Екзаменаційний білет 25
 Скачать 354.1 Kb.
|
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 27ПИТАННЯ (ЗАВДАННЯ):
1.Функціональні стани організму. Фактори, що впливають на функціональний стан людини. Функціональний стан — це інтегральний комплекс фізіологічних функцій і якостей людини, які забезпечують ефективне виконання професійної роботи при певному рівні фізіологічних затрат організму. Поняття функціонального стану широко використовується у фізіології, нейрофізіології, психології, ергономіці та інших науках. Це зумовлено тим, що в різних сфера життєдіяльності людини успішність праці, навчання, творчості, фізичне і психічне здоров'я залежать від її функціонального стану. Функціональний стан є неодмінною складовою будь-якої діяльності. А ефективність діяльності завжди залежить від функціонального стану. Функціональний стан є результатом динамічної взаємодії організму із зовнішнім середовищем, який характеризується проявами якостей і властивостей організму людини, які прямо або опосередковано визначають її діяльність. Цей стан залежить від багатьох факторів: мотивації, змісту праці, рівня сенсорного навантаження, вихідного рівня активності нервової системи, індивідуальних властивостей вищої нервової діяльності. Так, люди із сильною нервовою системою менш стійкі до монотонічної праці і в них раніше за слабких знижується рівень активності нервових процесів. На формування функціонального стану людини значно впливає адекватність виконуваної діяльності. Традиційною областю вивчення функціональних станів у психології є дослідження динаміки працездатності та втоми. Стомлення - це природна реакція, пов'язана з наростанням напруги при тривалій роботі. У міру зростання стомлення спостерігаються значні зміни в протіканні різних психічних процесів. Для цього стану характерні помітне зниження чутливості різних органів почуттів разом із зростанням інерційності цих процесів. Фактори,що впливають на функціональні стани Фактори середовища проживання. Зміст класу факторів середовища проживання дуже різноманітно. Цей клас факторів є предметом пильного вивчення гігієністів праці, фізіологів праці та ергономістів. Слід зазначити, що вплив більшості факторів на організм людини досить добре вивчено. Існують докладні огляди, в яких відображені зведені дані про вплив різних груп факторів зовнішнього середовища на людину. Знання цього матеріалу необхідно і для психологів, що працюють на виробництві, так як причиною розвитку цілого ряду дискомфортних станів є відхилення різних параметрів середовища проживання від оптимальних значень. До категорії факторів середовища проживання відносяться фактори мікроклімату (температурні умови, вологість, швидкість руху повітряних мас), баричні фактори, газовий склад повітря, умови освітленості, зашумленность, вібрація, радіаційні та електромагнітні випромінювання, наявність токсичних речовин і хвороботворних агентів. Слід пам'ятати, що у багатьох випадках несприятливі умови зовнішнього середовища обумовлені використанням недосконалої техніки або особливостями технологічного процесу. Фактори соціального середовища Загальні соціальні чинники:світогляд, система суспільних цінностей, місце конкретної діяльності в суспільній структурі, її соціальна оцінка. Конкретні соціальні чинники: особливості колективу,рівень розвитку колективу, стиль роботи, соціально-психологічний клімат, організація міжособистісних відносин та ін. Соціально-психологічні чинники: відповідність індивіда професійної ролі: рівень професійної підготовки, прийняття індивідом професійних обов'язків, відповідність індивідуальних даних приписуваним обов'язків та ін. мотиваційні установки індивіда і колективу: відповідність мотивації діяльності індивіда і колективу, рівень професійних домагань, наявність соціальних гарантій професійного зростання, змагальні мотиви та ін.. Факторы технической оснащенности трудового процесса Рівень розвитку виробництва:ручний (фізичний) праця, робота на конвеєрі, напівавтоматизований системи. 2.