основное(шпоры) о методике преподавания укр. яз. основное(шпоры) о методике преподавания укр. Методика викладання української мови як наука і навчальна дисципліна Методика навчання української мови
 Скачать 1.05 Mb.
|
|
57. ГРАМАТИЧНI НОРМИ — це вибiр правильного закiнчення вiдмiнкових та особових форм, синтаксичноï форми. Дотримуватись граматичних норм — значить стежити за будовою речення, вислову, фрази. Граматичнi норми визначають правила змiни слiв, зв'язку ïх у реченнi i надають мовi стрункого, осмисленого характеру. Серед граматичних норм видiляють словотвiрнi, морфологiчнi та синтаксичнi норми. Важливе значення граматичних норм у сучаснiй украïнськiй лiте-ратурнiй мовi зумовлене провiдною роллю граматики у збереженнi стiйкостi мовноï системи. У результатi тривалого складного розвитку украïнськоï мови i складних взаємовпливiв мови i ïï вiдгалужень (дiалектiв, говорiв, про-фесiйних сфер мови) у граматичнiй будовi украïнськоï мови немає й на сьогоднi чiткоï однотипностi. Динамiчна картина у сферi грама-тичних норм украïнськоï лiтературноï мови, що спостерiгається ос-таннiм часом, викликана, з одного боку, оживленням багатьох форм, що зумовлено максимальним розширенням i поглибленням сфер функцiонування украïнськоï мови як державноï, з другого боку — нор- малiзацiйними тенденцiями. У нашiй мовi iснують численнi дублетнi граматичнi форми, одна з яких нормативна i завжди бiльш вживана, друга — просторiчна, дiалектна чи застарiла, тобто вужча за сферою вживання, наприклад: штанями — штаньми — штанами. Вироблення граматичних норм украïнськоï мови сьогоднi не пе-ретинає шлях говiрковому мовленню, хоча його вживанiсть перебу-ває у прямiй залежностi вiд рiвня унормованостi та опанування нормами лiтературноï мови. Граматична помилка - це помилка в структурі мовної одиниці : в структурі слова, словосполучення або пропозиції; це порушення якої-небудь граматичної норми - словотворчою, морфологічною, синтаксичною. Наприклад: - подскользнуться замість посковзнутися, благородність замість благородство - тут припустилася помилки в словотворчій структурі слова, використана не та приставка або не той суфікс; - без коментар, їдь замість без коментарів, їдь, більше легше замість легше (чи легше) - невірно утворена форма слова, тобто порушена морфологічна норма; - заплатити за квартплату, удостоєний нагородою - порушена структура словосполучення, не дотримані норми управління; - (1) Покатавшись на катку, болять ноги; (2)У творі я хотів показати значення спорту і чому я його люблю - неправильно побудовані пропозиції з дієприслівниковим оборотом (1) і з однорідними членами (2) : порушені синтаксичні норми. На відміну від граматичних мовні помилки - це помилки не в побудові, не в структурі мовної одиниці, а в її використанні, найчастіше у вживанні слова. Мовну помилку можна помітити тільки в контексті, в цьому її відмінність від помилки граматичної, для виявлення якої контекст не потрібний. Не слід змішувати також помилки граматичні і орфографічні. 58. Виражальні засоби лексики. Лексичні помилки. Помилки: Неправильне або неточне слововживання, тобто вживання слова без урахування властивого йому в літературній мові значення в контексті; Змішування однозначних і багатозначних слів; Змішування багатозначних слів і омонімів; Невміння використовувати синоніми ; Неправильне вживання слів іншомовного походження; Змішування різних за значенням, але близьких за звуковим оформленням слів (паронімів); Зайві в мовленні, беззмістовні слова (слова-паразити); Невиправдане калькування російських слів і стійких словосполучень (дослівний переклад їх українською мовою) ; Змішування українських і р осійських слів. Лексика займає центральне місце в системі образних засобів мови. Слово, як відомо, є основною одиницею мови, найпомітнішим елементом його художніх засобів. І виразність мови пов'язана передусім із словом. Багато слів мають здатність вживатися в декількох значеннях.