Шпори філософія до кандидат. КНУ Шевченко. 1. Своєрідність і сучасне тлумачення предмету філософії. Предметом філософії
 Скачать 308.5 Kb.
|
|
27.Масова культура, її основні функції Масова культура - поняття, яке характеризує особливості змісту виробництва і способів поширення культури індустріального суспільства. Поширюючись через засоби масової комунікації (пресу, радіо, телебачення, комп'ютерні мережі тощо), масова культура охоплює широку аудиторію (масу) споживачів майже в усіх країнах світу. Теорія масової культури являє собою відгалу¬ження філософських і соціологічних теорій масового суспільства (Ортега-і-Гассет, Маннгейм, Рисмен, Арендт, Маркузе, Фромм та ін.); згідно з нею пересічний індивід постає замкненим у собі, відчуженим "атомом" поруч з іншими такими ж атомарними індивідами з нівельованою особистістю і стандартизованим внутрішнім світом; він є "гвинтиком" у виробничому механізмі або бюрократичній системі розвиненого індустріального суспільства. Масова культура спрямована на те, щоб інтегрувати індивіда у соціальні й політичні інститути індустріального суспільства, зробити його конформістським, "одномірним" тощо. Утилітарно-розважальна функція масової культури призводить до деградації інтелектуального рівня публіки, апелюючи до натуралізованої чуттєвості та споживацьких орієнтацій і стереотипів. Втім, деякі західні дослідники (Шилз, Белл, Макклюен, Тофлер) вважали масову культуру важливим засобом розвитку комунікативних стереотипів, емоційних кліше, котрі забезпечують спілкування і взаєморозуміння у сучасному соціумі, підвищують рівень освіченості індивідів. У системі “масової культури” художній твір стає стандартизованим товарним продуктом, орієнтований на низький культурний рівень споживача. Розважальність витісняє пізнавальну роль мистецтва, естетичне переживання замінюється пасивним споживацьким ставленням до готового товарного об”єкта. Звідси швидке моральне старіння продуктів масової культури, постійне звертання митця до до все гостріших подразників (насилля, секс тощо).В продуктах масової культури виявляється знеосібненість масової свідомості, в них відсутня моральна відповідальність художника за свою творчість За сучасних умов відбувається певна демасифікація суспільної культури. Диференціація комунікативних каналів її поширення, спеціалізація продукції культурного виробництва за віковими, професійними та іншими інтересами і вподобаннями різних соціальних груп. Епатажні форми масової культури в цивілізованих країнах витісняються на периферію суспільного культурного життя. Але для посттоталітарннх країн, котрі переживають системну кризу масова культура у найбільш агресивних і дегуманізованих її формах може завдати відчутної шкоди моральним засадам суспільства. 28.Проблема співвідношення філософії та науки Ф – особлива форма діяльності людини орієнтована на осмисл осн проблем її буття, спосіб побудови картини про місце людини у світі. Р – освячення сакрального віровчення про надприроднє у ритуалах церкви. Н – скерована на отримання істинних знань про світ, на відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку; створ цілісну картину світу. Спільне філософії і науки: конкретний предмет дослідження; обґрунтовуються особливими способами доказів (філософія – верифікація), само наукове знання інколи служить доказом філософського принципу; обидва знання – узагальнення ідей, але ступінь узагальнення різний, філософію часто називають метатеорією (теорія теорії); ціль – збагачення досвіду людини; метод абстракції. Відмінності: наука вивчає лише відносне, а філософія ще й абсолютне; наукове мислення інтелектуальне, а філософське – розумове (оскільки про відносне можна знати лише відносне); наукове знання систематизовано предметом, а філософське – розумом філософа; наука деідеалізована і деперсоніфікована; наукове знання байдуже до цілей, смислів, цінностей і інтересів людини, а філософське знання – ціннісне. Науковець займається дослідженням очевидних явищ, а філософ виявленням умоглядних сутностей. Наука-система знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення. Філо.осмисл.науки як пізнавальна діяльність-співвідноситься специфіка наукового дослідження з іншими пізнаннями;Н як людська-фіксує науку як людські практики;Н є соціальним інститутом, має 2 функції-пізнавальна(має обєктивну істину про дійсність знання);-практичну(створення техніки і технологій). Н як система знання-це найбільш повний образ реальності, (історична). Кун і Локан «Наукові революції», Гайдеггер «Час картини світу»-обгрунтовує експериментальну науку. Наука дає філософії певне поле для рефлексії – філософія науки. Філософія вирішує науці проблеми, котрі неможе вирішити наука своїми засобами, наприклад осмислення зміни наукових теорій, або вирішення наукових парадоксів. 