64. Поняття «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність» та співвідношення між ними.
Поняття «особистість» широко використовується як у різних суспільних науках, так і в повсякденному житті. Коли характеризують якусь людину, то говорять про неї або як про особистість, або як про індивіда, або як про індивідуальність. Вихіднім є поняття «людина». Людина - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід». Поняття «особистість» більш вузьке ніж поняття «людина». Коли ми говоримо про особистість, ми виходимо з суспільної сутності і соціальних функцій індивіда. Особистість - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин. При цьому виникає питання: якщо особистість є ознакою індивіда, то чи будь-який індивід має цю ознаку? Річ у тім, що особистість - це ознака свідомого індивіда, який займає певну позицію у суспільстві і виконує певні соціальні ролі. Індивід, який народжений з глибокими відхиленнями у психіці, або той, що виріс поза людським оточенням, не зможе стати особистістю. Але це дуже рідкісні випадки. Набагато частіше трапляються, випадки, коли в людини недостатньо чітко сформована позиція особистості - стала система її ставлень до тих чи інших характеристик дійсності, яка виявляється у певній поведінці й вчинках. Неповторність, оригінальність особистості, сукупність тільки їй притаманних своєрідних особливостей складають індивідуальність людини, яка в одних має дуже яскраву палітру, в інших - малопомітна. Вона може проявлятися в одній або одночасно у декількох сферах людської психіки. Задоволення людини наслідками своєї праці, становищем у суспільстві, взаємовідносинами з іншими людьми значною мірою пов'язане з можливістю розвитку і реалізації індивідуальних рис характеру. Цим пояснюється необхідність детального вивчення індивідуальних якостей особистості в педагогіці, управлінні та інших галузях. Багатство індивіда як особистості зумовлене сукупністю її зв'язків з іншими членами суспільства, її активною життєвою позицією. Особистість у суспільстві перебуває під постійним впливом багатьох факторів: економічних, політичних, культурних, національних тощо. При цьому вона водночас виступає як об'єкт і як суб'єкт суспільних відносин. Наприклад, у сфері економічних, трудових відносин, що склалися в процесі виробництва продукції, особистість може проявити себе пасивним виконавцем або ініціативним і самостійним працівником, орієнтованим на творче вирішення виробничих і управлінських завдань.На активність життєвої позиції людини впливають політичні відносини: наскільки вільно вона може реалізувати свої політ права, брати участь у виборчих кампаніях.
65. Основні філософські підходи до сутності людини 1. Попри всю різноманітність підходів до людини більшість мисли телів погоджується з тим, що у людському єстві наявні три основні начала: космічне, природне і соціальне. Отже, окреслення природи людини можливе через визначення взаємодії в людині трьох зазна чених начал. Космічне начало. Уже на ранніх етапах розвитку філософії лю дина сприймалася як складова частина Космосу, природи. Згідно з цими концепціями • будова і біологічні ритми людського організму нерозривно пов'язані з космічними ритмами; • матерія, життя і свідомість узагалі не пов'язані причиновим зв'язком. Матерія, скажімо, не є причиною виникнення та існування свідомості (всупереч твердженням матеріалістів). З матерії складають ся не л'льки різні предмети, зле й поля (електромагнітні, гравітаційні, біологічні та ін.), і потоки енергії, і багато чого іншого. У Космосі матерія існує в нескінченній безлічі форм, системних утворень і ви явів;• людина — знаряддя Космосу. Адже завдяки своїй духовності людина докорінно виділяється з космічного цілого, В особі людини Всесвіт підноситься до рівня самосвідомості і самозбереження. Природне начало в людині, якому віддавали перевагу філософи епохи Просвітництва, теж характеризується трьома взаємопов'язани ми компонентами: • природа становить зовнішню умову існування людини, постачаючи їй їжу, одяг, матеріальні ресурси. Скажімо, від чистоти повітря, від можливостей природи адсорбувати забруднення навколишнього середовища багато в чому залежить майбутня доля людини і людства;• природа становить внутрішній потенціал самої людини. Життя і смерть, хвороби і здоров'я, геніальність і бездарність, риси характе ру — все це має природне походження. • людина є частиною природи. Природа перетворюється, змі нюється і розкриває свої можливості в людській діяльності. У цьому значенні людина діє як сила природи. Причому процес впливу людини на природу має безперервний характер: діючи, людина створює такі продукти, які неможливо отримати природним шляхом. Людина живе у природі — але і природа немов живе в ЛЮДИНІ, є її тілом. Соціальне начало — насамперед для марксистів — було і зали шається вирішальною мірою людського в людині. На їхню думку: • ^ Людина — істота соціальна. У праці вона пересилює своє при родне походження;• тільки в суспільстві людина формує деякі людські якості — мову, мислення;« за допомогою системи освіти і виховання суспільство передає людині знання, навички та вміння — досвід попередніх поколінь. За вдяки цьому людина може успішно пізнавати і перетворювати світ;• розподіл праці в суспільстві дозволяє людині у багато разів примножити власні зусилля шляхом співпраці з іншими людьми. Отже, загальний висновок такий: суспільство — це умова і середо вище реалізації природно-космічного потенціалу людини. 2. Людина наділена розумом; вона здатна пізнавати раціональний, гармонійний світовий-лад, здатна перетворювати і природу, і суспільство відповід но до своїх власних запитів, здатна створювати безсмертні витвори мистецтва... Але ось біда: рано чи пізно людина наочно стикається з власним «ніщо» — своєю смертю. Життя як продукування матеріальних і духовних благ. Л юдина повинна дати щось світові. Таким чином вона, з одного боку, сама «житиме після смерті» у своїх витворах, а з іншого — зробить свій внесок у щасливе майбутнє наступних поколінь. Недоліки цього підходу: — бездушне, «панське» ставлення до світу, на яке світ відповідає екологічною загрозою — загрозою всьому живому на Землі;— підпорядкування індивідуальних інтересів у житті — колек тивним;— деяка віддаленість сенсу, для людини, яка живе тут і зараз. Життя як реалізація високої мети. Ідеться про втілення іде алів, планів, проектів, в ім'я яких, на думку конкретної людини, варто жити. Метою може бути все що завгодно (багатство, слава, самореалізація). |
Скачать 244.15 Kb.