1 Зародж та осн етапи розвитку екон теор як науки

• Название: 1 Зародж та осн етапи розвитку екон теор як науки
• Анкор: 1-55.doc
• Дата: 07.06.2018
• Размер: 0.54 Mb.
• Имя файла: 1-55.doc
• Тип: Документы; #20075
• страница: 8 из 10

44. Сутність, види і джерела формування доходів. Функціональний і персональний розподіл доходів

У широкому розумінні дохід розглядається як грошові та

натуральні надходження до суб'єктів господарського життя

Дохід - грошові та натуральні надходження до суб'єктів господарського життя.

За рівнем формування поділяють:

— доходи мікроекономічного рівня: заробітна плата, рента,

процент, прибуток, амортизація, валовий і чистий дохід

підприємства і т. ін.;

— доходи макроекономічного рівня: національний дохід;

сукупний особистий дохід; дохід кінцевого використання і т. ін.

Залежно від цін, в яких визначається дохід:

номінальний дохід - визначається в цінах поточного періоду;

реальний дохід — визначається в цінах базового року.

Залежно від включення доходу в ціну товару:

— первинні доходи включаються в ціну товару: зарплата, процент, рента, прибуток, амортизація, непрямі чисті податки;

— вторинні доходи виникають у зв'язку з перерозподілом первинних доходів: прямі податки, дивіденди, трансфертні виплати.

Під функціональним в економічній теорії розуміють

розподіл доходів за факторами виробництва. Функціональний розподіл є первинним і тому значною мірою визначає можливості й межі перерозподілу, внаслідок чого формуються кінцеві доходи окремих громадян, сімей і домогосподарств.

Персональний розподіл доходів — це розподіл доходів між

окремими фізичними особами, сім'ями або домогосподарствами.

Сімейний дохід — сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей.

В економічній теорії доходи класифікуються за різними критеріями:

1. За рівнем формування:

· дохід як поняття приватногосподарське (мікрорівень);

· дохід як поняття народногосподарське (макрорівень).

2. За суб'єктом привласнення:

· доходи населення;

· доходи підприємств (фірм);

· доходи держави;

· доходи суспільства (національний дохід).

3. За джерелом надходження:

Доходи від трудової та підприємницької діяльності:

· заробітна плата;

· доходи працівників колективних підприємств;

· доходи від індивідуальної діяльності;

· доходи від підсобного господарства;

· доходи від кооперативної діяльності;

· доходи підприємців.

Доходи від власності:

· дивіденди від акцій;

· відсотки від паю;

· відсотки від банківських вкладів;

· доходи від облігацій;

· орендна плата тощо.

Доходи, що безпосередньо не пов'язані з оцінкою результатів діяльності:

· виплати при безробітті;

· часткова компенсація виплат на освіту;

· виплати інвалідам і тимчасово непрацездатним;

· безплатне надання медичних послуг;

· адресна допомога малозабезпеченим верствам населення;

· благодійні послуги;

· соціальні пенсії тощо.

4. За величиною нарахованих і реально отриманих доходів населення:

· номінальний дохід — загальна сума доходу в цінах поточного періоду;

· реальний дохід — дохід з урахуванням зміни цін, або дохід у цінах базового року.
Функціональний розподіл доходів відбиває реальний його розподіл серед громадян в умовах, коли можлива однозначна ідентифікація соціального статусу як особи найманої праці, так і власника майнового капіталу.

Функціональний розподіл доходів не відбиває доходи сімей і приватних осіб, що можуть володіти різними виробничими чинниками. Сукупні доходи населення формуються з різних джерел і перерозподіляються між сім'ями в залежності від їхнього розміру і складу.
Персональний розподіл доходів вимірює розподіл доходів між сім'ями. Персональний розподіл доходів відрізняється значною нерівномірністю, виміряти яку можна на основі методології Парето-Лоренца-Джінні.

Розмір доходів тісно пов'язаний із багатством і добробутом сімей.

45.Заробітна плата: її сутність, форми, система та рівень.

У ринкових економічних системах основним доходом населення є зарплата. У світовій економічній науці є чимало варіантів визначення поняття заробітної плати.

З точки зору відносин розподілу заробітна плата - це грошове вираження частини необхідного продукту, яка надходить в індивідуальне споживання робітникам фірми у відповідності з кількістю і якістю затраченої ними праці у виробництві.

