основное(шпоры) о методике преподавания укр. яз. основное(шпоры) о методике преподавания укр. Методика викладання української мови як наука і навчальна дисципліна Методика навчання української мови
 Скачать 1.05 Mb.
|
|
Написання тексту на чернетці Писати роботу треба у повній відповідності з на міченим під час слухання тексту планом. Актуальні проблеми цього етапу роботи:
Самоперевірка і вдосконалення написаного Чернетку варто прочитати двічі. Під час першого читання звертається увага на:
При необхідності вносяться в текст певні зміни:
4) усуваються відхилення від обраного стилю викладу. Під час другого читання слід зосередитися на гра мотності — зважити:
Після усунення всіх недоліків текст переписується на чистовик. 44. Система роботи над твором. Твір — тренувальна вправа, спрямована самостійний зв'язний виклад учнями думок і почуттів. У системі роботи над усним і писемним мовленням він займає одне з провідних місць: сприяє не лише реалізації навчальної, розвивальної, виховної функцій мови, а й підготовці школярів до активної комунікативної діяльності. Навчити школярів компонувати твори — складний процес, який вимагає вироблення здатності висловлювати думки з того чи іншого приводу, вчити бачити, сприймати, відчувати й аналізувати, а ще долати психологічний бар'єр, який виникає при продукуванні образів їхньої уяви. Передумовою реалізації його є усвідомлення школярами понятійного апарату з теорії мовлення. У роботі над творами не може бути єдиного стандарту. У ній допускається велика варіантність у підході до навчання, що пов'язана з багатьма причинами, і особливо з видовою класифікацією творів. Класифікація творів надзвичайно строката. Твори розподіляються за метою - навчальні й контрольні; за формою — усні і писемні; за місцем виконання — класні і домашні: за ступенем самостійності учнів у виконанні роботи — колективні й індивідуальні; за джерелами матеріалу — на лінгвістичні темп на основі власних спостережень, на основі почутого або прочитаного, за картиною, серією малюнків, діафільмом, кінофільмом, телепередачею; за складністю — за опорними словами і словосполученнями, з додатковими завданнями; за способом викладу думок (типом мовлення) — розповідь, опис, роздум. Твір кожного з визначених видів оформляється як текст відповідного стилю. Організовуючи навчальну мовленнєву діяльність, учитель повинен пам'ятати, що не "можна задати учневі прямо дуже великий твір на дану тему, якщо досі попередньо не вправлявся у висловленні однієї або небагатьох думок. Цьому сприяє система навчальних творів. Проводяться твори, як вимагають чинні програми, у всіх класах. Спочатку (поки учні не оволоділи елементарними уміннями складати висловлювання і потребують допомоги вчителя) робота починається з класних. Потім виконуються і домашні, поступово ускладнюючись з класу в клас за змістом, композиції способом викладу думок, стильовим оформленням, жанром. Особливо ефективними навчальні твори всіх видів бувають тоді, коли стають комунікативно спрямованими, використання мовних засобів у них підпорядковується реалізації відповідної мети. У роботі над будь-яким твором велике значення має усвідомлення учнями ситуації спілкування. Орієнтація в ній дає можливість осмислити тему висловлювання, окреслити обсяг змісту, зібрати й систематизувати необхідний матеріал, обрати тип мовлення, скласти план викладу. Все це впливає на відбір мовних засобів, необхідних для розкриття теми. Підготовка до написання твору будь-якого виду проводиться заздалегідь і в різних аспектах. Попередньо вчитель визначає тему твору, разом з учнями аналізує її, складає орієнтовний план, потім організовує роботу по збору матеріалу. При цьому показує, як потрібно використовувати зібраний матеріал за вивченою чи прочитаною літературою, за власними спостереженнями, на матеріалі життєвого досвіду, за картиною, кінофільмом тощо. Особливо ефективним є колективне компонування твору, що проводиться на початковому етапі навчання. Для такої діяльності обирається тема, розкриття якої не вимагає від учня суб'єктивної оцінки зображуваного. Компонування тексту будь-якого висловлювання — складна аналітико-синтетична діяльність. Тому під час побудови кожної композиційної частини роздуму варто спочатку колективно з'ясувати, що потрібно