Контрольні питання для підготовки до заліку (питання 180)
 Скачать 118.65 Kb.
|
|
38. Дія нормативних актів за колом осіб. Чинність нормативно-правового акта за колом осіб поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб, що перебувають на території держави. Усі особи — це громадяни держави, іноземні громадяни, особи без громадянства (апатриди), громадяни двох або більше держав (біпатриди), державні органи, громадські об'єднання, підприємства тощо. Винятки з цього правила такі: деякі нормативно-правові акти поширюються тільки на громадян певної держави (наприклад, норми виборчого права); не підпадають під юрисдикцію держави особи, що мають дипломатичний імунітет. 39. Право як система: поняття, структура, класифікаційні критерії виділення галузей права. Система права — це об'єктивно обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, що полягає в єдності та узгодженості правових норм, зосереджених у відносно самостійних їх комплексах — галузях, підгалузях та інститутах. Тобто це система всіх чинних юридичних норм певної держави. Ознаки системи права: • обумовленість реально існуючою системою суспільних відносин — система права не може бути побудована за суб'єктивним розсудом; • органічна цілісність, єдність та взаємозв'язок норм права, а не випадковий їх набір — норми права не можуть функціонувати ізольовано, вони завжди взаємопов'язані та цілеспрямовані; • структурна різноманітність — система права складається із неоднакових за змістом та обсягом структурних елементів, які логічно об'єднують, розташовують нормативний матеріал у певній функціональній спрямованості; • система права має бути внутрішньо узгодженою, не суперечливою. Структурні елементи системи права: • норма права — це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, що в установленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується державою, спрямоване на регулювання типових суспільних відносин шляхом встановлення юридичних прав і обов'язків їх учасників; • інститут права — відносно відокремлений комплекс норм права, що регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин. Розрізняють галузеві та міжгалузеві інститути права; • підгалузь права — упорядкована сукупність кількох однорідних, предметно пов'язаних правових інститутів певної галузі права; • галузь права — відносно самостійна сукупність норм, інститутів та підгалузей права, що регулюють сферу якісно однорідних суспільних відносин специфічним методом правового регулювання. Систему права не можна ототожнювати з правовою системою. 40. Система права і система законодавства: аспекти співвідношення. Система законодавства — це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів даної держави. Відмінність між системою права і системою законодавства полягає: 1. Первинним елементом системи права є правова норма, а системи законодавства — нормативно-правовий припис. 2. Система права формується об'єктивно, а система законодавства є результатом цілеспрямованої діяльності певних суб'єктів і тому залежить також від інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки. 3. Система права має тільки галузеву структуру, а система законодавства крім галузевої ще й ієрархічну, а у федеративних державах і федеративну структуру. 4. Галузі законодавства не завжди співпадають з галузями права. Можливі три варіанти: 1) галузь права є, а галузі законодавства немає (фінансове право, право соціального забезпечення). Такі галузі не кодифіковані, а діючі у цій сфері нормативний матеріал розкиданий по різних НПА, що потребує систематизації. 2) галузь законодавства існує без галузі права (митне законодавство). 3) ідеальний варіант, коли галузь законодавства співпадає з галуззю права (трудове, цивільне, кримінальне право). 5. Норми галузі права відрізняються високим ступенем однорідності, оскільки розподіляються за предметом і методом правового регулювання. Галузі законодавства виділяються тільки за предметом правового регулювання і не мають єдиного методу. 41. Правова система: поняття, структура, співвідношення із системою права. Правова система – сукупність усіх різних правових явищ, що виникають у суспільстві (правової ідеології, системи права, юридичної практики). Структура правової системи: Правова ідеологія – сукупність правових ідей, наукових теорій, вчень про право т а його прояви у суспільстві. Система права - логічно угоджена єдність правових норм, що містяться у джерелах права конкретної держави. Юридична практика – діяльність індивідів, посадових осіб, державних органів та інших суб’єктів суспільного життя у сфері права. Система права — правова категорія, що виражає внутрішню структуру права будь-якої країни. Правова система ширша за обсягом. Вона є не тільки системою об'єктивних норм, а й усією діючою системою права в сукупності його конкретних і абстрактних форм (правовідносин, норм законодавства, правосвідомості), а й співвідношенням зовнішніх засобів офіційного визнання та об'єктивації (правові звичаї, судові прецеденти, законодавство, нормативні договори тощо). Певне значення для правової системи мають публічне і приватне право, канонічне право, норми матеріального і процесуального права, рівень офіційного визнання та ефективність правозастосування. 42. Правова сім’я: поняття, загальна характеристика, співвідношення із правовою системою і системою права. Сім’я правових систем — це сукупність національних правових систем, об’єднаних спільними умовами історичного формування, структурою, джерелами, основною культурою, понятійним апаратом юридичної науки. Отож, правові системи, що є подібними між собою системами права, правовою ідеологією, юридичної практикою складаються в одну правову сімю. Правові сім’ї: І. Романо-германська правова сім’я (континентальна або нормативно-актна):
