|
|
основное(шпоры) о методике преподавания укр. яз. основное(шпоры) о методике преподавания укр. Методика викладання української мови як наука і навчальна дисципліна Методика навчання української мови
Значення розділів “Будова слова” та “Словотвір” у шкільному курсі української мови.
Методика навчання будови слова і словотвору
Будова слова - традиційний розділ шкільної програми, в якому розглядаються значущі частини слова, відношення між спорідненими словами. Словотвір як учення про способи творення нових слів уведено до програми порівняно недавно, і тому зміст його ще достатньо не стабілізувався.
Словотвір як окрема дисципліна пройшов декілька етапів становлення. Спочатку його розглядали як набір комбінацій морфем і включали до складу морфології. Потім цю теорію заступив структурно-семантичний підхід, у якому акцент було зроблено на словотвірній похідності, визначенні "похідної основи”, звернено увагу на створення структури і семантики кожного слова.
На сучасному етапі у лінгвістиці пропонуються три напрями в дослідженні словотвору:
1. Синтаксичний (трансформаційний). Цей підхід започаткував Н.Хомський. За цією теорією семантику і структуру дериватів розглядають у лінгвістиці як результат породження різних синтаксичних конструкцій, а поняття словотвірного правила пов’язують із відтворенням ланцюжка переходів, що лежать в основі перетворення вихідних синтаксичних конструкцій у відповідний дериват (Він грає на трубі - він трубач; Він від’їхав - його від’їзд).
2. Ономасіологічний, започаткований дослідженнями чеського мовознавця М.Докуліла.
Ономасіологічна теорія в своїй основі має принцип номінації, тобто до номінативного акту словотвірне значення включається як частина підготовленого для означування мисленнєвого змісту. На перший план виходить не формальне вираження словотвірного компонента (префікс, суфікс), а його номінативне значення, здатність надавати нових значеннєвих відтінків до первинного змісту слова (білий - біл-і-ти - ставати тим, що називає мотивуюча частина).
Нове словотвірне значення виникає на основі перерозподілу та доповнення елементів інформації і при згортанні мовної форми.
3. Функціонально-семантичний (формально-семантичний), який синтезує досягнення попередніх двох підходів. Цей підхід у словотворі є традиційним.
Як правило, поняття "словотвір” трактують у двох значеннях:
1. Розділ науки про мову, що вивчає творення нових слів на основі наявних у словниковому складі, які мотивують похідні утворення; це вчення про будову похідних слів, про засоби і способи їх творення.
2. Процес (або результат) творення нових слів на основі однокореневих слів або словосполучень за певними моделями і закономірностями, які існують в мові. Відповідно до того, які засоби використовуються для вираження дериваційного значення похідного слова.
У шкільній практиці "Будова слова” відповідно вивчається в 5 класі, а "Словотвір” у 6 класі разом із вивченням орфографії. Під час опрацювання розділів завдання вчителя полягає в тому, щоб:
□ сформувати в учнів стійкі вміння розрізняти форми слова й спільнокореневі слова;
□ забезпечити знання особливостей, у тому числі й стилістичних, значущих частин слова;
□ навчити учнів здійснювати морфемний (за будовою) і словотвірний аналіз слова;
□ виробити навички користування морфемним і словотвірним словниками;
□ активізувати морфемний канал сприйняття слів учнями;
□ осмислити способи і засоби творення слів.
Уміння виділяти в слові його складові частини - основу і закінчення, корінь, префікси і суфікси є головною передумовою для успішного вивчення частин мови та їх форм, зв’язків між словами, стилістичних функцій морфологічних засобів. Без засвоєння будови слова неможливе свідоме сприйняття семантики багатьох слів, а отже, й поповнення лексичного запасу цілими рядами споріднених (спільнокореневих) лексем.
Розуміння структури слова - необхідна умова й засвоєння орфографії, передусім тих правил, що базуються на морфологічному принципі.
