Главная страница
Навигация по странице:

  • Слишком вольный пересказ с плохого ма­шинного перевода

  • ключи аракин 4курс. Ключи к Практическому курсу английского языка 4 курс


    Скачать 1.55 Mb.
    НазваниеКлючи к Практическому курсу английского языка 4 курс
    Анкорключи аракин 4курс
    Дата07.02.2022
    Размер1.55 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файла48607_39a68c69a3f1dec6b3314c5d55862717.doc
    ТипДокументы
    #354002
    страница20 из 23
    1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

    Оригинал

    The children were to be driven, as a spe­cial treat, to the sands at Jagborough. Nicholas was not to be one of the party; he was in disgrace. Only that morning he had refused to eat his wholesome bread-and-milk on the seemingly frivolous ground that there was a frog in it. Older and wiser and better people had told him that there could not possibly be a frog in his bread-and-milk and that he was not to talk nonsense; he continued, nevertheless, to talk what seemed the veriest nonsense, and de­scribed with much detail the coloration and marking of the alleged frog. The dramatic part of the incident was that there really was a frog in Nicholas's basin of bread-and-milk; he had put it there himself, so he felt entitled to know something about it. The sin of taking a frog from the garden and putting it into a bowl of wholesome bread-and-milk was enlarged on at great length, but the fact that stood out clearest in the whole affair, as it presented itself to the mind of Nicholas, was that the older, wiser, and better people had been proved to be profoundly in error in matters about which they had expressed the utmost as­surance.

    134
    "You said there couldn't possibly be a frog in my bread-and-milk; there was a frog in my bread-and-milk," he repeated, with the insistence of a skilled tactitian who does not intend to shift from favourable ground.

    So his boy-cousin and girl-cousin and his quite uninteresting younger brother were to be taken to Jagborough sands that after­noon and he was to stay at home. His cousins' aunt, who insisted, by an unwar­ranted stretch of imagination, in styling herself his aunt also, had hastily invented the Jagborough expedition in order to im­press on Nicholas the delights that he had justly forfeited by his disgraceful conduct at breakfast-table. It was her habit, whenever one of the children fell from grace, to im­provise something of a festival nature from which the offender would be rigorously debarred, if all the children sinned collec­tively they were suddenly informed of a circus in a neighbouring town, a circus of unrivalled merit and uncounted elephants, to which, but for their depravity, they would have been taken that very day.

    A few decent tears were looked for on the part of Nicholas when the moment for the departure of the expedition arrived. As a matter of fact, however, all the crying was done by his girl-cousin, who scraped her

    Слишком вольный пересказ с плохого ма­шинного перевода:

    В качестве особого развлечения дети должны были ехать на песчаный пляж Jagborough. Николасу не суждено было принимать уча­стие: он был наказан. Только тем утром он отказался съесть свой полезный для здоровья хлеб-и-молоко на по-видимому том несерьёз­ном основании, будто там лягушка. Люди по­старше и помудрее и получше говорили ему, что никак не может быть никакой лягушки в его хлебе-и-молоке и что ему не следует го­ворить чепухи; не смотря на это он продолжал говорить своё, что казалось совершеннейшей ерундой, и описывал с большим количеством подробностей окраску и расцветку предпола­гаемой лягушки. Драматичным в этом инци­денте было то, что лягушка действительно была в бассейне в миске хлеба-и-молока Ни­коласа; поскольку он сам же и он поместил её туда, так что он чувствовал себя вправе иметь собственное мнение. Грех взятия лягушки от сада и помещения её в тарелку полезного для здоровья хлеба-и-молока был в большой ме­ре увеличен, но вот какое обстоятельство самым ясным образом обнаружилось во всём этом деле, как это представилось точке зре­ния Николаса, что старшие, более мудрые, и лучшие люди, как это стало доказано, глубоко ошибаются в некоторых вопросах, о которых они выразили крайнюю уверенность.

