1. Визначити предмет і завдання педагогіки,охарактерезувати основні її категорії. Предмет педагогіки
 Скачать 202.6 Kb.
|
|
15.Охарактерезувати систему дидактичних принципів,намітити шляхи реалізації одного з принципів навчання. Сучасні принципи зумовлюють вимоги до всіх компонентів навчального процесу — цільового, стимуляційно-мотиваційного, змістового, операційно-діяльнісного, контрольно-регулювального й оцінно-результативного. Вони виступають в органічній єдності, утворюючи певну структуру основ свідомості і активності; Численні спроби розробити систему дидактичних принципів в роботах дослідників нового часу. Їх аналіз дозволяє виділити в якості основних, загальновизнаних наступні принципи: наочності; систематичності і послідовності; міцності; науковості; доступності; зв'язку теорії з практикою. вних положень організації навчального процесу. Суть принципу доступності полягає в необхідності врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у навчальному процесі та неприпустимість його надмірною ускладненості і перевантаженості , при яких оволодіння досліджуваним матеріалом може виявитися непосильним. Зробити навчання доступним - значить : правильно , з урахуванням пізнавальних вікових можливостей учнів визначити його зміст , той обсяг знань , практичних умінь і навичок , якими необхідно оволодіти школярам кожного класу з кожного навчального предмету . Правильно визначити ступінь теоретичної складності і глибини вивчення програмного матеріалу. Правильно визначити кількість навчального часу, що відводиться для вивчення кожного навчального предмета з урахуванням його важливості і складності та забезпечення його глибокого і міцного засвоєння. Необхідно удосконалювати навчальні програми та підручники. Учитель повинен використовувати в процесі навчання яскравий фактичний матеріал , компактно і дохідливо його викладати , пов'язувати з життям і вміло підводити учнів до теоретичних висновків і узагальнень . Враховувати індивідуальні особливості розумової діяльності і пам'яті учнів , а також рівня їх підготовки та розвитку . 16.Визначити основні завдання підготовки школярів до подружнього життя. Під підготовкою молоді до подружнього життя ми розуміємо вироблення в юнака бажання та вміння бути вірним чоловіком, добрим хазяїном, годувальником сім'ї, авторитетним батьком, вимогливим вихователем своїх дітей, у дівчини — повну реалізацію її природного призначення як жінки, дружини, матері, господині, берегині домашнього затишку. Та, на жаль, є всі підстави для глибокої тривоги такого гатунку: чому лише мізерна частина учнів зорієнтована до своїх майбутніх сімейних обов'язків; чому держава нічого не зробила й не робить для того, аби жінка могла по-справжньому реалізувати своє природне право так, щоб повністю присвятити себе сім'ї, вихованню дітей, охороні родинного гнізда? Адже непохитною була і лишається педагогічна істина: на материнстві та дитинстві, батьківстві та родинній злагоді тримається світ! Підготовка до майбутнього подружнього життя може бути різною — фізіологічною, соціальною, духовно-моральною. У формуванні мотивів одруження сучасної молоді , її ідеалу майбутнього чоловіка чи дружини важливе місце посідають і фактори духовності, серд яких перше місце належить емоційно-любовним. Посилення впливу матеріальних факторів на формування мотивів шлюбу не зможе витіснити фактора духовності та інтимності. Скоріше в цьому соціально-економічному процесі перебудови суспільних відносин сформулюється нова модель сім”ї і шлюбу, в якій якнайтісніше поєднуватимуться духовні загальнолюдські морально-естетичні і матеріально-побутові інтереси молоді. Завдання естетичної підготовки до сімейного життя були сформульовані так: формування уявлення про естетичну культуру сім’ї і ознайомлення молоді з найважливішими характеристиками естетичного зростання людини; ознайомлення учнів з естетикою міжстатевих стосунків, формування у молодих людей поваги до сімейних традицій, бажання їх примножувати, вміння організовувати сімейні свята; розширення уявлення про естетику побуту і формування бажання вносити прекрасне в побут (красивий інтер’єр, квіти, гармонія