основное(шпоры) о методике преподавания укр. яз. основное(шпоры) о методике преподавания укр. Методика викладання української мови як наука і навчальна дисципліна Методика навчання української мови
 Скачать 1.05 Mb.
|
|
82. Стилістичні вправи Стилістичні вправи - особливий вид завдань, що виконуються учнями в процес засвоєння шкільного курсу української мови. Вони допомагають глибше зрозуміти закономірності розвитку рідної мови, пізнати її красу і багатство і навчитися ним користуватися. Необхідним для цих вправ є неперервне ускладнення завдань, урахування попередніх знань учнів, взаємозв'язок між видами вправ, рівномірне чергування різних видів тощо. Вправи зі стилістики відзначаються своєрідністю. По-перше, вони, як робота з стилістики взагалі, тісно пов'язані з основним програмованим матеріалом і використовуватись ізольовано від нього не можуть. Інакше це призведе до штучності, відриву стилістичних засобів від загальномовних явищ і, нарешті, до порушення принципу систематичності. Не можна, наприклад, розкрити стилістичне багатство української мови, пов'язане з прямим і переносним значенням слів, не пояснивши самої суті явища переносності, як не можна па уроках лексики при вивченні прямого і переносного значення слів не показати його стилістичної функції. Отже, одним із важливих принципів системи вправ із стилістики є органічний зв'язок з тими мовними явищами, на базі яких вони будуються. По-друге, стилістичні вправи якнайтісніше пов'язані з піднесенням загальної мовленнєвої культури, що може бути досягнута лише шляхом використання комплексу вправ, і насамперед стилістичних. При доборі вправ слід ураховувати наявність суттєвих помилок у мовленні учнів. Таким чином, система стилістичних вправ - це струнка, чітко окреслена послідовність розумових дій і операцій, що ґрунтується на поняттях загальномовних явищ, їх стилістичної диференціації і випливає з життєво необхідних потреб удосконалення комунікативних умінь і навичок. Принципи побудови системи стилістичних вправ - це вихідні положення, які відбивають зміст, місце, структуру вправ у процесі їх застосування. До таких принципів відносимо: 1) змістовність тексту; 2) здійснення міжпредметних зв'язків і порівняння текстів різних стилів; 3) відповідність змісту вправ матеріалові програмових розділів; 4) перспективність, наступність і систематичність вправ; 5) диференційований підхід до знань учнів у доборі вправ; 6) підпорядкування змісту вправ роботі над типовими помилками в мовленні учнів; 7) добір видів вправ залежно від методів та прийомів їх реалізації. Система стилістичних вправ має ґрунтуватися на єдності і взаємодії всіх перелічених вище принципів. Головна передумова методично правильної системи вправ полягає в поєднанні навчальної і виховної мсти. Зміст завдань повинен не тільки відбивати основні стилістичні особливості української мови, а й служити важливим засобом виховання духовності й високих моральних якостей учнів. Дотримуючись принципу змістовності вправ, учитель повинен завжди пам'ятати, що: а) тексти вправ ілюструють стилістичне багатство української мови; б) лише та вправа сприяє засвоєнню стилістичних мовних одиниць, зміст якої чітко відбиває ці функції; в) якості стилістично правильного мовлення виробляються на стилістично бездоганних взірцях. Важливу роль у доборі стилістичних вправ відіграють міжпредметні зв'язки, що виражаються в порівнянні й зіставленні мовних явищ української мови з іншими, використанні текстів художньої літератури, підручників історії, географії тощо. Урахування принципу відповідності і співвідносності вправ зі стилістики змістові виучуваного матеріалу з мови в 5-9 класах необхідне. Засвоєння мовних явищ - складний процес, який передбачає ряд розумових комбінації, спрямованих на практичне володіння знаннями. Стилістичні вправи повинні бути тісно пов'язані з вправами з орфографії, пунктуації, відображати лексичні, фонетичні та граматичні явища мови. Ефективність вправ із стилістики залежить від знань і умінь учнів, одержаних