    134

    "Вы сказали, что никак не может быть лягушки в моём хлебе-и-молоке; но была лягушка в моём хлебе-и-молоке, " повторил он с настой­чивостью опытного тактика, который не соби­рается изменить удобную для себя позицию . Так или иначе, его двоюродного брата и сест­ру и весьма неинтересного младшего брата сегодня днём возьмут на песчаный пляж Jag-borough, а он должен остаться дома. Тетя его двоюродных, которая настаивала, из непозволительного пространного воображе­ния, а также прямого подражания его тете, быстро придумала поход на пляж Jagborough, чтобы дать понять Николасу, скольких многих развлечений он по справедливости лишился только из-за своего позорным поведения за утренним столом. У неё была привычка, вся­кий раз, когда кто-нибудь из детей что-нибудь напроказничает, придумать что-то вроде праздника, который будет проказнику строго запрещён, если же напроказничали все дети, им всем внезапно сообщат, что де в соседнем городе будет цирковое представление, цирк непревзойденного качества с бесчисленным количеством слонов, на который, если бы ни их порочность / развращённость, их непре­менно бы взяли в тот самый день. Несколько сдержанных слезинок обнаружи­лись со стороны Николаса, когда подошёл момент отъезда в экспедицию. На самом де­ле, все положенную долю слёз выплакала его двоюродная сестра, которая ободрала свою коленку скорее мучительно на ступеньках

    машинный перевод с русского

    Як особлива розвага д!ти повинн були Тхати на тщаний пляж Jagborough. Нкола-су не судилося брати участь: в н був пока-раний. Т льки тим ранком в н в дмовився з'Тсти св й корисний для здоров'я хлеб-и-молоко на мабуть т й несерйозн й п дстав , н би там жаба. Люди постарше помудр ше трохи краще говорили йому, що н як не може бути н якоТ жаби в його хлебе-и-молоц що йому не сл д говорити н сен т-ниц ; не дивлячись на це в н продовжував говорити свое, що здавалося найдоскона-л шою н сен тницею, описував з великою к льк стю подробиць забарвлення забарв-лення передбачуваноТ жаби. Драматичним в цьому нцидент було те, що жаба д йсно була в басейн в мисц хлеба-и-молока Н коласа; оск льки в н сам же в н пом стив ТТ туди, так що в н в дчував себе мае право мати власну думку. Гр х узяття жаби в д саду прим щення ТТ в тар лку корисного для здоров'я хлеба-и-молока був великою м рою зб льшений, але яка обставина найя-сн шим чином виявилася у вс й ц й справ , як це представилося точц зору Н коласа, що старш , б льш мудр , кращ люди, як це стало доведено, глибоко помиляються в деяких питаннях, про як вони виразили крайню упевнен сть.

    134

    "ви сказали, що н як не може бути жаби в моему хлебе-и-молоц ; але була жаба в моему хлебе-и-молоц " повторив в н з на-полеглив стю досв дченого тактика, який не збираеться зм нити зручну для себе пози-ц ю .

    Так чи накше, його двоюр дного брата сестру вельми нец кавого молодшого бра­та сьогодн удень в зьмуть на п щаний пляж Jagborough, а в н повинен залишитися удо-ма.

    Т тка його двоюр дних, яка наполягала, з недозволенноТ просторовоТ уяви, а також прямого наслщування його тггц, швидко придумала пох д на пляж Jagborough, щоб дати зрозум ти Н коласу, ск лькох багатьох розваг в н по справедливост позбавився т льки через свое ганебним повед нки за уран шн м столом. У неТ була звичка, вся­кий раз, коли хто-небудь з д тей що-небудь напустуе, придумати щось под бне до свя­та, яке буде пустуну строго заборонений, якщо ж напустували вс д ти, ним вс рапто-во пов домлять, що де в сус дньому м ст буде циркове уявлення, цирк неперевер-шеноТ якост з незл ченною к льк стю слон в, на який, якби н Тх порочн сть / розбеще-н сть, Тх неодм нно б узяли в той самий день.

    Дещо стриманих сльозинок виявилися з боку Н коласа, коли п д йшов момент в д'Тз-ду в експедицю. Насправд!, все встанов­

    knee rather painfully against the step of the carriage as she was scrambling in. "How did she howl," said Nicholas cheer­fully as the party drove off without any of the elation of high spirit that should have characterised it.

    "She'll soon get over that," said the aunt, "it will be a glorious afternoon for racing about over those beautiful sands. How they will enjoy themselves!" "Bobby won't enjoy himself much, and he won't race much either," said Nicholas with a grim chuckle; "his boots are hurting him. They're too tight."

    "Why didn't he tell me they were hurting?" asked the aunt with some asperity. "He told you twice, but you weren't listen­ing. You often don't listen when we tell you important things."

    "You are not to go into the gooseberry garden," said the aunt, changing the sub­ject.

    "Why not?" demanded Nicholas. "Because you are in disgrace," said the aunt loftily.