29.Наука в системі техногенної цивілізації. Поява науки як самостійного явища культури і утвердження її впливу на всі аспекти існування людини були пов'язані з певним типом цивілізації—техногенною. На відміну від традиційних суспільств(з їхньою орієнтацією в людській діяльності на зразки й норми, які акумулювали досвід предків і змінювались дуже повільно, а сприймались як незмінні), суспільства техногенної цивілізації зорієнтовані на швидкий прогрес на ґрунті змін у техніці й технологіях завдяки систематичному застосуванню в виробництві наукових знань.Техногенна цивілізація виникла в європейському регіоні в XVII—XVIII ст. в епоху першої промислової революції, становлення науки Нового часу, ранніх буржуазних революцій. Осн.цінності- цінність об'єктивного знання про сутність речей, тобто самоцінність об'єктивної істини, і пов'язана з нею установка на систематичний приріст об'єктивного знання, вимога постійної новітності як результату дослідження. На основі цих ціннісних орієнтацій були вироблені засади наукової раціональності, котрі відрізняють її від інших форм пізнання світу. 30.Проблема цінностей в науковому пізнанні. Поняття етосу науки. Етос – принципи, норми, цінності. Етичні норми дослідження. Методологічні принципи. Наука, як і інші форми пізнання (мистецтво, етика, філософія, буденне пізнання) є необхідною для регуляції людської діяльності. Різні види пізнання по-різному виконують цю роль. Наука ставить за мету передбачити процес перетворення(преобразования) предметів діяльності (об’єкт у вихідному стані) у відповідні продукти (об’єкт в кінечному стані). Це перетворення завжди визначено сутнісними зв’язками, законами розвитку та зміни об’єктів, і сама діяльність може бути успішною лише тоді, коли узгоджується з цими законами. Тому, основна задача наукового пізнання – вияснити закони, у відповідності з якими змінюються та розвиваються об’єкти. Безпосередньою метою і вищою цінністю наукового пізнання є об’єктивна істина, за участю живого споглядання і позараціональних способів пізнання користується переважно раціональними засобами і методами. Звідси виплаває характерна риса наукового пізнання-об’єктивність, усунення не притаманних предмету дослідження суб’єктивних моментів для реалізації чистоти його розгляду. Проте, активність суб’єкта-важлива умова і передпосилка наукового пізнання. 31.Категоріальні засади наукової картини світу Основоположне для науки (Стьопін): наукова картина світу, ідеали і норми наукових досліджень, філософські засади науки. Картина світу – система поглядів, які розкривають реальність, ключові способи пізнання. Наукова картина світу – результат взаємоузгодження і інтеграції окремих знань в систему. Сукупність конкретнонаукових і онтологічних констант. Основні характеристика наукової картини світу: системність, інтегративність, парадигмальність (наявність установок і принципів усвоєння універсумом), нормативність, психологічність (вплив суб*єкта на об*єкт). Наукова картина світу – обгрунтування істор.-конкрет. Уявлення насвіт, стиль і спосіб наукового мислення обумовлює. 1)класична картина світк (Галілей, Ньютон) графічно-прогресивно направлена лінія. Ідея детермінізму. Орієнтація на онтос (буття). Зверненість до фрагментарного і ізольованого досвіду. 2)некласична картина світу ХІХст. Синосоїда, яка омиває магістральний шлях розвитку. Передбачає наявність альтернатив. Має значеннявипадок. 3)постнекласична картина світу. Теорія синергетики (Прігожин). Деревовидна розлога графіка. Вона кардинально відрізняється. Невизначеність, випадковість, втрата системної пам*яті, зверненість до відкритих систем і спроба їх описання. Наука впливає на картину світу з ХХст. У фізиці всенавпаки. Наукова картина світу-цілісна система уявлень про загальні властивості та закономірності дійсності, побудована у результаті узагальнення та синтезу фундаментальних наукових понять і принципів.Є: загальнонаукову картину світу, яка включає уявлення про всю дійсність (тобто про природу, суспільство і самопізнання) і природничо-наукову картину світу(галузі знання). Для класичної картини світу характерно уявлення про час і простір як абсолютні об’єктивні координати, в межах яких відбуваються події. У цій картині панують незмінні закони і суворий детермінізм.