основное(шпоры) о методике преподавания укр. яз. основное(шпоры) о методике преподавания укр. Методика викладання української мови як наука і навчальна дисципліна Методика навчання української мови
 Скачать 1.05 Mb.
|
|
Види навчально тренувальних вправ Організація системи вправ з фонетики, графіки й орфоепії зумовлена змістом і методикою виучування мовних явищ. Оскільки в центрі навчання є звукова сторона мовлення, то провідне місце на уроках фонетики належить усним вправам. Слово чи текст, що підлягає спостереженню або аналізу, повинні вимовлятися, прочитуватися вголос. Більшість завдань будуються на основі спостережень над природою звуків, роботою органів мовлення, сполучуваністю звуків і їх функцією в мові. Вправи на аналіз фонетичних явищ проводяться індуктивним способом. При цьому слід дотримуватись при спостереженнях і в розборі послідовності від звука до букви, щоб учні засвоїли, що первинним є усне мовлення, а писемне — вторинним. Така послідовність завдань забезпечується послідовністю вивчення програмового розділу: спочатку фонетика, потім фонетика і орфоепія. Вправа 1. Прочитайте і запишіть слова. Визначте в них кількість звуків і букв. Поміркуйте, чому в деяких словах кількість звуків і букв різна. Рись, хаща, їздити, воля, синь, стань, читає, краї. Вправа 2. Перекладіть і запишіть слова українською мовою. Якими звуками вони відрізняються? Зробіть висновок про вимову дзвінких приголосних в обох мовах. Парад, привез, дуб, уж, сказка, приказ, след, ложка, узкий, грибки, бесстрашншй. Система вправ з фонетики має включати і творчі завдання, які б допомагали учням виробити правильну дикцію, виразно читати зв'язні тексти, правильно наголошувати слова, виділяти логічний наголос, конструювати власні висловлювання, дотримуючись орфоепічних норм, тощо. Матеріалом для вправ можуть служити і тексти, оскільки саме в них розкривається функція фонем, виявляється темп мовлення, сила голосу, виражальні засоби фонетики, що є предметом вивчення шкільної стилістики. При доборі вправ слід зважати й на діалектні особливості мовлення учнів, акцентуючи особливу увагу на тих недоліках, що виявляються у вимові окремих звуків і слів . 63. Орфоепічні уміння і навички учнів Показником культури мовлення є насамперед його фонологічна сторона: орфоепія, інтонаційна виразність тощо. Орфоепічна культура мовлення виховується тим дидактичним матеріалом, який забезпечує тренування мовотворчого апарату учнів і забезпечує фізичний розвиток органів мовлення, усвідомлене використання фонологічних засобів вираження граматичних значень, оволодіння виражальними засобами фонологічних одиниць і розвиток навичок координування усного і писемного мовлення учнів. Опрацьовуючи звукову і графічну системи української мови, засвоюючи орфоепічні норми на уроках фонетики, учні оволодівають певною сумою теоретичних відомостей і цілим рядом важливих практичних умінь і навичок: 1. Визначення в слові на слух кількості звуків, розрізнення голосних і приголосних звуків, дзвінких і глухих, твердих і м'яких. 2. Виділення в слові і правильна вимова будь-якого звука. 3. Членування слова на склади і виділення наголошеного складу. 4. Порівняння звукового складу паронімічних слів, пояснення відмінностей вого складу паронімічних слів, пояснення відмінностей у їх вимові. 5. Проведення фонетико-графічного аналізу слова, пояснення співвідношення звуків і букв. 6. Чітка вимова слів і виразне читання тексту з до триманням орфоепічних норм і правильної інтонації. 7. Членування мовного потоку на слова, склади, звуки, визначення логічного наголосу у простому реченні. 8. Виявлення і виправлення помилок у вимові звуківі слів.