Ця їх властивість називається багатозначністю, або полісемією. Образність мови створюється завдяки вживанню слів в переносному значенні. Слова і вирази, спожиті в переносному значенні і створюючі образні уявлення про предмети і явища, називаються стежками. Виділяються такі стежки: метафора - слово або вираження, спожите в переносному значенні, заснованому на схожості. Ще один різновид тропів - метонімія. Це слово, спожите в переносному значенні, заснованому на суміжності. Епітет - це художнє визначення. Порівняння - це зіставлення двох явищ, з метою визначення одного за допомогою іншого. Уособлення - перенесення властивостей живих істот на неживі предмети: З багатозначністю не слід змішувати омоніми, т. е. співпадаючі в звучанні і написанні, але абсолютно різні за значенням слова: ключ - «джерело» і ключ - «відмичка». Різні типи омонімів (омофони, омографи, омофоры) також є джерелом вирази. Омонімічні рими - яскравий засіб звукової гри. Виразність мови посилює вживання синонімів - слів, що означають одно і те ж поняття, але що розрізняються додатковими смисловими відтінками або стилістичним забарвленням. Особливе місце в системі виразних лексичних засобів займають антоніми. Антоніми - це різні слова, що відносяться до однієї частини мови, але протилежні значення, що мають : друг - ворог, важкий, - легкий, сумно - весело, любити - ненавидіти. Антоніми бувають не у усіх слів. Антоніми постійно використовуються в антитезі - стилістичному прийомі, який полягає в різкому протиставленні понять, положень, станів. Потужну емоційну дію на читача має лексичний повтор, коли шляхом повторення слова виділяється ключове поняття в тексті. У поетичних творах як засіб виразності використовуються такі види лексичного повтору, як анафора і епіфора. Анафора - це повторення окремих слів або оборотів на початку уривків, з яких складається висловлювання. Епіфора - повторення слів або словосполучень у кінці рядків. Інша частина лексики вживається обмежено. Тут виділяють наступні групи. Диалектизмы - слова, поширення яких обмежене тією або іншою територією. До лексики обмеженого вживання відноситься також і так звана спеціальна лексика, т. е слова, що вживані і розуміються переважно представниками певної науки, професії. До такої лексики належать, передусім, терміни - слова, використовувані для логічно точної назви спеціальних понять, встановлення їх відмітних ознак, наприклад медичні терміни: сканування, шунтування, неоперабельний; лінгвістичні терміни: полісемія, семантика, морфема. Окрім термінів, в спеціальній лексиці виділяють професіоналізми, т. е. слова і вирази, які не є узаконеними, науковими визначеннями тих або інших професійних понять, але широко використовуються фахівцями в тій або іншій області. До обмежено вживаної лексики відносяться також слова, що називаються жаргонізмами, які складають основу особливого соціального різновиду мови, - жаргону. Ці слова вживають люди, об'єднані спільністю інтересів, звичок, занять, соціального положення і т. п. До лексики обмеженої, маловживаної відносять і так зване арго, що характеризується особливою штучністю, умовністю, строгою засекреченою. 59. мовна норма та мовленнєві помилки. Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність. Розрізняють такі структурно-мовні типи норм: 1.орфоепічні норми (вимова); Наприклад: [молод'ба́] 2. акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); Наприклад: вихо́дити- ви́ходити. 3.лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності); 4.словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова); 5.морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами); 6.синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень); 7.стилістичні норми 8. (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); 9. орфографічні норми (написання слів); 10.пунктуаційні норми (вживання розділових знаків). Класифікацію лексичних помилок пропонуємо у такій послідовності: 1. Уживання слів у невластивому йому значенні: Спортсмени різних країн вели гострі дуелі за олімпійські медалі - Спортсмени різних країн вели гостру боротьбу (напружені змагання) за олімпійські медалі.2. Невдалий добір синонімів. Ця помилка виражається в багаторазовому повторенні тих самих слів і невмінні користуватися синонімами, у т.