Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоровя громадян у процесі виконання трудової діяльності
 Скачать 3.48 Mb.
|
|
Фізіологія та гігієна праці: визначення, значення для створення безпечних умов праці Трудова діяльність, пов’язана з виконанням фізичної та розумової роботи, є природним прагненням людини і, водночас, однією з найважливіших складових її повноцінного життя. Саме завдяки здійсненню певних виробничих операцій та професійних дій реалізуються особистісні інтереси та прагнення працівника, забезпечуються економічне благополуччя та обороноздатність держави, створюється необхідний інтелектуальний та матеріальний потенціал суспільства тощо. Отже, умови праці та ступінь її безпеки являють собою один із найважливіших чинників формування здоров’я як окремого працівника, так і великих трудових колективів. Натомість несприятливі для здоров’я умови праці можуть стати вельми імовірною причиною виникнення професійних захворювань (професійні пневмоконіози, декомпресійна хвороба, вібраційна хвороба, електроофтальмія, хронічний пиловий бронхіт, променеві ураження, гострі та хронічні професійні отруєння тощо) та інвалі- дизації працівників сучасного виробництва. Тому проблеми щодо вивчення умов здійснення професійної діяльності людини та особливостей впливу чинників виробничого середовища на здоров’я працівників знаходяться в центрі уваги і є предметом поглибленого вивчення таких розділів медицини праці, як фізіологія та гігієна праці. Фізіологія та гігієна праці. Фізіологія праці являє собою галузь медичної науки і практики, яка вивчає зміни функціонального стану організму людини, що відбуваються в результаті впливу виробничої діяльності та процесу праці, з метою розробки та запровадження фізіологічно обґрунтованих заходів організації трудового процесу, котрі сприяють запобіганню виникнення втоми, забезпечують нормалізацію фізіологічних процесів та підтримують високий рівень працездатності. Отже, в основі фізіології праці як науки, в першу чергу, знаходяться проблеми щодо дослідження загальних закономірностей трудових процесів та вивчення фізіологічних закономірностей здійснення конкретних видів виробничої діяльності. Саме дані фізіології праці надають можливість вивчити особливості фізіологічного забезпечення різних видів фізичної та розумової трудової діяльності, визначити фізіологічні механізми, які зумовлюють особливості динамічних зрушень з боку провідних показників працездатності людини, провести оцінку ступеня важкості та напруженості праці, що здійснюється, розробити та обґрунтувати фізіологічні основи наукової організації праці тощо. Разом з тим гігієна праці - це розділ профілактичної медицини, що вивчає особливості впливу на організм людини чинників трудового процесу та виробничого середовища з метою наукового обґрунтування санітарних правил і норм, гігієнічних регламентів та стандартів, а також нормативних положень, реалізація яких сприяє запобіганню виникнення явищ ранньої втоми та перевтоми, попередженню розвитку професійних захворювань та інших несприятливих наслідків дії виробничих умов на організм працівників. Основним, фактично стратегічним, завданням гігієни праці слід вважати проведення якісної та кількісної оцінки впливу умов праці на організм, на підставі результатів якої відбувається розробка та запровадження заходів, здатних забезпечити максимальну продуктивність праці за відсутності будь-яких ознак наявності шкідливого впливу на здоров’я працівників. Крім того, до пріоритетних завдань гігієни праці необхідно віднести: визначення гігієнічних нормативів, які є основою законодавства у галузі оздоровлення умов праці, обгрунтування санітарних правил і норм улаштування та утримання промислових підприємств, розробку рекомендацій щодо раціональної організації трудового процесу та робочих місць, режиму праці та відпочинку, а також оцінку ефективності оздоровчих заходів, що використовуються. Таким чином, як провідні галузі медичної науки і практики фізіологія та гігієна праці передбачають не лише вивчення загальних питань медицини праці (фізіологія та психологія праці, оцінка виробничого мікроклімату і повітряного середовища виробничих приміщень, виробничого шуму і вібрації, виробничого освітлення і вентиляції та ін.), але й розв’язання окремих проблем медицини праці, що мають місце в окремих виробництвах (професійні шкідливості та шляхи захисту в окремих галузях промислового і сільськогосподарського виробництва: вугільній, гірничорудній, машинобудівній, хімічній, будівельній, електротехнічній промисловості, тваринництві, рільництві, металургії, медичній галузі тощо). Крім того, фізіологія та гігієна праці, що засвідчують вищенаведені дані, досить споріднені і невипадково вважаються теоретично-емпіричною основою медицини праці. Тому терміни “фізіолого-гігієнічне значення”, “фізіолого-гігієнічна характеристика”, “фізіолого-гігієнічне нормування”, що достатньо часто вживаються, є цілком обґрунтованими. Причому саме завдяки проведенню наукових фізіолого-гігі- єнічних досліджень створюються передумови до прийняття більшості сучасних законодавчих актів з охорони праці, та на їх основі - відповідних норм, правил, вимог, інструкцій тощо. Виробниче середовище. Розглядаючи численні проблемні питання фізіології та гігієни праці, слід відзначити, що трудова діяльність людини відбувається в умовах певного середовища, яке має назву виробниче середовище і при недотриманні гігієнічних вимог може справляти суттєвий негативний вплив на рівень працездатності та стан здоров’я людини. Виробниче середовище як частина зовнішнього середовища, що оточує людину, складається з цілої групи природно-кліматичних чинників та чинників, безпосередньо пов'язаних із виконанням професійної діяльності (шум, вібрація, токсичні пари, гази, біологічні чинники тощо). Чинники, пов’язані з професійною діяльністю, можуть бути небезпечними та шкідливими. Небезпечними чинниками є чинники, здатні за певних умов спричиняти гострі порушення у стані здоров’я і навіть призводити до летальних наслідків. В той же час шкідливими чинниками називають чинники, які або негативно впливають на працездатність людини, або сприяють виникненню професійних захворювань та інших несприятливих наслідків. Професійні шкідливості. Прийнято виділяти три основні класи професійних шкідливостей. До класу “А”: санітарні порушення виробничих процесів, належать такі професійні шкідливості: Несприятливий вплив чинників механічної та фізичної природи: енергія механічних коливань (шум, вібрація, ультразвук, інфразвук тощо); енергія електромагнітних коливань (видиме, ультрафіолетове, інфрачервоне, лазерне, радіохвильове випромінювання тощо); енергія внутрішньоатомних перетворень (а-, (3-, у-, нейтронне випромінювання тощо); метеорологічні чинники (температура, вологість та швидкість руху повітря, тепловипромінювання тощо); підвищений і знижений атмосферний тиск. Несприятливий вплив чинників хімічної природи: агресивні хімічні речовини та сполуки; токсичні пари; токсичні аерозолі. Несприятливий вплив чинників біологічної природи: патогенні мікроорганізми; патогенні віруси; патогенні найпростіші; патогенна флора; патогенна фауна. Клас “Б”: неправильна організація трудового процесу - включає у свою структуру наступні шкідливості: надмірна інтенсивність трудової діяльності; надмірна тривалість робочого дня; тривале вимушене положення тіла; перевантаження окремих органів і систем; монотонність трудового процесу. Клас “В”: незадовільна зовнішня обстановка праці та виробництва - визначає як провідні такі несприятливі чинники: недостатнє та нерівномірне природне або штучне освітлення; незадовільні вентиляція, опалення, водопостачання, каналізація тощо. Професійні захворювання та отруєння. Слід відзначити, що найбільш характерними специфічними наслідками впливу професійних шкідливостей на здоров я працівників є професійні отруєння та професійні захворювання. Професійне отруєння - це гостра або хронічна інтоксикація, викликана впливом в умовах виробництва шкідливого хімічного чинника. Професійне захворювання - це захворювання, зумовлене дією шкідливого чинника в умовах виробництва та підтверджене в установленому державою порядку. Отже, необхідно підкреслити, що термін “професійне захворювання” має не лише медичне, але й законодавчо-страхове значення, а перелік професійних хвороб обов’язково має бути затверджений у законодавчому порядку. Основні види трудової діяльності. До основних видів трудової діяльності з фізіо- лого-гігієнічної точки зору необхідно віднести: фізичну динамічну роботу, фізичну статичну роботу та розумову або інтелектуальну працю. Фізична динамічна робота являє собою процес скорочення м’язів, який сприяє пересуванню певного вантажу або переміщенню тіла людини (окремих його частин) у просторі. При цьому енергія організму витрачається як на підтримання певного напружування м’язів, так і на забезпечення певного механічного ефекту, що, як правило, є визначальним. Фактично фізична динамічна робота