у молодших класах, тобто від урахування принципу перспективності і наступності. Цей чинник особливо важливий у 5 класі, коли розпочинається систематичне вивчення курсу мови і запас знань учнів ще невеликий. Учитель повинен зважити на те, що деякі стилістичні навички діти одержали в 1-4 класах і спиратися на них у подальшій роботі. Принцип систематичності виражається в доцільності застосування вправ з метою вироблення в учнів стійких навичок стилістичної вправності. Так, скажімо, основи милозвучності української мови учні засвоюють під час вивчення фонетики в 5 класі. Але евфонічне багатство української мови слід розкривати на всіх уроках української мови, формуючи навички усного мовлення. Спираючись на принцип перспективності, наступності та систематичності при доборі стилістичних вправ, потрібно врахувати: а) зміст і обсяг питань із стилістика і в програмі 1-4 класів; б) повторюваність окремих програмових тем у 5-9 класах; в) зміст мовленнєвої змістової лінії у кожному класі. Для вправ зі стилістики певне значення має диференційований підхід до окремих класів і навіть учнів. Під час роботи зі стилістики диференціація знань і вмінь учнів так само необхідна, як при вироблені орфографічних чи пунктуаційних навичок. Складність роботи вчителя при цьому виявляється у необхідності фіксації стилістичних помилок з метою урахування їх при доборі вправ. Диференційований підхід виявляється також у варіантності вправ залежно від умов роботи школи, класу. Так, для менш підготовлених варто пропонувати вправи з полегшеним завданням, а для сильніших - важчий варіант. У вправах з стилістики необхідно врахувати типові помилки, допущені в самостійних роботах. На основі цього варто використовувати вправи на виправлення текстів, що відображають порушення милозвучності мови, слововживання, структури словосполучень, речень, стилістичного оформлення тексту. До системи вправ необхідно ввести завдання на редагування текстів, добір потрібного слова чи словосполучення, аналіз певного стилю тощо. Стилістичні завдання повинні будуватися на основі тих методів і прийомів, як виявилися найефективнішими в опрацюванні стилів мовлення та їх ознак. Отже вправи зі стилістики, дібрані за переліченими вище принципами, сприяють засвоєнню стилістичного багатства української мови, виробленню навичок стилістичної вправності і піднесенню загальної мовної культури. Важливе значення у створенні системи вправ із стилістики має різноманітність їх змісту і видів. Правильний добір вправ забезпечить посилення інтересу учнів до виучуваного матеріалу, допоможе розкрити цінність практичного володіння мовою і сприятиме розкриттю стилістичного багатства української мови. Необхідність поєднання видів усних і письмових вправ пояснюється, по-перше, потребою виробляти навички стилістично грамотного письма і усного мовлення учнів. По-друге, ряд важливих стилістичних явищ, як милозвучність мови, виразність її звукового оформлення, особливості інтонації, виявляються саме в усному мовленні, демонструвати їх варто на прикладах усних вправ. По-третє, поєднання усних і письмових вправ має психологічну основу, оскільки людське мовлення ґрунтується на умовно-рефлекторній основі. Комбінування усних і письмових завдань веде до удосконалення, упорядкованості писемного мовлення і чіткості, логічності усного. Види стилістичних вправ тісно пов'язані із змістом основного програмового матеріалу, що особливо помітно у 5-9 класах, коли учні засвоюють стилістичні функції лексичних, фонетичних і граматичних одиниць. Цілком природно, що такі завдання відображають стилістичні особливості цих одиниць. Тому стилістичні вправи діляться на лексико-стилістичні, фонетико-стилістичні та граматико-стилістичні. Безперечно, кожен з цих видів завдань є домінуючим при вивченні відповідного розділу програми, але всі групи вправ широко використовуються протягом опрацювання шкільного курсу мови. Важливе значення для правильного добору стилістичних вправ має визначення місця їх застосування, у процесі формування