1. Визначити предмет і завдання педагогіки,охарактерезувати основні її категорії. Предмет педагогіки

• Название: 1. Визначити предмет і завдання педагогіки,охарактерезувати основні її категорії. Предмет педагогіки
• Анкор: PEDAGOGIKA.docx
• Дата: 20.04.2018
• Размер: 202.6 Kb.
• Имя файла: PEDAGOGIKA.docx
• Тип: Документы; #18296
• страница: 7 из 10

38.Розкрити основні фунції та обов’язки класного керівника.

Фунції :

Організаторські:планування і координація всієї виховної роботи з класом;надання допомоги учнівські організації класу;встановлення зв’язків із учнівським та педагогічним колективами, батьками, громадськістю; забезпечення єдності педагогічних вимог до учнів;ведення документації в класі;сприяння розвитку самоврядування в колективі.

Аналітико-узагальнюючі: сприяння всебічному розвитку учнів на основі вивчення і врахування їхніх індивідуально-психологічних особливостей.

Координаційно-інформаційні:забезпечення узгодженості роботи учнівського, вчительського, батьківського колективів.
Психогігієнічні: встановлення довірливих стосунків із вихованцями, зняття психологічного напруження в учнівському колективі.
Стимулюючо-гальмівні:активізація чи гальмування учнівської діяльності залежно від її спрямування.

Основні обов’язки класного керівника :

1. Мінімальний робочий час, який класний керівник зобов’язаний присвячувати вихованцям протягом тижня – 6 годин (30 відсотків від ставки вчителя).

2. Година класного керівника («класна година», «вихона година», «година спілкування») проводиться один раз на тиждень за розкладом.

3. Кількість виховних заходів - не менше двох справ на місяць, одна з яких може бути загально- шкільною. Захід треба добре підготувати, його програма (сценарій) та інші матеріали педагог зберігає протягом року і в разі потреби подає адміністрації під час звіту за навчальний рік.

4. Батьківські збори - не менше двох на семестр.

5. Зміст, обсяг, технологія і конкретні цілі діяльності з конкретним класом повинні бути викладені в плані виховної роботи на навчальний рік. Перевірка, звітність, критерії оцінки педагогічної праці обумовлюються й погоджуються адміністрацією з педколективом заздалегідь та оформляються у вигляді наказу по школі.

6. Звіти про виконану роботу подаються адміністрації після закінчення навчального року (можна щосеместру).