у всьому тощо); розвиток у молоді хорошого смаку (вміння одягатись, використовувати прикраси, косметику, сервування столу тощо), правильне ставлення до моди, розуміння міри у всьому; розкриття значення мистецтва в житті сім’ї, стимулювання інтересу молоді до різних сфер мистецтва, спонукання її брати участь в естетичній діяльності, вчити розуміти музику і твори образотворчого мистецтва, вміти створювати домашню бібліотеку, фонотеку, колекціонувати тощо; навчання розумній організації дозвілля сім’ї і культурного відпочинку. У формуванні майбутнього сім’янина важливе значення має психологічна підготовка до створення сім’ї та виконання подружніх ролей. 17.Які способи (форми) організації навчальної діяльності школяра на уроці вам відомі? На уроках різних типів учитель використовує фронтальну, індивідуальну і групову форми навчальної роботи. Фронтальною формою організації навчальної діяльності учнів називають такий вид діяльності на уроці, коли всі учні класу під безпосереднім керівництвом вчителя виконують спільне завдання. При цьому педагог проводить роботу зі всім класом в єдиному темпі. У процесі розповіді, пояснення, показу і под. він прагне одночасно впливати на всіх присутніх. Уміння тримати в полі зору клас, бачити роботу кожного школяра, створювати атмосферу творчої колективної праці, стимулювати активність учнів є важливими умовами ефективності цієї форми організації навчання.Суттєвим недоліком фронтальної форми навчальної роботи є те, що вона за своєю природою зорієнтована на середніх учнів. Учні з низькими навчальними можливостями за таких умов не спроможні одержати знання: вони потребують більшої уваги від учителя, і більше часу на виконання завдань. Якщо ж знизити темп, то це негативно позначиться на сильних учнях. Останніх задовольняє не збільшення кількості завдань, а їх творчий характер, ускладнення змісту. Індивідуальна форма організації роботи учнів на уроці передбачає самостійне виконання учнем однакових для всього класу завдань без контакту з іншими учнями, але в єдиному для всіх темпі. За індивідуальної форми організації роботи учень виконує вправу, розв’язує задачу, проводить дослід, пише твір, реферат, доповідь тощо. Індивідуальним завданням може бути робота з підручником, довідником, словником, картою і под.Широко практикується індивідуальна робота в програмованому навчанні.Індивідуальна форма роботи використовується на всіх етапах уроку, для вирішення різних дидактичних завдань: засвоєння нових знань і їх закріплення, формування і закріплення умінь і навичок, для повторення і узагальнення пройденого матеріалу.Вона переважає у виконанні домашніх робіт, самостійних і контрольних завдань в класі.. Групова форма організації навчальної діяльності передбачає створення невеликих за складом груп у межах одного класу. Вирішення конкретних навчальних завдань здійснюється завдяки спільним зусиллям членів групи. Групи можуть бути стабільними чи тимчасовими, однорідними чи різнорідними. Найбільш ефективними, як свідчать дослідження, є групи чисельністю 4-5 учнів, які мають різну успішність. При груповій формі роботи навчальна діяльність не ізолює учнів один від одного, не обмежує їх спілкування, взаємодопомогу і співробітництво, а навпаки, створює можливості для об’єднання зусиль діяти погоджено і злагоджено, спільно відповідати за результати виконання навчального завдання. Водночас завдання в групі виконуються таким способом, що дозволяє враховувати й оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи. Контакти й обмін думками в групі істотно стимулюють розвиток мислення учнів, сприяють розвитку і вдосконаленню їх мовлення, поповненню знань, розширенню індивідуального досвіду. Найбільш ефективною групова форма організації навчання є на етапах закріплення, поглиблення і систематизації знань. Вона дозволяє учням за короткий час актуалізувати теоретичні знання, оперативно перевірити засвоєння навчального матеріалу кожним членом групи, здійснити систематизацію знань. 18.