Контрольні питання для підготовки до заліку (питання 180)
 Скачать 118.65 Kb.
|
|
16. «Існуюче» і «належне» у змісті права. Існуюче в праві виражається, по-перше, у закріпленні правом прав та свобод (можливого поводження) суб'єктів суспільних відносин, і, по-друге, у сприйнятті права як реального регулятора відносин у суспільстві (право як воно є). Належне в праві виражається, по-перше, у закріпленні правом обов'язків (належного поводження) суб'єктів суспільних відносин, і, по-друге, у сприйнятті права як ідеалу регулювання відносин у суспільстві (право яким воно повинне бути). 17. Право і моральність. Проблема гуманізації права. Моральність права, надання йому принципів справедливо сті, — етико-юридична вимога, яка свідчить про генетичну спіль ність права і моралі, про єдині їх засади з самого початку регулю вання суспільних відносин. Мораль позитивна до права, якщо його зміст відповідає етичним цінностям, засуджує порушення правопорядку, особливо прав і свобод громадян. Засудження по ширюється й на випадки, коли порушуються так звані морально байдужі правові норми. Право, як відомо, містить чимало норм, до яких неможливо пристосувати моральні критерії (норми, що визначають структуру організацій, порядок їх діяльності, строк пред'явлення позовів, порядок укладення угод або ведення про токолу судового засідання тощо). Однак там, де виконання таких дій віднесено до будь-чиїх обов'язків (працівників суду, держав ної виконавчої служби, нотаріальних контор, прокуратури, орга нів внутрішніх справ, податкової служби тощо), порушення за значених норм (недбалість, неохайність, тяганина) породжує моральне засудження винних у цьому працівників. Характеризуючи співвідношення права і моралі, слід підкрес лити, що не лише мораль впливає на право, але й навпаки право значною мірою впливає на формування моральних критеріїв. Прикладом є скасування в Україні смертної кари. Суспільна думка не була налаштована на таку зміну в законодавстві. Але прийняті правові норми виявилися переконливими. Між нормами права і нормами моралі іноді виникають неба жані протиріччя, коли право вимагає одного, а мораль диктує зовсім інше. Історія нагадує, ще не так давно на підставі вимог законодавства широко практикувалися доноси, що використо вувалося для розгортання політичних репресій. Нині у ч. 2 ст. 385 Кримінального кодексу передбачено: не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, до-судового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Загальною причиною протиріч права і моралі, що виникають, наука називає відставання законодавства від суспільного роз витку. 18. Сутність права і його соціальна цінність. Сутність права полягає в тому, що воно - спосіб (інструмент, форма) установлення справедливого балансу інтересів всіх і кожного: індивідів, соціальних шарів, класів, соціальних спільнот й утворень. Соціальна цінність права - це здатність права служити метою й засобом для задоволення соціально справедливих, прогресивних потреб й інтересів громадян, суспільства в цілому. Основні прояви соціальної цінності права: Інструментальна - право надає діям людей організованість, стійкість, погодженість, забезпечує їхня підконтрольність. Право, втілюючи загальну (погоджену) волю учасників суспільних відносин, сприяє розвитку тих відносин, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. Право є виразником і визначником (масштабом) свободи особи в суспільстві. Право - виразник ідеї справедливості. Право виступає критерієм правильного (справедливого) розподілу матеріальних благ, воно затверджує рівність всіх громадян перед законом незалежно від їхнього походження, матеріального становища, соціального статусу тощо. Право виступає потужним фактором прогресу, джерелом відновлення суспільства відповідно до історичного ходу суспільного розвитку. 19. Поняття та види функцій права. Функції права - це основні напрямки впливу права на свідомість і поводження суб'єктів суспільних відносин з метою рішення конкретних завдань. Функції права можна розділити на:
Функція цивільної згоди полягає в регулюванні правом суспільних відносин у повній відповідності з досягнутими в ході історичного розвитку суспільства уявленнями людства про загальнолюдські цінності. Функція соціального захисту полягає в реальному забезпеченні правом цінісного відносини до людини, його правам і свободам. Інформаційна функції полягає в доведенні до відомості суб'єктів громадського життя про напрямки регулювання суспільних відносинах, їхні права й обов'язки. Комунікативна функція полягає у формуванні правом правил цивілізованого спілкування членів суспільства й закріпленні принципу «Права й волі людини закінчуються там, де починаються права й волі інших людей». Виховна функція полягає у формуванні правом позитивної правосвідомості й поваги до соціально-правових цінностей.
