основное(шпоры) о методике преподавания укр. яз. основное(шпоры) о методике преподавания укр. Методика викладання української мови як наука і навчальна дисципліна Методика навчання української мови
 Скачать 1.05 Mb.
|
Практична
Пізнавальна
Найголовніші завдання методики: — розуміння соціальної ролі мови, її функцій, мовленнєвої діяльності та її компонентів у житті окремої людини і суспільства в цілому; — визначення цілей, змісту й обсягу курсу української мови в різних типах навчальних закладів і на різних етапах мовної освіти; — реалізація світоглядної функції рідної (державної) мови, вплив на формування національно-мовної особистості; — засвоєння мінімуму мовних і мовленнєвих понять, рівнів мовної системи і закономірностей функціювання мови; — вивчення й опис найбільш раціональних, оптимальних та ефективних методів і засобів навчання залежно від змісту матеріалу, індивідуальних особливостей учнів, рівня їх мовної і мовленнєвої компетенцій; — забезпечення належного рівня культури мовлення учнів, розвитку комунікативних умінь і навичок. 13. Зміст програми: лінгвістична, комунікативна, культурологічна, діяльнісна змістові лінії Зміст програми диференційовано на взаємопов’язані змістові лінії , що співвідносяться зі стандартом мовної освіти. Це зумовлено змінами стратегіїй тактики в навчанні мови під впливом соціального замовлення Діяльнісна (стратегічна ) Соціокультурна Мовна Мовленнєва Спрямована на розвиток і вдосконалення умінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письма) Забезпечує засвоєння знань про мовну систему як засіб вираження думок і почуттів людини та формування умінь і навичок Забезпечує формування за-гальнонавчальних умінь і навичок, опанування стратегій, прогнозують і визначають мовленнєву діяльність Орієнтована на засвоєння куль-турних і духовних цінностей та норм, що регулюють стосунки між людь-ми і сприяють есте-тичному та мораль-но-етичному вихо-ванню особистості Формують комунікативну компетенцію Змістові лінії програми
14. Комунікативна змістова лінія програми. Види мовленнєвої діяльності учнів Пріоритетним у програмі та навчальних книгах є розвиток умінь і навичок мовленнєвої діяльності, тоді як засвоєння мовної теорії, формування знань і вмінь з мови підпорядковуються інтересам розвитку мовлення. Комунікативно-діяльнісний принцип реалізується у процесі взаємопов'язаного і цілеспрямованого удосконалення чотирьох видів мовленнєвої діяльності учнів. Зміст мовленнєвої лінії підручників побудовано за принципом структурної систематичності, який передбачає поступове ускладнення і поглиблення мовленнєвознавчих понять і формування вмінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності. Підручники включають рубрики "Читання мовчки і вголос", "Читання, говоріння", "Говоріння", "Письмо". Подані у цих рубриках правила ґрунтуються на матеріалах психолінгвістики, завдання і ситуативні вправи ознайомлюють учнів із структурою мовленнєвого спілкування. Рубрика "Зв'язне мовлення" включає вправи на аналіз текстів, підготовку до усних і письмових переказів текстів певних типологічних значень і стилів, а також підготовки до творів різних жанрів. У підручниках подано пам'ятки "Основні правила спілкування", "Вимоги до мовлення", "Як працювати з чернеткою", "Як довести, що висловлювання є описом (розповіддю, роздумом)". Система мовленнєвих вправ передбачає вироблення у школярів навичок змістово-композиційного аналізу висловлювання (основні поняття: текст, тема тексту, головна думка тексту, мікротема, абзац, план), стилістичного аналізу (основні поняття: стиль мовлення, його особливості, жанрові різновиди), типологічного аналізу (основні поняття: тип мовлення, його структура - "відоме" і "нове"). Ситуативні вправи на вироблення й удосконалення вмінь усного діалогічного мовлення подано не лише в розділах "Говоріння" а й у розділах мовної змістової лінії (наприклад, "Спрощення у групах приголосних", ""Лексичне значення слова" та ін) - з метою закріплення вивченого та застосування здобутих теоретичних знань на практиці. Ситуативні вправи і завдання збагачують і уточнюють словниковий запас школярів, сприяють засвоєнню ними національного мовного етикету. Мовна і мовленнєва змістові лінії є у програмі основними. Саме вони визначають предмет навчання української мови та його структуру. В основу програми покладено органічне поєднання навчання мови і мовлення як засобу і способу мовленнєвої діяльності, її форми і змісту. Вивчення мовних понять, явищ, закономірностей, норм програмою передбачено на основі роботи з текстом, а також спостереження й застосування виучуваного мовного матеріалу в мовленнєвому