ЗБІРНИК_КОНФЕРЕНЦІЇ_НАВС_25_11_2021. Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ інновації в криміналістиці
 Скачать 3.31 Mb.
|
|
Список використаних джерел 1. Beasley v. State, 404 P.2d 911; 81 Nev. 431. 2. Levine v. Remolif 80 Nev. 168, 390 P.2d 718, 720. 3. Giorgia De Paoli et al, Photo- and Thermal-Degradation Studies of Select Eccrine Fingerprint Constituents, J Forensic Sci, July 2010, Vol. 55, No. 4, 962–969. 4. Céline Weyermann et al, Initial Results on the Composition of Fingerprints and its Evolution as a Function of Time by GC/MS Analysis, Vol 56, Issue 1, 102-108 January 2011. 5. Dikshitulu YS et al, Aging Studies on Fingerprint Residues Using Thin-layer and High Performance Liquid Chromatography, Forensic Science International, 1986, 31 (4): 261–266. 6. Ricci C etal, Chemical Imaging of Latent Fingerprint Residues, Applied Spectroscopy 2007, 61(5): 514–522. 7. How Long Can an Identifiable Fingerprint Persist on an Exterior Surface? Simon Bunter, April 2014, URL: https://keithborer.co.uk/sites/ default/files/%20SBCSEyeFPLongevityPaper.pdf. 100 Баулін Олег Вячеславович, завідувач відділу наукової діяльності та міжнародного співробітництва Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, кандидат юридичних наук, доцент АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТАКТИКИ В УКРАЇНІ Криміналістична тактика як розділ криміналістики являє собою систему наукових положень і розроблених на їх основі рекомендацій з організації та проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, спрямованих на збирання і використання доказів з метою встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Без знань з криміналістичної тактики і практичних вмінь та навичок застосовувати їх важко уявити ефективність і стабільно позитивні результати, не говорячи вже про якісь необхідні для кар’єрного зростання досягнення й успіх у роботі осіб, які на професійній основі здійснюють свою діяльність у сфері кримінального судочинства. Перш за все, це стосується слідчих, прокурорів, адвокатів, слідчих суддів і суддів, але володіння певними знаннями та прийомами криміналістичної тактики є необхідним і для таких учасників кримінального судочинства як судові експерти та спеціалісти, яких часто залучають до провадження слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій. Останнім вони дозволяють ефективно користуватись своїми професійними і процесуальними правами, цілеспрямовано формувати свої стосунки з представниками сторони кримінального провадження, яка залучила їх для проведення експертизи або участі в процесуальних діях, а також з іншими особами під час проведення експертизи чи процесуальних дій, більш впевнено почувати себе у судових засіданнях, коли їх викликають для дачі показань чи пояснень стосовно наданих раніше висновків й піддають прямому та перехресному допиту. У найбільш загальному вигляді сутність криміналістичної тактики полягає у вмінні переграти того, хто тобі протидіє (заважає, не сприяє), під час кримінального провадження завдяки маскуванню своїх намірів, використанню незрозумілої для нього ситуації через брак відомостей про певну подію, створенню уявлення про власну поінформованість щодо окремих обставин, спонуканню його до вчинення потрібних тобі дій або до висловлювань стосовно конкретних питань тощо. Серед науковців не склалося одностайності щодо складу елементів, які утворюють систему криміналістичної тактики, але всіма виокремлюється тактика проведення окремих слідчих і процесуальних дій. При цьому, аналіз розділів багатьох підручників і посібників з 101 криміналістики, назви яких орієнтують читача на розкриття в них тактики вказаних дій, частіше домінують відомості щодо загальних правил організації та проведення даних дій, які визначені у кримінально-процесуальному законодавстві та підзаконних нормативно- правових актах, спрямованих на врегулювання окремих аспектів діяльності органів досудового розслідування, прокуратури і суду (організація і здійснення в них планування, діловодства, взаємодії тощо). Так званий тактичний рівень організації і проведення процесуальних дій залишається недостатньо розкритим, оскільки висвітлення з позицій класичної теорії криміналістики тактичних прийомів, які традиційно застосовуються під час проведення слідчих (розшукових) дій, не завжди є розрахованим на ситуації, що реально складаються в умовах сучасної слідчої практики. Запропонований в літературі тактичний комплекс можливого здійснення таких процесуальних дій як допит, огляд, освідування, обшук та деяких інших містить прогалини. Не все із запропонованого може бути