стилістичних умінь і навичок, оскільки вони є джерелом додаткової інформації, що служить засобом поглиблення знань учнів про стилі мовлення й вироблення навичок стилістичної вправності. Можна виділити такі три групи вправ: Супровідні вправи, тобто вправи, що доповнюють, деталізують виучувану лексичну, фонетичну або граматичну тему зі стилістичного боку й служать джерелом інформації. Спеціальні вправи, які розкривають конкретні стилістичні ознаки мовних явищ і виконуються під час вивчення суто стилістичних тем. Вправи на закріплення і поглиблення знань і навичок, або тренувальні вправи. Супровідні вправи - найпоширеніший вид роботи із стилістики, оскільки саме за допомогою їх розкриваються стилістичні особливості тих чи інших мовних явищ, з'ясовуються ознаки стилів. Вправи цього типу мають місце на кожному уроці вивчення нового матеріалу, за винятком тих тем, які не пов'язані зі стилістикою. Супровідні вправи мають свою психологічну основу. Спираючись на вчення І. Павлова про вищу нервову систему людини, ці вправи можна класифікувати як один із способів інформації, здобутої учнями під час уроку. Оскільки всяке навчання є вироблення тимчасових нервових зв'язків, то супровідні вправи не можна вважати основним засобом вироблення навичок, а тільки джерелом першого ознайомлення зі стилістичними особливостями мовних явищ. Це своєрідний перший етап навчання стилістики, який мусить мати продовження у вигляді інших видів стилістичних завдань. Наступним етапом засвоєння засобів стилістики є спеціальні вправи, що виконуються па уроках вивчення суто стилістичних тем. Чинна програма з української мови для 5-9 класів передбачає ознайомлення учнів із стилями мовлення, їх ознаками на окремих уроках. Вправи, що їх добирає вчитель для такого уроку, будуть основним дидактичним матеріалом для ґрунтовного вивчення певних стилістичних явищ. Спеціальні вправи вживаються для набуття учнями знань і навичок з окремого питання, що відбиває стилістичний бік мови. Такі вправи повинні всебічно ілюструвати той чи інший стилістичний засіб. Досить поширеною групою стилістичних вправ є вправи на закріплення та поглиблення знань, умінь і навичок учнів. Вони використовуються як основний засіб вироблення стійких навичок практичного володіння стилістичним матеріалом, засвоєння учнями відомостей зі стилістики при виконанні супровідних та спеціальних завдань. Цей вид стилістичних вправ може бути на різних за типом уроках, крім контрольних, і повинен охоплювати всю багатоманітність стилістичних засобів української мови. Вправи на закріплення і поглиблення знань учнів важливі на уроках зв'язного мовлення та на уроках аналізу творчих робіт. Учитель може широко користуватися ними і на уроках літератури, особливо під час роботи над мовою того чи іншого твору. За змістом і формою цей вид вправ виділяється своєю різноманітністю, оскільки закріплення й поглиблення знань може охопити ряд важливих питань, що розкривають стилістичний бік мови. Таким чином, вправи з стилістики є важливим засобом набуття знань і вироблення стилістичних умінь і навичок учнів. Уміле використання таких вправ, безперечно, служить активним засобом попередження стилістичних недоліків та формування комунікативної компетентності школярів. Стилістична трансформація тексту виробляє в учнів свідоме ставлення до відбору мовних засобів. Суть його полягає в тому, що учень повинен передати запропонований зміст іншими засобами і виявити засоби (якщо такі будуть), властиві іншому стилю. Особливо ефективним: у системі вправ є складання учнями творів-мініатюр з відповідним стилістичним завданням. 83. Основні форми занять з мови у старших класах. Основною формою навчання в старших класах був і залишається урок, отже, йому належить провідна роль у підвищенні результативності навчання, розвитку й виховання учнів. Урок - це інструмент виховання й розвитку особистості. Якої б модифікації не зазнавала його структура, урок є стрижнем, навколо якого розташовуються інші форми навчальних занять незалежно від типу школи. Методику проведення уроку української мови висвітлено в дослідженнях О.