Ортопедія. М. М. Рожко,ортопедична стоматологія
 Скачать 36.1 Mb.
|
|
МЕХАНІЗМ ТА ТЕРМІНИ ПРОРІЗУВАННЯ ЗУБІВ Нині існує багато теорій, які пояснюють механізми прорізування зубів. Найбільшого поширення отримали наступні 4 теорії. Теорія росту кореня зуба пояснює механізм прорізування зубів таким чи- ном. Корінь, який збільшується, створює тиск на дно комірки і зумовлює по- яву сили, яка виштовхує зуб вертикально. Ця теорія має низку серйозних запе- речень. Так, зокрема, вона не дає пояснення складним рухам, які долають за- чатки деяких зубів у щелепах до початку їх прорізування, а також фактам про- різування зубів з коренями, які не сформовані. Теорія гідростатичного тиску в одному з варіантів прорізування зуба внаслідок збільшення тиску тканинної рідини в зоні його кореня. У такому разі створюється зусилля, виштовхує зуб у напрямку ро- тової порожнини. Причиною підвищення гідростатичного тиску більшість до- слідників вважають локальне збільшення кровопостачання у періапікальній зоні під час розвитку. 35 Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату Підвищення гідростатичного тиску може бути пов'язано з підвищенням проникності судин, яке призводить до накопичення рідини між дном комірки і верхівкою кореня. Головним носієм рідини є основна речовина, яка має високий рівень гідрофільності. Згідно з іншим варіантом теорії гідростатичного тиску, пульпа зуба, яка розвивається у результаті зубного сосочка, різко збільшується в об'ємі, особливо в верхівки сосочка, створюючи тиск всередині зубного зачатка. З названих позицій формування кореня є не причиною, а наслідком прорізування зуба. Теорія перебудови кісткової тканини передбачає, що прорізування зумов- лене наявністю вибіркового відкладання і резорбції кісткової тканини у стінці комірки. Припускають, що кістка, яка росте на дні комірки, може виштовхува- ти зуб у бік ротової порожнини. Існує також думка, що утворення і резорбція кістки навколо кореня зуба, який прорізується, є наслідком, а не причиною його прорізування. Теорія тяги періодонта в останні роки отримала значне поширення. У відповідності до головного положення, формування періодонта є основним механізмом, який забезпечує прорізування зубів. Згідно з одним із варіантів даної теорії, тяга періодонта зумовлена синтезом колагену, який супроводжуєть- ся вкороченням пучків даних волокон. За другим варіантом акцент ставиться на скоротливу активність фібро- бластів періодонта як на провідний механізм прорізування зубів. Скорочувальні зусилля окремих фібробластів періодонта об'єднуються, завдячуючи наявності міжклітинних зв'язків, що передаються на колагенові волокна, перетворюю- чись у тягу, яка забезпечує прорізування зубів. У сучасних умовах прорізування зубів розглядають як складний фізіоло- гічний процес, у якому беруть участь як окремі системи органів, так і організм в цілому. Вплив нервової системи, ендокринних органів, обміну речовин, різно- манітні захворювання, розвиток зубів та коміркової кістки в ембріона, гео- графічні умови, спадковість — це чинники, які відіграють важливу роль у про- цесі прорізування зубів. Молочні зуби починають прорізуватися у середині -го року життя. Пер- шими прорізуються центральні різці — на місяці, на місяці — бічні різці, на — перші великі кутні зуби, на — ікла, на 20- 24-му — другі великі кутні зуби. Спочатку прорізуються зуби нижньої щелепи, потім — верхньої, за винят- ком перших молочних великих кутніх зубів. Як для молочних, так і для по- стійних зубів характерною є парність прорізування. Від початку 3-го року до 6 років функціонують тільки молочні зуби. Формування коренів молочних зубів повністю закінчується для центральних і бічних латеральних різців під кінець 2-го року, для великих кутніх зубів — до 4 років, для ікол — до 5 років. Молочні зуби позначають римськими цифрами. Повна формула зубного ряду молочних