ДЕК. Методичні вказівки для учнів, досліджує процеси засвоєння матеріалу учнями, оцінюючи на цій основі методи і прийоми
 Скачать 492 Kb.
|
|
3.Підручники та посібники з методики викладання української мови та розвитку зв’язного мовлення.. Періодичні методичні видання. Методичний посібник (посібник для вчителів* - книга для вчителя, в якій викладається будь-яке питання методики, значний розділ курсу методики, описується система роботи, метод чи прийом (система прийомів* навчання. Методичний посібник характеризується яскраво вираженою практичного спрямованістю, доступністю і допомагає вчителеві у його щоденній діяльності. До методичних посібників відносять також методичні (поурочні* розробки та посібники з предмета, який викладається. Методичні (поурочні* розробки - вид практичного посібника для молодого вчителя. Містить приблизне планування матеріалу з курсу української мови на півроку, на рік, а також орієнтовні конспекти (плани* уроків. Методичні розробки допомагають учителям глибше зрозуміти ідеї та можливості, закладені в підручниках української мови та інших посібниках, полегшують працю вчителя. Методичні розробки - це орієнтовні зразки, які можуть допомогти вчителеві побудувати свій урок. Це засіб поширення кращого досвіду вчителів, проте розробки не повинні стримувати творчу ініціативу вчителя. Методичні розробки особливо важливі при введенні нового підручника чи нової програми, що характерно для періоду реформи школи. Навчальні посібники з української мови - друковані, зображувальні та звукові засоби навчання для школи, ВНЗ, ПТУ, ліцею та ін.: збірники вправ, задач, завдань з курсу української мови чи з її розділів, збірники текстів для аналізу, переказів та диктантів, хрестоматії, платівки, навчальні кіно - й телефільми, роздавальний матеріал (картки з дидактичними матеріалами*, навчальні словники і довідники, наочні посібники (таблиці з граматики, орфографії, картини для розвитку мовлення та ін.*. Наочні посібники з української мови - навчальні посібники, які забезпечують зорове сприйняття: таблиці з фонетики, граматики, лексики; схеми; словникові плакати для запам'ятовування правопису слів; картки для бесід, розповідей і творів; портрети вчених і письменників; а також екранні засоби; діа- та кінофільми, слайди, телефільми та ін. Засоби наочності поділяються на: 1* засоби зорової наочності (екранні, друковані*; 2* засоби слухової і зорово-слухової наочності (звукові, екранно-звукові*. Методична преса: журнали – „Українська мова і література в школі”, „Українська мова і література в середніх школах, ліцеях, гімназіях, колегіумах”, „Дивослово”, „Початкове слово”, „Урок української”, „Рідна школа”; газета „Українська мова та література”. 6. Зв'язки методики української мови з іншими науками: з лінгвістикою - у визначенні змісту предмета, у врахуванні закономірностей функціонування мови; з педагогікою - у розробці основних освітньо-виховних завдань, спираючись на принципи і закономірності навчання; з психологією, спираючись на закономірності мислення і мовлення, а також засвоєння знань, умінь і навичок, на закономірності розумового розвитку дітей, сприйняття, пам'яті та інших психічних процесів. Методика української мови використовує методи дослідження, які застосовуються у мовознавстві, педагогіці та у психології: спостереження, різні види експерименту (констатуючий, пошуковий, формуючий, контрольний*, бесіди й анкетування, аналіз документації, узагальнення досвіду шкіл та вчителів. Незважаючи на різноманітність підходів до трактування методики як учбової дисципліни головним все ж залишається її базовий зв`язок з історією і педагогікою. Отже, дидактичною метою методики викладання історії в школі є відбір і відповідне опрацювання основних даних історичної науки з ціллю їх викладання учням. Історичний зміст відбирається з врахуванням пізнавальних можливостей учнів, а це неможливо зробити без наукових напрацювань психології. Проте базується все ж методика викладання історії в школі на педагогіці. Органічний взаємозв`язок з педагогікою дозволяє використати її методи і методичні прийоми для створення специфічних, адаптованих до вивчення історії форм, методів і методичних прийомів навчання на уроці історії. Розвиток сучасної методики викладання історії як науки, і