основное(шпоры) о методике преподавания укр. яз. основное(шпоры) о методике преподавания укр. Методика викладання української мови як наука і навчальна дисципліна Методика навчання української мови
 Скачать 1.05 Mb.
|
|
Монологічне мовлення говоріння (усні переказ і твір);Письмо (письмові переказ і твір) Оцінюється здатність учня:а) усно чи письмово виявляти певний рівень обізнаності з теми, що розкривається; б) уміти будувати висловлювання певного обсягу, добираючи та впорядковуючи необхідний для реалізації задуму матеріал (епізод із власного життєвого досвіду, прочитаний або прослуханий текст, епізод із кінофільму, сприйнятий (побачений чи почутий) твір мистецтва, розповідь іншої людини тощо); ураховувати мету спілкування, адресата мовлення; розкривати тему висловлювання; виразно відображати основну думку висловлювання, диференціюючи матеріал на головний і другорядний; викладати матеріал логічно, послідовно; використовувати мовні засоби відповідно до комунікативного завдання, дотримуючись норм літературної мови; додержуватись єдності стилю; в) виявляти своє ставлення до предмета висловлювання, розуміти та враховувати можливість різних тлумачень тієї самої проблеми; г) виявляти певний рівень творчої діяльності, зокрема: трансформувати одержану інформацію, відтворюючи її докладно, стисло, вибірково, своїми словами, змінюючи форму викладу, стиль тощо відповідно до задуму висловлювання; створювати оригінальний текст певного стилю; аргументувати висловлені думки, переконливо спростовувати помилкові докази; викладати матеріал виразно, доречно, економно, виявляти багатство лексичних і граматичних засобів.
III. Читання Читання вголос Оцінюється здатність учня:а) розуміти прочитане; б) читати з достатньою швидкістю, плавно, з гарною дикцією, відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм; в) виражати з допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, стилю тексту авторський задум; г) пристосовувати читання до особливостей слухачів (ступеня підготовки, зацікавленості певною темою тощо). Читання мовчки Оцінюється здатність учня: а) читати незнайомий текст із належною швидкістю, розуміти й запам'ятовувати після одного прочитування фактичний зміст, причинно-наслідкові зв'язки, тему й основну думку, виражально-зображувальні засоби прочитаного твору; б) давати оцінку прочитаному. 53. ІV. Оцінювання мовних знань і вмінь Оцінювання мовних знань і вмінь здійснюється тематично. Зміст контролю визначається згідно з функціональним підходом до шкільного мовного курсу. 1. Перевірці підлягають знання та вміння з мови, які необхідні передусім для правильного використання мовних одиниць. Перевірка здійснюється фронтально в письмовій формі із застосуванням завдань тестового характеру. Учням пропонується: — розпізнавати вивчені мовні явища; — групувати, класифікувати; — сполучати слова, доповнювати, трансформувати речення, добираючи належну форму слова, потрібну лексему, відповідні засоби зв’язку між частинами речення, між реченнями у групі пов’язаних між собою речень тощо; — виявляти розуміння значення мовних одиниць та особливостей їх використання Варіант в мовленні. 2. Для контрольної перевірки використовуються завдання тестового характеру, складені на матеріалі слова, сполучення слів, речення, груп пов’язаних між собою речень. Учитель визначає, який із запропонованих нижче варіантів тестового контролю, з його погляду, доцільніший. перший. Учням пропонується 12 тестових завдань з вибірковими відповідями. Варіант другий. Рекомендується пропонувати учням 6 завдань, складність яких збільшується від класу до класу. Два з них мають торкатися розпізнавання мовних одиниць, а чотири — їх побудови, реконструювання, редагування, використання. До кожного завдання учням пропонується дібрати власні приклади. 3. Одиниця контролю: вибрані учнями правильні варіанти виконання завдань тестового характеру та самостійно дібрані приклади. 4. Оцінювання результатів контрольної роботи здійснюється так.