб його чашки були спрямовані перпендикулярно до потоку повітря, і записують вихідні дані лічильника. Далі, не вмикаючи лічильник, протягом 1-2 хвилини надають можливість чашкам вільно обертатися, після чого одночасно на 3-5 хвилин вмикають лічильник і секундомір. Після зупинки приладу записують його нові показники і розраховують швидкість руху повітря в умовних одиницях за формулою (17):  Рис. 17. Крильчастий анемометр  Рис. 18. Чашковий анемометр  де А- кількість поділок шкали за 1 с; Ar7 - показання приладу до вимірювання; N2- показання приладу після вимірювання; t - термін вимірювання, с. Відповідно до отриманих значень кількості поділок шкали (А) за номограмою, яка додається до кожного анемометра, знаходять швидкість руху повітря у м/с. Отримані розрахункові показники вентиляції порівнюють з відповідними нормативними вимогами для тих чи інших приміщень. В ході визначення вмісту окремих хімічних показників у повітрі необхідно мати на увазі, що наявність будь-якої хімічної речовини буде залежати від особливостей конкретного фаху або конкретного виробництва: пари ртуті в амальгамних приміщеннях стоматологічних поліклінік, чадний газ у гаражних боксах лікарні тощо. Індикація, якісні та кількісні методики визначення більшості хімічних шкідливих речовин мають відповідні методики та детально описані у науковій або навчальній літературі. Тому слід, насамперед, зупинитися лише на деяких опосередкованих екс- прес-методиках, що широко використовуються для оцінки ефективності вентиляції та якості повітря виробничого середовища. Однією з таких методик є визначення концентрації діоксиду вуглецю (CO2) за методикою Лунге - Цункендорфа. Цей метод базується на продуванні досліджуваного повітря, що містить CO2, через титрований (лужний) розчин вуглекислого натрію з додаванням індикаторної речовини - фенолфталеїну. Розчин рожевого забарвлення після пропускання повітря знебарвлюється внаслідок зв’язування вуглекислого газу. Отже, для визначення вмісту діоксиду вуглецю завчасно готують відповідний розчин, який отримують шляхом розчинення 5,3 г хімічно чистого карбонату натрію (Na2CO3) в 100 мл дистильованої води з додаванням 0,1 % фенолфталеїну та наступним його розведенням до 100 мл. Через довгу трубку, занурену в рідину, гумовою грушею об’ємом 70 см3 продувають досліджуване повітря через лужний розчин, який вміщують у поглинач Дрекселя або поглинач Петрі до його повного знебарвлення. Вміст поглинача обережно збовтують ЗО разів після кожного стискання груші протягом 1 хвилини. Аналогічне визначення проводять і на відкритому атмосферному повітрі поза межами приміщення. З  а кількістю стискувань гумової груші визначають вміст діоксиду вуглецю за формулою (18):(18) де X- вміст діоксиду вуглецю у приміщенні, %; A1 - число стискувань груші поза межами приміщення (зовнішнє атмосферне повітря); A2- число стискувань груші у приміщенні; C - концентрація діоксиду вуглецю в зовнішній атмосфері (0,04 %). Зазначена методика є дуже доречною у ході визначення ефективності провітрювання лікарняної палати або встановлення терміну вмикання штучної загальнообмін- ної вентиляції у студентських аудиторіях та інших приміщеннях. Водночас слід відзначити, що у подібних дослідженнях діоксид вуглецю розглядають не як шкідливий елемент, а лише як опосередкований індикатор ступеня свіжості повітря, індикатор наявності у повітрі антропотоксинів (індол, скатол, сірководень, аміак тощо), окремі методики визначення яких є більш складними та трудомісткими. Оцінку чистоти (свіжості) повітря приміщень лікувально-профілактичних та медичних вищих навчальних закладів проводять за орієнтовними критеріями, що наведені у таблиці 25. Таблиця 25 Орієнтовні показники чистоти повітря
Здійснення гігієнічної оцінки стану бактеріального забруднення повітря лікарняних споруд має суттєве значення не тільки для визначення ступеня ефективності вентиляції. Вміст бактерій у повітрі є важливим показником ступеня дієвості великого комплексу санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, спрямованих на створення належного виробничого середовища та профілактику виникнення внутрішньо- лікарняних інфекцій. Мікроорганізми знаходяться в повітрі у вигляді бактеріального аерозолю, який складається з дисперсного середовища (повітря) та дисперсної фази (крапельки рідини або тверді частки, що містять мікроорганізми). Оцінку чистоти повітря приміщень