Встановити взаємозв’язок понять «розвиток» , «виховання» , «соціалізація» особистості. Розвиток – складне динамічне явище, яке спрямоване на збільшення фізичних та інтелектуальних сил особистості, що дозволяють сформувати творчі здібності школяра, його активну громадську позицію. З розвитком пов’язаний процес формування. Під формуванням особистості розуміють ті якості та властивості, які виникають в результаті розвитку. Взаємозв’язок цих процесів, а отже, і відповідних понять, полягає в тому, що розвиток і формування впливають на виховання особистості і формують ті якості, які необхідно. В основі рушійних сил лежать суперечності (процеси збудження і гальмування, протирічча між можливостями і реальним навчанням та інші). Одним з основних шляхів розвитку особистості є навчання в школі. Виховання – спосіб організації педагогічного процесу який передбачає засвоєння вихованцями неохідного соціального досвіду та формування на цій основі соціально значущої систем и цінностей. Останнім часом поняття "виховання" в обмежено вузькому розумінні все більше набуває значенняжиттєтворчості.Життєтворчість передбачає відкритість життя учнів для добрих справ, колективної праці для інших людей (близьких і далеких), турботи про них, взаємодопомоги, милосердя та інше. У цьому контексті "виховання" означає спільну діяльність вихователя і вихованця, спрямовану на формування суб'єктивної основи особистості - її свідомості, духовних цінностей, переживань, досвіду.Послідовно розглянемо особливості дії і впливу на розвиток людини кожного з факторів, які тісно переплітаються та взаємодіють. Соціалізація – це перетворення людської істоти на суспільний індивід ,узгодження її як особистості,залучення до суспільного життя як активної,дієвої сили. Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі й набути конкретного статусу; система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, що забезпечують виробництво й відтворення культурних зразків, норм і цінностей та сприяють їх передачі й засвоєнню тощо. Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культурі, взірці поведінки, форми раціональності та чуттєвості. Спрощеним є трактування соціалізації як одномірного, односпрямованого процесу дії соціальних факторів на конкретну людину, де індивіду відводиться пасивна роль об´єкта впливу. 19.Охарактеризувати діяльність вчителя та учнів у процесі навчання.Розкрити роль мотивів в учінні школярів. Діяльність учителя (викладання) полягає в тому, щоби керувати активною і свідомою діяльністю учнів із засвоєння навчального матеріалу. Цикл будь-якої управлінської діяльності включає в себе такі елементи: планування, організація, стимулювання, контроль, регулювання діяльності й аналіз її результатів. 1) Планування – створення календарно-тематичних і поурочних планів. Майбутнім учителям на першому етапі необхідно планувати уроки дещо детальніше: фіксувати питання, які будуть використані при опитуванні, записувати зміст основних видів навчальної роботи тощо. 2) Організація навчальної роботи (навчальних дій) вчителя поділяється на два етапи: підготовчий і виконавчий. Підготовчий включає: підготовку ТЗН, наочності, дидактичних і роздаткових матеріалів; попереднє проведення дослідів, демонстрацій, перегляд діафільмів; залучення учнів до підготовки дослідів, лабораторних робіт, демонстрацій; попереднє виконання вправ для закріплення, повторення, з метою визначити необхідний час; підбір навчально-методичної літератури, яка буде використана на уроці. 3) Стимулювання навчальної активності. Цей компонент не обов’язково “йде” після організації чи попереду неї. Педагогікою напрацьовані численні прийоми і способи стимулювання, методи. Основна мета стимулювання – зосередити увагу учнів, розбудити в них зацікавленість, пізнавальний інтерес (практична значущість змісту навчального матеріалу), використання яскравих прикладів, фактів, нетрадиційних прийомів і форм роботи. 