Главная страница
Навигация по странице:

  • ПСИХОДИНАМІЧНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ З.ФРЕЙДА

  • БІХЕВІОРИСТИЧНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ Б.Ф.СКІННЕРА

  • КОГНІТИВНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ ДЖ.КЕЛЛІ

  • Психологічна школа Період популярності Основоположники Основні підходи

  • Екзаменаційний білет 25


    Скачать 354.1 Kb.
    НазваниеЕкзаменаційний білет 25
    АнкорOtveti_na_GOS_s_25_po_50.docx
    Дата08.08.2018
    Размер354.1 Kb.
    Формат файлаdocx
    Имя файлаOtveti_na_GOS_s_25_po_50.docx
    ТипДокументы
    #22640
    страница27 из 27
    1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27

    ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ОСОБИСТОСТІ

    Теорія В. Джемса


    В. Джемс (1842-1910) - видатний американський психолог, який один із перших почав розробляти проблему особистості на науковій основі Під впливом його теорії формувалися подальші концепції особистості, зокрема американська персонологія, різні напрями психології, що досліджували "образ самого себе", "самооцінку", "самосвідомість" особистості тощо. В. Джеме вивчав особистість у межах власної концепції свідомості, центральним поняттям якої с "потік свідомості". На його погляд, у самосвідомості особистості можна виділити два аспекти - "емпіричне Я" і "чисте Я", або відповідно об'єкт і суб'єкт, тобто те, що пізнається, і те, що пізнає.

    Розглядаючи "емпіричне Я", В. Джеме тлумачить особистість людини як загальну суму всього того, що вона може назвати своїм. Аналіз особистості в цьому плані має включати: а) складові елементи; б) почуття та емоції, викликані цими елементами (самооцінка); в) учинки, що спричинені цими елементами (піклування про самого себе та самозбереження).

    Складові елементи особистості можуть бути розподілені на три класи: фізична особистість, соціальна особистість і духовна особистість.

    Фізична особистість містить у собі тілесну організацію, одяг, батька й матір, жінку і дітей. Так, коли хтось із старших помирає, то зникає і частина нас самих. Або нам соромно за погані вчинки близьких та друзів, ми хвилюємось за них так, начебто самі знаходимося на їхньому місці, тощо. Далі фізична особистість має включати "домашню оселю", власність людини, витвори її праці і т. ін.

    Соціальна особистість визначається належністю людини до людського роду і визнанням цього іншими людьми. За В. Джемсом, людина містить стільки соціальних особистостей, скільки індивідуумів або їх груп визнає в ній особистість.

    Духовна особистість - це об'єднання станів свідомості, конкретних духовних здібностей і якостей людини.

    За В. Джемсом, в усіх видах особистості - соціальній, фізичній та духовній - треба проводити межу, з одного боку, між безпосередньо дійсним і більш віддаленим, потенційним, а з іншого - між осяжною і більш далекою перспективою, діючи всупереч першій і на користь останньої. Удосконалення соціальної особистості полягає у заміні нижчого суду над собою вищим.

    В. Джеме вважає, що "чисте Я", або те, що пізнає, - це мислячий суб'єкт, душа, дух, мислення, трансцендентальне Я, а врешті-решт - самі думки.

    ПСИХОДИНАМІЧНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ З.ФРЕЙДА

    Теорія З.Фрейда являє собою приклад психодинамічного підходу до вивчення особистості. При такому підході вважається, що неусвідомлювані психологічні конфлікти контролюють поведінку людини. Фрейд вірив у те, що дійсно значимі аспекти поведінки людини оформляються і направляються імпульсами і мотивами, що цілком знаходяться поза сферою свідомості. Ці впливи не тільки не усвідомлюються, але, більш того, якщо вони починають усвідомлюватися чи відкрито виражатися в поведінці, це зустрічає сильний внутрішній опір індивідуума.

    З.Фрейд виділяв в особистості три структурних компоненти: „Воно”, „Я” і „Над-Я”.

