Ортопедія. М. М. Рожко,ортопедична стоматологія
 Скачать 36.1 Mb.
|
|
М'ЯЗИ ЖУВАЛЬНОГО АПАРАТУ В акті жування беруть участь кілька м'язів, проте жувальними називають тільки чотири, які починаються на кістках черепа й прикріплюються до ниж- ньої щелепи. Крім того, жувальні м'язи здійснюють ковтальні рухи й частково беруть участь в акті мовлення. МЯЗИ, ЩО ПІДНІМАЮТЬ НИЖНЮ ЩЕЛЕПУ Жувальний м'яз (мал. див. кольорову має чотири- кутну форму, розташований ззовні від гілок нижньої щелепи, чітко вирізняється під час жування та міцного стискування зубів, коли можна добре пропальпувати його передній край (орієнтир для виявлення пульсації лицевої артерії на нижнь- ому краї нижньої щелепи за 1 см до жувального м'яза). Жувальний м'яз має дві частини: поверхневу (велику) і глибоку (меншу). Поверхнева частина (pars superfacialis) починається досить потужним сухожил- ком від зовнішньої поверхні виличної кістки й двох третин виличної дуги. Пучки м'язових волокон ідуть донизу і дозаду. Глибока частина (pars м'яза починається від задньої третини нижнього краю і всієї внут- рішньої поверхні виличної дуги, пучки м'язових волокон її прямують донизу і вперед, прикріплюються до сухожилка скроневого м'яза. М'яз прикріплюється до жувальної гілки нижньої щелепи Функція. Під час скорочення піднімає нижню щелепу, притискуючи нижні зуби до верхніх. Дуже тисне на задні верхні зуби, тому найбільше розви- нутий, якщо збережені всі зуби. Поверхнева частина м'яза бере участь також у висуванні нижньої щелепи вперед, а під час однобічного скорочення — у протилежний бік. Скроневий м'яз належить до багатоперистих м'язів з вели- ким фізіологічним поперечником (мал. 12, а, див. кольорову вклейку). М'яз починається від усієї поверхні скроневої ділянки, тобто від лобової луски, лускової частини скроневої кістки, великого крила клиноподібної кістки. Крім того, м'яз має початок на внутрішній поверхні скроневої фасції (fascia (мал. див. кольорову вклейку), яка закриває скроневу ямку від верхньої скроневої лінії до виличної дуги перетворюючи її на кістково-волокнистий футляр. Пучки воло- кон скроневого м'яза сходяться в один тяж, що переходить у сухо- жилок, який, пройшовши під виличною дугою, прикріплюється до вінцевого відростка нижньої щелепи, охоплюючи його з усіх боків. Прикріплення скро- невого м'яза до вінцевого відростка настільки міцне, що під час резекції ниж- ньої щелепи відросток звичайно відтинають разом із сухожилком. Функція. Передні й середні пучки м'яза піднімають опущену нижню щелепу, найдужче діють на змикання передніх зубів, задні — тягнуть висунуту 46 нижню щелепу назад. У разі бічного зміщення щелепи задні пучки скроневого м'яза протилежного боку повертають її у звичайне положення. Присередній крилоподібний м'яз (мал. б, див. кольорову вклейку) починається від крилоподібної ямки та пла- стинки крилоподібного відростка клиноподібної кістки, опускається донизу й назовні, прикріплюється до крилоподібної кута нижньої щелепи. Функція. Піднімає нижню щелепу, найдужче тисне на задні зуби, під час двобічного скорочення сприяє висуванню нижньої щелепи вперед, під час однобічного — зміщенню її у протилежний бік. М'ЯЗИ, ЩО ВИСУВАЮТЬ НИЖНЮ ЩЕЛЕПУ Бічний крилоподібний м'яз а, б — див. ко- льорову вклейку) розташований у підскроневій ямці збоку від присереднього крилоподібного і проходить майже в горизонтальному напрямку. Має дві го- ловки — верхню (меншу) і нижню. Верхня головка починається від підскроне- вої головки і підскроневого гребеня великого крила крилоподібної кістки. М'я- зові пучки обох головок сходяться, тягнуться убік і назад та прикріплюються до передньої поверхні шийки нижньої щелепи, суглобової капсули й суглобо- вого диска скронево-нижньощелепного суглоба. Функція. Під