Біляєва, Т.Донченко, С.Карамана, І. Олійника, М.Пентилюк, К.Плиско, О.Савченко, В.Сухомлинського, О.Хорошковської, С.Чавдарова та ін. Значний внесок у вивчення проблеми сучасного уроку мови в старших класах зроблено вітчизняними методистами О.Біляєвим, А.Галетовою, Н.Голуб, Л.Забаштою, С.Караманом, Г.Шелеховою та ін. Звичайно, урок української мови в старших класах має ряд особливостей, що визначаються метою й завданнями вивчення української мови, особливостями контингенту учнів, змістом навчання, системою методів і прийомів, кількістю годин, відведених на опанування учнями українською мовою, використанням засобі навчання, а також місцем знаходження школи (сільська чи міська, школа з російською чи українською мовою навчання) тощо. Особливості уроків української мови зумовлено змістом і технологією навчання. Найбільш поширеними є уроки узагальнення й систематизації вивченого, повторення теми або розділу, хоч використовують усі інші типи, що зумовлені спрямованістю курсу мови на завершальному етапі його засвоєння - удосконалювач і основні мовні й мовленнєві уміння й навички учнів. Характер опрацьованого матеріалу, наявність у школярів опорних знань, набутих у попередніх класах визначають специфіку таких занять, які будуть ефективними й підтримуватимуть інтерес до предмета за умов використання оптимального варіанта структури уроку науково обґрунтованої організації його змісту, правильного добору методів і прийомів роботи, засобів організації пізнавальної діяльності, системи завдань вправ, що сприяють поглибленню знань учнів, удосконаленню їхніх умінь і навичок. Психолога й лінгводидакти (О.Біляєв, Т.Донченко, І.Зимня, С.Караман, К. Плиско та ін.) в організації уроків названого типу радять головну увагу звертати на розвиток розумових здібностей учнів, що лежать в основі вмінь класифікувати мовні факти, абстрагувати й конкретизувати засвоювані поняття, систематизувати знання. Для раціональної організації навчання, особливо в старших класах, ураховуючи обсяг навчального матеріалу, його об'єктивну складність, малу кількість годин лише традиційних уроків усіх типів часто не вистачає. Тому урок, як і вся система навчання мови, останнім часом зазнає істотних змін. Інноваційні процеси, що відбуваються сьогодні в освіті, спричиняють виникнення нових підходів до організації й проведення уроку української мови. У шкільній практиці з'являються нетрадиційні, або нестандартні уроки, що найчастіше проводяться саме в старших класах. У лінгводидактиці існують різні класифікації нетрадиційних форм навчання, що свідчить про складність питання. М. Гузик виділяє такі різновиди цих форм: урок-семінар, урок-лекція, урок-практикум, урок-залік, урок захисту творчих робіт, урок-звіт. О.Дорошенко до нетрадиційних форм навчання відносить уроки-дослідження, уроки-виставки, уроки-консультації, уроки-диспути, уроки запитань-відповідей. В.Паламарчук, Д.Рум'янцева, О. Антипова, дослідивши проблему нестандартних форм навчання, розрізняють у ній два ряди явищ: □ поєднання різних форм навчання в певну нову сутність (урок-диспут, урок-лекція, урок-семінар, урок-екскурсія); □ власне нестандартний урок, до якого відносять інтегровані міжпредметні, театралізовані та уроки з різновіковим складом учнів. Ю. Мальованим і співавторами виділено такі форми навчальних занять у школі: урок, навчальна лекція, семінарське заняття, диспут, навчально-практичне заняття, екскурсія, дидактична гра, колоквіум і залік, домашня навчальна робота, найголовнішою ознакою яких є "вихід за межі лише шкільних ситуацій, спроба ввести учнів у сферу соціальних, виробничих відносин, сформувати в них не лише основи знань, а й навички соціальної поведінки". Отже, до нетрадиційних уроків української мови належать інтегровані уроки, уроки-лекції, уроки-семінари, уроки-колоквіуми, уроки-заліки, уроки-консультації, уроки-практикуми та дидактичні ігри. Необхідність вибору нетрадиційної форми навчання зумовлена