умовні топографічні знаки 500-5000. Електрона версія довідника розроблена за підтримкою спільного українськошведського проекту Створення умов для впровадження
 Скачать 6.39 Mb.
|
|
111(63). Газові факели на нафтопромислах, запалені з метою знищення попутного газу, зображують на топографічних планах, якщо вони розраховані на функціонування строком не менше одного року (за даними управління промислами). 112(64). При зображенні на топографічних планах усіх масштабів башт та щогл радіо- й телевізійного призначення, радіорелейних вишок та ретрансляторів використовують один загальний умовний знак. Кружок знака повинен відповідати центрові споруди на місцевості. Саму споруду зображують з поділом за конструкцією та матеріалом, з якого її споруджено, зокрема, якщо на опорах, то у відповідності зі знаками №86-88, а якщо монолітна, то застосуванням пояснювального підпису бет., ЗБ (тобто залізобетонна башта) тощо. Для цих об’єктів підписують скорочену характеристику їх призначення, наприклад, телевіз., радіорел., а для тих, що мають висоту 50 м і більше, - також їх висоту в цілих метрах. 113(65-69). На ділянках добування твердих корисних копалин гірничі виробки представлені шахтами з переважно вертикальними стовбурами, меншими за розмірами шурфами (як правило, також вертикальними) і штольнями, що прокладені в похилому чи горизонтальному напрямку. На топографічних планах зображують, як правило, тільки ті об’єкти, що знаходяться безпосередньо на земній поверхні – надшахтні будівлі або устя стовбурів (з копрами чи без них), а також транспортні споруди, лінії електропередачі, склади матеріалів, відвали тощо. За додатковими вимогами зображують і підземні виробки (нанесенням контуру і підпису у ньому). 114(65-69). Надшахтні будівлі зображують на топографічних планах так само, як інші будівлі виробничого призначення (п.104), але з пояснювальним підписом про характер добування (шах.вуг., руд., фосф. тощо), а за наявності планових даних та графічних можливостей – із розміщенням умовного знака устя шахтного стовбура у відповідному місці загального контуру будівлі. 115(65-69). Устя шахтних стовбурів та експлуатаційні шурфи зображують різними позначеннями залежно від характеру їх поперечного профілю – круглого чи прямокутного (на планах масштабів 1:500 та 1:1000 – з урахуванням орієнтування устя на місцевості). Всі шахтні стовбури, шурфи та штольні поділяють на діючі і недіючі, причому для показу їхнього устя передбачені відповідні умовні знаки, що різняться між собою. 116(65-69). Шахтні стовбури поділяють на основні – експлуатаційного і транспортного призначення, опускання та піднімання людей та допоміжні – вентиляційні, водовідливні, розвідувальні тощо. В окремих випадках, коли стовбур шахти прокладено не вертикально, а похило, за додатковими вимогами, біля знака устя дають підпис похил. чи пх. 117(65-67). Над устями шахтних стовбурів (головним чином основних), що знаходяться поза будинками, інколи споруджують копри, які являють собою споруди у вигляді башти чи вишки (подібно до зрізаної піраміди ) для розташування піднімальних пристроїв. Копри не виділяють умовним знаком, а дають підпис копер або коп., вказують матеріал, з якого його споруджено, та висоту в метрах, якщо вона 50 м і більше. 118(70). Обвалені устя шахтних стовбурів, шурфів та штолень зображують на планах одним загальним знаком із підписом глибини ями до десятих часток метра і, на відміну від інших ям, з підписом шахт., шурф або шт. 119(71). Знаки усть пошукових геологічних шурфів при відсутності на плані місця можна зменшувати. Біля знака підписують позначку земної поверхні, а за додатковими вимогами – його порядковий номер. Позначка повинна відповідати південно-східному кутові умовного знака шурфа. 120(72-74). До комплексу об’єктів геологорозвідувального призначення, які підлягають зображенню на топографічних планах поряд з устями окремих, переважно великих шурфів (див.ум.зн.№71), входять лінії менших за розмірами шурфів (свердловин), що оконтурюють яку-небудь зону, а також геологічні канави та розчистки. Якщо ці шурфи (свердловини) розташовані на такій відстані один від одного, що всі їх зобразити на планах масштабів 1:5000 і 1:2000 неможливо, то наносять кружки, діаметром 1 мм із відстанню між ними 4 мм, з’єднують їх потовщеною лінією і супроводжують пояснювальним підписом геол. 121(72-74). Лінійні об’єкти геологорозвідувального призначення (канави, траншеї, лінії шурфів тощо) зображують в масштабі плану. За додатковими вимогами вздовж них можуть бути підписані номери і рік виконання геологорозвідувальних робіт: наприклад, геол. №14, 1993. Геологічні розчистки поверхневих гірничих порід зображують на топографічних планах у масштабі пунктирною лінією з пояснювальним підписом: геол.