    Nicholas did not admit the (lawlessness of the reasoning; he felt perfectly capable of being in disgrace and in a gooseberry garden at the same moment. His face took an expression of considerable obstinacy. It was clear to his aunt that he was deter­mined to get into the gooseberry garden, "only," as she remarked to herself, "be­cause I have told him he is not to." Now the gooseberry garden had two doors by which it might be entered, and once a small person like Nicholas could slip in there he could effectually disappear from view amid the masking growth of arti­chokes, raspberry canes, and fruit bushes. The aunt had many other things to do that afternoon, but she spent an hour or two in trivial gardening operations among flower­beds and shrubberies, whence she could keep a watchful eye on the two doors that led to forbidden paradise. She was a woman of few ideas, with immense power of concentration.

    Nicholas made one or two sorties into the front garden, wriggling his way with obvi­ous stealth of purpose towards one or other of the doors, but never able for a moment to evade the aunt's watchful eye. As a matter of fact, he had no intention of trying to get into the gooseberry garden, but it was extremely convenient for him that his aunt should believe that he had; it was a belief that would keep her on self-imposed sentry-duty for the greater part of the afternoon. Having thoroughly con­firmed and fortified her suspicions, Nicho­las slipped back into the house and rapidly put into execution a plan of action that had long germinated in his brain. By standing on a chair in the library one could reach a shelf on which reposed a fat, important-looking key. The key was as important as it looked; it was the instrument which kept the mysteries of the lumber-room secure from unauthorized intrusion, which opened a way only for aunts and such-like privi­leged persons. Nicholas had not had much experience of the art of fitting keys into keyholes and turning locks, but for some days past he had practised with the key of the school-room door; he did not believe in trusting too much to luck and accident. The key turned stiffly in the lock, but it turned. The door opened, and Nicholas was in an unknown land, compared with which the gooseberry garden was a stale delight, a mere material pleasure.

    вагона, поскольку она взбиралась в него. "И как это она воет," сказал Николас бодро, как только компания отъехала без какого-либо восторга, который должен был характеризо­вать всё это.

    "Она скоро привыкнет к этому, " сказала тетя, "будет великолепный день, чтобы погоняться друг за другом по тем красивым пескам. Как они будут наслаждаться! " "Бобби не очень-то будет наслаждаться, и он также не очень-то будет участвовать в гонках" сказал Николас с мрачным хихиканьем; "бо­тинки причиняют ему боль. Они слишком тес­ные."

    "Почему он не говорил мне, что они причиня­ют боль? " спросила тетя несколько резко. "Он сказал вам два раза, но вы не слушали. Вы часто не слушаете, когда мы говорим вам что-нибудь важное."

    "Ты не должен ходить в сад крыжовника" ска­зала тетя, изменяя предмет. "Почему? " потребовал Николас. "Потому что ты наказан, " ответила тётя над­менно.

    Николас не допускал тут противоречия; он считал совершенно нормальным: быть нака­занным и быть в саду крыжовника одновре­менно. Его лицо приняло выражение непро­биваемого упрямства. Тёте было ясно, что он настроен забраться в сад крыжовника, "только потому", заметила она про себя "что я запре­тила ему это."
    Теперь в сад крыжовника вели две двери, и стоило только маленькому человеку подобно Николасу прокрасться, как он мог бы там, среди растущих артишоков, палок малины, и плодовых кустарников, совершенно исчезнуть из виду. У тёти в тот день было множество других дел, но она потратила час или два занимаясь ненужной работой по озеленению среди клумб и кустарников, откуда однако она имела возможность внимательно следить за обеими дверьми в запретный рай. Она была женщиной недалёкой, с воистину огромной способностью сосредоточения. Николас сделал одну или две вылазки в пе­редний сад, извивая свой с очевидной хитро­стью и нацелившись к одну из дверей, но ни разу не смог хоть на мгновение ускользнуть от внимательных тётиных глаз. На самом деле, 100 лет ему был нужен тот крыжовниковый сад, но ему было очень приятно сознавать, что так тетя считает; это заставит её стоять на стороже большую часть дня, выполнять обя­занность, которую она сама на себя взвалила.
    Полностью подтвердив и укрепив её подозре­ния, Николас спустился в дом и быстро занял­ся исполнением план действий, который уже давно прорастал в его голове. Стоя на стуле в библиотеке можно было достать до полки, на которой возлежал жирный, напыщенный ключ. Ключ был столь же важен, как это выглядело; это был инструмент, который берёг тайны чулана от самонадеянного неправомочного вторжения, которой открывал путь только для теть и тому подобных привилегированных лиц.