ч. контекстуальними: На картині намальовані часи кріпаччини - Па картині зображені часи кріпаччини. 3. Сплутування різних за значенням, але близьких за звуковим оформленням слів (паронімів): адресат - адресант, громадський - громадянський, ефектний - ефективний та ін. 4. Уживання зайвих слів (плеоназми): Ми пам'ятаємо і не забуваємо своїх друзів (зайвий один з присудків); Моя автобіографія (зайвий елемент авто). 5. Лексичні анахронізми, тобто слова, що не відповідають нормам певної епохи: Козаки стріляли з пістолетів (пістолів); Устина була в панночки за хатню робітницю (служницю). 6. Порушення лексичної сполучуваності слів: красивий борщ - добрий, смачний борщ, глибока юність - молодість, зрілість; страшенно гарно - дуже гарно. 7. Повторення спільнокореневих слів (тавтологія): партизанів зрадив зрадник - Партизанів видав зрадник; І. С. Нечуй-Левицький зобразив образ Миколи Джері - І. С. Нечуй-Левицький змалював образ Миколи Джері. 8. Сплутування українських і російських слів: Шевченко являється основоположником української літературної мови (треба в). Журі об'явило переможців конкурсу (треба оголосило). 9. Калькування російських слів і словосполучень (дослівний переклад їх українською мовою): приймати участь (треба брати), міроприємство (захід), слідуючий (наступний), фонар (ліхтар),воротник (комір) та ін. 10. Неправильне вживання міжмовних омонімів: неділя (сьомий день тижня, а не тиждень); адрес (письмове вітання особі, організації, а не місце проживання чи перебування особи); виключення (іменник на позначення дії (виключити), а не виняток)та ін. Більшість лексичних помилок спричинені бідністю словникового запасу учнів та низьким рівнем сформованості мовленнєвих умінь і навичок. Виділяють фразеологічні помилки. До них найчастіше відносять перекручення фразеологізмів (приймати міри, вип'ялити очі, настоювати на своєму), змішування елементів двох фразеологізмів (відігравати значення, мати роль, дивитися повз вуха, пропускати крізь пальці; перебрати через край, переходити міру тощо). Ці помилки можна віднести до лексичних, бо змішування, перекручення фразеологізмів відбувається через заміну одного компонента (слова) іншим. До фразеологічних помилок відносять уживання стійких словосполучень у невластивому значенні: Пальму першості завоювали спортсмени "Спартака". Такий недолік варто класифікувати як стилістичну помилку, оскільки недоцільне вживання фразеологізмів негативно впливає на стилістичне забарвлення тексту. До стилістичних помилок відносимо такі: 1. Порушення стильової єдності тексту: стилістична несумісність слів, різностильові синтаксичні структури, різностильове забарвлення тексту (колорит офіційності в художньому тексті, колорит емоційності в науковому тощо). 2. Неправильне вживання слів з переносним значенням, фразеологізмів, штучна образність: Якби Микола Джеря. не втік від пана, він би перевернув світ; Столяр передав школярам свій прекрасний досвід. 3. Недоречне використання емоційно забарвлених слів і виразів, без урахування їх стилістичних функцій, унаслідок чого виникає стилістична несумісність слів. тобто сполучення слів різних стилістичних рядів: Роман кожного ранку крокує до школи. Слово крокує вносить стилістичний дисонанс, бо виражає відтінок урочистості, а все речення є стилістично нейтральним. 4. Невміння користуватися граматичними синонімами (варіантами словоформ, словосполучень і речень у текстах різних стилів): Читати - читать; знає - зна. Він закричав - Він як закричить! 5. Невиправдане вживання мовних штампів, кліше: проходять червоною ниткою, не можна не вказати, розгорнути підготовку, на повну потужність тощо: Неможна. не вказати на багатоплановість епічного твору. 6. Зайві в мовленні беззмістовні слова (слова-паразити): значить, так би мовити, ось, скажімо, словом, отже, власне кажучи, це саме, звичайно та ін. 7. Порушення милозвучності мовлення (насамперед для усних висловлювань): У парку купи опалого листя вітер роздуває; Небо, здавалось, розкололось від грому. 