процесі (зокрема, у побудові усних діалогів і монологів). Проблема розвитку мовлення знайшла віддзеркалення у викладанні української (російської) мови як рідної в працях учених-методистів О. М. Біляєва, М. І. Пентилюк, В. Я. Мельничайка, Н. А. Пашковської, Г. М. Іваницької, Л. М. Симоненкової (Україна), К. Б. Бархіна, М. О. Рибникової, М. О. Абакумова, В. А. Добромислова, О. В. Петрова, Н. С. Рождественського, Є. О. Баринової, Л. Б. Федоренко, Т. О. Ладиженської, М. Р. Львова (Росія) та ін. ВИДИ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ – аудіювання (слухання-розуміння), читання, говоріння й письмо. Говоріння й письмо є продуктивними видами мовленнєвої діяльності (мовець творить мовленнєвий продукт), аудіювання й читання – рецептивними (готовий мовленнєвий продукт сприймається мовцем). Час, що витрачається людиною на різні види мовленнєвої діяльності, розподіляється приблизно так: аудіювання – 45%, говоріння – 30%, читання – 16%, письмо – 9% (див. діаграму). АУДІЮВАННЯ - рецептивний вид мовленнєвої діяльності, що полягає в одночасному сприйнятті на слух і розумінні людського мовлення, є основою спілкування. Розрізняють репродуктивне та продуктивне аудіювання. Основною ознакою репродуктивного аудіювання, на відміну від продуктивного, є повторюваність усної інформації. У школі до репродуктивного аудіювання вдаються у процесі проведення усних переказів та підготовки до творчих робіт. У природній ситуації спілкування співрозмовники вдаються до продуктивного аудіювання. Сприймати усну інформацію можна глобально, докладно й критично. Різновиди аудіювання
ЧИТАННЯ - рецептивний вид мовленнєвої діяльності, що полягає в одночасному сприйнятті і розумінні писемного тексту, в декодуванні графічних символів, тобто перекладі буквеного коду в мисленнєві образи, що реалізується в зовнішньому або внутрішньому мовленні. Розрізняють читання вголос і мовчки. Основною ознакою читання вголос є використання позамовних засобів (інтонації, сили та темпу, тембру голосу, міміки), дотримання орфоепічних, акцентуаційних норм на відміну від читання мовчки, що передбачає безшумне сприймання в оптимальному темпі писемної інформації та її розуміння. У школі до читання вголос вдаються у процесі колективної роботи, навчання й удосконалення виразного читання, проведення переказів та диктантів. Під час індивідуальної роботи з текстом вдаються до читання мовчки. Сприймати писемну інформацію можна глобально, детально й вибірково. Різновиди читання Ознайомлювальне читання застосовується для попереднього ознайомлення з книжкою (журналом, брошурою тощо). Переглянувши анотацію, передмову або зі змісту зрозумівши найбільш важливі положення видання, читач має отримати чітке уявлення про цінність та корисність книжки. Для навчання найдоцільнішим вважається поглиблене (вивчальне, критичне, творче) читання. У процесі такого читання не просто сприймається інформація, читач з'ясовує менш зрозумілі для нього фрагменти тексту, що передбачає якомога повніше охоплення змісту тексту з метою максимально повного і точного розуміння інформації. Це уможливлює ефективне запам'ятовування сприйнятого. До цього виду читання вдаються, опрацьовуючи новий матеріал на незнайому або малознайому тему. Вибіркове читання — це швидке читання, у процесі якого читач, охоплюючи текст загалом, фіксує увагу тільки на потрібних йому аспектах, одержує якусь конкретну інформацію. Його здебільшого застосовують для повторного читання книжки після попереднього перегляду. Сторінки перегортають, доки відшукають потрібне місце, яке читають, застосовуючи вже інший вид читання — вивчальне (поглиблене). Останнім часом виокремлюють ще один вид читання — сканування. Сама назва пояснює характер такого читання: швидкий перегляд тексту з метою пошуку певного слова, прізвища, факту. 15. Значення української мови як навчального предмета. Пріоритети мовної освіти в загальноосвітній школі. Українська мова належить до числа основних предметів у школах усіх типів. Вона виконує дві функції: 1) предмет вивчення в школі; 2) засіб навчання і спілку вання (з її допомогою вивчаються інші предмети, здійснюється спілкування між учнями й учителями). Від змісту та рівня її викладання залежать успіхи учнів в оволодінні мовою як засобом спілкування в усіх формах її застосування і засвоєння інших шкільних предметів. Ці функції виконує українська мова і в школах нового типу. Однак при цьому треба враховувати ще й специфічні функції. У гімназіях, ліцеях гуманітарного профілю, школах (класах) з поглибленим вивченням української мови і літератури рідна мова як навчальний предмет є засобом поглиблення знань