Контрольні питання для підготовки до заліку (питання 180)
 Скачать 118.65 Kb.
|
|
59. Застосування права: поняття, ознаки, суб'єкти. Застосування становить опосередковану форму реалізації норм права, яка суттєво і формально відрізняється від безпосередніх форм: виконання, додержання і використання. Застосування норм, права — це реалізація норм права компетентними організаціями з вирішення конкретної справи, яка має державно-владний, творчо-організуючий характер, здійснюється в установлених процедурних формах і завершується виданням індивідуально-конкретного припису. Ця четверта форма реалізації характеризується низкою ознак, які суттєво відрізняють її від безпосередніх форм реалізації норм права: • має державно-владний характер. Це один з видів юридичної діяльності держави, яку виконують державні органи і посадові особи; • має активний, творчий характер. Держава повинна активно вжити організаційні заходи щодо їх реалізації. При цьому правозастосувач у кожному випадку вирішує значно складніші питання, ніж ті, що закріплені схематично в нормі права; • державно-владний характер правозастосування припускає чітку визначеність суб'єктів цієї діяльності. Якщо реалізацію норм права в безпосередніх формах здійснюють як державні органи і посадові особи, так і громадяни, то застосуванням права громадяни не можуть займатися, вони можуть лише ініціювати застосування права або надавати допомогу посадовим особам у цій діяльності; • здійснюється в рамках компетенції органу або посадової особи, а також певних процедурних форм, які регулюють цей процес. Процедурно-процесуальні норми не тільки обмежують правозастосовчі дії, але й зобов'язують суб'єкта до активних юридичних дій. У важливих для особи і суспільства випадках порядок вирішення справ деталізовано в законі; • правозастосовчий процес має комплексний характер, що включає безпосередні форми реалізації. Як правило, це дотримання або виконання норм права. Так, слідчий у своїй діяльності повинен чітко дотримуватися заборонних норм і виконувати зобов'язальні норми; • процес застосування норм права завершується виданням правозастосовчого акта, в якому фіксується індивідуально-конкретний правовий припис. Акт має державно-владний характер і є юридичним фактом. Субєкти застосування права: державні органи, організації, посадові особи; державні органи та громадські організації спільно чи за згодою; комерційні та некомерційні організації у сфері застосування норм трудового права; громадські організації за повноваженням держави. 60. Стадії застосування права: поняття, види, зміст, співвідношення із процесуальними формами правозастосування. Стадії застосування права: 1) Встановлення фактичних обставин справи (юридична кваліфікація фактичних обставин). 2) Встановлення юридичної основи справи — вибір і аналіз юридичних норм (інакше: юридична кваліфікація фактичних обставин) включає: вибір галузі, підгалузі, інституту права і знаходження норми, яка може бути застосована до даного випадку; перевірку дійсності тексту того акта, в якому міститься шукана норма, тобто встановлення офіційного тексту норми; аналіз норми з погляду її дії в часі, просторі і за колом осіб: чи діяла норма права в момент, коли відбувалися досліджувані обставини; чи діє вона в момент розгляду конкретної справи; чи діє вона на території, де розглядається справа; чи поширюється вона на осіб, пов'язаних з цією справою. 3) Вирішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення. Результат вирішення юридичної справи виражається в індивідуальному державно-владному велінні, розпорядженні, акті-документі, який називається правозастосовним актом. Правозастосовний акт може мати подвійну правову функцію: юридичної констатації, тобто визнання існування певних фактів, їх правомірності (неправомірності), визнання того чи іншого права за даною особою або констатації у даній події факту правопорушення; нового юридичного обов'язку, тобто після ухвалення рішення (а саме: накласти покарання, встановити обов'язок, здійснити певні дії у встановлений строк, передати майно, сплатити борг та ін.) необхідна додаткова діяльність, новий обов'язок компетентних органів щодо виконання рішення. 