Сімейна психотерапія: особливості застосування, завдання, етапи. Сімейна психотерапія - це особливий вид взаємодії психотерапевта (або психотерапевтів) з одним або декількома членами сім'ї, спрямований на корекцію міжособистісних відносин і усунення емоційних і поведінкових розладів у родині. У сімейної психотерапії в якості «клієнта» для сімейного терапевта виступає не індивід, який є причиною звернення за допомогою («ідентифікований» пацієнт), а вся родина (всі її члени). У процесі сімейної психотерапії увага зосереджена на розвитку особистості в сімейному оточенні та при безпосередній взаємодії з усіма членами сімейної системи. Особливості Особливості сімейної психотерапії: * Сімейна психотерапія здійснюється поетапно. На першому етапі проводиться робота з проблемним членом сім'ї, в ролі якого найчастіше виступає дитина, самий маленький і самий беззахисний, що дає зрозуміти батькам, що в родині не все гаразд, що сім'я потребує допомоги. На другому етапі в роботу включаються батьки і старші члени сім'ї, поступово усвідомлюють свою відповідальність за позитивний результат терапії. * Сімейна психотерапія завжди проводиться в комплексі, коли психотерапевт включає батьків і дітей в активне обговорення проблем, що склалися, потенціюючи пошук виходу з проблемної ситуації, виконуючи функцію необхідного і дієвого каталізатора. * Сімейна психотерапія призначається індивідуально і в групі, коли психотерапевт спілкується з кожним членом сім'ї індивідуально і потім одночасно з усіма членами родини в цілому, що дозволяє побачити сім'ю як єдине ціле. Одночасно системний підхід допомагає зрозуміти кожному члену сім'ї, що вони нерозривно пов'язані, і кожен завжди впливає на іншого, допомагаючи або ускладнюючи процес позитивних змін. * Сімейна психотерапія спрямована на профілактику психічних розладів і запобігає появі захворювання ще до рівня формування стійких симптомів. Завдання: Сімейна психотерапія спрямована на наступні завдання: -збільшення спонтанності висловлень членів родини про свої бажання, -почуття, ідеалах, цінностях, побоюваннях, тобто збільшення відкритості комунікації; -закріплення нових способів спілкування в родині; -руйнування внутрісімейних стереотипів; -усвідомлення членами родини ролей, які вони грають, їхнє закріплення або заміна; -розуміння родиною своєї єдності, взаємозалежності; -можливість родини виражати гаму почуттів, емоційно абстрагувати їх. Етапи: Часто в сімейній терапії виділяють 4 етапи (Ейдеміллер, Юстицкіс): 1) сімейний діагноз, діагностичний етап; 2) ліквідація сімейного конфлікту; 3) реконструктивний; 4) підтримуючий. Під сімейним діагнозом розуміється типізація порушених сімейних відносин з урахуванням індивідуально-особистісних властивостей членів родини. Діагностика сімейних відносин здійснюється в процесі приєднання до сімейної групи психотерапевта, що висуває і перевіряє проблемні діагностичні гіпотези. Особливість процедури сімейної діагностики полягає в тому, що вона супроводжує сімейну терапію на всіх етапах і визначає вибір психотерапевтичних технік. Її інша особливість складається в необхідності співвіднесення отриманої від одних членів родини інформації про те, що відбувається, з інформацією від інших членів родини і власного враження психотерапевта, що склалося на підставі розпиту і спостереження за поведінкою учасників процесу психотерапії (“родина очима дитини”, “родина очима психотерапевта”, “які ми насправді”). На другому етапі в ході однобічних зустрічей психотерапевта з клієнтом і членами його родини відбувається виявлення і прояснення джерел сімейного конфлікту і ліквідація його за допомогою емоційного відреагування кожного члена родини, який втягнутий в конфлікт, у результаті встановлення адекватного контакту з психотерапевтом. Психотерапевт допомагає учасникам конфлікту навчитися говорити мовою, яка зрозуміла усім. На етапі реконструкції сімейних відносин здійснюється групове обговорення актуальних сімейних проблем або в окремо узятій родині, або в рівнобіжних групах клієнтів з подібними проблемами і їхніх родичів. У цих же групах проводиться рольовий поведінковий тренінг і навчання правилам конструктивної суперечки. Підтримуючий етап сімейної терапії складається в закріпленні набутих на попередніх етапах навичок емфатичного спілкування і розширеного діапазону рольової поведінки в природних сімейних умовах. Також проводяться консультування і корекція придбаних навичок спілкування стосовно до реального життя. 