й тим, що старшокласники - це потенційні студенти, тому виправдано приділяти особливу увагу таким формам, як лекції, семінари, заліки, практикуми, оскільки в цих формах будуть відбуватися заняття у вищих закладах освіти. Урок-лекція - форма навчання, що будується на основі інформаційно-монологічного методу й передбачає систематичний, довготривалий виклад навчального матеріалу вчителем, продуманий і підготовлений заздалегідь, із застосуванням способів і прийомів пізнавальної діяльності учнів. На відміну від традиційного уроку, лекція забезпечує більш прискорений темп навчання, формування у старшокласників уміння самостійно й критично мислити, виробляє в них навички самоосвіти. Таким чином, лекційна форма навчання готує учнів до напруженої розумової діяльності, що чекає на них у майбутньому. Семінари сприяють вихованню в учнів критичного мислення, інтересу до знань, намагання самостійно набувати й поглиблювати їх, уміння працювати з довідковою та додатковою літературою, висловлювати власне судження про прочитане. 84. Аналіз тексту на уроках розвитку зв'язного мовлення. Проведення аналізу художнього тексту спонукає мислити, запам’ятовувати думки, уявляти картини, образи. Аналіз художнього тексту є одним із ефективних прийомів розвитку зв’язного мовлення учнів, оскільки сприяє збагаченню активного словника, вчить правильно використовувати мовні засоби, що відповідають темі та змістові висловленого або написаного. Спочатку читається увесь текст, а потім – окремі абзаци, зміст яких тут же переказується. Це дає змогу учням звернути увагу на основні семантичні і формальні ознаки тексту. На першому етапі роботи, під час цілісного ознайомлення з текстом, обговорюються такі питання, як завершеність змісту, тематична єдність, розгортання подій у певній логічній послідовності, наявність головної думки, зумовленої метою висловлювання. В основу плану (переказу, статті, реферату, твору тощо) повинен бути покладений певний критерій, за яким ціле (текст) розбивається на окремі частини. План може складатися колективно (під керівництвом учителя) або кожним учнем самостійно (з наступним обговоренням і вибором кращого варіанта). У 5 класі учні складають простий план, а починаючи з 6 класу – складний (з виділенням підпунктів). Так у кожному абзаці визначаємо найістотніші факти, які необхідно зберегти для подальшої роботи та складання плану. На дошці записуються робочі матеріали або тези, що допоможуть скласти план. Після складання плану вчитель звертає увагу на зв’язок кожного уривка з попередніми частинами тексту, структуру абзаца, смислові відношення між сусідніми реченнями, мовні засоби зв’язку між окремими компонентами, на особливості вживання тих чи інших слів і зворотів, граматичних форм і категорій, синтаксичних конструкцій, засобів виразності мови. Хід роботи мовного аналізу тексту може бути різним. Учитель читає вибірково абзаци або читає кожний абзац. Це залежить від мети, часу, рівня підготовленості учнів, характеру мовного матеріалу. Поабзацне читання дає змогу показати, що в межах кожного уривка між реченнями є тісні смислові зв’язки. Аналізуючи текст, необхідно зосереджувати увагу і на сполучуваності слів та їх форм у словосполученні та реченні, а також на функціях відносних займенників, займенникових прислівників, сполучників, які відіграють важливу роль при формуванні складного речення, надфразної єдності або складного синтаксичного цілого. Створення тексту вимагає вмілої побудови речень, правильного розташування їх членів, мовного оформлення (добір лексики, виражальних засобів, особливостей синтаксису та стилістики). Тексти-зразки митців слова вчать, чому добираються саме такі, а не інші слова, як будуються речення, як добираються мовні засоби тощо. Аналіз тексту-взірця передбачає визначення основної думки висловлювання або ж тієї частини тексту, в якій подається розповідь, опис того чи іншого явища дійсності; проведення спостереження над вживанням тих чи інших мовних засобів залежно від завдань висловлювання тощо. |