61. Акти застосування права: поняття, структура, види, значення. Акти застосування норм права (правозастосовні акти) - індивідуальні правові акти-волевиявлення (рішення) уповноваженого компетентного державного органу або посадової особи, які на основі юридичних норм установлюють (змінюють, припиняють) права і обов'язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення. Структура актів застосування права: Вступна частина (загальні положення та реквізити); Описова частина (закріплює фактичні основу справи); Мотивувальна частина (містить обгрунтування вибору правової норми); Резолютивна частина (містить результат правової кваліфікації). Види актів застосування норм права: За формою зовнішнього вираження'. 1) письмові (таких більшість) - акти-документи, можуть бути, як мінімум, двох видів: а) окремі документи (вирок суду); б) резолюції на матеріалах справи (затвердження прокурором обвинувального рішення); 2)усні - антислова (виклик понятих); 3) конклюдентні - акти-дії або фізично-діяльнісні акти (застосування працівником міліції табельної зброї); 4) знакові - актисимволи (дорожні знаки, знаки світлофора на переході вулиці, звукові та світлові сигнали на водному і залізничному транспорті). Усі вони несуть в собі конкретні владні приписи, обов'язкові для виконання. За юридичними наслідками: 1) правоконстатуючі (свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть); 2) правовідновлювальні (відновлення на посаді); 3) правозмінні (заміна арешту підслідного на підписку про невиїзд); 4) правоприпиняючі (протест прокурора з приводу незаконного виселення громадянина Н.). За способом прийняття: колегіальні; одноосібні. За сферою дії: у часі, у просторі, за колом осіб. За суб'єктами прийняття: акти парламенту; акти глави держави; акти виконавчих органів влади; акти органів місцевого самоврядування; акти контрольно-наглядових органів; рішення загальних судів; акти господарських судів; акти нотаріату; акти керівників підприємств, військових частин та ін. За юридичною формою: вироки, накази, ухвали, протести, подання, попередження, розпорядження, рішення тощо. Особливе місце серед цих актів займають вироки й інші рішення судових органів, прийняті ними при розгляді кримінальних, цивільних або адміністративних справ. За функціями у правовому регулюванні (або функціями права): І) регулятивні - офіційно підтверджують або визначають права й обов'язки сторін, викладені в диспозиції регулятивних норм (свідоцтво про реєстрацію шлюбу); 2) охоронні - офіційно попереджають конфлікти і суперечки, застосовують попереджальні заходи примусу (відсторонення водія від управління транспортним засобом за наявності підстав вважати, що він перебуває у стані сп'яніння); 3) захисні - встановлюють міру юридичної відповідальності відповідно до санкції захисних норм, відновлюють порушене право (квитанція про сплату штрафу, рішення про сплату аліментів). За галузевою належністю: конституційно-правові, кримінально-правові, адміністративно-правові, цивільно-правові та ін. (окрім процесуальних). За значенням у юридичному процесі: основні, що містять остаточне рішення у справі (вирок, рішення суду); допоміжні, що забезпечують прийняття основних актів (постанова про порушення кримінальної справи). За характером індивідуальних приписів: уповноважувальні (дозволяючі), зобов'язувальні, забороняючі. Значення: виконує функцію піднормативного регулювання суспільних відносин. 62. Правозастосування і прогалини в праві. Способи їх заповнення та подолання. Прогалини у законодавстві - повна або часткова відсутність (пропуск) необхідних юридичних норм у чинних законодавчих актах, якими, виходячи з принципів права, мають бути врегульовані певні суспільні відносини. Причини виникнення прогалин у законодавстві: 1) невміння відобразити в нормативних актах усе різноманіття сучасних життєвих ситуацій, що потребують правового регулювання і можуть бути врегульовані правом; 2) відставання нормотворчості від розвитку суспільних відносин як наслідок невміння передбачити появу нових життєвих ситуацій; 3) наявність деформацій у процесі нормотворчості, спричинених, наприклад, лобіюванням голосування в парламенті в інтересах