1. Визначити предмет і завдання педагогіки,охарактерезувати основні її категорії. Предмет педагогіки
 Скачать 202.6 Kb.
|
|
34.Формування основ моральної культури особистості передбачає виховання гуманності,свідомості дисципліни,культури поведінки та основ екологічної культури.Які ви бачите практичні шляхи реалізації вказаних складників. Моральна культура особистості - це засвоєння особистістю моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх як звичних норм особистої поведінки. Структуру моральної культури особистості складають знання, почуття, відношення, поведінка. Тому змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню моральної культури учнів є формування у них системи моральних знань, почуттів, ставлень, поведінки.Моральний розвиток особистості проходить три стадії (Л. Кольберг). На доморальному рівні дитина виконує вимоги, боячись покарання. На конвенційному рівні дотримання моралі визначається намаганням належати групі, суспільству, відповідати їх вимогам з метою самозбереження. Третій рівень морального розвитку автономний: людина добровільно обирає моральну поведінку, бо переконана, що жити їй потрібно згідно норм, прийнятих нею добровільно.Зміст морального виховання учнів передбачає утвердження принципів загальнолюдської моралі - правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей на національному грунті. На моральне виховання в сучасній українській школі впливає дві морально-ціннісні концепції: християнська (релігійна) і концепція вільного західного світу. Християнське виховання передбачає знання учнями історії релігії, релігійної моралі, філософії релігії, релігійного мистецтва, навчання індивідуальному духовному досвіду. Значна частина ліберальних педагогів Заходу, а також окремі педагоги України, вважають, що в основі морального виховання мають бути релігійні цінності, свідомість, християнська мораль.Зміст морального виховання в школах західного світу визначений в цілому цінностями західної цивілізації. Школа формує, як уже зазначалось, ряд моральних якостей за допомогою так званої поведінкової методики виховання. Ця методика передбачає вільну ігрову обстановку, співробітництво вихованців і наставників, у якому розвиваються комунікативні навички, уміння взаємодіяти, приймати рішення, розв'язувати життєві проблеми, обирати цінності.Виховання моральної культури школярів здійснюється у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких ЇЇ видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про інших, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і под.Важливу роль у розвитку моральної культури відіграють проектні виховні технології: "Особисті взаємини", "Ділові взаємини", "Формула спілкування"; тренінгові програми: "Твій життєвий проект", "Твій шлях до успіху", "Твій духовний потенціал"; рольові ігри: "Що робити якщо біда?", "Як я діятиму в такій ситуації..."; акції: "Милосердя", "Ветеран живе поруч", "Подаруй іграшку" та інші. Виховання екологічної культури, гармонійних відносин людини й природи посідає в Україні особливе місце. Чорнобильська катастрофа, високий рівень радіаційної, хімічної забрудненості довкілля призвели до зростання захворюваності і смертності населення, скорочення тривалості життя, втрати величезної площі сільськогосподарських угідь, безповоротного зникнення окремих класів, родів та численних видів рослин і тварин і под. Тому ставлення людини до природи розглядається як важлива громадянська характеристика особистості. Розвиток екологічної культури школярів здійснюється як у навчальному процесі, так і у позакласній діяльності. Педагогічною наукою визначені основні принципи екологічного виховання учнів і становлення їх екологічної культури. До них належать принцип міждисциплінарного підходу,що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення; Гуманістичний світогляд як узагальнена система поглядів, переконань, ідеалів, в якій людина виражає своє ставлення до оточуючої його природної і соціальної середовищі, будується навколо одного центру - людини. Якщо гуманізм - це основа системи певних поглядів на світ, то саме людина опиняється системоутворюючим фактором, ядром гуманістичного світогляду. При цьому його ставлення містить не тільки оцінку світу як об'єктивної реальності, але й оцінку свого місця в навколишній дійсності, зв'язків з іншими людьми. Отже, у гуманістичному світогляді як раз і знаходять своє вираження різноманітні ставлення до людини, до суспільства, до духовних цінностей, до діяльності, що становлять зміст гуманістичної сутності особистості. Гуманність тому не може бути просто рисою особистості, це