учнів з лінгвістики, удосконалення їхньої мовної і мовленнєвої компетенції, комунікативних умінь і навичок. Одночасно вона виконує основні свої функції - пізнавальну та комунікативну. Адже навчання і шкільне спілкування в більшості шкіл здійснюється рідною мовою. В ліцеях, гімназіях, коледжах негуманітарного профілю (технічних, математичних, природничих тощо) українська мова є засобом навчання і спілкування. Вивчаючи мову, діти засвоюють спеціальну термінолексику інших дисциплін і набувають навичок користування мовою в усному і писемному спілкуванні. Ці функції української мови в школах нового типу зумовлюють зміст та органі зацію її навчання. Мову справедливо відносять до числа основних предметів, що, безумовно, знаходить своє відображення в навчальних планах різних типів шкіл. Пріоритети мовної освіти взагальноосвітній школі. За допомогою рідної мови діти починають пізнавати навколишній світ,входити в людську спільноту, прилучатися до національної та світовоїкультури, щоб потім, вийшовши зі стін навчального закладу, продовжуватирозвивати її далі як невід’ємну частку загальнолюдської культури. Як форма існування і вияву національної та особистісної самосвідомості рідна мова єзасобом самопізнання, саморозвитку і самовираження людини, формуваннянового типу особистості й суспільних відносин у полікультурному світі. 16. Структура мовної освіти Мовна освіта відповідає основним етапам навчально-виховного процесу і має таку структуру: дошкільна, шкільна, вища. На дошкільному етапі навчання мови характеризується органічним поєднанням мовної й мовленнєвої на основі ігрової діяльності. Особлива увага приділяється загальному розвиткові, формуванню понятійного і лексичного мінімуму, що охоплює основні сфери життєдіяльності дітей дошкільного віку. Велике значення надається розвиткові вмінь розуміти чуже мовлення, правильно вимовляти звуки, будувати та інтонувати речення, заучувати напам’ять вірші, спілкуватися, дотримуватися мовленнєвого етикету. Шкільній етап мовної освіти є кількаступеневим (початкова, основна, старша). Кожен ступінь характеризується специфікою залежно від статусу виучуваної мови, мети і завдань курсу, комунікативних потреб, вікових особливостей учнів. Основне призначення мовної освіти в початковій школі – забезпечити загальний розвиток учнів, виробити в них мотивацію до вивчення мов, розвивати вміння слухати і розуміти мовлення, навчити читати і писати, на основі доступної мовної теорії формувати практичні вміння і навички (зокрема й комунікативні), а найголовніше – уміння вчитися. Навчання учнів іноземної мови здійснюється в межах найбільш типових сфер, тем, і ситуацій спілкування у відповідності до їхніх вікових особливостей та інтересів. Відповідно до умов навчання і згідно з Загальноєвропейськими рекомендаціями з мовної освіти іншомовні навчальні досягнення випускників початкової школи мають відповідати рівню А-1 В основній школі мовна освіта сприяє піднесенню рівня інтелектуального розвитку учнів. На цьому етапі вони засвоюють цілісну систему знань про мову, що стають підґрунтям для формування вмінь і навичок, необхідних для досконалого володіння нею. Цей найтриваліший шкільний ступінь мовної освіти характеризується активним гармонійним розвитком умінь і навичок учнів в усіх чотирьох видах мовленнєвої діяльності – аудіюванні, читанні, говорінні, письмі, посиленою роботою над засвоєнням норм літературної мови, культури мовлення і спілкування. У сфері навчання іноземної мови розпочинається етап систематичної і послідовної роботи з автентичними навчальними матеріалами, які забезпечують нормативне оволодіння спілкуванням. Чіткіше простежується функція іноземної мови як засобу міжкультурного спілкування і як інструменту в діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Якість іншомовних навчальних досягнень випускників основної школи має відповідати рівню В-1 У старшій школі здійснюється подальший розвиток базових мовних, мовленнєвих, соціокультурних, діяльнісних умінь і навичок на основі систематизації, узагальнення й поглиблення знань з кожної виучуваної мови, здобутих на попередніх етапах навчання. Своєрідність профільного навчання мови в старшій школі полягає в розмежуванні філологічного і нефілологічного напрямів. Філологічний профіль зорієнтований на поглиблення мовної компетенції учнів, формування в них наукового світогляду, проникнення в сутність лінгвістичної дійсності, яка функціонує в мові й мовленні. Нефілологічний напрям оволодіння мовою спрямований на вдосконалення комунікативної компетенції учнів. Іншомовна освіта учнів старшої школи характеризується зміною пріоритетів як у змісті