1 Зародж та осн етапи розвитку екон теор як науки
 Скачать 0.54 Mb.
|
|
39; Кредит: його сутність, форми та функції Кредит – це суспільні відносини, що виникають між ек. суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Ознаки К: 1) учасники повинні бути ек. самостійними: мати певну масу вартості, нести відповідальність за зобов’язання тощо. 2) добровільність, рівноправність та взаємовигідність К. відносин 3) кредитор - власник своїх гр., переданих в борг, а позичальник – тимчасовий використовувач, якій повинен їх повернути власникові. Головне – правовий захист кредитора. 4) К. відносини – вартісні, так як виникають з рухом вартості. Але вони не еквівалентні, тому що переміщення гр. не супроводжується зустрічним рухом еквівалента. Вартість переміщується назад після певного періоду. Кредитор тут повинен визначити доцільність кредитування та розмір плати за К. 5) повернення власнику гр. з %, який компенсує кредитору втрату доходу від позичених гр., стимулює позичальника до ефективного використання кредитн. гр. 6) на мікрорівні К. відносини перервні, тобто після повернення вартості і % вони перериваються. На макро- вони безперервні і мають загальносуспільний хар-р. 7) забезпечує зростання вільної вартості, тобто її капіталізацію. Тобто формування позичкового капіталу. Елементи К. відносин: 1) об’єкти – вартість, яка передається в позичку одним суб’єктом інш. в товарній або гр. формі (позичена вартість – реальна цінність за обсягом). 2) Суб’єкти – кредитори - учасники К. відносин, які мають власні вільні кошти і передають у тимчасове користування інш. суб’єктам. (фіз та юр особи, держава, банки) Та позичальники – учасники К. відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують позичку від кредиторів в тимчасове розпорядження. Форми та види кредиту. Існує 2 форми позиченої вартості, яка рухається між кредитором та позичальником: товарна (від продажу товарів з відстрочкою платежу, при оренді майна, прокат тощо) та грошова (банки, міжнар. фін-кредитні установи, уряд, населення при заощадженні тощо). Вони пов’язані між собою та доповнюють одна іншу: позички, надані в товарн. формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Види: I) залежно від суб’єктів К. відносин: 1) банківський – основний, кредитор – банк; 2) державний – кредитор держава, виступає як позичальник (як облігаційний К.) 3) міжгосподарський (комерційний) – суб’єкти госп. орг-ції (ф-ми) Наприклад, при відгрузкі в кредит по векселю.4) міжнародний – резиденти різних країн; 5) особистий ( приватний) – фіз. особа. II) від сфери економіки: 1) виробничий – формування основного та оборотного капіталу на виробничі цілі; 2) споживчий – задоволення особистих потреб людини, сфера особистого споживання. III) за терміном: 1) короткострокові – до 1 року, 2) середньострокові – до 5, 3) довгострокові – понад 5. Основа поділу - тривалість обороту капіталу, у формуванні якого бере участь позичена варт. IV) За галузевою спрямованістю – К. в промисловість, в с\госп, в торгівлю, в буд-во (в житлове буд-во), інші галузі. V) від цільового призначення: 1) К. на формування виробничих запасів (сировина), 2) у витрати вир-ва (сезонні витрати в с\госп.) 3) на створення запасів готової продукції (залишки на складах), 4) у тимчасових розривах в платежах (з\пл, розрах з постачальником) VI) за організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок: забезпечений та незабезпечений К.; прямий та опосередкований; строковий і прострочений, пролонгований; реальний, сумнівний, безнадійний; платний, безплатний. Функції кредиту. Перерозподільна – кредит забезп акумуляцію тимчасово вільних коштів ресурсів домогосподарств, підприємницького та державного сектору, перетворюючи їх у позичковий капітал. Емісійна функ виявляеться у створенні нових платіжних засобів кредитними установами. Економія витрат обігу завдяки тому, що кредит значно прискорює швидкість обороту грошових ресурсів. 