основное(шпоры) о методике преподавания укр. яз. основное(шпоры) о методике преподавания укр. Методика викладання української мови як наука і навчальна дисципліна Методика навчання української мови
 Скачать 1.05 Mb.
|
|
Типи вправ навчання української мови
Класифікація вправ (за В.Онищуком) Вправи за метою, ступенем самостійності і творчості учнів Виявити і ліквідувати прогалини у знаннях учнів Підготовчі Після ознайомлення з новим матеріалом (розпізнавання мовних явищ, пояснення орфограм, пунктограм тощо) Вступні Тренувальні Для закріплення мовних (мовленнєвих) умінь і навичок: за зразком, за інструкцією, за завданням Завершальні Проблемні завдання практичного характеру, творчі роботи, контрольні роботи Найбільш прийнятною видається класифікація, розроблена В.О. Онищуком4. В її основу покладено дидактичну мету завдання, виконуваного учнями, ступінь їхньої активності і самостійності в роботі. За цією класифікацією мовні вправи діляться на підготовчі, тренувальні та завершальні. Мета підготовчих вправ полягає в тому, щоб ліквідувати прогалини в опорних знаннях, потрібних для кращого сприймання нового матеріалу. Вступні вправи проводяться безпосередньо після ознайомлення учнів з новим матеріалом для осмислення певних понять і правил. Призначення тренувальних вправ — закріпити (сформувати) в учнів мовні вміння і навички. Відповідно до характеру завдань розрізняють вправи за зразком, на конструювання і моделювання мовних одиниць, заміну одних форм чи конструкцій іншими. До завершальних вправ належать проблемні завдання та різні види творчих робіт. Виконуючи проблемні завдання, учні стикаються з нестандартними ситуаціями, що сприяє активізації їхньої навчальної роботи на уроці. Творчі роботи пов’язані з творчою уявою і розраховані на варіативність та індивідуальність виконання. Практика досвідчених учителів-словесників виробила різноманітні вправи цього виду — від складання речень, творів-мініатюр до написання великих за обсягом переказів і творів. Нарешті, контрольні вправи (роботи) проводяться для перевірки знань, умінь і навичок з мови. Роль і дидактична мета підготовчих вправ, — забезпечити пізнавальну і психологічну підготовку до сприймання нового матеріалу, зацікавити учнів, актуалізувати в них набутий практичний досвід. Після опрацювання теоретичного матеріалу підручника доцільно запропонувати вправу для самостійної роботи. Вступні і пробні вправи проводяться безпосередньо після опрацювання мовного матеріалу. Вступні вправи допомагають глибше усвідомити правила, формувати уміння і навички застосовувати теоретичні знання на практиці. До пробних вправ належать попереджувальні, коментовані і пояснювальні завдання. Тренувальні вправи — сприяють закріпленню мовних умінь і навичок. Серед тренувальних вправ виділяються вправи а) порівняльного характеру, б) за інструкцією, в) за зразком, г) за завданням. За цими видами вправ учні добирають приклади на певне правило, виписують із підручника, орфографічного словника чи художнього тексту відповідний матеріал, привчаються до різних форм граматичного розбору, до написання словникових, вибіркових, пояснювальних диктантів, до роботи над складанням ділових паперів тощо. Важливе місце посідають вправи: а) порівняльного характеру (наприклад, у вправі необхідно пояснити правопис префіксів з-, роз-, без-), б) вправи за інструкцією, визначається послідовність роботи, прийоми виконання, але точного зразка для виконання не подається (сюди належить робота із словниками, вибіркові диктанти, добір синонімів, антонімів, робота над орфографічними і пунктуаційними помилками); в) вправи за зразком. Наприклад, у вправі пропонується завдання: Визначити способи словотворення, а далі подано зразок: Найскладнішим видом тренувальних вправ уважаються вправи за завданням. Вони проводяться тоді, коли учні в основному оволоділи вже потрібними прийомами роботи й можуть застосовувати їх самостійно. Вчитель чітко формулює завдання і мету роботи, визначає відповідний матеріал, а дії, прийоми, операції, послідовність їх застосування учні визначають самостійно. До таких вправ належать різні види розбору (фонетичний, лексичний, морфологічний, стилістичний і т.