Контрольні питання для підготовки до заліку (питання 180)
 Скачать 118.65 Kb.
|
|
51. Поняття і ознаки правових відносин. Правові відносини — це врегульовані нормами права сус пільні зв'язки між суб'єктами права, які є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що забезпечуються державою. Основні ознаки правовід носин: 1) це особливий різновид суспільних відносин, які виникають між людьми чи об'єднаннями людей з приводу соціального блага або забезпечення якихнебудь інтересів. Не може бути правовідносин між людиною та тваринами, рослинами або пред метами; 2) є результатом свідомої вольової діяльності людини, тобто перш ніж скластися, правовідносини проходять через свідомість і во лю людей, в якій складається модель майбутніх стосунків, при цьому враховуються власні і загальнолюдські цінності та суспі льні пріоритети; 3) вони виникають, змінюються чи припиняються відповідно до норм права, які впливають на поведінку людей і через неї реалі зуються. Тобто у нормах права вже закладені правовідносини, але в абстрактній формі. Єдиний виняток з цього правила — ви никнення правовідносин у випадку вирішення юридичної справи на основі аналогії права; 4) учасниками правовідносин є конкретні суб'єкти права, які пов'язані між собою суб'єктивними правами та юридичними обов'язками, які закріплені у правових нормах. Тобто у право відносинах завжди є дві сторони — одна сторона має точно ви значені суб'єктивні права (уповноважена сторона), а на іншу — покладені відповідні юридичні обов'язки (зобов'язана сторона.)У більшості правовідносин кожна сторона одноча сно має права і несе обов'язки; 5) реалізація всіх правовідносин, які мають місце в суспільстві, за безпечується можливістю застосування державного примусу. У більшості випадків реалізація суб'єктивного права або юридич ного обов'язку здійснюється свідомо і добровільно з боку їх уча сників, без застосування заходів державного примусу. У разі не обхідності зацікавлена сторона може звернутися до органу, який наділений державновладними повноваженнями, за відновлен ням порушеного суб'єктивного права або виконання юридично го обов'язку. 52. Види правових відносин. За функціональним призначенням: регулятивні правовідносини виникають на основі юридичних дозволів і втілюються в правомірних діях суб'єктів, регулюючи відповідні суспільні відносини (наприклад, на базі відносин, пов'язаних з користуванням комунальними послугами, виника ють правовідносини зі своєчасної сплати за них). охоронні правовідносини виникають на основі юридичних за борон і є результатом скоєння суб'єктами правопорушень (на приклад, перевищення водієм автотранспорту встановленої швидкості). Необхідно також розрізняти матеріально-правові та проце суально-правові правовідносини. Матеріально-правові правовідносини виникають на основі матеріальних відносин, що потребують організації, їх змістом є права і обов'язки сторін. Наприклад, матеріальні правовідносини виникають з приводу права на освіту, на охорону здоров'я, на особисту безпеку. Процесуально-правові правовідносини реалізують норми про цесуального права і виникають на основі організаційних відно син. Вони вторинні, похідні від норм матеріального права і вста новлюють процедуру реалізації прав і обов'язків суб'єктів права, порядок вирішення юридичних справ. До них належать цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні, адміністративно-про цесуальні, господарсько-процесуальні та інші процесуальні відно сини. Наприклад, процедура обшуку, процедура подання позову або скарги, процедура участі в конкурсних іспитах при вступі до вищого навчального закладу. За часом дії: довгострокові правовідносини тривають певний час (визначений або невизначений), наприклад, відносини, що ви никли з договору про виконання підрядних робіт капітального будівництва чи договору про перевезення вантажу на значну відстань; короткострокові правовідносини тривають протягом незначного часового відрізку і припиняються одразу після вико нання учасниками їх прав і обов'язків (наприклад, купівля конк ретної речі). 