    У Николаса было совсем мало опыта по части искусства всовывания ключей в замочные скважины и отпирания замков, но несколько дней назад он практиковался с ключом от двери классной комнаты; он не особенно до­верял удаче и счастливому случаю. Ключ, туго поворачивался в замке, но тот отпёрся. Дверь отворилась, и Николас был на неизведанной земле, по сравнению с которой сад крыжовни­ка был примитивным развлечением, простым материальным удовольствием.

    лену частку сл з виплакала його двоюр дна сестра, яка обдерла свое кол но швидше бол сно на сходинках вагону, оск льки вона п д ймалася в нього.

    " як це вона вие," сказав Н колас бадьоро, як т льки компан я в д'Тхала без якого-небудь захоплення, яке повинне було хара-ктеризувати все це.

    "вона скоро звикне до цього " сказала ттка, "буде прекрасний день, щоб поганятися один за одним по тих красивих п сках. Як вони насолоджуватимуться! " " Боб не дуже-то насолоджуватиметься, в!н також не дуже-то братиме участь в гон­ках" сказав Н колас з похмурим хихикан-ням; "черевики запод юють йому б ль. Вони дуже т сн ."

    "чому в н не говорив мен , що вони запод -юють б ль? " запитала т тка дещо р зко. "в н сказав вам дв ч , але ви не слухали. Ви часто не слухаете, коли ми говоримо вам що-небудь важливе."

    " ти не повинен ходити в сад агрусу" сказа­ла т тка, зм нюючи предмет. " чому? " зажадав Н колас. "тому що ти покараний " вщповта ттка гордовито.

    Н колас не допускав тут суперечност ; в н вважав абсолютно нормальним: бути пока-раним i бути в саду агрусу одночасно. Його обличчя прийняло вираз непробивноТ упер-тост . Т тц було ясно, що в н набудований забратися в сад агрусу, "ттьки тому", помь тила вона про себе "що я заборонила йому

    це."
    Тепер в сад агрусу вели два двер , кошту-вало т льки маленьк й людин под бно Н ко-ласу прокрастися, як в н м г би там, серед артишок в, палиць малини, плодових чагарник в, що ростуть, абсолютно зникну-ти з виду. У т тки того дня була безл ч н-ших справ, але вона витратила годину або два займаючись непотр бною роботою по озелененню серед клумб чагарник в, зв д-ки проте вона мала нагоду уважно стежити за обома дверьми в заборонений рай. Вона була ж нкою недалекоТ, з во стину величез-ною здатн стю зосередження. Н колас зробив одну або дв вилазки в пе-редн й сад, звиваючи св й з очевидною хитр стю нац люючись до одну з дверей, але жодного разу не зм г хоч на мить ви-слизнути вщ уважних ттчиних очей. На-справд , 100 рок в йому був потр бен той агрусовий сад, але йому було дуже прием-но усвщомлювати, що так ттка вважае; це примусить ТТ стояти на сторож велику час-тину дня, виконувати обов'язок, який вона сама на себе звалила.
    Повн стю п дтвердивши укр пивши ТТ п до-зри, Н колас спустився в будинок швидко зайнявся виконанням план д й, який вже давно проростав в його голов . Стоячи на ст льц в б бл отец можна було д стати до полиц , на як й лежав жирний, пихатий ключ. Ключ був такий же важливий, як це виглядало; це був нструмент, який берег таемниц ком рки в д самовпевненого не­правомочного вторгнення, яку в дкривав шлях т льки для т ток тому под бних прив -лейованих ос б.

    У Нколаса було зовсм мало досвщу по частин мистецтва засовування ключ в в замочн щ лини в дмикання замк в, але к лька дн в тому в н практикувався з ключем в д дверей класноТ к мнати; в н не особливо

