умовні топографічні знаки 500-5000. Електрона версія довідника розроблена за підтримкою спільного українськошведського проекту Створення умов для впровадження
 Скачать 6.39 Mb.
|
|
248(169). Проїжджі частини вулиць із твердим покриттям, залежно від наявності або відсутності на них бортового каменю, зображують: у першому випадку - суцільною лінією, у другому - штриховою. На плані мають бути вказані позначки висот на бортовому камені (якщо він є) і поряд із ним (у вигляді дробу), причому цифри розміщують паралельно південній стороні рамки або осі вулиці. 249(169). Тротуари вздовж вулиць і пішохідні доріжки в парках, на кладовищах тощо, залежно від їхньої ширини, показують у масштабі або позамасштабним знаком. Використання останнього на планах масштабу 1:5000 передбачається у випадку, коли ширина тротуару (або доріжки) менша ніж 5 м, масштабу 1:2000 - менша ніж 2 м. Позамасштабний знак подається двома паралельними лініями (суцільними або штриховими, залежно від наявності бортового каменю) шириною 1мм. Як виняток, на планах масштабу 1:5000 допускається зменшувати ширину до 0,5 мм. При зображенні в масштабі 1:5000 тротуарів, що безпосередньо примикають до проїжджої частини, розділяти їх між собою не потрібно. На планах масштабів 1:5000 та 1:2000 не зображують і низькі огорожі тротуарів. 250(169). Вулиці з твердим покриттям (проїжджої частини, тротуарів, вимощень будинків), як і автодороги, у випадках, передбачених технічним проектом, зафарбовують блідо-рожевим кольором або виділяють крапковою сіткою від коричневої фарби. Вулиці в населених пунктах з розосередженою забудовою або з односторонньою забудовою зображують на топографічних планах як автодороги відповідного класу. 251(170). Для зображення на планах непроїжджих вулиць установлено окремий умовний знак, розміщений на тому їх відрізку, який через особливу крутизну, східчастість, наявність валунів тощо, недоступний для руху транспорту протягом цілого року. Крайні штрихи знака наносять точно на межах непроїжджого відрізка вулиці, а решту - рівномірно між ними через 2 мм. Якщо на цьому відрізку є валуни, що відтворюються в масштабі плану, то найзначніші з них зображують на своїх місцях (див.ум.зн.№321) з розривом штрихів умовного позначення непроїжджого відрізка вулиці. 252(171). Умовним знаком автодоріг без покриття на топографічних планах зображують профільовані з підсипкою дороги, що регулярно ремонтуються (але не мають основи і покриття). Якщо ґрунт таких доріг покращений домішками гравію, щебеню або шлаку, то відповідні ділянки відділяють на плані крапковим пунктиром (перпендикулярним до осі дороги) і характеризують буквеними індексами (див.п.242). Ділянки з домішками інших матеріалів (наприклад, піску або черепашнику), а також укріплені в’яжучими речовинами на топографічних планах не зображують. Ширину проїжджої частини автодороги без покриття підписують приблизно через 15 см, передусім у місцях, де профільоване полотно має домішки. 253(171). При зображенні автодоріг без покриття потовщену лінію розміщують із східного і південного боку умовного знака. Якщо напрям дороги на місцевості змінюється, то порядок відтінення лінії повинен зберігатися до найближчого населеного пункту або перетину з іншою автодорогою. Потрібно також узгоджувати зображення цих доріг по рамках суміжних планів. 254(172). До автодоріг з дерев’яним покриттям (по верху основи із поперечних колод або шпал) відносяться такі, що мають суцільний настил або роздільне полотно у вигляді колії (лежневі дороги). Для їх розрізнення на планах в останньому випадку вздовж траси дають пояснювальний підпис колійний або кол. Якщо ці дороги на значній території є єдиними, то слід показувати на плані їхню ширину з оформленням залежно від характеру спорудження полотна, згідно з варіантами, передбаченими для автодоріг з покриттям (див. п.п. 246, 247). Умовним знаком автодоріг із дерев’яним покриттям зображують також торцеві бруківки з дерев’яних шашок або пластин, покладенних на шар піску. 255(173). Ґрунтовими дорогами вважаються непрофільовані, що не мають закріпленої земляної основи і будь якого покриття, та дороги, що ремонтуються нерегулярно. На топографічних планах ґрунтові дороги розділяють за їхніми умовними позначеннями на путівці, польові та лісові. Оскільки ці дороги зображують на планах двома паралельними різними лініями: одна – суцільна, друга - штрихова, то при їх зображенні потрібно керуватися тим самим правилом відтінення, що застосовується при зображенні автодоріг без покриття (див.