ефективно застосовано через докорінну зміну багатьох інститутів кримінально- процесуального права, яка відбулася з вступом у дію Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК) України 2012 року. Справа у тому, що одночасно із з’явленням на досудовому розслідуванні сторін обвинувачення і захисту, їх посиленої змагальності, Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР), процесуального керівництва прокурорів та контролю слідчих суддів за застосуванням майже всіх заходів процесуального примусу (маються на увазі передбачені КПК заходи і дії, проведення яких обмежує права, свободи і законні інтереси особи), при втраті слідчими процесуальної незалежності органів досудового розслідування та в умовах деяких інших процесуальних новацій, організаційні аспекти і тактика слідчої діяльності зазнала докорінних змін. Так, в системі криміналістичної тактики організації і проведення практично кожної слідчої (розшукової) та іншої процесуальної дії, що є предметом судового контролю і формальною підставою для проведення якої слугує ухвала слідчого судді, підготовчий етап, крім іншого, зараз включає ініціювання слідчим за наявності фактичних підстав для проведення певної слідчої (розшукової) дії, її проведення шляхом звернення до процесуального керівника, якщо лише за процесуальним рішенням останнього закон дозволяє проводити відповідну дію (наприклад, огляд трупа, пов’язаний з ексгумацією, освідування), або до слідчого судді, уповноваженого розглянути відповідне клопотання сторони кримінального провадження (наприклад, якщо необхідно допитати свідка чи потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні). При цьому, на практиці слідчому доводиться забезпечувати підготовку і оформлення відповідного клопотання, його погодження у прокурора й у подальшому брати участь у зверненні до суду з таким клопотанням прокурора. Іноді слідчі самостійно або разом із прокурором беруть участь у розгляді таких клопотань і на вимогу 102 слідчого судді висловлюються з приводу їх змісту. Тобто елементом в системі тактики з’являється взаємодія слідчого і процесуального керівника, яким спільно доводиться брати участь у визначені наявності підстав до проведення окремих слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій. Спільно вони можуть діяти на подальших етапах проведення даної дії, що обумовлюється різними факторами та ситуацією, що склалася у сторони обвинувачення під час досудового розслідування. Проте, у судових засіданнях за участю слідчого судді, крім представників сторони обвинувачення, може брати участь і сторона захисту, якщо вже є особа, якій було повідомлено про підозру. Й тоді досягнути цілей, які визначила для себе сторона обвинувачення, без вирішення низки тактичних завдань у ході змагального спілкування з адвокатом-захисником або їх групою в ході судового засідання у слідчого судді, стане значно складніше. Потрібно враховувати, що часто у кримінальному провадженні слідчі і прокурори діють не поодиноко, а у складі створених керівниками відповідних органів досудового розслідування і прокуратури груп слідчих і процесуальних керівників, персональні відомості про кожного яких вносяться до ЄРДР. І на узгодженість відомостей в ЄРДР з процесуальними рішеннями зазначених керівників слід своєчасно звертати увагу. Щоб не складалося ситуації, коли певну ініціативу щодо проведення слідчої (розшукової) дії проявив і документально посвідчив, процесуальне рішення з цього приводу прийняв або погодив, процесуальну дію вчинив не уповноважений у встановленому КПК порядку суб’єкт, відомості про якого відсутні в ЄРДР або за часом вони з’явилися в цьому реєстрі пізніше часу, зафіксованому у відповідних клопотаннях, постановах, протоколах та інших матеріалах досудового розслідування. Ігнорування аналізу такого співвідношення стороною обвинувачення в суді призводить до втрати як обґрунтованих підстав для проведення певних процесуальних дій, що ініціювалися стороною обвинувачення, так і обвинувальних доказів, отриманих за результатами процесуальних дій, призначених і проведених за участі не уповноважених слідчих і прокурорів. У випадку задоволення клопотання сторони обвинувачення, якщо вона влучно використала тактичні прийоми й подолала протидію іншої сторони або представників третіх осіб, на службову особу (осіб), яка (які) за ухвалою слідчого судді уповноважена (уповноважені) провести відповідну слідчу (розшукову) або іншу процесуальну дію, покладається її виконання. Як правило, це слідчий (слідчі), який (які) здійснює (здійснюють) досудове розслідування. І вже залежно від виду і характеру цієї дії, можливого