д.), що проводиться в усній чи письмовій формах, невеличкі самостійні практичні завдання — складання схем, таблиць порівняльного чи узагальнюючого характеру. До творчих і контрольних вправ належать проблемні завдання практичного характеру, творчі роботи, а з метою перевірки —контрольні роботи. Проблемні завдання передбачають застосування набутих умінь і навичок у нових умовах. Творчі і контрольні вправи є перевіркою набутих знань, умінь, навичок. До таких вправ належать і диктанти, перекази, різні творчі роботи. Вони розраховані на варіантність розв'язання, своєрідну індивідуальність виконання. Види контрольних і творчих робіт різні: від самостійного написання диктантів, переказів, складання речень до творів різних жанрів. Зазначені види вправ можуть бути здійснені як на репродуктивному так і на продуктивному, творчому рівні, тобто самостійно, без зразка. Вправи, виконані з неоднократним повторенням тих чи інших способів дій над мовним матеріалом або за зразком, називаються репродуктивними, їх основна мета: усвідомлення, осмислення, закріплення мовної інформації, вироблення практичних умінь і навичок. Вправи, спрямовані на розвиток творчих здібностей учнів, називаються продуктивними. Отже, вправи і завдання з мови — це складова частина у засвоєнні й удосконаленні знань, у виробленні умінь і навичок. Це своєрідний вид пізнавальної діяльності, що не збігається з ніяким іншим. Вироблення необхідних умінь і навичок гарантує тільки добре продумана і випробувана система завдань, при якій важливим є і варіювання умов, в яких застосовуються знання, і посилення ступеня складності, і науково обґрунтована послідовність. 33. Основні прийоми спонукально-репродуктивного методу навчання: репродуктивне повідомлення, репродуктивна бесіда, репродуктивні вправи (розпізнавальні, диктанти як різновид розпізнавальних вправ, перетворювальні вправи, конструювання мовного матеріалу за зразком). Викладач частину навчального матеріалу подає в готовому вигляді, іншу частину — через проблемні завдання; учні засвоюють навчальний матеріал як за допомогою репродуктивного, так і творчого, дослідницького методу. Для формування, відпрацювання вмінь та навичок застосовують репродуктивний метод навчання. Сутність його полягає в тому, що вчитель конструює, відбирає завдання, при виконанні яких учні відпрацьовують способи застосування знань. Це може бути пред’явлення одного і того ж завдання, або пред’явлення варіативних завдань, схожих зі зразками. При цьому відпрацьовуються способи практичної та інтелектуальної діяльності - з одного боку, з другого - загальні, міжпредметні знання, предметно-специфічні. Цілі, що досягаються репродуктивним методом - це закріплення, зміцнення знань та умінь, тобто засвоєння способів діяльності, вже відомих раніш. Репродуктивні методи передбачають активне сприймання, запам'ятовування навчального матеріалу і здатність його відтворити. Для цього використовуються словесні, наочні і практичні методи. Репродуктивна бесіда - це система репродуктивно-мнемічних і репродуктивно-пізнавальних запитань. Вони спонукають до відтворення учнями засвоєних знань і оволодіння готовими знаннями з різних джерел: підручника, засобів наочності, спостережень, дослідів і т. ін. Репродуктивна бесіда, як метод навчання, використовується на усіх етапах уроку. З її допомогою розв'язуються різні дидактичні задачі. Так, на етапі перевірки засвоєних знань, умінь, навичок цей вид бесіди забезпечує повторення і закріплення засвоєного змісту. Однак треба підкреслити те, що найбільший ефект репродуктивна бесіда дає під час перевірки тих логічно завершених частин предметного змісту," які нескладні, містять прості взаємозв'язки або фактичний матеріал. Логічно завершені частини, до яких входять складні поняття, залежності, закономірності, недоцільно перевіряти частинами, оскільки такий зміст втрачає цілісність і свою сутність. Тому рівень його засвоєння можна перевірити тільки шляхом індивідуального викладу учнів. На етапі засвоєння нових знань, умінь і навичок у кожній логічно завершеній частині змісту шляхом репродуктивної бесіди здійснюється: а) актуалізація опорних знань про предмети і явища природи, способи діяльності; б) сприймання готових знань з різних джерел; в) закріплення засвоєного змісту. Репродуктивна бесіда використовується на етапі систематизації та узагальнення для актуалізації сформованих елементів знань, які є