як учбової дисципліни в їх органічному поєднанні дозволив на сьогодні створити принципово нові, інноваційні технології і моделі навчання історії в школі. До них слід віднести технології повного засвоєння навчального матеріалу, технології розвивального навчання, модульно-розвивальну технологію навчання, модель навчання у грі, модель навчання у дискусії, сугестопедичну модель навчання, лабораторну систему навчання історії, проектну систему навчання, інтегровану (комплексну) систему навчання. Активно розвиваються і комп`ютерні технології у навчанні історії. Під комп`ютерними технологіями прийнято розуміти сукупність методів, форм і засобів навчання, які базуються на використанні сучасних комп`ютерних засобів і спрямованих на ефективне досягнення мети навчання історії в школі. 8.Зміст і структура підручників з української мови для учнів 5-12 класів. Підручник – навчальне видання, що містить систематичний виклад навчального предмета, курсу, дисципліни відповідно до офіційно затвердженої або експериментальної навчальної програми і офіційно затверджене як даний вид видання. Це основний матеріал з конкретної дисципліни і є обов’язковим для засвоєння. Зміст підручника повинен повністю розкривати програму з конкретної дисципліни. Назва підручника також повинна відповідати назві дисципліні. У системі засобів навчання, які містять в собі всю основну навчальну інформацію і сприяють організації процесу її засвоєння, найважливіша роль належить підручнику, практика створення якого має певні принципові відмінностіщодо змісту побудови, мови, художнього оформлення та поліграфічного виконання. Підручник як основна навчальна книга має використовуватися для підготовки кваліфікованих робітників. Теоретична і практична значущість підручника буде вагомою за умови дотримання відповідних дидактичних вимог: повнота змісту відповідно до програми навчального предмета; систематизований відбір навчального матеріалу відповідно до конкретних цілей предмета, виробничого навчання; науковість викладу; послідовність визначення професійних термінів з метою їх адекватного розуміння учнями ПТНЗ; структурування змісту навчального матеріалу згідно з розділами, підрозділами, рубриками; взаємозв’язок і доповнення змісту підручника прикладами, що розкривають сутність технологічних процесів, а також питаннями, задачами, інструкціями для забезпечення самостійної роботи і самоконтролю засвоєння навчального матеріалу; доповнення текстового матеріалу дидактично ефективними ілюстраціями, здійснення посилань на джерела інформації тощо [3]. Підручник повинен мати високий науково-методичний рівень, містити необхідний довідковий апарат. Навчальний матеріал має бути пов’язаний з практичними завданнями, мають простежуватися тісні міжпредметні зв’язки. Неабияку роль відіграє й «структурування змісту підручника з урахуванням специфіки професійного спрямування та особливостей його компонентів (інформаційного, репродуктивного, творчого, емоційно-ціннісного та інших) [4]. Структурно підручник для ПТНЗ має складатися з таких компонентів: а) тексти (основні, додаткові, роз’яснювальні); б) навчальні завдання (задачі, вправи, лабораторно-практичні роботи, інструкції, картки-завдання, тести тощо); дидактичний апарат (заголовки, ключові слова, таблиці, пам’ятки, підписи до ілюстрацій, термінологічний словник тощо); г) ілюстративний матеріал (технічні рисунки, креслення, ілюстрації, схеми тощо). Слід зауважити, що основний ілюстративний матеріал забезпечує засвоєння навчального матеріалу, організацію самостійної роботи, а додатковий – сприяє інтелектуальному розвитку особистості майбутнього фахівця, конкретизує та підсилює зміст текстів [3]. Типова структура: – зміст містить перелік назв розділів у точній відповідності до затвердженої навчальної програми; заголовки змісту повинні точно повторювати заголовки у тексті, без скорочень; позначення ступенів рубрикації (“частина”, “розділ”) пишуться в один рядок з відповідними заголовками і відділяються від них крапкою; всі заголовки у змісті починаються з прописної літери без крапки в кінці; – вступ (передмова) обґрунтовують роль та значення дисципліни (виду занять) у підготовці фахівця, місце даного курсу (його частин) серед інших дисциплін, формулювання основних задач, що стоять перед учнем при вивченні навчальної дисципліни; – основний текст; – питання, тести для самоконтролю; – обов”язкові та додаткові задачі, приклади; – довідково-інформаційні дані для розв”язання задач (таблиці, схеми тощо); – апарат для орієнтації в матеріалах книжки (предметний, іменний покажчики). – список використаної літератури