розч. 122(73,74). Свердловини – вузькі гірничі виробки круглого профілю, які пробурюють під будь-яким кутом, складаються з устя (з колонкою і засувкою) на поверхні землі, стовбуру і днища забою. На топографічних планах фіксують номери свердловин (всіх, що експлуатуються, за додатковими вимогами – решти, див. п.123) і абсолютні позначки безпосередньо біля устя. Крім того, усі свердловини поділяють на свердловини глибокого буріння і глибиною менше 500м, що показується різним діаметром умовного знака. Заглушені свердловини (в тому числі і покинуті) незалежно від їх глибини, виділяють підписом загл. 123(73). На топографічних планах свердловини класифікують за їх призначенням на розвідувальні – переважно для геологічних потреб, експлуатаційні – для видобування газу, нафти та інших рідинних корисних копалин, додаткові – спостережні, вентиляційні, водовідливні тощо. Біля зображених на планах розвідувальних свердловин розміщують скорочений підпис розв. (у деяких випадках геол.), біля експлуатаційних – газ., нафт. тощо, біля допоміжних, які виконували функцію розвідувальних, але ще не здані в експлуатацію, заглушених і невідомого призначення – бур. (див. також пп.120 і 394, 395, 397). 124(74). Якщо при кущовому розташуванні свердловин можна зобразити тільки деяку їх частину, то обов’язково позначають крайні свердловини, а між ними – штриховий пунктир. “Кущ свердловин” супроводжують на плані одним підписом, у чисельнику якого розміщують буквені індекси, які характеризують призначення свердловин (н – видобування нафти, г – видобування газу), і номери, а в знаменнику – позначку землі біля першої із свердловин у цьому кущі. 125(75). Умовним знаком відвалу на топографічних планах показують насипні споруди (на ділянках розробки надр, біля деяких заводів, електростанцій і підприємств комунального господарства), утворені в процесі складування пустої породи, некондеційних корисних копалин або промислових відходів. Відвали біля шахт називають териконами. Розрізняють одно- і багатоярусні, плоскі, конусні, хребетні і секторні терикони, що необхідно показувати при зображенні їхньої форми та структури на топографічних планах. Транспортери, дороги, трубопроводи та інші об’єкти на відвалах, що стабілізувались, рослинність (включаючи трав’яну), показують як звичайно. При зображенні горизонталей у межах териконів слід керуватись п. 424. 126(75). Коли на відвал продовжує надходити пуста порода, промислові відходи тощо, що обумовлює зміни його обрису, зображення відвалу може бути обмежено загальним контуром його основи, особливим знаком вершин, які виділяються (якщо вони є), і декількома висотними позначками (з фіксуванням дати їх визначення). Нанесення останніх регламентується в тому порядку, що і для укосів (див. п. 459). Відповідно потрібно показувати і відвали, що є в стадії рекультивації, тобто розрівнювання, планування під спортивні споруди, озеленення тощо. При зображенні відвалів доцільно давати пояснювальні підписи: у першому випадку - зрост.відв., зрост.тер. тощо, у другому - рекульт.відв.; складених із спресованої золи - відвал попелу тощо. 127(76). Відкриті розробки твердих корисних копалин залежно від їхньої потужності (товщини пласта) і характеру залягання, а також від характеру місцевості здійснюють як кар’єрним (переважно при добуванні вугілля, рудних та нерудних копалин), так і іншими відкритими способами. До останніх відносять, наприклад, відкриті соляні розробки на берегах морів і дражні полігони на розсипних родовищах. Всі ці розробки зображують на топографічних планах по контурах фактично освоєних площ. При інтенсивному характері робіт, які зумовлюють швидкі зміни контурів, штрихування їх умовного знака доцільно давати із суттєвою розрядкою (як і біля укосів - див. п. 458). Біля зображення розробок підписують найменування корисних копалин, що видобуваються. Для недіючих розробок передбачається скорочений пояснювальний підпис нед., який проставляють у дужках після назви матеріалу добування або після назви типу розробки (наприклад, полігона). 