Не менш важливе і розуміння способів творення слів, тому цей розділ має й значний світоглядний потенціал - самою суттю лінгвістичного матеріалу утверджується погляд на мову як на історично змінне явище, на систему, що постійно вдосконалюється й розвивається.
З більшістю цих понять і термінів учні ознайомлені ще в початкових класах. У 5 класі завдання полягає в тому, щоб не тільки закріплювати, але й поглиблювати набуті учнями знання, тому, по-перше, не слід обмежуватись аналізом структури іменників та прикметників, як це здебільшого робилось на початковому етапі навчання, по-друге, частіше слід використовувати слова, у складових частинах яких відбулися певні звукові зміни.
Учитель зможе допомогти учням долати труднощі під час усвідомлення будови слова і словотворення, якщо спиратиметься на загальнодидактичні, власне методичні, а також на специфічні принципи вивчення будови слова і словотворення, зокрема: 1) диференціювання понять "словозміна” і "словотворення”; 2) встановлення зв’язків між словотворенням і фонетикою; 3) поглиблення знань про лексичне й граматичне значення під час вивчення будови слова і словотворення; 4) зіставлення словотвірного розбору з морфемним; 5) використання знань про будову слова і словотворення для вдосконалення орфографічних навичок.
З’ясовуючи поняття словозміни і словотворення, вчитель повинен довести до свідомості учнів, що словозміна - це відмінювання слів за відмінками, родами, особами, числами. Словотворення - це різні способи творення нових слів. Якщо під час відмінювання утворюються нові форми того самого слова й лексичне значення при цьому залишається незмінним, то при словотворенні з’являється нове однокореневе споріднене слово, але з іншим лексичним значенням.
Уточнюючи поняття про закінчення як морфему, треба показати учням, що зміна слів зумовлюється об’єднанням їх у словосполучення і речення. Під час словозміни утворюються різні форми одного й того самого слова. Закінчення - це засіб зв’язку одного, слова з іншим у словосполученні або реченні. Традиційно складним для засвоєння учнями є морфемний аналіз слова, що в більшості випадків виявляє формальне ставлення ^ чпіг до слова. оперуючи морфемами, вони часто й не підозрюють про їх смислове наповнення і не враховують цієї особливості значущих частин при написанні слова, розборі за будовою, з’ясуванні граматичних ознак.
Під час виконання розбору слова за будовою головною вимогою є розуміння значення аналізованого слова. Це важливо для правильного визначення характеру основи, а також семантики морфем.
У методиці визначилися основні принципи навчання будови слова і словотвору:
□ урахування структури, семантики і значення значущих частин слова;
□ установлення зв’язку з фонетикою, лексикологією, граматикою й орфографією;
□ здійснення зв’язку з роботою над розвитком зв’язного мовлення.
З метою трансформації знань учнів в уміння й навички доцільно використовувати систему тренувальних вправ і завдань, як-от:
■ випишіть із тексту або доберіть самостійно до запропонованого слова форми або спільнокореневі слова;
■ доберіть слова, що складаються з певної кількості морфем;
■ визначте звуки, на які закінчується основа слова;
■ визначте корені, в яких відбуваються звукові зміни (чергування);
■ згрупуйте за спорідненістю слова з омонімічними коренями;
■ доберіть антоніми, що відрізняються від поданих слів лише префіксами;
■ доберіть слова з тим самим префіксом або суфіксом;
■ доберіть слова з певним значенням (наприклад, назви мешканців міст), згрупуйте їх за суфіксами;
■ розподіліть слова за частинами з накресленням їх структурних схем або заповненням таблиці;
■ поясніть роль тих чи інших афіксів, наприклад, суфіксів пестливості або згрубілості тощо.
Відповідно до змісту виучуваного матеріалу вправи поділяються на: Морфемні вправи, що розвивають в учнів уміння визначати структуру слова. Передусім це такі вправи:
■ знайдіть (випишіть, підкресліть) слова, що мають префікси, суфікси (або певну структуру);
■ позначте графічно частини слова;
■ доберіть слова з певними суфіксами тощо (або з певною структурою);
■ виконайте графічний диктант (запис схеми, а не слова);
■ згрупуйте слова за наявністю в них різних префіксів (суфіксів, закінчень тощо);
■ розберіть слова за будовою;
■ визначте, у якому зі слів префікс (суфікс тощо) не виділяється.