здійснюють на підставі визначення загальної кількості мікроорганізмів (мікробного числа) або визначення числа санітарно-пока- зових мікроорганізмів - гемолітичних стрептококів та стафілококів, що завжди знаходяться як у повітрі приміщень, так і в дихальному тракті людини. Особливо важливим у цьому відношенні слід вважати проведення контролю за рівнем мікробного забруднення аптечних приміщень та асептичних цехів фармацевтичних підприємств. Виявлення незначної кількості патогенних стафілококів під час систематичного контролю є вельми закономірним явищем і не може розглядатися як неприпустиме. Натомість показником санітарного неблагополуччя, насамперед, слід вважати високий наявний рівень забруднення з тенденцією до подальшого збільшення. Для визначення бактеріального забруднення повітря приміщень використовують седиментаційний, фільтраційний та аспіраційний методи. Седиментаційний метод (або метод осадження) є найпростішим і базується на осадженні з повітря фракції мікробного аерозолю. Посів здійснюють на горизонтально розміщені чашки Петрі з твердим живильним середовищем, які відкривають на певний період часу. Після цього вміст чашки протягом певного часу інкубують у термостаті і підраховують кількість колоній, що виросли. Цей метод рекомендують тільки для здійснення порівняльної характеристики бактеріального забруднення в різних приміщеннях, у різний період доби або для оцінки ефективності проведених санітарно-протиепідемічних заходів (прибирання, дезінфекція тощо). Фільтраційний метод зумовлює потребу у просмоктуванні певного об’єму повітря через рідкі живильні середовища. Для посіву мікроорганізмів використовують бактеріовловлювач Речменського або прилад ПОВ-1, дія яких передбачає сорбцію мікроорганізмів у рідкому живильному середовищі, що розпиляють у струмені досліджуваного повітря. Аспіраційний метод передбачає використання для визначення ступеня бактеріального забруднення приладу Кротова, що заснований на застосуванні принципу ударної дії повітряного потоку. Прилад Кротова (рис. 19) складається із циліндричного корпуса, в нижній частині якого встановлено електродвигун з відцентровим вентилятором, а у верхній частині розміщено поворотний диск із чашкою Петрі та живильним середовищем. Корпус приладу герметично закривають кришкою з радіально розташованою клиноподібною щілиною.  Рис. 19. Прилад Кротова для бактеріологічного дослідження повітря Під час роботи аспіроване повітря надходять через клиноподібну щілину і його струмінь “ударяється” у живильне середовище, внаслідок чого до нього прилипають частинки мікробного аерозолю. Обертання диска гарантує рівномірний розподіл мікроорганізмів на поверхні агару. Спочатку прилад приєднують до електромережі. Потім на диск встановлюють відкриту чашку Петрі із щільним живильним середовищем. З метою визначення загального мікробного забруднення для посіву використовують 2 % м’ясопептонний агар, для визначення кількості стафілококів - жовтковий агар Чистовича, для визначення кількості стрептококів - цукрово-кров’яний агар з генціановим синім (живильне середовище Гаро). Далі закривають прилад кришкою і вмикають електродвигун. Регулятором реометра встановлюють потрібну швидкість просмоктування повітря (близько 25 л/хв). Для визначення загального мікробного забруднення аспірують приблизно 50 л повітря, у разі визначення стафілококів та стрептококів - понад 250 л повітря. Після аспірації прилад вимикають, виймають чашку Петрі та інкубують її у термостаті за температури 37 °С протягом 48 годин. Для визначення величини мікробного забруднення кількість колоній, що з’явилися, перераховують на їм3. Протягом періоду дослідження реєструють швидкість аспірації за даними реометра та час за даними хронометра. Величину мікробного забруднення визначають за формулою (19):  де M- кількість мікроорганізмів в 1 м3 повітря; А - кількість колоній на чашці Петрі; T- тривалість забору проби повітря, хв; V- швидкість аспірації повітря приладом Кротова, л/хв. О Показники чистоти повітря житлових та громадських приміщень цінка результатів досліджень базується на порівнянні фактичних значень мікробного забруднення повітря з нормативними показниками (табл. 26).
Таблиця 26 Значно більш суворими є вимоги щодо чистоти бактеріального забруднення повітря приміщень лікувально-профілактичних закладів (табл. 27). | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||