ІІ. Англо-американська правова сім’я (система загального права або судово-прецедентна):
ІІІ. Сім’я ідеологічно-релігійних правових систем:
ІV. Сім’я традиційно-общинних правових систем: звичаєве право народів Африки, Південно-східної Азії, Океанії. V. Сім’я соціалістичних правових систем національні правові системи сучасних Китаю, Північної Кореї, Куби. 43. Романо-германська правова сім’я. Романо-германська (континентальна) правова система об'єднує різновидності права, які базуються на римському праві античного періоду, тобто від V ст. до н.е. до 476 р. н.е. Романо-германська правова система характеризується, перш за все, дуже тісним взаємозв'язком законодавства різних країн як з точки зору загальної концептуальної спрямованості, так і в плані юридичної техніки. Ця правова сімя характеризується схожістю основних юридичних понять, повним збігом в ієрархії різноманітних джерел права, де головну роль відіграє нормативно-правовий акт та однакова структура галузей та інститутів права. Так, для романо-германської системи характерна тенденція до кодифікації норм, прагнення до простоти, точності, ясності і чіткості при формулюванні норм. Крім того, для континентальної системи характерний пріоритет писаного права, правової норми над думкою чи переконанням судді. В цій системі право безпосередньо пов'язане з систематизацією і узагальненням, яке здійснюється у чіткій відповідності з правовою доктриною, яка відіграє надзвичайно важливу роль. 44. Правова сім’я загального права. Система загального права (англосаксонська) правова система об'єднує законодавство, яке базується або випливає з права, розробленого в Англії королівськими судовими інстанціями з часів норманського завоювання (1066 р.). Ця система охоплює майже всі англомовні країни. Своєрідний процес розвитку і формування англійського права обумовив суттєву відмінність системи загального права і романо-германської системи. Це, перш за все, відмова від римського права. Далі, це особлива концепція права, яка розглядає юридичну норму не стільки, як загальне абстрактне правило поведінки, скільки, як засіб вирішення спору. Звідси — розвиток права з переважною роллю судової практики і неписаної норми, права, зосередженого на процедурі розгляду справи, судовому процесі, судовій процедурі подання доказів. 45. Релігійно-традиційна правова сім’я. Ідеологічно-релігійній правовій системі притаманні такі ознаки:
46. Поняття, зміст та ознаки правової норми. Способи викладення правових норм у нормативно-правових актах. Правова норма – офіційно виражене та визнане у суспільстві загальнообовязкове правило поведінки, що охороняється за допомогою державного примусу. Зміст правової норми: Інтелектаульна частина: норма – результат свідомої діяльності; норма регуляє лише свдому поведінку; норма закріпляю правило поведінки бажаного у реальному житті. Вольова частина: норма – результат вольвої, цілеспрямованної дії; норма закріпляє волю держави; норма регулює лише вольову поведінку. Юридична частина: зєднує інтелекутальну та вольову частини; надає правилу поведінку характер норми права: загальнообовязковість, невизначеність часу дії та захист з боку держави від порушень; надає характерправової норми застосовуючи такі категорії: субєктивні права та юридичні обовязки. Ознаки правової норми: містить правило поведінки; містить загальне правило поведінки, тобто напрявляє осіб безперервно у багатьох, невизначений зазделегідь випадках; виходить від держави, містить волю народу, але має владні приписи; охороняється державою, її примусовою силою; має загальнообовязковий характер, тобто розповсюджується на всіх учасників відносин, що виникають незалежно від відношення учасників до норм; формально визначеність, тобто існує лише у відповідній формі; надає учасникам відносин відповідні права чи накладає відповідні обовязки. Способи викладення норм у нормативно правових актах: 1. За повнотою викладення норм права: • прямий (повний) спосіб — у статті нормативно-правового акта викладені всі структурні елементи норми права, тобто норма права та стаття нормативно-правового акта за обсягом збігаються — у такій статті міститься одна норма права; • відсильний спосіб — у статті нормативно-правового акта викладені не всі структурні елементи певної норми права, але в ній вказується, в якій статті цього ж нормативного акта викладений елемент норми, якого бракує. У цьому випадку норма права в повному обсязі міститься у кількох статтях цього нормативного акта; • бланкетний спосіб — у статті нормативно-правового акта викладені не всі структурні елементи певної норми права, але з цієї ж статті випливає, що елемент, якого бракує, викладений в іншому нормативно-правовому акті. У такому випадку норма права в повному обсязі міститься як у статті цього нормативно-правового акта, так і в статті іншого нормативно-правового акта. 2. За рівнем узагальнення: • абстрактний спосіб — зміст норми розкривається загальними, абстрактними, неіндивідуалізованими поняттями; • казуїстичний (казуальний) — зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, шляхом переліку певних фактів, випадків, ознак та ін. 47. Гіпотеза як структурний елемент норми права. Види гіпотез. ГІПОТЕЗА - це частина правової норми, що містить умови, наявність чи відсутність яких обумовлює дію даної норми в конкретній ситуації. Види гіпотез: 1. За ступенем визначеності: • визначена — вичерпно визначає ті умови, за наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції норми права; • відносно визначена — обмежує умови застосування норми права певним колом формальних ознак. 