68. Морфемний і словотворчий аналізи.
Морфемний і словотворчий аналіз слова. Ці види мовного аналізу є найважливішими методами теоретико-практичного опрацювання матеріалу і тому знаходять широке застосування на уроках. Кожному вчителеві-словеснику необхідно оволодіти найбільш раціональними прийомами їх проведення.
Найголовнішим умінням, необхідним для здійснення аналізу слова за будовою, є уміння добирати та зіставляти спільнокореневі слова, змінювати форму слова.
Аналіз слова за будовою найкраще починати з відокремлення закінчення (якщо воно є) і поступового вичленування префіксів та суфіксів шляхом зіставлення зі спорідненими словами, що відрізняються від аналізованого одним якимось елементом.
Словотворчий аналіз тісно пов’язаний з морфемним, він базується па вмінні добирати спільнокореневі слова, будувати словотвірні ланцюжки. Для з’ясування способу творення слова треба зіставити його з найближчим попередником.
Подаємо зразок аналізу морфемного і словотвірного аналізу слова.
Розбір слова за будовою
Одним з ефективних прийомів, що допоможе глибоко засвоїти будову слова і виробити навички визначити її, є, безумовно, розбір за будовою. Для правильного членування слова за будовою учні вчаться зіставляти слова (наприклад, зіставляються похідні слова з однокореневими, а також різні форми одного слова), пізнають систему суфіксів і префіксів в українській мові.
Послідовність розбору
1) закінчення і його значення;
2) основа;
3) корінь (добір одного - двох однокореневих слів);
4) суфікс (добір одного - двох однокореневих слів з таким самим суфіксом; значення суфікса, якщо доступно);
5) префікс (добір одного - двох однокореневих слів з таким самим префіксом; значення, якщо доступно).
Спершу виділяється закінчення на основі зміни слова. А зміна слова залежить від того, до якої частини мови воно належить. Наприклад, якщо це іменник, то він змінюється за числами і відмінками: дорог-а, дорог-и, дороз-і, дорог-ою і т. д. Отже, незмінна частина дорог - основа, а змінна -а, -и, -і, -ою, -о - закінчення. Якщо аналізується прислівник дорого, то відзначаємо, що це слово незмінне і воно не має закінчення. Якщо слово закінчується, наприклад, на -ю: стою, необхідно пам’ятати, що букви на позначення голосних (я, ю, є) передають у слові або два, або один звук. У слові стою, ю передає два звуки (й-у) і один з них (й) належить до основи, а другий (у) становить закінчення (стой-у). Букви (я, ю, є) - передають завжди один звук після приголосного (пісня).
Основа може бути м’якою, що позначається м’яким знаком. У цьому випадку м’який знак відноситься до основи: день. У словідень закінчення немає (нульове закінчення).
Корінь слова виділяється шляхом зіставлення зі словом, від якого утворилося аналізоване слово.
При виділенні суфікса важливо вміти добирати приклади слів з тим же суфіксом: читач, слухач, збирач і т. д. Якщо аналізується складне слово, то виділяється сполучний голосний.
Префікс також вичленовується шляхом добору однокореневих слів.
Проте при виділенні префікса необхідно уважно подумати, чи він не етимологічний, як у словах поїзд, поїздка; показ, показникі т.д.
Зразок усного розбору:
Вершник наближався все ближче і ближче (В. Уткін).
У слові вершник нульове закінчення. Воно вказує, що це іменник чоловічого роду, називного відмінка однини. Основа словавершник, вона складається з кореня і суфікса. Корінь слова верш-, спільнокореневі слова: вершина, верхом. Суфікс -никуживається на означення людини за родом діяльності. Цей суфікс мають слова: провідник, городник, господарник.
Зразок письмового розбору:
Ой, скажи, дай пораду, як прожити без долі?! Як одрізана гілка, що валяється долі (Леся Українка).