39.Охарактеризувати види навчання у сучасній школі. 1.Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує сприймання учнями навчальної інформації з одночасним її узагальненням, засвоєнням понять, законів, теорій. Мета практичних вправ — поглиблення знань, формування, закріплення знань, умінь і навичок, застосування їх у нових ситуаціях. Вони передбачають і самоконтроль ефективності засвоєння знань, умінь і навичок, повторення вивченого. Цей вид навчання орієнтує на репродуктивне засвоєння знань, умінь І навичок. Він забезпечує всебічне та міцне засвоєння навчальної інформації й оволодіння способами практичної діяльності. Найефективніший цей вид навчання у тому разі, коли зміст навчального матеріалу має переважно інформативний характер, є описом способів практичних дій і надто складний для того, щоб учні здійснювали самостійний пошук знань, є принципово новим, через що в учнів відсутні опорні знання для вирішення проблемних ситуацій.Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує: швидке засвоєння навчальної інформації, формування знань, умінь і навичок, що унеможливлює прогалини в знаннях, особливо у слабковстигаючих учнів; колективний характер засвоєння знань дає змогу виявити типові помилки й орієнтувати школярів на їх усунення. Однак воно не передбачає самостійного пошуку учнями у процесі оволодіння знаннями, не сприяє підготовці людей із творчим мисленням, здатних самостійно вирішувати творчі пізнавальні завдання. Тому в школі поряд з пояснювальним використовують проблемне і програмоване навчання. 2.Проблемне навчання передбачає послідовні й цілеспрямовані пізнавальні завдання, які учні розв'язують під керівництвом учителя й активно засвоюють нові знання. Використання теоретичних та експериментальних завдань само по собі ще не робить навчання проблемним. Все залежить від того, наскільки вчителеві вдається надати цим завданням проблемного характеру і поєднувати проблемний підхід з іншими методичними підходами. Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно потребує роздумів над проблемою, викликає в учнів пізнавальний інтерес, спирається на попередній досвід і знання за принципом апперцепції.Проблемне навчання — один із засобів розвитку розумових сил учнів, їх самостійності та активності, творчого мислення. Воно забезпечує міцне засвоєння знань, робить навчальну діяльність захоплюючою, оскільки вчить долати труднощі.Але проблемне навчання потребує тривалого часу на вивчення навчального матеріалу, недостатньо ефективне Щодо формування практичних умінь і навичок, дає невисокий результат при засвоєнні нового матеріалу, коли самостійний пошук недоступний учням. 3.Програмоване навчання — один із різновидів репродуктивного підходу до навчання. Передбачає використання спеціальних навчаючих програм.Такою програмою е письмовий виклад певної інформації, що міститься в системі взаємопов'язаних ступенів, яка забезпечує здійснення зворотного зв'язку. Іншими словами, під терміном «програмоване навчання» розуміють передусім особливу, цілеспрямовану організацію навчального процесу. Воно ґрунтується на наявності точно окресленого обсягу знань, умінь і навичок, які слід засвоїти, і його розчленуванні на малі дози (порції, кадри), на сприйманні цих доз у строгій логічній послідовності. Засвоєння обсягу інформації в дозі повинно активно готувати учнів до сприйняття наступної дози. Засвоєння кожної дози інформації має відбуватися відповідно до пізнавальних можливостей учня, самоконтролю за процесом засвоєння інформації.Для реалізації програмованого навчання використовують спеціальні програмовані підручники і навчальні машини. Матеріал у підручнику може бути викладено в лінійній або розгалуженій системах. За лінійної системи викладу матеріалу в підручнику передбачається поділ навчальної інформації на малі дози, не складні для засвоєння. Кожна доза розрахована на активне реагування учня, а програма містить підказки, натяки або вказівки, які полегшують пошук правильної відповіді. За будь-якої відповіді учень дізнається, правильна вона чи ні; за неправильної відповіді він мислить, шукає правильну або переходить до іншої дози. Лінійна програма унеможливлює помилки і приносить задоволення від успіхів. Усі учні засвоюють той самий навчальний матеріал, але в різному темпі.Позитивним у програмованому навчанні є: а) виокремлення головного, істотного в навчальному матеріалі; б) забезпечення оперативного контролю за процесом засвоєння знань; в) логічна послідовність у засвоєнні знань, що дає змогу працювати в оптимальному темпі й здійснювати самоконтроль, індивідуалізувати навчання.Водночас програмоване навчання може звести роль учителя до інструктора, збіднює можливості розвитку творчості учнів.

40.Вказати на основні стилі(стратегії) поведінки в конфлікті.Поведінка вчителя у конфліктній ситуації.Особливості управління педагогічним конфліктом.

Стиль поведінки в кожному конкретному конфлікті визначається ступенем прагнення задовольнити власні інтереси (діючи пасивно чи активно) та інтереси протилежної сторони учасників конфлікту (діючи спільно або індивідуально).

Якщо ваша реакція пасивна, то ви прагнутимете вийти з конфлікту; якщо реакція активна, то ви будете намагатися розв'язати його. Прагнення до спільних дій викликає спробу розв'язати цей конфлікт разом з іншими Його учасниками. Прагнення до індивідуальних дій спричинює пошук шляху вирішення проблеми або ухилення від її вирішення. Виділені п'ять стилів поведінки однаковою мірою включають спільні та індивідуальні дії, а також пасивну та активну поведінку.

