Екзаменаційний білет 25
 Скачать 354.1 Kb.
|
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 48ПИТАННЯ (ЗАВДАННЯ):
1.Цілі, предмет та методи психологічного консультування Предмет Психологічне консультування - це один з видів професійної діяльності психолога. Воно вимагає серйозної теоретичної і практичної підготовки. Психологічне консультування є процесом, в якому взаємодіють і проживають частину свого життя двоє: клієнт і консультант. Цей процес динамічний, у ньому можливі успіхи і невдачі з обох сторін. Консультант працює з проблемами повсякденного життя, в яку включена особистість клієнта. Це можуть бути і труднощі розвитку та адаптації, і труднощі прийняття рішення, труднощі життєвого вибору, складності переживання кризових періодів, складнощі у взаєминах з людьми, викликані акцентуациями характерів, захворюваннями, труднощі особистісного зростання і вдосконалення. Широке коло таких проблем і становить предмет психологічного консультування. Цілі Безперечно, основна мета психологічного консультування - це надання психологічної допомоги, тобто розмова з психологом повинна допомогти людині у вирішенні її проблем і налагодженні міжособистісних стосунків з оточуючими. Цілі психологічного консультування. Оперативна допомога клієнту. Життєві ради. Перманентна психологічна проблема. Тимчасове вирішення проблеми клієнта. Невпевненість клієнта в собі. Професійна та моральна підтримка клієнта з боку психолога-консультанта. Прояснення проблеми клієнта. Проблемне інформування клієнта. Вивчення особистості клієнта психологом-консультантом. Формулювання психологом-консультантом рекомендацій клієнту. Надання поточної допомоги клієнтові з боку психолога-консультанта. Профілактична робота психолога-консультанта з клієнтом. Психолого-просвітницьке інформування клієнта. Узагальнено кажучи, мета психологічного консультування - допомогти клієнтові у вирішенні його проблеми. Усвідомити і змінити малоефективні моделі поведінки, для того, щоб приймати важливі рішення, вирішувати виникаючі проблеми, досягати поставлених цілей, жити в гармонії з собою і навколишнім світом. За спрямованістю цілі психологічного консультування поділяють на цілі, пов'язані з виправленням (коригуванням) і цілі, пов'язані із забезпеченням росту і розвитку, хоча такий поділ не завжди можливо зробити досить чітко. [1] В цілому, в психологічному консультуванні (з рядом виключень) велика увага приділяється досягненню стану психологічного комфорту і збереженню психічного здоров'я (як клієнта, так і консультанта), а також особливо велике значення надається підвищенню особистої відповідальності клієнтів за хід їх власного життя, і, в кінцевому рахунку, - можливості жити без допомоги консультанта. Методи психологічного консультування1. Психоконсультативна бесідаКонсультативна бесіда - один із найголовніших методів надання психологічної допомоги. Для ефективного психологічного впливу істотне значення має просторова й часова організація бесіди. Місце консультуванняДо місця консультування ставляться певні вимоги. 1. Насамперед консультування, має відбуватися в спокійній обстановці, у звуконепроникному кабінеті. Оскільки процес консультування підвищує тривожність, тому клієнт повинен бути упевнений, що його не почують сторонні. 2. Кабінет, повинен бути не дуже великим, забарвленим у спокійні тону, затишно обставленим і не занадто вигадливим. Світло не повинно падати прямо на клієнта. 