місця і часу її проведення, обов’язкового за законом кола її учасників тощо, відбувається подальше планування (здійснюється корегування планів) і вживаються організаційні заходи та інші дії. 103 Хотілося звернути увагу на те, що брак досвіду і добрих знань з криміналістики у молодих слідчих і прокурорів, відсутність практичної можливості скористатися якісними криміналістичними рекомендаціями в умовах швидкоплинної ситуації сучасного досудового розслідування, призводять до тактичних прорахунків, які руйнують намагання органів досудового розслідування і прокуратури швидко, повно і неупереджено встановити обставини кримінальних правопорушень. Отже, слідча практика сьогодення вимагає від науковців у сфері криміналістики розробки рекомендацій тактичного характеру, які забезпечать можливість подолання протидії, що закономірно в силу засади змагальності, офіційно існує у досудовому розслідуванні під час вирішення слідчим суддею питань за участю сторін обвинувачення і захисту та інших осіб, пов’язаних із проведенням слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій. Розробка таких практичних рекомендацій сприятиме підвищенню ефективності та авторитету органів кримінальної юстиції. Бистрицький Богдан Юрійович, заступник начальника навчально- методичного відділу Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ ЗА ФАКТАМИ ГРАБЕЖІВ, УЧИНЕНИХ НЕПОВНОЛІТНІМИ З метою перевірки та уточнення зібраних в кримінальному провадженні доказів, оцінки слідчих версій досить часто виникає необхідність проведення окремих експериментально-дослідницьких дій. Такі обставини, як: чи міг свідок побачити певні дії з конкретної відстані або в певних умовах, чи в змозі неповнолітня (і не лише) особа за своїм фізичним розвитком учинити певну дію в конкретних умовах, пройти чи пробігти відповідну відстань за визначений час тощо, можливо з’ясувати за допомогою слідчого експерименту. У більшості випадків він проводиться для оцінки об’єктивності отриманих слідчим доказів та є штучним способом відтворення дій в реальній ситуації. Правова регламентація зазначеної слідчої (розшукової) дії знайшла своє відображення в чинному КПК України в ст. 240, у частині першій якої визначено, що з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального провадження, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань [1, с. 137]. За визначенням В. І. Оперука та І. Л. Марчук, слідчий експеримент – це слідча (розшукова) дія, яка полягає в тому, що слідчий та/або прокурор в присутності понятих, а в необхідних 104 випадках – за участю спеціаліста, підозрюваного, потерпілого, свідка, захисника, представника, з метою перевірки та уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, проводить відтворення дій, обстановки, обставин певної події, та інші необхідні досліди чи випробування [2, с. 42]. Слідчий експеримент потрібно відрізняти від експерименту як загальнонаукового методу дослідження, що використовується як пізнавальний прийом під час проведення окремих слідчих (розшукових) дій. Зазначена слідча (розшукова) дія є сильним психологічним засобом впливу на його учасників, оскільки отримані результати нерідко наочно свідчать про можливість або неможливість існування певного явища чи події, спростувати які підозрюваним буває доволі складно. Тому слідчий експеримент – це необхідний, а часто незамінний спосіб перевірки й отримання нових доказів [3, с. 44]. Результати вивчення нами кримінальних проваджень про грабежі, вчинені неповнолітніми, свідчать, що така слідча (розшукова) дія проводилася лише у 38,1 % випадків від загальної кількості кримінальних проваджень зазначеної категорії. Така ситуація, звісно, не може безпосередньо не впливати на якість та ефективність проведення досудового розслідування. Необхідність проведення цієї слідчої (розшукової) дії під час розслідування грабежів, у тому числі, вчинених неповнолітніми, може виникнути тоді, коли при оцінці зібраних даних виникає необхідність в перевірці тієї чи іншої обставини, факту дослідницьким шляхом. Тому, перед тим, як прийняти рішення про проведення слідчого експерименту, необхідно з’ясувати: яка конкретна обставина або факт потребують перевірки та їх значення для розслідування; можливо це з’ясувати шляхом проведення саме зазначеної слідчої (розшукової) дії і що для цього необхідно; які заходи потрібні та які можливості їх практичного здійснення; чи є можливість створити під час проведення слідчого експерименту умови, які б забезпечили його допустимість та достовірність. Особливості тактики цієї слідчої (розшукової) дії обумовлюються віковими особливостями психіки