Регулятивна функція права полягає в закріпленні суспільних відносин на основі встановлення прав й обов'язків суб'єктом (статична) і наступному їхньому впорядкуванні (динамічна). Охоронна функція полягає в забезпеченні захисту субєктивних прав і виконання юридичних обов'язків.
економічна полягає в регулюванні економічних відносин; політична полягає в регулюванні політичних відносин; ідеологічна полягає у формуванні суспільної свідомості шляхом правового визнання або заборони певних ідеологій; запобіжна полягає в запобіганні виникнення небажаних суспільних відносин. 20. Право і держава. Їх взаємодія і концепції співвідношення. Взаємодія права і держави висловлюють три концепції: 1. Етатична - держава визначає право, домінує над ним. Відповідно до поглядів прихильників філософії етатизму держава для блага індивідів має права втручатися в усі сфери життя, в тому числі і в приватну. Держава є організатором всієї економіки - від управління виробництвом до розподілу людей за сферами прикладання праці, воно повинно боротися з неробством я марнотратством, стежити за тим, щоб молоді люди рано одружувалися і мали багато дітей ; держава будує церкви, керує системою освіти і др. Словом, держава активно (якщо не сказати тотально ) вторгається в усі сфери життєдіяльності суспільства. 2. Функціональна - держава охороняє право, право закріплює держава як така; 3. Природно - правова ( моральна ) - право закріплює державу як таку, домінує в суспільстві і захищає його від свавілля державної « машини». 21. Право і економіка. Економічні інтереси в праві. Взаємодія права та економіки виражається, перш за все, в соціально-економічній обумовленості права і у вторинному впливі права на економіку, яке відбувається трьома основними способами: право закріплює сформовані економічні відносини, гарантує їх стабільність (право як закріплювач); право стимулює створення і розвиток нових економічних відносин, якщо для цього є відповідні умови (право як стимулятор); право підтримує і охороняє існуючі економічні відносини, особливо знову виниклі (право як охоронець). 22. Право і політика. Політика — мистецтво управління державою; участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту його діяльності; сфера діяльності, пов'язана з відносинами між різними суб'єктами з приводу здійснення державної влади. Незважаючи на те, що категорії "політика" і "право" близькі, їх не можна ототожнювати. Передумовою можливої відмінності між ними є відносна самостійність держави щодо громадянського суспільства. Політика держави безпосередньо виявляється в характері змісту норм права, який виражає загальнообов'язкову державну волю. "Державна воля" — політична категорія, оскільки держава — політичний інститут, який займає центральне місце в політичній системі суспільства. Політика держави неминуче пов'язана з інтересами, волею тих або інших суб'єктів цієї системи, насамперед тих, хто певною мірою здобув державну владу (партія, яка перемогла на парламентських виборах, може суттєво змінити характер правопорядку у певних сферах життя). Державна воля, яка виявляється у характері державних рішень та об'єктивована у відповідну правову форму (закон, указ, постанову та ін.), може виражати інтереси всього населення країни чи його більшості, або навіть меншості. Але будь-які інтереси людей, перед тим як набути форми права, мають бути опосередковані державною політикою. Політика народу безпосередньо виявляється в характері змісту законодавчих актів, що приймаються на референдумі. Ці акти виражають його волю, яка стає загальнообов'язковою. Принципи справедливості та свободи, закладені у праві, здійснюються соціальними групами, класами, народами, а процес їх реалізації в будь-якому випадку набуває політичного характеру. Право є засобом вираження політики, її реалізації, робить легітимними політичні рішення. Право конституційно закріплює політичний устрій суспільства, механізм дії політичної системи. Воно закріплює і гарантує політичні права і свободи громадян, забезпечує механізм їх реалізації. 