Обсяг навчальних видань Обсяг підручників і навчальних посібників визначається кількістю годин за навчальним планом, що відводиться на вивчення дисципліни, реальним бюджетом часу учнів для самостійного вивчення навчального матеріалу. Вимоги до оформлення Однією з найважливіших умов безпечності роботи над підручником або посібником є легкість зорового сприйняття. Вона забезпечується комплексом показників і залежить від шрифтового оформлення, якості поліграфічного виконання відповідно до фізіологічних властивостей зорового аналізатора людини. Слід пам’ятати, що чинним санітарним законодавством заборонено використовувати у підручниках виворітний шрифт (світлі літери на темному тлі) та кольорові літери на кольоровому тлі, розміщувати текст на трьох і більше шпальтах, безшвейне клейове скріплення видання. Крім того, застосування у навчальних виданнях шрифтів вузького накреслення та медієвальних шрифтів (ТАЙМС,НЬЮТОН) не дозволяється. Вимоги до стилю викладу навчального матеріалу – системність, послідовність і простота викладу; – чіткість визначень; – однозначність вживання термінів; – дотримання норм сучасної української мови; – виділення ключових позицій тексту напівжирним шрифтом або іншим способом. Вимоги до якості інформації: – відповідність інформації останнім досягненням науки і практики; – точність, достовірність і обгрунтованість відомостей, що наводяться. У навчально-методичних виданнях слід використовувати нове тільки після того, як воно отримає достатнє обгрунтування, професійне визнання. Доказова база повинна містити достовірні, обгрунтовані відомості і не тільки позитивного, але негативного досвіду, отриманого в результаті експерименту або професійної практики, для правильного вибору в майбутньому. Тому при складанні навчальних матеріалів слід дотримуватися єдиної структури викладу з включенням пояснень причинно-наслідкових зв'язків. Ілюстрації у навчальній книзі Вибір виду ілюстрацій залежить від мети, яку ставить перед собою автор. Можна сформулювати такі загальні рекомендації автора щодо ілюстрування навчальних книжок: – ілюстрації використовувати тільки тоді, коли вони розкривають, пояснюють або доповнюють інформацію, що міститься в книжці; – ілюстрації мають відповідати ступеню підготовленості учнів; – треба враховувати можливості друкарні та інші фактории; важливою є спільна робота автора і редактора; автор має чітко уявляти, яким буде майбутнє видання; – схеми не повинні повторювати матеріал основного тексту або містити зайву інформацію, що відволікає читача від засвоєння теми; – у технічних кресленнях, що пояснюють будову і принципи роботи машин, їх механізмів і вузлів, не повинно бути малозначущих подробиць. 10.Основні структурні елементи підручника (навчально-методичний апарат): текст (основний, додатковий, пояснювальний), позатекстові компоненти (методичний апарат: апарат організації засвоєння навчального матеріалу; ілюстративний матеріал; апарат орієнтування). Підручник як основна навчальна книга має використовуватися для підготовки кваліфікованих робітників. Теоретична і практична значущість підручника буде вагомою за умови дотримання відповідних дидактичних вимог: повнота змісту відповідно до програми навчального предмета; систематизований відбір навчального матеріалу відповідно до конкретних цілей предмета, виробничого навчання; науковість викладу; послідовність визначення професійних термінів з метою їх адекватного розуміння учнями ПТНЗ; структурування змісту навчального матеріалу згідно з розділами, підрозділами, рубриками; взаємозв’язок і доповнення змісту підручника прикладами, що розкривають сутність технологічних процесів, а також питаннями, задачами, інструкціями для забезпечення самостійної роботи і самоконтролю засвоєння навчального матеріалу; доповнення текстового матеріалу дидактично ефективними ілюстраціями, здійснення посилань на джерела інформації тощо [3]. Підручник повинен мати високий науково-методичний