    Often and often Nicholas had pictured to himself what the lumber-room might be like, that region that was so carefully sealed from youthful eyes and concerning which no questions were ever answered. It came up to his expectations. In the first place it was large and dimly lit, one high window opening on to the forbidden gar­den being its only source of illumination. In the second place it was a storehouse of unimagined treasure. The aunt-by-assertion was one of those people who think that things spoil by use and consign them to dust and damp by way of preserv­ing them. Such parts of the house as Nicholas knew best were rather bare and cheerless, but here there were wonderful things for the eyes to feast on. First and foremost there was a piece of framed tap­estry that was evidently meant to be a fire­screen. To Nicholas it was a living breath­ing story; he sat down on a roll of Indian hangings, glowing in wonderful colour beneath a layer of dust and took in all the details of the tapestry picture. A man, dressed in the hunting costume of some remote period, had just transfixed a stag with an arrow, it could not have been a difficult shot because the stag was only one or two paces away from him; in the thickly growing vegetation that the picture suggested it would not have been difficult to creep up to a feeding stag, and the two spotted dogs that were springing forward to join in the chase had evidently been trained to keep to heel till the arrow was discharged. That part of the picture was simple, if interesting, but did the huntsman see, what Nicholas saw, that four galloping wolves were coming in his direction through the wood? There might be more than four of them hidden behind the trees, and in any case would the man and his dogs be able to cope with four wolves if they made an attack? The man had only two arrows left in his quiver, and he might miss with one or both of them; all one knew about his skill in shooting was that he could hit a large stag at a ridiculously short range. Nicholas sat for many golden minutes revolving the possibilities of the scene; he was inclined to think that there were more than four wolves and that the man and his dogs were in a tight corner. But there were other objects of delight and interest claiming his instant attention: there were quaint twisted candlesticks in the shape of snakes, and a teapot fashioned like a china duck, out of whose open beak the tea was supposed to come. How dull and shapeless the nursery teapot seemed in comparison! Less promising in appear­ance was a large square book with plain black covers; Nicholas peeped into it, and, behold, it was full of coloured pictures of birds. And such birds! A wholes portrait gallery of undreamed-of creatures. And as he was admiring the colouring of the man­darin duck and assigning a life-history to it, the voice of his aunt came from the goose­berry garden without. She had grown sus­picious at his long disappearance, and had leapt to the conclusion that he had climbed over the wall behind the sheltering screen of lilac bushes; she was now engaged in energetic and rather hopeless search for him among the artichokes and raspberry canes.

    "Nicholas, Nicholas!" she screamed, "you are to come out of this at once. It's no use trying to hide there; I can see you all the time."

    Весьма часто Николас представлял себе, на что бы мог походить чулан, то место, которое была так тщательно запечатано от юных глаз и относительно которого ни на какие вопросы никогда не отвечали. Его ожидания оправда­лись. Во-первых он был большой и плохо освещённый, одно высокое окно, открываю­щееся в запрещенный сад, было единствен­ным источником света. Во-вторых это был целый склад невообразимых сокровищ. Тётя было была одной из тех, которые убеждены, что де вещи портятся, когда ими пользуются и отправляют их на чистку и сохранение. Те домашние предметы, которые были хорошо известны Николасу, были скорее голы и уны­лы, но здесь были замечательные вещи пора­довать глаз. Прежде всего был фрагмент ра­мы гобелена, который очевидно предназна­чался быть экраном для огня. Николасу это было проживание, вдыхающее историю; он присел на рулон индийской (драпировки, пор­тьеры; гардины), пылающего замечательными цветами под слоем пыли и во всех деталях рассматривал картины на гобелене. Мужчина, одетый в охотничий костюм какого-то отда­ленного периода, только что пронзил оленя стрелой, это, возможно, не был трудный вы­стрел, потому что олень был всего в одном или двух шагах от него; в плотно растущей растительности, которую картина предложила не будет трудно ползать до кормящего оленя, и двух долматинцев, которые прыгали вперед, чтобы участвовать, что преследователи оче­видно были обучены сидеть, пока стрела не будет высвобождена от оков. Та часть карти­ны была простая, хотя и интересная, но видел ли охотник, то, что видел Николас, что четыре волка галопом двигались в его направлении через лес? Их могло бы быть и больше четы­рёх, скрытыми позади деревьев, и в любом случае будут ли способным мужчина с соба­ками справиться с четырьмя волками, если те нападут? У мужчины было только две стрелы, оставшиеся в колчане, и он мог бы промах­нуться одной или обеими; ведь все знали его навыки в стрельбе, ведь он мог поразить большого оленя лишь на смехотворно корот­ком расстоянии. Николас сидел долгие золо­тые минуты, прокручивая возможные сцены; он уже был склонен думать, что там больше чем четыре волка и что мужчина и его собаки оказались в затруднительном положении.

    Но были также и другие объекты для восхи­щения и любопытства, требуя его немедлен­ного внимания: там были странные искрив­лённые подсвечники в форме змей, и завар­ной чайник, вылепленного подобно утке из фарфора, из открытого клюва которой, пред­полагалось, лился чай. Каким унылым и бес­форменным казался детский заварной чайник в сравнении! Менее обещающий по внешнему виду была большая квадратная книга с про­стыми черными обложками; Николас заглянул туда, и, созерцал, она была полона цветных картин с птицами. И какие птицы! Целая порт­ретная галерея невообразимых существ. Но пока он восхищался окраской утки-мандаринки и придумывал для енё историю, послышался голос его тети из сада крыжовни­ка. Она заподозрила неладное в его продол­жительном исчезновении, и пришла к заклю­чению, что он вскарабкался по стене позади защитной стены сиреневых кустарников; и теперь была занята энергичным и довольно безнадежным поиском его среди веток мали­ны и артишоков.