23. Джерела (форми) права. Місце і роль правозастосовчої (судової) практики в правовому регулюванні суспільних відносин. «Джерело права» і «форма права» взаємопов'язані, але не тотожні поняття. Джерело права розкриває витоки формування права, причини і закономірності процесу його виникнення і розвитку, а форма права показує, як зміст права нормативно організується і виражається ззовні. Поняття «джерело права» вживається у розуміннях: матеріальному, ідеологічному, інституційному, формальному (юридичному). Джерела права в матеріальному розумінні - це економічні, соціальні, політичні та інші умови, що спричинюють або об'єктивно зумовлюють виникнення правових норм. Джерела права в ідеологічному розумінні - це правова і політична свідомість суб'єктів нормотворчості; ідеї, концепції, теорії, покладені у підставу правових норм. Джерела права в інституційному розумінні - це діяльність публічних органів та інститутів (громадянського суспільства, держави) як суб'єктів формування і встановлення права. Джерела права у формальному (юридичному) розумінні - акти уповноважених суб'єктів права, що є формою вираження і закріплення правових норм і принципів, на основі яких виникають, змінюються чи припиняються правові відносини. Інакше, це зовнішні виявлення буття об'єктивно існуючих правових норм і принципів, які є мірою охоронюваного державою права. Форми права - вихідні від держави або визнані нею зовнішні, офіційно-документальні способи вираження (організації, існування) змісту права, його норм і принципів, надання їм юридичного значення. При написанні «джерело (форма) права» підкреслюється, що мова йде саме про джерела права у формальному (юридичному) розумінні. Судову практику можна віднести до допоміжного джерела права романо-германского типу. Відповідно до чинної доктрини права (правові норми приймаються парламентом і уповноваженими ним органами) судовій практика не відведена роль джерела права. Проте об'єктивно спостерігається явне зростання ролі судового прецеденту в правотворчій діяльності держави, чому сприяють недосконалість законодавства (суперечності і прогалини в ньому); піднесення "третьої влади" - судової, що дозволила суддям розробляти принципові рішення, уточнювати положення закону таким чином, що народжуються нові норми, так звані правопо-ложення судової практики. Вони в основному е результатом діяльності суддів касаційних судів як вищих судових інстанцій. Підтвердження касаційним судом судових рішень, особливо прийнятих на основі аналогії або загальних принципів, може сприйматися іншими судами при рішенні подібних справ як фактичний прецедент. Норми - правоположення судової практики повинні враховуватися всіма юристами, що застосовують право. З цією метою вони публікуються в судових збірниках і довідниках. У деяких країнах роль судової практики як додаткового юридичного джерела права підтверджується постійним виданням судових збірників і довідників. Між нормами, відпрацьованими судовою практикою, і нормами, створеними законодавчим органом, є розходження. Дія судової практики у країнах романо-германського типу відбувається в межах, встановлених законодавцем. Створена судовою практикою правова норма носить обмежений характер, оскільки не володіє такою ж загальністю і узагальненість як норма права, що виходить від парламенту. При розгляді нової справи вона може не враховуватися. У цьому полягає головна відмінність норми, створеної в процесі судової діяльності країн, що належать до романо-германського типу, від пріоритетного становище судового прецеденту в країнах англо-американського права. Отже, романо-германський тип правової системи характеризується пріоритетом норми, що міститься в законодавчих актах. Проте він припускає і пошук кожним юристом у конкретному питанні рішення, що відповідає принципу справедливості. 