Організації і фірми виплачують заробітну плату в грошовій формі, це обумовлено наявністю товарно-грошових відносин і ринку. В цивілізованій економіці виплата зарплати не може проходити в натуральній формі. Грошова заробітна плата - найбільш гнучкий засіб обліку затрат і результатів праці.

Регулювання заробітної плати здійснюється фірмою і державою. Перш за все встановлюється міра праці. Вона відбиває кількість праці, інтенсивність праці і якість праці (ступінь складності і значення роботи). В результаті з'являються норми виробітку, норми часу, норми обслуговування на тих чи інших роботах. Підприємства і держава проводять нормування праці. Виконана норма - це перш за все кількість праці певної якості, яку віддав робітник фірмі чи державі протягом певного часу. За це він отримує грошову винагороду в формі заробітної плати.

Держава і підприємство встановлюють такі принципи диференціації заробітної плати працівників:

--- величина заробітної плати залежить від складності праці, професійних навичок і кваліфікації робітника;

--- величина заробітної плати залежить від умов роботи, від її важкості, шкідливості для здоров'я. Праця у важких і шкідливих умовах оплачується вище;

--- величина заробітної плати залежить від результатів виробничої діяльності фірми в цілому.

Розрізняють дві основні форми заробітної плати: погодинну та відрядну. Погодинна зарплата нараховується робітникам залежно від кваліфікації і фактично відпрацьованого часу. Вона застосовується для оплати праці тих робітників:

1) виробіток яких неможливо чітко нормувати;

2) в роботі яких головним є не зростання продуктивності праці, а підвищення якості продукції;

3) виробіток яких в основному залежить не від їх індивідуальних трудових зусиль, а визначається технологічним процесом.

Функції ж робітника зводяться тільки до налагоджування, спостереження і контролю за роботою обладнання. При погодинній формі величина заробітної плати обчислюється як добуток погодинної ставки і кількості праці. Погодинна оплата передбачає просту погодинну систему, що обумовлює оплату за фактично відпрацьований час та погодинно-преміальну, яка враховує ще й інші моменти: виконання норми, ріст продуктивності праці, якість робіт і продукції, економію ресурсів.

Відрядна форма заробітної плати застосовується на роботах, де праця піддається точному і повному обліку, де широко використовуються норми виробітку. Величина заробітної плати при ній обчислюється як добуток розцінки одиниці виробу і кількості виробів. Виділяють такі системи відрядної заробітної плати:

--- пряма відрядна заробітна плата. Вона передбачає прямо пропорційну залежність між зростанням об'єму виробки і збільшенням заробітної плати;

--- відрядно-прогресивна заробітна плата. Суть її полягає в тому, що виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а продукція понад норму - по розцінках більш високих і зростаючих;

--- відрядно-регресивна заробітна плата. При ній кожному відсотку збільшення виробітку понад норму відповідає приріст заробітку менше одного відсотку. Вона робить невигідним перевиконання норми виробітку.

--- відрядно-преміальна заробітна плата. При цій системі виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а за продукцію, виготовлену понад норму, за дотримання технологічної дисципліни, за безаварійну роботу передбачена премія;

--- акордна заробітна плата. У цьому випадку заробітна плата встановлюється не за кожний виріб або операцію, а за весь об'єм робіт по акордних розцінках;

--- колективна відрядна заробітна плата. При цьому заробітна плата робітника знаходиться в залежності від виробітку бригади, лінії, зміни. Колективний заробіток розподіляється між членами бригади у відповідності з присвоєними їм розрядами, коефіцієнтами і відпрацьованим часом.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата являє собою суму грошей, яку отримує робітник за виконану роботу.

Реальна заробітна плата - це сума матеріальних і духовних благ та послуг, які можна придбати за номінальну зарплату. Реальна зарплата залежить від ряду факторів :

а) рівня номінальної зарплати;

в) цін на товари і послуги, які споживає населення;

с) величини податків, які сплачуються різними верствами населення в бюджет.

46. Диференціація доходів і необхідність їх перерозподілу. Крива Лоренца і коефіцієнт Джині.