зубів верхньої і нижньої щелеп має такий вигляд: 36 Після розсмоктування коренів і випадання молочних зубів починають про- різуватися постійні зуби: центральні різці — у 7-8 років, бічні різці — у 8-9 років, ікла — у років, перші малі кутні — у років, другі малі кутні — у 11-12 років, перші великі кутні — у 6-7 років, другі великі кутні — у 12-13 років, треті великі кутні — у 20-25 років і пізніше. Постійні зуби позначають арабськими цифрами і під час написання клінічної формули слід пам'ятати, що кожен зуб верхньої і нижньої щелеп пра- воруч і ліворуч має свій порядковий номер від середньої лінії: Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) для запису постійних зубів запропонувала формулу позначення зубів, а також половин щелеп за ходом го- динникової стрілки: 1 4 З Під час записування формули зубів цим способом треба ставити не знак відповідної половини щелепи, а її порядковий номер. Так, число 28 означає третій великий кутній зуб лівої половини верхньої щелепи. За формулою ВООЗ запис молочних зубів роблять аналогічно — арабськими порядковими числа- ми, а половин щелеп — за ходом годинникової стрілки від 5 до 8: 5 6 8 37 Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату З постійних зубів першими прорізуються перші великі нижні кутні зуби, потім — центральні різці та перші верхні кутні, після них — бічні різці. Далі настає черга перших малих кутніх зубів, ікол, других малих кутніх дру- гих великих кутніх і в останню чергу — третіх великих кутніх зубів. Прорізування усіх молочних чи всіх постійних зубів закінчується утворен- ням зубних рядів. Верхній ряд постійних зубів має форму напівеліпса, нижній — параболи. Верхній зубний ряд ширший, ніж нижній, тому верхні фронтальні зуби перекривають однойменні нижні, а щічні горбки верхніх кутніх зубів роз- ташовані назовні від однойменних нижніх. Таке співвідношення зубних рядів збільшує жувальну екскурсію нижньої щелепи та розширює площу для по- дрібнення і розчавлювання їжі. НИЖНЬОЩЕЛЕПНА КІСТКА Нижня щелепа є непарною кісткою, вона має підковоподібну форму (мал. 7) і складається з тіла, коміркової частини, двох гілок; кожна гілка, підніма- ючись догори, закінчується двома відростками: переднім — вінцевим і заднім — виростковим верхня частина якого називається головкою нижньої щелепи. Між відростками є нижньощелепна вирізка Нижня щелепа знаходиться під постійною дією жувальних м'язів, це на- кладає відбиток як на рельєф, так і на її внутрішню структуру. Зовнішня і внут- рішня поверхні мають багато нерівностей, ямок, вдавлень, форми яких зале- жать від способу прикріплення м'язів. Внутрішня поверхня нижньої щелепи. У ділянці центральних різців на ба- зальній дузі розміщена внутрішня підборідна ость (spina яка побудо- вана з трьох горбків: двох верхніх і одного нижнього. Вони утворені під дією підборідно-язикового м'яза, який прикріплюється до верхніх горбків, і підбо- рідно-під'язикових м'язів, які прикріплені до нижнього горбка. Поруч збоку і знизу розміщена плоска двочеревцева ямка (fossa утворена в резуль- таті прикріплення двочеревцевого м'яза. від ямки розміщено нижньощелепний валик, який прямує доверху і дозаду. Він утворе- ний у результаті дії щелепно-під'язикового м'яза, прикріпленого до цього ва- лика. Утворена лінія носить назву внутрішньої косої, або щелепно-під'язико- вої лінії. Вище від передньої частини щелепно-під'язикової лінії є заглибина, утворена в результаті прилягання під'язикової слинної залози. Нижче від зад- ньої частини валика розміщена інша заглибина, до якої прилягає підщелепна слинна залоза. На внутрішній поверхні кута нижньої щелепи є горбистість, утворена внас- лідок прикріплення внутрішнього крилоподібного м'яза. На внутрішній поверхні гілки необхідно назвати нижньощелепний отвір (foramen у який входять нерви і судини. Язичок (lingula mandibulae) прикриває вхід у цей