4) Контроль і регулювання. Він включає спостереження за діяльністю учнів, відповіді на запитання, виконання вправ, індивідуальні співбесіди з учнями, перегляд письмових робіт, зошитів. Контроль дозволяє виявити типові вади і утруднення процесу навчання, своєчасно звернути на них увагу. Вчитель оцінює свій варіант організації навчання, ступінь його реалізації. Це забезпечує можливість вносити корективи, регулювати процес навчання шляхом додаткових пояснень, більш конкретних вправ, урахування індивідуальних особливостей учня. 5) Аналіз результатів завершує цикл викладання. Під час аналізу важливо не тільки визначити ступінь знання учнями фактів і визначень, а також уміння застосовувати знання для вирішення практичних завдань. Аналіз передбачає співставлення навчальних цілей із досягнутими результатами, знаходження причин вад. Виділяють два основних варіанти навчальної діяльності учнів: перший протікає під час уроку чи в інших формах (спрямовує вчитель), другий – під час самостійної роботи на уроці чи в домашніх умовах. Під керівництвом вчителя мають місце такі дії: 1) прийняття навчальних завдань і плану дій, запропонованих вчителем; 2) здійснення навчальних дій і операцій по вирішенню завдання; 3) регулювання навчальної діяльності (під впливом вчителя і самоконтролю); 4) аналіз результатів навчальної діяльності (під керівництвом вчителя). Під час самостійної навчальної діяльності виділяють такі дії: 1) планування чи конкретизація завдань своєї навчальної діяльності; 2) планування методів, засобів і форм навчальної діяльності; 3) самоорганізація навчальної діяльності; 4) самоконтроль; 5) саморегулювання учіння; 6) самоаналіз результатів навчальної діяльності. При характеристиці процесу навчання виділяють не тільки діяльнісний аспект, але й аспект спілкування, який створює умови для оволодіння знаннями і активізує цей процес. Мотиви діяльності: 1) мотиви, зв’язані зі смислом діяльності: прагнення пізнати нові факти, оволодіти знаннями, способами дій, проникнути в суть явищ та ін.; 2) мотиви, зв’язані із самим процесом діяльності: прагнення проявити інтелектуальну активність, міркувати, долати перешкоди в процесі розв’язування задач, тобто особистість захоплює сам процес вирішення, а не тільки його результати. 20.Визначити і пояснити педагогічні умови взаємодії особистості і колективу. Колектив - організована форма об’єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності. Сучасний виховний процес в освітніх закладах різного типу і рівня (дитячий садок, школа, ліцей) орієнтований на цінності гуманізму, співпраці, творчої взаємодії, свободи і відповідальності у вихованні дитини. Засобом здійснення цих ціннісних орієнтацій стає дитячий колектив як соціальна спільність, що об’єднує дітей спільними цілями, загальною діяльністю і переживаннями. У колективі дитина входить у широку систему стосунків. Взаємодія дітей розгортається на інформаційному, діяльнісному та емоціональному рівнях. Інформаційний рівень передбачає взаємодію дітей у процесі обміну інформацією, обговоренні проблем, що виникають, спільному пошуку рішень, прогнозуванні і плануванні майбутнього. На діяльнісному рівні взаємодія в колективі розгортається як співпраця дітей в різних видах колективної діяльності за інтересами, у розробці та практичній реалізації спільних проектів, у коректуванні дій, спрямованих на досягнення загальних цілей. Емоціональний рівень ввзаємодії в колективі відображає домінуючі емоціональні стани дітей, їх спільні переживання, стосунки симпатій чи антипатій між членами колективу, гуманістичні та суспільно значимі мотиви. Здійснюючи керівництво дитячим колективом, педагог завжди розв’язує двоєдине завдання – сприяє розвитку мотивів єднання і згуртування дітей в колективі та створює умови для реалізації індивідуальності й творчої самобутності кожної особистості. Ініціатива, творча позиція особистості, зростання самостійності і самоуправління дітей, ціннісний зміст їх спільної діяльності є індикаторами виховного потенціалу дитячого колективу. Особистість – людина,соціальний індивід ,що поєднує в собі риси загальнолюдського,суспільно значущого та індивідуально – неповторного. У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування мовою, в неї формуються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб’єктом активного цілеспрямованого пізнання і перетворення навколишнього соціального та природного середовища. В неї з’являється здатність до самовдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання. Вона вступає у „суб’єкт-суб’єктні” стосунки з іншими людьми. Поняття особистості тлумачиться неоднозначно—залежно від того, який підхід реалізується дослідником. Можна виділити якнайменше чотири аналітичних підходи—соціально-психологічний, індивідуально-психологічний, діяльнісний та генетичний, реалізовані багатьма психологами. 