основное(шпоры) о методике преподавания укр. яз. основное(шпоры) о методике преподавания укр. Методика викладання української мови як наука і навчальна дисципліна Методика навчання української мови

• Название: Методика викладання української мови як наука і навчальна дисципліна Методика навчання української мови
• Анкор: основное(шпоры) о методике преподавания укр. яз.docx
• Дата: 06.06.2018
• Размер: 1.05 Mb.
• Имя файла: основное(шпоры) о методике преподавания укр. яз.docx
• Тип: Документы; #20029
• страница: 6 из 20

36. Проблема типології уроків української мови. Типи уроків з української мови, структура і методика їх проведення.

Для чіткої організації навчально-виховного процесу уроки української мови оділяються на типи залежно від поставлених педагогічних завдань. У дидактичній і лінгводидактичній літературі цей поділ здійснюється за різними ознаками, а тому досі нема єдиноприйнятої, загальновизнаної типології уроків, хоч сама проблема класифікації уроків почала розв'язуватися ще в середині минулого століття.

Лінгводидакти уроки української мови орієнтовно ділять на дві групи: аспектні й розвитку зв'язного мовлення⁴. Саме цю класифікацію найчастіше кладуть в основу сучасні методисти, деталізуючи й конкретизуючи її. І в цьому є певний сенс. Аспектні уроки пов'язані з вивченням окремих аспектів мови. Головна мета їх — на основі теоретичних відомостей з мови сформувати частковомовленнєві уміння і навички (орфоепічні, лексичні, словотвірні, правописні). На цих уроках переважає засвоєння одиниць мовної системи та норм літературної мови.
Друга група — уроки розвитку зв'язного мовлення, що проводяться з метою формування і розвитку в учнів комунікативних умінь і навичок.
На думку О.Біляєва, класифікація уроків мови за метою здобула широкого визнання лінгводидактів та вчителів і є найбільш прийнятною, оскільки иавчально-виховна та розвивальна мета уроку, як відомо, є тим центром, навколо якого організовуються усі складові змісту уроку та діяльність учителя й учнів на уроці.
Біляєв виділяє такі основні типи уроків мови: 

вивчення нового матеріалу;

закріплення вивченого;

перевірки й обліку набутих знань, умінь і навичок;

аналізу контрольних робіт;

узагальнення і систематизації вивченого;

повторення теми, розділу. 

Крім того, виділяються уроки розвитку зв'язного мовленняза такими різновидами: уроки, присвячені виконанню учнями творчих робіт "малих жанрів", і уроки проведення та аналізу великих за обсягом письмових переказів і творів⁵. Окремо виділяється урок підготовки до контрольного твору.
Відзначимо, що розглянута класифікація стала традиційною. Учителі тривалий час користуються нею, вносячи в структуру уроків окремі новаційні елементи. Однак реформування шкільної освіти потребує нових підходів до типології і структурування уроків. Отже, класифікація уроків — категорія змінна і в теоретичному плані потребує удосконалення. Сучасні праці з лінгводидактики демонструють наукові пошуки вчених у цьому напрямі.

З усього сказаного випливає, що класифікація уроків мови — гнучка система різних типів уроків, що склалася історично і здатна, щораз модифікуючись, забезпечувати навчання мови на різних етапах розвитку освіти. А реформування і стандартизація мовної освіти вимагає нових досліджень і наукового осмислення типології уроків української мови.

Структура уроку мови — це чіткий план, завчасно продуманий учителем, з різними комбінаціями частин уроку та способів їх реалізації.

На думку М.Данилова, одним з найважливіших питань дидактики і методики ремих предметів є питання про те, в якій послідовності своїх складових елементів процес навчання виявиться найбільш успішним1. Взаємодія етапів уроку об'єктивна. Однак навчання буде ефективним лише тоді, коли вчитель правильно продумав тип уроку й реалізував їх. Майстерність учителя й виражається в тому, щоб знайти оптимальні варіанти взаємодії елементів уроку.

У працях з методики описана традиційна структура уроків з виділенням складових частин без відповідної аргументації. Так, урок вивчення нового матеріалу має таку структуру:

1. Перевірка вивченого.

2. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок.

3. Повідомлення теми і мети уроку.

4. Вивчення нового матеріалу.

5. Закріплення набутих знань.

6. Підсумки уроку.

7. Завдання додому, підготовка до його виконання (інструктаж)

О.Біляєв, ураховуючи різні умови навчання, пропонує два варіанти структури такого уроку.

1.

1. Перевірка домашнього завдання (як засвоєний матеріал, якість виконання вправ).

2. Підготовка учнів до сприйняття нового матеріалу (актуалізація опорних знань).

3. Повідомлення теми і мети уроку.

4. Пояснення вчителем нового матеріалу.