п.253). 256(173). Знаки ґрунтових доріг, а також стежок, у місцях їх перетину між собою і при підході до автомобільних доріг та рамок планів зображують з таким розрахунком, щоб перехрещувались або поєднувались одна з одною ланки, а не інтервали штрихових ліній. При цьому, допускається зміна довжини ланок відповідних умовних знаків. 257(173). Путівці - це накатані дороги, що служать для сполучення між собою населенних пунктів, або сполучення цих пунктів з залізничними станціями, пристанями, автодорогами з покриттям тощо. Якщо на місцевості вони є єдиними дорогами, по яких можливий проїзд (наприклад, через болото, ліс тощо), то їх зображення супроводжують характеристикою ширини (до десятих часток метра). У випадках, коли на планах масштабів 1:500 та 1:1000 потрібно відділити путівець від польових і лісових доріг, передбачається використання пояснювального підпису путівець. 258(173). Польові і лісові дороги це ґрунтові дороги, що використовуються автогужовим транспортом сезонно, головним чином під час польових сільськогосподарських робіт і лісозаготівель. Позначенням польових і лісових доріг рекомендується показувати на планах і деякі другорядні, погано наїжджені путівці. 259(174). Всі автомобільні дороги, що споруджуються, зображують на планах відповідними умовними знаками, але з розривами в 1 мм через кожні 8 мм зображення траси з підписом спорудж. Якщо дорогу споруджують по вузькому насипу, що співпадатиме зі знаком самої дороги (її частини), то штрихи, що позначають насип, потрібно розміщувати так, щоб вони лягали на ланки пунктирної лінії, а не на інтервали. Такий метод дозволяє відрізняти на плані дороги, що споруджуються на вузькому насипу, від діючих, котрі зображують з використанням штрихового пунктиру (див.п.263). Зображення доріг, що споруджуються у виїмках, це не стосується, оскільки їхні бровки проектують на плані на достатній відстані від траси. 260(175). До важкопроїжджих ділянок на автодорогах відносяться розбиті, з ямами і в цілому давно не ремонтовані ділянки доріг, на путівцях - ділянки через заболочені місця, піщані масиви, кам’янисті розсипи та з великою крутизною. В районах, де основними шляхами сполучення є ґрунтові польові й лісові дороги, потрібно показувати їх важкопроїжджі ділянки. Для передачі останніх на планах зображення всіх автодоріг дають з розривами ( в 1 мм через кожні 4 мм) однієї із двох лінії, що передають проїжджу частину дороги. Відповідно для всіх ґрунтових доріг передбачається зображення на планах важкопроїжджих ділянок поперечними крапковими пунктирами, між якими вздовж лінії дороги наносять підпис важкопроїжд. 261(176). В заболоченій місцевості ділянки автодоріг без покриття і ґрунтових доріг нерідко закріплені фашинами, гатями і греблями. Фашини - це в’язанки хмизу, покладені на поздовжні лежні і притиснуті жердинами; хмиз поверх засипають землею або піском. Гатями називають суцільні настили із колод, розміщених по хмизу або жердинах. Греблі - невисокі насипи із грунту, каміння і піску. У ряді випадків ці примітивні споруди на дорогах мають місцеві назви, наприклад, настил. Ці об’єкти на топографічних планах зображують одним загальним позначенням. Для розмежування зі звичайними насипами ділянки з фашинами, гатями, греблями, настилами тощо супроводжують на планах відповідними пояснювальними підписами. 262(177,178). Зображення на топографічних планах доріг по насипах, дамбах і доріг у виїмках характеризуються рядом особливостей щодо поєднання позначень цих та інших об’єктів. При їх показі на планах керуються не тільки самими умовними знаками, але й додатково наведеними в таблиці прикладами. Цензи, що регламентують зображення подібних споруд залежно від розмірів, наведено в п.222, зображення укосів, насипів, дамб і виїмок по дорогах - у пп.457, 458, порядок відбору і нанесення їх висотних позначок - у п.459. 263(177,178). Насипи – це, в основному, дорожньо-транспортні споруди, а дамби (як насипні, так і намивні) – це, як правило, гідротехнічні споруди для захисту низького узбережжя від затоплення. Тому дамби мають більш капітальну будову і достатньо широку вершинну поверхню, по якій можуть бути прокладені дороги повного поперечного профілю. При показі прокладених по насипах і дамбах ґрунтових доріг (путівців, польових і лісових), зображених з використанням пунктирних ліній, штрихи знака насипів наносять проти ланок або проти інтервалів позначення дороги (на відміну від зображення дороги, що споруджується, див.