Робота над лексикою в школі проводиться в двох аспектах. З одного боку, відповідно до шкільної програми подаються наукові відомості з лексикології. Учні знайомляться із словом та його значенням, з багатозначністю слів, прямим і переносним значенням, омонімами, синонімами, антонімами. Вони також одержують поняття про склад української лексики з погляду її походження і розвитку (запозичені слова, застарілі слова, неологізми), про використання слова в різних сферах застосування мови (загальновживані слова, діалектизми, професіоналізми). З другого боку, на основі певного кола наукових знань з лексикології здійснюється систематична і цілеспрямована робота над збагаченням словника учнів і виробленням навичок свідомого, вмілого користування словом. Адже чим багатший запас слів у людини, тим вищий рівень її загального розвитку, тим кращі в неї знання, бо, як говорив М. Рильський, «слово — одяг усіх фактів, усіх думок» У слові закріплені результати пізнавальної діяльності людини. Разом із словом до людини приходить знання про навколишній світ, розвивається мислення, забезпечується успішне спілкування між людьми. Від багатства активного словника залежать змістовність, яскравість і виразність усного і писемного мовлення. Праця над лексикою в школі має, отже, велике і загальноосвітнє, і практичне значення. Збагачуються знання учнів з мови внаслідок вивчення слова та усвідомлення існуючих зв'язків між лексикою й іншими рівнями мови (фонетикою, словотвором, морфологією, синтаксисом, стилістикою). Учні знайомляться із сферою вживання слів, з джерелами їх походження, і це формує матеріалістичний погляд на мову. Жодних понять у дітей не формується, жодних термінів їм не повідомляється, визначень діти не заучують. Спеціально часу на ознайомлення з лексичними явищами не відводиться. Лексичні вправи рекомендується проводити у зв'язку з вивченням граматики і навчання правопису. Діти у ході спостережень переконуються, що слова позначають ті чи інші предмети і явища дійсності, мають певні значення, що, потрапляючи в різні речення, особливо у зв'язному мовленні, слова можуть бути близькими або протилежними за значенням. Така робота сприяє розвиткові мислення і мовлення, збагаченню словника молодших школярів, вихованню любові і інтересу до рідної мови. Відбір матеріалу з лексики підпорядковується віковим можливостям учнів. Мета вивчення лексики в 5 класі, як спеціального розділу, співвідноситься з метою навчання в початковій школі. Співвідношення цього матеріалу з програмою молодших класів забезпечується принципом наступності при відборі лексичного матеріалу. Матеріал, який використовується для лексичних вправ у молодших класах,— це близька і зрозуміла дітям лексика. Щоб зрозуміти саме лексичне явище, вони повинні чітко знати значення тих слів, на яких розглядається явище, співвідносити слова і предмети, порівнювати предмети і дії, названі одним словом. Учитель у 5 класі повинен послідовно реалізувати знання і вміння, одержані учнями у 1-4 класах. Великий запас багатозначних слів, синонімів, антонімів повинен послужити основою для формування в учнів відповідних лексичних понять. Так, молодші школярі мають практичне уявлення про синоніми і засвоюють основну їх ознаку— близькість значень. У 1-4 класах, таким чином, проводиться серйозна робота, яка створює передумови для засвоєння теоретичних відомостей з лексикології в 5 класі. Реалізація принципу наступності у вивченні розділу «Лексикологія» дозволяє вчителю поглибити роботу з мови, зробити її більш ємною, змістовною, не повторюючи добре відомого учням, а розвиваючи одержані знання і навички. Зв'язок лексики із словотвором і граматикою дозволяє розглядати слово в єдності змісту і форми, тобто семантики і граматичних ознак, що в свою чергу дає можливість учням під час вивчення морфології і синтаксису чітко розмежовувати лексико-граматичні значення, властиві частинам мови, і лексичне значення кожного слова в межах однієї частини мови і одного речення. Методи і прийоми вивчення лексикології у школі Вивчення лексики ґрунтується на таких принципах: 1) позамовний, 2) лексико-граматичний, 3) семантичний і 4) діахронічний. Кожний з цих принципів забезпечує багатогранну роботу над словом як на уроках української мови, так і на уроках інших