1.Стиль конкуренції викликає в інших почуття відчуження. Застосування ж його в ситуаціях, коли суб'єкт не має влади, може призвести до прикрих помилок.

Використання цього стилю має сенс, якщо результат для вас дуже важливий, якщо маєте певний авторитет і вважаєте свій варіант найкращим, якщо рішення треба прийняти терміново і для нього є достатньо влади, якщо немає іншого шляху і втрачати немає чого, якщо не можете переконати групу, що ситуація кризова, але групу треба вести далі

Цей стиль приведе до визнання, якщо буде досягнутий позитивний результат. Але якщо переважає прагнення встановити з усіма гарні стосунки, то такий стиль не варто застосовувати.

2.Стиль ухилення використовується в ситуаціях, коли позиція нестійка і відсутня співпраця з іншими з метою розв'язання проблеми. Цей стиль доцільно застосовувати, якщо проблема не дуже важлива або коли відчувається помилковість власної позиції та правильність позиції іншої сторони конфлікту, коли сили не рівні або коли інший наділений владою. У цих випадках превалює прагнення задовольнити власні чи інші інтереси, характерні відхід від проблеми, перекладання відповідальності за її вирішення на інших, прагнення відкласти рішення або використати інші засоби.Стиль ухилення застосовується, якщо відбувається спілкування з психічно складною людиною та якщо немає причин підтримувати з нею контакти, а також за спроб прийняти рішення в ситуації, коли не зовсім зрозуміло, що треба конкретно робити, та в цьому й немає нагальної потреби. Доцільна ця стратегія й у випадках відсутності достатньої Інформації. Хоча дехто вважає цей стиль "втечею" від проблем і відповідальності, така поведінка може бути цілком конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію.

3.Стиль пристосування означає, що ви дієте разом з іншою людиною, не намагаючись захищати власні інтереси. Цей стиль застосовується, якщо результати дуже важливі для іншої людини й не дуже суттєві для вас. Він корисний у ситуаціях, у яких ви можете здобути перемогу, тому що інший учасник конфлікту має владу. Отже, ви поступаєтесь та робите те, чого бажає опонент. Ви дієте в такому стилі й тоді, коли співчуваєте іншій людині й намагаєтеся підтримати її.Стиль пристосування може дещо нагадувати стиль ухилення, якщо використовувати його як засіб відстрочення вирішення проблеми. Але головна відмінність полягає в тому, що ви дієте разом з іншою людиною, ви робите те, чого вона прагне. Поступаючись, ви можете пом'якшити конфліктну ситуацію і налагодити стосунки. 4.Стиль компромісу найбільш ефективний тоді, коли обидві сторони прагнуть одного й того самого, хоча розуміють, що одночасно задовольнити їх інтереси неможливо. Найпоширеніші випадки його застосування: обидві сторони мають однакову владу та протилежні інтереси; треба швидко досягти рішення і немає часу на обговорення; влаштовує тимчасове вирішення; інші шляхи неефективні; компроміс дає змогу зберегти нормальні стосунки.Важливо зрозуміти, що кожний з названих стилів ефективний тільки за певних умов. Треба вміти адекватно використовувати кожен із них і робити свідомий вибір, ураховуючи конкретні обставини. Найкращий підхід визначається конкретною ситуацією.