128(76). При зображенні кар’єрів додатково підписують їхню глибину до десятих часток метра, а для значних за розмірами - позначку дна, основних ярусів і верхнього краю в точках, які мають орієнтирне значення. В середньому абсолютна позначка має бути показана на кожні 3 - 4 см 2 зображення кар’єру. Будинки, споруди та дороги в кар’єрах, що призначені для тривалого використання, зображують на топографічних планах як звичайно. Об’єкти тимчасового призначення, а також приготовлені до транспортування матеріали добування, відвали вийнятої породи і залишки рослинного покриву на топографічних планах не зображують. На топографічних планах при зображенні діючих кар’єрів горизонталі не показуються (на відміну від недіючих). 129(76). Добування солі на морських узбережжях і берегах солоних озер в основному здійснюють відкритим способом. Для цього на площі добування прокладають водовідвідні канали і ділять системою валиків на ряди солеосадових басейнів. Одночасно з нанесенням на плани загального контуру, каналів і валиків біля зображення розміщують підпис: соляні розробки (скорочено: сол.розр.). Місця виходу на поверхню самосадної солі, що не розробляються, підлягають зображенню на топографічних планах згідно з п. 530. 130(76). Дражні полігони (попередньо розчищені і обводнені площі розсипних родовищ корисних копалин) утворюються за допомогою плавучих гірничо-збагачувальних споруд - драг. На вільних місцях контурів полігонів умовним знаком зображують всю ситуацію в їхніх межах, а саме: штучні форми рельєфу - відвали, уступи та вали, водойми, протоки та канави (рови), греблі, лінії розвідувальних шурфів тощо. На вільних місцях контурів розташовують відповідні підписи, переважно у повній формі (дражний полігон). 131(77). Торфорозробки промислового призначення зображують у масштабі на всіх топографічних планах. Незначні ділянки торфорозробок для сільськогосподарських потреб на планах масштабу 1:5000 зображують позамасштабними умовними знаками. При значній площі торфорозробок зображують канави, що оконтурюють їх зовнішні межі, магістральні канави для відводу води та основні канави з валиками. Осушувальні канави, які називають картовими, тимчасові виробничі об’єкти, рослинність та заболочені ділянки в межах торфових розробок не зображуються. Рельєф поверхні відпрацьованих торфорозробок можна зображувати горизонталями (див.п.424) за додатковими вимогами. Усередині контурів торфових розробок або поряд з ними (переважно на планах м-бу 1:5000) розміщують підпис, який характеризує спосіб добування торфу: фрезерний, екскаваторний: скорочено - торф. розр. (фрез.), торф. розр. (екскават.) тощо. 132(78). Нафтові колодязі з різними простими пристроями для піднімання нафти з близьких до поверхні шарів на топографічних планах зображують єдиним умовним знаком, для недіючих - із додатковим підписом нед. На топографічних планах масштабів 1:1000 і 1:500 значну частину цих колодязів можна передавати в масштабі, що зумовлює необхідність їх зображення за фактичними розмірами (як і для підйому води - див.ум.зн.№275-277). Недіючі (завалені) колодязі зображують умовним знаком ям штучного походження, але зі збереженням підпису нафт. 133(79). Для зображення природного виходу нафти на поверхню землі в таблиці передбачено два різні умовних знаки, які застосовують з урахуванням характеру виходів (точкове джерело чи пластове просочування на площі) та їх показ в цьому масштабі. Умовний знак для позамасштабного зображення виходу нафти орієнтують униз за нахилом ділянки місцевості, а виходи нафти, які виражаються в масштабі, - перпендикулярно південній стороні рамки плану. В обох випадках умовні знаки супроводжують підписом нафта, обов’язково в повній формі. 134(80). Наземні нафтозбірні ємкості у вигляді відкритих обладнаних басейнів (комор) і обвалованих нафтових ям на всіх топографічних планах зображують у масштабі з викресленням їх контурів за фактичними розмірами суцільною чорною лінією і заповненням - вертикальною потовщеною штриховкою. Крім того, для планів масштабу 1:5000 передбачено позамасштабний знак малих нафтових басейнів та ям зі скороченним підписом нафт. 135(81). Баки та цистерни для пального, газгольдери (стальні місткості для газу) зображують на топографічних планах масштабів 1:500-1:2000 за розмірами і формою кожного з них і супроводжують пояснювальним підписом (наприклад, цист. і додатково нафт.) та зображенням опор. На топографічних планах масштабу 1:5000 деякі з цих об’єктів можуть бути передані в масштабі, а для інших слід застосовувати позамасштабні умовні знаки. У зображеннях баків та газгольдерів (як правило, вертикальних циліндричних і рідко - кулястих) зафарбовують верхню половину знака, а в горизонтальних або трохи нахилених - верхню або праву половину знака (якщо цистерна витягнута уздовж південної сторони рамки). 