40. Банки, їх види і функції. Банківська система в Україні. Банк в ек. розумінні – це фін. посередник, що виконує комплекс базових операцій: акумулює гр. ек. суб’єктів з правом вільного розпорядження ними; вільно розміщає їх у доходні активи від свого імені і під свою відповідальність; повернення власникові готівки, перерахування в інш. банки. У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками: За формою власності: державні; акціонерні;кооперативні. За масштабами операцій: роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку. За територіальним охопленням: міжнародні;регіональні;банки, що ведуть діяльність у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки). За колом виконуваних операцій: спеціалізовані;універсальні. За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяються на публічні та приватні акціонерні товариства та пайові банки. Основними функціями банків є: -перетворення тимчасово вільних фінансових коштів в капітал; -посередництво в кредиті; -посередництво в платежах; -створення кредитних засобів обігу. Банк. сис-ма – законодавче встановлене, строго структурована сукупність фін. посередників гр. ринку, які займаються банк. дія-тю. Первинну основу банк. дія-ті складає комплекс з 3-х операцій: 1) приймання гр. коштів від клієнтів на вклади 2) представлення клієнтам кредитів та створення нових платіжних засобів 3) здійснення розрахунків між клієнтами. Основні ознаки б. с-ми: 1) дворівнева побудова б. с-ми. На 1-му рівні знаходиться банк, який згідно з законодавством дається статус ЦБ. На нього покладається відповідальність за стабільність нац. гр. одиниці та за сталість б.с- ми країни. На 2-му рівні знаходяться банки, які займаються ком. дія-тю, тобто обслуговують ек. суб’єктів. 2) централізоване регулювання дія-ті банків ЦБ і його нормативами. Органи банк. регулювання встановлюються для комбанків ряд нормативів, які регламентують достатність капіталу, ліквідність банку, б. риски. 3) наявність єдиного для всіх банків механізму керування банк. резервами. Замикається на ЦБ. 4) створення єдиної інфраструктури міжбанківського призначення. Функції б.с-ми: 1) трансформаційна 2) емісійна –3) стабілізаційна. Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою України у березні 1991 року Закону України "Про банки і банківську діяльність". Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та банків різних видів і форм власності. Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошового-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами. Свої функції банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні рахунки та недепозитне залучення коштів; кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян, вкладання у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів; касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій. Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами 41. Акціонерно-корпоративний капітал. Ринок цінних паперів. Фондова біржа. Капіта́л — один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації). На відміну від іншого фактора виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту. Акціонерний капітал — ресурси акціонерного товариства (компанії), утворені шляхом об'єднання кількох або багатьох індивідуальних капіталів, розширення масштабів акціонерної компанії завдяки капіталізації частини прибутку, а також залучення певних коштів вкладників через механізм продажу акцій та облігацій, що базується на привласненні чужої праці. Акціонерний капітал (власність) поділяють на власний і позичений. Власний акціонерний капітал формується із коштів, отриманих від випуску та реалізації акцій та облігацій і резервного капіталу, сформованого внаслідок відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Він може збільшуватись і завдяки подальшому випуску акцій та облігацій. З прибутку власники акцій щорічно одержують дивіденди, але лише після сплати податків державі, зарплат і премій менеджерам, поповнення резервного фонду тощо. Резервний капітал також інколи використовують для виплати дивідендів у період погіршення економічної кон'юнктури. Позичений акціонерний капітал формується за рахунок банківського кредиту і коштів, отриманих від випуску облігацій. Акція — вид цінних паперів, що являє собою свідоцтво про власність на визначену частку статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства і надає її власнику (акціонеру) певні права, зокрема: право на участь в управлінні товариством, право на частину прибутку товариства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації — на частину залишкової вартості підприємства. Одночасно акція є одиницею капіталу, переданого акціонерами у користування акціонерному товариству. Капітал має такі властивості: 1) обмеженість; 2) здатність до нагромадження; 3) ліквідність; 4) здатність до конвертації (постійної зміни форм); 5) самозростання. За джерелами формування — власний, залучений . За напрямами інвестування — речовий, людський, інтелектуальний, соціальний. За сферами застосування — промисловий, торговельний, позичковий. За