умовні топографічні знаки 500-5000. Електрона версія довідника розроблена за підтримкою спільного українськошведського проекту Створення умов для впровадження
 Скачать 6.39 Mb.
|
|
281(193). Позначки урізів води на планах масштабів 1:500 – 1:1000 показують за їх фактичними визначеннями на дату зйомки. На планах масштабів 1:2000 – 1:5000 позначки урізів води, як правило, приводять до середнього меженного рівня. За додатковими вимогами, може передбачатися комбінування цих позначок у вигляді подвійного умовного знака. Дата біля позначки урізу води повинна включати число і місяць вимірів; рік показують тільки тоді, коли зйомку цієї трапеції виконують упродовж двох або більше календарних років. При одночасній зрізці рівня води в межах всієї території зйомочних робіт біля позначок урізу за східною стороною рамки кожного плану розміщують підпис про виконання цієї роботи. Приведені позначки урізів води потрібні при створенні планів (в масштабах 1:5000 і 1:2000) на значні площі для забезпечення подальшого картоскладання. 282(193). Визначення позначок урізу води виконують, як правило, з точністю до десятих часток метра. Для планів масштабів 1:1000 і 1:500 на ділянки з малими ухилами русел водотоків, за додатковими вимогами, позначки урізів визначають і підписують до сотих часток метра. Позначки урізів води на річках, каналах і канавах необхідно наносити на плани через 10 - 15 см, обов’язково біля рамок, у місцях зі значними змінами в характері русла та біля позначень гідрографічних об’єктів, що мають орієнтирне і господарське значення. На топографічних планах позначку урізу води підписують біля кожної водойми, якщо її площа на планах масштабів 1:5000 і 1:2000 становить 1 см 2 і більше, масштабів 1:1000 і 1:500 - 5 см 2 і більше, а для окремих озер і ставків - незалежно від розмірів. Для водосховищ на річках необхідно давати позначки їх хвостової частини, де підпір води виклинюється. 283(194,195). При зображенні на планах водотоків і водойм з непостійною береговою лінією замість урізів води потрібно наносити позначки, виходячи з вимог пп.282,434. За додатковими вимогами, біля позначок на цих берегових лініях може бути підписана дата їх визначення, яку показують згідно з умовним знаком №193. Для визначення місяців, коли сезонно-пересихаючі або сезонно-водні водотоки та інші водойми мають воду, належить керуватися середніми багаторічними даними матеріалів гідрометеослужби. 284(196-197). Обривисті береги водотоків та водоймищ зображують на топографічних планах з поділом на береги з пляжем, який не виражається в масштабі, береги без пляжу біля річок, проток та заток шириною на плані 1,5 мм і більше та шириною менше ніж 1,5 мм. При показі таких берегів керуються як загальними вимогами зображення обривів (пп.436,437), так і конкретними вимогами стосовно комбінованих зображень обривистих берегів та лінійних елементів гідрографії (див. пп.285-286). 285(196). При зображенні обривистих берегів з пляжем, що не виражаються в масштабі, штрихи позначення обриву наносять з таким розрахунком, щоб між їхніми кінцями та береговою лінією залишалась смуга шириною на плані близько 0,3 мм (за технічними умовами видання планів). 286(197). Обривисті береги без пляжу біля річок, проток та заток шириною на плані 1,5 мм і більше зображуються на топографічних планах такими умовними знаками: - коли відстань від проекції на площину верхнього краю обриву до лінії берега становить 1 мм і більше - двома відповідними лініями з зображенням між ними штрихів позначення обриву; - коли вказана відстань менше 1 мм - однією лінією, яка відповідає суміщеному плановому положенню верху обриву й берега, при цьому, штрихи позначення обриву розміщують по зображенню дзеркала води перпендикулярно лінії берега. На відміну від знаків земляних та скелястих обривів колір штрихів повинен бути зеленим. 287(197). Обривисті береги без пляжу біля річок, проток та заток шириною на плані менше 1,5 мм слід зображувати поєднанням тих самих позначень, що прийняті для берегів із пляжем (див.ум.зн.№196). 288(197). На топографічних планах необхідно підписувати найбільшу глибину кожного берегового обриву (до десятих часток метра), причому при значній його довжині - в декількох місцях. Відповідний підпис дають обов’язково коричневим кольором, що є одним із способів розмежування зображень обривистих берегів без пляжу і з пляжем. 