2. За формою вираження: • абстрактні — умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків; • казуальні — визначаються умови дії норми, за використання більш вузьких, спеціальних родових ознак, тому норма права поширюється на більш обмежене коло випадків. 3. За складом: • прості — містять одну обставину, необхідну для дії правової норми; • складні — містять дві або більше обов'язкових обставин, з якими пов'язується дія правової норми; • альтернативні — чинність норми права визначається залежно від однієї або кількох фактичних обставин (умов) і для настання правових наслідків досить наявності однієї з цих обставин. 48. Диспозиція в структурі правової норми. Види диспозицій. ДИСПОЗИЦІЯ - основна частина правової норми, що містить саме правило поведінки, виступає критерієм оцінки реального поведінки як правомірного або неправомірного. Види диспозицій: 1. За ступенем визначеності: • визначені — закріплюють однозначне правило поведінки, тобто учасники відносин позбавлені можливості для вибору іншої поведінки; • не повністю визначені — вказують лише на загальні ознаки поведінки, у межах яких суб'єкти уточнюють свої права та обов'язки самостійно; • відносно визначені — вказують на права й обов'язки суб'єктів, але надають можливості для їх уточнення залежно від конкретних обставин; • альтернативні - вказують на настання декількох правових наслідків, але передбачають настання лише одного з них. 2. За способом викладення: • прості — правило поведінки визначається у загальному вигляді без деталізації його ознак; • описові — правило поведінки закріплюється повно, з деталізацією його ознак; чітко визначаються права та обов'язки учасників відносин; • бланкетні — закріплюються лише загальні (основні) ознаки правила поведінки, а для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до норм іншого нормативного акта іншої галузі права; • відсильні — аналогічні бланкетним з тією різницею, що для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до інших частин такої норми або до інших норм цієї ж галузі права. 3.3а складом: • прості — містять одне правило поведінки; • складні — містять два або більше обов'язкових правил поведінки; • альтернативні — містять декілька правил поведінки, суб'єкт може виконувати будь-яке з них. 49. Поняття і види санкції як елемента структури правової норми. Санкція — це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення (або виконання) правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкцій — створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб'єктів, що виконують владний припис. Види санкцій: За ступенем визначеності: • абсолютно визначені — чітко визначають вид та міру юридичної відповідальності; • відносно визначені — межі юридичної відповідальності визначаються від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної; • альтернативні — вказують на декілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається правозастосовчим органом з огляду на особливості конкретної справи; • посилкові — містять вказівки на санкції інших норм, до яких слід звертатися для визначення конкретного засобу впливу. За характером наслідків: кримінальні (штрафні); правовідновлювальні (компенсаційні); заохочувальні. За галузями права: кримінально-правові; адміністративно-правові; цивільно-правові; дисциплінарні. 50. Класифікація правових норм. Її критерії. 1. За предметом правового регулювання (за галузевою ознакою): • норми конституційного права; • норми адміністративного права; • норми кримінального права; • норми цивільного права та ін. 2. За методом правового регулювання: • імперативні — виражають у категоричних приписах держави чітко визначені діяння, які не допускають жодних відхилень від вичерпно перелічених прав та обов'язків; • диспозитивні — приписують варіант поведінки, але дають можливість сторонам відносин самим визначити права і обов'язки, тобто надають суб'єктам свободу вибору поведінки. 3. За характером впливу на особу: • заохочувальні — встановлюють міри заохочення за варіант поведінки, схвалений державою і суспільством; • рекомендаційні — встановлюють варіант бажаної з погляду держави і суспільства поведінки суб'єктів. 4. За субординацією у правовому регулюванні: • матеріальні — містять правила поведінки (права, обов'язки, заборони), на підставі яких можливе вирішення справи; • процесуальні — встановлюють оптимальний порядок застосування норм матеріального права. Призначення таких норм — встановити процедуру, "регламент" здійснення прав чи виконання обов'язків, закріплених у нормах матеріального права. 5. За суб'єктами правотворчості: • норми органів представницької влади; • норми глави держави; • норми органів виконавчої влади. 6. За дією у просторі: • загальні (загальнодержавні) норми; • місцеві (локальні) норми. 7. За дією в часі: • постійні — норми невизначеної в часі дії; • тимчасові — норми визначеної в часі дії. 8. За дією на коло суб'єктів: • загальні — поширюються на все населення країни; • спеціальні — поширюють свою дію лише на певне коло суб'єктів; • виняткові — встановлюють винятки із загальних та спеціальних правил. 9. За функціональною спрямованістю (за функціями права): • регулятивні — встановлюють права й обов'язки суб'єктів. Вони можуть бути: — уповноважуючі (вказують на можливість здійснення певних дій та надають суб'єктам певні права); — зобов'язуючі (вказують на необхідність здійснення певних дій та покладають на суб'єктів певні обов'язки); — забороняючі (вказують на необхідність утримання від здійснення певних дій, тобто встановлюють заборони); • охоронні (встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав та невиконання обов'язків, які закріплені в регулятивних нормах). |