значенням у створенні та перерозподілі доходу — реальний, фіктивний, спекулятивний. За формами функціонування — індивідуальний, колективний, суспільний. За інноваційною спрямованістю — неризиковий та венчурний. Ринок цінних паперів зазвичай розглядають як складову фінансового ринку, який у найширшому сенсі є місцем, де зустрічаються ті, у кого в процесі господарської діяльності виникає потреба у коштах для розширення своєї діяльності, й ті, у кого накопичуються заощадження, що можна використати для інвестицій. Таким чином, саме на фінансовому ринку відбувається переливання коштів від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій. Ринок цінних паперів є особливою формою торгівлі фінансовими ресурсами, сутність якої полягає у випуску та обігу цінних паперів. Ринок цінних паперів складається з двох частин — фондового ринку та сфери обігу цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткотермінових (до одного року) документів. Ринок цінних паперів становить доволі розгалужену сукупність суспільних відносин, включно з державним та інституційно-правовим регулюванням їх. Він призначений для акумулювання капіталу з подальшим його перерозподілом у вигляді інвестицій у виробничу і соціальну сферу народного господарства шляхом випуску, придбання і вільного розпорядження цінними паперами їхніми власниками. До завдань ринку цінних паперів належать: мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів з метою здійснення конкретних інвестицій; формування ринкової інфраструктури, що відповідає світовим стандартам; розвиток вторинного ринку; активізація маркетингових досліджень; трансформація відносин власності; удосконалення ринкового механізму і системи управління; забезпечення реального контролю над фондовими капіталом на засадах державного регулювання; зменшення інвестиційного ризику; формування портфельних стратегій; розвиток ціноутворення; прогнозування перспективних напрямів розвитку. До найважливіших функцій ринку цінних паперів належать: 1) функція перерозподілу грошових коштів; 2) функція перерозподілу ризиків; 3) облікова; 4) контрольна; 5) збалансування попиту і пропозиції; 6) стимулювальна; 7) регулювальна. Фо́ндовий ри́нок (ри́нок ці́нних папе́рів) — частина ринку капіталів, де здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів. Фондовий ринок є абстрактне поняття, що служить для позначення сукупності дій і механізмів, що роблять можливими торгівлю цінними паперами. Його не слід плутати з поняттям фондова біржа. Фондова біржа - організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами; акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства, статуту і правил фондової біржі. Фондова біржа не укладає угоди з цінними паперами, а виходячи з сутності своєї ролі, завдань, функцій створює умови, необхідні для їх здійснення, обслуговує угоди. Основними функціями, які виконують фондові біржі, є: * мобілізація і концентрація тимчасово вільних грошових капіталів та нагромаджень через реалізацію цінних паперів; * кредитування та фінансування держави та інших господарських організацій через купівлю їх цінних паперів; * встановлення ринкової вартості (біржового курсу) цінних паперів; * забезпечення високого рівня ліквідності вкладень у цінні папери. 42.Аграрні відносини, їх зміст та специфіка. Земля. Аграрні відносини — це особливий вид економічних відносин, які формуються в суспільстві між його членами, господарствами та державою з приводу володіння, користування і розпорядження землею як головним засобом виробництва в сільському господарстві, а також виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції та розподілу доходів господарств. Вони включають також рентні відносини, що виникають з приводу виробництва і розподілу чистого доходу між виробниками, власниками землі та державою. Як складова частина всієї економічної системи аграрні відносини мають специфічні риси. Це зумовлено насамперед тим, що основним засобом виробництва в аграрному секторі є земля, що сільське господарство найбільше залежить від природних та біологічних законів тощо. Місце і значення аграрних відносин в економічній системі України визначається тим, що сільське господарство — одна з пріоритетних галузей народного господарства України. Незважаючи на відсталість аграрного сектора економіки від сучасного світового рівня, його загальний потенціал в Україні досить вагомий. Аграрна сфера — це специфічна галузь виробництва та життєдіяльності. В її основі — безпосереднє використання