інтегральна характеристика особистості, включає комплекс її властивостей, що виражають ставлення людини до людини. Ці властивості виявляються і формуються в сфері людських взаємин, які можуть бути гуманними і негуманними. У гуманних відносинах знаходять відображення духовні потреби особистості, прагнення бачити в людині друга, брата, жити для блага людей, бути задоволеним життям, щасливим. Саме гуманне ставлення до людей визначає гуманістичну сутність особистості. Гуманність є сукупність морально-психологічних властивостей особистості, що виражають усвідомлене і співпереживаємо ставлення до людини як до найвищої цінності. Як якість особистості гуманність формується в процесі взаємовідносин з іншими людьми. Вона розкривається в прояві доброзичливості і дружелюбності; у готовності прийти на допомогу іншій людині, уважності до нього; в рефлексії - вміння зрозуміти іншу людину, поставити себе на його місце; в емпатичних здатності до співчуття, співпереживання; у толерантності - терпимості до чужих думок, віруваннями, поведінці. Виховання гуманності здійснюється в різноманітних видах діяльності, в різних варіантах міжособистісних відносин. Дитина повинна бути включений до співпереживання, співучасть. Ознаки байдужості, черствості не можуть бути не помічені і не проаналізовані педагогом. Приклад гуманного ставлення вчителя до учнів володіє особливою виховною силою, він може замінити тривалі міркування, бесіди і розповіді про гуманність інших людей. Це, однак, не заперечує можливості та необхідності проведення морально-етичного освіти. Вивчення біографій учених, їх творчої діяльності, життєвих принципів, моральних вчинків викликає великий інтерес в учнів, стимулює їх поведінку і діяльність. Аналіз в ході уроків проблем добра і зла, гуманізму справжнього і абстрактного, соціальної справедливості і несправедливості вводить учнів у складний світ людських взаємин, вчить розуміти і цінувати ідеї гуманізму, їх загальнолюдський характер. Важливою умовою виховання гуманності є організація колективної навчальної, суспільно корисної діяльності, особливо таких її видів, де учні поставлені в ситуації безпосереднього прояву турботи про інших, надання допомоги і підтримки, захисту молодшого, слабкого. Такі ситуації можуть виникати безпосередньо в процесі спільної діяльності, а можуть бути спеціально передбачені педагогом. 35.Розкрити структуру процесу засвоєння знань учнями. Засвоєння знань учнями починається з виховання, на основі якого формуються уявлення. Чи будуть подання адекватними сприйманим явищ, предметів, залежить від якості сприйняття, його широти, повноти, глибини. Учні набувають знання, спостерігаючи предмети і явища, слухаючи пояснення вчителя і відповіді товаришів, виконуючи різні вправи, читаючи книги, переглядаючи фільми і телепередачі. Але такі складні і важкі дії, як сприйняття та осмислення знань, можуть бути успішними лише за відповідноїпідготовки, тобто при створенні необхідних внутрішніх і зовнішніх умов. Принципи та методи навчання в школі, логіка побудови навчальних предметів передбачають послідовне розкриття розумових умінь і навичок, поступову підготовку учня до засвоєння нових знань більш високого рівня. Без цієї загальної інтелектуальної підготовки навчальний процес неможливий. Разом з нимдидактичні принципи науковості та доступності припускають наявність не тільки загальної, а й спеціальної підготовки, а так само створення оптимальних умов для засвоєння нових понять на кожному уроці. Питання про підготовку учнів до сприйняття і засвоєння знань здавна привернуло увагу педагогів. Йому присвячували свої праці Я.А. Коменський, М. М. Скаткін та інші. Проводячи спостереження, вчені помітили, що сутність підготовки учнів до сприйняття знань вчителя розуміють по-різному. Для багатьох з них - це всього лише організація класу. Дуже часто підготовку учнів обмежують звичайними, стандартними прийомами; перевіркою домашнього завдання та частково перевіркою знань по всій вивченій темі. Навіть такий прийом, як оголошення теми, не випливає з підготовленої частини уроку. Дуже рідко обгрунтовується мета уроку (чому навчити) і ще рідше навчальне завдання чи план уроку. Підготовча частина уроку повинна створювати такі зовнішні та внутрішні умови, які формулюють у школяра готовність до навчального дії. Оптимальною підготовкою потрібно вважати таку, при якій за нормативний час на уроці та вдома забезпечується повне засвоєння всіма учнями програмного матеріалу. Підготовка учнів до засвоєння знань необхідна протягом усього навчання. Але особливо вона важлива в початкових і середніх класах, учні