3. Щоразу клієнта варто приймати в тому самому кабінеті. Це його не відволікає, не забирає час на освоєння нової обстановки, крім того, дозволяє почувати себе безпечніше. Час бесідиПравильний вибір часу бесіди, коли й у клієнта, і в консультанта є змога поговорити спокійно, не поспішаючи, на свіжу голову, багато в чому визначає те, наскільки ефективним і успішним буде консультативний вплив. Окрім того, час має величезне значення і для самого процесу бесіди, у якої повинні бути чітко визначені початок і кінець. Годинник на столі або на стіні - це важливий атрибут психологічного кабінету, що нагадує клієнтові й консультантові, що час минає і їм обом необхідно працювати активно й динамічно. Для того щоб будь-яка репліка або інтерпретація консультанта була дійсно зрозуміла і сприйнята клієнтом, вона повинна висловлюватися не занадто пізно і не занадто рано. Бесіда розгортується поступово, але кожна її частина, кожен етап має відбутися у відведений для цього часовий проміжок. Завдання початкової консультативної бесіди складаються із: o здобуття прихильності клієнта до себе та зняття напруження; o установлення контакту; o заохочення обговорення проблематики та визначення, за необхідністю, часових та інших можливостей клієнта для спільної роботи; подання інформації; установлення робочих (співробітницьких, партнерських) стосунків із клієнтом, того, що називається "робочий контракт"; заохочення саморозуміння, власної активності та відповідальності: формування реалістичних очікувань стосовно спільної роботи. 2.Інтерв'ю Відмінність інтерв'ю від інших методів роботи психолога полягає у тому, що інтерв'ю індивідуалізоване, воно допускає побудову предмету взаємодії психолога з іншою людиною. Таким предметом буде психічна реальність іншої людини, наприклад: темою, можуть стати переживання клієнта чи його думки. Але суттєво важливим для проведення інтерв'ю є те, щоб у процесі обговорення різноманітних тем зробити динамічнішим ставленням людини до різних властивостей її психічної реальності. 2.Проаналізуйте і дайте пояснення причин виникнення на бар’єр “нерозуміння” у спілкуванні. Питання про ефективність людського спілкування - універсальне. Бар'єри спілкування можуть бути зв'язані з характерами людей, їх прагненнями, поглядами, мовними особливостями, з манерами спілкування. Нерозуміння. Далеко не завжди є можливість визначити джерело інформації як небезпечне, чуже чи неавторитетне і в такий спосіб захиститися від небажаного впливу. Досить часто якась потенційно небезпечна для людини інформація може виходити і від людей, яким ми в загальному і цілому довіряємо (від "своїх" чи цілком авторитетних). У такому випадку захистом буде "нерозуміння" самого повідомлення. Будь-яке повідомлення можна не зрозуміти - по результату це те ж саме, що не чути і не бачити, тільки вплив пробуксовує тепер в іншому місці. бар'єр — нерозуміння, найтонший спосіб знизити вплив інформації шляхом її перекручення до невпізнання, надання їй нейтрального смислу. Основна проблема, яка закладена в нерозумінні, пов'язана з особливостями мислення реципієнта, адже партнер зі спілкування розуміє все по-своєму, а не так, як сказав відправник інформації. Психологічно причина нерозуміння криється в тому, що вся увага індивіда, на якого спрямований потік образливих слів, концентрується не на смислі пояснення, а на ставленні того, хто говорить, до партнера. І як результат виникає захисна реакція, тобто відбувається зсув уваги, який блокує аналізаторську діяльність мозку, і слова, адресовані партнерові, який слухає, ним не усвідомлюються. Науковець Б.Ф.Поршнєв виділяє чотири рівні нерозуміння - фонетичний, семантичний, стилістичний і логічний. Логічний бар'єр виникає тоді, коли партнери не знаходять спільної мови. Тобточ кожна людина бачить світ, ситуацію, проблему, що обговорюється, із своєї точки зору, яка може не збігатися з позицією партнера. Окрім того, одні й ті ж самі слова за тієї чи іншої ситуації можуть мати зовсім інший смисл, який є завжди індивідуально-особистісним: він зароджується у свідомості того, хто говорить, але не обов'язково є зрозумілим тому, хто слухає. Фонетичний бар'єр, тобто перешкода, яка створюється особливостями мови того, хто говорить, виникає тоді, коли учасники комунікативного процесу розмовляють різними мовами й діалектами, мають суттєві дефекти мови та дикції, перекручену граматичну побудову висловлювань. Цей бар'єр можуть породити