повідомити, а потім — як це зробити. У процесі обговорення вступної частини висловлювання (на основі засвоєних у початкових класах Знань і досвіду роботи над розповіддю й описом) учні самостійно визначають вимоги до його оформлення: вступ може складатися з одного чи кількох речень, з яких перше повинно стосуватися безпосередньо темп. Усним складанням тексту завершується колективна діяльність репродуктивного типу з підготовки висловлювання типу роздуму. Оскільки зв'язність мовлення досягає свого закінчення в писемному мовленні, па другому (спареному) уроці необхідно провести самостійну роботу учнів над письмовим твором. Перед текстуальним оформленням кожного пункту плану потрібно нагадати учням, що твір спочатку необхідно писати в чернетці, дотримуючись червоного рядка, уникаючи частото повтору одних і тих же слів та ін. Після відповідного редагування текст переписується. Перші варіанти творів перевіряються або вчителем, або самими учнями, які із процесі взаємоперевірки виправляють помилки чи дають поради один одному про те, як краще відредагувати текст. Це розвиває у школярів мовне чуття, критичне ставлення до власного і чужого тексту і тим самим сприяє розвиткові культури мовлення. Проведення колективного навчання творів виправдане на відповідному етапі роботи, що вимагає ознайомлення дітей з елементарною технікою побудови тексту. Індивідуальне компонування творів дає більші можливості для реалізації уміння школярі в зв'язно висловлювати свої думки усно і письмово в різних мовленнєвих ситуаціях. Твори, які учні складають у школі, можна оформлювати у вигляді конкретних мовленнєвих жанрів. Тоді робота з розвитку зв'язного мовлення набуде більші практичної спрямованості, стане вмотивованішою і по-справжньому цікавою для дітей. 45. Етапи роботи над диктантом. Диктант (від латинського – dicto – говорити, диктувати)- письмова робота, вправа для перевірки грамотності учнів і засвоєння ними правил правопису (орфографії, пунктуації). В основу класифікації диктантів можна взяти 4 аспекти: 1.За призначенням: навчальні диктанти, навчально-перевірні, перевірні(контрольні). 2. За часом запобігання помилок і закріплення граматичного та правописного матеріалу: попереджувальні, пояснювальні, коментовані. 3. За характером відтворювання на письмі: без зміни тексту (диктанти-завдання, диктанти-переклади), зі зміною тексту (вибіркові,словникові, творчі, вільні). 4. За сприйманням тексту: зорово-слухові,слухово-зорові, слухові, зорові (диктант з пам’яті). У шкільній практиці застосовуються різні види диктантів з урахуванням усіх цих аспектів. Методика проведення зорово-слухового диктанту така: вчитель записує на дошці речення чи коротенький текст. Потрібні орфограми вчитель виділяє кольоровою крейдою, або підкреслює. Учні звертають увагу на виділені орфограми( зорове сприймання), роблять складовий, звуковий аналіз слова та граматичний та орфографічний розбір. Учитель закриває написане і диктує дітям кожне речення. Учні повторюють речення (за викликом учителя) і записують у свої зошити). Після написання диктанту учні звіряють його з написаним на дошці, відповідно роблячи, потрібні виправлення. Таким чином, написаний диктант перевіряється одразу в класі. Методика проведення слухово-зорового диктанту така: перед написанням диктанту вчитель дає завдання учням повторити певні правила. Учитель зачитує речення, учні уважно слухають, потім проводиться звуковий, складовий аналіз слова, та граматичний і орфографічний розбір слів на слух. Розбір може бути колективний (учитель,звертаючись до всього класу, запитує, як писати, наприклад, те чи інше слово і чому саме так, а учні один за одним пояснюють) або індивідуальний, коли учень самостійно проводить весь розбір. Вчитель читає речення, учні повторюють його і самостійно записують у зошитах, а один учень записує на дошці. Потім учні звіряють написане в зошитах з написанням на дошці. Методика проведення попереджувального слухового диктанту така: учитель перед написанням диктанту дає учням завдання повторити певні правила. Учитель читає речення, а учні пояснюють усно потрібні орфограми і записують речення у зошитах. Після написання диктанту відбувається взаємоперевірка (учні обмінюються зошитами і перевіряють написане). Учитель звертає увагу на певні