рівень, містити необхідний довідковий апарат. Навчальний матеріал має бути пов’язаний з практичними завданнями, мають простежуватися тісні міжпредметні зв’язки. Неабияку роль відіграє й «структурування змісту підручника з урахуванням специфіки професійного спрямування та особливостей його компонентів (інформаційного, репродуктивного, творчого, емоційно-ціннісного та інших) [4]. Структурно підручник для ПТНЗ має складатися з таких компонентів: а) тексти (основні, додаткові, роз’яснювальні); б) навчальні завдання (задачі, вправи, лабораторно-практичні роботи, інструкції, картки-завдання, тести тощо); дидактичний апарат (заголовки, ключові слова, таблиці, пам’ятки, підписи до ілюстрацій, термінологічний словник тощо); г) ілюстративний матеріал (технічні рисунки, креслення, ілюстрації, схеми тощо). Слід зауважити, що основний ілюстративний матеріал забезпечує засвоєння навчального матеріалу, організацію самостійної роботи, а додатковий – сприяє інтелектуальному розвитку особистості майбутнього фахівця, конкретизує та підсилює зміст текстів [3]. Professional UserТиповаструктура: – зміст містить перелік назв розділів у точній відповідності до затвердженої навчальної програми; заголовки змісту повинні точно повторювати заголовки у тексті, без скорочень; позначення ступенів рубрикації (“частина”, “розділ”) пишуться в один рядок з відповідними заголовками і відділяються від них крапкою; всі заголовки у змісті починаються з прописної літери без крапки в кінці; – вступ (передмова) обґрунтовують роль та значення дисципліни (виду занять) у підготовці фахівця, місце даного курсу (його частин) серед інших дисциплін, формулювання основних задач, що стоять перед учнем при вивченні навчальної дисципліни; – основний текст; – питання, тести для самоконтролю; – обов”язкові та додаткові задачі, приклади; – довідково-інформаційні дані для розв”язання задач (таблиці, схеми тощо); – апарат для орієнтації в матеріалах книжки (предметний, іменний покажчики). – список використаної літератури. Навчальний посібник, навчально-наочний посібник. Ці навчальні видання доповнюють підручник у викладі навчального матеріалу з певного предмета, курсу, дисципліни. На відміну від підручника посібник може включати не тільки апробовані, загально визнані положення і знання, але й різні думки з тієї чи іншої проблеми. У випадку включення нової дисципліни до навчальних планів чи програм існує практика видання спочатку навчального посібника з подальшим виданням на базі вже апробованого матеріалу підручника. Крім загальновідомих дидактичних принципів, в основі відбору навчального матеріалу використовують такі критерії, як типовість для даної галузі виробництва, видів трудової діяльності; відповідність основним напрямкам розвитку сучасної науки і техніки; можливість організації навчального матеріалу в цілісну систему взаємопов’язаних знань; тісний зв'язок з майбутньою практичною діяльністю; дотримання вимог прогностичної та відносної стабільності наукової інформації [5]. Типова структура: – зміст (назви розділів у точній відповідності до затвердженої навчальної програми); – вступ (передмова) обґрунтовує, яку частину навчальної дисципліни розкриває посібник; які теми повністю, які – частково; – основний текст; – питання, тести для самоконтролю; – обов’язкові та додаткові задачі, приклади; – довідково-інформаційні дані для розв’язання задач (таблиці, схеми тощо);
11..Зміст і структура програми з української мови для загальноосвітніх шкіл. Структура програми Програма складається із пояснювальної записки, основної частини і додатків. Основна частина структурується на дві змістові ланки: основну і старшу школи. Навчальний матеріал основної школи розподіляється відповідно на курси української мови для 5, 6, 7, 8 і 9 класів разом з вимогами до рівня навчальних досягнень учнів зазначених класів. Кожен із курсів для певного класу складається з чотирьох змістових ліній(мовленнєвої, мовної, соціокультурної і діяльнісної, або стратегічної), які подаються у формі таблиць. У мовленнєвій і мовній змістових лініях основними є три колонки: в одній з них подано зміст навчального матеріалу, а в двох інших відповідно – державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів і кількість годин, що виділяється на вивчення певної теми. Зміст програми старшої школи відповідно до типових навчальних планів має складатися із змісту курсів української мови для 10, 11 і 12 класів трьох рівнів: 1) рівня стандарту – для учнів, що обрали негуманітарні профілі навчання; 2) академічного рівня – для учнів суспільно-гуманітарного і художньо-естетичного напрямів профільного навчання, а також для тих, хто ще не визначився з напрямом профільного навчання; 3) рівня профільного навчання (української філології). Навчальний зміст курсів зазначених рівнів відрізняється між собою передусім кількістю навчальних годин, виділених на їх вивчення (4, 6 і 12 годин) і відповідно метою, завданнями, обсягом навчального матеріалу. Проте на цьому етапі укладання програми старша школа представлена лише визначенням змісту навчального курсу рівня стандарту. Щодо змісту курсів академічного і профільного рівнів, то вони будуть укладені пізніше. Окрім того, складниками основної частини програми є критерії оцінювання навчальних досягнень учнів 5 – 12 класів з чотирьох видів мовленнєвої діяльності –аудіювання, читання, говоріння, письма, – з мовних знань і вмінь, орієнтовне календарне планування уроків та тематичного контролю за рівнем навчальних досягнень учнів з української мови, що визначає тематичну послідовність вивчення навчального матеріалу, його взаємозв’язок і цілісність тощо, а також перелік текстів та тематично об’єднаних прислів’їв, приказок, афоризмів, які вивчаються. Зміст навчального матеріалу програми основної школи розподіляється, як уже відзначалося, на чотири змістові лінії: мовленнєву, мовну, соціокультурну і діяльнісну (стратегічну). Програмою з рідної мови для старшої школи передбачено систематизацію, вдосконалення знань та вмінь із стилістики мови і мовлення, культури мовлення, риторики, удосконалення правописних умінь і навичок. Оскільки їх зміст складають лінгвістичні дисципліни, предметом вивчення яких є мовлення, то ознайомлення з ними проводиться в об’єднаних мовленнєвій і мовній змістових лініях. Стилістика розглядає різновиди мови, зумовлені сферою і метою спілкування, а також мовні засоби, що мають додаткове стилістичне забарвлення. У зв’язку з цим існують два основні напрями в сучасній методиці стилістики: стилістика мови (практична), яка вивчає стилістичне забарвлення мовних засобів, і стилістика мовлення ( функціональна), що вивчає структуру стилю. Культуру ж мовлення цікавить те, як той, хто говорить або пише, користується мовленням для певної мети спілкування, тобто якісною оцінкою текстів (висловлювань). У старшій школі передбачається дати учням системне уявлення про ці дисципліни хоча б у загальних рисах, бо навчального часу для цього обмаль. Спочатку передбачається, починаючи з 10-го класу, дещо поглибити і розширити знання школярів про виражальні засоби української мови. Учні ознайомляться із стилістичними властивостями і синонімічними зв’язками слів, словосполучень, граматичних форм, синтаксичних конструкцій. Так, в 10-му класі розпочнеться системне ознайомлення із стилістичними можливостями звукової системи мови, лексичними, фразеологічними, словотворчими засобами стилістики. В 11-му класі – морфологічними засобами стилістики, стилістикою простих, складних речень, з різними способами вираження чужого мовлення. Одержані на більш високому рівні уявлення про стилістичне забарвлення мови, зображувально-виражальні засоби, а також оволодіння учнями відповідними вміннями і навичками дадуть змогу на наступному етапі (11 клас) ефективніше засвоїти матеріал про окремі функціональні стилі мовлення, навчання яких має чітко виражене практичне спрямування. Тому уроки повинні будуватися передусім на аналізі мовного матеріалу, на навчанні старшокласників створювати висловлювання різних жанрів (див. ”Види робіт”), удосконалювати текст, посилюючи в ньому ту чи іншу стилістичну рису, сприяючи виразності мовлення. У 10-11 класах паралельно із стилістикою мови і мовлення систематизуються знання та вміння з культури мовлення, зокрема старшокласники знайомляться з двома ступенями володіння літературною мовою – правильністю, яка передбачає дотримання тим, хто говорить або пише, норм літературної мови, і комунікативною доцільністю мовлення, що означає мотивоване використання засобів мови для певної мети спілкування. |