також невиразне мовлення, зловживання великою кількістю звуків-паразитів, мова-скоромовка або дуже голосна розмова. Наприклад, спеціалісти в галузі психології довели, що коли людині шось повідомляти на підвищених тонах, то розуміння того, хто слухає, буде заблоковане. Семантичний бар'єр виникає через відсутність збігу в системах значень партнерів з комунікації — тезаурусах, тобто лінгвістичного словника мови, з повною смисловою інформацією. Іншими словами, він має місце тоді, коли партнери користуються одними й тими ж знаками (і словами також) для позначення абсолютно різних речей. Семантичний бар'єр — це, по-перше, проблема жаргонів і сленгів, по-друге, він викликається обмеженим лексиконом у одного з співрозмовників, по-третє, його причинами можуть бути соціальні, культурні, психологічні, національні, релігійні, професійні, групові та інші особливості спілкування. Стилістичний бар'єр виникає в разі невідповідності стилю мови комунікатора й ситуації спілкування або стилю мови й актуального психологічного стану реципієнта. Приміром, партнер може не сприйняти критичного зауваження співрозмовника, тому що воно було виголошене в панібратській манері. Тобто стиль може бути недоречним, занадто важким, не відповідати комунікативній ситуації і намірам партнера. Якщо комунікатор використовує мовні звороти: «Вам потрібно», «Ви зобов'язані», «Ти повинен» й подібні, у реципієнта виникає явний чи прихований супротив. Такому стилю, який має примусовий характер, протистоїть інша філософія стосунків, котру називають парадигмою можливого: «Можливо», «Бажано, щоб ви», «Ви можете» та ін. 3.Теорії пам’яті. Проблема класифікації видів пам’яті. Загальна характеристика процесів пам’яті. Теорії пам'яті Перші спроби науково пояснити феномен пам'яті на психологічному рівні Були зроблені асоціативним напрямом психології. Центральним в асоціативній психології є поняття асоціації, що означає зв'язок, з'єднування. Асоціація - обов'язковий принцип усіх психічних утворень. Механізм асоціації полягає в установленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. Залежно від умов, необхідних для їх утворення, асоціації поділяють на три типи: за суміжністю, схожістю та контрастом. Асоціація за суміжністю - це відображення в мозку людини зв'язків між предметами та явищами, які йдуть один за одним у часі (суміжність у часі) або перебувають поряд один з одним у просторі (суміжність у просторі). Асоціації за суміжністю виникають при згадуванні подій, свідком яких була людина, при заучуванні навчального матеріалу тощо. Асоціація за схожістю спостерігається тоді, коли в мозку відображуються зв'язки між предметами, схожими у певному відношенні (помилкове сприймання незнайомої людини як знайомої). Асоціація за контрастом утворюється при відображенні в мозку людини предметів та явищ об'єктивної дійсності, що пов'язані між собою протилежними ознаками (високий - низький, швидкий - повільний, веселий - сумний тощо). Особливим різновидом асоціацій є породжені потребами пізнавальної діяльності та життя людини причинно-наслідкові асоціації, які відбивають не лише збіг подразників у часі та просторі, їх схожість і відмінність, а й причинні залежності між ними. Причинно-наслідкові асоціації є засадовими стосовно міркувань і логічних побудов. Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював, чим саме детермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість. Рішучої критики асоціативна теорія зазнала від гештальт-психологї. Центральним поняттям нової теорії був "гештальт" - образ як цілісна організація структури, яка не зводиться до суми її окремих частин. Тому утворення зв'язків грунтується на організації матеріалу, що визначає й аналогічну структуру слідів у мозку за принципом подібності за формою. Фізіологічна теорія пам'яті тісно пов'язана з важливими положеннями вчення І. Павлова про вищу нервову діяльність. Згідно з вченням І. Павлова, матеріальним