неповнолітнього. Легковажна поведінка підлітка (розв’язна поведінка, грубе відношення до потерпілого тощо) може вплинути на доказове значення результатів експерименту. Або ж, навпаки, інші неповнолітні проявляють підвищену сором’язливість, скованість, боязливість невідомих наслідків [4, с. 32]. Також, в силу вікових особливостей деяку складність для неповнолітнього представляє сприйняття відрізків часу, швидкості руху та розмірів різних об’єктів, зовнішності людей та їх опис. Однак, це не повинно бути обставиною, яка унеможливлює проведення слідчого експерименту. Неповнолітньому рекомендують зосередитися, не поспішати, подумати тощо. На обов’язковість проведення слідчого експерименту за таких умов вказує і Є. Д. Лук’янчиков [4, с. 32]. 105 Підсумовуючи викладене, наголосимо на тому, що слідчий експеримент за участю неповнолітніх має свої особливості на фоні того, що кримінальний процесуальний закон не містить окремих вказівок щодо підстав та умов проведення слідчого експерименту за участю неповнолітнього, обмежуючись лише вказівкою на положення, що порядок проведення кримінального провадження щодо неповнолітнього визначається загальними правилами КПК України з урахуванням особливостей, передбачених Главою 38 КПК України. Список використаних джерел 1. Кримінальний процесуальний кодекс України : чинне законодавство зі змін. та допов. станом на 4 лют. 2013 р. : (офіц. текст). К. : ПАЛИВОДА А. В., 2013. 328 с. 2. Оперук В. І. Марчук І.Л. Загальна характеристика слідчого експерименту у відповідності до чинного КПК України. URL: lex- line.com.ua›?go=full_article&id=1544 3. Чаплинська Ю. А. Слідчий експеримент (організаційний аспект) / Криміналістичний вісник : зб. наук. пр. / Держ. наук.-дослід. експерт.-криміналіст. центр МВС України. К., 2013. № 1 (19). С. 43–48. 4. Лукьянчиков Е. Д. Особенности расследования преступлений несовершеннолетних : [учеб. пособ.] / Лукьянчиков Е. Д. К. : НИиРИО КВШ МВД СССР им. Ф. Э. Дзержинского, 1990. 52 с. Бобик Олександр Васильович, провідний фахівець з організаційно- методичного забезпечення відділу забезпечення діяльності центру Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України УДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ПІДҐРУНТЯ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ЕКСПЕРТНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВОСУДДЯ Чинний Закон «Про судову експертизу» визначає правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об’єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки, який був прийнятий 27 років тому (№ 4038-XII від 25.02.1994). За цей змінилися соціально- політичні реалії в Україні та накопичилося багато проблемних питань із судової та позасудової експертизи, що потребує удосконалення законодавства, яке регламентує судово-експертну діяльність [1, с. 1]. Указом Президента України від 08.11.2019 № 837 «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави» в частині реалізації заходів у сферах правової політики, забезпечення 106 прав і свобод людини і громадянина передбачено розроблення законопроєкту про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення системи самоврядування судових експертів, запровадження рецензування висновку судового експерта та визначення граничних строків проведення судових експертиз [2, с. 29]. Відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 471, в рамках Довгострокових пріоритетів діяльності Уряду на Міністерство юстиції України в частині забезпечення прав людини та доступу до правосуддя покладено обов’язок щодо створення умов для самоврядування судових експертів та розширення доступу осіб до послуг судових експертів як складової доступу до правосуддя, у тому числі, за рахунок вирівнювання повноважень приватних і державних судових експертів та збільшення рівня конкуренції між ними. З метою дотримання вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», в 2013 році Міністерством юстиції України вже розроблявся проєкт Закону України «Про судово-експертну діяльність», який для обговорення і отримання зауважень та пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань, 06.08.2013 було розміщено на своєму сайті. Згідно висновку, у цілому проєкт Закону було визнано неприйнятним і не може бути рекомендований до розгляду Верховною Радою України. До Верховної Ради України проєкт Закону України «Про судово-експертну діяльність» в 2013 році поданий не був. На сьогоднішній день необхідність прийняття нового Закону «Про судово-експертну діяльність» обумовлена також низкою змін на державному рівні, зокрема, проведенням судової реформи, в рамках якої судова