потенціалу і ресурсів живої природи з її законами й умовами. В основі аграрних відносин лежать відносини, що виникають між людьми з приводу використання у сільському господарстві землі та інших природних ресурсів. Сутність аграрних відносин полягає в тому, щоб забезпечити прямий зв'язок між працівником і використовуваними ним елементами живої природи, в першу чергу землею, хоч форми цього зв'язку можуть бути різними. До сфери аграрних відносин належать не тільки виробничі відносини суспільства із сільськогосподарськими підприємствами, а й відносини всередині останніх, у зв'язку з цим важливо виділити аграрні відносини у вузькому і широкому розумінні: перші обмежені галуззю сільського господарства, другі поширюються на всю систему економічних відносин, що виникають у суспільстві з приводу привласнення і використання землі та інших засобів виробництва в усьому агропромисловому комплексі. Найважливішою і визначальною частиною аграрних відносин є відносини власності на землю. Це обумовлено особливою роллю землі як головного засобу виробництва в аграрному секторі економіки. Власність на землю як економічна категорія розкриває історичну форму привласнення землі як засобу виробництва і предмета природи. В Земельному кодексі України (2001) визначено такі форми власності на землю, як державна, комунальна, приватна, і вказано, що всі ці форми власності є рівноправними. 43. Земельна рента, її сутність, форми і механізм формування. Ціна землі і орендна плата. Сучасна економічна теорія твердить, що рента - це дохід від фактора, пропозиція якого нееластична. Це означає, що рента можлива лише при фіксованій кількості певного ресурсу. Вона створюється завдяки тому, що альтернативна вартість капіталовкладень в інші галузі буде нижчою. Рентні відносини можуть виникати у різних галузях, де ресурси дуже обмежені. Тому говорять про різні види ренти. Рента може виникнути також при штучному підтриманні обмеженості ресурсів (зміна прав власності, введення тарифів на користування певними благами, квотування, ліцензування тощо). Ренту, яка виникає під впливом політичних факторів, називають фальшивою. Вона виникає, наприклад, у вигляді хабарів або витрат на політичні кампанії за право отримати державні субсидії або право придбати певні ресурси тощо. Найпоширенішими є рентні відносини у сільському господарстві. Вони стосуються права отримання доходів від власності на землю. Ще класики та К.Маркс писали про існування у сільському господарстві диференціальної (І і II), абсолютної та монопольної земельної ренти. Диференціальна рента І пов'язувалась із різницею у плодючості та місцезнаходженні земельних ділянок, а її причиною вважалась приватна власність на землю як на об'єкт господарювання. Оскільки ціна сільськогосподарської продукції визначалась за витратами на найгірших земельних ділянках, власники середніх та кращих ділянок отримували додатковий дохід, який і називався диференціальною рентою першого типу. Диференціальна рента II створювалась на ділянках, у які вкладались додаткові капіталовкладення, які дозволяли підвищувати урожайність на цих ділянках і отримувати додатковий дохід. Якщо диференціальна рента І вважалась природною, то диференціальна рента II - економічною рентою. Абсолютною земельною рентою вважався додатковий дохід, який отримували ті підприємці, що вкладали свій капітал у сільське господарство, у порівнянні з тими, хто вкладав його в інші галузі. Причиною виникнення абсолютної ренти вважалась монополія приватної власності на землю і відносно вищі прибутки у сільському господарстві, які неможливо було перерозподілити в інші галузі. Представники неокласичної школи (А.Маршалл) вважають, що повна рента створюється за допомогою трьох факторів: 1) природна родючість ґрунту; 2) поліпшення землі за рахунок капіталовкладень; 3) фактори, що впливають на місцезнаходження земельної ділянки (шляхи, залізниці тощо). Квазірента - це додатковий дохід підприємця за використання агротехніки та інтенсивне використання землі.Її ще називають доходом на поточні інвестиції. Ціна землі залежить від поточної вартості її граничного продукту та від вартості її граничного продукту в майбутньому. Це означає, що ціна землі є дисконтованою поточною ціною ренти. Іншими словами, ціна землі прямо пропорційна величині ренти й обернено пропорційна величині банківської процентної ставки. Це означає, що власник землі продасть її за таку суму, яка, будучи покладеною в оанк під проценти, оуде давати дохід не менший, ніж рента. |