підґрунтям пам'яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв'язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв'язків є фізіологічним підґрунтям пам'яті. Запам'ятоване зберігається не як образ, а як "слід", як тимчасові нервові зв'язки, що утворились у відповідь на дію подразника. Фізіологічне підґрунтя пам'яті тісно пов'язане із закономірностями вищої нервової діяльності. Вчення про утворення тимчасових нервових зв'язків - це теорія запам'ятовування на фізіологічному рівні. Умовний рефлекс - це акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом, що становить підґрунтя акту запам'ятовування. Для розуміння причинної зумовленості пам'яті важливого значення набуває поняття підкріплення. Підкріплення - це досягнення безпосередньої мети дії індивіда, або стимул, що мотивує дію, це збіг знову утвореного зв'язку з досягненням мети дії, а якщо тільки зв'язок збігся з досягненням мети, він залишився й закріпився (І. Павлов). У поясненні механізмів пам'яті є ще так звані фізична, біохімічна та хімічна теорії пам'яті. Згідно з фізичною теорією пам'яті проходження будь-якого збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізичний слід, що призводить до механічних та електронних змін у синапсах (місце стикання нервових клітин). При зоровому сприйманні предмета відбувається немовби його обстеження оком по контуру, що супроводжується рухом імпульсу по відповідній групі нервових клітин, які немовби моделюють сприйнятий об'єкт у вигляді просторово-часової нервової структури. Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Процес утворення та активізації нейронних моделей і є засадовим стосовно процесів запам ятовування, відтворення та збереження. Встановлено, що аксони, які відходять від клітин, стикаються з дендритами іншої клітини або повертаються до тіла своєї клітини. У результаті такої структури виникає можливість циркуляції реверберуючих кіл збудження різної складності. Так виникає самозаряджен-ня клітини, збудження не виходить за межі певної системи. Це так званий нейрофізіологічний рівень вивчення механізмів пам'яті. Біохімічна теорія пам"яті виражається гіпотезою про двоступеневий характер процесу запам'ятовування. Суть його полягає в тому, що на першій стадії, одразу ж після впливу подразника, у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні фізіологічні процеси у клітині. Друга стадія виникає на грунті першої - це власне біохімічна реакція, пов'язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам'яті. Друга стадія, яка характеризується необоротністю хімічних змін у клітинах, вважається механізмом довготривалої пам'яті. Прихильники хімічної теорії пам"яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження та відтворення слідів одержаних вражень. Проблема класифікації видів пам'яті. Оскільки пам'ять включена в усі різноманіття життя і діяльності людини, то і форми її прояву надзвичайно різноманітні. Розподіл пам'яті на види має бути обумовлено, насамперед, особливостями самої діяльності, в якій здійснюються процеси запам'ятовування і відтворення. В якості найбільш загальної підстави для виділення різних видів пам'яті виступає залежність її характеристик від особливостей діяльності, в якій здійснюються процеси запам'ятовування і відтворення. При цьому окремі види пам'яті вичленяються відповідно до трьома основними критеріями: 1) за характером психічної активності, що переважає в діяльності, пам'ять ділять на рухову, емоційну, образну (в т.