час двобічного скорочення дуже висуває нижню щелепу, відтягує вперед суглобову капсулу й суглобовий диск скронево-нижньощелепно- го суглоба, під час однобічного — зміщує нижню щелепу в протилежний бік. ЩО ОПУСКАЮТЬ НИЖНЮ ЩЕЛЕПУ Щелепно-під'язиковий м'яз — дериват першої глотко- вої дуги — з кожного боку має вигляд пластинки трикутної форми, пучки якої, почавшись від щелепно-під'язикової лінії, прямують досередини й назад і з пучками протилежного боку утворюють по присередній лінії шво, а задні пуч- ки прикріплюються до тіла під'язикової кістки. Цей м'яз утворює головну час- тину (діафрагму) дна порожнини рота. Двочеревцевий м'яз розвивається з мезенхіми першої (пе- реднє черевце) і другої (заднє черевце) глоткових дуг. М'язові пучки переднього черевця починаються у двочеревцевій ямці ниж- ньої щелепи, звідси прямують назад і назовні до під'язикової кістки. Заднє черевце, почавшись від соскоподібної вирізки скроневої кістки, про- ходить вперед і донизу, переходячи в сухожилок, яким з'єднується з переднім черевцем. Сухожилок м'язів фіксується до тіла і великого рогу під'язикової кістки сполучнотканинною петлею. м'яз — дериват вентральних м'язів. Починається від підборідної ості нижньої щелепи, розташовується над щелеп- но-під'язиковим м'язом і прикріплюється до тіла під'язикової кістки. 47 Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату МІМІЧНІ М'ЯЗИ Мімічні м'язи за своєю функцією мають багато спільного із жувальними. Вони беруть участь у вживанні їжі і формуванні звуків, у захопленні утри- муванні її у присінку ротової порожнини. Особливо важлива роль цих м'язів в акті смоктання і вживання рідкої їжі. Вони також сприяють чіткому вимовлян- ню звуків і виконанню інших функцій ротової порожнини — ковтання, позіхан- ня тощо. У медицині аналіз діяльності мімічних м'язів має велике діагностичне зна- чення. Відомо, що больові відчуття знаходять відображення у вигляді обличчя Гіппократа. М'яз сміху (т. risorius) відтягує кут рота дозовні і призводить до утворен- ня ямки сміху. М'яз, що піднімає верхню губу (т. levator вплітається в коловий м'яз рота, він піднімає верхню губу і підтягує крило носа. М'яз, що опускає нижню губу (т. depressor interioris), тягне нижню губу донизу. Великий виличний м'яз (т. major) тягне кут рота доверху і донизу. М'яз, що піднімає кут рота (т. levator oris), тягне кут рота догори і дозовні. М'яз, що опускає кут рота (т. depressor anguli oris), тягне кут рота донизу і дозовні. Коловий м'яз рота (т. oris) звужує ротову щілину і витягує губи допереду. Різцевий м'яз верхньої губи (т. incisivus labii відтягує кут рота досередини і догори. Різцевий м'яз нижньої губи (т. incisivus labii interioris) відтягує кут рота і донизу. Підборідний м'яз (т. піднімає і зморщує шкіру підборіддя, витягує нижню губу допереду. Щічний м'яз (т. buccinator) відтягує кут рота вбік, притискає щоки до зубів. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ 1. Розкажіть про онтогенез первинного жувального апарату. 2. Розкажіть про онтогенез вторинного жувального апарату. 3. Який механізм розвитку нижньої та верхньої щелеп? 4. Які особливості ротової порожнини немовляти? 5. Які терміни та механізм прорізування зубів? 6. Які теорії пояснюють механізм прорізування зубів? 7. Назвіть особливості будови нижньощелепної кістки. 8. Які відмінності у будові верхньощелепної та нижньощелепної кісток? 9. Перерахуйте жувальні м'язи. Які особливості їх будови та функції? 10. Які м'язи опускають та піднімають нижню щелепу? Які м'язи висувають нижню щелепу вперед? 