Доходи учасників ринкової економіки розподіляються за факторами виробництва (земля, праця, капітал, здібності до підприємництва). У ринковій економіці вважається нормальним і припустимим будь-який доход, який отримується в результаті участі у вільній конкуренції на ринках товарів і послуг, капіталів і робочої сили. Тут визначаються і високі доходи тих, хто має успіхи у підприємницькій діяльності, і низькі доходи тих, хто зазнав у ній невдачі. Причому низький доход може бути наслідком недостатніх трудових зусиль тих чи інших підприємців, працівників найманої праці, а також результатом змін кон'юнктури ринку. Основними каналами доходів населення є:

-трудові доходи робітників (заробітна плата, премія і т.д.);

-доходи від підприємництва (прибуток);

-доходи від власності (рента, відсотки і т.д.);

-доходи від індивідуальної трудової діяльності;

-інші надходження (спадщина, аліменти, гонорар).

Отже, під доходами населення розуміємо суму грошових засобів і матеріальних благ, які отримані або створені громадянами за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів. Їх можна поділити на грошові і натуральні доходи.

Грошові доходи населення включають усі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих осіб, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних допоміг, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів, нерухомості, продукції сільського господарства, різних виробів, доходів від наданих різних послуг та ін. Натуральні доходи включають перш за все продукцію, вироблену домашніми господарствами для власного споживання.

Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого називається диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем. При переході від адміністративно-командної до ринкової системи ріст диференціації доходів пов'язаний з тим, що частина населення живе за старими законами, а одночасно інша частина населення діє за законами ринкової економіки. Чим більше населення залучається до ринкових відносин, тим швидше скорочується нерівність у доходах.

Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов'язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію. Міру нерівності доходів відображує крива Лоренца (рис. 4), при побудові якої по осі абсцисс (х) відкладена кількість сімей (в відсотках від загального їх числа), а на осі ординат (у) - їх дохід (у відсотках).



Теоретично можливість абсолютно рівного розподілу доходу представлене бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Це означає, що якщо 20,40,60% сімей отримує відповідно 20,40,60% від всього доходу, то відповідні точки будуть розташовані на бісектрисі. Крива Лоренца показує фактичний розподіл доходів, будується за реальними даними. Область між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більшою є ця область, тим більша нерівність розподілу доходів у суспільстві. Реальне суспільство не характеризується ні абсолютною рівністю, ні абсолютною нерівністю. Проте, чим більше вигнута крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходів, а чим вона більш пряма, тим більша рівність сімей за рівнем доходів. Наближення кривої Лоренца до прямої лінії абсолютної рівності вбиває стимули до продуктивної праці, а надмірна її вигнутість може викликати соціальну напругу в суспільстві.

Національний дохід утворює два фонди:

- фонд споживання;

- фонд нагромадження.

Фонд споживання – це частина національного доходу, яку в вигляді особистих доходів громадян використовують для задоволення їх споживчих потреб.

Фонд нагромадження – це частина національного доходу, яка у вигляді капіталовкладень використовується для розширення виробництва.

Реальний розподіл, як показують реальні результати його аналізу у багатьох країнах, відбувається таким чином, що більша частина сукупного доходу розподіляється на користь меншої частини сімей. Його відображає на графіку крива Лоренца. Чим далі ця крива відхиляється від бісектриси, тим більший ступінь нерівності в розподілі доходів. Абсолютна нерівність в розподілі на графіку показана лініями ОВ і АВ, які обмежують графік внизу і справа. У цій ситуації графік розподілу співпадає з осями системи координат з вершиною в точці В. Він показує, що менше 1% сімей отримують 100% доходу, а інші - взагалі нічого не отримують.

Якщо заштриховану площу між бісектрисою і кривою Лоренца поділити на площу трикутника АОВ, отримаємо показник ступеня нерівномірності в доходах. Його називають коефіцієнтом Джині (за ім'ям італійського економіста Коррадо Джині (1884-1965 рр.), який запропонував використовувати цей коефіцієнт). Чим більший цей коефіцієнт, тим більший ступінь нерівномірності.
47. Зайнятість. Безробіття: причини, види, шляхи подолання. Закон Оукена.

Серйозною макроекономічною проблемою є безробіття. Воно зумовлює ряд соціально - економічних проблем в суспільстві, безпосередньо визначає умови існування та життєвий рівень населення.

Згідно з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 р. Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії; зайняті, безробітні та особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення.

Зайняті - це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день.

Безробітні - ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше, людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно: без роботи; робить активні спроби знайти роботу; готова відразу ж стати до роботи.

Зайняті і безробітні разом становлять робочу силу або економічно активне населення в даний момент часу.

Особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення - це перш за все люди у віці до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (наприклад, психіатричних диспансерах, лепрозоріях, виправних закладах тощо). До цієї категорії належать і особи, що вибули зі складу робочої сили, -дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи).

Безробіття, як правило, класифікують за причинами, що його зумовлюють. З огляду на це, залежно від того, залишається людина працездатного віку без роботи за своїм власним бажанням чи її змушують до цього незалежні від її устремлінь і волі обставини, розрізняють добровільне та вимушене безробіття.

Найпоширенішими формами безробіття є фрикційне, структурне та циклічне.

Фрикційне безробіття виникає у зв'язку з тим, що встановлення рівноваги між кількістю найманих працівників відповідного кваліфікаційного рівня, бажаючих працювати за наймом за певного рівня заробітної плати та умов праці, з одного боку, та кількістю і якістю робочих місць - з іншого, потребує певного часу. Ця форма безробіття характеризується тим, що люди працездатного віку, маючи певні навики та кваліфікацію, активно шукають роботу, яка б відповідала їхнім вимогам. Складовою фрикційного безробіття є безробіття очікувань, яке виникає, коли людина припиняє роботу за чинним трудовим договором заради більш високооплачуваної роботи, приступити до виконання якої можна тільки з часом. Період між звільненням з однієї роботи та влаштуванням на іншу є періодом безробіття для такої категорії найманих працівників.
Структурне безробіття пов'язане зі змінами, які відбуваються у структурі попиту і, відповідно, вимагають змін у структурі виробництва. Відповідно до змін, що відбуваються у виробництві, роботодавці вимагають змін у кваліфікації, навиках та знаннях найманих працівників. Суперечність (невідповідність) між якісно-кваліфікаційною структурою працівників та новими вимогами ринку, що потребує нових товарів для задоволення змін у сукупному попиті, виявляється у закритті та банкрутстві деяких підприємств, які виробляли ту продукцію, від якої відмовляється ринок, у депресивній ситуації одних галузей і видів виробництв та стрімкому розвитку інших. За цієї ситуації виникає реальна можливість втратити роботу працівникам, котрі не можуть (за віком, станом здоров'я, сімейними чи якимись іншими обставинами) або не хочуть (знову вчитись, проходити тестування тощо) змінювати свою спеціальність. Такі працівники втрачають роботу надовго, а дехто і зовсім втрачає надію працевлаштуватись.

Різниця між фрикційним і структурним безробіттям не дуже виразна. Суттєва відмінність полягає в тому, що „фрикційні" безробітні мають навички, які вони можуть продати, а „структурні" безробітні не можуть відразу отримати роботу без підготовки, додаткового навчання, а інколи і зміни місця проживання. Структурне безробіття характеризується більшою тривалістю, а тому вважається серйознішою проблемою у порівнянні з безробіттям фрикційним.

Фрикційне та структурне безробіття завжди присутні в будь-якій економіці. їх неможливо припинити чи заперечити.

Якщо рівень фактичного безробіття вище від природного, то говорять про наявність циклічного безробіття.

Як правило, циклічне безробіття менш тривале, ніж структурне, але триваліше, ніж фрикційне.

Сезонне безробіття, зумовлене нерівномірністю зайнятості у зв'язку зі специфічними умовами виробництва у певних галузях, що визначаються дією біологічних та кліматичних чинників. Ця форма безробіття спостерігається у сільському господарстві, риболовецькій галузі, лісництві, мисливській діяльності, туристичній та будівельній галузях тощо.

Технологічне безробіття пов'язане з вивільненням працівників, зумовленим впровадженням нової, як правило, автоматизованої, техніки та технології..

Регіональне безробіття виникає під впливом історичних, демографічних і соціально-психологічних чинників, через нерівномірність розподілу трудових ресурсів по території країни, що зумовлює дефіцит робітників в одному регіоні і їх надлишок в іншому .

В Україні для регулювання процесів зайнятості прийнятий Закон України "Про зайнятість", відповідно до якого створена служба зайнятості з центрами в усіх обласних центрах, завданнями якої є: облік громадян, що звернулися з проблемою працевлаштування; консультування з питань отримання роботи; направлення громадян на професійну підготовку та перепідготовку; виплата допомоги по безробіттю; інформування населення про стан ринку праці; розробка прогнозів щодо наявності вільних робочих місць та напрямків підготовки робочої сили