53. Структура (склад) і зміст правових відносин. Склад (струк тура) правовідносин - сукупність їх внутрішніх елементів і спосіб зв'язку між ними на підставі розподілу між учасниками даних відносин суб'єктивних прав, обов'язків і відповідальності з приводу певного соціального блага або забезпечення законних інтересів. До складу правовідносин входять такі елементи: суб'єкти; об'єкти; зміст. Об'єкти правовідносин — це певні матеріальні, духовні та інші соціальні блага з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються правовідносини. Суб'єкт правовідносин — це учасник правових відносин, який має суб'єктивні права та здатний виконувати юридичні обов'язки. Зміст правовідносин — це передбачена нормами права суку пність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів пра вовідносин. Розрізняють юридичний і фактичний зміст правовідносин. Юридичний зміст правовідносин — це передбачені нормами права реальна можливість суб'єктів правовідносин щодо здійс нення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Фактичний зміст правовідносин — це фактична поведінка суб'єктів правовідносин, у межах якої реалізуються їхні суб'єк тивні права та юридичні обов'язки. Юридичний зміст правовідносин визначає те, як правовідносини повинні відбуватися, а фактичний зміст правовідно син показує те, як вони відбулися у реальній дійсності. Правове регулювання здійснюється головним чином через ме ханізм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Суб'єктивні права — це передбачена правовою нормою вид і міра можливої чи дозволеної поведінки суб'єкта правовідносин із задоволенням своїх законних інтересів та потреб, забезпечується як юридичними обов'язками інших суб'єктів, так і захистом з бо ку держави. Суб'єктивне право належить лише уповноваженому суб'єкту, який реалізує його на свій розсуд, тобто суб'єкт завжди може відмо витися від використання свого суб'єктивного права. Суб'єктивні права містять наступні варіанти можливої поведін ки уповноваженого суб'єкта, як: 1) право здійснювати певні дії, тобто реалізувати свої інтереси (право на власні дії); 2) право вимагати певних дій від зобов'язаного суб'єкта (право вимоги); 3) право вимагати відновлення порушеного права, тобто звертатися до компетентних державних органів за захистом суб'єктивного права і примусового забезпечення юридичного обов'язку (право домагання); 4) право користуватися певним соціальним благом (право користування). Юридичні обов'язки — це передбачена правовою нормою і забезпечена можливістю державного примусу міра належної пове дінки зобов'язаного суб'єкта, яку він повинен здійснити в інте ресах уповноваженого суб'єкта. Юридичні обов'язки передбачають наступні варіанти можливої поведінки зобов'язаного суб'єкта, як: 1) здійснювати певні дії на користь уповноваженого суб'єкта; 2) зобов'язані утримуватися від здійснення дій, що суперечать ін тересам інших суб'єктів; 3) вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від ін ших суб'єктів; 4) нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених правовою нормою дій. На відміну від суб'єктивного права, відмовитися від виконання юридичного обов'язку не можна, тому що відмова від виконання або неналежного виконання є підставою для юридичної відповідальності. 54. Об'єкти правових відносин. Об'єкти правовідносин — це певні матеріальні, духовні та інші соціальні блага з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються правовідносини. Види об'єктів правовідносин: 1) матеріальні блага — це предмети матеріального світу (природ ні ресурси, земля, надра, ліс тощо), речі (засоби виробництва, предмети споживання) та цінності (цінні папери, гроші тощо); 2) духовні блага — це результати творчої, інтелектуальної діяль ності людини (твори літератури, мистецтва, музики, винаходи, наукові відкриття, комп'ютерні програми тощо); 3) послуги виробничого і невиробничого характеру — це ре зультати певної поведінки, внаслідок якої виникають права і обов'язки суб'єктів правовідносин. Вони мають місце у сфері управління, побутового обслуговування, господарської, культу рної, освітянської та інших сферах діяльності людини (договір на перевезення вантажу, підряд на будівництво будинку, вико нання пісень на святковому концерті тощо); 4) особисті немайнові блага — це життя, здоров'я, безпека, честь, гідність, свобода особи, недоторканість житла та інші права і свободи людини (наприклад, між студентом і адміністрацією вищого навчального закладу виникають правовідносини, так об'єктом цих правовідносин буде не отримання диплому, а отримання відповідного рівня освіти). 55. Суб'єкти правових відносин. Суб'єкт правовідносин — це учасник правових відносин, який має суб'єктивні права та здатний виконувати юридичні обов'язки. Види суб'єктів правовідносин: 1) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи): громадяни даної держави; іноземні громадяни чи піддані; особи без громадянства (апатриди); особи, які мають подвійне громадянство (біпатриди). 2) колективні суб'єкти (юридичні особи): державні органи; підприємства, установи, організації; органи місцевого самоврядування; посадові особи, тобто представники державної влади, які ви конують організаторськорозпорядчі чи адміністративногос подарські обов'язки; громадські об'єднання (політичні партії, профспілкові органі зації, релігійні організації тощо). 