основное(шпоры) о методике преподавания укр. яз. основное(шпоры) о методике преподавания укр. Методика викладання української мови як наука і навчальна дисципліна Методика навчання української мови
 Скачать 1.05 Mb.
|
|
41. Основні напрями роботи над розвитком мовлення. Мовленнєва підготовка учнів здійснюється на всіх уроках української мови. Передбачені програмою й спеціально відведені уроки розвитку мовлення. Рівень мовленнєвої підготовки учнів залежить від засвоєння ними лексичного багатства мови, володіння граматичними категоріями, літературними нормами, що забезпечує формування умінь і навичок у різних видах мовленнєвої діяльності. Тому робота з розвитку мовлення учнів здійснюється паралельно за трьома напрямами: □ збагачення словникового запасу учнів і розвиток граматичної будови їх мовлення; □ засвоєння норм української літературної мови; □ формування в учнів умінь і навичок сприймати й відтворювати чужі та будувати власні усні й писемні висловлювання (зв'язне мовлення). Збагачення словникового запасу учнів і розвиток граматичної будови їх мовлення здійснюється систематично на різних уроках української мови, постійно супроводжує процес засвоєння мови як засобу спілкування й відповідає принципу практичної спрямованості навчання, визначеному в програмі "Рідна (українська) мова". Цей принцип знаходить вияв у різнобічному й систематичному збагаченні мовлення учнів лексичними, фразеологічними, граматичними, стилістичними та іншими виражальними засобами мови, що має здійснюватися у процесі реалізації внутрішньо-предметних зв'язків і забезпечити стабільний приріст і розширення лексичного запасу учнів, урізноманітнення граматичної будови їхнього мовлення, удосконалення вправності у слововживанні, доборі найбільш виправданих синонімів на рівні лексеми, словосполучення, фразеологізму, речення в конкретному лінгвістичному та ситуативному контексті. Усвідомлення школярами функцій мовних одиниць виробляє потребу відбирати й використовувати точні, виразні, різноманітні мовні засоби, що сприяють ефективній мовленнєвій комунікації. Цей напрям роботи ґрунтується на розумів: учнями слова як носія лексичного і граматичного значення: □ слово - це мовний знак, що називає певні предмети, явища, події, ознаки, якості указує на кількість, час, місце, напрям, спосіб дії тощо; □ слово може співвідносити між собою інші слова, сполучати, підсилювати значення, виражати почуття тощо; □ слово у сполученні з іншими словами може втрачати своє значення, а набувати спільного з ними значення; слово може мати кілька значень, що встановлюється тільки з лінгвістичного або ситуативного контексту; □ слово здатне звужувати або розширювати своє значення; □ слово може об'єднуватися в різні групи за значенням (спільним, протилежним); □ слова мають різне походження, сферу використання, територіальні обмеження відрізняються часом виникнення тощо. Формування всебічного розуміння учнями слова як номінативної одиниці єдності лексичного і граматичного значення є предметом навчання насамперед на уроках лексикології, фразеології, морфології, синтаксису. Хоча й такі розділи, як фонетика, будова слова, словотвір теж не розглядають свої одиниці поза словом. На основі розуміння учнями функцій слова здійснюється збагачення, урізноманітнення словникового запасу школярів. Багатство словника й володіння граматичним ладо: мовлення дає їм змогу адекватно передавати власні думки, правильно сприймати чуже мовлення. Збагачення словникового запасу й розвиток граматичної будови мовлення учні здійснюється через засвоєння лексичної та граматичної синонімії, паралельній граматичних конструкцій, сфери використання окремих граматичних категорій усвідомлення відтінків лексичних і граматичних значень слів та словоформ, їх стилістичних особливостей. 42. Види робіт із розвитку зв’язного мовлення. Створення системи розвитку зв’язного мовлення – завдання складне. Необхідно враховувати ряд факторів: формування комунікативних умінь (осмислення теми і головної думки, добір і систематизація матеріалу, реалізація задуму, удосконалення написаного), оволодіння усною і писемною формою висловлювань, типами і стилями мовлення. Усе це зумовлює багатогранність навчальної роботи. Однак у вирішенні всієї різноманітності проблем не може бути черговості – їх необхідно вирішувати комплексно. Для створення системи розвитку зв’язного мовлення особливу роль відіграють вправи, спрямовані на формування і вдосконалення мовленнєвих умінь та навичок. Основне завдання вправ з розвитку мовлення – забезпечити засвоєння літературної норми, сформувати уміння аналізувати і конструювати тексти усіх типів і стилів мовлення. Для досягнення поставленої мети необхідно використовувати завдання, що передбачають спостереження над мовними явищами, визначення їх у тексті, характеристику, порівняння й зіставлення одних мовних явищ з іншими. Такі вправи передбачають також аналіз тексту і доцільність використання у ньому мовних одиниць, їх співвідносність із змістом і стилем висловлювання. Показником мовного розвитку школярів є їхні усні та письмові висловлювання, передусім самостійні творчі роботи. Щоб забезпечити підвищення грамотності учнів на уроках розвитку зв'язного мовлення, необхідно продумати систему навчально-тренувальних вправ, у процесі виконання яких формуються і вдосконалюються всі мовні вміння і навички. Розрізняють вправи за такими показниками: 1.