навчання, так і у формах його реалізації. Визначальними стають види діяльності, що забезпечують умови різноканальної парної та групової мовленнєвої взаємодії через виконання різноманітних творчих вправ і завдань, які сприяють задоволенню іншомовних комунікативних потреб старшокласників, зумовлених їхніми інтересами, навчальним і життєвим досвідом, перспективами професійної діяльності. Іншомовні навчальні досягнення випускників школи мають відповідати рівню В-1+ Шкільна мовна освіта поглиблюється у вищих навчальних закладах, де, залежно від рівня державної акредитації, спеціалізації, обраного студентами фаху, диференціюється обсяг і зміст мовних і мовленнєвих знань, умінь і навичок. Університетська освіта дає можливість удосконалювати володіння мовами, насамперед державною, рідною та щонайменше однією з іноземних, адже належне знання мов передбачає вільне оперування мовними ресурсами, реалізацію комунікативних намірів, розвиток умінь працювати з фаховими і художніми текстами, довідковою літературою тощо. Передбачається удосконалення власного мовлення впродовж життя, на етапі післядипломної освіти. 17. Відбір наукових знань, умінь та навичок, які забезпечують всебічний розвиток здібностей учнів, зумовлений освітніми і виховними завданнями школи. Виходячи з цих завдань, дидактика в питанні відбору навчального матеріалу притримується таких принципів: 1. Зміст освіти, зумовлений метою і завданнями виховання, має забезпечувати свідоме і активне засвоєння знань і трудових умінь, формування світогляду і норм суспільної поведінки, участь учнів у громадському житті і суспільно-корисній продуктивній праці. 2. Зміст освіти має забезпечувати зв’язок теорії з практикою, навчання з життям, з продуктивною працею. Наукові знання, що їх опановують учні, повинні бути теоретичною основою практичної діяльності майбутніх спеціалістів. 3. Зміст навчального матеріалу в середній школі повинен забезпечувати систематичне засвоєння учнями основ науки і техніки, розвиток широкого політехнічного кругозору, набування трудового досвіду і культури праці. Систематичність, послідовність освіти виявляються в педагогічно правильному розташуванні навчальних предметів за роками навчання і побудові курсу відповідно до системи і логіки даної науки, завдань загальноосвітньої і трудової підготовки учнів на різних етапах навчання. 4. Навчальний матеріал, що становить зміст освіти на певних етапах навчання, повинен бути доступним для даного віку учнів, відповідати рівневі їхнього розвитку. Відповідність змісту освіти віковим особливостям, рівневі розвитку і підготовці учнів дає їм можливість свідомо сприймати знання, брати активну участь, у навчально-виховному процесі. 5. Наступність освіти на різних етапах навчання, що забезпечує перехід учнів початкових класів у старші класи. Наступність освіти виявляється в тому, що курс навчальних предметів на нижчому етапі узгоджується з курсом на вищих етапах освіти; разом з тим кожний етап освіти дає завершену суму знань, умінь і навичок, які забезпечують психологічну і практичну підготовку до праці, свідому і активну участь у будівництві комунізму. 6. Забезпечення принципу історизму в побудові курсу навчальних дисциплін, що вимагає включення до програми таких наукових даних, які розкривають явища і їх закономірності в русі. У процесі їх виникнення і розвитку. 7. Зв’язок дидактичного матеріалу з сучасністю, з досягненнями науки і техніки. Ознайомлення з науково-технічними досягненнями сприяє розвитку пізнавальних інтересів учнів, їх допитливості і творчих здібностей. Ознайомлення з досягненнями науки і техніки в шкільному курсі основ наук не повинно порушувати внутрішньої логіки тієї чи іншої дисципліни, а має органічно пов’язуватися з програмним матеріалом даного курсу і відповідати віковим особливостям, рівневі розвитку і підготовки учнів. 18.. Зміст мовної освіти Зміст навчання мов має бути різноплановим і відображати три взаємопов’язані складові – мовні і мовленнєві знання, практичні вміння й навички, цінності. Відповідно до цього у змісті належить якнайповніше висвітлити: - актуальні проблеми функціонування мови в суспільстві; теоретичний мінімум відомостей про мову та її систему (фонетику, лексику, словотвір, морфологію, синтаксис, стилістику, орфоепію і правопис), необхідний для формування лінгвістичного світогляду – системи знань про мову й мовлення і розвитку на цій основі комунікативних умінь і навичок; - функціональну систему мовлення, представлену мовленнєвою діяльністю в єдності чотирьох складових; аспект культури мовлення, що охоплює його нормативність (дотримання правил усного й писемного