предметів. Позамовний, або екстралінгвістичний, принцип вивчення лексики вимагає зіставлення слів з тими реаліями, які вони називають. На цьому принципі ґрунтується визначення лексичних понять, види наочності. Наприклад, малюнки в підручниках з підписами чи без них з успіхом використовуються учителем для з'ясування суті лексичних понять. Аналізуючи малюнки без підписів, учні йдуть до слова через його предметне зображення, а при аналізі малюнків з підписами — від слова до предмета чи явища, зображеного на малюнку. Лексико-граматичний принцип ґрунтується на зіставленні лексичного і граматичного значень слів і допомагає в роботі над словом з абстрактним значенням. Наприклад, розрізнення омонімів мила (прикметник) і мила (дієслово минулого часу) відбувається не тільки за лексичними значеннями, але й за їх граматичними ознаками. Граматичні ознаки слів є важливим структурним елементом визначення лексичних понять. Цей принцип сприяє здійсненню взаємозв'язку лексики і граматики. Семантичний принцип використовується при вивченні багатозначних слів, синонімів, омонімів, антонімів. Відомо, що слово, вступаючи в різні семантичні зв'язки з іншими словами, утворює лексичну парадигму. Щоб з'ясувати значення того чи іншого члена цієї парадигми, воно зіставляється з іншими словами. Таке зіставлення відбувається на основі семантичного принципу. Його реалізація вимагає спостережень над лексичним значенням слів. Взаємозв'язок слова з історією народу виражається в з'ясуванні його етимології. Розкриття цього взаємозв'язку досягається за рахунок діахронічного принципу, який допомагає формувати в учнів правильне розуміння розвитку словника і мови в цілому як явищ, зумовлених історією розвитку суспільства. Історичні зміни в житті народу викликають певні зміни в словниковому складі мови. Діахронічний принцип зумовлює вивчення застарілих слів і неологізмів, лексичних понять, пов'язаних з походженням і розвитком словникового складу мови. Вивчаючи лексику і фразеологію, діти повинні усвідомити, що українська літературна мова пройшла довгий шлях розвитку, вона є продуктом багатьох поколінь. Кожне нове явище, предмет, ознака, дія викликали в ній появу нових слів. Приступаючи до вивчення лексики в 5 класі, необхідно з'ясувати учням мету введення її в програму, місце серед інших розділів шкільного курсу мови. Учні повинні усвідомити, що знання лексики української мови дасть можливість їм вільно володіти словом, допоможе краще опанувати граматикою, орфографією, орфоепією і стилістикою, розширить знання про навколишню дійсність. Так, опрацьовуючи значення слова, треба наголосити, що кожне слово має не тільки звуковий склад і граматичну форму, але й чітко окреслене значення. Це дає змогу людям за допомогою слів обмінюватися думками. А багатозначність слів сприяє образності й виразності мови. Лексичне значення слова — це зміст слова, співвідносність його з певним позамовним фактом (предметом, явищем, якістю, процесом) дійсності. Так, слово заплава означає «місце, яке затоплюється під час повені», слово полотніти — ставати блідим, «бліднути», слово скритний — «який приховує свої почуття, настрої». У 5 класі учні повинні з'ясовувати значення слів самостійно і, користуючись тлумачним словником, визначати те значення слова, яке вжите в даному контексті, уміти добирати омоніми, синоніми, антоніми і вживати їх у власному мовленні, правильно вживати слова в розмовному, діловому і художньому стилях мовлення; у 6 класі — визначати слова за словником, розмежовувати основні лексичні шари української мови, користуватися усіма передбаченими програмою словниками, розмежовувати семантичні ознаки словотворчих засобів, лексико-семантичні і граматичні ознаки частин мови, вживати в мовленні багатозначні іменники, прикметники, дієслова, добирати до них синоніми і антоніми; у 5 класі — визначати лексичні властивості дієприкметників, дієприслівників та прислівників, добирати синонімічні прийменники і сполучники, вільно використовувати в усному і писемному мовленні всі частини мови; у 7 і 9 класах — тлумачити значення будь-якого слова в контексті, пояснювати його стилістичні функції, аналізувати лексичні особливості стилів мовлення. Ці вміння забезпечують засвоєння і закріплення знань, одержаних під час вивчення даного розділу. .