певних бізнесових груп; 4) технічні помилки законодавця, допущені при розробці нормативних актів та застосуванні прийомів юридичної техніки. Прогалини в законодавстві виникають зазвичай там, де існує: а) неповнота правових норм; б) суперечність норм однакової юридичної сили, коли одна з них "знищує" іншу; в) повна відсутність правової норми64. Види прогалин в законодавстві за часом виникнення: первинні - виявляються у момент видання нормативного акта; вторинні - виникають після видання нормативно-правового акта у зв'язку з появою нових суспільних відносин або в результаті виникнення потреби врегулюванні явищ і процесів, які раніше не викликали необхідності регламентації. Способи переборення прогалин в законодавстві: Усунення - відбувається через нормотворчу діяльність шляхом внесення змін і доповнень у закони, видання нових, досконаліших юридичних актів чи створення юридичного прецеденту, або укладання нормативного договору. Подолання - здійснюється в процесі правозастосовної діяльності за допомогою аналогії закону й аналогії права, а також субсидіарного застосування права (міжгалузевої аналогії). Аналогія закону - застосування до неврегульованих суспільних відносин правової норми, яка регулює подібні суспільні відносини і міститься в приписах (положеннях) законодавчих актів. Аналогія виключається, якщо вона прямо заборонена законом або закон пов'язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм. Аналогія права - застосування до суспільних відносин, не врегульованих нормативно-правовими актами, принципів права, загальних засад і змісту законодавства ("духу" права). Це означає використання таких принципів права, як справедливість, гуманізм, рівність перед законом і судом, відповідальність за вину тощо, які закріплені в конституції держави або в законах, у їх загальних положеннях. При вирішенні справи за аналогією необхідно додержуватися таких умов: 1) аналогія допустима лише за умови повної відсутності або неповноти правових норм, їх нечіткості, суперечливості; 2) суспільні відносини, до яких застосовується рішення за аналогією, повинні бути врегульовані хоча б у загальній формі, тобто перебувати у сфері правового регулювання; 3) наявність подібності (аналогії) аналізованих обставин і обставин, передбачених наявною нормою, повинна бути в істотних, юридично рівнозначних ознаках; розбіжність -у деталях, у неістотному; 4) пошук норми, яка регулює аналогічний випадок, має здійснюватися спочатку в актах тієї самої галузі права, у разі відсутності такої - в іншій галузі та у законодавстві в цілому; 5) вироблене в ході використання аналогії правове рішення не повинно суперечити дії приписів закону, його меті; 6) обов'язково має бути вмотивоване пояснення причин застосування рішення за аналогією до даного випадку. Субсидіарне застосування норм права - вирішення справи або окремого юридичного питання за відсутності норми в певній галузі права відбувається за допомогою додаткового використання норм іншої спорідненої галузі права (міжгалузева аналогія). 63. Застосування права при колізії і конкуренції норм. Колізія в праві – наявність двох чи більше норм, які передбачають різне (протилежне) вирішення одного й того ж практичного питання. Колізія не залежить від наявності правозастосовчого випадку; поява такого випадку повязує коллізію з конкуренцією. Ліквідувати колізію можна лише за допомогою правотворчості: тлумачення; прийняття нового акта; скасування старого; внесення змін чи уточнень до чинних; судове, адміністративне, арбітражне і третейський розгляд; систематизація законодавства, гармонізація юридичних норм; переговорний процес, створення погоджувальних комісій; . конституційне правосуддя; оптимізація праворозуміння, взаємозв'язку теорії і практики; міжнародні процедури. Вирішення колізії у конкретному випадку здійснюється за правилами подолання конкуренції: Конкуренція – це «суперництво» муж двома чи більше нормами, що претендують на застосування до одного й того ж факту з життя. Виникнення конкуренції завжди обумовлено конкретним правозастосовчим випадком; не має необхідності у правотворчому впливі). Подолання колізії можливе за допомогою спеціальних колізійних