8. Невмотивоване нагромадження одних і тих же частин мови або їх форм: Важливе значення для засвоєння мовлення мають завдання на аудіювання. 9. Уживання громіздких, одноманітних синтаксичних конструкцій, що роблять текст стилістично невиразним. 60. Міжпредметні зв’язки у вивченні мови. Міжпредметні зв’язки Використовуються Для поглиблення знань про мову; вдосконалення умінь і навичок; порівняння зі спорідненими чи відмінними мовними фактами; Встановлюються Під час вивчення нового матеріалу; при виконанні вправ, самостійних завдань, складання доповідей, на уроках розвитку зв’язного мовлення; Залежать Від змісту й обсягу міжпредметного матеріалу; ступеня спорідненості навчальних дисциплін; функціонування мовних одиниць; сприяють Інтегрованому навчанню, що виявляється у поєднанні мови з природою, історією, географією, математикою. 61. Значення і завдання вивчння фонетики в шкільному курсі. Значення і місце фонетики у шкільному курсі української мови обумовленетією роллю, яку відіграє її звукова сторона. Звуки є матеріальним засобом реалізації лексичних і граматичних значень, будівельним матеріалом для слів і словоформ. Усі мовні значення — і лексичні, і граматичні — виражаються за допомогою звуків і поза звуковою формою не існують. Фонетика — складова частина загальної структури мови, одна з її систем. Таке розуміння фонетики дає можливість побудувати вивчення лексики і граматики на фонетичній основі, здійснюючи цим самим принцип випереджаючого навчання усного мовлення, і вивчати теоретичні відомості з фонетики не ізольовано, а як перший рівень цілісної структури рідної мови. Розкрити учням роль у мові звукової сторони, показати зв'язок фонетики з лексичними і граматичними явищами — важливе теоретичне завдання вивчення фонетики в школі, бо «без знайомства з фонетичного системою мови неможливе її теоретичне чи практичне вивчення». Вивчення фонетики і графіки сприяє засвоєнню учнями норм усного і писемного мовлення. В цьому виражається її тісний зв'язок з орфографією. Практичні завдання фонетики можна сформулювати: а їй так: 1. Розвиток звукової культури учнів. 2. Формування і удосконалення прийомів звуко-буквеного розбору. 3. Формування умінь визначати орфограми на основі звукового аналізу. Поряд із засвоєнням відомостей з фонетики і графіки учні знайомляться з основними нормами української літературної вимови. Усне мовлення, як основний засіб спілкування людей, переважає над писемним, тому завдання вчитися — удосконалювати артикуляційні павички, інтонаційне оформлення усного мовлення школярів. Учитель повинен систематично працювати над попередженням і виправленням таких недоліків усного мовлення, як невиразна вимова звуків, поспішне і поривчасте вимовляння фраз, недостатня виразність. Постійна робота над засвоєнням орфоепічних норм літературної мови підвищує, мовно-мовленнєву компетентність учнів. Вивчення загальних відомостей про мову має свої особливості. Учителеві доводиться шукати способів представлення нього матеріалу учням. З цією метою широко використовується дидактичний матеріал (доступні за змістом уривки мовознавчих праць)1; міжпредметні зв'язки з російською мовою, історією; читання доступної науково-популярної мовознавчої літератури у позакласній роботі з предмета, на факультативних заняттях. Учні засвоюють книжний стиль вимови як зразок літературного мовлення, що ґрунтується на дотриманні орфоепічних норм, виразності мовлення. Книжний стиль вимови має стати основним при вивченні фонетики. Розмовний стиль має інші ознаки: швидкий темп, не завжди виразна вимова окремих звуків, своєрідна «неповнота» їх артикуляції. При вивченні звукових особливостей української мови за зразок береться повний стиль вимови, оскільки в разок береться повний стиль вимови, оскільки в ньому найкраще виявляються всі особливості фонетичної системи й орфоепічної норми. 