п.259). Зображення на топографічних планах ділянок доріг різних класів у виїмках також слід виконувати відповідно до наведених зразків суміщення їхніх умовних знаків. Для повноти показу на планах виїмок виняткове значення має зображення стану (збереженості профілю) придорожніх канав-кюветів. При цьому необхідно керуватися правилами п.241. 264(179). Номери автодоріг проставляють у рамках прямокутника, розміщеного на планах через кожні 12-15 см. При нанесенні буквених індексів доріг потрібно враховувати таку градацію: Е – міжнародні, М - магістральні, Р – регіональні, Т– територіальні. 265(180). На топографічних планах показують тільки ті зупинки автобусів і тролейбусів, які розміщені поза населеним пунктом. Основа їх умовного знака повинна бути з того боку позначення шляху, з якого зупинка є фактично. Якщо зупинки у протилежних напрямках дороги розміщені по обидва його боки одна проти одної, то достатньо нанести знак однієї з них. Різні об’єкти на обладнаних зупинках (наприклад - розширення автодоріг, павільйони, навіси для пасажирів (див.ум.зн.№37)), показують відповідними умовними знаками з урахуванням пояснень, наведених у пп.75,77. На автодорогах вищих класів крім обладнаних зупинок є ще і постійні стоянки для автотранспорту у вигляді огороджених площадок із твердим покриттям, із службовими будівлями і невеликими технічними спорудами - естакадами для огляду і дрібного ремонту автомашин (див.ум.зн.№184). 266(181). Пости регулювальників руху на автомобільних дорогах зображують на топографічних планах усіх масштабів із зазначенням матеріалу, з якого вони споруджені, та підписом п.ДАІ. Будки регулювальників зображують на планах масштабів 1:2000 - 1:500 особливим умовним знаком. 267(182). Світлофори на стовпах на автодорогах наносять тільки на плани масштабів 1:1000 і 1:500 за додатковими вимогами. Такі обмеження передбачені і для зображення опор контактної мережі тролейбусних ліній з поділом цих опор за матеріалом, з якого вони споруджені, та за конструкцією. 268(183). До обладнання доріг входять кілометрові знаки (стовпи або камені), покажчики напряму і поворотів доріг, назв населених пунктів та річок, ремонтних і медичних пунктів, кафе, кемпінгів, готелей, арок при в’їзді на територію областей, районів тощо. Кілометрові знаки на автомобільних дорогах, а також на залізницях показують усі, а в разі відсутності у цій місцевості інших орієнтирів передбачено біля зображення цих знаків проставляти також підпис кілометражу. Для дорожніх знаків передбачено різні позначення: коли вони не виражаються в масштабі плану - один знак, а коли виражаються - інший, причому із зображенням стовпів (як і арок на автодорогах) з поділом за матеріалом, з якого ці стовпи споруджено (див.ум.зн.№86-88). 269(183). Дорожні знаки на планах масштабів 1:5000-1:2000 при значному їх навантаженні та наявності на місцевості більш значних орієнтирів, можна показувати вибірково. Положення кожного дорожнього, кілометрового та інших знаків на планах фіксують якомога точніше, а самі позначення цих об’єктів зображують з розрахунком забезпечення найбільшої наочності їх показу (переважно витягнутими вздовж дороги). 270(184). Зображення естакад для ремонту автомобілів за їх зовнішнім контуром можливе тільки на планах у масштабах 1:500-1:2000. При цьому, стрілку умовного знаку (напрям руху автомобілів) розміщують у середині контуру, а сам знак супроводжують скороченим підписом ест. У масштабі 1:2000 стрілку розміщують поряд із зображенням естакади. На планах масштабу 1:5000 зображення естакад для ремонту автомобілів не вимагається. 271(185). Підземні переходи під вулицями, автомобільними дорогами і залізницями (пішохідні тунелі) зображують на топографічних планах пунктирною лінією, яка позначає сам перехід, і умовними знаками входів у тунелі. Враховуючи особливості входів на місцевості, їх можна зображувати наступним чином: відкритим входом зі сходами вниз, закритим входом у підземну частину будинку (див.ум.зн.№26), поєднанням того чи іншого з цих двох знаків з буквеним індексом М (коли підземний перехід під вулицею або дорогою є одночасно входом на станцію метрополітену). При наявності біля входів у підземні переходи парапетів (низьких загороджуючих стінок) їх зображують відповідним умовним знаком, що відповідає масштабові плану (див.ум.зн.№253). 272(186). Сходи для підйому вгору, на насип, дамбу або міст показують відповідно до їх розміщення та орієнтування на місцевості, а на планах масштабів 1:2000-1:500, крім того, з точним показом кожного сходового маршу і з’єднуючих площадок. 