3) соціальні спільності: народ; нація; населення адміністративнотериторіальної одиниці; трудові колективи та ін. Можливість того чи іншого суб'єкта бути учасником правовід носин визначається його правосуб'єктністю. Правосуб'єктність — це передбачена нормами права здат ність особи бути носієм прав і обов'язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії. Правоздатність — це передбачена нормами права здатність особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Основні види правоздатності: 1) загальна правоздатність — це здатність особи мати будь- які права і обов'язки, що передбачені чинним законодавством. Вона визнається державою за фізичними особами з моменту їх наро дження і припиняється зі смертю. 2) галузева правоздатність — це здатність особи чи організації набувати права в тій чи іншій галузі права. У кожній галузі пра ва строки її настання можуть бути неоднаковими; 3) спеціальна правоздатність — це здатність, що пов'язана з пе вними особливостями суб'єкта, або така, що потребує спеціаль них знань і навичок (наприклад, судді, працівники правоохорон них органів тощо). Правоздатність юридичних осіб є завжди спеціальною. Вона виникає з моменту їх державної реєстрації, а в окремих випадках згідно чинному законодавству — з моменту отримання ними ліцензій на спеціально визначені види діяльно сті, обмежена тими завданнями і правомочностями, які зафіксо вані у статутах і положеннях цих юридичних осіб, і припиняєть ся разом з їх ліквідацією. Правоздат ність сама по собі ніякого реального блага не дає, вона дає тільки пра во мати право, а вже останнє відкриває шлях до володіння тим чи ін шим благом, здійснення відповідних дій тощо. Суб'єкт, наділений правоздатністю, не повинен обов'язково реалізовувати всі надані йому права. Дієздатність — це передбачена нормами права здатність осо би своїми діями набувати та самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки. Іншими словами, це можливість реалізувати правоздатність. Згідно чинному законодавству України, повна дієздатність фі зичних осіб настає за досягненням нею 18 років, а в окремих випадках і пізніше (наприклад, з 21 року особа може обиратися до органів міс цевого самоврядування; з 25 — призначатися суддею тощо). Однак у цивільному і трудовому праві особам надається повна дієздатність і у більш ранньому віці. Обмежити особу в дієздатності або визнати її недієздат ною може лише суд у випадках, визначених чинним законодавством. Законом передбачена можливість поновлення цивільної дієздатності фізичної особи у разі видужання чи значного поліпшення психічного стану. Однією з форм прояву дієздатності є деліктоздатність. Деліктоздатність — це передбачена нормами права здат ність особи нести юридичну відповідальність за вчинення проти правних дій. Передумовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність фі зичної особи під час здійснення суспільно небезпечного діяння усві домлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. 56. Підстави виникнення, зміни і припинення правових відносин. Їх класифікація. Юридичний факт — це конкретна життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну або відміну правовідносин. Юридичні факти відображені в гіпотезах правових норм. Різновиди юридичних фактів: 1) за вольовою ознакою факти поділяються на: Події — обставини, що не залежать від волі людини (загибель застрахованого майна від пожежі або повені, народження або смерть людини, закінчення строку, тощо); Дії — обставини, що залежать від волі людини (складання заповіту, дарування): а) правомірні (дозволені) дії: • юридичні акти — така правомірна поведінка, що здійснюється з метою викликати юридичні наслідки (складання людиною заповіту, договір, судове рішення); • юридичні вчинки — дії, що не мають спеціальної мети викликати юридичні наслідки (знахідка скарбу, написання літературного твору, наукове відкриття). б) неправомірні (заборонені) дії (правопорушення) (крадіжка, торгівля в недозволеному місці). • делікти; • злочини. Стани – відносно стабільні, триваючі у часі послідовності подій та дій, що викликає відповідні правові наслідки (стан шлюбу). 2) за юридичними наслідками: • правотворчі — факти, що викликають виникнення правовідносин (укладення договору оренди, прийняття на роботу, обрання на державну посаду тощо); • правозмінні — факти, що викликають зміну правовідносин (зміна прізвища при одруженні, присвоєння спеціального звання, зміна умов договору оренди, тощо); • правоприпинні — факти, що викликають припинення правовідносин (звільнення з роботи, розлучення, виконання обов'язку тощо). 3) За характером впливу на правовідносини: позитивні – виникли через правомірну поведінку субєктів; негативні – виникли через неправомірну поведінку субєктів. 