5. Вправи на закріплення одержаних знань.

6. Підсумки уроку (що вивчили на уроці).

2.

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Повідомлення теми і мети уроку.

3. Розбір прикладів, пояснення на них мовного явища.

4. Робота учнів над висновками (або виведення правил).

5. Вправи на закріплення.

6. Завдання додому та інструктаж про виконання.

Порівняння варіантів структури одного типу уроку, пропонованих лінгводидактами, засвідчує, що всі вони мають дидактичну основу й відповідають психологічним особливостям навчального процесу пізнання.

Структура інших типів уроків орієнтовно може бути такою (за О.Біляєвим):

Урок формування умінь і навичок:

1. Повідомлення мети майбутньої роботи, усвідомлення її учнями.

2.Відтворення теоретичних відомостей, застосування яких буде потрібним на уроці.

3. Виконання учнями вправ.

4. Перевірка якості самостійної роботи учнів.

5. Завдання додому (для роботи над подальшим закріпленням знань, формуванням умінь і навичок).

6. Підведення підсумків уроку.

Урок повторення:

1. Ознайомлення учнів із завданням уроку.

2. Повторення вузлових питань розділу (зв'язні відповіді учнів).

3. Усні й письмові вправи на матеріалі повторення.

4. Підсумки проведеної роботи.

5. Виставлення оцінок.

6. Завдання додому.

Урок узагальнення і систематизації вивченого:

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Повідомлення мети уроку.

3. Аналіз матеріалу з метою узагальнення вивченого.

4. Робота над висновком.

5. Вправи на застосування узагальнюючих визначень і правил.

6. Оголошення вчителем оцінок.

7. Завдання додому (з інструктажем).

8. Підсумки уроку.

Урок контрольної роботи:

1. Повідомлення перевірки та способів її проведення.

2. Усна перевірка знань учнів (фронтально).

3. Самостійне виконання учнями контрольної роботи.

4. Відповіді вчителя на запитання учнів.

5. Підведення підсумків уроку.

6. Завдання додому.

Урок аналізу контрольної роботи:

1. Вступне слово вчителя.

2. Бесіда про характер недоліків і помилок та робота над ними.

3. Підведення підсумків роботи.

4. Завдання додому.
37. Зміст уроку української мови. Вимоги до змісту сучасного уроку (лінгводидактичні, науковий рівень, оптимальність змісту, єдність навчання і виховання, зв’язок змісту уроку з життям).

Традиційна особливість уроку мови — єдність змісту і форми — потребує сучасного осмислення. Ця проблема знайшла свою інтерпретацію у працях лінгводидактів (О.Біляєв, Т.Донченко, С.Караман, М.Пентилюк, К.Плиско, О.Хорошковськатаін.).
Головним, на думку О.Біляєва, є зміст, бо урок повинен містити певний обсяг інформації, теоретичних відомостей, засвоєння яких збагачувало б учнів науковими званнями, мовними і мовленнєвими вміннями та навичками⁵. Зміст уроку включає, крім знань, уміння й навички учнів, методи і засоби навчання. Необхідною умовою реалізації змісту уроку є зв'язок із життям, усвідомлення учнями суспільної й особистісної ролі мови. Структура уроку, як відомо, визначається його змістом. Це діалектичний підхід до розуміння єдності змісту і форми уроку. Однак сучасна методика, спираючись на педагогічні новації, що охопили навчальний процес, констатує варіантність форм проведення уроку певного змісту.
Варіантність ніяк не порушує закону діалектики, бо, як відомо, той самий зміст можна розкривати різними способами. Отже, допускається своєрідна "гнучка" форма вроведення уроку, що породило в практиці вчителів нестандартні (нетрадиційні) уроки або їх фрагменти.
Цю проблему порушують на сторінках часописів і вчителі, пропонуючи методичні розробки нетрадиційних уроків. Теоретичне осмислення цього процесу ще чекає своїх дослідників. Хоча уже є перші спроби дати наукове трактування специфічної структури уроків української мови⁶.

Методисти сучасним уроком вважають таку форму навчання, яка своїми цілями (освітньою, розвивальною, виховною), змістом, структурою та методами проведення відповідає найновішим вимогам теорії й практики навчання у школі і є високоефективною.