За характером діяльності учнів: репродуктивні – зв’язані з відтворенням набутих знань; продуктивні – з елементами творчого процесу. 2. За навчальною метою: розпізнавальні – вчать виявляти мовні явища за їх характерними ознаками; конструктивні – допомагають будувати різноманітні за структурою мовні одиниці; творчі – формують уміння самостійного висловлювання задуму. 3.Щодо тексту: без зміни мовного матеріалу; зі зміною мовного матеріалу. 4. За змістом формування навичок мовлення: мовні; мовленнєві; комунікативні. Проводячи роботу з розвитку мовлення, учитель повинен врахувати те, як вплине та чи інша вправа на вдосконалення мовлення учнів. Під час мовленнєвої діяльності завжди мають місце елементи творчості. Тому вправи з розвитку мовлення бувають різних видів. Умовно їх можна поділити на дві групи: 1) вправи на спостереження й аналіз готових зразків літературного мовлення; 2) вправи, що вимагають творчого підходу до мовного матеріалу. О.Біляєв та інші виділяють такі види вправ з розвитку мовлення:
Орієнтовна проблематика програми, у контексті якої учні 5 – 12 класів оволодівають поняттями "мова і мовлення", розкривається у темах: "Загальне уявлення про спілкування і мовлення", "Основні правила спілкування". "Тема і основна думка висловлювання, вимоги мовлення, мовленнєві помилки і недоліки", "План готового тексту", "Стилі мовлення, типи мовлення" тощо. Крім того, програмою визначено такі види робіт: перекази, твори, ділові папери, замітки в газету, повідомлення на лінгвістичну тему, тематичні виписки, тези, конспект, виступи, відгуки, статті, доповіді, реферати, звіти тощо. Важливе місце в системі розвитку мовлення посідають вправи на побудову мовних одиниць – нових слів, словосполучень, простих і складних речень, складного синтаксичного цілого. Для розвитку мовлення учнів важливе значення має дидактичний матеріал, який використовує вчитель. Системне використання текстового дидактичного матеріалу знайомить учнів з характерними особливостями зв’язного висловлювання та готує до розуміння авторських (що важливо для сприймання художньої літератури) і створення власних висловлювань. У сучасній методиці розроблено безліч вправ і завдань до уроків зв’язного мовлення, які сприяють не тільки формуванню вміння розпізнавати лінгвістичні поняття та явища, репродукувати мовні одиниці, але й виробляють навички літературно-мовної практики, творення текстів різних стилів, жанрів і типів мовлення. Словесникові необхідно створити максимально сприятливі умови для мовленнєвої самореалізації здібних і філологічно обдарованих учнів через впровадження у практику творчих вправ, дослідницько-пошукових завдань, проведення мовних спостережень та досліджень, лінгвістичних ігор, створення монологічного й діалогічного мовлення з урахуванням ситуації спілкування тощо. Ефективність системи роботи з розвитку зв’язного мовлення значно підвищується, якщо під час виконання різних видів вправ передбачається взаємозв’язок між усною і писемною формами виконання, забезпечується логічне продовження мовного розвитку учнів, розв’язуються важливі завдання національно-патріотичного виховання. 43. Послідовність роботи над переказом. Переказ — це вид роботи з розвитку зв'язного мов лення, який передбачає передачу в усній чи письмовій формі прочитаного або прослуханого тексту. Умовно до переказів відносять також конспектування прочи таної статті, запис прослуханих виступів тощо. Велике значення переказу перш за все у тому, що він навчає глибоко розуміти і правильно передавати чужі слова, виробляє навички самостійного викладу думок в усній і письмовій формі. Отже, переказ — це підготовча ланка до самостійного письма, написання творів, виступів з різної тематики, відгуків тощо. Переказ виробляє навички уважно слухати (чи уважно читати) текст, з тим щоб зрозуміти й запам'ятати його зміст, а потім з належною повнотою й докладністю відтворити в усній чи письмовій формі. Проведення переказу сприяє розвитку логічного мислення, оскільки виробляє вміння й навички аналізувати текст, виділяти в ньому головне й другорядне, родові й видові поняття, розкривати внутрішні зв'язки й закономірності, що лежать в основі змісту тексту, а потім у чіткій послідовності переказувати його. У про цесі проведення переказів актуалізується і збагачується лексика учнів, розвивається вміння правильно вживати слова, а також користуватися засобами виразності мови. Учні практично переконуються у великій ролі мовних засобів і необхідності дбайливого відбору їх для повноцінного розкриття ідейного змісту й забез печення вимог художньої передачі. Праця над переказами допомагає свідомо зміцню вати орфографічні й пунктуаційні навички. А в цілому мова і стиль переказів сприяють виробленню високої мовної культури учнів. ПОСЛІДОВНІСТЬ РОБОТИ НАД ПЕРЕКАЗОМ Запорукою успішного написання переказу є:
Розглянемо, у чому полягає кожна з цих передумов. Практичне володіння мовою дає можливість спри йняти текст загалом та у взаємозв'язку складових частин — без нього неможливе достатнє відтворення змісту. Важливу роль відіграють і навички продуктив ного усного мовлення в монологічній формі, оскільки писемне мовлення формується на базі усного. Той, хто не може зв'язно розповісти про щось, ніколи не напише доброго переказу. Знання з мовлення, зокрема, про текст і його ознаки, структуру тексту, типи висловлювань, стилі мовлення і засоби їх створення необхідні як для сприймання по чаткового тексту, так і для створення власного варіанта висловлення змісту. Уміння добирати найоптимальніші виражальні засоби дають можливість будь-яку думку висловити по-різному, оскільки на всіх рівнях мовної системи — морфемному, лексичному, морфологічному, синтаксичному — є си нонімічні та співвідносні засоби, з-поміж яких завжди можна вибрати той, що найкраще відповідає змістові й цільовій установці створюваного тексту. Такий вибір — найважливіша запорука виразного, точного, емоційного мовлення, якщо він, звісно, підкріплюється знаннями орфографічних і пунктуаційних правил. Попередня підготовка до переказу Позаяк переказ — спосіб перевірки грамотності, то в процесі підготовки до нього треба повтори найважливіші орфограми і пунктограми, особливо ті, які за результатами основних письмових робіт визначено як типові. Однак необхідно і звернути увагу на запас лексико-фразеологічних та граматичних засобів, вправність і доцільність їх використання, повноту сприйняття змісту, структури і стилістичних особливостей тексту, здатність створити його власний варіант. На це має спрямовуватися підготовка із чітким визначенням теоретичних і практичних аспектів. Насамперед потрібно пригадати основні характе ристики тексту як одиниці мовлення:
Складовою частиною ^підготовки мають бути' не тільки перелік стилів, але й засоби створення того чи іншого стилю, не тільки типи мовлення, але й характерна для кожного з них послідовність викладу. Наступним етапом підготовки стануть тренування у визначенні теми і головної думки тексту шляхом доби рання заголовків та формулювання авторської позиції (мети створення тексту) до зв'язних уривків із текстів або вправ підручника. Ефективною роботою, спрямованою на осмислення тексту, є поділ його на частини, у яких висвітлюється певне питання. Можливі два варіанти такої вправи:
Подані варіанти протилежні один одному: в першо му здійснювався аналіз від загального до конкретного, в другому — навпаки — від конкретного до загального. У цілому ж вони доповнюють один одного. Ще одним спрямуванням попередньої підготовки до переказу є напрацювання можливих способів вира ження думки:
Така робота допоможе уникнути як орфографічних помилок (коли є сумніви при написанні певних слів), так і пунктуаційних (вагаючись у доборі розділових знаків). Повторюючи синтаксичні конструкції, слід особ ливу увагу звернути на типові порушення речень, зокрема:
У ході роботи потрібно потренуватися у розме жуванні складних речень з підрядними часу, умови, причини, способу, дії, які можна замінити зворотами, а які — ні. Сприймання тексту Текст переказу зачитується двічі. Треба, щоб прослуховування дало якнайбільше інформації, необхідної для подальшої роботи. Тому ні в якому разі не слід обмежуватися пасивним слуханням з надією, що щось запам'ятається. Слухання має стати етапом активної аналітичної роботи. Під час першого зачитування тексту учні намага ються зробити якомога більше «заготовок» — запи сують фрагменти речень, навіть цілі речення, але за цією роботою пропускають наступні частини тексту, втрачають розвиток подій, унаслідок чого не можуть сприйняти текст як цілісність з його ідейно-тематичною та структурною визначеністю. Такі поспішні записи приносять не користь, а шкоду. Найважливішим завданням початкового ознайом лення з текстом є усвідомлення його теми, головної думки, змісту і структури. Цим і визначається харак тер роботи. Слухаючи перший раз текст, слід робити помітки. Але такі, що намітять план викладу і надалі допоможуть зрозуміти особливість побудови запропо нованого тексту, визначити його тему та ідею. Важливо записати незрозумілі слова, щоб під час другого читання з'ясувати їх значення. Слова, над правописом яких треба подумати; вагомі для розкриття авторського задуму вислови доцільно виписати під час другого читання. Зорієнтувавшись в основних характеристиках змісту і композиції, потрібно зосередитися на мовному оформ ленні тексту, визначити авторське ставлення до опису ваного, виявити засоби, які висловлюють це ставлення. Ці засоби допоможуть визначити і стиль тексту. Під час другого читання здійснюється і своєрідний контроль за тим, чи правильно була сприйнята під час першого читання структура тексту. Це буде остаточний крок до складання робочого плану переказу. Такий план необхідний навіть тоді, коли не вимагається наводити його у числовому варіанті роботи: тільки використання плану, послідовне висвітлення всіх його пунктів забезпе чить дотримання вимог до зв'язного висловлювання. |