ч. на зорову, слухову, дотикальну, нюхову, смакову) і словесно-логічну; 2) за характером цілей діяльності - на мимовільну і довільну; 3) за тривалістю закріплення і збереження матеріалу (у зв'язку з його роллю і місцем у діяльності) - на короткочасну, довготривалу та оперативну. Класифікація видів пам'яті за характером психічної активності Класифікація видів пам'яті за характером психічної активності була вперше запропонована П. П. Блонским. Хоча всі чотири виділені їм виду пам'яті не існують незалежно один від одного, і більш того, перебувають у тісній взаємодії, Блонскому вдалося визначити розходження між окремими видами пам'яті. Рухова пам'ять - це запам'ятовування, збереження і відтворення різних рухів та їх систем. Зустрічаються люди з яскраво вираженим переважанням цього виду пам'яті над іншими її видами. Інші ж люди, навпаки, взагалі не помічають у себе рухової пам'яті. Величезне значення цього виду пам'яті полягає в тому, що вона служить основою для формування різних практичних і трудових навичок, так само як і навичок ходьби, листи і т. д. Без пам'яті на рухи ми повинні були б кожного разу вчитися спочатку, здійснювати відповідні дії. Зазвичай ознакою хорошої рухової пам'яті є фізична спритність людини, вправність у праці. Емоційна пам'ять - це пам'ять на почуття. Емоції завжди сигналізують про те, як задовольняються наші потреби та інтереси, як здійснюються наші відносини з навколишнім світом. Емоційна пам'ять має тому дуже важливе значення в житті і діяльності кожної людини. Пережиті та збережені в пам'яті почуття виступають як сигнали, або спонукують до дії, або утримують від дій, які викликали в минулому негативні переживання. Здатність співчувати іншій людині, співчувати героєві книги заснована на емоційній пам'яті. «Раз ви здатні бліднути, червоніти при одній згадці про випробуваному, раз ви боїмося думати про давно пережите нещастя, - у вас є пам'ять на думки, або емоційна пам'ять» - Станіславський К.С. Образна пам'ять - це пам'ять на уявлення, на картини природи в житті, а також на звуки, запахи, смаки. Вона буває зорової, слуховий, дотиковий, нюхової, смакової. Якщо зорова і слухова пам'ять зазвичай добре розвинені і грають провідну роль в життєвій орієнтуванні всіх нормальних людей, то дотикальну, нюхову і смакову пам'ять у відомому сенсі можна назвати професійними видами: як і відповідні відчуття, ці види пам'яті особливо інтенсивно розвиваються у зв'язку із специфічними умовами діяльності. Вражаюче високого рівня вони можуть досягати в умовах компенсації або заміщення відсутніх видів пам'яті, наприклад у сліпих, глухих і т. д. Характеризуючи образну пам'ять, слід мати на увазі всі ті особливості, які характерні для вистав, і, перш за все їх блідість, фрагментарність і нестійкість. Ці характеристики властиві й для даного виду пам'яті, тому відтворення сприйнятого раніше нерідко розходиться зі своїм оригіналом. Причому з часом ці відмінності можуть істотно заглиблюватися. Змістом словесно-логічної пам'яті є наші думки. Словесно-логічна пам'ять - специфічно людська пам'ять на відміну від рухової, емоційної і образної, які в своїх найпростіших формах властиві і тваринам. Спираючись на розвиток інших видів пам'яті, словесно-логічна пам'ять стає провідною по відношенню до них, і від її розвитку залежить розвиток всіх інших видів пам'яті. Словесно-логічна пам'ять виражається в запам'ятовуванні і відтворенні наших думок. Ми запам'ятовуємо і відтворюємо думки, що виникли у нас в процесі обмірковування, роздуми, пам'ятаємо зміст прочитаної книги, розмови з друзями. Особливістю даного виду пам'яті є те, що думки не існують без мови, тому пам'ять на них і називається не просто логічною, а словесно-логічної. При цьому словесно-логічна пам'ять проявляється у двох випадках: а) запам'ятовується і відтворюється тільки зміст даного матеріалу, а точне збереження справжніх виражень не потрібно; б) запам'ятовується не тільки зміст, але і буквальне словесне вираження думок (заучування думок). Якщо в останньому випадку матеріал взагалі не піддається смисловій обробці, то буквальне заучування його виявляється вже не логічним, а механічним запам'ятовуванням. Класифікація пам'яті по характеру цілей діяльності Існує і такий розподіл пам'яті на види, яке прямо пов'язане з особливостями самої виконуваної діяльності. Так, в залежності від цілей діяльності пам'ять ділять