отвір. Нижче нижньощелепного отвору розміщена щелепно-під'язикова борозна — слід від прилягання щелепно-під'язикової гілки нижньощелеп- ної артерії і щелепно-під'язикового нерва. Вище і спереду язичка розташований нижньощелепний валик. Ця ділян- ка є місцем прикріплення двох зв'язок: щелепно-крилоподібної та щелепно- клиноподібної. На вінцевому відростку знаходиться скроневий гребінь, утво- рений в результаті прикріплення скроневого м'яза, а в ділянці шийки вирост- кового відростка розміщена крилоподібна ямка, утворена тиском прикріпле- ного тут бічного крилоподібного м'яза. Зовнішня поверхня нижньої щелепи. Зовнішня поверхня нижньої щеле- пи вирізняється такими анатомічними особливостями: підборідний виступ розміщений у ділянці симфізу — у місці зро-щення двох половинок нижньої щелепи. Зрощення відбувається на 1-му році життя дити- ни. У подальшому ця частина підборіддя зростається з підборідними кісточка- ми (ossicula ці кісточки також беруть участь в утворенні підборідного виступу. Підборідний виступ збоку обмежений підборідним отвором (foramen який служить місцем виходу підборідних нервів та судин і розміщуєть- ся між першими і другими премолярами. Доверху і дозаду від отвору тягнеть- ся зовнішня коса лінія, розміщена на межі між тілом нижньої щелепи і комір- ковою частиною. На зовнішній поверхні кута нижньої щелепи є шорстка поверхня, утворе- на в результаті тяги жувального м'яза, прикріпленого в цьому місці; вона нази- вається жувальною горбистістю Зовнішня коса лінія, так як і внутрішня, служить для зміцнення нижніх молярів і захищає їх від розхитування у щічно-язиковому напрямку під час трансверзальних жуваль- них рухів. Між суглобовою головкою і вінцевим відростком є нижньощелепна вирізка, утворена в результаті філогенетичного розвитку 39 Функціональна анатомія та фізіологія апарату ВЕРХНЯ ЩЕЛЕПА Верхня щелепа складається з тіла (corpus) і чотирьох відростків: лобового виличного коміркового і піднебінного (мал. 8). Тіло кістки має в собі порожнину - верхньощелепну пазуху (sinus і обмежується п'ятьма поверхнями: верхньою — очноямковою (fades передньою — лицевою (fades anterior), медіально-носовою (fades підскроневою (fades та нижньою, на якій розвиваєть- ся комірковий відросток. Верхня щелепа з точки зору функції, яку вона виконує, відрізняється від нижньої. Вона є нерухомою і знаходиться під постійним тиском нижньої щеле- пи. За своєю будовою верхня щелепа простіша, ніж нижня. На ній є невелике вдавлення ямка) в місці прикріплення м'яза-підіймача кута рота. Воно розміщене на передній поверхні тіла кістки нижче від підочноямкового отво- ру. Інші нерівності, шорсткості та борозенки, які с на тілі верхньої щелепи, зу- мовлені приляганням судин. Особливе функціональне значення мають контрфорси верхньої щелепи. Ці контрфорси служать провідниками жувального тиску, який прямує від ниж- ньої щелепи під час змикання зубних рядів. Вони своєю основою у ком- ірковий відросток, а верхівкою — у різні ділянки лицевого скелета (мал. 9). Усього їх є чотири: лобово-носовий контрфорс відповідає бічний стінці носової порожнини. Прямуючи догори, він переходить у носовий відросток, змінюючи частину верхньої щелепи у цій ділянці, урівноважуючи силу тиску і тяги, яку розвивають ікла в напрямку знизу догори; 2) виличний контрфорс опирається зверху в тіло виличної кістки і зміцнюється ззаду виличною дугою. Він розташований у ділянці, де росте перший моляр, і врівноважує силу, яку розвивають жувальні зуби в напрямку знизу догори, спереду дозаду і ззовні до середини; 3) крилоподібний контрфорс утворений горбом верхньої щелепи, який підпирає крилоподібний відросток. Він розташований у ділянці великих корінних зубів і врівноважує силу, яка у цій ділянці знизу вгору і ззаду наперед 1913); 4) піднебінний контрфорс, утворений підне- бінними відростками, зміцнює правий і лівий бік зубних дуг