Некласична картина світу відкидає об’єктивізм класичної картини, відхиляє уявлення про реальність як щось, незалежне від засобів її пізнання, суб’єктивного фактору. У ній зображено зв’язок між знаннями об’єкта і характером засобів і операцій діяльності. Характерною рисою постнекласичної картини світу є універсальний еволюціонізм, який поєднує ідеї еволюції з ідеями системного підходу й поширюючий розвиток на усі сфери буття, установлюючи універсальний зв’язок між неживою, живою і соціальною матерією. 32.Ідеали і норми наукового дослідження Наукове дослідження-це процес вивчення певного об’єкту(предмета або явища)з метою встановлення закономірностей його винекнення, розвитку та перетворення в інтересах раціонального використання в інтересах людей. Під ідеалами і нормами науки і наукового пізнання розуміють сукупність концептуальних, ціннісних, методологічних і інших установок, властивих науці на конкретному етапі розвитку. Основне завдання ідеалів і норм науки - організація і регуляція процесу наукової творчості. Пізнавальні ідеали: опис і пояснення (навантаження на емпіричні дослідження). Опис того що відбувається і переходить в енциклопедії. Фр. Дослідники Дідро.; доказ і обгрунтування (раціоналізм). Формування схеми чи методу дослідницької діяльності.; побудова і організація знання (ХІХ-ХХст.) Інституалізація знання. Наук пізнання - це цілеспрям процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання. В н. п. форм-ся і набувають відносної самост такі форми зн та засоби пізн, як проблема, гіпотеза, ідея, концепція, теорії. 33.Структура і методи емпіричного і теоретичного дослідження Емпіричне і теоретичне - різні рівні пізнання, знання, розрізняються за засобами ідеального відтворення об'єктивної реальності, гносеологічної спрямованості, характером і типом здобуття знання, за методами, що використовуються, і формами пізнання. Жорсткої межі між емпіричним і теоретичним не існує. Емпіричне пізнання, досліджуючи властивості і відносини речей, здобуває нове знання, стимулюючи подальший розвиток теорії. Теоретичне дослідження шукає ствердження правильності результатів в емпірії. Дослід, експеримент завжди теоретично навантажений, теорія потребує емпіричної інтерпретації. У структурі наукового знання виділяють емпіричний (дослідний) і теоретичний рівні. Сукупність дослідних заходів і методів забезпечують емпіричний і теоретичний етапи наукового дослідження. На емпіричному рівні дослідний об'єкт відображається здебільшого з позицій зовнішніх зв'язків і відносин. Емпіричному пізнанню притаманні збір фактів, первинне узагальнення, опис дослідних даних, систематизація і класифікація. Емпіричне дослідження спрямоване безпосередньо на об'єкт дослідження, відбувається на основі методів порівняння, виміру, спостеріганню, експерименту, аналізу та ін. Емпіричний (від гр. empeiria – досвід) рівень знання – це знання, отримане безпосередньо з досвіду з деякою раціональною обробкою властивостей і відношень об’єкта, що пізнається. Він завжди є основою, базою для теоретичного рівня знання. Теоретичний рівень – це знання, отримане шляхом абстрактного мислення. Емпіричний і теоретичний рівні пізнання завжди нерозривно пов’язані між собою і взаємообумовлюють один одного. Так, емпіричне дослідження, виявляючи нові факти, нові дані спостереження та експериментів, стимулює розвиток теоретичного рівня, ставить перед ним нові проблеми та завдання. В свою чергу, теоретичне дослідження, розглядаючи та конкретизуючи теоретичний зміст науки, відкриває нові перспективи пояснення та передбачення фактів і цим орієнтує та спрямовує емпіричне знання. Межа між емпіричним та теоретичним рівнями досить умовна, самостійність їх один стосовно одного відносна. Методи емпіричного рівня пізнання: спостереження, експеримент, опис, вимірювання, індуктивне узагальн. Методи теоретичного рівня пізнання: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, ідеалізація, логічнй метод. 34.