136(81). Баки та цистерни для кислот, хімічних добрив та інших хімічних речовин зображують за їхними фактичними розмірами (для планів масштабу 1:5000 передбачено і позамасштабний умовний знак). Пояснювальні підписи при зображенні цих об’єктів повинні відповідати тій термінології, яку застосовують на виробничій ділянці, наприклад, бак хім. добр., бак кисл., мст.хім. (тобто місткість із хімікатами). На планах масштабів 1:500 та 1:1000, за додатковими вимогами, підписують матеріал, з якого виготовлено резервуар, а саме: мет.бак кисл., бет.цист.хім. тощо. 137(81). У випадках, коли резервуари для паливних матеріалів присипані або повністю засипані ґрунтом (землею), їх слід зображувати так, як і резервуари для води (див. пп. 403, 404), але з іншими підписами, а на планах масштабів 1:2000 і 1:5000 - додатково з зафарбуванням умовних знаків цих резервуарів (див. п. 135). 138(82). Бензоколонки та колонки дизельного пального на топографічних планах усіх масштабів зображують позамасштабним умовним знаком. За додатковими вимогами, при наявності вільного місця, знаки супроводжують пояснювальним підписом бенз. або диз. Якщо колонки знаходяться на територіях заправних станцій, які виражаються в масштабі плану, то при зображенні останніх поруч із колонками (при необхідності - вибірково) зображують усі постійні споруди і розміщують підпис (біля автомобільних заправних станцій - АЗС, біля решти - запр. 139(83). Естакадами називають надземні або надводні споруди мостового типу, що складаються з опор та прогінних споруд. За матеріалом, з якого вони спорудженні, розрізняють сталеві, залізобетонні та дерев’яні естакади. При зображенні естакад на топографічних планах їх класифікують за призначенням на естакади для ремонту автомобілів (найбільш поширені), технологічні, вантажні, морські естакади на нафтопромислах (діючі і недіючі), а також транспортні - шляхопроводи (див. табл. 75). 140(83). До технологічних відносять естакади, що призначені для транспортування матеріалів та виробів, прокладення промислових трубопроводів та кабелів тощо; до вантажних - естакади, призначені для навантажування різних твердих і сипучих матеріалів, нафтоналивні тощо. При зображенні кожної з естакад слід застосувати такий умовний знак, який відповідає її розмірам та конструкції. 141(83). При зображенні естакад на опорах останні показуються на своїх місцях і розрізняють за матеріалом, з якого вони виготовлені (див.ум.зн. №86 - 88). Пояснювальний підпис естакада може бути конкретизований вказівкою її призначення, наприклад: технол.ест., нафт.ест. У місцях, де під естакадами є проїзд для автотранспорту, слід фіксувати допустимі габарити. 142(84). Підйомні крани всіх типів класифікуються на стаціонарні та пересувні (на рейках, естакадах), поворотні та неповоротні. Крани цих основних типів розрізняють за особливостями конструкцій, що виражається у зовнішньому вигляді. На топографічних планах крани треба передавати з максимально можливою графічною точністю за його плановим зображенням. В таблицях наведено позначення різних найпоширеніших за конструкцією кранів, а саме: настінно-консольних поворотних, кран-балок, баштових та портальних стаціонарних на рейках, козлових на рейках та мостових на естакадах. Характеристики цих зображень не підписують, тому що крани однієї конструкції можуть мати на місцевості (отже, і на планах різних масштабів) різні розміри. 143(84). У випадках, коли декілька пересувних кранів установлено на тих самих рейках чи естакадах, на плані зображують усі, причому приблизно на однаковій відстані один від одного. Рейки зображують в одну або в дві лінії - залежно від фактичної ширини колії і масштабу плану. 144(85). З бункерів на топографічних планах умовним знаком зображують стаціонарні бункери на промислових підприємствах - саморозвантажувальні сховища (резервуари, засіки) для безтарного зберігання матеріалів (вугілля, руда, цемент, зерно тощо). При зображенні бункерів, що мають значення орієнтирів, доцільно на доповнення до знака давати пояснювальний підпис бункер (скорочено: бунк.). Зображення бункерів на підземних трубопроводах виконують згідно з п. 184. |