    "Николас, Николас! " кричала она, "ты должен немедленно объявиться. Бесполезно пробо­вать там спрятаться; я всё время тебя вижу."

    дов ряв усп ху щасливому випадку. Ключ, туго повертався в замку, але той в д мкнув-ся. Двер в дчинилися, Н колас був на не-зв дан й земл , в пор внянн з якою сад аг-русу був прим тивною розвагою, простим матер альним задоволенням. Вельми часто Н колас уявляв соб , на що б могла бути схожою ком рка, те м сце, яке була так ретельно запечатано в д юних очей щодо якого н на як питання н коли не в дпов дали. Його оч кування виправда-лися. По-перше в н був великим погано осв тлений, одне високе в кно, що в дкри-ваеться в заборонений сад, було единим джерелом свила. По-друге це був цлий склад неймов рних скарб в. Т тка було була одн ею з тих, як переконан , що де реч псуються, коли ними користуються в дпра-вляють Тх на чищення збереження. Т до-машн предмети, як були добре в дом Н -коласу, були швидше голи сумовито, але тут були чудов реч порадувати око. Перш за все був фрагмент рами гобелена, який очевидно призначався бути екраном для вогню. Н коласу це було мешкання, що вдихае юторю вш св на рулон 1ндшськоТ (драп ровки, портьери; гардини), палаючого чудовими кольорами п д шаром пилу у вс х деталях розглядав картини на гобеле­н. Чоловк, одягнений в мисливський кос­тюм якогось вщдаленого перюду, ттьки що пронизав оленя стр лою, це, можливо, не був важкий постр л, тому що олень був всього в одному або двох кроках в д нього; в рослинност,яку картина запропонувала важко не повзатиме до годуючого оленя, що щ льно росте, двох долматинцев, як стрибали вперед, щоб брати участь, що пересл дувач очевидно були навчен сид -ти, поки стр ла не буде вив льнена в д оков. Та частина картини була проста, хоча ц кава, але чи бачив мисливець, те, що бачив Н колас, що чотири вовки галоп ру-халися в його напрям! через лю? Тх могло б бути б льше чотири, прихованими позаду дерев, чи у будь-якому випадку будуть здатними чолов к з собаками справитися з чотирма вовками, якщо т нападуть? У чо-лов ка було т льки дв стр ли, що залиши-лися в сагайдаку, в н м г би промахнутися одн ею або обома; адже все знали його навики в стр льб , адже в н м г уразити ве­ликого оленя лише на см хотворно коротк й в дстан . Н колас сид в довг золот хвилини, прокручувавши можлив сцени; в н вже був схильний думати, що там б льш н ж чоти-рьох вовк в що чолов к його собаки опи-нилися в скрутному положенн .

    Але були також i Ышп об'екти для захоплен-ня ц кавост , вимагаючи його негайноТ уваги: там були дивн викривлен св чники у форм зм й, заварний чайник, вил пленого под бно качц з фарфору, з в дкритого дзьоба якоТ, передбачалося, лився чай. Яким сумовитим безформним здавався дитячий заварний чайник в пор внянн ! Менш об цяючий на вигляд була велика квадратна книга з простими чорними об-кладинками; Н колас заглянув туди, , спо-глядав, вона була полона кольорових кар­тин з птахами. I як! птахи! Цла портретна галерея неймов рних стот. Але поки в н захоплювався забарвленням качки-мандаринки придумував для ене стор ю, почувся голос його т тки з саду агрусу. Вона зап дозрила недобре в його тривалому зникненн , прийшла до висновку, що в н видерся по стн позаду захисноТ стни буз-кових чагарник в; тепер була зайнята ене-рг йним досить безнад йним пошуком його серед в ток малини артишок в.

    It was probably the first time for twenty years that any one had smiled in that lum­ber-room.

    Presently the angry repetitions of Nicholas' name gave way to a shriek, and a cry for somebody to come quickly. Nicholas shut the book, restored it carefully to its place in a corner, and shook some dust from a neighbouring pile of newspapers over it. Then he crept from the room, locked the door, and replaced the key exactly where he had found it. His aunt was still calling his name when he sauntered into the front garden.

