|
|
Функції мови у суспільстві. Інформаційна революція. Писемна традиція і суспільний розвиток. 2
Білет №35
Структура риторичного виступу.
Риторичний виступ потребує ретельної попередньої підготовки, що відбувається у кілька етапів:
Обдумування та формулювання тези, визначення низки питань, виокремлення принципових положень.
Добір теоретичного і практичного матеріалу (опрацювання літератури). На цьому етапі важливо не просто знайти і опрацювати матеріал, а глибоко його осмислити, визначити головне і другорядне; інтегрувати основні положення за кількома джерелами.
Складання плану, тобто визначення порядку розташування окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.
Складання тез виступу
Написання остаточного тексту виступу
Вступ. Початок вступу є визначальним і повинен чітко і переконливо відбивати причину виступу. Першочергове завдання доповідача на цьому етапі – привернути й утримати увагу аудиторії. Для того, аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися, вже після перших речень виступу необхідно висловлюватися чітко, логічно, змістовно, уникаючи зайвого. Відповідно речення мають бути короткими і стосуватися сутності питання, варто інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення.
Основна частина. В основній частині викладається суть проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування, відповідно до попередньо визначеної структури виступу. Слід пояснити кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти цитати. Варто подбати про зв’язки між частинами, поєднавши їх в єдину струнку систему викладу: усі питання мають освітлюватися збалансовано. Статичний опис мусить плавно перейти у динамічну, рухливу оповідь, аби за допомогою системи логічних аргументів розкрити сутність питання. Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях виступу потрібні своєрідні «ліричні» відступи, адже суцільний текст погано сприймається.
Висновки. У висновку варто повторити основну думку виступу, підсумувати сказане, узагальнити думки, висловлені в основній частині. Висновки мають певним чином узгоджуватися зі вступом і не випадати із загального стилю.
Зазвичай під час виступу у слухачів виникають питання, тому, закінчивши виступ, варто з’ясувати у аудиторії, чи є запитання. Якщо запитання ставлять усно, слід вислухати його до кінця, подякувати і чітко відповісти на нього. Письмові запитання зачитують вголос, після чого відповідають.
Білет №36
Поняття про ораторську компетенцію.
Успіх публічного мовлення значною мірою залежить від майстерності доповідача. Батько риторики Цицерон зазначав, що найкращий оратор є той, хто своїм голосом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження.
У сучасних умовах володіння живим усним переконуючим словом як засобом багатоманітного і різноспрямованого впливу на слухача ґрунтується на:
культурі мислення – самостійність, самокритичність, глибина, гнучкість, оперативність, відкритість;
культурі мовлення – правильність, виразність, ясність, точність, доцільність, логічність, оригінальність, краса;
культурі поведінки – ввічливість, тактовність, коректність, розкутість, серйозність;
культурі спілкування – повага до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою слухачів, згуртування однодумців, відповідальність за мовленнєвий вчинок.
Лектора (доповідача) оцінюють за такими ознаками:
Компетентність – рівень знань про предмет мовлення.
Лінгвістичні знання мовної норми та її варіантів, багатство мовних засобів (бідність словника у мові публічних виступів є неприйнятною).
Володіння хорошою дикцією – правильна артикуляція, володіння різними типами інтонації, уміння змінювати темп мовлення, користуватися паузами.
Інтелігентність – тактовність, доброзичливість.
Вміння організовувати свої стосунки з аудиторією – дотримуватися принципів співробітництва, виявляти коректність у мовленні (не вживати виразів типу Вам ясно? Ви цього не знаєте тощо).
Велике значення для підсилення смислової виразності та впливу на слухачів мають невербальні засоби спілкування – міміка та жести, погляд, поза мовця.
Міміка – це вираз обличчя, пов’язаний зі змінами положення м’язів навколо рота, очей. А. Коні стверджував, що в гарного оратора обличчя говорить разом з язиком.
Жести – це рухи тулуба, голови, рук або ніг. Природна жестикуляція зближує промовця зі слухачами і робить зміст виступу більш зрозумілим. Однак для цього жести мають бути природними, стриманими, м’якими та узгоджуватися з рухами всього тіла, не бути різкими.
Погляд – це контакт за допомогою очей. Встановлено, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35–50 % усього часу, протягом якого відбувається розмова. Зоровий контакт промовця з аудиторією має бути не меншим. Він потрібен для того, щоб визначити реакцію на свої слова. Звичайно, погляд – це сигнал, зміст якого можна визначити, беручи до уваги вираз обличчя та ситуацію. Наприклад, тривалий погляд, спрямований на співрозмовника, свідчить про те, що людина говорить правду. Що складнішою є думка, то рідше людина, яка говорить, дивиться на слухача (бажання не розпорошити свою увагу).
|
|
|
Скачать 289.11 Kb.