основное(шпоры) о методике преподавания укр. яз. основное(шпоры) о методике преподавания укр. Методика викладання української мови як наука і навчальна дисципліна Методика навчання української мови
 Скачать 1.05 Mb.
|
|
Спільне і відмінне у шкільній та вузівській класифікації частин мови. Традиційно для класифікації частин мови враховують спільні лексичні ознаки, граматичні категорії, синтаксичні функції та засоби словотвору. У сучасному мовознавстві існують різні погляди щодо кількості частин мови. Це пояснюється тим, що слова не можна чітко розподілити на певні класи, враховуючи всі названі вище ознаки. Методика вивчення частин мови ґрунтується на специфічних принципах, що усталилися в сучасній лінгводидактиці. Для опрацювання теоретичних відомостей про частини мови, формування в учнів практичних умінь і навичок, крім відомих методів, доцільно застосовувати специфічні прийоми й принципи. Важливим у вивченні частин мови є усвідомлення їх визначень. Кожна частина мови характеризується сукупністю семантичних, категоріальних, морфологічних і синтаксичних ознак. Однією з умов успішного вивчення морфологічного матеріалу є формування уявлення учнів про морфологічну систему мови, про частини мови як структурно-семантичні розряди слів. Як зазначає О.Біляєв, значну трудність для учнів становить те, що однозвучні слова можуть належати до різних частин мови. Слово мило може виявитись іменником, дієсловом минулого часу, прислівником; край - іменником і прийменником, навколо - прислівником і прийменником, як - прислівником, сполучником і часткою, що - займенником і сполучником і т.п. Така омонімічність може бути випадковою, а може й виникати внаслідок перехідних процесів у системі частин мови. В усіх цих випадках потрібне послідовне застосування критеріїв виділення частин мови й визначень кожної з них. Оскільки в початковій школі учні ознайомилися з системою частин мови, їхніми основними ознаками й категоріями, у них сформовані навички вживання частин мови. Таким чином, наявний ґрунт для введення в 6-7-х класах нового аспекту - вивчення частин мови з погляду їх функцій у різних умовах спілкування, а також формування умінь і навичок комунікативно виправдано використовувати мовні засоби в мовленні. Учням корисно дізнатися, що різні частини мови можуть надавати текстові різного стилістичного забарвлення. Це залежить від значення кожної частини мови, особливостей її форм та емоційно-експресивних відтінків. Головна функція частин мови в тексті - комунікативна, однак вони можуть виконувати й додаткову, стилістичну функцію, бо служать виражальними засобами мови. Учні повинні знати морфологічні синоніми, що розрізняються засобами граматичного вираження й стилістичним уживанням, стилістичну функцію самостійних і службових частин мови. Класифікація частин мови здійснюється з урахуванням спільних лексичних ознак, граматичних категорій, синтаксичних функцій та засобів словотвору. Існують різні погляди щодо кількості частин мови. Це пояснюється тим, що слова не можна чітко розподілити на певні класи, ураховуючи всі названі вище ознаки. Так, значення кольору передається прикметниками, іменниками, дієсловами (голубий, голубінь, голубіти), займенник не виражає власного лексичного значення, а лише узагальнено вказує на предмети, ознаки, ознаки ознак. Щоб визначити, до якого лексико-граматичного класу належить слово, треба спиратися на типові ознаки, всебічно визначати роль слова в реченні (тексті). Важливим є засвоєння учнями загальних відомостей про морфологію та вироблення умінь і навичок розрізняти частини мови. Вивчаючи тему "Загальна характеристика частин мови", доречно використати узагальнюючі таблиці, схеми-конспекти, завдання пошукового характеру на текстовому матеріалі з опорою на таблиці, схеми. Наприклад, у 6-му класі вчитель спирається на знання дітей, набуті в початковій школі: частина мови визначається за загальним значенням та відповідно до поставленого до неї запитання. Застосування методу бесіди та аналізу мовних явищ допоможе колективно скласти таблицю на зразок: Іменник (особа, предмет, явище, подія