иВаріант перший. За кожне правильно виконане завдання учень одержує по одному балу. Варіант другий. За правильне виконання кожного з 6 запропонованих завдань учень одержує по 1 балу (у разі неправильного виконання 0 балів). Один бал за кожне завдання учневі додається в разі самостійного добору прикладів. Оцінювання здійснюється таким чином, щоб за зазначену вище роботу учень міг одержати від 1 бала (за сумлінну роботу, яка не дала задовільного результату) до 12 балів (за бездоганно виконану роботу). У тому разі, коли учень з певних причин не виконав роботу, він має пройти відповідну перевірку додатково з тим, щоб одержати відповідний бал. 54. Критерії оцінки мовного розвитку Будь-яке порушення мовної норми є помилкою. Щоб не допускати помилок, навчитися уникати їх, треба знати причини їх виникнення. Як відомо, на основі кількості помилок у письмовій роботі виставляється оцінка за неї. У всіх без винятку роботах оцінюється рівень орфографічної і пунктуаційної грамотності. У роботах творчого характеру — переказах і творах — враховуються також помилки в змісті, в мовному оформленні, в утворенні і вживанні морфологічних форм, у побудові словосполучень, речень, тексту. Змістові помилки свідчать, що автор роботи не сприйняв у всій повноті змісту тексту, його цільової спрямованості (у переказі), недостатньо знає фактичний матеріал, не вміє підпорядкувати його задумові (у творі), не володіє умінням скласти план викладу змісту і реалізувати його. Мовленнєві помилки пов'язані з невмінням добирати мовні засоби, які передавали б зміст думки, забезпечували стильову виразність, виявляли ставлення автора до описуваних фактів. Граматичні помилки зумовлені порушенням словотворчих, морфологічних і, найчастіше, синтаксичних норм. Ставлення до них більш суворе, ніж до мовленнєвих, адже вони пов'язані не з тонкими нюансами функціонування лексико-фразеологічних засобів, а з конкретними правилами, які є об'єктом тривалого вивчення і багаторазового повторення. Орфографічні і пунктуаційні помилки засвідчують недостатньо сформовані навички правопису. Проте не всі помилки однаковою мірою знижують комунікативність писемного мовлення. Тому при оцінюванні роботи їх не лише підраховують, але й "зважують", поділяючи на грубі й негрубі. Перші з них є порушеннями тих норм, якими повинен оволодіти кожен учень, без яких неможливе ефективне писемне спілкування. Другі є порушеннями менш важливих правил літературної мови. При підрахунку кількості помилок дві негрубі помилки рахують за одну. 55. Українська орфографія. Орфографічні помилки. Орфографічна грамотність — уміння правильно вживати графічні засоби для передачі звукового мовлення на письмі. Засобами для цього служать букви, написання слів разом, окремо і через дефіс, знаки переносу і скорочення. Написання регулюється правилами, що стосуються тої чи іншої орфограми. Але не в усіх випадках: є написання, що визначаються лише традицією. Запам'ятати їх усіх практично неможливо, тому кожному час від часу доводиться звертатися до словника. Розрізняють помилки грубі й негрубі. До грубих помилок належать неправильні написання: 1) що стосуються норм, які є предметом посиленої уваги на всіх етапах шкільного навчання (напр., не з дієсловами; ненаголошені голосні, що перевіряються наголосом; м'який знак у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк-, правопис префіксів); 2) допущені в найбільш уживаних словах (зошет, деректор, південнозахідниїі, в_чора, в_досвіта і т. п.); 3) що ускладнюють розуміння написаного, роблять його двозначним або й незрозумілим (напр., замість голосувати — галасувати, замістьчекати — чикати, замість порадник — порядник), 4) які не вимагають складних міркувань для вибору правильного варіанту (беспека, зпитав): 5) які підлягають чітким і недвозначним правилам (виршина, межою, кулимет, пішовби, стіний). І навпаки, до негрубих орфографічних помилок слід віднести неправильні написання слів, що не охоплені правилами (по двоє і вдвоє), належать до винятків (марево, священик, алмаатинець), вимагають застосування складного способу визначення правильного варіанту (невивчені уроки — ще не вивчені уроки; недочувати, хоч не дописати; не в змозі, суспільно корисний), стосуються конкретних слів, які необхідно запам'ятати (тонна, нетто) або слів рідковживаних (возз'єднати, монастир). 