1 Зародж та осн етапи розвитку екон теор як науки
 Скачать 0.54 Mb.
|
|
10) Cутність сусп. виробництва. Матеріал і нематеріал виробн., їх взаємозв. Суспільне виробництво— сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Основні риси виробництва: завжди є сусп. виробн..; має безперервний характер розвитку, постійно повторюється; у процесі виробн. виник економ відносини між людьми. Суспільне виробництво поділ. На дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне виробн.. Матеріальне виробн.- сукупн галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага і надають матеріальні послуги. Сюди належать: промисловість, сільське та лісове госп, будівництво, комунальне господарство, транспорт, зв'язок, торгівля. Нематеріальне виробн.- сукупн галузей і сфер, які виробляють нематеріальні блага і послуги, що задов. духовні й соціальні потреби людей. Сюди належать: охорона здоровя, освіта, культура, мистецтво, спорт, туризм, духовне виробництво( праця художника, скульптора, письменника, фотографа). Між сферами матеріального і нематеріального виробн. існує зв'язок. Матеріальне виробн. створ матеріально-технічну базу для функціонування і відтворення як самого себе, так і сфери нематеріального виробництва. Нематеріальне виробн. задов. потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, забезпечуючи умови для норм відтворення усіх працівників, в тому числі і сфери матеріального виробн.. 11) Осн фактори суспільного відтворення. Виробнича функція. Для здійснення процесу виробництва необх певні умови – фактори виробн.. Фактори виробн.- це всі необх елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. Основними факторами є: праця, капітал, земля, підприємницькі здібності, наука, інформація, екологія. Праця як фактор виробн. є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробн. економічних благ і надання послуг. Капітал – це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, які використовуються у виробничому процесі. Земля як фактор виробн. включає в себе землю, лісові і водні ресурси, корисні копалини та ін. природні багатства, що використовуються в виробничому процесі. Наука – це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення. Зараз, наука перетворилася на головну продуктивну силу суспільства. Інформацію як фактор, можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою подальшого використання . Екологічний фактор – це система заходів, спрямована на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення. Підприємницькі здібності – особливий, специфічний фактор виробн., що відображає діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробн. з метою створення благ та послуг. Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору, характеризує виробничу функцію. Виробнича функція - це технологічне співвідношення, що висвітлює залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним обсягом випуску продукції. Найзагальніший вигляд виробничої функції: Q = f(K, L) де Q - обсяг виробництва; K - обсяг капіталу; L - обсяг праці. 12) Ефективність суспільного виробництва: суть, критерії, економічні та соціальні показники. Ефективність виробництва - категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання. У найзагальнішій формі економ ефективність сусп. виробн. визначається за формулою РЕЗУЛЬТАТИ/ ВИТРАТИ. Економічна ефективність виробн.-це досягнення виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зниження сукупних витрат на одиницю продукції. Показники економічної ефективності: продуктивність праці, трудомісткість, фондовіддача, фондомісткість, екологічна ефективність, матеріаловіддача, матеріаломісткість, капіталомісткість. Продуктивність праці на мікрорівні визнач як відношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників; на макрорівні – як відношення національного доходу до середньої чисельності працівників. Трудомісткість – це показник, який відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції. Фондовіддача – це показник, який характеризує ефективність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних фондів. Фондомісткість показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції. Матеріаловіддача характеризує ефективність використаних предметів праці. Матеріаломісткість є зворотним показником матеріаловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції. Соціальна ефективність – це ступінь відповідності результатів виробництва соціальним потребам суспільства, інтересам окремої людини. Показники: розмір ВНП та НД на душу населення; частка фонду споживання в НД; рівень життя населення; якість життя населення або ІРЛ. Рівень життя – це рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами, необхідними для їхнього норм існування. Сюди включене поняття «споживчого кошика». Споживч кошик – вартість основних матеріальних та духовних благ, необхідних для нормальних умов існування людини. Для визначення рівня життя в різних країнах експерти використовують поняття індекс розвитку людського потенціалу, або скорочено — індекс людського розвитку (ІЛР). Індекс людського розвитку має такі три складові: 1) тривалість життя населення; 2) рівень освіти; 3) обсяг ВВП на душу населення. 13) Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне. Форма сусп. виробн. – це певний спосіб організації господарської діяльності. Розвиток суспільного виробництва характеризує існування двох форм організації суспільного господарства — натурального і товарного виробництва. Історично першою формою економічної організації суспільного виробництва було натуральне виробництво. Натуральне виробництво — це така форма суспільного господарства, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб і споживання всередині господарства, де вони вироблені, і надходять в обмін унаслідок прямого розподілу. У натуральному господарстві економіка будувалася виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкнутої економічної системи. Безперечно, це не виключає того, що окремі суб'єкти або общини інколи обмінювались певними продуктами праці. Але цей обмін був випадковим або таким, що серйозно не впливав на виробничу сферу і споживання. Основні ознаки натурального виробництва — прямі економічні зв'язки, замкнутість, універсалізація праці. За натурального господарства між виробництвом і споживанням існує прямий, безпосередній зв'язок, тобто вироблений продукт самими виробниками використовується і споживається; досить часто ці фази руху продукту (виробництво — споживання) взагалі співпадають. Усі виробничо-економічні процеси обмежені певною виробничою ланкою (сім'я, община), концентруються в замкнутих виробництвах. Суб'єкти не вступають в економічні відносини один з одним, оскільки основним завданням є самозабезпечення, тобто кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються всі роботи — від видобутку сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.За натурального виробництва відсутній або незначно розвинений суспільний поділ праці. Натуральне виробництво найхарактерніше для минулих, доіндустріальних етапів розвитку суспільства.На зміну натуральному виробництву приходить товарне. Вже в період патріархату та розкладу общини за натурального виробництва вироблені для власного споживання продукти могли випадково обмінюватись. Виникає випадковий обмін; згодом якусь кількість продуктів стали виробляти не для власного споживання, а саме для обміну, з часом виробництво таких продуктів розширюється, обмін збільшується, виникає товарне виробництво, тобто виробництво товарів для обміну або продажу.Основні умови виникнення товарного виробництва: суспільний поділ праці; економічна відокремленість товаровиробників. Товарне виробництво характеризується такими ознаками: 1. розвинена система суспільного поділу праці, коли кожен виробник спеціалізується на виробництві одного продукту; 2. продукти виробництва випускаються як товари, тобто для задоволення потреб не самих виробників, а інших споживачів у результаті купівлі-продажу; виробництво відокремлюється від споживання, а виробник — від споживача, зв'язок між виробництвом і споживанням опосередковано фазами розподілу та обміну; 3. обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товарах, що обмінюються), продаж товару свідчить про визнання праці, втіленої в цьому товарі, як праці суспільно корисної; виробничі відносини між людьми виявляються не прямо, а опосередковано, через товар або гроші, уречевлюються виробничі відносини. Отже, товарне виробництво — це така організація суспільного господарства, за якої виробничі відносини між людьми виявляються через ринок, через купівлю-продаж товарів. Кожен товаровиробник сам на свій страх і ризик приймає господарські рішення: що, де, коли і скільки виробляти, з ким здійснювати обмін і на яких умовах. Моделі товарного виробництва Еволюція товарного виробництва разом з розвитком виробничих сил і суспільним поділом праці зумовлює різноманітність його видів, які можна представити такими моделями: I. Модель простого товарного виробництва. Як об'єкт аналізу розглядається дрібне, засноване на власній праці виробництво. II. Товарне виробництво вільної конкуренції. Це універсальніша модель, вона характеризується тим, що розвиток економіки не обмежено жодною монополією. Тут домінує наймана праця. Господарська діяльність товаровиробника здійснюється в умовах конкуренції, при цьому він спирається тільки на ринкову кон'юнктуру, виходить лише з власних інтересів. III. Товарне виробництво організованого ринку. Модель економіки вищого рівня. Поглиблений поділ праці і спеціалізація ускладнюють господарські зв'язки й об'єктивно зумовлюють необхідність координації і регулювання економіки. На цьому етапі розвитку ринкове самоврядування доповнюється державним регулюванням, що перетворює товарне виробництво на організовано-ринкове. Для глибшого усвідомлення змісту і закономірностей розвитку товарно-грошових відносин необхідно розглянути основні категорії цих відносин — товар і гроші. 14) Економічні та неекономічні блага. Товар і його властивості. Благо – все те, що здатне задовольняти людські потреби, наприклад, плоди природи, продукти праці, послуги, будь-які явища, що задовольняють певні потреби людини, відповідають її інтересам, цілям і прагненням. Блага поділ. на економічні та неекономічні. Неекономічні блага надаються людині природою, тобто без прикладання її праці, у необмеженій кількості (повітря, вода, сонячне тепло). Економічні блага – це блага економічної (трудової) діяльності людини, які існують в обмеженій кількості. Економічні блага бувають: матеріальні і нематеріальні; особисті і суспільні; споживчі і виробничі; довгострокові і короткострокові; теперішні і майбутні. В умовах товарного виробництва економічне благо набуває форми товару. Товар – це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну. Найважливішими характеристиками товару є споживча вартість і вартість. Споживча вартість – це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини. Вартість товару – це уречевлена в товарі суспільна праця виробника. Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття – мінової вартості. Мінова вартість є певним кількісним співвідношенням, де споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду. Така концепція товару і його властивостей в економічній науці відома як теорія трудової вартості. 15) Альтернативні теорії вартості, їх еволюція та сучасне трактування. Закон вартості: суть, функції. В економічній науці існує декілька теорій вартості: витрат виробництва, попиту і пропозиції, трудової вартості, граничної корисності. Теорія витрат виробництва визначає вартість товарів за витратами на їхнє виробництво. Теорія попиту і пропозиції визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну. Теорія трудової вартості оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їхнє виробництво. Представники трудової теорії вартості визначали вартість товару за витратами суспільно необхідної праці; теорії граничної корисності - за ступенем корисності речі споживача. Гранична корисність – додаткова корисність, яку отримує спожива від додаткової одиниці товару чи послуги. Чим більшу кількість блага споживає людина, тим меншу цінність має для неї кожна додаткова одиниця цього блага. Закон вартості – це закон, який передбачає, що виробництво й обмін товарів мають здійснюватися на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів. Закон вартості діє через відхилення цін від вартості. Коливання цін є механізмом дії закону вартості. У ринковій економіці закон вартості виконує такі функції: 1. регулює пропорції суспільного виробництва; 2. стимулює розвиток продуктивних сил; 3. обумовлює диференціацію товаровиробників; 16. Теоретичні концепції виникнення та суті грошей. Є дві основні концепції, які пояснюють причини виникнення грошей: раціоналістична і еволюційна. Раціоналістична пояснює виникнення грошей як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструмента (грошей) для здійснення обміну товарів. Така концепція панувала до кінця 18 ст. Еволюційна концепція стверджує, що гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва та обміну. Вперше була сформульована К.Марксом. На ранньому етапі розвитку людського суспільства появі грошей передувала епоха натурального товарообміну. У міру розвитку товарного виробництва прямий товарообмін ускладнювався. Потрібен був товар-посередник, тобто загальний еквівалент. Спочатку ним були золото і срібло. Потім тільки золото. Суть грошей це поєднання їх властивостей: 1.гроші виконують роль загального еквівалента, за допомогою якого решта товарів вимірюють свою вартість; 2.вони є абсолютно ліквідними, тобто мають здатність обмінюватися на всі інші товари; 3.виражають економічні відносини; Отже, гроші – це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з приводу виробництва та обміну товарів. Теорії грошей. Металева. Представники визнавали лише металеві гроші з благородних металів. Вони стверджували, що золото і срібло є грошима завдяки природним властивостям. Номіналістична. Прихильники вважали гроші суто умовними знаками, номінальними розрахунковими одиницями, встановленими держвладою. Кількісна. Представники стверджували, що вартість грошей та рівень товарних цін визначається кількістю грошей в обігу. 17. Функції грошей та їх еволюція. Функції грошей – це дії, які вони здійснюють у ринковій економіці. Виділяють такі основні функції: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб утворення скарбів, світові гроші. Функція грошей як міра вартості полягає у здатності грошей як загального еквівалента визначати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форми ціни. Ця функція реалізується через масштаб цін. Масштаб цін – це певна вагова кількість дорогоцінного металу, яка законодавчо встановлюється державою як грошова одиниця країни та використовується для виміру товарних цін. Функція засобу обігу. Гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг. Цю функцію гроші виконують у формі монет і паперових грошей. Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарб. Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин. На основі цієї функції виникли кредитні гроші – вексель, банкнота, чек. Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин. Важливим аспектом пізнання функцій грошей є принцип їх еволюції. Еволюція функції міри вартості. Сучасні гроші виконують функцію порівняння вартості обмінюваних товарів, виступають як рахункові одиниці, за допомогою яких визначаються ціни, ведеться грошовий облік національного продукту тощо. Еволюція функції грошей утворення скарбів. Оскільки золоті гроші замінені паперово-кредитними, то збереження їх не може утворювати скарб. Але паперові та кредитні гроші набувають якісно нової функціональної форми — стають капіталом і можуть виконувати функцію нагромадження. Гроші у функції нагромадження обслуговують потреби суспільного відтворення (капітальне будівництво, придбання машин, обладнання тощо), а також потреби населення у придбанні житла, дорогих товарів тривалого користування, потреби у відпочинку та ін. |