тощо) родина, мати, будинок, школа, сніг, дощ, радість, урок, свято. Прикметник (колір, якість, розмір, риса характеру, належність особі або предмету тощо) - дружний, чуйний, лагідний, великий, білий, глибокий, веселий, материн. Числівник (кількість, порядок під час лічби) п'ятий, п'ять, п'ятдесят. Займенник (здатність заміщати іменник, я, ти, він, вона, мій, свій, себе прикметник, числівник). Дієслово (дія або стан предмета) учитися, відпочивати, читати, радіти. Прислівник (час, місце, причина, спосіб дії сьогодні, влітку, вгорі, гарно, ввечері, разом тощо) Для формування поняття про ту чи іншу частину мови необхідне чітке, виразне визначення, яке охопило б найбільш характерні її ознаки. Над визначенням будь-якої частини мови треба працювати так, щоб учні усвідомили його логічну структуру. В учнів повинно скластися цілісне уявлення про найважливіші ознаки частин мови, тому у визначеннях за допомогою узагальненої таблиці спершу дається вказівка на більш загальне, родове поняття, складовою частиною, видом якого є те, що підлягає визначенню, потім наводяться часткові, але істотні ознаки, що обмежують обсяг поняття і тим самим уточнюють, конкретизують його. У вузі Питання про частини мови нині є предметом дискусій. Для сучасного мовознавства характерним є намагання: ' 1) відстояти традиційну класифікацію і знайти об- I рунтування граматичної та логічної її непослідовності, іцо виявляється в множинності принципів поділу. Росій- сі.кий мовознавець Віктор Жирмунський (1891—1971) мпзначав, що традиційна класифікація в основному відпо- підає дійсності. Відсутність єдиного принципу класифікації він не вважав суттєвим недоліком, оскільки об’ єкти науки в реальній дійсності не потребують послідовного поділу за єдиним принципом; ' ' '' ' ' 2) обґрунтувати традиційну класифікацію як ієрархічну систему виокремлених нею частин мови. Наприклад, сучасний югославський учений Й. Вукович усі частини мови поділяє за функціями на головні і другорядні (допоміжні). До головних він відносить дієслова, іменники, займенники, прикметники, числівники і прислівники.' До допоміжних — прийменники, сполучники, модальні слона, вигуки. За ієрархічною системою Й. Вуковича частини мови розташовані так: дієслово, іменник — на вершині системи, у її підніжжі — прикметник, прислівник, числівник як другорядні серед головних. Займенник займає проміжне місце між ними; 3) збільшити кількість частин мови за рахунок семан- тико-граматичних груп лексики, які розглядалися в межах традиційної класифікації як підгрупи. На цій основі російський мовознавець Олександр Тихонов виділяє п’ятнадцять частин мови: іменник, прикметник, дієприкметник, числівник, займенник, дієслово, дієприслівник, прислівник, слова категорії стану, модальні слова, прийменник, сполучник, частку, вигук, звуконаслідування; 4) видозмінити традиційну систему частин мови за рахунок перегрупування відомих семантико-граматичних груп слів віднесення в розряд самостійних частин мови дієприкметників, дієприслівників, модальних слів, звуконаслідувальних слів; 5) виокремити нові частини мови за рахунок специфічних слів, які не належать до традиційних частин мови: а) слова категорії стану (Л. Щерба) — за рахунок іменників, прикметників, прислівників, дієслів {стидно, боляче, страшно, душно, холодно); Морфологія як розділ граматики 27 б) комунікативи (В. Кіпріянов), тобто лексико-грама тичний клас незмінних повнозначних слів, що виражають цілісну думку і функціонують винятково як однослівні нечленні речення. До комунікативів він відносить: . — слова із значенням спонукання: ау!, біс!, стоп!, тсс!, цить!, ша!, брись!, киш!, геть!, майна!, цабе!, алло!, полундра! іпор,.; ^ ■ СЛОп￡і 1о оНамсппліуі иЦІиКіп ￡іби оаПсрсчелпл. иМби!, браво!, баста!, шабаш!, спасибі!', — слова, омонімні з іменниками: біда!, караул!, криш^ ка!, дурниця!, сила!, жарт!, розмови!; - - — слова, омонімні з займенниками, все!, як!, тик!, нічого!;— слова, омонімні з дієсловами: кинь!, візьми!, почекай!, підожди!, постій!; — слова, омонімні з прислівниками; досить!, достатньо!, тихо!; — слова, омонімні зі службовими словами; о!, а!, так!, ну!, невже!; - ........ .......................... — • ........ в) аналітичні прикметники (М. Панов та ін.); беж, комі, до дієз; держ-, парт-, госп-; лісо-, хлібо-, нафто-; радіо-, авто-, фото-. ; г При цьому складні слова типу мотобол (пор. футбол), мотобот, мотовелотранспорт, мотовоз, мотогонки, мотодивізія, мотодрезина, лісозавод, партпрацівник, радіозавод розглядаються як вільні словосполучення, перша частина яких є самостійними лексемами, що мають усі ознаки слова: морфологічні (цілісна оформленість), синтаксичні (сполучуваність із частками), фонетичні (наявність самостійного наголосу). У 1971 р. М. Панов виокремив дев’ятнадцять груп аналітичних прикметників у складі словосполучень, зокрема: форма хакі, колір беж, комі література; кіносценарій, авгаконверти, фоттгосценарій; програма-жікіліі/ж, иротр&xﾌopтла-максимум, гарес-секретар, прес-офіцер; чудо- молот, горевинахідники; цар-пушка; експрезидент, екс- чемпіон, суперзірка, оиерзрадник; гажа-випромінюван- ня, ікс-промені; партквиток, профквиток, профзбори, сільрада; склотара, лісозаготовки і ін. Намагання виділити аналітичні прикметники в окрему частину мови спричинило полеміку. Позицію опонентів М. Панов пояснює звичкою ототожнювати граматичне з морфологічним. Слабкими місцями такої класифікації є те, що; 28 Морфологія як розділ граматик≫' — всі ці ЃбсловаЃв за лексичним складом не становлять єдиної групи, єдиного класу слів (пор. ікс-промені і партквиток)', " • ' — ці прикілетники не становлять єдиного класу і за (рункцією означення в словосполученні (пор. сільрада і кіносценарій); — багато Ѓбаналітичних прикметниківЃв відносять до моуіфем (проф-, кіно-, авто-, фото ); — елементи мікро-, міні-, максі- відносять до префіксів; — конструкції типу тепловози, електровози розглядаються як синтаксичне стягнення. Сучасні українські граматисти (І. Вихованець, К. Городенська) при класифікації частин мови користуються гетерогенною (за кількома різнорідними критеріями) системою трьох принципів (семантичного, морфологічного, синтаксичного). На 11 основі Іван Вихованець (нар. 1935) виокремив лише чотири частини мови: іменник, прикметник, дієслово, прислівник. Катерина Городенська (нар. 1948) — ще й числівник, однак тільки за однією семантичною ознакою, їхня класифікація відрізняється від традиційної низкою особливостей. Ці граматисти, як і російський мовознавець Олена Кубрякова (нар. 1927), у семантиці частин мови на перше місце ставлять ономасіологічну (грец. буоцааіа — назва, найменування і Х&уос, — слово, вчення) властивість слів (здатність бути номінативними знаками, знаками-на- звами), а не їх синтаксичну функцію. Автори класифікації не відносять до розряду частин мови займенників, оскільки ці слова виконують лише дейктичну функцію, яку вони вважають недостатньою підставою для частиномовного статусу. І. Вихованець і К. Городенська зазначають, що прислівник не має власного лексичного значення, хоч і має категоріальне значення Ѓбознаки ознак*, а також відстоюють нечастино- мовний характер службових слів, кваліфікуючи їх як аналітичні синтаксичні морфеми, оскільки вони, передаючи семантику відношення, виконують лише релятивну функцію. Отже, в сучасній морфології тривають пошуки нових напрямів у вивченні частин мови. Поняття частин мови, на нашу думку, слід висвітлювати ширше, ніж В. Виноградов, який усі слова мови поділяв на частини мови і нечастини мови (модальні слова, частки мовлення, вигуки), і до частин мови відносити всі однотипні слова (зокрема модальні слова, частки і вигуки), що виділяються з мовлення на основі спільних ознак. Слово — це звук чи комплекс звуків, які пройшли через свідомість людини, відтворені її мовленнєвим апаратом і виконують соціальну функцію, тобто є лінгвальними Морфологія як розділ граматики 29 знаками дійсності. Тому до слів належать вигуки і всі службові слова. ■ ' - Усі слова мови семантично навантажені, Єдність лек сичної і граматичної семантики становить сутність слова Асемантичних слів не буває, як не буває слів лише з грама тичним або лише з лексичним значенням. Тому й при йменники, сполучники, частки, вигуки мають лексичне і граматичне значення, хоч і своєрідне. ....