41.Охарактеризувати організаційні форми навчання у сучасній школі. Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок. Урок — форма організації навчання, за якої вчитель проводить заняття з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.Попри велику кількість різноманітних уроків, які проводяться в школі з усіх навчальних предметів, усі вони мають однакові елементи (етапи). Так, кожен урок розпочинається з мобілізування учнів на навчальну роботу. Називають його організаційним моментом. Найчастіше після організаційного моменту вчитель розпочинає опитування учнів, під час якого перевіряє домашнє завдання. Центральне місце у переважній більшості уроків займає пояснення вчителем нового матеріалу. Обов'язковим є й закріплення навчального матеріалу, яке дуже часто виділяють в окремий етап. Перевірка знань, пояснення нового матеріалу і закріплення є основною частиною уроку. На багатьох уроках важливим їх елементом є самостійна робота учнів. Значущим етапом є й повідомлення учням домашнього завдання. Ці структурні елементи відіграють на різних уроках неоднакову роль — залежно від побудови уроку загалом, його структури. .Ефективною формою навчання є семінар. Семінар — організаційна форма навчання, яка передбачає обговорення проблем, що стосуються прочитаної лекції чи розділу курсу.Полягає в самостійному вивченні учнями, студентами проблеми, підготовці реферату, у повідомленні суті проблеми на занятті й відповідному аналізі, рецензуванні, доповненні повідомленого.Семінарські заняття поділяють на просемінарські (підготовчі), власне семінарські заняття у школі (9—12 клас) й у вузі та семінари — конференції.Просемінарське заняття : Це перехідна від уроку форма організації пізнавальної діяльності учнів через практичні й лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської роботи, до вищої форми — власне семінарів.Власне семінарське заняття : Є кілька видів власне семінарських занять: розгорнута бесіда, доповідь (повідомлення) — обговорення доповідей і творчих робіт, коментоване читання, розв'язування задач, диспут. Практикум. Це один із видів лабораторних робіт у старших класах загальноосвітньої та у вищій школах. Головна мета його полягає в тому, щоб на практиці застосувати сформовані раніше вміння і навички, узагальнити й систематизувати теоретичні знання, засвоїти елементарні методи дослідницької роботи з фізики, хімії, біології тощо.Практикум передбачає самостійне виконання практичних і лабораторних робіт. На практикум відводиться 10— 15 годин навчального часу протягом 2—3 тижнів. Для зручності його проведення учнів, студентів поділяють на групи. Складають також графік почергового виконання ними завдань, спостережень, експериментів. Практикумами завершують вивчення великих тем курсу, тому їх проводять переважно наприкінці півріччя (семестру) або року. Факультатив. Ним є навчальний предмет, курс, що вивчається студентами, учнями старших класів за бажанням з метою поглиблення знань. У школі ця форма організації навчання використовується як єднальна ланка між уроками та позакласними заняттями (7—9 класи) і сходинка від засвоєння навчального предмета до вивчення науки, спосіб ознайомлення учнів із методами наукового дослідження (10—12 класи).До факультативів залучають на добровільних засадах відповідно до бажань, нахилів, інтересі.На заняттях використовують різні методи навчання. Однак перевагу надають прилученню учнів до роботи з науковою і довідковою літературою (підготовка рефератів з актуальних проблем науки, обговорення доповідей і повідомлень, проведення експериментів тощо). Підсумкові оцінки з факультативів вносять до атестату про середню освіту. Екскурсія. Як форма організації навчання вона виникла у XVIII — на початку XIX ст. На відміну від уроку екскурсія не може бути жорстко обмежена в часі. Головний її зміст полягає у сприйманні предметів і явищ у природній обстановці. Залежно від місця в навчальному процесі екскурсії поділяють:— за відношенням до навчальної програми: програмні та позапрограмні;— за змістом: тематичні й комбіновані;— за часом проведення щодо матеріалу, який вивчають: вступні, поточні й підсумкові;— щодо навчального предмета: ботанічні, зоологічні, хімічні, фізичні та ін.У процесі підготовки до екскурсії передусім визначають її об'єкт, ознайомлюються з ним, складають план, інструктують учнів, студентів (як поводитися під час екскурсії, як до неї підготуватися, як вести самостійні спостереження і яку виконати роботу).Під час екскурсії необхідно подати загальну характеристику об'єкта, організувати спостереження і виконання практичних завдань. Предметний гурток. Гуртки створюють із різних навчальних предметів (математики, фізики, хімії, літератури та ін.). Завданням предметних гуртків є поглиблення набутих знань, розвиток інтересів і здібностей. Окрім систематичних занять, учасників гуртків залучають до масових виховних заходів: тематичних вечорів, конкурсів, олімпіад, тижнів і місячників знань, випуску стіннівок, радіогазет, альманахів. Це сприяє поглибленню знань і підвищує інтерес до навчальних предметів не тільки учасників предметних гуртків, а й інших школярів.Організовуючи роботу предметного гуртка, педагог не повинен забувати про моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання. Він має дбати про високу організованість і дисципліну під час занять. Слід залучати до роботи гуртків якомога ширшу аудиторію, забезпечувати активність і самостійність кожного учасника. Консультація. Суть її полягає в розтлумачуванні учням, студентам складних для пізнання й осмислення проблем. Передусім у консультуванні виникає потреба тоді, коли вони стикаються з певними труднощами під час самостійного опрацювання навчального матеріалу або виконання домашніх завдань. Правильно організована консультація допомагає подолати їх. Консультуючи, викладач не дає готових відповідей, а спрямовує пізнавальну діяльність так, щоб учні, студенти самостійно зрозуміли питання, виконали складне завдання, збагнули суть матеріалу, який вивчають.Консультування потребують і учні, які успішно навчаються, намагаються розширити свої знання в якійсь галузі. їм радять, яку наукову літературу для цього використати, як її опрацьовувати, та ін. Це стосується і студентів, захоплених науково-пошуковою роботою.