ще яких не володіють достатньою самостійністю у навчально-пізнавальному працю, не володіють досконало багатьма навчальними навичками та розумовими операціями і мають потребу в керівництві навчальною діяльністю. Серед різних видів діяльності учнів у школі головним є вчення. У процесі навчання формуються знання, вміння і навички, розвиваються відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уява і тим самим створюються внутрішні умови для подальшої навчальної діяльності. Успішність останньої залежить від поставлених цілей і мотивів, а так само від потреб, інтересів, схильностей, почуттів, від засобів, за допомогою яких вона здійснюється. Навчальна діяльність, як і всяка інша свідома діяльність, повинна мати мету, предмет, умова, завдання, зміст і результат досягнення мети. Психіка і свідомістьпробуджують, регулюють, орієнтують і контролюють цю діяльність. Засвоєння знань здійснюється шляхом пізнавальних навчальних дій, нерідко, у поєднанні з практичним. Іншими словами, цей процес складається з взаємозалежних спонукального, антиципирующую, виконавчого та оціночного ланок. Весь процес навчального дії, умовно можна розмежувати на два взаємопов'язані етапи: підготовчий (спонукальне і антиципирующую ланки) і виконавче й оцінне ланки. 36.Що таке діяльність особистості? З’ясувати особливості виховної діяльності, охарактеризувати її види. Діяльність — одна із основних категорій психологічної науки. Діяльність визначається як специфічна форма активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якого є доцільна зміна і перетворення світу на основі освоєння і розвитку культури. У діяльності людина створює предмети матеріальної та духовної культури, перевтілює свої здібності, зберігає та вдосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без її активності не існувало б в природі. Проблема діяльності органічно пов’язана з проблемою особистості та свідомості. Особистість і формується і проявляється в її діяльності. Діяльність — це процес взаємодії людини зі світом, але процес не пасивний, а активний, свідомо регульований, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникає внаслідок прояву певної потреби. Людська діяльність — це не «сума» дій, а складне динаміч- не утворення, має складну організаційну психологічну структуру. Діяльність не можлива без людської активності та доцільності. Людська активність має усвідомлений характер (свідома організація і саморегуляція діяльності та поведінки, що спрямовується на подолання перешкод у досягненні мети). Це приводить до суттєвої ознаки діяльності — її усвідомленого і цілеспрямованого характеру. 1.Гра — це діяльність в умовних ситуаціях, що спрямовується на відтворення в доступній формі праці і навчання, є процесом соціолізації дитини, підготовкою її до майбутнього дорослого життя. Дослідження показують, що у дитини гра є формою реалізації її активності, формою її життєдіяльності. Ігрові дії дітей розвиваються на базі людських форм практичної поведінки, що засвоюються у спілкуванні з дорослими і під керівництвом дорослих. Паралельно з предметами-знаряддями дитина стикається у своїй практиці з іграшками. Дорослі вчать дітей, як користуватися іграшками. Але само ставлення до іграшки як до зображення «справжньої речі» з’являється у дитини завдяки введенню в ігрову діяльність слова. На наступному етапі — ігор за правилами — риси поведінки дітей отримують свій подальший розвиток. Дії дітей регулюються правилами, вимогами, заборонами і т. ін. На цьому етапі гра за психологічною структурою наближається до праці (метою вже є результат) і до учіння (метою є освоєння правил гри). Таким чином ігрова діяльність для дітей є процесом соціолізації індивіда, підготовки його до майбутнього дорослого життя, входження у соціальні ролі, оволодіння соціальним досвідом людства. 2. Навчання — це діяльність, спрямована на засвоєння знань, вироблення навичок, вмінь, звичок. Процес навчання розглядається як спеціальна форма передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду. Це діяльність, яка криє в собі два протилежні, але єдині та внутрішньо зв’язані моменти навчання — викладання та учіння.Викладання та учіння являють два аспекти того самого процесу і нерозривно пов’язані між собою. Це означає, що процес навчання фактично роздвоюється, розпадається на дві діяльності, які є одночасно діючими актами, аспектами чи складовими частинами його.Викладання — цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом, організатором педагогічного процесу. Викладання є активним процесом, бо в його здійсненні намагаються не лише передати учневі (студентові) певні знання, а й розвивати у нього прагнення і вміння самостійно, без учителя, набувати нових знань, досвіду.