одрізана - од/різ/а/н/а
Словотворчий розбір слова
Словотвірний розбір тісно пов'язаний з морфемним, адже обидва ці аналізи передбачають виділення складових частин слова і характеристику. Від правильного усвідомлення морфемного і словотвірного аналізів нерідко залежить свідоме засвоєння правопису слів.
Послідовність розбору:
1) до якої частини мови належить аналізоване слово, з’ясувати його лексичне значення;
2) порівняти склад слова з однокореневим чи найближчим спорідненим і виявити твірну основу і ту частину слова, з допомогою якого воно утворено;
3) визначити, від чого утворена основа.
Організовуючи словотвірний розбір, треба спершу визначити, якою частиною мови виступає аналізоване слово, його лексичне значення (наприклад, читач - іменник, той, хто читає, хто зайнятий читанням яких-небудь творів). Далі шляхом порівняння складу аналізованого слова з однокореневим визначити твірну основу (читач - від твірної основи чит-) і охарактеризувати: похідна вона чи не похідна.
Основа, від якої утворюється нове слово, називається твірною. Наприклад, основа ліс- - є твірною основою для слова лісний,ліс-н-ий), основа лісн- - є твірною основою для слова лісник (лісн-ик), а основа лісник- - виступає твірною для слова лісництво(лісни-цтв-о).
Основа, що складається тільки з кореня (не має ні суфіксів, ні префіксів), є непохідною: ліс, рук-а, сил-а, нос-ить.
Основа, утворена від іншої основи за допомогою суфіксів та префіксів, називається похідною: лісн-ий, ручн-ий, силенн-ий.
Після цього називається засіб, за допомогою якого утворено слово (слово читач утворено з допомогою суфікса -ач).
Нарешті, визначається спосіб творення слова читач. Воно утворене суфіксальним способом.
Зразок усного розбору:
Бродить ніч по вулицях зимових, у провулках вітром завива (В.Сосюра). провулок - іменник, має значення: обмежений двома рядами будинків простір для їзди та ходіння між двома вулицями; найближче споріднене слово вулиця; слово провулокутворилося з допомогою префікса про- і суфікса -ок. Слово утворене префіксально-суфіксальним способом - про-вул-ок (вулиця).
Зразок письмового розбору:
за-тін-ок - тінь
книг-о-люб - книгу любити
громадськість - громадський
Ці вправи мають велике значення для формування на їх основі орфографічних умінь і навичок учнів.
Отже, завданням вивчення будови слова і словотворення є: 1) засвоєння системи понять: закінчення й основа слова, корінь слова, префікс і суфікс, твірна основа, морфологічні і неморфологічні способи творення слів; 2) навчання учнів не тільки членувати слова за їх морфемним складом, а й визначати, від якого слова або від якої основи і як утворилось те чи інше слово, який смисловий відтінок вносять у його зміст суфікс, префікс. Усе це має велике значення як для розвитку логічного мислення, так і для засвоєння багатьох орфографічних правил.
Вивчення будови слова і словотвору спрямовується й на те, щоб учні усвідомили різницю між словозміною і словотворенням, навчилися розрізняти морфологічні і неморфологічні способи творення слів, поглибили знання про зв’язок словотворення з лексикою і морфологією. Необхідно добиватися розуміння учнями того, що в результаті словотворення з’являється слово з новим лексичним значенням, що кожне нове слово оформляється як та чи інша частина мови, що в системі кожної частини мови є свої особливості словотворення.
|
69. Місце морфології в шкільному курсі мови.
Вивчення морфології має практичну спрямованість, адже відкриває можливості для розвитку мовлення учнів на основі засвоєння граматичних норм і правил, сприяє збагаченню словникового запасу учнів, засвоєнню правил слововживання. Оволодіння частинами мови шляхом виділення граматичних ознак слів, що належать до різних граматичних класів, розмежування видових і родових понять, класифікації морфологічних явищ спрямоване на удосконалення логічного мислення школярів. Без знання способів словозміни, що є предметом вивчення морфології, неможливе в подальшому ефективне засвоєння синтаксису, орфографії, пунктуації. Уміння змінювати слова відповідно до морфологічних правил лежить в основі побудови стилістично диференційованих текстів як засобу ефективної комунікації.