на мимовільну і довільну. У першому випадку мається на увазі запам'ятовування і відтворення, яке здійснюється автоматично, без вольових зусиль людини, без контролю з боку свідомості. При цьому відсутня спеціальна мета щось запам'ятати або пригадати, тобто не ставиться спеціальна мнемічної завдання. У другому випадку таке завдання присутня, а сам процес вимагає вольового зусилля. Мимовільне запам'ятовування не обов'язково є більш слабким, ніж довільне. Навпаки, часто буває так, що мимоволі запам'ятали матеріал відтворюється краще, ніж матеріал, який спеціально запам'ятовувався. Наприклад, мимоволі почута фраза або сприйнята зорова інформація часто запам'ятовується більш надійно, ніж якби ми намагалися запам'ятати її спеціально. Мимоволі запам'ятовується матеріал, який виявляється в центрі уваги, і особливо тоді, коли з ним пов'язана певна розумова робота. Здатність постійно накопичувати інформацію є найважливішою особливістю психіки, носить універсальний характер, охоплює всі сфери і періоди психічної діяльності і в багатьох випадках реалізується автоматично, майже несвідомо. Класифікація пам'яті за тривалістю збереження матеріалу Більшість психологів визнає існування декількох рівнів пам'яті, що розрізняються по тому, як довго на кожному з них може зберігатися інформація. Першому рівню відповідає сенсорний тип пам'яті. Її системи утримують досить точні і повні дані про те, як сприймається світ нашими органами чуття на рівні рецепторів. Тривалість збереження даних 0,1 - 0,5 сек. Якщо отримана інформація приверне увагу вищих відділів мозку, вона буде зберігатися ще близько 20 сек (без повторення або повторного відтворення сигналу, поки мозок її обробляє й інтерпретує). Це другий рівень - короткочасна пам'ять. Короткочасна пам'ять піддається свідомій регуляції, може контролюватися людиною. А «безпосередні відбитки» сенсорної інформації повторити не можна, вони зберігаються лише десяті частки секунди й продовжити їхня психіка можливості не має. Будь-яка інформація спочатку потрапляє в короткочасну пам'ять, яка забезпечує запам'ятовування одноразово пред'явленої інформації на короткий час, після чого інформація може забутися повністю або перейти в довгострокову пам'ять, але за умови 1-2-кратного повторення .... Обсяг короткочасної пам'яті дуже індивідуальний. Насправді, дана пам'ять відіграє найважливішу роль. Саме завдяки їй людина переробляє величезний обсяг інформації, відразу відсівається не потрібна й залишається те, що потенційно корисно. Короткочасна пам'ять організовує мислення людини, оскільки мислення «черпає» інформацію й факти саме з короткочасної й оперативної пам'яті. Довготривала пам'ять (те, що утримується більше 30 хвилин) - пам'ять, здатна зберігати інформацію протягом необмеженого терміну. Ця пам'ять починає функціонувати не відразу після того, як був завчено матеріал, а через деякий час. Людина повинна перемкнутися з одного процесу на інший: з запам'ятовування на відтворення. Ці два процеси несумісні і їхні механізми повністю різні. Цікаво, що чим частіше відтворюється інформація, тим міцніше вона закріплюється в пам'яті. Іншими словами, людина може в будь-який потрібний момент пригадати інформацію за допомогою зусилля волі. Цікаво зауважити, що розумові здібності не завжди є показником якості пам'яті. Наприклад, у недоумкуватих людей, іноді зустрічається феноменальна довготривала пам'ять. Довготривала пам'ять буває двох типів: ДП зі свідомим доступом (тобто людина може по своїй волі витягти, згадати потрібну інформацію); ДП закрита (людина в природних умовах не має до неї доступу, лише при гіпнозі, при роздратуванні ділянок мозку може одержати до неї доступ і актуалізувати у всіх деталях образи, переживання, картини всього життя). Оперативна пам'ять - пам'ять розрахована на збереження інформації протягом певного, заздалегідь заданого терміну. Термін зберігання інформації коливається від декількох секунд