1 Зародж та осн етапи розвитку екон теор як науки
 Скачать 0.54 Mb.
|
|
29. Сутність капіталу і генезис його трактування. Форми капіталу. Капітал є складним, багаторівневим та багатоаспектним феноменом, який визначає самоорганізацію господарського життя, спрямовану на самозростання вартості. Існують різні підходи до трактування сутності капіталу, зокрема: 1. Предметно-функціональний підхіді, згідно з яким капітал ототожнюється з нагромадженою працею, призначеною для подальшого виробництва або продажу з метою одержання доходу. 2. Соціально-економічний підхід, за яким капітал трактується як економічна категорія — специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов. Особливістю соціально-економічного підходу є прагнення охарактеризувати суспільно-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв'язку з економічними відносинами 3. Грошовий підхід, згідно з яким капітал досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід власникові у вигляді процента. 4. Часова концепція капіталу, згідно якої цінність теперішніх благ (за незмінності інших умов) завжди перевищує цінність таких самих благ у майбутньому. Відтак дохід на капітал має місце за умови обміну товарів поточного і майбутнього споживання. 5. Трактування капіталу як певного вкладання, що забезпечує дохід власникові незалежно від сфери застосування чи характеру діяльності. Форми капіталу: 1. За формами функціонування - індивідуальний, - суспільний - колективний. 2. За сферами застосування: - Промисловий капітал — капітал, який застосовується у сфері матеріального та нематеріального виробництва з метою отримання прибутку. - Торговельний капітал — капітал, який функціонує у сфері товарного обігу, забезпечуючи одержання торговельного прибутку. - Позичковий капітал — грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процента. 3. За масштабами функціонування -місцевий - регіональний - національний - транснаціональний. 4. За напрямами інвестування: - Людський капітал —міра втіленої у людині здатності приносити дохід. - Соціальний капітал — капітал, втілений у якості соціальних зв'язків та відносин, заснованих на довірі як концентрацій очікувань та зобов'язань, що спонукають суб'єктів господарювання до ефективніших дій з метою досягнення спільних цілей. - Інтелектуальний капітал — нагромаджена в процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, здібностей і взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу. - матеріально-речовий 5. За значенням у створенні та перерозподілу доходу - Реальний капітал,який обслуговує насамперед рух промислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності. - Фіктивний капітал — капітал, представлений у цінних паперах (акціях, облігаціях тощо), який регулярно приносить дохід їх власнику і здійснює самостійний, відмінний від реального капіталу, рух на ринку цінних паперів. 6. За джерелами формування: - Власний капітал — капітал, вкладений власником фірми; визначається як різниця між сукупними активами фірми та її зобов'язаннями. - Залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту. 7. За роллю у відтворювальному процесі - Капітал-власність — капітал, який перебуває у власності кредитора. - Капітал-функція — запозичений капітал, який функціонує в певній галузі. 8. За інноваційною спрямованістю - Неризикований капітал - Венчурний капітал — ризиковий капітал, що функціонує в інноваційній сфері, забезпечуючи комерціалізацію нововведень. 30. Витрати виробництва, їх суть і класифікація.Прибуток на капітал, маса і норма Витрати виробництва — вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених підприємцями задля виробництва продукції. Вони поділяються на: - Зовнішні (явні) витрати — витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми (грошові витрати на придбання сировини, палива, обладнання, трудових і транспортних послуг тощо). - Внутрішні (неявні) витрати — витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів. Вони включають недоотримані підприємцем доходи при найвигіднішому альтернативному застосуванні власних ресурсів. Залежно від строку, впродовж якого можлива зміна економічних ресурсів, залучених фірмою до виробництва певного виду продукції, виділяють: 1. витрати фірми в довгостроковому періоді (часовому інтервалі, достатньому для зміни всіх зайнятих ресурсів); 2. витрати фірми в короткостроковому періоді (часовому інтервалі, протягом якого хоча б один вид ресурсів залишається незмінним). Вони в свою чергу поділяються на: - Постійні, які мають місце незалежно від зміни обсягів виробництва (затрати на утримання будівель, адміністративного персоналу, орендна плата тощо) - Змінні витрати безпосередньо пов'язані зі зміною обсягів виробництва (затрати на сировину, електроенергію, оплату праці (відрядну) робітників тощо) - Граничні витрати — приріст витрат на виробництво ще однієї (додаткової) одиниці продукції - Середні витрати — середня величина витрат на виробництво одиниці продукції: - Сукупні — сукупні витрати фірми на придбання та використання всіх факторів виробництва; сума постійних і змінних витрат: Прибуток на капітал - складна ,багатогранна за своєю сутністю та конкретними формами вияву категорія ринкової економіки Існуть різні підходи до його трактування: 1. Прибуток як винагорода за вмілу оцінку ризиків і невизначеності. Був започаткований американським вченим Ф. Найтом, який вважав, що прибуток породжується особливим підприємницьким талантом, умінням адаптуватися до потреб динамічного розвитку та адекватно відповідати на передбачувані й непередбачувані ризики. 