    "Who's calling?" he asked. "Me," came the answer from the other side of the wall; "didn't you hear me? I've been looking for you in the gooseberry garden, and I've slipped into the rain-water tank. Luckily there's no water in it, but the sides are slippery and I can't get out. Fetch the little ladder from under the cherry tree

    138"

    "I was told I wasn't to go into the goose­berry garden," said Nicholas promptly. "I told you not to, and now I tell you that you may," came the voice from the rain­water tank, rather impatiently. "Your voice doesn't sound like aunt's," objected Nicholas; "you may be the Evil One tempting me to be disobedient. Aunt often tells me that the Evil One tempts me and that I always yield. This time I'm not going to yield."

    "Don't talk nonsense," said the prisoner in the tank; "go and fetch the ladder." "Will there be strawberry jam for tea?" asked Nicholas innocently. "Certainly there will be," said the aunt, privately resolving that Nicholas should have none of it.

    "Now I know that you are the Evil One and not aunt," shouted Nicholas gleefully; "when we asked aunt for strawberry jam yesterday she said there wasn't any. I know there are four jars of it in the store cupboard, because I looked, and of course you know it's there, but she doesn't be­cause she said there wasn't any. Oh, Devil, you have sold yourself!" There was an unusual sense of luxury in being able to talk to an aunt as though one was talking to the Evil One, but Nicholas knew, with childish discernment, that such luxuries were not to be over-indulged in. He walked noisily away, and it was a kitchen-maid, in search of parsley, who eventually rescued the aunt from the rain-water tank. Tea that evening was partaken of in a fearsome silence. The tide had been at its highest when the children had arrived at Jagborough Cove, so there had been no sands to play on — a circumstance that the aunt had overlooked in the haste of organising her punitive expedition. The tightness ['taitnis] of Bobby's boots had had disastrous effect on his temper the whole of the afternoon, and altogether the chil­dren could not have been said to have enjoyed themselves. The aunt maintained the frozen muteness ['mju:tnis] of one who has suffered undignified and unmerited detention in a rain-water tank for thirty-five minutes. As for Nicholas, he, too, was silent, in the absorption of one who has much to think about; it was just possible, he considered, that the huntsman would escape with his hounds while the wolves feasted on the stricken stag.

    Он был наверное первым в течение послед­них двадцати лет, кто любой улыбнулся в этом чулане.

    Теперь сердитые повторения имени Николаса перешли в вопль, и крик о ком-то, чтобы кто-то немедленно появился. Николас закрыл книгу, установил её тщательно на её место в углу, и поколебал немного пыли с соседней груды газет на ней. Тогда он выполз из комнаты, запер дверь, и положил ключ точно на то ме­сто, где его обнаружил. Его тетя все еще зва­ла его, когда он сделал вид, что прогулива­ется в переднем саду.

    "Кто меня зовёт? " он спросил. "Я, " получил он ответ ответ с другой стороны стены; "разве ты не слышишь меня? Я искала тебя в саде крыжовника, и поскользнулась в ёмкость для дождевой воды. К счастью там не было совсем воды, но стороны скользкие, и я не могу выбраться. Принеси небольшую лест­ницу из-под вишневого дерева

    138

    "Мне говорили, что я не должен ходить в сад крыжовника, " сказал Николас быстро. "Я сказала нельзя, а теперь я говорю - можно, " услышал он нетерпеливый ответ из ёмкости для дождевой воды.

    "Ваш голос не похож на тётин, " возразил Ни­колас; "может быть вы тот искуситель Змий, который соблазняет меня быть непослушным. Тетя часто говорит мне, что Змий соблазняет меня и что я всегда уступаю. На сей раз я не собираюсь уступать. " "Не говори чепухи, " сказала заключенная в резервуаре; "иди, и принеси лестницу. " "А земляничный джем будет мне на чай? " спросил Николас невинно. "Конечно будет, " сказала тетя, лично решая, что Николас ничего подобного не получит. "Теперь я знаю, что ты - Змий и не тетя, " за­кричал Николас радостно; "когда мы спраши­вали у тёти земляничный джем, вчера она сказала, что нет никакого джема у неё. Я знаю, что есть четыре фляги его в буфете, потому что я видел, и конечно вы знаете, что это - там, но она не так не поступает, потому что она сказала, что джема нет. О, Дьявол, вы продали себя! " Был необычный смысл рос­коши в том, чтобы быть способным говорить с тётей, как если бы каждый говорил с Змием, но Николас знал, с ребяческой проницатель­ностью, в которой такую роскошь нельзя зло­употреблять. Он шел шумно далеко, и это была судомойка, в поиске петрушки, кто в конечном счете спас тетю от резервуара дож­девой воды.