289(198). Обсихаючі берегові смуги по берегах озер і водосховищ із регулярно змінним рівнем води, при ширині тих та інших на плані 2 мм і більше, розмежовують за механічним складом ґрунтів. Якщо передбачається показ на топографічних планах і ґрунтів дна, то останні також поділяють за механічним складом. В обох випадках на плані зображують на блакитному фоні умовні позначення піщаних, мулистих, глинистих, галько-гравійних та валунних (розрізняють за розміром обкатаних уламків порід - див. п.518), черепаш-кових, кам’янистих та скелястих грунтів. При змішаному характері ґрунтів їхні позначення необхідно комбінувати, наприклад, у такому порядку: - знаки мулистих, глинистих, черепашкових та кам’янистих ґрунтів у поєднанні з позначенням піщаного ґрунту дають по крапковому малюнку без змін у прийнятому їх розміщенні; - знаки тих же ґрунтів при взаємному поєднанні наносять розграфленням через один у всіх напрямках, у середньому через 7 мм. 290(198). На топографічних планах при зображенні шельфу передбачається введення в контур ґрунтів дна особливих індексів по перших літерах назв цих ґрунтів (виняток уводиться для галечника - Гк). Якщо вони мають змішаний (складний) характер, то підписують два індекси ґрунтів. 291(198). Ділянки берегової смуги, що не виражаються в масштабі плану (1:5000 або 1:2000), зображують однією або кількома витягнутими в лінію позначками обсихаючих каменів - коли ці ділянки складені твердими породами; позначками пухких порід - коли ці ділянки сформовані відповідними наносами. 292(198). По зображенню на планах берегових смуг в районах, які не мають доріг, при можливості проїзду при малій воді наносять відповідний підпис із зазначенням виду транспорту; наприклад, для берегів водосховищ: При скиданні води у водосховищі можливий проїзд на гусеничному транспорті. 293(199). На топографічних планах при показі водойм із береговими смугами, що осушуються, зображенню підлягають як верхня, так і нижня їхня межа. Верхньою межею є берегова лінія. Нижню межу наносять зеленою суцільною лінією товщиною 0,2 мм. За нижню межу обсихаючої смуги на озерах та водосховищах зі змінними рівнями приймають найнижчий із них за багаторічними спостереженнями. Практично допускається (із застереженням за східною стороною рамки плану) вважати нижньою межею обсихаючої смуги лінію, до якої вода відступала найчастіше за період зйомочних робіт. 294(200). Банками називають мілководні ділянки морського дна, які мають найменші глибини. На топографічних планах їх показують з використанням морських навігаційних карт або матеріалів промірів. Банки великих розмірів зображують з оконтурюванням їхньої площі відповідно до їх місцеположення, а малих розмірів - умовним знаком у вигляді пунктирного кружка. В обох випадках підписують глибину банки, визначену згідно з пп.301,303. 295(201). Камені у водоймах при їх зображенні на топографічних планах розділяють на надводні, підводні та обсихаючі. Надводні камені, розташовані групами, при значній їх кількості показують відбірково, але крайні - обов’язково на своїх місцях. Знак скупчення надводного каміння має чорний колір. При відображенні окремих підводних каменів та окремих обсихаючих каменів обов’язкове використання гідрографічних матеріалів. 296(202). Надводні скелі, залежно від їхніх розмірів та масштабу плану, зображують на топографічних планах відповідно до їх розмірів на місцевості або тим самим позамасштабним умовним знаком, що й малі скелі-останці на суші (див.ум.зн.№312), але з оконтурюванням чорною пунктирною лінією. Висоту надводних скель та інших природних або штучних об’єктів над поверхнею води, визначають: для річок та озер відносно середнього меженного рівня (на планах масштабів 1:1000 та 1:500 - до рівня на момент зйомки), для водосховищ із постійним рівнем, відносно НПГ або фактично досягнутого рівня, для водосховищ зі змінним рівнем – відносно середнього його положення, визначеного із спостережень за ряд років, для морів - відносно їхнього середнього багаторічного рівня (див.пп.278,279). 297(203). Умовний знак скупчення плавнику призначений для зображення нагромаджень стовбурів дерев або іншого рослинного матеріалу, уламків будівель, суден тощо, винесених хвилями на морський берег. Найбільш віддалені від берега скупчення мають відносно стабільний характер і відповідають положенню берегової лінії. Це позначення застосовують також для зображення скупчень плавнику в смузі обсихання на мілководді озер та водосховищ, у заплавах великих річок. Зображення скупчень плавнику не оконтурюють, але крайні значки розміщують відповідно до місцеположення. Загальна їх кількість на певних ділянках плану повинна бути не менше трьох. 