    „Воно” функціонує цілком у несвідомому і тісно зв'язане з інстинктивними біологічними потребами (їжа, сон, дефекація, копуляція), що наповняють нашу поведінку енергією.

    „Я” - це компонент психічного апарата, відповідальний за прийняття рішень. „Я” прагне виразити і задовольнити бажання „Воно” відповідно до обмежень, що накладаються зовнішнім світом. „Я” одержує свою структуру і функцію від „Воно”, еволюціонує з нього і запозичає частину енергії „Воно” для своїх потреб, щоб відповідати вимогам соціальної реальності. Таким чином, „Я” допомагає забезпечувати безпеку і самозбереження організму.

    „Над-Я” - останній компонент особистості, що представляє інтерналізовану версію суспільних норм і стандартів поведінки.

    З.Фрейд вважав, що розвиток особистості проходить через чотири наступні стадії: оральну, анальну, фалічну і генітальну.

    Оральна стадія триває від народження приблизно до 18-місячного віку. На цій стадії головним джерелом задоволення є смоктання, кусання і ковтання. Ці дії (зв'язані з годівлею грудьми) знижують напругу в дитини.

    Анальна стадія починається у віці близько 18 місяців і продовжується до третього року життя. На цій стадії розвитку головним джерелом задоволення є процес дефекації.

    Фалічна стадія починається у віці біля трьох років і продовжується приблизно до шести років. У цей період інтереси дитини, обумовлені лібідо, зміщуються в область геніталій. Це виявляється в дослідженні своїх статевих органів, мастурбації, зацікавленості статевими відносинами. Хоча уявлення дітей про дорослу сексуальність невиразні, помилкові і дуже неточно сформульовані, Фрейд думав, що більшість дітей розуміють суть сексуальних відносин більш ясно, ніж припускають батьки.

    БІХЕВІОРИСТИЧНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ Б.Ф.СКІННЕРА

    Біхевіоризм - напрямок в американській психології ХХ століття, що зводить психіку до різних форм поведінки, яка розглядається як сукупність реакцій організму на стимули зовнішнього середовища. І особистість людини, з погляду біхевіоризму, є не що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих даній людині.

    Б.Ф.Скіннер - яскравий представник біхевіоризму - вважав, що поведінку людини можна визначити, передбачити і проконтролювати умовами оточення. Люди, за своєю суттю, дуже складні, але все-таки машини. Хоча він і не був першим психологом, який запропонував механістичний підхід до вивчення поведінки, його формулювання відрізнялося тим, що він доводив ідею до її логічного кінця. За Скіннером, наука про поведінку людини принципово не відрізняється від будь-якої іншої науки, заснованої на фактах, тобто має ту ж саму мету - передбачити і проконтролювати досліджуване явище.

    Скіннер виділив два основні різновиди поведінки: респондентну й оперантну.

    Респондентна поведінка – специфічна реакція, яка запускається відомим стимулом; стимул завжди передує реакції за часом. Добре знайомі приклади - це звуження чи розширення зіниці у відповідь на світлову стимуляцію, посмикування коліна при ударі молоточком по колінному сухожиллю і тремтіння при холоді. У кожнім з цих прикладів взаємозв’язок між стимулом (зменшення світлової стимуляції) і реакцією (розширення зіниці) мимовільне і спонтанне, це відбувається завжди. Однак респондентній поведінці можна і навчити.

    Оперантна поведінка – реакція, яка визначається і контролюється результатом, який прямує за нею. Наприклад, катання на роликовій дошці, гра на фортепіано, метання дротиків і написання власного імені - це зразки оперантної реакції. Скіннер розумів, що безглуздо міркувати про походження оперантної поведінки, тому що нам невідомі стимул чи внутрішня причина, відповідальна за її появу. Вона відбувається спонтанно. Якщо наслідки сприятливі для організму, тоді імовірність повторення оперантної реакції в майбутньому підсилюється. І навпроти, якщо наслідки не сприятливі, тоді імовірність одержати оперантну реакцію зменшується. Наприклад, ви незабаром перестанете посміхатися людині, яка у відповідь на вашу посмішку завжди кидає на вас сердитий погляд чи взагалі ніколи не посміхається.