Лексичні вправи — це завдання, спрямовані на усвідомлення суті лексичних умінь. Вони активізують і збагачують словниковий запас учнів, виховують у них увагу до слова, його значення, розвивають мислення. Практичний матеріал лексичних вправ дає широкі можливості для виховної роботи на уроках української мови. При складанні лексичних вправ перед учителем стоять такі завдання: 1) відповідність змісту вправ теоретичним відомостям з лексики, передбаченим програмою; 2) добір лексичних вправ зумовлюється характером навчального матеріалу; 3) лексичні вправи повинні формувати мовленнєві уміння й навички; 4) вправи повинні сприяти розвиткові логічного і художнього мислення учнів; 5) зміст вправ повинен носити виховний характер. З погляду дидактичних завдань лексичні вправи об'єднуються в кілька типів: 1) з'ясування суті лексичного явища; 2) відшукування виучуваного явища серед слів (у реченні, зв'язному тексті) за зразком чи без нього; 3) добір прикладів, що ілюструють виучуване лексичне явище; 4) групування .виучуваних лексичних явищ за певними ознаками; 5) заміна слів і виразів іншими; 6) лексичний розбір; 7) складання речень і зв'язних текстів з використанням певного лексичного явища; 8) знаходження лексичних помилок та їх виправлення. Названі типи вправ сприяють закріпленню учнями виучуваних лексичних понять, їх специфіки та зв'язку, формуванню лексичних умінь виявляти те чи інше явище, аналізувати його, визначати його роль у мовленні. Добір лексичних вправ залежить від змісту і специфіки виучуваних лексичних понять. Так, при ознайомленні із значенням слова необхідні такі вправи: 1) тлумачення лексичного значення слова, використаного в контексті (за зразком чи без нього); 2) визначення лексичного і граматичного значень слова; 3) впізнавання слова за його тлумаченням; 4) відшукування в тексті слова з певним лексичним і граматичним значенням; 5) введення в контекст слова з указаним значенням; 6) відшукування значення (значень) слова у тлумачному словнику. Однією з важливих лексичних вправ є розбір '. Він дозволяє організувати спостереження над лексичними явищами в текстах різних стилів. Учні повинні навчитись швидко відшукувати в тексті аналізоване слово, вільно користуватись тлумачним словником при розборі, встановлювати значення аналізованого слова в даному контексті. Лексичний розбір повинен зайняти належне місце серед інших видів мовного аналізу.
Слово як одиниця мови. Лексичне значення слова. Групи слів по лексичному значениюслово знадобилося людині для того, щоб дати ім'я всьому, що є у світі. Адже щоб про щось говорити й навіть думати, треба його якось називати, іменувати. Кожне слово має своє звучання, буквену оболонку, індивідуальне лексичне (зміст слова) і типова граматичне (ознаки слова як частини мови) значення, наприклад: [т'ул1] - тюль; індивідуальне лексичне значення - «тонка сітчаста тканина»; слово тюль - ім'я іменник чоловічого роду, 2-го відмінювання, в однині, у називному відмінку Всі слова мови утворять його словниковий склад, або лексику. Розділ науки про мову, що вивчає словниковий склад мови, називається лексикологією. У лексикології вивчаються самостійні слова з погляду насамперед лексичного значення, а також уживання й походження. Лексичне значення слова - це той головний рмисл, про яке ми думаємо, коли вимовляємо слово, значеннєвий зміст слова, розумі_ однаково людьми, що говорять на даній мові Існує кілька способів пояснення лексичного значення слів: 1. Тлумачення (роз'яснення) слова в словникових статтях тлумачних словників. Одинадцятитомний «Словник української мови» (або СУМ-11), що його було видано у 1970 — 1980 роках, став першим у історії тлумачним словником української мови. На ньому базуються чи не всі сучасні українські тлумачні