62. Методи і прийоми навчання фонетики. Система вправ з фонетики. При вивченні фонетики і графіки використовуються різні методи і прийоми навчання, їх вибір і застосування залежать од характеру матеріалу. Так, під час ознайомлення учнів із звуковою системою української мови, її якостями, походженням і становленням української графіки варто застосувати слово вчителя (розповідь чи пояснення), під час вивчення ролі звуків у мовленні, їх акустико-фізіологічних властивостей, позначення звуків на письмі широко використовуються методи бесіди, спостережень, аналізу мовних явищ з елементами проблемного навчання, під час закріплення алфавіту, правил написання апострофа, м'якого знака, звукового значення букв я, ю, е, ї корисним буде самостійна робота з підручником тощо. Характер відомостей з фонетики і графіки — голосні і приголосні, дзвінкі і глухі, тверді і м'які приголосні, звуки і букви — обумовлює застосування прийому зіставлення. Матеріалом для зіставлень часто служать фонетичні і графічні явища двох братніх мов — української і російської. Одним з важливих прийомів у навчанні фонетики і графіки є звуко-буквений, або фонетико-графічний аналіз (розбір). У поєднанні з методом спостережень над звуковим складом слова, його графічним зображенням аналіз сприяє усвідомленню, закріпленню і узагальненню теоретичних відомостей, формуванню правописних і орфоепічних навичок. Фонетико-графічний аналіз слів проводиться за таким порядком: 1) поділ слова на склади, визначення наголошеного складу; 2) характеристика звуків за їх артикуляційними ознаками (голосні наголошені і ненаголошені, приголосні дзвінкі й глухі, тверді й м'які) та способи графічного позначення звуків; 3) співвідношення звуків і букв у слові. Фонетичний аналіз буває різним за характером розбору, ступенем повноти, самостійності, місцем виконання тощо. Одним з ефективних засобів розбору є застосування елементів фонетичної транскрипції, з якими учні знайомляться в процесі засвоєння класифікаційної характеристики звуків мовлення. Це звільняє учнів від гіпнозу букви, поглиблює розуміння фонетико-графічних явищ, учить розмежовувати звукову мову від її графічного позначення. Транскрипція допомагає в засвоєнні орфоепічних норм. Фонетичний розбір проводиться усно і письмово. Але перевагу треба надавати усному аналізові, оскільки така його форма сприяє удосконаленню фонематичного слуху учнів '. Письмовий розбір варто використовувати як засіб контролю знань учнів. Зразок розбору: Усного: слово земля У слові земля два склади, перший склад закритий, другий — відкритий. Наголос падає на другий склад. Слово складається з п'яти звуків — 2 голосних і 3 приголосних. Голосні звуки: [е"] — ненаголошений, вимовляється з наближенням до [й], позначений буквою е, [а] — наголошений, позначений буквою а. Приголосні звуки: [з] — дзвінкий, твердий, позначений буквою з?, [м] — дзвінкий, твердий, позначений буквою ем, [л'] — дзвінкій, м'який, позначений буквою ел. У слові земля 5 звуків і 5 букв. Фонетико-графічний розбір застосовується і під час вивчення інших розділів шкільного курсу мови — лексики, морфології, синтаксису, орфографії. Він проводиться не ізольовано, а в комплексі з іншими видами аналізу, що забезпечує внутріпредметний зв'язок і систематизацію відомостей з мови, одержаних учнями під час опрацювання різних розділів. Такий розбір називають змішаним. Наприклад, під час вивчення будови слова використовується фонетико-морфемний розбір, що сприяє виробленню умінь правильно визначати морфемну будову слова. Змішаний розбір допомагає правильно визначити будову слів. Так, у словах мрія, діяти звук [й] входить до складу кореня [мрій-а], [дій-а-ти], а у словах читають, співають другий суфікс — звук [й] — відноситься до закінчення [чит-а-йуть], [спів-а-йуть]. Систематичне застосування різних видів фонетичного аналізу сприяє засвоєнню учнями фонологічної і графічної систем української мови. Застосування різних методів і прийомів повинне супроводжуватись наочними посібниками і технічними засобами навчання. Засвоїти правильну артикуляцію звуків, подолати орфоепічні відхилення допомагають грамзаписи. Вони сприяють розвиткові фонематичного слуху, виховують естетичні смаки дітей. Прослуховування записів на магнітофонній плівці є ефективним засобом правильної вимови і може використовуватись не тільки на уроках фонетики, але й лексики, морфології, синтаксису. |