21.З’ясувати сутність педагогічної діагностики : діагностика,діагностування,контроль та оцінка успішності? педагогічна діагностика — це підрозділ педагогіки, що вивчає принципи і методи розпізнавання і встановлення ознак, що характеризують нормальний або такий, що відхиляється від норм хід педагогічного процесу. Суть педагогічної діагностики — розпізнавання стану особи (або групи) шляхом швидкої фіксації його найважливіших (що визначають) параметрів; виявлені параметри співвідносять до відомих вже законів і тенденцій педагогіки з метою прогнозу поведінки об'єкту, що вивчається, ухвалення рішення про дію на його поведінку в наміченому напрямі. Предметом педагогічної діагностики є целеполаганіє в учбово-виховному процесі, що враховує реальний стан об'єкту виховання і його конкретні готівкові умови. Педагогічна діагностика служить найважливішим засобом зворотного зв'язку для цілеспрямованої дії суб'єкта на об'єкт виховання. Проблема діагностики педагогічної діяльності вчителя надзвичайно актуальна і важлива для вирішення питань вдосконалення викладання і системи неперервного підвищення кваліфікації вчителів, більш повного та ефективного задоволення їх професійних запитів і потреб в системі методичної роботи. Педагогічна діагностика, як система методів і засобів вивчення професійного рівня вчителя, створює основу для вивчення труднощів у роботі, сприяє усвідомленню та пошуку оптимальних шляхів їх подолання. Разом з тим, вона дозволяє визначити і сильні сторони вчителя, спланувати шляхи і конкретні способи їх закріплення та розвитку в індивідуальному стилі педагогічної діяльності. Діагностувати , контролювати , перевіряти і оцінювати знання , вміння учнів потрібно в тій логічній послідовності , в якій проводиться їх вивчення . Першою ланкою в системі перевірки слід вважати попереднє виявлення рівня знання учнів. Як правило , воно здійснюється на початку навчального року , щоб визначити знання учнями найважливіших ( вузлових ) елементів курсу попереднього навчального року. Попередня перевірка поєднується з так званим компенсаційним навчанням , спрямованим на усунення прогалин у знаннях і уміннях . Така перевірка можлива і доречна не тільки на початку навчального року , а й в середині , коли починається вивчення нового розділу. Другою ланкою перевірки знань є їх поточна перевірка в процесі засвоєння кожної досліджуваної теми . Хоча вона і здійснюється з уроку в урок , але забезпечує можливість діагностування засвоєння учнями лише окремих елементів навчальної програми. Головна функція поточної перевірки - навчальна . Методи та форми такої перевірки можуть бути різними , вони залежать від таких факторів , як зміст навчального матеріалу, його складність , вік і рівень підготовки учня , рівень і мети навчання , конкретні умови. Третьою ланкою перевірки знань , умінь є повторна перевірка , яка, як і поточна , повинна бути тематичною. Паралельно з вивченням нового матеріалу учні повторюють вивчений раніше . Повторна перевірка сприяє зміцненню знань , але не дає можливості характеризувати динаміку навчальної роботи , діагностувати рівень міцності засвоєння.Належний ефект така перевірка дає лише при поєднанні її з іншими видами і методами діагностування . Четверта ланка в системі - періодична перевірка знань , умінь , яких навчають з цілого розділу або значною темі курсу . Мета такої перевірки - діагностування якості засвоєння учнями взаємозв'язків між структурними елементами навчального матеріалу , изучавшимися в різних частинах курсу . П'ятим ланкою системи є підсумкова перевірка і облік знань , умінь учнів, набутих ними на всіх етапах дидактичного процесу . Це , перш за все , діагностування рівня ( якості) фактичної навченості та її відповідності мети, поставленої на даному етапі. |