у поперечному напрямку. Цей контрфорс урівноважує силу, яка розвивається під час жуваль- ного тиску в поперечному напрямку. анатомія та апарату ТВЕРДЕ ПІДНЕБІННЯ Тверде піднебіння складається із піднебінних відростків верхньої щелепи і горизонтальних пластинок піднебінних кісток (мал. 10). Між собою ці частини твердого піднебіння з'єднані двома швами — сагі- тальним і фронтальним. Сагітальне шво розміщене у місці зростання лівого і правого відростків верхньої щелепи, лівої і правої горизонтальних пластинок піднебінних кісток. Фронтальне шво розташоване у місці з'єднання піднебін- них відростків верхньої щелепи з горизонтальними пластинками піднебінних кісток. Кістковий скелет твердого піднебіння має різко виражену кривизну в сагітальному напрямку і меншу кривизну — в поперечному напрямку. Задня частина піднебіння плоска. Верхня поверхня твердого піднебіння обернена до носової порожнини. За наявності дефекту твердого піднебіння сполучення між носовою і ротовою порожниною, відбувається зміна резонаторних властивостей їх. По- рушується функція мови, акту жування, ковтання і дихання. Ковтальна і ди- хальна функція порушується тому, що частина їжі під час її вживання не дохо- дить до глотки, а потрапляє у носову порожнину. Крім того, порушуються відчуття у ротовій порожнині: смаку, температурних коливань тощо. СКРОНЕВО-НИЖНЬОЩЕЛЕПНИЙ СУГЛОБ Це суглоб комбінований, утворений головками вінцевих відростків нижньої щелепи, нижньощелепними ямками та суглобовими горбками скро- невих кісток (мал. Форма головки нижньої щелепи еліпсоподібна, витягнута у поперечному напрямку. Осі, проведені вздовж вінцевих відростків, не проходять чітко у ло- бовій площині, перетинаються перед великим (потиличним) отвором, утворю- ючи Суглобова поверхня нижньощелепної ямки скроневої кістки у 2-3 рази більша, ніж суглобова поверхня головки, волокнистим хрящем покрита тільки передня її частина, що розташована перед кам'янисто-барабанною щілиною скроневої кістки і входить до суглобової порожнини. Хрящ покриває також суглобовий горбок. Передня частина нижньощелепної ямки та горбок оточені суглобовою капсулою, що має форму конуса з основою угорі. Передній край основи суглобової розташований перед суглобо- вим горбком, задній досягає кам'янисто-барабанної щілини. Капсула на вирос- тковому відростку прикріплюється спереду вздовж краю головки нижньої ще- лепи, ззаду — на 0,5 см нижче від заднього її краю. анатомія та фізіологія апарату У порожнині суглоба міститься суглобовий диск (discus з во- локнистої хрящової тканини, подібний до двоввігнутої лінзи. Він ділить сугло- бову порожнину на два ізольовані один від одного поверхи. У верхньому поверсі суглобова поверхня нижньощелепної ямки сполу- чається з верхньою поверхнею диска, а верхня синовіальна перетинка покриває внутрішню поверхню суглобової капсули, при- кріплюючись до зовнішнього краю суглобового хряща. У нижньому поверсі головка нижньої щелепи сполучається з нижньою поверхнею суглобового диска, а нижня синовіальна перетинка (membrana synovialis inferior) крім суглобової капсули вистиляє ще й задню поверхню ший- ки виросткового відростка, що міститься всередині капсули. Особливістю суг- лобового диска є те, що він може переміщатися по суглобовому горбку. Це зу- мовлено тим, що суглобова капсула на рівні нижнього поверху суглобової по- рожнини міцніша і краще натягнута, а в край суглобо- вого диска вплітаються сухожилкові волокна бічного крилоподібного м'яза. Зв'язковий апарат скронево-нижньощелепного суглоба складають бічна, та шило-нижньощелепна зв'язки. Це потовщені фасці- тяжі, розташовані за межами суглоба, присередньо від нього. Бічна зв'язка зміцнює скронево-нижньощелепний суглоб збо- ку. Вона віялом починається від основи виличного відростка скроневої кістки, спускається донизу й назад і прикріплюється до задньобічної поверхні шийки вінцевого