словники, зокрема «Великий тлумачний словник сучасної української мови» (ВТССУМ) та оновлений «Словник української мови у 20 томах», публікацію якого розпочала Академія наук України у 2010 році. 2. Підбор синонімів: радість - веселощі, пожвавлення, свято, торжество, радість 3. Тлумачення, що включає у свій склад однодо-ренние слова: викладач - той, хто передає знання, мураха - той, хто живе в траві-мураві, пастух - той, хто пасе, жене тварин на пасовище 4. Ілюстрація змісту слова, малюнок Слово може мати одне лексичне значення, такі слова називають однозначними, наприклад: діалог, фіолетовий, шабля, насторожі. Слово може мати два або більше лексичних значення, такі слова називають багатозначними, наприклад: У словниковому складі сучасної української літературної мови є слова, які у будь-якому контексті мають лише одне значення. Такі слова називаються однозначними. Так, наприклад, слово стілець на зиває лише один предмет і має одне значення — меблі для сидіння зі спинкою. Слово субота теж має одне значення — шостий день тижня і т.ін. Переважна більшість слів української мови — багатозначні. Властивість слова вживатися у різних контекстах з різними значен нями називається багатозначністю або полісемією. Якщо значення слова прямо вказує на предмет, дію, явище, то таке значення називають прямим: корінь петрушки, корінь зуба, корінь дерева. Якщо пряме значення слова переносять на інший предмет,, то таке значення називають переносним: корінь роду, корінь зла. У повсякденному мовленні людин постійно вживає слова в переносному значенні: золота осінь, тиск падає, срібний голос, легкий характер. Поети й письменники користуються особливою виразністю переносного значення слова, створюють спеціальні засоби художньої зображальності: метафору, епітет, уособлення. Це допомагає їм яскраво, зненацька виразити свої думки й почуття: Як дерево роняє тихо листи, так я роняю смутні слова... (С. Єсенін.) 2. Синоніми, антоніми, омоніми, омографи, омофони. У цій групі відбивається значеннєвий зв'язок різних слів вязике. Синоніми - близькі за лексичним значенням слова: говорив - сказав, мовив, відгукнувся, пробурчав; короткий - недовгий, короткий; ока - очі. Антоніми - слова, протилежні за лексичним значенням: праця - неробство, говорити - мовчати, веселий - смутний Омоніми - слова, зовсім різні за значенням, але однаково звучні й що пишуться (лук - «рослина» і лук - «зброя»). Омографи - слова, що мають розходження в наголосі (атлас і атлас). Омофони - слова, що мають розходження в написанні, але при цьому однаково звучні (попестити кошеняти й полоскати білизна). Не можна змішувати багатозначні слова й омонім^-омоніми-слова-омоніми. Багатозначність відрізняється від омонімії тим, що різні значення одного багатозначного слова зберігають деяку спільність у тлумаченні їхнього змісту. Тому в словнику багатозначні слова приводяться в одній словниковій статті й даються як одне слово з перерахуванням всіх значень. Омоніми - різні слова, у значеннях яких немає нічого загального, і в тлумачних словниках омоніми описані в різні словникові статтях 3. Загальновживана лексика, діалектизми, про-фессионализми; нейтральні, книжкові, розмовні слова; застаріла лексика. Ці слова виділені в особливу групу - у зв'язку з особливостями вживання в мовленні. Загальновживані слова - слова, якими користуються всі люди: трава, земля, чорний, три, ока Діалектизми - місцеві слова, зрозумілі жителям тої або іншої місцевості: курник - «пиріг з курячим м'ясом», косохлест - «косою дощ із вітром». Профессиоиализми - спеціальні слова, які вживаються фахівцями, людьми певної професії: книговидавець використовує слова шрифт, форзац, плетіння; учений-лінгвіст - лексикологія, профессионализми; лікар - ін'єкція, шприц, наркоз |