мовлення), адекватність (точність висловлення думок, почуттів, волевиявлень), естетичність (оптимальний темп і гучність мовлення, тембр і інтонація, тональність, лексичне багатство, різноманітність синтаксичних конструкцій, образність), поліфункціональність (застосування мови в усіх її аспектах у будь-якій сфері суспільного життя); - відомості, що розкривають феномен людини, людства, України й інших країн в їхній самобутності і всепланетарності водночас (основні світоглядні ідеї, ідеали, етичні уявлення, естетичні уподобання, особливості менталітету різних етносів, народів, матеріали, пов’язані з історією, географією, матеріальною і духовною культурою тощо). Відповідно зміст навчання мов структурується за чотирма наскрізними змістовими лініями – мовленнєвою, мовною,соціокультурною і діяльнісною (стратегічною). Якщо у мовній змістовій лінії провідними елементами є конкретні знання й уміння, то в інших змістових лініях істотно вагомішу роль відіграють аспекти, пов’язані з особистісними характеристиками учнів. 19. Концепція передбачає «на основі використання етнопедагогічного та сучасного вітчизняного й зарубіжного досвіду навчання мови — рідної й нерідної, з урахуванням необхідності невідкладного розв’язання проблем відродження і забезпечення функціонування української мови на всьому терені України в усіх сферах суспільного життя, виконання соціального замовлення на формування національно свідомої, активної, духовно багатої мовної особистості» Концепція мовної освіти 12-річної школи, що перед бачаює ґрунтовний перегляд теорії і практики навчання мови в школі. Головні її ідеї відбиті в чинній програмі з української мови для середньої школи та в серії нових підручників, що почали видаватися в Україні. 20. Традиційно в методиці української мови визначають такі аспекти її навчання: лінгвістичний, педагогічний, психологічний, моральний, естетичний. Колений з цих аспектів вимагає нового трактування. Лінгвістичний підхід передбачає всебічне вивчення мови як системи: звучання і значення слів, словосполучень, речень і цілого тексту, їх граматичної форми, графічне й правописне оформлення, стилістичні особливості. Учні повинні ознайомитися з основними розділами науки про мову, збагатити свій словниковий запас, засвоїти систему лінгвістичних одиниць і навчитися користуватися ними в усних і писемних висловлюваннях. Педагогічний аспект навчання рідної мови вимагає враховувати її значення для пізнавальної діяльності індивіда, виховання і розвитку учнів, підготовки їх до життя. Школярі повинні зрозуміти, що мова розвиває мислення, а мовленнєва діяльність тренує розум людини. Педагогічний підхід передбачає зразкове володіння рідною мовою, розкриває якості літературної мови, розвиває почуття прекрасного, виховує естетичний смак. Психологічний аспект ураховує ті психічні чинники, які забезпечують якісне засвоєння мови і формування мовленнєвих умінь та навичок. При цьому слід зважати на те, що мова індивіда не народжується разом з ним, а набувається в процесі його розвитку, в умовах життя в родині й суспільстві, в певному національно-мовному середовищі. Засвоєння мови людиною залежить від сім'ї, материнського виховання, дитячого садка, школи, від мовного середовища і самої людини. З другого боку, постає проблема подолання психологічного бар'єру в свідомості учнів щодо необхідності володіння рідною мовою. Адже як повсякденною російською мовою їм зручніше спілкуватися. Допомогти дітям подолати цей бар'єр покликані учителі, які працюють у школах різних типів. Моральний аспект навчання рідної мови передбачає формування національної свідомості учнів. Учні повинні усвідомити, що для патріота дорогі всі надбання України: матеріальні й духовні, природні й соціальні, історичні та сучасні. Серед цих скарбів — рідна мова як нетлінне знаряддя духовної культури. У рідному слові живе минуле, теперішнє і майбутнє нашого народу Моральний аспект вивчення рідної мови тісно пов'язаний з естетичним. Відомо, що мова займає провідне місце в естетичному вихованні учнів. Засвоюючи рідну мову, вони переконуються в багатстві і красі її виражальних засобів, вчаться мислити і висловлюватися не тільки правильно, але й красиво, приємно. Розрізняють мислення наукове, художнє і змішане — науково-художнє або художньо-наукове. Кожний різновид мислення реалізується в мові, в її стилях. Учні повинні усвідомити, що естетична цінність рідної мови виявляється в багатстві виражальних засобів, які функціонують у тому чи іншому стилі. Естетичність мови виявляється в якостях мовлення, які учні засвоюють разом з нормами літературної мови. Разом з традиційними формуються й нові підходи