Програмами визначено державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів. Зокрема внаслідок навчання морфології учні повинні оволодіти такими уміннями й навичками: розпізнавати частини мови, визначати їх постійні й непостійні ознаки, синтаксичну роль, правильно утворювати частини мови відповідно до відомих способів словотвору, використовувати в мовленні окремі граматичні форми частин мови з урахуванням їхнього функціонального призначення.
Залежно від своєрідності навчання в школах різних типів, визначаються особливості вивчення морфології. В усіх типах шкіл питома вага надається комунікативно-діяльнісному, функціонально-стилістичному, когнітивному, соціокультурному підходам.
У школах та класах з поглибленим вивченням предмета надається перевага лінгвістичному аспекту, що зумовлено метою та принципами навчання в цих типах шкіл. Поряд з базовими учні засвоюють такі поняття, як граматичне значення, граматична форма, граматична категорія, перехідність-неперехідність, стан та ін. Сприяють удосконаленню усного та писемного мовлення методично адаптовані історичні відомості про мовні явища, етимологічні коментарі тощо. Заглиблення в лінгвістичну теорію стає основою навчально-дослідної роботи.
Практичний підхід до питань морфології переважає в профільних негуманітарних класах. Навчання морфології комунікативно спрямоване, окремі теоретичні положення є основою переважно для розвитку усного мовлення. Приділяється особлива увага культурі ділового мовлення, що зумовлене профільним спрямуванням навчання.
Володіння засобами морфології формує мовну особистість, розвиває інтелектуальні, духовні, естетичні якості.
Теоретичні засади навчання морфології розроблені такими вченими, як О.Біляєв, В.Горяний, Н.Грипас, В.Мельничайко, М.Плющ, М.Шкільник та ін. Накопичується досвід методистів і вчителів щодо особливостей використання традиційних методів і прийомів, розробляються нестандартні підходи до вивчення морфології в школах нового типу (О.Горошкіна, В.Горяний, С.Караман). Учитель-практик повинен бути вільним у виборі засобів, форм навчання, підпорядковувати їх тим завданням, що виходять зі своєрідності навчальних закладів.
Характеризуючи частини мови не лише за лексичними і морфологічними ознаками, за особливостями словозміни й словотворення, а й за синтаксичною функцією, учні запобігають помилкам у розрізненні частин мови і членів речення, уникають помилок під час визначення частин мови у випадках переходу прикметників у іменники, прислівників у прийменники.
Ознайомлення учнів із синтаксичною функцією частин мови і їх форм є необхідною передумовою для розширення знань про синтаксичну будову мови, зокрема про засоби зв'язку слів у словосполученні й реченні, способи вираження головних і другорядних членів, відокремлених членів, будову спонукальних, питальних, безособових і складних речень.
Провідним напрямом в опрацюванні частин мови має бути не ізольоване ознайомлення з лексико-граматичними групами слів, а вивчення системи частин мови та їх форм шляхом усвідомлення їх синтаксичної ролі в будові словосполучень і речень.
Шкільний курс морфології традиційно перебуває в руслі того напряму в лінгвістиці, представники якого вважають, що в центрі морфології стоїть слово як носій морфологічних категорій і систем форм. Слово, що розглядається під цим кутом зору, входить до граматичних класів, названих частинами мови.
Робота над словом як структурним елементом морфологічного рівня мовної системи може виявитись дієвим чинником поглиблення знань і мовного розвитку школярів тільки в тому випадку, коли вона органічно поєднуватиметься з матеріалом інших розділів, тобто здійснюватиметься з урахуванням дидактичних принципів наступності й перспективності для розв'язання конкретних завдань, засвоєння змістового компонента.
![]()
|
|
|
Скачать 1.05 Mb.