основою міжпоняттєвих узагальнень. Крім того, ця бесіда застосовується для постановки мети, завдань уроку, підведення підсумків роботи на ньому, актуалізації знань про способи діяльності, які необхідні для виконання домашніх завдань. Репродуктивні вправи потрібно використовувати на всіх етапах навчання. Вправи на відтворення учнями навчального матеріалу можуть бути різноманітні, залежно від того, який вид відтворення вони передбачають. Якщо треба закріпити в учнів цілісні враження, систему знань з певного питання, використовується цілісне відтворення знань учнями у монологічній формі. Для цього бажано формувати в учнів уміння передавати зміст матеріалу за планом. Найбільш поширеною є така організація роботи, коли вчитель пропонує учням готовий або колективно складений план розповіді керуючись яким діти відтворюють матеріал. Але учнів допоміжної школи можна і треба залучати до самостійного складання плану, поступово ускладнюючи завдання, збільшуючи питому вагу самостійності, широко використовуючи спочатку різні допоміжні прийоми, скорочуючи їх на наступних етапах роботи. Якщо вчитель спеціально акцентує увагу учнів на окремих важливих елементах знань (правила, закономірності, події, факти, властивості об'єкта або явища тощо), застосовується інший вид відтворення знань – вибіркове або часткове відтворення. Цей вид вправ бажано широко використовувати в допоміжній школі, тому що він допомагає учням краще орієнтуватися в системі набутих знань, виділяти головне, відрізняти й абстрагувати його від другорядного. Як правило, вибіркове відтворення проводять в діалогічній формі — учні відповідають на запитання вчителя. Вправи на відтворення учнями навчального матеріалу, крім функцій перевірки і закріплення, готують учнів до застосування знань у нових умовах, переносу знань — від адекватної актуалізації і відтворення наявних знань учнями залежить виконання ними завдань на застосування цих знань у практичній діяльності. До групи репродуктивних вправ можна віднести також і розповсюджені в допоміжній школі так звані тренувальні вправи, спрямовані на міцне оволодіння учнями окремими навчальними навичками (письма, читання, лічби). Під час виконання учнями таких вправ треба забезпечити певні дидактичні умови: багаторазовість вправ, урізноманітнення їх, свідомість виконання роботи учнями; індивідуалізація завдань у відповідності до особливостей розвитку кожного учня, темпу і продуктивності його діяльності; перевірку виконаної роботи учнем і вчителем. Так, застосовуючи списування, вчитель домагається, щоб учні зрозуміли текст, для чого попередньо його кілька разів читають; забезпечує контроль за роботою учня, вчасно вказує на помилки, надає потрібної допомоги; учням з увільненим темпом роботи дещо скорочує завдання; використовує різні джерела для списування (дошку, підручник, газету, інтерактивну дошку, роздаткові картки тощо), що привчає учнів до перенесення навички; пропонує учням інші практичні завдання на списування для самостійного виконання (наприклад, переписати назви деяких книжок, номери телефонів, адресу та ін.). Для піднесення свідомості роботи учнів під час виконання вправ на списування рекомендується включати й складніші завдання (наприклад, на уроках мови – списати текст та підкреслити певні орфограми на виучуване правило, дописати закінчення слів тощо). Наслідки виконання роботи учнями вчитель перевіряє. Конструювання – синтетична вправа, яка полягає в самостійному складанні чи доборі учнями речень заданих типів, словосполучень, форм слова та ін. 34. Основні прийоми методу проблемного викладу: постановка проблемних питань, показ розв’язання проблеми, спонукання до аналізу мовних явищ і обґрунтування висновків. Суть проблемного викладу полягає в тому, що вчитель висуває, формулює проблему, сам її розв'язує, показуючи шлях розв'язання в ЇЇ справжніх, але доступних для розуміння учнів суперечностях, розкриває хід думки в процесі розв'язання проблеми. Призначення цього методу полягає в тому, що вчитель показує зразки наукового пізнання, наукового вирішення проблем, ембріологію знання, а учень не лише сприймає, усвідомлює і запам'ятовує готові наукові висновки, але й стежить за логікою доведення, за плином думки вчителя чи іншого засобу (кіно, телебачення, книга), контролює її переконаність, переконується в правильності такого аналізу. У нього виникають сумніви, запитання щодо логіки і переконаності як доведення, так і самого вирішення; він сам бере участь у прогнозуванні наступного кроку мислення, досліду і т.