експертиза є невід’ємною складовою судової системи. Розробленню проєкту Закону передували громадські обговорення та консультації з представниками експертної спільноти, державних спеціалізованих установ, юридичних осіб приватного права, які здійснюють судово-експертну діяльність. Міністерством юстиції України було отримано пропозиції та зауваження, від науково-дослідних установ судових експертиз, зокрема від Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, Національної академії правових наук України, громадської організації «Всеукраїнська незалежна науково-дослідна експертна спілка», Асоціації експертів України, обласних бюро судово-медичної експертизи та від судових експертів. Кабінетом Міністрів України в порядку законодавчої ініціативи 04.11.2021 проєкт Закону України «Про судово-експертну діяльність» для розгляду подано до Верховної Ради України. Метою розробки проєкту Закону України «Про судово- експертну діяльність» є удосконалення нормативно-правової основи сучасної системи експертного забезпечення правосуддя з метою забезпечення правосуддя незалежною, кваліфікованою та об’єктивною 107 експертизою, яка б відповідала вимогам міжнародних стандартів та викликам сучасності. Проєкт Закону України «Про судово-експертну діяльність» складається з 9 розділів (61 статті), а саме: розділ І «Загальні положення». Вперше пропонується законодавчо закріпити понятійний апарат, що використовується у судово-експертній діяльності, врегулювати правові основи судово- експертної діяльності, конкретизувати принципи судово-експертної діяльності, зміст кожного з яких розкривається в окремих статтях розділу. Розділ ІІ «Державне регулювання судово-експертної діяльності». Пропонується визначити зміст судово-експертної діяльності за її відповідними напрямками, встановити, що Міністерство юстиції України здійснює формування загальних засад державної політики у сфері судово-експертної діяльності. Розділ ІІІ «Суб’єкти судово-експертної діяльності та суб’єкти проведення судової експертизи». Пропонується розмежувати поняття «суб’єкт судово-експертної діяльності» та «суб’єкт проведення судової експертизи», визначити порядок проходження професійної підготовки, присвоєння та підвищення кваліфікації судового експерта. Також пропонується врегулювати питання проведення рецензування висновку експерта, закріпити види відповідальності судового експерта, засади дисциплінарної відповідальності, підстави притягнення судового експерта до дисциплінарної відповідальності та види дисциплінарних стягнень, порядок утворення дисциплінарної комісії судових експертів та її діяльності. Розділ IV «Самоврядування приватних судових експертів». Пропонується врегулювати основні засади самоврядування приватних судових експертів, правовий статус Асоціації приватних судових експертів України як самоврядної організації приватних судових експертів, та її повноваження. Розділ V «Організаційні засади судово-експертної діяльності». В даному розділі систематизуються та уніфікуються норми, що регулюють порядок організації та проведення судових експертиз, закріплюється положення щодо підстав проведення судових експертиз, встановлюються граничні строки проведення судової експертизи та встановлюється порядок обчислення строків виконання експертизи. Розділ VІ «Фінансове забезпечення судово-експертної діяльності» охоплює питання щодо фінансування експертних установ у зв’язку з проведенням ними судових експертиз в залежності від виду судочинства. Розділ VІІ «Оплата праці та соціальний захист». Встановлюються особливості матеріального та соціального забезпечення працівників державних судово-експертних установ різних відомств, надання щорічних основних, додаткових та інших відпусток для судових експертів. 108 Розділ VІІІ «Міжнародне співробітництво в галузі судово- експертної діяльності» містить положення щодо проведення судової експертизи за дорученням відповідного органу чи особи іншої держави та залучення фахівців інших держав до проведення судової експертизи в Україні, а також положення щодо міжнародного наукового співробітництва в галузі судової експертизи. Розділ ІХ «Прикінцеві та перехідні положення» включає в себе положення, які встановлюють порядок набуття чинності законом, порядок проведення першого з’їзду Асоціації приватних судових експертів України, а також передбачає відповідні зміни до законодавчих актів [3]. Отже, реалізація даного нормативно-правового акта сприятиме удосконаленню нормативно-правової основи сучасної системи експертного забезпечення правосуддя та забезпеченню правосуддя незалежною, кваліфікованою та об’єктивною експертизою. |