298(204). Умовний знак водяної рослинності без поділу за життєвими формами застосовують на топографічних планах універсального призначення; розграфлення при цьому не потрібне. Цим загальним позначенням зображують водорості, водяну трав’яну та мохову рослинність (див.п.299). Зображення на топографічних планах земноводної рослинності регламентується окремо (див.п.501). 299(204-208). Водяну рослинність поділяють на спеціальних топографічних планах на водорості, водяну трав’яну рослинність із плаваючим листям, водяну трав’яну рослинність із зануреним листям та водяну мохову рослинність. Всі відповідні умовні знаки наносять за розграфленням. Із водоростей показують тільки прикріплені до дна, підводного каміння тощо, а також багаторічні їх скупчення у тому місці, де утворюється на воді суцільний рослинний покрив. Зображення водоростей, що мають промислове значення, слід супроводжувати підписом, що характеризує їхню родову назву (наприклад, анфельція, ламінарія). Водяну трав’яну рослинність із плаваючим листям (ряска, латаття тощо) із зануреним листям (рдесник, зостера тощо) зображують, якщо вона рік у рік виростає на тій самій ділянці стоячої водойми або водотоку, утворюючи "підводні луки". У випадках, якщо ці рослини одночасно мають листя занурене, плаваюче та надводне, - їх необхідно зображати знаком трав’яної рослинності з плаваючим листям. Водяна мохова рослинність притаманна тільки прісноводним басейнам. Як правило, вона приурочена до їх дна, рідше - до підводних частин берегових схилів. Нерухомі мохові килими на поверхні води можуть бути зображені умовним знаком звичайної мохової рослинності, але на блакитному фоні водного простору. 300(209). Підводні плантації зображують на топографічних планах єдиним умовним знаком, незалежно від того, які тварини або рослини культивуються. Разом з тим, біля контуру кожної плантації дають пояснювальний підпис, який характеризує її призначення. Наприклад, біля контуру плантацій з розведенням молюсків - устриці, гребінці, мідії; риб - рибники вугра, рибники окуня; водоростей - мор. капуста тощо. 301(210-211). При зображенні дна значних водойм ізобатами та позначками глибин за початковий їх рівень вважають: для великих річок і озер - середній меженний рівень; водосховищ, які досягли рівня НПГ і не досягли його, але із стабільним положенням горизонту води - рівень останнього; водосховищ з непостійним рівнем води (сезонні коливання, періодичні попуски води) - найнижчий із визначених за період спостережень; приливно- відливних морів - найнижчий теоретичний рівень (див. п. 293). 302(210). При зображенні ізобатами характеру дна водойм необхідно керуватися загальними підходами щодо зображення рельєфу земної поверхні. 303(211). Позначки глибин водойм підписують на планах, як правило, до десятих часток метра при глибині акваторії менше 20 м, до півметра - при глибині 20 - 50 м і до цілих метрів – при глибині 50 м і більше. Кількість позначок повинна бути приблизно 20 на 1 дм 2 ; при їх розміщенні необхідно враховувати особливості рельєфу дна. 304(212). При зображенні дна великих річок, озер, водосховищ і морів (у зоні шельфу) горизонталями і позначками абсолютних висот за початковий їх рівень вважають нуль Кронштадтського футштока. Відповідні кількісні характеристики форм рельєфу, які находяться нижче цього рівня, підписують на планах зі знаком мінус. При застосуванні горизонталей і позначок абсолютних висот для зображення дна водойм належить враховувати вимоги тих пунктів, які регламентують зображення рельєфу суші (див.пп.424-433). У даному випадку коричневі лінії горизонталей проводять на блакитному фоні водного простору. 305(213). Річки і струмки на топографічних планах зображують в одну або дві лінії, залежно від їх ширини в масштабі плану. Водотоки, які зображують в одну лінію, показують із поступовим її потовщенням від витоку до гирла в межах 0,15 – 0,5 мм. Умовний знак водотоків у дві лінії використовують, коли ширина їх в масштабі плану становить (разом з береговими лініями) 0,5 мм і більше. На планах масштабу 1:5000 двома лініями зображують річки і струмки шириною русла від 2,5 м і більше, масштабу 1:2000 - від 1 м і більше, масштабів 1:1000 і 1:500 - практично всі постійні водотоки. 306(214). Серед характеристик водотоків на топографічних планах поряд з урізами води (див. п.