Екзаменаційний білет 25
 Скачать 354.1 Kb.
|
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 45ПИТАННЯ (ЗАВДАННЯ):
1.Етапи консультативної взаємодії. Перший етап: Початок консультативної взаємодії Перше знайомство з клієнтом починається ще на етапі угоди про консультативну зустріч. Клієнт називає себе, домовляється про зустріч, визначає, скільки це коштуватиме. Інколи коротко говорить про суть проблем, або про те, чого він очікує від психолога. Цей контакт зазвичай відбувається заочно, по телефону. Досвід показує, що телефонні переговори мають бути короткими, лаконічними, діловими, без особливого вникання в те, про що йтиметься під час очного знайомства. Основне завдання, яке розв'язується під час зустрічі на першому етапі консультативної взаємодії - це налагодження контакту. Насамперед потрібно комфортно облаштуватися в помешканні, де проводитиметься інтерв'ю, докласти зусиль для створення відповідного настрою на роботу. Бажано, щоб клієнт, користуючись ініціативою, яку йому гарантує з перших слів психолог, назвав себе сам. Тоді консультант, називаючи себе, підлаштується до нього (наприклад, Світлана, якщо Іван, і, відповідно, Світлана Василівна, якщо Іван Іванович). Попереднє знайомство, збирання інформації, встановлення контакту — усе це відбувається на першому, підготовчому етапі, що містить у собі ще, щонайменше, дві складові: виявлення очікувань клієнта та укладання контракту. Виявлення очікувань: Уявіть собі, що клієнт заявляє: "Зробіть так, щоб мої сусіди виїхали", чи "щоб мій чоловік повернувся", чи "нехай усі, хто мене образив, попросять вибачення". Подібні заяви звучать тоді, коли людина не зовсім розуміє сутності психологічної допомоги й очікує, що психолог буде виконувати ту чи іншу роль. Щоб уникнути подібних непорозумінь, краще відразу пояснити клієнту, що таке "психологічне консультування" і хто такі "консультанти", що основним методом роботи психолога-консультанта є вербальний контакт, точніше — консультативна бесіда. Укладання контракту: Під час обговорення першого пункту контракту доречно звернути увагу клієнта на конфіденційність розмови, оскільки тільки гарантуючи збереження в таємниці отриманої інформації й особистих секретів клієнта, консультант може розраховувати на його відкритість і щирість у процесі консультування. Відносини між консультантом та клієнтом починаються із взаємної угоди — консультант обіцяє дотримуватись в роботі етичних норм, бути компетентним, робити все можливе в інтересах клієнта, зберігаючи при цьому конфіденційність, тоді як клієнт, зі свого боку, обіцяє, що він, наскільки це можливо, буде відкритим і буде ставитися до консультанта з довірою. Подібні угоди формують тимчасові рамки відносин доти, доки не з 'являться близькість і повага, що виникають у процесі спільної роботи. Наступний пункт контракту — це угода щодо тривалості роботи, тривалості одного сеансу, а також періодичності. Етап другий. Діагностичний. З одного боку, це вивчення скарги, з якою звернувся клієнт, кінцева мета — сформулювати запит чи інакше — визначити бажані результати. А з другого боку, вивчення особистості самого клієнта, щоб при розробці способів розв'язання проблеми максимально врахувати його індивідуальні особливості. Цей етап можна поділити на дві фази. Перша фаза: клієнт говорить, консультант слухає. Перевага слухання полягає в тому, що воно дає найменш викривлений втручанням ззовні погляд на те, як пацієнт уявляє себе і бачить свій світ" [4]. Разом з тим, необхідно відзначити, що процес слухання — один із найбільш складних у консультації. Психолог повинен не просто слухати, він повинен ще й чути клієнта, осмислювати те, що клієнт говорить; розуміти і приймати його думки і переживання; підтримувати і заохочувати відвертість і відкритість, стимулювати його подальшу розповідь; сприяти цілеспрямованому розвитку бесіди. Деякі клієнти без особливих зусиль і спеціальної допомоги з боку консультанта включаються в процес бесіди й охоче починають розповідати про себе і свою ситуацію. Практика показує, що більшість з них розпочинають із загальної розповіді про своє життя, не надаючи значення якимось деталям, говорять про все і ні про що, перескакуючи від теми до теми. Інші, навпаки, не знають, як і з чого розпочати, їм необхідна допомога психолога, їх потрібно "розговорити". Підтримка, що надається клієнту, орієнтована на те, щоб він повідомив консультанту деякі особисті відомості про себе, що допоможуть прояснити справжню мету (реальну проблему, запит на консультацію) звернення до психолога. Як правило, для цього використовуються відкриті запитання і репліки типу: "Розкажіть про себе детальніше...", "Про що б ви хотіли поговорити?", "Що, як ви вважаєте, мені важливо зрозуміти про вас? Друга фаза: консультант і клієнт формулюють запит. У ході розповіді клієнта, із приводу тих чи інших його висловлювань, у психолога з'являються робочі гіпотези. І в процесі другої фази він намагається зупинитися на конкретній з них і сформулювати запит. Завдання психолога на діагностичному етапі Підсумовуючи все наведене вище, можна виділити такі завдання психолога на діагностичному етапі: - дати клієнту можливість виговоритися, вислухати його; - осмислити, зрозуміти і прийняти думки і переживання клієнта; - заохотити і підтримати щирість і відкритість клієнта; - стимулювати розповідь клієнта і сприяти цілеспрямованому роз-витку бесіди; - визначити (у разі необхідності) прихований зміст скарги; - сформулювати робочі гіпотези і запропонувати клієнту власні ін-терпретації; - допомогти клієнту в усвідомленні неконструктивних позицій у його життєвій ситуації й здобутті “нового погляду на знайомі проблеми”; - сформулювати запит (бажаний результат). Етап третій. Корекційний Відтоді, коли психолог і клієнт визначили бажаний результат, починається якісно новий етап консультації, орієнтований на вирішення проблеми. Цей етап найбільш важливий для подальшого зростання і розвитку клієнта. Умовно його можна назвати корекційним чи реорієнтаційним, бо завдання психолога — змінити, розширити уявлення клієнта про себе і про інших, допомогти йому подивитися на свою проблему, нібито відсторонившись, "очима іншої людини" і знайти альтернативні варіанти її вирішення. На цьому етапі, з одного боку, аналізуються неконструктивні патерни поведінки, що призвели до життєвих труднощів; з другого — розглядаються можливі варіанти вирішення цих труднощів. За образним висловлюванням О. Бондаренка, "це етап прощання з собою колишнім і повернення до "себе справжнього. Залежно від теоретичного підходу, психолог може запропонувати (порекомендувати, вказати) клієнту варіанти рішень, може разом із клієнтом виробити нові ідеї і, нарешті, може допомогти клієнту прийняти самостійне рішення. У будь-якому разі, завдання психолога — чітко сформулювати ситуацію й основні розбіжності між реальною і бажаною ситуацією. Етап четвертий. Заключний На ньому відбувається наступне: 1) узагальнення висновків щодо зміни поведінки клієнта, 2) закріплення мотивації клієнта до змін і 3) обговорення питань, що стосуються подальших відносин клієнта з консультантом.