56. Українська пунктуація. Пунктуаційні помилки Важливим показником мовних знань і практичного володіння мовою є правильне вживання розділових знаків, які позначають стуктуру речення, виділяють певні елементи висловленого змісту, вказують на особливості вимови. Оскільки речення є засобом формування і вираження думок і почуттів, правильне пунктуаційне оформлення їх має безпосередній зв'язок з процесами мислення і мовлення. Спілкування між мовцем і адресатом у письмовій формі вимагає дотримання пунктуаційних норм як умови взаєморозуміння. Порушення правил уживання розділових знаків ще в більшій мірі, ніж порушення норм орфографії, може спричинити прикрі непорозуміння. Вивченню пунктуації у школі приділяється велика увага. Протягом шкільного навчання учні опрацьовують майже два десятки пунктограм. Пунктуаційні помилки бувають чотирьох видів: 1. Відсутній потрібний розділовий знак: — тире між підметом і присудком, вираженими іменниками в називному відмінку (Моя мета_здо6уття вищої освіти), — кома у складнопідрядному реченні (Щоб рибку їсти_треба в воду лізти), — знак між частинами безсполучникового складного речення (Всі знали_ багато труднощів ще попереду), — кома при однорідних членах речення (Хлопець старався_ та не зміг виконати завдання), — знаки при звертанні (До побачення_дорогий друже), — знаки при вставних словах і реченнях (Завтра_як обіцяють синоптики_буде тепло), — знаки при відокремлених членах речення (Команда_зібрана наспіх, перемогти не могла), — тире в неповному реченні (Одна група збирала яблука, а друга_помідори). Помилки цієї групи становлять близько двох третин загальної кількості. 2. Зайвий розділовий знак: — кома між підметом і присудком (Втомлені довгим переходом туристи,зупинились на відпочинок), — кома при неоднорідних означеннях (Відбулось чудове,_новорічне свято), — кома при безпідставному відокремленні другорядних членів — кома або дві коми при словах навіть, передусім, здебільшого, які не є вставними (Перед екзаменом треба,передусім,пригадати основні правила), — кома перед і, що з'єднує два звороти або підрядні речення, — двокрапка або тире при однорідних членах без узагальнюючих слів (У нашому парку ростуть:берези, ялини, тополі, кипариси; Газети, журнали, книжки— є у нашому читальному залі). Такі помилки не завжди свідчать про звичку ставити розділові знаки навмання, керуючись тільки інтонацією. Вони можуть бути результатом безпідставного узагальнення, необгрунтованого підведення мовного явища під правило. 3. Вжитий не той знак, який потрібен: — замість двокрапки — тире і навпаки при узагальнюючих словах в реченнях з однорідними членами, — кома замість тире перед узагальнюючими словами при однорідних членах речення), — кома замість двокрапки або тире в безсполучникових складних реченнях ; — двокрапка або тире замість коми в безсполучникових складних реченнях, — двокрапка замість тире або тире замість двокрапки в безсполучникових складних реченнях, — кома замість дужок або тире і навпаки — в конструкціях зі вставними словами. Причиною таких помилок є нерозуміння смислових відношень між складовими частинами речень, нерозрізнення інтонації перелічення від інтонації протиставлення, уточнення, наслідку. 4. Вжитий знак (майже завжди — кома) не в тому місці, де потрібно: — перед сполучними словами, що знаходяться не на початку, а в середині підрядного речення, — не перед складеними сполучниками, а між їх частинами — в середині зворота (Вулицю переходив чоловік_втомлено, пересуваючи ноги). Головна причина цього виду помилок — нерозвинений мовний слух, механічна орієнтація на сполучники, дієприкметники, дієприслівники. Кількість помилок цього типу незначна. | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||