п.281,282) показують напрямок та швидкість течії, ширину і глибину русла, а також склад ґрунту дна. За додатковими вимогами, водотоки із забрудненою водою можуть супроводжуватися відповідними підписами після їх назви; наприклад, струм. Ярий (забрудн.). Напрямок течії води показують стрілкою; при достатній ширині водотоку - на фоні дзеркала води, при недостатній – вздовж русла. Цей знак необхідно застосовувати для всіх водотоків з вираженим руслом – постійно-водних, сезонно-водних, сезонно-пересихаючих. Швидкість течії підписують тільки при зображенні водотоків у дві лінії. Середня швидкість течії води визначається на основі гідрометричних матеріалів або фактичних визначень у процесі топографічної зйомки, які виконуються, як правило, в межень (для планів масштабів 1:1000 і 1:500 одноразового використання допустимо і на момент зйомки). Характеристики напрямку і швидкості течії необхідно показувати на планах через кожні 10 - 15 см, причому обов’язково біля верхів’я, біля перепадів (вище і нижче гребель, порогів, водоспадів) гирла приток і біля рамок плану. 307(214). Позначки ширини водотоків у метрах обов’язково показують при зображенні постійно-водних річок і струмків на планах масштабів 1:5000 і 1:2000; на планах масштабів 1:500 і 1:1000 ширина водотоків може бути визначена безпосередніми вимірами на плані. За додатковими вимогами, характеристику ширини водотоків підписують також і на планах масштабів 1:1000 і 1:500 з точністю до десятих часток метра. Визначення ширини водотока, як і положення його берегової лінії, здійснюють, як правило, при меженному рівні водотоку (див. п. 278). 308(214). Глибини річок та струмків визначають шляхом вимірів у найглибшому місці створу з точністю до десятих часток метра. Відомості про глибини судноплавних річок необхідно брати з лоцманських карт. Ґрунт дна водотоків класифікують на топографічних планах на такі типи: кам’янистий (нерівні виходи скельних порід, великі камені) - К; твердий (галька, рівний моноліт, щільна глина) -Т, піщаний щільний - П, в’язкий (в’язкий глинистий, в’язкий піщаний, в’язкий мулистий) -В. 309(215). Водотоки з чергуванням пересихаючих та постійно-водних ділянок річок зображують відповідно - переривчастими та суцільними позначеннями берегових ліній, а плеса і озерця з водою зображують із замиканням на кінцях. Блакитне забарвлення суцільне по всьому водотоку. 310(216). Умовний знак зникаючих ділянок річок і струмків застосовують тоді, коли на місцевості є які-небудь ознаки, що дозволяють визначати їх місцезнаходження. Якщо таких ознак немає, ділянки видимого водотоку з’єднувати пунктиром не потрібно (наприклад, при вході водотоку в карстовому районі глибоко під землю з наступним виходом через кілька кілометрів). 311(217). На топографічних планах необхідно показувати водоспади (ділянки падіння води з уступу), що властиві гірським річкам та струмкам, а також протокам між озерами, які знаходяться на різних рівнях. Тимчасові водоспади безруслових потоків талих і дощових вод на топографічних планах не показують. Водоспади шириною менше 2 мм у масштабі плану зображують поперечною рискою, а більшої ширини - знаком обриву, лінія якого повинна повторювати конфігурацію гребеня уступа, а орієнтовані за течією штрихи мають відповідати довжині проекції уступу на площину. Знаки водоспадів супроводжують пояснювальним підписом вдсп. Крім того, вище і нижче водоспаду підписують позначки урізів води в межень, які хоч і не входять до його умовного позначення, але є важливим елементом характеристики водоспадів. Якщо для розміщення позначок урізів на вузьких водоспадах на плані недостатньо місця, замість цієї характеристики підписують висоту падіння води (до десятих часток метра). 312(218). Пороги на річках - це виходи твердих корінних порід або великі валуни, принесені льодовиком, гірськими лавинами тощо. На топографічних планах пороги зображують, поділяючи їх за шириною і довжиною; умовний знак супроводжують пояснювальним підписом поріг або пор. Малі пороги на річках, ширина яких на плані менше 2 мм, а довжина не виражається в масштабі, зображують однією рискою поперек русла. Пороги вузькі, але великої протяжності - декількома рисками, крайні з яких наносять точно на своєму місці, а проміжні - більш- менш рівномірно через 1,0-1,5 мм. Пороги шириною 2 мм і більше в масштабі плану зображують як ланцюг каменів трикутної форми. При значній довжині порожистої ділянки знаки розміщують на всій її площі, але при цьому верхні і нижні (по течії) ряди повинні показувати межу ділянки, а решту порогів наносять з урахуванням їх розташування на місцевості. Якщо пороги на широкій річці перекривають водотік не повністю, а тільки частину його поперечного профілю, то цю особливість належить відобразити на плані. Зображення порогів супроводжують позначками урізів води (за аналогією з водоспадами - див. п.311). |