Лексичним є не лише понятійне, речовинне значення, ш,и виконує номінативну або вка зівну функцію, а й таке, Ш.О має певне смислове нав антаження, певний зміст, у св ідомлений к олективом. Найбільш прийнятною є традиційна класифікація частин мови за чотирма ознаками: категоріальним значенням, морфологічними категоріями, синтаксичними властивостями, характером суфіксів. На їх основі доцільно виокремлювати дванадцять частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, слова категорії стану, модальні слова, прийменник, сполучник, частку, вигук. — Лексичне значення слова має мінімальний рівень узагальнення (абстрагування), якого достатньо для розрізнення окремих слів, але недостатньо для розрізнення груп однотипних слів. Тому частини мови розрізняються не лексичним, а категоріальним значенням, оскільки воно є вищим рівнем узагальнення і базується на лексичному значенні окремих слів. Категоріальне значення об’єднує слова з однотипним лексичним значенням в окрему групу і одночасно відокремлює Гі від групи слів з іншим лексичним значенням. Категоріальне значення мають усі частини мови, в тому числі і займенники, прийменники, сполучники, частки, вигуки. Категоріальне значення є ознакою, на основі якої всі слова мови групують у класи, паритетні між собою в комунікативному, когнітивному та структурному відношенні. Вони виконують рівнозначні, однаково важливі для мовлення функції. Ці паритетні класи слів з непаритетними функціями є частинами мови. ' Кожна з них протиставляється всім іншим (іменники — неіменники: прикметники, числівники, займенники, дієслова, прислівники; прикметники — неприкметники: іменники, числівники, займенники, дієслова). За характером функції частини мови поділяються на номінативні, вказівні, зв’язкові(прийменник, сполучник, частка) івиражальні(вигуки, звуконаслідування). Поділ на повнозначні і неповнозначні (або службові) умовний і неприйнятний, бо не охоплює всіх слів (вигук не відносять ні до повнозначних, ні до службових), а функції кожної з о Морфологія як розділ граматики частини мови, які б вони не були (службові чи повнозначні), є однаково важливими. Все, що існує в мовній системі, іірпцює на когнітивну (пізнавальну) і комунікативну функції, тому в ній усе важливе, все повнозначне і водночас (службове, бо чомусь служить. Наприклад,"іменник служить дієслову, яке в свою чергу служить іменнику. Немає підстав вважати прийменник, сполучник, частку неповно- ;іиачними (неповноцінними) словами. Вони мають усе необхідне для виконання своїх функцій, зокрема стільки семантики і таку, скільки і яка їм для цього потрібна. Тому вони також повнозначні, повноцінні у своєму вияві, у своїй функції. Протиставляються самостійні і службові, тобто несамостійні частини мови. ---- ' " . Наявність чи відсутність морфологічних категорій сама по собі вже є диференціальною ознакою частини мови. Наприклад, наявність категорії виду і часу в словах із значенням дії (читав, прочитав, читаю, прочитую) маркує їх як дієслова, а відсутність їх у словах із значенням дії (читання, прочитання) маркує ці слова як недієслова= - Але буває, що не самі морфологічні категорії, а особливості морфологічних ознак протиставляють одну частину мови іншим. Наприклад, іменники і прикметники мають морфологічну категорію роду, але грамеми роду іменника нідрізняються від грамем роду прикметника несинтаксичним характером. На основі особливостей морфологічних ознак до окремих частин мови віднесено займенник і числівник. Диференціальною ознакою частин мови є також характер суфіксів. Одні суфікси маркують лише іменник ( ець, теяь, -ник, -иц-я), інші — лише прикметник ( н-ий, -ськ- ий, ов-ий, ів, ин) або лише дієслово ( ти, -ся, а , ува ). Але ця ознака виявляється лише в словах зі службовими словотвірними морфами. Отже, є підстави виділяти як окремі частини мови іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, станівник, модальник, прийменник, сполучник, частку, вигук за чотирма ознаками (категоріальним значенням, морфологічними категоріями, синтаксичними функціями, суфіксами) і протиставляти самостійні частини мови несамостійним, тобто службовим. |