2. Прибуток як винагорода за новаторство, впровадження технічних, комерційних, організаційних та фінансових нововведень. Був обґрунтований австро-американським дослідником Й. Шумпетером у книзі "Теорія економічного розвитку" на основі дослідження прибутку як потужної творчої сили розвитку ринкової економіки. 3. Прибуток як наслідок монопольної влади, що виникає в результаті обмеження конкуренції. Цей підхід був започаткований америк. економістом Е. Чемберліном та англійською дослідницею Дж. Робінсон. На їх думку, за умов монополізації існують можливості завищення цін і формування доходу, джерелом якого є реалізована в ціні монопольна влада. Маса прибутку — це абсолютний обсяг прибутку в грошовому вираженні. Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу. П' = П/К*100%, де П' — норма прибутку; П — маса прибутку; К — величина авансованого капіталу. Величина норми прибутку свідчить про ефективність функціонування авансованого капіталу і залежить від багатьох факторів, що діють у сферах виробництва, обігу та розподілу, в тому числі від швидкості обороту капіталу, маси прибутку, ринкових цін, структури витрат, масштабу виробництва. 31.Кругооборот і оборот промислового капіталу.Основний і оборотний капітал. Кругооборот промислового капіталу — безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, обсязі. Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу. Оборот капіталу — це безперервно повторюваний кругооборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми. Однією з характеристик обороту капіталу є швидкість його руху. Перший вимір швидкості обороту капіталу — відрізок часу, протягом якого до підприємця у вигляді виручки повертається вся грошова сума авансованого капіталу, що зросла на величину прибутку. Цей відрізок часу становить один оборот. Другий вимір швидкості обороту капіталу — кількість обертів авансованого капіталу за рік. Цей вимір є похідним від першого і відображається формулою n=Т/t де n— кількість оборотів авансового капіталу за рік; Т — визначена одиниця виміру — рік (12 місяців); t — тривалість одного обороту. Засоби праці (будови, споруди, верстати, машини, обладнання) функціонують від кількох років до кількох десятків років. Вони становлять матеріально-технічну основу підприємств і послідовно беруть участь у багатьох виробничо-технологічних циклах. Основний капітал - частина промислового капіталу, яка функціонуєу натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію. Предмети праці — сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати — беруть участь у виробничо-технічному циклі та повністю споживаються протягом одного такого циклу. їхня вартість швидко обертається, повністю переноситься живою конкретною працею на створювану в тому самому виробничо- технологічному циклі товарну продукцію. Далі вона вивільняється у грошовій формі внаслідок реалізації продукції і знову спрямовується на закупівлю нових партій предметів праці. Швидко обертаються також кошти у товарній і грошовій формах. Оборотний капітал — частина промислового капіталу, що функціонуєу вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів (у т. ч. заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу. Оборотний капітал повністю повертається до підприємця після завершення кожного кругообороту. 32.Фізичне і моральне зношення основного капіталу.Амортизація капіталу. Основний капітал - частина промислового капіталу, яка функціонуєу натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію. Розрізняють фізичне та моральне зношування основного капіталу. Фізичне зношування відбувається у процесі виробничого споживання його елементів, а також під фізико-хімічним впливом навколишнього природного середовища. Розмір фізичного зносу залежить від тривалості та інтенсивності використання основного капіталу. Втрати від фізичного зносу машин та обладнання можуть бути скорочені за рахунок поточного та капітального ремонтів. Однак з часом можливості подальшої експлуатації засобів праці у зв'язку з погіршен ням їхніх техніко-експлуатащиних властивостей поступово втрачаються. Моральне зношування основного капіталу — техніко-економічне старіння його лементів, що виявляється у втраті доцільності їхньої подальшої експлуатації через появу дешевих або досконаліших засобів праці. Існує: - Моральне зношування першого виду, яке зумовлене здешевленням елементів основного капіталу внаслідок підвищ. продуктивності праці в галузях, що виробляють машини та обладнання подібні до тих, які використовується на діючих підприємствах. Він не викликає потреби в негайній заміні старої техніки на нову, але свідчить про необхідність активнішого використання наявного обладнання. - Моральне зношування другого виду ,яке зумовлене винайденням нових, ефективніших за наявні засобів праці, застосування яких покращує якісні характеристики та