є одним із найбільш поширених видів рухової активності людини в процесі виконання трудової діяльності. Однак під час її здійснення різні ділянки опорно-рухового апарату приймають неоднакову участь у виконанні роботи. Тому прийнято виділяти такі різновиди фізичної динамічної роботи: загальна м язова робота, у виконанні якої приймають участь більше ніж 2/3 маси скелетних м’язів, передусім м’язи нижніх кінцівок і тулуба; регіональна м’язова робота, у виконанні якої приймають участь від 1/3 до 2/3 маси скелетних м’язів, переважно м’язи плечового пояса та верхніх кінцівок; локальна Miязова робота, у виконанні якої приймають участь до 1/3 скелетних м’язів, насамперед м’язи верхніх кінцівок. Водночас фізична статична робота являє собою процес скорочення м’язів, необхідний для підтримування певного положення тіла або його окремих частин у просторі. Тому найбільш характерною її рисою є напружування м’язів без зміни їх довжини та без активного механічного переміщення тіла людини. Отже, такий вид трудової діяльності, на відміну від попереднього, без сумнівів, має більш виражений стомлюючий ефект, характеризується певним підвищенням обміну речовин, утрудненнями об’ємного кровообігу у працюючих м’язах, переходом у певних випадках на анаеробне енергетичне забезпечення тощо. Залежно від характеру діяльності фізична статична робота може бути поділена на різновиди: фізична статична робота, яка спрямована на підтримку знарядь та предметів праці і виконується за участю верхніх кінцівок; фізична статична робота, яка спрямована на підтримування певної робочої пози і виконується за участю м’язів тулуба і нижніх кінцівок. І, нарешті, такий вид трудової діяльності як розумова, або інтелектуальна праця, об’єднує види праці, що пов’язані з необхідністю прийому, аналізу та переробки інформації і потребують виняткового напруження сенсорного апарату, уваги, пам’яті, активації процесів мислення та емоційної сфери. Прийнято виділяти наступні різновиди розумової праці: операторська праця, що характеризується здійсненням контролю за діяльністю певних пристроїв або приладів і відрізняється високим рівнем відповідальності та вираженим нервово-емоційним напруженням; адміністративно-керівна праця, визначальними рисами якої є високий обсяг інформації, що надходить, та виражений дефіцит часу для її усвідомлення і переробки; творча праця, що зумовлює напруження вищої нервової діяльності та значне навантаження на цілий ряд сенсорних систем; праця викладачів і медичних працівників, яка характеризується наявністю численних контактів з людьми, підвищеною відповідальністю, дефіцитом часу та інформації для прийняття вірних рішень тощо; праця учнів і студентів, що відрізняється суттєвим напруженням основних психічних функцій, передусім пам’яті, уваги, сприймання, мислення, наявністю яскраво виражених стресових ситуацій (іспити, заліки тощо). Головними фізіологічними корелятами розумової праці слід вважати зміни, що відбуваються у стані вищої нервової діяльності та основних психічних функцій, в основі яких знаходяться нейродинамічні та нейрофізіологічні зрушення з боку показників функціонального стану ЦНС. Проте, якщо на вихідному етапі її виконання, як правило, реєструються процеси активації провідних характеристик розумової діяльності, і насамперед функцій сприймання, уваги та пам’яті, то надалі в умовах здійснення тривалої інтелектуальної праці реєструються виражені фазні зміни переважно негативного змісту. Для них, зокрема, властиві зменшення об’єму, концентрації та переключення уваги, продуктивності механічної, образної, вербальної та логічної пам’яті і вербально-логічного мислення, зниження біоелектричної активності головного мозку, суттєве зростання рівня нервово-емоційного напруження і, як наслідок, збільшення величини сумарних енерговитрат тощо. Важкість та напруженість праці. Функціональний стан організму людини під час виконання трудової діяльності можна охарактеризувати з двох точок зору: енергетичної та інформаційної. Причому, якщо перша (енергетична) є пріоритетною під час здійснення переважно фізичної роботи, то друга (інформаційна) набуває важливого значення в ході виконання розумової праці, Інтегральна характеристика, яка відображує ступінь навантаження на організм під час виконання праці, що потребує м’язових зусиль та певного енергетичного забезпечення, має назву важкість праці. Інтегральну характеристику навантаження на організм у ході виконання певної діяльності, що потребує інтенсивної роботи головного