3. Розкрийте зміст поняття „соціокультура організації”, наведіть ознаки її гармонійності та цілісності та проаналізуйте принципові відмінності поширених типів організаційних соціокультур Соціокультура організації – це соціально-психологічний компонент організації, її духовний і ідеологічний зміст. Соціокультура задається лідером організації. За змістом –це система пануючих в організації цінностей, думок і норм поведінки.Корпоративна культура формується на базі різноманітних явищ(ідеї, кредо, девізу, кодексу) Ознаки гармонійності і цілісності: • Значна об'єднуюча організаційна ідея і мета; • Керівник, який з довірою ставиться до інших і якому вірять; • Відкриті комунікаційні канали та «доступне» керівництво; • Особливе значення надається співробітникам і результатами діяльності; • Особливе значення надається клієнтам і якості сервісу; • У компанії спостерігається атмосфера задоволеності і причетності до загальної справи; • Задоволений співробітник є гарантом високої продуктивності; • Активне керівництво (керівники завжди знаходяться в «бойовій готовності»); • Орієнтація на концентруванні уваги на основній діяльності; За типологією організаційних соціокультур К.Камерона та Р.Куінна поділяється на 4 види: клан, адхократія, ієрархія, ринкова. Ієрархічна культура Дуже формалізоване і структуроване місце роботи. Тим, що роблять люди, управляють процедури. Стиль лідерства: лідери пишаються тим, що вони - раціонально мислячі координатори і організатори. Об’єднувальна сутність організації: формальні правила і офіційна політика. Критерії успіху: низькі витрати, надійні поставки, плавні календарні графіки. Пріоритети в організації: критично важливе підтримання плавного ходу діяльності організації. Довгострокові турботи організації полягають у забезпеченні стабільності показників. Управління найманими працівниками: акцент - на гарантії зайнятості та забезпеченні довгострокової передбачуваності. Ринкова культура Організація, орієнтована на результати, головною турботою якої є виконання поставленого завдання. Люди цілеспрямовані і змагаються між собою. Стиль лідерства: лідери - тверді керівники і суворі конкуренти. Вони непохитні й вимогливі. Об’єднувальна сутність організації: організацію пов'язує воєдино акцент на прагненні перемагати. Критерії успіху: проникнення на ринки, збільшення ринкової частки, лідерство на ринку. Пріоритети в організації: репутація і успіх є спільною турботою. Фокус перспективної стратегії налаштований на конкурентні дії, рішення поставлених задач і досягнення вимірних цілей. Стиль організації - жорстко проведена лінія на конкурентоспроможність. Управління найманими працівниками: заохочення внутрішньої конкуренції Кланова культура Дуже дружне місце роботи, де люди мають багато спільного і довіряють один одному. Стиль лідерства: лідери мислять як вихователі, можливо, як батьки. Єднальна сутність організації: традиції; обов'язковість і відданість співробітників. Критерії успіху: здоровий внутрішній клімат і турбота про людей. Пріоритети в організації: акцент - на довгостроковій вигоді від вдосконалення особистості. Високе значення надається згуртованості колективу і моральному клімату. Управління найманими працівниками: організація заохочує бригадну роботу, участь людей у бізнесі та згоду. Адхократична культура Динамічне і творче місце роботи. Люди готові "підставляти свої шиї" і йти на ризик. Стиль лідерства: лідери вважаються новаторами і людьми, готовими ризикувати. Об’єднувальна сутність організації відданість експериментування та новаторства. Критерії успіху: виробництво та надання унікальних і нових продуктів і послуг. Пріоритети в організації: підкреслюється необхідність діяльності на передовому рубежі. У довгостроковій перспективі організація робить акцент на зростанні і здобутті нових ресурсів. Управління найманими працівниками: організація заохочує особисту ініціативу і свободу. Корпоративна культура в компанії не буває однорідною. Всередині неї розвиваються субкультури і контркультури. Крім того, на вакантні місця залучається персонал ззовні. Все це призводить до різних форм опору працівників нормам, цінностям і вимогам організації. |