Сьогодні, згідно з вимогами Державних стандартів базової і повної середньої освіти учнів необхідно змінювати традиційні рамки уроку, посилювати його місткість, підвищувати рівень індивідуалізації навчання і самостійної роботи учнів, розвивати їх творчу активність. Основними завданнями сучасного уроку є:

• 
  відповідність навчального матеріалу з української мови та літератури вимогам науковості, оптимальності, єдності навчання і виховання, зв’язку з життям;
  
• 
  реалізація комплексної мети уроку: навчальної, виховної та розливальної;
  
• 
  урахування вікових особливостей учнів та їх пізнавальних можливостей, інтересів і запитів;
  
• 
  реалізація інноваційних технологій сучасного уроку;
  
• 
  інтегральність уроку (використання між предметних зв’язків);
  
• 
  цілеспрямованість і копітка робота над пізнавальними завданнями і запитаннями, що виникають у результаті створення проблемних ситуацій;
  
• 
  практична спрямованість уроку – всебічний мовленнєвий розвиток учнів
  

У працях сучасних методистів сформульовані основні вимоги до уроків мови та літератури, які орієнтують учителя на те, щоб кожен його урок сприяв розвитку пізнавальних інтересів учнів, формуванню навичок самостійного здобуття знань, прищеплюванню любові до праці.

Вимоги до сучасного уроку

• 
  відповідне теоретичне підґрунтя має визначати науковий рівень змісту уроку;
  
• 
  за умови належного наукового рівня забезпечувати оптимальність змісту уроку;
  
• 
  урок має бути містким, але не перевантаженим, бо порушення цієї умови призводить до механічного запам’ятовування матеріалу, послаблення інтересу, раціонально використовувати час;
  
• 
  урізноманітнювати види робіт, методи та прийоми навчання і викладання, організаційні форми уроку, широко поєднувати індивідуальні, групові та фронтальні форми роботи;
  
• 
  добирати суб’єктивно значущу для учнів інформацію, тексти художніх творів і різноманітні мовленнєві зразки для наслідування;
  
• 
  забезпечувати інтенсивну мовленнєву практику учнів, цілеспрямовану і систематичну роботу над розвитком зв’язного мовлення;
  
• 
  постійно активізувати учнів (максимальне включення до різних видів діяльності) і розвивати їхню самостійність та ініціативність;
  
• 
  ураховувати навчально-виховні можливості уроку, передбачати, щоб зміст сприяв вихованню (національному, розумовому, моральному, естетичному) особистості учня;
  
• 
  виховувати в учнів стійкий інтерес до мови та літератури;
  
• 
  постійно збуджувати позитивне емоційне ставлення до навчання, стимулювати інтелект та естетичні потреби школяра;
  
• 
  дбати про високу педагогічну культуру вчителя-словесника, його постійне духовне збагачення, ідейно-моральне зростання.
  

Пошуки засобів ефективного навчання спонукають до нововведень у навчально-виховній роботі, зумовлюють створення і застосування педагогічних технологій, які забезпечують цілеспрямоване вироблення в учнів певних якостей. Шкільна практика, як ніколи, виявилася тепер наближеною до науково-педагогічних надбань. Спостерігається ефект зустрічних течій, коли творчі наробки вчителів знаходять всебічний глибокий теоретичний аналіз і повертаються у шкільне виробництво як науково обґрунтовані й практично доцільні моделі навчання.
38. Технології сучасного уроку української мови.

Урок – елемент педагогічної системи, його технологія – це система дій, яка підвищує ефективність навчання. Технологічний підхід до уроку дає можливість сконструювати такий навчальний процес, який відповідав би змісту і навчальній меті, що ставить перед собою й учнями вчитель. Технологія навчання – сукупність адекватних до мети, завдань, принципів і умов навчання форм, методів, прийомів, які забезпечують ефективне поєднання теорії й практики на заняттях з української мови.

Найголовніші ознаки технології уроку:

• 
  сучасність – постійне прагнення до новизни і вдосконалення замісу уроку;
  
• 
  оптимальність – спроба досягти навчально-виховних цілей при економічному використанні часу;
  
• 
  інтегральність – синтез знань з мови, літератури, історії, краєзнавства тощо;
  
• 
  науковість – опора на досягнення сучасної лінгвістики, лінгводидактики, лінгвопсихології;
  
• 
  відтворення процесу навчання і його результатів;
  
• 
  програмування діяльності вчителя й учнів;
  
• 
  використання різноманітних засобів навчання, ТЗН;
  
• 
  якісна і кількісна оцінка результатів уроку.
  

У фаховій літературі описано технології модульно-розвивального навчання, проблемного навчання, глибокого засвоєння на основі схемно-знакових моделей тощо. Розглянемо найбільш перспективні педагогічні концепції, що діють у галузях мовної і літературної освіти або можуть бути застосовані в них.

Модульне навчання – це пакет науково адаптованих програм для індивідуального навчання, що оптимізує на практиці академічні та особистісні досягнення учня з певним рівнем підготовки. Воно здійснюється за окремими функціонально автономними вузлами, відображеними у змісті, організаційних формах і методах, тобто за модулями, призначення яких – розв’язання конкретного кола психолого - педагогічних завдань

Модульно-розвивальна технологія навчання

(за А.Фурманом)

Мета: забезпечення оптимізації соціального зростання вчителя й учня.