до декількох днів. Після рішення поставленої задачі інформація може зникнути з оперативної пам'яті. Гарним прикладом може бути інформація, яку намагається вкласти в себе студент на час іспиту: чітко задані тимчасові рамки і завдання. Після складання іспиту - знову спостерігається повна "амнезія" по даному питанню. Цей вид пам'ять є як би перехідним, від короткочасної до довготривалої, так як включає в себе елементи і тієї й іншої пам'яті. Деякі дослідники вважають, що існує ще один спосіб класифікації пам'яті. У нервовій системі зберігається два види інформації: інформація, накопичена в процесі еволюції виду і закріплена в безумовних рефлексах, або інстинктах, і інформація, що здобувається в індивідуальному житті організму у вигляді умовних рефлексів. Відповідно існує і два роди пам'яті: пам'ять видова (або генетична) і пам'ять індивідуальна. Генетичну пам'ять можна визначити як таку, у якій інформація зберігається в генотипі, передається і відтворюється в спадщину. Основним біологічним механізмом запам'ятовування інформації в такій пам'яті є, мабуть, мутації та пов'язані з ними зміни генних структур. Генетична пам'ять у людини - єдина, на яку ми не можемо впливати через навчання і виховання. Загальна характеристика процесів пам'ятіОсобливістю пам'яті є те, що її складові виступають водночас і як автономні процеси. Звичайно, можливе таке їх поєднання, як-от у короткочасній пам'яті, коли всі процеси здійснюються послідовно, один за одним, і процес запам'ятовування одразу переходить у зберігання, а невдовзі й у відтворення (застосування), як і в забування відразу ж після використання. Однак у більшості випадків кожний із процесів пам'яті може здійснюватися самостійно. Процеси пам'яті треба розглядати в єдності, і не тільки в зовнішніх зв'язках і взаємній зумовленості, а й у більш тісних відносинах взаємного проникнення і закономірних переходах одного процесу в інший. Зрештою, без запам'ятовування і збереження не може бути відтворення і забування, бо треба щось запам'ятати, щоб потім відтворити чи забути. Отже, пам'ять являє собою складний, але єдиний і безперервний процес. Його детермінують і об'єднують діяльність особистості та її спрямованість на досягнення мети. Аналізуючи окремі процеси пам'яті, доводиться абстрагуватися від зв'язків і визначати кожний з них за домінуючими ознаками. Запам'ятовування - це закріплення образів сприймання, уявлень, думок, дій, переживань і зв'язків між ними через контакти нових даних з набутим раніше досвідом. Процес запам'ятовування відбувається у трьох формах: відбиття, мимовільного й довільного запам'ятовування. Збереження - це процес утримання в пам'яті відомостей, одержаних у ході набування досвіду. Великою мірою він залежить від якості та глибини запам'ятовування, використання матеріалу пам'яті в своїй діяльності. Без використання матеріал пам'яті поступово забувається. Забування - процес, протилежний збереженню, і виявляється він у тому, що актуалізація забутих образів чи думок утруднюється або стає взагалі неможливою. Цей процес ґрунтується на явищі гальмування умовно-рефлекторних зв'язків під впливом різних чинників і згасання слідів, що утворилися раніше. Відтворення - процес відновлення збереженого матеріалу пам'яті для використання в діяльності та спілкуванні - полягає у пожвавленні або повторному збудженні раніше утворених у мозку нервових зв'язків. Розрізняють два види відтворення: впізнавання і згадування. Впізнавання - це відтворення якого-небудь об'єкта в умовах повторного його сприйняття. Побачивши людину вдруге, ми можемо пригадати, що вже десь її бачили, а потім пригадати й характерні риси її поведінки. Згадування - це відтворення попереднього досвіду відповідно до змісту й завдань діяльності. Воно буває мимовільним (наприклад, ненавмисне згадування) або довільним, коли ставиться репродуктивне завдання, робиться вольове зусилля, організуються спеціальні мнемічні дії. |