12. Яка роль та функції щелепних м'язів? 48 МОРФОЛОГІЯ ЗУБІВ Зуби людини є складовою частиною жувально-мовленнєвого апарату, який являє собою комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих органів, що беруть участь у диханні, утворенні голосу і мови. До нього входять: 1) тверда опора - лицевий скелет і скронево-нижньощелепний суглоб; 2) жувальні м'язи; 3) органи, призначені для захоплення, пересовування їжі і формування хар- чової грудки для ковтання, а також і подрібнення їжі, — зуби; 4) органи, які служать для змочування їжі і ферментативної її обробки, — слинні залози ротової порожнини. Зуби перебувають в оточенні різних анатомічних утворень, які в сукуп- ності складають зубні органи Зубні органи утворюють на щелепах метамерні зубні ряди, тому ділянку щелепи з їй зубом визначають зубо-щелепний сегмент. Виділяють зубо-щелепні сегменти верх- щелепи і нижньої щелепи (segmenta Зубо-щелепний 12): Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату 2) зубну комірку і прилеглу до неї частину щелепи, покриту слизовою обо- лонкою; 3) зв'язковий апарат, який фіксує зуб до комірки; і нерви. Зуби людини належать до і текодонтної систем дифідонт- ного типу. Спочатку функціонують тимчасові молочні зуби decidui), які в повному складі (20 зубів) з'являються до 2 років життя. Починаючи з 5-6 років, вони доповнюються, а потім заміняються пос- тійними 32 зубами Частини зуба (див. мал. Кожен зуб (dens) складається з: коронки (corona dentis) — потовщеної частини зуба, яка виступає із зуб- ної комірки; 2) шийки dentis) — звуженої частини, яка прилягає до коронки; 3) кореня (radix dentis) — частини зуба, яка розміщена всередині зубної комірки; корінь зуба закінчується верхівкою (apex radicis Різні у функціональному відношенні зуби мають неоднакову кількість ко- ренів — від 1 до 3. У стоматології прийнято розрізняти клінічну коронку (corona clinica), під якою розуміють не всю ділянку зуба, а тільки ділянку над яснами, і клінічний корінь (radix clinica) — ділянку зуба, яка вкрита яснами. Клінічна коронка внаслідок атрофії ясен з віком збільшується. У середині зуба є невелика порожнина dentis), форма якої різна в різних зубах. Форма порожнини коронки зуба (cavitas подібна до форми коронок. Вона продовжується в корінь у вигляді каналу кореня зуба (canales radicis dentis), який закінчується на верхівці кореня отвором (foramen dentis). У зубах з двома і трьома коренями є відповідно по два і три коре- невих канали та отвори. Канали нерідко можуть роздвоюватися, розгалужува- тися і знову з'єднуватися в один. Стінка порожнини зуба, яка до його жувальної поверхні, нази- вається склепінням. У малих і великих корінних зубах, на жувальній поверхні яких є жувальні горбки, у склепінні помітні відповідні заглиблення, заповнені пульпою. Поверх- ня порожнини, від якої починаються кореневі канали, називається дном по- рожнини. В однокореневих зубах дно порожнини звужується і переходить у канал. У багатокореневих зубах дно більш плоске, в ньому є отвір для кожного кореневого каналу. Порожнина зуба заповнена пульпою dentis) з особливою за будовою пухкою сполучною збагаченою клітинними судинами і нервами. Відповідно до частин порожнини зуба розрізняють коронкову пуль- пу (pulpa coronalis) і кореневу пульпу (pulpa Загальна будова зуба. Тверду основу зуба складає дентин — речовина, подібна за будовою до кістки. Він визначає форму зуба. Дентин, що утворює коронку, покритий шаром білої емалі а ден- 50 тин кореня — цементом Місце з'єднання емалі коронки і цементу кореня розташоване на шийці зуба. Можливі три типи з'єднання емалі з цемен- том: 1) вони з'єднуються впритул; 2) перекривають один одного (емаль - це- мент, і навпаки); 3) емаль не доходить до краю цементу і між ними залишаєть- ся відкрита ділянка дентину. На поверхні емалі зубів знаходить- ся міцна, позбавлена звапнення кутикула емалі enameli). Дентин є первинною тканиною зубів. У нижчих хребетних (риби, деякі амфібії) зуби складаються тільки з дентину. Починаючи з рептилій, у зубах з'являються емаль і цемент. Дентин за своєю структурою подібний до грубово- локнистої кістки і відрізняється від неї відсутністю клітин і більшою твердіс- тю. У дентині дуже багато дентинних трубочок — в 1 до 75 000. У цих трубочках проходять дентинні відростки одонтобластів. Поблизу пульпи трубочок більше, ніж у корені. Кількість дентинних трубо- чок неоднакова в різних зубах: у різцях їх у 1,5 разу більше, ніж у молярах. Основна речовина дентину розташована між канальцями і складається з колагенових волокон і речовини, що їх склеює. Розрізняють два шари дентину: зовнішній — плащовий і внутрішній — припульпарний. У плащовому шарі во- локна основної речовини прямують у радіальному напрямку, а в припульпар- ному — у тангенціальному. У бічних відділах коронки і в корені волокна пла- щового шару розташовуються косо. По відношенню до дентинних колагенові волокна плащового шару проходять паралельно, а — під прямим кутом. Між колагеновими волокнами відкладаються мінеральні солі (в основному фосфат кальцію, карбонат кальцію, магнію і натрію) і крис- тали гідроксиапатиту. Кристали солей орієнтовані за ходом волокон. Спостерігаються ділянки ден- тину з малою або зовсім зневапненою основною речовиною (інтерглобулярні про- стори). Ці ділянки можуть збільшуватися за наявності патологічних процесів. У людей старшого віку спостерігаються ділянки дентину, у яких звапнені і волок- на. Внутрішній шар припульпарного дентину зневапнений називається дентин- ною зоною (предентин). Ця зона є місцем постійного росту дентину. Емаль складається з емалевих призм enameli) — тонких (3-6 нм) подовжених утворів, які йдуть хвилеподібно через усю товщу емалі і міжприз- мову речовину. Товщина емалевого шару різна в різних відділах зуба і коли- вається від 0,01 (у ділянці шийки зуба) до 1,7 мм (на рівні жувальних горбків молярів). Емаль є найтвердішою тканиною тіла людини, що пояснюється ви- соким (до 97 вмістом у ній мінеральних солей. Емалеві призми на попереч- ному зрізі мають полігональну форму і розташовуються до дентину і до поздовжньої осі зуба. Із зовнішнього боку емаль покрита тонкою, стійкою до дії кислот оболон- кою — пелікулою. Цемент нагадує грубоволокнисту кістку, складається з просякнутої вап- ном (до 70 основної речовини, у якій у різних напрямках ідуть колагенові волокна. Цемент верхівки кореня і міжкореневих відділів складають особливі 51 Функціональна анатомія та фізіологія апарату клітини — цементоцити, які розташовані в кісткових порожнинах. Трубочок і судин у цементі немає. Живиться він шляхом дифузії з боку періодонта. Корінь зуба прикріплюється до зубної комірки за допомогою великої кількості пучків сполучнотканинних волокон. Ці пучки — пухка сполучна тка- нина і клітинні елементи — утворюють сполучнотканинну оболонку зуба, яка знаходиться між коміркою і цементом, — відіграє роль внутрішнього окістя. Такого роду прикріплення є одним із видів фіброзного з'єднання, або зубоальвеолярним з'єднанням Такі утворення, як корінь зуба, комірки, відповідна їм ділянка коміркового відростка і слизової оболонки ясен, є складовими пародонта БУДОВА ЗУБНИХ ДУГ Зубні ряди являють собою єдине ціле як у морфологічному, так і в функ- ціональному відношенні. Єдність зубного ряду забезпечується міжзубними кон- тактами, комірковими відростком та частиною і пародонтом. Значну роль у стійкості зубних рядів характер розташування зубів, спрямування їх коронок і коренів. Міжзубні контактні пункти у фронтальних зубах розташовані поблизу різального краю, а в бокових — поблизу поверхні. Під ними знаходиться трикутний простір, обернений основою до ко- міркового відростка. Цей простір заповнений ясенним (міжзубним) сосочком, який, таким чином, є захищеним від ушкодження їжею. Міжзубні контакти, забезпечуючи морфологічну одиницю зубних рядів, надають їм під час жуван- ня характер органа. Тиск, який припадає на будь-який зуб, поширюється не тільки по його коренях на коміркові відросток та частину, але й по міжзубних контактах на сусідні зуби. З віком контактні пункти стираються і замість них утворюються контактні площадки. Стирання контактних пунктів є доказом фізіологічної рухомості зубів, яка здійснюється у трьох взаємноперпендику- лярних напрямках: вертикальному, поперечному і сагітальному. Стирання кон- тактних пунктів не порушує неперервності зубної дуги. Пояснюється цей факт медіальним зсувом зубів, унаслідок чого відбувається укорочення зубного ряду, яке досягає 1 см. Єдність зубного ряду забезпечується також пародонтом і комірковими відростком та частиною. Важливе значення для зв'язку між окремими зубами є міжзубні зв'язки маргінального пародонта. Вони йдуть від цементу одного зуба до цементу другого над верхівкою міжзубної перегородки у вигляді міцного пучка сполучнотканинних волокон. Завдяки цій зв'язці зсув одного зуба меді- або спричиняє зсув зубів, що стоять поруч. Нижні зуби, крім того, одержують додаткову стійкість за рахунок щічної випуклості зубної дуги, нахилу і форми коронок зубів. Слід зазначити, що язи- кові поверхні нижніх зубів вужчі, ніж присінкові (лицеві), і тому контактні поверхні коронок не паралельні, а зближуються у напрямку до 52 Мал. 13. Форма зубних дуг Мал. 14. базальні (апікальні) дуги язика. Ця особливість форми зубів не пов'язана з випуклістю зубних дуг, оскільки верхні зуби мають паралельні контактні поверхні. У першого верх- нього моляра ці поверхні інколи навіть у зворотному, на- прямку. Зуби нижньої щелепи нахилені ко- ронками досередини, а коренями — до- зовні. Випуклість зубної дуги, форма і положення зубів нижньої щелепи нада- ють таким чином стійкість нижньому зубному ряду. Коронки нижніх молярів, крім того, нахилені вперед, а корені — назад. Таке положення перешкоджає зсуву зубного ряду. Нахил зубів верхньої щелепи менш сприятливий для стійкості: зуби верх- ньої щелепи нахилені коронками до- зовні, а коренями — досередини. Сили, які виникають під час жування, діють го- ризонтально; вони здатні лише посили- ти нахил зуба, який у міру його відхи- лення дозовні все більше втрачає підтримку сусідніх. Ця особливість роз- ташування зубів робить верхній зубний ряд менш стійким (порівняно з нижнім) і компенсується більшою кількістю ко- ренів у верхніх жувальних зубах. Як було вже зазначено, верхній зуб- ний ряд за формою нагадує напівеліпс, а нижній — параболу. Форма зубних дуг, розташування у них зубів і характер їх нахилу є індивідуальними особливостя- ми. Тому поряд з типовою і найпошире- нішою формою зубних дуг спостері- гається відхилення у той чи інший бік (мал. В ортопедичній стоматології прий- нято розрізняти крім зубної коміркову і базальну (апікальну) дуги (мал. 14). комірковою дугою розуміють та нижньої щелепи (за лінію, проведену по гребеню комірково- 53 го відростка або частини. Базальна дуга проходить по верхівках коренів і часто називається апікальним базисом. Оскільки на верхній щелепі коронки нахи- лені дозовні, а корені досередини, її зубна дуга ширша від коміркової, а остан- ня ширша від базальної. Базальна таким чином, є місцем, де зосереджуєть- ся жувальний тиск і беруть свій початок контрфорси. На нижній щелепі, навпаки, внаслідок нахилу коронок зубів досередини, а коренів — дозовні зубна дуга вужча від а остання вужча від базаль- ної. З цієї причини у разі повної втрати зубів нижня щелепа під час її набли- ження до верхньої виступає вперед, створюючи враження (стареча прогенія). |