Завдання: самореалізація особистості вчителя й учня завдяки творчому прилученню їх до культурних цінностей, оптимальний розвиток кожного.

Принципи:духовність, інтелектуальний розвиток, модульність, динамічність, гнучкість, усвідомлення навчальних перспектив, паритетність.

Зміст: знання (гуманітарні, наукові) як інструмент свідомості; норма – соціальної взаємодії, пізнавальної, програмно-регуляційної; цінності – духовні, світоглядні, моральні.

Форма організації : модуль

Увага! Модульно-розвивальна технологія навчання є версією модульного навчання, розробленою українським психологом А.Фурманом як альтернативна нинішній класно-урочній. Основне завдання: самореалізація особистості вчителя й учня, оптимальний для кожного з них розвиток здатності до безпосереднього, продуктивного спілкування з навколишнім світом, людьми, власним „Я”.

Технологія проблемного навчання

(за Н.Дайрі)

Увага! Суть проблемного навчання полягає у створенні для учнів проблемних ситуацій, в усвідомленні, сприйнятті, розв’язанні їх у процесі спільної роботи учнів і вчителя за умов максимальної самостійності перших і під загальним керівництвом останнього. Таке навчання відбувається за типовою схемою:

• 
  учитель створює проблемну ситуацію, для розв’язання якої учень має знайти й використати нові для себе засоби діяльності;
  
• 
  учні аналізують ситуацію, усвідомлюють, що для них невідоме, шукають способи розв’язання проблеми, вчитель допомагає їм, надаючи необхідну інформацію.
  

Результатом проблемного навчання є нові знання, уміння, способи їх реалізації, розумова діяльність учнів.

Технологія глибокого засвоєння знань на основі схемно-знакових моделей

Увага! Використання схемно-знакових моделей можливе там, де дослідження мовного явища є складним для учнів. У процесі навчанні мови моделювання доцільне при попередньому знайомстві з будь-яким цілим, тобто ще до початку його глибокого аналізу.

Будь-які моделі стоять посеред шляху від практики до теорії або навпаки – від теорії до практики.

Технологія інтегрованого уроку

Інтегрований урок – урок, в якому органічно поєднано відомості з інших навчальних предметів, поєднаних однією темою. Таке поєднання сприяє інформаційному збагаченню сприймання, мислення і почуттів учнів за рахунок залучення цікавого матеріалу, що дає змогу з різних сторін пізнати якесь явище, поняття, досягти цілісності знань.

Способи інтеграції

За змістом (залучення матеріалу з інших дотичних предметів). за способами пізнавальної діяльності (спостереження, мовлення,мислення)

В інтегрованому уроці застосовується обидва способи інтеграції з переважанням залежно від теми заняття та рівня підготовки учнів.

Типологія інтегрованих уроків української мови і мовлення

(за Л.Варзацькою)

• 
  вступні уроки (уроки до певної навчальної теми з використанням між предметних зв’язків та інтегрованих видів діяльності);
  
• 
  базові уроки (уроки, спрямовані на вироблення, корекцію і контроль навичок, умінь узагальнювати і систематизувати виучуваний мовний матеріал. На цих уроках не використовуються інтегровані засоби навчання, ефективними є між предметні зв’язки);
  
• 
  заключні уроки (уроки з вивчення певної теми та широким використанням інтегрованих видів діяльності, що активізують словесну творчість, розкривають виражальні можливості мовних засобів (слова, граматичні форми, інтонації))
  

Технологія особистісно-зорієнтованого уроку

Увібравши в себе елементи різних методик (розвивального, модульно-рейтингового навчання, педагогіки співробітництва), особистісно-зорієнтоване навчання ставить за мету зробити учня суб’єктом навчальної діяльності, забезпечити можливість навчання за індивідуальною програмою, створити умови для його самовизначення й самореалізації, спиратися на інтереси, цінності, схильності, психолого-фізіологічні особливості (пам'ять, увагу, уяву, мислення) особистості.

Учитель, обираючи особистісно-зорієнтоване навчання, має пам’ятати:

- стиль спілкування на уроці повинен ґрунтуватися на педагогіці співробітництва;

- урок слід будувати на діяльнісній основі: учень активно працює – одноосібно, у парі, групі, кооперативно;

- оволодіння навичками ціле визначення, планування, організації, рефлексії, оцінки, корекції є обов’язковим;

- учитель має спиратися на суб’єктивний досвід, психофізіологічні особливості школяра, його інтереси, ціннісні орієнтації, індивідуальний стиль навчальної діяльності, створювати атмосферу успіху;

- учень постійно має знаходитися в ситуації вибору;

- використовувати активні й інтерактивні методи навчання.