мозку в умовах, відмітною рисою яких є отримання, аналіз та переробка інформації, називають напруженістю праці. З метою здійснення фізіолого-гігієнічної характеристики важкості та напруженості праці прийнято використовувати ергономічні (або ергометричні) та фізіологічні показники. До основних ергономічних показників важкості праці належать такі характеристики трудового процесу, як величина переміщуваного вантажу (вантажів), динамічне фізичне навантаження, відстань, на яку переміщується вантаж (вантажі), характеристики робочої пози тощо. До числа основних фізіологічних показників важкості пра- ці відносять: величину енерговитрат, частоту серцевих скорочень, хвилинний об’єм крові і дихання та ін. Провідними ергономічними показниками напруженості праці є: щільність сигналів, що надходять, категорія зорових робіт, ступінь монотонності праці, число об’єктів одночасного спостереження, тривалість зосередженої уваги, ступінь нервово-емоційного напруження тощо. Провідними фізіологічними показниками напруженості праці слід вважати: латентний період сенсомоторних реакцій, характеристики основних нервових процесів, переключення і стійкості уваги, частоти серцевих скорочень та ін. Усі види трудової діяльності за ступенем важкості розподіляють на легкі, середньої важкості, важкі та дуже важкі, за ступенем напруження - на ненапружені, мало- напружені, напружені та дуже напружені (табл. 2). Працездатність та втома. Важливе значення для адекватної оцінки трудової діяльності, що здійснюється, має вивчення особливостей змін працездатності людини в динаміці виконання певних виробничих операцій, а також визначення особливостей перебігу процесів формування втоми. Працездатність являє собою величину функціональних можливостей організму, яка характеризується кількістю та якістю роботи, що виконується при максимально інтенсивному напруженні за певний час. Рівень функціональних можливостей і, отже, рівень працездатності залежить від багатьох чинників. До числа головних з них відносять: особливості умов праці, стан здоров’я людини, ступінь її професійної придатності і передусім ступінь підготовленості до ефективного та адекватного виконання виробничих завдань, рівень мотивації до успішного закінчення трудових операцій тощо. Рівень працездатності ніколи не являє собою сталу постійну величину, для його критеріальних величин вельми властивим є певний фазовий характер змін, які реєструються (рис. 7). Загалом динамічні зрушення з боку показників працездатності впродовж робочого дня характеризуються наявністю певних фізіологічних станів, а саме таких фаз і періодів, як: фаза втягнення у працю або упрацьовування, протягом якої (від декількох хвилин до 1,5-2 годин, залежно від характеру виконуваних робіт) рівень працездатності поступово зростає, збільшується ступінь лабільності численних фізіологічних систем, зростає обсяг фізіологічних процесів, що забезпечують ефективне виконання виробничих операцій; фаза стійкої максимальної працездатності, для якої надзвичайно властивим є високий рівень продуктивності трудової діяльності на тлі відносної стабільності фізіологічних процесів, що забезпечують ефективне виконання праці; фаза зниження працездатності, яка характеризується поступовим зниженням рівня продуктивності праці і функціональних можливостей організму людини, та включає до своєї структури наступні періоди: період неповної компенсації, відмітної рисою якого є постійні коливання рівня функціональних можливостей організму працівника як у бік їх збільшення, так і, передусім, у бік зменшення; період кінцевого пориву, що характеризується тимчасовим збільшення рівня продуктивності праці та функціональних можливостей організму, Категорії важкості і напруженості праці  головною причиною якого є емоційний фактор (наближення закінчення робочого дня, почуття задоволення від завершення виконання трудового завдання та очікування позитивної його оцінки тощо); період прогресуючого зниження працездатності, який відрізняється різким зниженням рівня функціональних можливостей організму та суттєвим, незворотним для поточного робочого дня, зменшенням рівня функціональних можливостей організму людини.  Рис. 7. Динамічні зрушення з боку рівня працездатності людини впродовж робочого дня (І - фаза втягнення у працю або упрацьовування; II - фаза стійкої максимальної працездатності; III - фаза зниження працездатності; а - період неповної компенсації; б - період кінцевого пориву; в - період прогресуючого зниження працездатності) |