д. Істинність знань, як і ефективність способів діяльності, адресованих школярам, необхідно не лише утверджувати, ілюструвати, але й доводити з метою прилучення їх до способів пошуку знань, формування переконаності в істинності отримуваних знань. За допомогою методу проблемного викладу учні отримують еталон наукового мислення і пізнання, зразок культури розгортання пізнавальних дій. Постановку проблемних питань можна застосовувати тільки тоді, коли вчитель має можливість спертися на раніше набуті знання або особистий досвід учнів. Шляхом реалізації цього методу найчастіше є постановка проблемних питань, що спонукають учнів до активного мислення, викликають зацікавленість у вивченні певної лексики. Особливість проблемного викладу полягає в тому, що вчитель ставить проблему, частіше сам її розв'язує, але при цьому показує, як треба аналізувати матеріал, шукати докази, логічно їх розвивати, використовувати всі аргументи, що ведуть до правильних висновків. Зміст навчального матеріалу з мови повністю забезпечує реалізацію такого викладу. При вивченні теоретичного матеріалу для постановки й розв'язання проблеми використовуються внутрішньо предмети і зв'язки, коли відомі факти і явища беруться як основа для знайомства з новими, використовуються аналогії, функціональні й стилістичні можливості окремих морфологічних і синтаксичних одиниць, зіставлення фактів у мовах народів тощо. Проблемний виклад може бути двох видів. У першому випадку вчитель, створивши проблемну ситуацію, сам розгорнуто трактує всі ланки її розв'язання. Учні, стежачи за аргументами вчителя, вникають у суть розв'язання проблеми. У другому випадку вчитель залучає до участі в розв'язанні проблеми самих учнів, даючи їм фактичний матеріал для аналізу, пропонуючи зробити самостійні висновки. 35. Основні прийоми стимулюючо-пошукового методу: евристична бесіда, постановка алгоритмічних програмованих завдань. Евристичний— який дозволяє одержувати нові знання, виявляти невідомі раніше властивості, закономірності.2 Евристична бесіда відкриває широкі можливості для створення ситуації пошуку, для реалізації елементів проблемного навчання. Метод евристичної бесіди можна застосувати тільки тоді, коли вчитель має можливість спертися на раніше набуті знання учнів або на їх особистий досвід. Ефективність методу бесіди залежить великою мірою від уміння вчителя правильно ставити під час бесіди запитання. З урахуванням змісту роботи використовуються запитання: 1) на з'ясування шового матеріалу; 2) на його закріплення; 3) на перевірку вивченого. Ці види запитань у свою чергу поділяються на запитання аналітичного і синтетичного характеру. Запитання аналітичного характеру класифікуються за трьома видами: 1) власне аналітичні; 2) навідні; 3) риторичні. Власне аналітичні вимагають від учнів самостійного аналізу запропонованого матеріалу. Наприклад: Прочитайте, дайте відповідь на запитання... До цієї ж підгрупи належать ще альтернативні запитання, які застосовуються тоді, коли можливі варіанти відповіді. Наприклад: Як правильно сказати спортивний зал чи спортивна зала? Весною чи навесні? Гарний тюль чи гарна тюль? Навідні запитання даються учням, щоб допомогти їм знайти правильну відповідь. Наприклад, учень визначає тип підрядного зв'язку у словосполученнях: книжка брата, нова книжка й вагається, визначаючи, яким типом поєднуються слова в словосполученнях. Тоді учитель ставить учневі навідні запитання: У якому із словосполучень при зміні головного слова змінюється і залежне? Риторичні запитання ставляться не для того, щоб одержати на них відповідь, часто наперед відому, а лише щоб привернути увагу учнів до певного факту або самим запитанням мобілізувати клас до сприйняття наступної розповіді. Запитання синтетичного характеру використовують, коли закріплюється матеріал, робляться висновки. Бажано починати запитання словами: складіть, доберіть, зіставте, пригадайте, з'ясуйте, перебудуйте, перетворіть, змініть. В одній бесіді не можна нагромаджувати багато запитань, щоб не перевтомлювати учнів. | |||||||||||||||||||||