норм (правил), що містяться у законодавстві чи вироблені практикою: якщо суперечать один одному акти одного й того ж органу, видані в різний час з одного й того ж питання, то застосовується останній за принципом, запропонованим ще римськими юристами: пізніше виданий закон скасовує попередній у всьому тому, в чому він з ним розходиться; якщо конкуруючі акти видані одночасно, але різними органами, то застосовується акт, що володіє більш високою юридичною силою (наприклад, закон і указ, указ і урядова постанова, постанова уряду і акт галузевого міністерства); тобто за основу береться принцип ієрархії нормативних актів; якщо розходяться загальний і спеціальний акти одного рівня (конкуренція по горизонталі), то застосовується останній; якщо різного рівня (конкуренція по вертикалі), то - загальний. при конкуренції національних норм та загальновизнаних норм міжнародного права застосовуються норми міжнародного права 64. Поняття, зміст, етапи і значення тлумачення правових норм. Тлумачення нормативно-правових актів — це з'ясування і роз'яснення їх суті. Це означає переклад абстрактних приписів норм права більш зрозумілою і доступною мовою конкретних понять і висновків. Цим поняттям охоплюється єдність двох процесів: усвідомлення та роз'яснення змісту норм права. Об'єктом тлумачення є закони та підзаконні нормативно-правові акти. При цьому важливого значення набувають не тільки нормативні приписи, що містяться в них, але і преамбули актів, інші правові положення. Предметом тлумачення є відображена в законі воля законодавця, що відповідає часу видання акта, а також воля сучасного законодавця, яка міститься в актах, які доповнюють, змінюють окремі положення первісного акта. Суб'єктами тлумачення є громадяни, юридичні особи, державні органи, але їх функції у сфері інтерпретації дещо різні. Тлумачення, висловлене індивідом, має приватний характер і визначається сферою конкретних відносин і не потребує спеціального аналізу. Тлумачення, яке надається уповноваженим на те органом, має особливий авторитет і потребує спеціального аналізу. Етапи правотлумачної діяльності: а)з'ясування - розкриття змісту правових норм (8 окремих елементів) "для себе" з метою їх правильної реалізації і застосування (воно не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора і не має зовнішніх форм вираження: у "волі" інтерпретатора відбувається об'єднання "волі законодавця" і "волі закону"); б)роз'яснення - розкриття змісту правових норм (їх окремих елементів) "для інших" з метою усунення неясності в його розумінні і забезпечення правильного застосування щодо тих обставин, на які вони розраховані. Іноді для правильного вирішення конкретної справи буває достатньо усвідомити зміст закону. Значення: установлення справжньої суті НПА, розкриття точного змісту і призначення, виявлення істинної юридичної природи і сили, які містяться в цих нормах, велінь, масштабів поведінки і засобів їх забезпечення. 65. Способи тлумачення норм. 1. Граматичний (філологічний, лексичний, текстовий) - з'ясування змісту норми права на підставі засобів граматичного і лексичного аналізу її словесного формулювання. Його ознаки: а) ґрунтується на правилах граматики, лексики, використовує закони філології; б) виражається у здійсненні аналізу окремих слів, термінів, речень, формулювань юридичних норм із метою встановлення значення кожного слова і виразу; в) установлює граматичну форму іменників і прикметників, способи дієслів, види дієприкметників тощо, а також усвідомлює граматичну структуру речень, розділових знаків, єднальних і розділових сполучників, виявляє синтаксичні зв'язки між словами; г) у випадках зміни значеннєвого змісту слів і виразів надає їм те значення, яке вони мали в момент створення норми; ґ) враховує, що тим самим словам (термінам) у різних нормативно-правових актах може бути наданий не один і той же зміст - у кожному випадку цей зміст з'ясовується. У результаті граматичного тлумачення виявляється буквальний зміст норми права, проте далеко не завжди на його підставі можна зробити достовірний висновок. 