до навчання рідної мови, викликані змінами в суспільному і духовному житті, концепцією національної школи в Україні. Це такі аспекти, як народознавчий (українознавчий), етнопедагогічний, культурологічний, діяльнісно-орієнтований та ін. Народознавчий (українознавчий) аспект визначається як основний навчально-виховний у концепції вивчення української мови.3 Суть його зводиться до того, що саме рідна мова є засобом пізнання самого себе як представника української нації, свого народу, його історії, культури тощо. "Новий аспект навчальної дисципліни "українська мова" в загальній концепції українознавства пов'язаний, зокрема, з відомостями про походження, історію, специфіку розвитку української мови у зв'язку з історією народу".4 Етнопедагогічний аспект передбачає навчання рідної мови на основі народної педагогіки і дидактики. Етнопедагогіка —скарбниця навчально-виховної мудрості нашого народу, витвореної ним упродовж віків. Вона служила основою виховання багатьох поколінь українців. "Українська етнопедагогіка — це система народних знань, принципів і засобів, а також досвіду українського народу в галузі навчання і виховання дітей та молоді".5 Рідна мова в українській етнопедагогіці виступає як найголовніший її елемент. На етнопедагогічній основі українського народу творили свої педагогічні системи Г.Сковорода, К.Ушииський, І.Огієико, Г.Ващенко, В.Сухомлинський. Цій проблемі присвячено ряд праць М.Стельмаховича.6 На думку вченого, найприроднішим і оптимально вираженим для дитини є навчання і виховання рідною мовою (материнською) в атмосфері культури рідного народу, його духовності й менталітету. Забезпечує цей процес національна школа — освітній заклад з українського мовою навчання. Культурологічний аспект у навчанні рідної мови передбачає тісний її зв'язок з національною і загальнолюдською культурою. Адже знання мови забезпечують доступ до джерел української і світової культури. У широкому розумінні культура — це добре і благородне, духовно щедре багатство, що зближує й об'єднує людей, олюднює знання, оберігає людську гідність, честь і совість. Діти долучаються до культури свого та інших народів через книгу, радіо і телебачення. 21. . Комунікативна спрямованість навчання активізує формування всіх видів мовленнєвої діяльності: уміння слухати, говорити, читати, писати. Так мова розглядається не просто, як один з предметів навчального процесу, а як універсальний засіб спілкування на основі знакової системи, що відображає світ. Доцільно, щоб учні не тільки засвоювали необхідний обсяг теоретичних знань, практичних умінь і навичок, але і розвивали мовленнєво-мисленнєві здібності. Мова тісно пов’язана з мисленням. Навчити гарно висловлюватись не можна, якщо відсутня культура мислення, якщо студент не знайомий з різними видами мисленнєвих операцій, наприклад, такими, як: мислення за аналогією, індуктивне і дедуктивне, критичне й аналітичне мислення. Опрацювання частин мови допомагає розвивати мисленнєві операції, будувати зв’язні висловлювання із застосуванням набутих знань щодо особливостей граматичних категорій частин мови та їх синтаксичних властивостей, розрізняти їх комунікативно-стилістичну функцію, помічати та виправляти словотвірні та стилістичні огріхи у власному та чужому мовленні. Набути необхідних умінь допоможуть комплексні мовно-мовленнєві вправи, що передбачають: редагування текстів відповідно до стилістичних комунікативно виправданих норм української мови; реконструкцію висловлювань шляхом заміни мовних одиниць іншими, утвореними різними способами; побудову речень, висловлювань. Комунікативну компетенцією розуміють як оволодіння всіма видами мовленнєвої діяльності та основами культури усного і писемного мовлення, базовими уміннями і навичками використання мови у життєво важливих сферах і ситуаціях спілкування. 22. Принципи навчання мови - це своєрідні правила діяльності, шляхи взаємодії вчителя й учнів, вихідні положення, на яких ґрунтується зміст навчання, викорис тання методів і прийомів, побудови системи вправ, підготовки й проведення уроків української мови. До загальнодидактичних принципів відносять науковість, система тичність і послідовність, наступність (спадкоємність) і перспективність, зв'язок теорії з практикою, наочність, доступність, свідомість та ін. На них ґрунтується методика викладання мови, яка забезпечує процес навчання й успішного засвоєння учнями навчального матеріалу та формування комунікативної компетенції. Принципи висту пають не ізольовано, а в органічному взаємозв'язку, доповнюючи й зумовлюючи один одного. Вони підтверджені змістом шкільного курсу (реалізовані в шкільних програ мах і підручниках) і лежать в основі сучасної методики викладання мови: організації уроків різних типів, застосування методів і прийомів навчання, добору дидактичного матеріалу тощо. Переорієнтація освіти на відродження духовності народу, особистість учня вимагає організовувати навчання мови з урахуванням ще й таких принципів, як гуманізація та гуманітаризація; єдність національного та загальнолюдського: розвивальний характер навчання; співтворчість, співробітництво; індивідуалізація та дифе ренціація; оптимізація, відкритість і динамічність системи. Ці принципи покладені в основу концепції освіти в Україні і вимагають доко рінної перебудови викладання усіх навчальних предметів, особливо мови. Ви користання їх вимагає від учителя глибокого осмислення самої концепції освіти, визначення свого місця в ній, пошуків в удосконаленні змісту і форм навчання мови. Тому більшість з них поки що залишається декларацією, але такою, що чекає наповнення новим змістом, формами і методами навчання. Творчі вчителі-словесники добре розуміють цінність таких підходів до навчання рідної мови іі активно впроваджують їх у свою практику. Уроки мови своїм змістом реально забезпечують гуманізацію і гуманітаризацію навчального процесу, єдність національного і загаль нолюдського. Як уже відзначалося, рідна мова активно впливає на формування загальнолюдських якостей людини, її національної свідомості і патріотичних почуттів. Проблема розвивального навчання не нова, однак розв'язання її потребує від учителя розуміння суті й завдань комунікативного спрямування в навчанні мови. Про співтворчість і співпрацю на уроках української мови можна говорити в руслі педагогіки співробітництва, що передбачає два суб'єкти навчальної діяльності - учителя й учнів, які взаємодіють на паритетних засадах і взаємозацікавлені в наслідках цієї діяльності. Ставлячи в центр навчального процесу особистість учня, необхідно враховувати індивідуалізацію та диференціацію навчання з метою формування його комуніка тивних здібностей. Це вимагає групового навчання, варіантності завдань, творчих підходів до проведення уроків. На допомогу вчителю тут приходять нові підручники, в яких ці принципи реалізовано. 23. Загальна мета освіти, визначена суспільством і відображена в державних документах та навчальних програмах, конкретизується в цілях навчання під час вивчення кожного навчального предмета. Цільові установки навчання сприяють розумінню учнями поставлених перед ними навчальних завдань, суттєво впливають на активізацію навчально-пізнавальної діяльності. Традиційно у вітчизняній педагогічній науці та практиці виділяють три основні групи взаємопов'язаних освітніх цілей: 1) навчальних; 2) розвивальних; 3) виховних. Насамперед їх ураховує вчитель, готуючись до навчального заняття, та обов'язково зазначає в конспекті уроку. Навчальні цілі відображають: а) яким обсягом знань, умінь та навичок учень повинен оволодіти на уроці; б) на якому рівні: репродуктивному, конструктивному чи творчому; в) яким чином вони застосовуватимуться. Навчальна ціль може визначатися на один урок, а інколи - на кілька, пов'язаних однією темою. Наприклад, для досягнення цілі під час вивчення теми: "Засвоєння навичок правопису префіксів пре-, при-1 можна поставити завдання засвоєння правил правопису префіксів пре-, при-, а на наступному уроці - формування навичок застосування отриманих знань і використання їх у нестандартних та змінених умовах. Розвивальні цілі передбачають розвиток інтелектуальної, емоційно-вольової, діяльнісно-поведінкової сфери особистості. Розвиток людини, як передбачав академік Г.С.Костюк,- це "... цілісний процес, у якому взаємозв'язані різні його сторони і якості: фізичні, розумові, трудові, естетичні, моральні" Зважаючи на це, ми можемо вести мову про єдність фізичного, розумового, трудового, естетичного, морального розвитку. Розвивальне навчання спрямовується на розвиток і саморозвиток особистості школяра. Вимагає переорієнтації процесу навчання з предметного на процесуальні та мотиваційні аспекти освіти. Розвивальне навчання-це таке навчання, наслідком якого є якісні зміни в інтелектуальній, емоційно-вольовій і дійово-практичній сферах учня. Розвитку різних психічних функцій та якостей особистості слугують різні методи навчання та особливості змісту освіти. Виховні цілі спрямовані на формування світогляду, моральної, трудової, правової, художньо-естетичної, екологічної культури - усіх рис, властивих для представника розвинутого цивілізованого суспільства. Йдеться не про виховання як специфічну педагогічну діяльність, яка має свої методи і прийоми, принципи, засоби впливу на вихованця, загальні та конкретні цілі. Йдеться про процес виховання засобами змісту освіти, який реалізується у процесі навчання. Він має певну специфіку, оскільки регламентований тим обсягом навчального матеріалу, який вивчається на уроці, /для визначення виховних цілей уроку, крім змісту навчання, враховуються вік і поведінка учнів, їхня підготовленість в освітньому і виховному плані. Вчитель зважає також на індивідуальні особливості тих школярів, які потребують особливої уваги у вихованні. 