24. Правовий звичай. Правовий звичай — санкціоноване державою правило поведінки, що склалося історично, у результаті багаторазового повторення людьми певних дій. Санкціонування здійснюється шляхом відсилання до звичаю, а не до текстуального закріплення його в нормативно-правовому акті. Держава визнає не всі звичаї, що сформувалися в суспільстві, а лише ті, котрі мають найбільше значення для суспільства, збігаються з його інтересами і відповідають історичному етапу його розвитку. Дія правових звичаїв (за характером співвідношення із законом): правові звичаї на додаток до закону - допомагають тлумаченню й застосуванню нормативних актів (наприклад, сприяють установленню дійсності підпису або того, чи є певні цінності сімейним сувеніром); правові звичаї крім закону - регулюють суспільні відносини, не врегульовані нормативними актами, нерідко закріплюються на законодавчому рівні (наприклад, Цивільним кодексом Швейцарії дозволено судді вирішувати спір на основі норм звичаєвого права, якщо відсутні норми закону, що регулюють спірні суспільні відносини); правові звичаї проти закону - зрідка застосовуються (у навігаційному праві Італії морський звичай превалює над нормою Цивільного кодексу). 25. Поняття і види правового прецеденту. Правовий прецедент – створені в процессі юридичної практики (перш за все, судової), офіційно виражені та охоронювані державою правила (норми), згідно з якими кожна наступна справа вирішується за аналогією з подібним попереднім. Розрізняють деклараторний та креативний прецедент. Деклараторний прецедент – це правило (норма), що виникає як результат тлумачення судом (суддею) норми статутного права (закону). Креативний прецедент – правило (норма), що з’являється безпосередньо у процесі вирішення конкретної справи. Залежно від того, хто приймає рішення, яке породжує прецедент, його визначають судовим (якщо примає орган судової влади) чи адміністративним (якщо примає орган виконавчої влади). 26. Нормативний договір як джерело права. Нормативно договів – акт (угода) колективного узгодженого волевиявлення двох обо кількох суб’єктів правотворчості, що містить правові норми та направлений на регулювання суспільних відносин у сфері, визначеній державою. Видами нормативного договору виступають типовий договір (статут) та міжнародна угода. Типовий договір (статут) – акт узгодженої (договірного) внутрішньодержавної правотворчості, що містить правові норми та санкціонований у встановленому порядку. Міжнародна угода – акт узгодженої (договірного) міжнародної правотворчості, що містить правові норми та приймається у встановленому порядку (визнання, ратифікація). Міжнародна угода - родове поняття ,що охоплює всі міжнародні угоди, які можуть мати різні найменування: договір, угода, конвенція, пакт, декларація, протокол і т.п., але мають однакову юридичну чинність. Особливості міжнародної угоди: 1) закріплює волевиявлення сторін з приводу прав і обов'язків, встановлює порядок його реалізації, а також взаємну відповідальність за не виконання або неналежне виконання добровільно прийнятих на себе зобов'язань; 2) містить загальні правила поведінки і не має персоніфікованого характеру; 3) суб'єктом договору є держава, в особі відповідних органів державної влади; 4) зміст складають є норми права, що ви никають у результаті згоди сторін та регулюють взаємні інте реси суб'єктів договору; 5) має тривалий строк дії, він наби рає чинності лише після проведення відповідної процедури (ра тифікації); 6) норми угоди є зага льнообов'язковими до виконання, вони забезпечуються гаранті ями держави та її органами шляхом застосування різних форм і методів, у тому числі й державним примусом; 7) у разі визнання державою є частиною національного законо давства і може бути підставою для укладання інших правових актів. Співвідношення міжнародних договорів з внутрішньонаціональним правом характеризуються тим, що міжнародна угода стає частиною національного законодавства й відповідно - джерелом права лише у разі визнання (ратифікації) цього договору державою. 27. Юридична доктрина як джерело права. Юридична доктрина – наукові ідеї, теорії, концепції, вчення, вислові (письмові та усні), а також праці відомих юристів, офіційно визнані й обов’язкові у якості вихідної засади та обґрунтування вирішення конкретних юридичних справ. Основне практичне значення юридичної доктрини, на сучасному етапі, полягає в формуванні понятійного апарату, тлумаченні правових норм, концептуальному обгрунтуванні проектів нормативних актів. Крім того, досить поширеними є випадки, коли юрисдикційні органи звертаються до за роз'ясненнями у зв'язку з необхідністю кваліфікації того чи іншого юридичного факту. |