2. Систематичний (системний) - з'ясування змісту норми права встановленням її системних юридичних зв'язків з іншими нормами, її місця та ролі у системі права. Його ознаки: а) виражається у зіставленні норми, яка тлумачиться, з іншими нормами, установленні її місця в даному нормативному акті (кодексі, основах законодавства, законі), інституті, галузі законодавства, в усій системі права; б) розкривається через знаходження системних юридичних зв'язків норми, що тлумачиться, з іншими нормами, завдяки чому виникає можливість точно установити її значення, сферу дії, зміст і уникнути помилок при застосуванні: в одних випадках близькі норми можуть уточнювати або доповнювати зміст досліджуваної норми, в інших - містити необхідні винятки; в) передбачається законодавцем, особливо для норм відсильних і бланкетних, побудованих так, що вони можуть розглядатися лише в єдності з нормами, до яких зроблено відсилання. 3. Телеологічний (цільовий) - з'ясування змісту норми права відповідно до закладеної у ній мети - орієнтира для поведінки. Його ознаки: а) виражається у виявленні і розкритті цілей, які ставить орган, що видав правову норму; б) застосовується, як правило, за відсутності преамбул, що встановлюють цілі відповідного нормативного акта; в) є необхідним для виявлення прикладних цілей правового акта, призначеного для службового користування. 4. Історико-політичний - з'ясування змісту норм права на основі аналізу конкретних історичних умов їх прийняття; виявлення політичних цілей і завдань, закладених законодавцем. Його ознаки: а) ґрунтується на джерелах, що перебувають за межами права, на основі оцінки суспільно-політичної обстановки, за якої була ініційована і прийнята норма права; б) враховує процес обговорення нормативно-правового акта, в якому ця норма міститься, зокрема доповідь і співдоповідь за його проектом, альтернативні проекти, публікації в пресі під час обговорення проекту, дебати, внесені виправлення, підстави їх прийняття або відхилення; в) виражається у правильній оцінці призначення норми в період її встановлення ("волі історичного законодавця"), що дає можливість визначити, як найраціональніше її застосувати в момент вирішення справи (можна по-різному реагувати на те саме діяння в умовах загострення соціально-політичної обстановки та її стабілізації тощо). Самі по собі історико-політичні дані не можуть бути джерелом розуміння закону і стати основою для прийняття юридичних рішень. 5. Логічний - з'ясування змісту норми права (не виходячи за рамки тексту нормативно-правового акта) на підставі використання законів, правил і прийомів формальної логіки: а) розкривається зміст юридичних норм, який іноді не збігається з буквальним значенням через невдале обрання законодавцем словесних форм, для чого використовується прийом перебудови тексту, введення в нього додаткових слів, необхідних для розуміння; б) аналізуються поняття, які відображають слова і вирази, судження і умовиводи, конкретні судження, їх зв'язки один з одним, а також зміст поняття з його обсягом та іншими поняттями, що допомагає перевірити результати граматичного тлумачення, зробити висновки з понять; в) використовуються логічні операції - аналіз і синтез, побудова силогізму (логічного умовиводу, що складається з двох посилань і висновку) і т.д., щоб з нормативних приписів сформулювати норму права, вивести норму з норм; г) використовуються ті ж логічні операції, що й у попередньому випадку, проте з іншою метою: у разі наявності прогалини в праві сконструювати норму права за аналогією через тлумачення (тобто розширити певні ознаки і факти). 7. Спеціально-юридичний - з'ясування змісту норми, засноване на досягненнях юридичної науки і практики, знанні юридичної техніки, техніко-юридичних способів і прийомів, використовуваних нормотворцем для вираження своєї волі, на професійному умінні і навичках інтерпретатора. Його ознаки: а) досліджує техніко-юридичні засоби і прийоми вираження волі нормотворця з метою розкриття термінів, категорій, конструкцій та інших елементів його змісту; б) враховує роз'яснення вищих судових інстанцій, вищих посадових осіб правозастосовних органів з метою використання проведеного ними аналізу тих чи інших термінів і їх понять; в) застосовує наукові коментарі до законодавчих актів та ін. |