24. Принципи навчання– це керівні ідеї, нормативні вимоги до організації і проведення дидактичного процесу. Вони мають характер найзагальніших вказівок, правил, норм, що регулюють процес навчання. Принципи з'являються на основі наукового аналізу навчання, випливають із закономірностей процесу навчання, що мають місце в дидактиці. Принцип послідовності і систематичності. Цей принцип спирається на закономірності психологічної науки про те, що під час дотримання логічних зв'язків навчальний матеріал запам'ятовується в більшому обсязі і більш міцно. Для авторів програм і підручників цей принцип став нормою. Навчальний матеріал з більшості предметів у школі вивчається двічі: у початковій школі — у вигляді пристосованих до дітей правил і оповідань, у середній школі — у системному, предметному вигляді. У підручниках і посібниках навчальний матеріал подається послідовно, системно, відповідно до вікових особливостей учнів: від простого — до складного, від нижчого — до вищого, від попереднього — до наступного. Недотримання . системи в навчанні та вихованні спричиняє сповільнення процесу розвитку учнів. Принцип зв'язку навчання з життям спирається на гносеологічні, соціологічні, загально-педагогічні і психологічні закономірності, а саме: практика — критерій істини, джерело пізнавальної діяльності; навчальна і трудова діяльність дітей — універсальний і ефективний засіб формування особистості. Зв'язок теорії з практикою здійснюється через зміст навчання, організацію навчально-виховного процесу. Форми і методи навчання, залежать від вікових та індивідуальних можливостей учнів, уміло організованого політехнічного виховання школярів. Принцип доступності викладання. Цей принцип є наріжним каменем учительської діяльності, він заснований на дидактиці Я. А. Коменського, який вимагав, щоб педагог застосовував точну мову, рухи, жести, викликав зачарування в дітей, викладав яскраво, емоційно, щоб учні розуміли вчителя. Цей принцип опирається на закономірність психології про необхідність урахування реальних пізнавальних можливостей школярів певного віку. Не повинно бути перевантажень, але також і спрощення матеріалу. Видатний учений Л. В.Занков обґрунтував один із принципів розвиваючого навчання — навчання на високому рівні труднощів: навчання повинно бути доступним, вимагати певних зусиль, призводити до розвитку особистості; зміст завдань повинен перебувати в зоні ближнього розвитку, тобто вимагати від них роздумів, мислення, що можна здійснити під керівництвом учителя і за його допомогою. Теорією і практикою сучасного навчання розроблено такі правила реалізації принципу доступності: Принцип науковості дуже важливий, він вимагає зв'язку між наукою і навчальним предметом, щоб учні засвоювали лише глибоко обґрунтовані наукою знання, щоб науковими методами формувалися глибокі ідейні переконання, забезпечувалася єдність діяльності і свідомості. Науковість забезпечують програми і підручники, вона залежить від соціального і науково-технічного прогресу, від реалізації змісту навчання вчителем, від того, наскільки набуті знання. 25. Принцип свідомості. Він вимагає, щоб учні отримували не лише міцні знання, а й переконання, навички навчальної діяльності. Перед учителями стоїть завдання — перетворити учня з пасивного об'єкта навчання і виховання на його активного суб'єкта, активізувати учнів у процесі навчання. Важливим показником свідомості в навчальному процесі є: прагнення учнів відповідати на запитання, виправляти помилки товаришів, швидше і ретельніше виконувати проблемні завдання, алгоритми, шукати джерела для рефератів, своєчасно здавати довгострокові завдання. Принцип наочності. Це найбільш відомий і зрозумілий принцип навчання, який використовується з найдавніших часів. В основі цього принципу лежить наукова закономірність про те, що ефективність засвоєння знань залежить від залучення до процесу пізнання різних органів чуття. Відомо, що органи зору "пропускають" у мозок майже в п'ять разів більше інформації, ніж органи слуху, і майже ВІЗ — порівняно з органами дотику. Краще один раз побачити, ніж сто раз почути. Принцип наочності обґрунтували: |