4) За документальним закріпленням: оформлені – факті, що чітко зафіксовані у нормах права та не вимагаючі додаткової конкретизації; неоформлені (латентні) – факти, що незафіксовані через їх прихований характер, або через те, що не потребують фіксації. 57. Поняття і види реалізації права. Правореалізація та правове регулювання. Реалізація права – його фактичне здійснення у конкретних життєвих обставинах. Ознаки реалізації норм права: 1) правомірність дій, тобто їх відповідність нормам права (неправомірні дії, вчинення правопорушення не можуть вважатися реалізацією норм права); 2) соціальна корисність дій - їх спрямованість на задоволення приватних і публічних потреб та інтересів суспільства і людини; 3) процедурний характер дій, регламентованість нормами права процесу (стадійності) діяльності суб'єктів права; 4) вольовий характер дій, тобто їх усвідомлення, находження аргументів на користь балансу між суб'єктивними інтересами і нормами; настанова на дії, що відповідають нормам і принципам права; 5) забезпеченість державою процесу і результату реалізації права. Норми права втілюються в життя відповідно до їх призначення: логічні (класичні) норми діють безпосередньо, спеціалізовані (нетипові) норми (загально-закріплені, установчі, прогностичні, декларативні, дефінітивні, темпоральні, тощо) - через системні зв'язки з логічними нормами в якості їх помічників у регулюванні суспільних відносин, поведінки людей. Види реалізації права: Безпосередня реалізація, коли суб`єкти права самостійно, без зовнішнього втручання чи допомоги втілюють правила, передбачені нормами права, у своїй поведінці, здійснюють суб`єктивні права та виконують юридичні обов`язки (наприклад, здійснюють права власності або виконують обов`язок попередити учасників дорожнього руху про зупинку транспортного засобу) Таким чином реалізується переважна більшість норм права; Правозастосовна реалізація, яка має місце тоді, коли суб`єктивні права та юридичні обов`язки не можуть бути реалізовані без додаткового втручання, допомоги з боку інших суб`єктів. У цьому випадку реалізація норм права проходить особливу стадію - застосування права (наприклад, реалізація права громадянина на пенсію неможлива без допомоги органу Пенсійного фонду, який повинен прийняти рішення про призначення пенсії цій особі). Спосіб правового регулювання (упорядкування відносин, надання їм юридичної форми) обумовлює характер дій, необхідних для реалізації права, від чого, у свою чергу залежать форми реалізації права. 58. Форми реалізації права: поняття, види, співвідношення зі способами правового впливу. розрізняють такі форми реалізації норм права: додержання (дотримання), виконання, використання та застосування норм права. Дотримання (додержання) норм права — це така форма реалізації забороняючих юридичних норм, яка полягає в пасивній поведінці суб'єктів щодо здійснення негативних дій, зазначених у нормі. Такі норми забороняють названу в них поведінку, яка визнається законом як правопорушення. У заборонах указується небажана для суспільства і держави поведінка. Забороняючі норми можуть прямо не формулювати заборону, але вона логічно випливає зі змісту норми: якщо в санкції норми встановлена юридична негативна відповідальність, то такі дії заборонені законодавцем. Виконання норм права — це така форма реалізації, яка полягає у здійсненні зазначених у зобов'язуючих нормах права дій. Зобов'язуючі норми закріплюють вимогу активної поведінки щодо здійснення зазначених у цих нормах позитивних дій з боку фізичних або юридичних осіб. Здійснення позитивних актів спрямоване на досягнення бажаного для суспільства, держави й особи соціального результату. Відмова від виконання зобов'язуючих норм або неналежне їх виконання тягне за собою застосування примусової сили держави. І навпаки, людина, яка активно та якісно виконує свій обов'язок, може бути заохочена. Використання норм права — це форма реалізації суб'єктивного права, за якої здійснюється втілення в життя уповноважуючих норм. Уповноважуючі норми надають суб'єктам право на здійснення передбачених у них позитивних дій. Використання права відрізняється від попередніх форм реалізації правових норм тим, що в цьому випадку відбувається здійснення суб'єктивних прав, а не реалізація юридичних обов'язків та заборон. Особі надається право вирішувати, користуватися наданим правом чи ні. Але в будь-якому випадку ця норма буде реалізована. Наприклад, право спадщини. За формою вираження використання може бути пасивним чи активним. Усі ці три форми реалізації правових норм мають назву безпосередніх форм, оскільки суб'єкти самі реалізують свої суб'єктивні права, свободи і юридичні обов'язки. Якщо суб'єкти не можуть реалізувати свої повноваження в цих формах, то виникає необхідність втручання компетентних органів, тобто застосування правових приписів. |