Учіння — цілеспрямоване засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті. Учіння є однією зі складових педагогічного процесу, що охоплює діяльність учня (студента) під керівництвом учителя (викладача). 3. Праця — цілеспрямована діяльність людини на перетворення і освоєння природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, внаслідок якої створюються матеріальні і духовні цінності, формується сама людина. Процес праці складається з трудової діяльності: предмета праці (над чим працюють) і знарядь праці (чим працюють). Під час праці люди вступають у відносини — виробничі і 4. Спілкування — це діяльність, яка полягає в обміні інформацією між людьми, в результаті якої створюється продукт (психічний). Наприклад, діяльність педагога, лектора, актора, екскурсовода та інших. Головна особливість діяльності спілкування — те, що вона наявна у будь-якому основному виді діяльності, бо ані гра, ані навчання, ані праця не можуть реалізовуватись без обміну інформацією. 37.Здійснити порівняний аналіз головних вікових та індивідуальних особливостей молодшого школяра,підлітка й старшокласника у навчальній діяльності. До 7 років дитина досягає такого рівня розвитку, який визначає його готовність до навчання у школі. Фізичний розвиток, запас уявлень і понять, рівень розвитку мислення й мови, бажання йти до школи - все це створює передумови того, щоб систематично вчитися. Зі вступом до школи змінюється весь лад життя дитини, змінюються його режим, відносини з оточуючими людьми. Основним видом діяльності стає навчання. Учні молодших класів, за дуже рідкісним винятком, люблять займатися в школі. Їм подобається нове положення учня, приваблює і сам процес навчання. Молодші школярі з готовністю і інтересом опановують новими знаннями, вміннями та навичками. Їм хочеться навчитися читати, правильно і красиво писати, рахувати. Правда, їх більше захоплює сам процес навчання, і молодший школяр виявляє в цьому відношенні велику активність і старанність.З перших днів навчання в школі у дитини з'являються нові потреби: опановувати новими знаннями, точно виконувати вимоги вчителя, приходити до школи вчасно і з виконаними завданнями, потреба в схваленні з боку дорослих (особливо вчителі), потреба виконувати певну суспільну роль (бути старостою, санітаром, командиром «зірочки» Молодший школяр дуже довірливий. Як правило, він безмежно вірить вчителю, який є для нього незаперечним авторитетом. Тому дуже важливо, щоб учитель у всіх відношеннях був прикладом для дітей. У ранній юності вчення продовжує залишатися одним з головних видів діяльності старшокласників. У цьому віці зустрічаються два типи учнів: для одних характерна наявність рівномірно розподілених інтересів, інші відрізняються яскраво вираженим інтересом до однієї науці.Старший школяр стоїть на порозі вступу в самостійне життя. Це створює нову соціальну ситуацію розвитку Школярі старших класів звернені в майбутнє. Це нова соціальна позиція змінює для них і значимість навчання, його завдань і змісту. Старші школярі оцінюють навчальний процес з точки зору того, що він дає для їх майбутнього. Вони починають інакше, ніж підлітки, дивитися на школу.У старшому шкільному віці встановлюється досить міцний зв'язок між професійними і навчальними інтересами. У підлітка навчальні інтереси визначають вибір професії, у старших же школярів спостерігається зворотне: вибір професії сприяє формуванню навчальних інтересів, зміни ставлення до навчальної діяльності. Старший школяр у своїй навчальній роботі упевнено користується різними розумовими операціями, міркує логічно, запам'ятовує .Старших школярів цікавлять не тільки питання теорії, але самий хід аналізу, способи докази.У старшому шкільному віці відбуваються зміни у почуттях дружби, товариства і любові.Юнаки і дівчата прагнуть знайти відповідьна питання: що таке справжня дружба і справжнє кохання. Вони багато сперечаються, доводять правильність тих чи інших положень, беруть активну участь у вечорах запитань і відповідей, у диспутах.У старшому шкільному віці помітно змінюються естетичні почуття, здатність емоційно сприймати і любити прекрасне в навколишній дійсності: в природі, в мистецтві, громадському житті. Розвиваються естетичні почуття пом'якшують різкі прояви особистості юнаків та дівчат, допомагають звільнятися від непривабливих манер, вульгарних звичок, сприяють розвитку чуйності, чуйності, м'якості, стриманості..Старші школярі пред'являють дуже високі вимоги до морального вигляду людини. |