273(187). При зображенні на топографічних планах лотків постійного використання (для переміщення лісу або інших матеріалів з крутих схилів), їхні умовні знаки потрібно орієнтувати відкритим боком проти напряму схилу. 274(188). Селеспуски - споруди для пропуску грязекам’яних потоків – характеризуються, як правило, такими обрисами, які наведено в зразках їх умовних знаків, але можуть мати й іншу будову і розміри (бути не в середині улоговини, а біля її краю - упритул до гірського схилу тощо). Все це має бути відображено відповідно до масштабу плану в поєднанні з пояснювальним підписом селеспуск. 275(189). В’ючні та пішохідні стежки зображують на топографічних планах однаково (по групах масштабів), але для в’ючних передбачено пояснювальний підпис. Як правило, в’ючні стежки непридатні для автогужового транспорту. Однак деякими з них рух транспорту все ж можливий, що при наявності точних відомостей має бути відображено на плані відповідним підписом уздовж стежки: наприклад, можливий проїзд на автомобілях. Пішохідні стежки на топографічних планах масштабів 1:5000 та 1:2000 показують вибірково, в першу чергу потрібно зображувати стежки, які в цьому районі є єдиними шляхами сполучення (зв’язують окремі будівлі з автодорогою, пересікають болото, хребет, долину річки тощо). 276(189). Ділянки гірських стежок на штучних карнизах передають на планах масштабів 1:5000 та 1:2000 особливим позамасштабним знаком. Якщо ці карнизи мають довжину 20 м і більше в масштабі плану 1:5000 та довжину 10 м і більше в масштабі плану 1:2000, їх зображують двома відповідними знаками, розміщеними на початку і в кінці карнизу. Між ними проводять суцільну лінію завтовшки 0,3 мм. На планах масштабів 1:1000 та 1:500 ділянки стежок на карнизах зображують без використання окремого знака, як звичайні стежки, але в поєднанні з пояснювальним підписом шт. карниз. 277(190). На топографічних планах прогони для худоби зображують з огорожами або без них. У першому випадку огорожі зображують згідно з варіантами умовних знаків №402 і 403; у другому - безперервним крапковим пунктиром, що відповідає краям витопканої худобою смуги. Зображення прогонів для худоби, які не передаються по ширині в масштабі (переважно 1:5000), супроводжують характеристикою до десятих часток метра. Наявність на прогоні для худоби твердого покриття фіксують на планах буквеними індексами (див.п.242), які розміщують поряд з підписом прогін, посеред смуги. 278(191). Берегові лінії річок та озер на топографічних планах масштабів 1:5000 і 1:2000, як правило, зображуються відповідно до їхнього положення на місцевості в межень, тобто в період із найбільш стійким низьким рівнем води. На планах масштабів 1:1000 і 1:500 берегові лінії наносять за їхнім положенням на місцевості в момент зйомки. Берегові лінії водосховищ показують по лінії їх нормального підпірного горизонту (НПГ). Якщо у водосховищі рівень води встановився нижче проектної позначки і залишається в тому самому положенні упродовж кількох років, то за берегову лінію приймають лінію фактично досягнутого рівня. Для водосховищ зі змінним горизонтом води, який не досяг рівня НПГ, береговою прийнято вважати лінію, яка відповідає середньому багаторічному рівню цього водосховища, визначеному за матеріалами гідрометеослужби. В обох випадках показу на плані підлягає і проектний рівень НПГ, але вже іншим умовним знаком (див.ум.зн.№222, п.319). 279(191). Береговою лінією морів без припливів (а також з припливами висотою менше 0,5 м) вважається лінія, яка відповідає середньому багаторічному рівню моря; у процесі топографічних робіт вона може бути зображена при спокійному стані акваторії - по лінії урізу води, при хвилюванні - по лінії прибою. 280(191,192,194). Берегові лінії водотоків та водойм поділяють на три групи, які зображуються різними позначеннями: 1) постійні та визначені; 2) невизначені, тобто постійні, але з нечіткими або часто змінюваними обрисами; 3) непостійні - притаманні річкам, озерам та ставкам, які мають воду тільки частину року, але характеризуються достатньо чіткою межею між берегом та руслом. Постійні і визначені берегові лінії зображують на планах суцільними, решту - штриховими пунктирними лініями. При зображенні водотоків як з невизначеними, так і непостійними береговими лініями в міру наближення до верхів’я, довжину штрихів кожного з умовних знаків поступово зменшують приблизно до двох третіх від розмірів, наведених у таблицях. |