орфограми і домагається, щоб при взаємоперевірці ці орфограми були у полі зору перевіряючих. Методика проведення пояснювального диктанту така: після достатньої кількості вправ на те чи інше вивчене правило вчитель попереджує учнів,що на наступному уроці вони будуть писати пояснювальний диктант. Вдома учні повторюють відповідні правила. На уроці вчитель диктує речення, клас уважно слухає. Вислухавши речення, учні записують його без жодних попередніх пояснень. Після написання диктанту, учні пояснюють важкі орфограми,записують слова з цими орфограмами на дошці або відшукують потрібні слова у словнику. Пояснювальний зорово-слуховий диктант. Окремі речення чи текст учні записують під диктовку, а потім пояснюють важкі орфограми. Пояснення розраховане на зорове сприймання дітей: класна дошка, таблиці підручник, словник тощо. Пояснювальний слуховий диктант. В основу цього виду кладеться усне пояснення важких орфограм після написання диктанту (слухове сприйняття). Методика проведення коментованого диктанту така. Учні всього класу пишуть під диктовку вчителя. На дошці ніхто не пише. Вчитель диктує, дотримуючись правил орфоепії. Один з учнів, за дорученням вчителя, не встаючи з місця, пишучи одночасно з класом, голосно повторює перше слово речення, коротко пояснює написання певного слова, спираючись на правило, потім промовляє його по складах і одночасно пише разом з учнями, після чого переходить до коментування наступного слова. Учні всього класу працюють разом з коментуючим, уважно слідкують за коротким поясненням орфограм, перевіряють ніби себе, свої знання і вміння писати грамотно. Важливо, щоб клас працював ритмічно, без пауз, затримок. Якщо коментуючий замовкає, то негайно продовжує коментувати інший учень (вчитель називає прізвище по ходу коментування або відразу призначає кілька учнів, які будуть коментувати письмо).Один учень може коментувати кілька слів або одне речення. Коментований диктант не потребує перевірки в класі.Проте учитель потім перевіривши його, вводить в іншу вправу для коментованого письма слова або речення, в яких була допущена найбільша кількість помилок. Тут вчитель пропонує коментувати тим учням, які допустили ці помилки через неуважність. Коментований диктант треба вводити поступово, обережно. Спочатку коментує сам вчитель, подає зразок, потім ті учні, які бажають, далі (за викликом вчителя) - сильніші учні, а через 4-5 тижнів вільно коментуватимуть усі. Вибірковий диктант. Диктується текст, учні вибирають потрібні слова і записують Вибірковий диктант з завданням. Диктується текст, учні вибирають задані слова і записують їх у певній формі або класифікують потрібні слова за вказаною схемою. До вибіркового диктанту учнів потрібно поступово готувати, практикуючі спочатку вибіркове читання і вибіркове списування. Вибіркові диктанти поступово можуть ускладнюватися: написання вибіркового диктанту вимагає від учня всебічної уваги, кмітливості, напруження не тільки пам’яті, а й розуму. Учневі потрібно виділити з тексту слово для виписування і одночасно дати йому граматичну характеристику, щоб помістити у відповідну колонку. Тому речення диктують не один раз, а повторюють його двічі-тричі. До вибіркового диктанту дітей потрібно готувати. Починають з вибіркового списування, усних вибіркових диктантів у простій формі. Потім переходять до написання вибіркових диктантів – спочатку йде виписування слів, словосполучень без зміни форми слова, потім виписування слів, словосполучень із зміною форми і, нарешті, виписування слів з певним граматичним завданням. При цьому необхідно детально роз’яснювати учням техніку вибіркового запису. Коли учні добре засвоять техніку вибіркового запису,вибірковий диктант можна використовувати не тільки з навчальною метою, а й з метою контролю. Словниковий диктант з пам’яті. Записуються слова, які учні прочитали на дошці, таблиці. Після написання диктанту учні самостійно перевіряють себе (за записом на дошці або на таблиці), або роблять взаємоперевірку (взаємна перевірка зошитів учнями один у одного). Словникові диктанти з завданням: а) диктуються слова і префікси або суфікси, а учні утворюють і записують спільнокореневі слова; б) диктуються слова або словосполучення, учні добирають до них синоніми, антоніми, одне слово замінюють