    Тем вечером пили чае во внушающей страх тишине. Прилив был самым высоким, когда дети достигли бухты Jagborough, так что не было совсем песка поиграть на нём - обстоя­тельство, которое тетя упустила в спешке сборов её карательной экспедиции. Теснота ботинок Бобби весь день оказывала пагубное влияние на его характер, и в целом нельзя было сказать, что дети испытали удовольст­вие. Тетя хранила замороженную немоту как такая, которая перенес недостойную и неза­служенную задержку в резервуаре дождевой воды в течение тридцати пяти минут. Что касается Николаса, он тоже был тих, погло­щённый тем, что у него теперь предостаточно поводов для размышлений, единственный возможный способ, считал он, охотнику с со­баками убежать, это пока волки будут пиро­вать над раненным оленем.

    " Н колас, Н колас! " кричала вона, "ти по­винен негайно появитися. Марно пробувати там сховатися; я весь час тебе бачу."

    В н був наверное першим протягом остан-н х двадцяти рок в, хто будь-хто посм хнув-ся в ц й ком рц .

    Тепер сердит повторення мен Н коласа перейшли в крик, крик про когось, щоб хтось негайно з'явився. Н колас закрив книгу, встановив ТТ ретельно на ТТ м сце в кутку, поколивав небагато пилу з сус дньоТ купи газет на н й. Тод в н виповз з к мнати, замкнув двер , поклав ключ точно на те мюце, де його знайшов. Його ттка все ще звала його, коли в н зробив вигляд, що прогулюеться в передньому саду.

    " хто мене зве? " в н запитав. " я " отримав в н в дпов дь в дпов дь з ншо-го боку ст ни; "х ба ти не чуеш мене? Я шукала тебе в саду агрусу, посковзнулася в м стк сть для дощовоТ води. На щастя там не було зовс м води, але сторони слизьк , я не можу вибратися. Принеси невелик сходи з-п д вишневого дерева

    138

    " мен говорили , що я не повинен ходити в сад агрусу " сказав Н колас швидко. "я сказала не можна, а зараз я говорю -можна " почув в н нетерпляча в дпов дь з м сткост для дощовоТ води. " ваш голос не схожий на т тчин " заперечив Н колас; "може бути ви той спокусник Зм й, який спокушае мене бути неслухняним. Т тка часто говорить мен , що Зм й споку-шае мене що я завжди поступаюся. На цей раз я не збираюся поступатися. " Не "говори н сен тниц " сказала укладена в резервуар ; "йди, принеси сходи. " " а суничний джем буде мен на чай? " запи-тав Н колас безневинно. "кшцево " сказала ттка, особисто виршую-чи, що Н колас н чого под бного не отримае. "тепер я знаю, що ти - Змш i не ттка " за­кричав Н колас рад сно; "коли ми питали у т тки суничний джем, вчора вона сказала, що немае н якого джему у неТ. Я знаю, що е чотири фляги його в буфет , тому що я бачив, звичайно ви знаете, що це - там, але вона не так не поступае, тому що вона сказала, що джему немае. О, Диявол, ви продали себе! " Було незвичайне значення розкош в тому, щоб бути здатним говорити з т ткою, неначебто кожний говорив з Зм -ем, але Н колас знав, з дитячою проникли-в стю, в як й таку розк ш не можна зловжи-вати. В н йшов шумно далеко, це була посудниця, в пошуку петрушки, хто к нець к нцем врятував т тку в д резервуару дощо-воТ води.

    Тим вечором пили чаТ у вселяюч й страх тишш. Прилив був найвищим, коли д!ти до-сягли бухти Jagborough, так що не було зовс м п ску пограти на ньому - обставина, яка т тка упустила в посп ху збор в ТТ кара-льноТ експедиц Т. Т снота черевик Боб весь день надавала згубний вплив на його хара­ктер, в ц лому не можна було сказати, що д ти випробували задоволення. Т тка бере­гла заморожену н моту як така, яку перен с нег дну незаслужену затримку в резервуа­р дощовоТ води протягом тридцяти п'яти хвилин. Що стосуеться Нколаса, вш теж був тихий, поглинений тим, що у нього те-пер предостатньо привод в для роздум в, единий можливий спос б, рахував в н, мис-ливцю з собаками втекти, це поки вовки

    I бенкетуватимуть над пораненим оленем.
    1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23


    написать администратору сайта