відростка. Бічна зв'язка не тільки зміцнює суглоб, а й гальмує рух головки нижньої щелепи дозаду і вбік. Клино-нижньощелепна зв'язка (lig. тягнеться тонким фіброзним тяжем від ості клиноподібної кістки до язичка нижньої щелепи, за- тримує її бічні й вертикальні рухи. Шило-нижньощелепна зв'язка (lig. натягнута між шило- подібним відростком скроневої кістки і внутрішньою поверхнею заднього краю гілки нижньої щелепи; вона гальмує висування нижньої щелепи вперед. Завдяки особливостям будови у скронево-нижньощелепному суглобі мож- ливі різноманітні рухи. Це пов'язано також зі складністю акту жування в лю- дини як всеядної істоти. Складні рухи нижньої щелепи під час жування скла- даються з окремих простих рухів: опускання, піднімання, зміщення вперед, назад, убік. Нижня щелепа може опускатися під час руху її головки по нижній поверхні суглобового диска в нижньому поверсі скронево-нижньощелепного суглоба. В цей час в обох суглобах одночасно відбуваються однакові рухи по осях, що проходять уздовж найбільшої довжини еліпсоподібної головки ниж- ньої щелепи. Для більшого опускання нижньої щелепи і широкого розкриван- ня рота суглобовий диск ковзає вперед, виходячи на суглобовий горбок, тобто рух відбувається також у верхньому поверсі суглобової порожнини. Під час надто широкого розкривання рота головка нижньої щелепи може зісковзувати з суглобового горбка вперед у підскроневу ямку з виходом у скронево-нижньо- 44 щелепний суглоб. піднімання щелепи всі рухи здійснюються у зворот- ному напрямку. Під час руху нижньої щелепи вперед в обох суглобах одночасно висува- ються головки вінцевих відростків разом з дисками та суглобові горбки скро- невих кісток. Основний рух відбувається у верхньому поверсі суглобової по- рожнини, зуби верхньої й нижньої щелеп весь час торкаються одні одних і ков- зають. Кожна людина має індивідуальне форми руху в суглобі та ковзання передніх нижніх зубів по внутрішній поверхні верхніх. Повернення нижньої щелепи назад також здійснюється переважно завдя- ки рухам у верхніх поверхах суглобових порожнин, а диски, повертаючись у нижньощелепні ямки, дають змогу зубам нижньої щелепи змикатися з верхні- ми в звичайному положенні. Під час бічного руху нижньої щелепи однобічно висувається лише го- ловка разом з диском та суглобовий горбок. Щелепа у такому разі зміщується своєю передньою частиною у протилежний бік. Якщо такий рух відбувається у лівому скронево-нижньощелепному суглобі, то щелепа зміщується праворуч, а суглоб з протилежного боку не є пасивним, а виконує інший рух, диск зали- шається у суглобовій ямці, але головка нижньої щелепи під ним повертається навколо вертикальної осі. Рух відбувається у нижньому поверсі суглобової порожнини. Під час руху нижньої щелепи неможливо виділити окремо кожен з описа- них вище елементів складного переміщення. З цих елементів складаються три колових рухи. Один коловий рух тільки у сагітальній площині без зміщення нижньої щелепи вбік. Цей рух властивий для жування однорічної дитини (якщо прорізалися лише фронтальні зуби) та в старечому віці (якщо збереглися різці). За наявності достатньої кількості зубів коловий рух у сагітальній площині відбувається лише на початку жування під час відкушування їжі. Другий коло- вий рух здійснюється у лобовій площині й складається з почергових опускань та піднімань нижньої щелепи, а також з бічних рухів. Цей рух властивий для другої фази жування — фази розчавлювання і подрібнення їжі. У прикінцевій фазі жування щелепа зміщується вперед і вбік переважно в горизонтальній площині, завдяки чому забезпечується розтирання їжі жувальними зубами. Отже, у процесі жування залежно від характеру їжі усі види рухів чергуються, доповнюючи один одного. Деякі рухи в суглобах у комбінації з рухами язика, аерофонічними власти- востями глотки та вібрацією голосових гортані є елементами артикуляції. 45 |