    Отже, суть оперантного навчання полягає в тому, що підкріплена поведінка прагне повторитися, а поведінка непідкріплена має тенденцію не повторюватися. Таким чином, концепція підкріплення відіграє ключову роль у теорії Скіннера.

    КОГНІТИВНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ ДЖ.КЕЛЛІ

    Когнітивний напрямок персонології підкреслює вплив інтелектуальних чи розумових процесів на поведінку людини. Джордж Келлі був одним з піонерів цього напрямку.

    Дж.Келлі надавав великого значення тому, як люди усвідомлюють і інтерпретують свій життєвий досвід. Отже, його теорія особистості зосереджена на процесах, що дозволяють людям зрозуміти психологічну сферу свого життя. Модель особистості Келлі заснована на аналогії людини як дослідника. А саме, він робить припущення, що подібно вченому, що вивчає певний феномен, будь-яка людина висуває робочі гіпотези про реальність, за допомогою яких вона намагається передбачати і контролювати події життя. Зрозуміло, Келлі не стверджував, що кожна людина буквально є вченим, що спостерігає якісь явища природи чи соціального життя і використовує складні методи для збору й оцінки даних. Така аналогія далека його точці зору. Але він усе-таки припустив, що всі люди - вчені в тому сенсі, що вони формулюють гіпотези і стежать за тим, підтвердяться їх гіпотези чи ні, залучаючи до цієї діяльності ті ж психічні процеси, що і вчений у ході наукового пошуку.

    Таким чином, в основі теорії особистості Келлі лежить передумова про те, що наука є квінтесенцією тих способів і процедур, за допомогою яких кожний з нас висуває нові ідеї про світ. Мета науки - передбачити, змінити і зрозуміти події, тобто основна мета вченого - зменшити невизначеність. Але не тільки вчені - усі люди мають такі цілі. Ми усі зацікавлені в передбаченні майбутнього і побудові планів, заснованих на очікуваних результатах.

    В основі когнітивної теорії Келлі лежить ідея особистісних конструктів. Особистісний конструкт - це ідея чи думка, яку людина використовує, щоб усвідомити чи інтерпретувати, пояснити чи передбачити свій досвід. Він являє собою стійкий спосіб, яким людина осмислює якісь аспекти дійсності в термінах схожості і контрасту. Прикладами особистісних конструктів можуть бути "схвильований-спокійний", "розумний-дурний", "чоловічий-жіночий", "гарний-поганий", "дружній-ворожий". Це тільки кілька прикладів незліченних конструктів, що людина використовує, щоб оцінити значення явищ свого повсякденного життя.

    Теорії особистості


    Таблиця 11

    Психологічна школа

    Період популярності

    Основоположники

    Основні підходи

    Техніки, які застосовують

    Гештальтпсихологія

    Початок XX ст.

    Т. Вертгеймер
    В. Келер
    К. Левин

    Ціле являє собою щось більше від суми його складових

    Вивчення через сприймання

    Психоаналіз

    Кінець XIX ст. - теперішній час

    3. Фрейд

    Поведінка контролюється несвідомими потягами

    Клінічне спостереження

    Біхевіорізм

    Початок XX ст. - теперішній час

    Д. Уотсон

    Психологія має зосереджуватись лише на тому, що можна спостерігати, тобто на поведінці

    Науковий експеримент, випробування

    Гуманістична психологія

    Середина XX ст. - теперішній час

    Г. Олпорт
    К. Роджерс
    А. Маслоу

    Психологія має зосередитись на унікальності життєвого досвіду людини, на її самоактуалізації

    Обговорення почуттів

    Когнітивна психологія

    Теперішній час

    У. Нейссер
    А. Пейвио
    Г. Сімон

    Мета психології - дослідження процесів отримання, збереження та переробки інформації мозком

    Дослідження особливостей пам'яті, мислення та функціонування інформаційних процесів
    1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27


    написать администратору сайта