42.Які ідеї сучасної ідеології виховання мають бути покладені в основу зміту особистісно зорієнтованих технологій виховання?

Ідея особистісно зорієнтованої освіти, що формує у школяра адекватний сучасним вимогам рівень загальної культури й активну громадянську позицію, притаманна особистісно орієнтованим і навчанню, і вихованню. Але якщо в аспекті навчання теоретичні положення та технологічні процеси розроблені до ступеня реалізації, то в аспекті виховання існують значні пробіли й у теорії, і особливо в технологіях. Як будь-яке нове явище, особистісно зорієнтовані технології виховання не мають сьогодні загальноприйнятих визначень, класифікацій, яких-небудь стандартизованих описів. Їхній опис і практичне застосування характеризуються авторськими варіантами. За останнє десятиліття в педагогічній пресі було описано з тим чи іншим ступенем деталізації безліч дидактичних інноваційних розробок, що так чи інакше звернені до особистості учнів. Багато які з них привернули увагу вчителів. Потреба школи, що зміюється, в інноваціях виявилася такою великою, що почався стихійний процес їх безконтрольного масового іспиту, застосування, адаптації до особистості педагога, до рівня його сприйняття й підготовленості, до реальних умов виховання. І що ж? Масове запозичення інновацій відбувається, як правило, на основі літературних джерел, у порядку особистої ініціативи педагогів, без необхідного наукового забезпечення. У результаті виникають небезпеки некритичного копіювання досвіду, механічного переносу прийомів педагогічної діяльності в інші умови, спроби списати особистісні невдачі вчителя на недоліки та слабості технології, і навпаки. На рівні самосвідомості шкільного вчителя звертання до особистості дитини сприймається як пряме й обов'язкове соціальне замовлення сучасного суспільства сучасній школі. Однак шляхам і способам педагогічного забезпечення цієї вимоги педагог фактично не навчений. Це й примушує його до пошуків. Що ж стосується особистісно зорієнтованого підходу до виховання, то в педагогічній літературі він був представлений як один із можливих засобів реалізації проголошеного принципу гуманізації освіти. Одночасно робилися спроби додати до ідеї гуманізації навчально-пізнавальної діяльності конкретні організаційні форми, для яких поступово затверджувалося поняття "особистісно зорієнтовані технології".