Значним ефектом міжособистісного сприйняття є стереотипізація, тобто побудова образу на основі уже існуючого, стійкого уявлення, наприклад, про членів певної соціальної групи, наприклад, гендерної, етнічної. Так, яскраво виражені професійні риси носія якої-небудь професії («всі бухгалтери - педанти») розглядаються як риси, що властиві всім представни кам даної професії і т.ін. Стереотипізація у сприйнятті людини людиною може мати два різних наслідки. З одного боку, вона спрощує процес побу дови образу іншої людини, скорочує необхідний на це час. З ін шого - у включенні цього механізму може відбутися зрушення в бік якої-небудь оцінки і це може створити упередженість або, напроти, переоцінку реальних властивостей об'єкта сприйняття.Стереотипи виникають як відповідь на реальні взаємовід носини груп. Вони насичуються емоціями, які характерні для цих відносин. Стереотипізація - це механізм, він завжди є там, де відбувається соціальна взаємодія. Стереотипи можуть створювати власну реальність. Вони спрямовують соціальну взаємодію в таке русло, що індивід, який сприймається стереотипно, починає своєю поведінкою пі дтверджувати стереотипні уявлення про себе іншої людини. Стереотип, який має здатність продовжувати нову реальність відносин та внутрішнього світу людини, що сприймається, отримав загальну назву «стереотип очікування». Об'єкт, будуючи власну поведінку, відштовхується від цієї стратегії, а відповідно, і від суб'єктивної думки про нього, яка скла лася в голові суб'єкта спостереження. Якщо суб'єкт спостереження - авторитетна людина, об'єкт буде намагатися вписатися в ту мо дель поведінки, яку йому запропоновано. 3.Мислення як пізнавальний процес. Види мислення, їх основна характеристика, єдність мислення та мовлення. Мислення - це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях. У психології прийнято розрізняти види мислення за змістом: наочно-дійове, наочно-образне та абстрактне мислення; за характером задач: практичне і теоретичне мислення; за ступенем новизни й оригінальності: репродуктивне (відтворювальне) і творче (продуктивне) мислення. Наочно-дійове мислення полягає в тому, що розв'язання задач здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та виконання рухового акту.Наочно-образне мислення - це вид мислення, який відбувається на основі образів уявлень, перетворення ситуації в план образів. Особливістю абстрактного (словесно-логічного) мислення є те, що воно відбувається з опорою на поняття, судження, з допомогою логіки, не використовуючи емпіричних даних.Теоретичне мислення - це вид мислення, який полягає у пізнанні законів, правил. Воно відображає істотне у явищах, об'єктах, зв'язках між ними на рівні закономірностей і тенденцій.Аналітичне мислення - це вид мислення, який розгорнутий у часі, має чітко виражені етапи, достатньою мірою усвідомлені суб'єктом. Інтуїтивне, навпаки, вид мислення, згорнутий у часі, який протікає швидко, в ньому відсутній поділ на етапи, він мало представлений у свідомості.Репродуктивне мислення - це вид мислення, який забезпечує розв'язання задачі, спираючись на відтворення вже відомих людині способів. Творче мислення. Результатом його є створення ново го продукту і нові підходи в пізнавальній діяльності. Зв'язок мислення та мовлення. Мова є носієм пізнаного й водночас знаряддям пізнання нового. Один з видів мовлення - внутрішнє мовлення (без звуків). Воно є формою існування внутрішніх мисленнєвих дій. Мисленнєва дія, думка часто розгортається як таке зіткнення різних позицій і підходів, яке відображається й у внутрішньому мовленні. Думка формулюється у мовленні (зовнішньому), і не тільки формулюється, а й формується в мовленні (внутрішньому), у мовних знакових системах. Порівнюючи мислення і мовлення, як правило, визнають, що думка ширша від мовлення. Однак у певних випадках мовлення є ширшим за думку: воно — варіативне: одну й ту саму думку можна виразити в багатьох мовленнєвих варіантах. |