Наукові революції та зміна історичних типів наукової раціональності Класична наука (17-19ст.). Тут домінує настанова на усунення зі сфери знань всього того, що відноситься до суб'єкта, засобів, прийомів та операцій його діяльності. Тут панує об'єктний стиль мислення, тобто прагнення осягнути світ як він існує сам по собі, безвідносно до умов конкретної ситуації. Ідеалом науки тут була побудова абсолютно істинної картини природи. Передумовою досягнення таких знань виступала редукція (зведення) знань про природу до фундаментальних уявлень та принципів механіки. Некласична наука (кінець ХІХ - перша пол. ХХ ст.) відкидає об'єктивізм класичної науки та уявлення про реальність як щось незалежне від засобів пізнання. Вихідним пунктом науки на цьому етапі були такі відкриття: в фізиці - ділимості атома, становлення релятивістської та квантової теорій, в хімії - квантова хімія, в космології - концепція нестаціонарного Всесвіту, в біології - становлення генетики. Виникають та розробляються кібернетика та теорія систем. Тут ми маємо нове осмислення зв'язку між знаннями про об'єкт та характером засобів та операцій пізнавальної діяльності. Виявлення та осмислення цих зв'язків розглядається як умова об'єктивно істинного опису та пояснення світу. Постнекласична наука (друга пол. ХХ ст.). На цьому етапі характерною ознакою є включення суб'єктивної діяльності в "тіло знання". Вона враховує не лише співвіднесеність характеру тих знань про об'єкт, що їх отримала людина, з особливостями засобів та операцій діяльності суб'єкта, але й з її внутрішнім світом, тобто ціннісно-цільовими структурами. 35.Загальнонаукові методологічні принципи як вимоги до наукової теорії Наукова теорія-це найвища форма узагальнення й систематизації знань. Розрізняють гносеологічний, логічний і методологічний підходи до її визначення. Гносеологія номінує теорію як узагальнення результатів багато-вікової історії, впродовж якої предметно-практична й духовна діяль-ність людини розширювала горизонт пізнання явищ природи, суспіль-ства й мислення. Гносеологія встановлює, внаслідок чого з’являється теорія і для чого вона потрібна. Логіка розкриває структуру теорії та її співвідношення із закономірностями розвитку об’єктивної дійсності. Методологія визначає, що і як вивчається за допомогою теорії. Отже, теорія узагальнює предметно-практичну діяльність людей, створює систему елементів, де визначальному елементу субординаційно під-порядковані всі інші, що пояснюють виникнення, взаємозв’язки, сутність і закономірність розвитку об’єкта дослідження. Функціями наукової теорії є: пояснювальна, передбачувальна, фактична, систематична (передбачає спадкоємність знань) і методологічна. У Поппера головним критерієм вибору теорії є можливість її фальсифікації. Власне це і є демаркацією наукової від ненаукової теорії. Ось принцип відбору теоріх. Поппер видiляє декiлька видiв змiсту теорiй. Перш за все, згiдно критерiя демаркацiї усяка наукова теорiя має емпiричний змiст - сукупнiсть тих "базисних" речень, котрi вона забороняє. Iнакше кажучи, емпiричний змiст теорiї дорiвнює класовi її потенцiйних фальсифiкаторiв. У Куна критерієм відбору теорії є рівень можливості теорії вирішувати актуальні на даний час проблеми(головоломки). Котра теорія продуктивніше вирішує свої задачі, та і відбирається. У Фейрабенда критерієм відбору є принцип проліферації (множення) теорій, тобто теорії повинні по різному вирішувати питання. Даний принцип доповнюється принципом теоретичної впертості, тобто теорії повині бути цілісні та завершені. 36.Поняття системності та комплексності досліджень Системність та комплексність дослідження пов’язана з проблемою формування наукової теорії. Осн. принципи: пр. взоємозвязку теорії і практики(варифікації); пр. логічності(побудовано на методології) використовує систему аналітичних і синтетичних суджень, що вкладаються в «правила міркування»;пр. системності передбачає об’єкта і суб’єкта. Комплексність досл. передбачає єдність інтуїтивного і дискурсивного, емпіричного і теоретичного(необхідність вкорінення наук. дослідження в наук. досвід), загально-методологічних і конкретно-методолог. підходів. Побудова концепції, конструювання нових практик, пояснення в межах теорій. Системність – жорстка характеристика дослідження, яка складається х структурних і організованих елементів. Характеристика комплексності дослдідження теоретичний потенціал не тільки своєї галузі знання, а й з сусідніх галузей можна використовувати. Синергетика, соціобіологія ітд. Системність має 3 чіткі принципи: ієрархія, зворотний зв*язок і моделювання. 37.Синергетика як загальнонаукова методологія дослідження Теорія синергетики (Прігожин). Деревовидна розлога графіка. Вона кардинально відрізняється. Невизначеність, випадковість, втрата системної пам*яті, зверненість до відкритих систем і спроба їх описання. Наука впливає на картину світу з ХХст. У фізиці всенавпаки. |