здешевлює продукцію, що випускається. Така форма морального зносу підриває конкурентоспроможність підприємств і потребує заміни діючого застарілого обладнання до закінчення терміну його фізичного зношування. Амортизація — термін, що використовується у двох значеннях: 1) процес поступового перенесення вартості основного капіталу на новостворену продукцію в міру його зношування; 2) процес відновлення вартості основного капіталу за рахунок цільового нагромадження грошових засобів. Амортизаційне відрахування — щорічне списання частини вартості основного капіталу. Амортизаційні відрахування є частиною валових витрат підприємства. Водночас вони виступають джерелом відшкодування зношування основних засобів, утворюючи фінансові передумови для інвестування. Річна амортизація основного капіталу розраховується за формулою Ap=K/t,де Ар — річна амортизація; К — вартість основного капіталу; t — термін (кількість років) служби основного капіталу. Загальна сума грошей, призначена для відшкодування вартості зношеного основного капіталу, утворює амортизаційний фонд. Норма амортизації — виражене у відсотках відношення річної суми амортизації до вартості елементів основного капіталу. А' = А/К*100%, де А' — норма амортизації; А — сума амортизаційних відрахувань за рік; К — вартість авансованого основного капіталу. До основних методів амортизації належать: 1. Метод прискореної амортизації — така система її нарахування, за якої протягом перших років чи всього амортизаційного періоду забезпечується випереджальне зростання нагромадженої суми амортизаційних відрахувань порівняно з реальними темпами втрати споживчих властивостей і вартості засобів праці. 2. Метод неприскореної амортизації — така система її нарахування, за якої протягом економічно раціонального строку служби засобів праці забезпечується рівність нагромадженої суми амортизаційних відрахувань та реальних темпів втрати споживчих властивостей і вартості цих засобів праці. 33. Сутність і еволюція торговельного капіталу. Торговельний капітал — капітал, який функціонує у сфері товарного обігу, забезпечуючи одержання торговельного прибутку. У період формування капіталізму і на ранніх етапах його розвитку торговельний капітал був складовою промислового. Виробники самі реалізовували виготовлену на їх підприємствах продукцію. Проте з поглибленням суспільного поділу праці, розширенням масштабів капіталістичного виробництва і ринків збуту ускладнюються механізми реалізації, управління промисловими підприємствами і зростає час кругообороту капіталу, витрати на нього. Це зумовлює зменшення маси і норми прибутку промислового капіталу та економічну необхідність відокремлення торговельного капіталу від промислового, а отже, і торговельної власності від промислової. Повніше сутність торговельного капіталу розкривають виконувані ним функції: — здійснення торгових операцій; — забезпечення руху сукупного капіталу та його прискорення; — реалізація втіленої у товарі вартості (в тому числі додаткової); — формування частини додаткової вартості у формі торговельного прибутку. Реалізація цих функцій здійснюється завдяки: а) наявності у торговельних капіталістів спеціалізованих приміщень та устаткування, спеціалізації найманих працівників цієї сфери на виконанні специфічних функцій; б) вивченню товарного ринку, структури попиту, його динаміки, коливань кон'юнктури і можливості впливати на них; в) посиленню взаємозв'язку між виробництвом і споживанням (а водночас вростанню їх не збігання в окремі проміжки часу, що погіршує виконання цих функцій); г) зниженню витрат обігу, відносному скороченню витрат капіталу і часу, зокрема чистих витрат для перетворення товарної форми продуктів на грошову; ґ) сприянню процесу поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації виробництва й обігу, а отже, розширенню ринку. Згідно з поглядами послідовників марксизму торговельний капітал безпосередньо не створює додаткової вартості (а отже, й прибутку), оскільки не бере участі у виробництві і функціонує лише у сфері обігу. Винятком вважають лише авансовану на додаткові витрати обігу частку торговельного капіталу (перевезення товарів, їх зберігання, розфасовку, упаковку у сфері обігу), а для здійснення цих операцій авансується постійний і змінний капітали. На думку К. Маркса, праця робітників, які виконують такі операції, є продуктивною, створює нову вартість і переносить на продукт частину спожитих засобів виробництва. Класична школа (А. Сміт, Д. Рікардо) теж обмежувала продуктивну працю сферою матеріального виробництва, ігноруючи сферу послуг (торгівлю). Тому погляди К. Маркса були дещо конструктивніші, але концептуально в його теорії не відобразилися. Насправді (внаслідок виконання основних функцій торговельного капіталу), зайняті у сфері торгівлі наймані працівники і торговельні функціонуючі капіталісти своєю працею створюють додаткову вартість, що набуває форми торговельного прибутку. Тому торговельний капітал виражає відносини економічної власності між торговельними капіталістами і найманими працівниками здебільшого у сфері обміну з приводу створення, реалізації і привласнення новоствореної вартості. 34.Концепція витрат обігу і торговельного прибутку.
|