словосполученням, словосполучення – словом. Творче списування ( з дошки, таблиці) – простіший етап творчої роботи. Учням дається завдання списати, наприклад, склади, слова, але не механічно, а в певній послідовності, з певним елементом творчості. Творчий диктант з розширенням і доповненням тексту. Учні добирають потрібні слова і словосполучення, розширюють та доповнюють продиктований учителем текст. Вільний диктант. За допомогою вільного диктанту учнів можна підготувати до написання переказів. Добирається зв’язний текст,насичений потрібними орфограмами і доступний за змістом для дітей певного класу. Текст ділиться на три –чотири абзаци. Учням читається спочатку весь текст, вони переказують його зміст, звертаючи увагу на написання тих чи інших слів. Після такої підготовчої роботи текст диктується не реченнями, а абзацами. Абзац читається один-два рази. Перед учнями ставиться завдання: записати абзац так, як запам’ятали. Заміна слів, виразів не забороняється, аби був переданий правильно зміст абзацу. Звичайно,учнів попереджають,що перед ними стоїть завдання передати зміст якомога ближче до тексту. Коли всі учні написали зміст першого абзацу, читають другий абзац і т. д. Після закінчення роботи учні самі проглядають написане. Зошити вчитель збирає для перевірки. Оцінюючи вільний диктант слід враховувати ступінь наближеності змісту роботи учня до оригіналу, уважне ставлення до художнього відтворення тексту. На уроці аналізу результатів вільного диктанту вчитель відзначає вдалі роботи з погляду передачі змісту тексту. Щоб дати учням можливість відчути успіхи і недоліки в своїй роботі, учитель може читати абзаци тексту,а учні за викликом читають,як вони передали ці частини тексту. Вчитель, готуючись до уроку, намічає, хто який абзац із своєї роботи читатиме (бажано намітити на кожний абзац по два-три учні: один-два, що вдало передали, і один, що невдало передав зміст абзацу ). До контрольного диктанту учнів слід готувати. Контрольному диктантові передує ряд попереджувальних, коментованих, пояснювальних, вибіркових диктантів та інших вправ, проведених з метою вироблення в учнів правописних навичок під час вивчення того чи іншого розділу граматики. За тиждень-два учнів попереджують, що буде контрольний диктант, вказують,які правила варто повторити. Методика проведення контрольного диктанту така. Учитель попередньо читає текст, якщо він зв’язний. Якщо ж, крім зв’язного тексту, є окремі слова чи речення, то учнів попереджають про перехід до читання другої частини тексту. Прочитавши текст, учитель з’ясовує, чи все зрозуміло,чи немає запитань в учнів, і лише після цього починає повторне читання першого речення. Учні, вислухавши речення, пишуть. Текст з окремих речень учитель починає диктувати без попереднього читання. Диктувати потрібно чітко, голосно, виразно, дотримуючись норм літературної вимови. Темп письма у всіх учнів не однаковий. Треба навчити учнів,які встигли записати речення раніше від інших, раціонально використовувати резерв часу: зразу ж прочитати по складах те речення,що записали. Часто ті,що пишуть швидко, допускають описки: пропускають,переставляють букви. Самостійне читання написаного допомагає виправити помилки. Коли весь клас записав речення, учитель повторно читає його, попередивши учнів: «Прослідкуйте! Повторюю!».Очима слід оглянути клас,перевірити,чи всі учні готові слідкувати. Важливо, щоб учні відчули, що вчитель не поспішає, а спокійно і впевнено веде урок. Спокій і впевненість вчителя передається учням, діти краще справляються із складною для них роботою. Коли текст весь записаний,учитель ще раз його читає, учні перевіряють записане. Між окремими реченнями вчитель робить значну паузу,щоб учні могли подумати,виправити. Дехто з учителів після цього дає ще додатковий час, щоб учні перевірили самостійно написане. Зрідка доцільно попереджати, що спеціального часу на повторний перегляд не буде. Це привчає учнів до самоконтролю,примушує їх відразу писати уважно. В кінці уроку, коли контрольні роботи здані, слід запитати, в написанні яких слів учні мали сумнів. Роз’яснення вчителя знаходять в цей момент найсприятливіший грунт: правопис поясненого слова учень запам’ятовує на все життя. Неодмінно слід усе з’ясувати дітям, не залишати учнів із своїми сумнівами наодинці. |