ЗБІРНИК_КОНФЕРЕНЦІЇ_НАВС_25_11_2021. Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ інновації в криміналістиці
 Скачать 3.31 Mb.
|
|
Список використаних джерел 1. Материалы Международного конгресса и научно- практической школы «Актуальные вопросы судебной медицины и экспертной практики» // Судебная медицина: наука, практика, образование. 2018. Том 4. № 1s. 175 с. 2. Ищенко Е. П. У истоков цифровой криминалистики // Вестник Университета имени О. Е. Кутафина (МГЮА). 2018. № 3. С. 15–28. Амеліна Анна Сергіївна, професор кафедри фінансових розслідувань Університету державної фіскальної служби України, кандидат юридичних наук, доцент СЛІДИ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Як відомо, сліди відображають особливості механізму слідоутворення та змісту інформації. Сліди відображають особливості механізму вчинення кримінального правопорушення і «створити основу для розпізнання у початкових даних у щодо характерного способу вчинення кримінального правопорушення за ознаками» [1, с. 45–46]. Теоретитичним проблемам вивчення слідів злочину, механізму слідоутворення, властивостей слідів у криміналістиці розробляли такі вчені, як І.Г. Александров, Л.П. Брич, Р.С. Бєлкін, Є.Ф. Буринський, Г.Л. Грановський, О.О. Дудуров, І.Ф. Крилов, Б.І. Шевченко, І.Н. Якимов, М.П. Яблоков та інші. У кримінальних правопорушеннях у сфері господарської діяльності, так званими, слідами можуть виступати: предмети (наприклад: скляні пляшки, алкогольні напої, системні блоки, СD-диски, комп’ютерна техніка, марки акцизного податку, вилучена горілка); ідеальні сліди, а також документи, які містять криміналістично значущу інформацію. Таку позицію поділяє і В.В. Лисенко, який зазначає, що «залежно від змісту дій, які виконуються у ході здійснення підприємницької діяльності, сліди кримінального правопорушення набувають відображення у предметах, документах та пам’яті людей» [2, с. 74]. Оскільки одним з основних джерел доказів у кримінальних провадженнях щодо вчинення кримінального правопорушення у сфері оподаткування є документи, то відповідно і першочергові слідчі (розшукові) дії та заходи забезпечення кримінального провадження у їх досудовому розслідуванні мають бути спрямовані на якнайшвидший та найбільш повний збір всіх документів, які стосуються господарських операцій, відображення яких в податковому обліку призвело до несплати податків. 84 Як правило, сліди ухилень від сплати податків містяться в тих документах, які фіксують наступне: 1) фінансово-господарську діяльність платників податків або окремі фінансово-господарські операції, що здійснюються за їх участю; 2) відображення фінансово- господарської діяльності або окремих операцій в обліку і звітності (як бухгалтерської, так і податкової); 3) виконання вимог законодавства під час відображення фінансово-господарської діяльності або окремих операцій в обліку і звітності, а також під час обчислення і сплати податків [3, с. 175]. Сліди по податковим злочинам можуть міститися у різного роду документах, таких, як письмових, графічних, електронних, на печатках, зразках бланків, штампах, платіжних картках, обладнання для виготовлення, засобів доступу до банківських рахунків, на грошах, товарноматеріальних цінностях, на системних блоках комп’ютерів, магнітних дисках, лазерних дисках, а також міститися у пам’яті людей [4, с. 258–259]. На сьогоднішній день, значного поширення набули електронні документи, які зберігаються на оптичних носіях чи магнітних носіях і це пов’язано із використанням різноманітних технічних засобів для створення, зберігання та передачі інформації. У комп’ютерній техніці зосереджується багато інформації щодо змісту фінансово-господарської діяльності, про рух готівкових коштів, інформацію про суб’єктів підприємництва, а також вони використовуються для ведення бухгалтерського обліку, для «електронного» спілкування із контрагентами. Як зазначає В. В. Лисенко «… суб’єкти підприємництва створюють спеціальні комп’ютерні програми чи перероблюють програми для виконання облікових операцій» [2, с. 200]. Дослідження матеріальних слідів злочинів дозволяє визначити наявність самого факту вчинення податкового злочину, виявити його спосіб і механізм злочинних дій, час, місце, коло причетних осіб та ряд інших обставин скоєного злочину [5, с. 265]. Типовими матеріальними слідами ухилення від сплати податків є наявність або, навпаки, відсутність документів, що відображають виконання будь-якої господарської, фінансової, банківської або податкової інформації. Матеріальні сліди ухилення від сплати податків виявляються в документах, що містять результати фінансово- господарської діяльності й обчислення податків [ 5, с. 255]. Стаття 93 КПК України передбачає можливість слідчого збирати докази шляхом витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб документів, речей, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок. Відмова вищезазначених осіб добровільно виконати вимоги цієї статті і надати необхідні документи є підставою для звернення до слідчого 85 судді з клопотанням про тимчасовий доступ до документів, або проведення обшуку. У разі прийняття рішення про необхідність проведення обшуку з метою вилучення всіх документів та речей, які мають значення доказів у кримінальному провадженні, відповідно до вимог КПК України потрібно забезпечити формування та надання слідчому судді доказів, які підтверджують факт можливого знищення документів чи їх приховування від слідства. З метою забезпечення формування документальної доказової бази слідчому необхідно вилучити первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, у підприємств – контрагентів, у ДПІ за місцем реєстрації підприємства, у державного реєстратора документи юридичної справи підприємства Крім того, обов’язковим є проведення слідчого огляду документів та вивчення вилучених документів бухгалтерського та податкового обліку. Важливим також є призначення експертиз, таких як судово- економічної; технічної експертизи документів; трасологічної; почеркознавчої та інших. Таким чином, сліди злочинів, мають велике значення для встановлення істотних обставин у матеріалах кримінального провадження. При цьому, першочерговість слідчих (розшукових) дій у процесі доказування фактів вчинення кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності залежить від характеру слідчої ситуації на початковому етапі розслідування та наявності фактичних даних, висуваються слідчі версії про подію. Список використаних джерел 1. Яблоков Н. П. Криминалистическая методика расследования. М., 1985. 781 с. 2. Лисенко В. В., Задорожний О. С., Дзісяк О. П. Ухилення від сплати податків: виявлення та розслідування: монографія. К.: Істина.2008. 216 с. 3. Александров И.В. Уклонение от уплаты налогов: основы криминалистической характеристики. СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2011. 232 с. 4. Чернявський С. С. Фінансове шахрайство: методологічні засади розслідування [Текст]: [монографія]. К.: «Хай- Тек Прес». 2010. 624 с. 5. Оніщик Ю.В. Матеріальні сліди під час розчслідувння ухилення від сплати податків. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. Випуск 26. 2014. С. 253–256. 86 Антонюк Анастасія Борисівна, доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики Університету державної фіскальної служби України, кандидат юридичних наук, доцент ПРОВЕДЕННЯ СУДОВО-ПОЧЕРКОЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ Сучасний етап розвитку судового почеркознавства в Україні відзначається значною поширеністю діагностичних досліджень. Аналіз практики проведення експертиз показує, що на сьогодні органами досудового розслідування нерідко на вирішення експерта виносяться питання щодо виконання рукописних записів особами у незвичному психофізіологічному стані, зокрема в стані алкогольного сп’яніння. Питання про перебування особи, яка виконала досліджуваний рукописний текст, у незвичному стані міститься також і в орієнтовному переліку питань, що ставляться на вирішення перед експертами-почеркознавцями, у діючих Науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень [5]. Нині судове почеркознавство є високорозвиненою предметною галуззю теорії судової експертизи і галуззю криміналістики. Йому притаманний подальший активний розвиток теоретичних засад судового почеркознавства та експериментальних розробок, узагальнень експертної практики, вдосконалення існуючих методів і створення нових та більш ефективних методів експертного дослідження почерку. Розвиток теоретичних засад судового почеркознавства у сучасний період ознаменувався: – розробкою основних положень вчення про процес експертного дослідженняяк складової предмета судового почеркознавства (комплексні методики вирішення судово-почеркознавчих завдань, теоретичні проблеми оцінки ознак тощо) [1]; – створенням понятійного апарату у сфері теорії та практики судово-почеркознавчої експертизи (словники основних термінів); – формулюванням основ математичного моделювання і засад автоматизації усфері судово-почеркознавчої експертизи (теорія і практика математичного моделювання, експертні програми, системи) [3]; – розробкою основних положень теорії і методики судово- почеркознавчої діагностики [2]. Експериментальні дослідження у судовому почеркознавстві спрямовані на: – оптимізацію та удосконалення існуючої методики ідентифікаційного дослідження почерку; – подальшу розробку окремих методик експертного дослідження різних видів почеркових об’єктів (наприклад, методичних 87 рекомендацій щодо дослідження підписів від імені осіб похилого і старечого віку); – подальшу розробку кількісних методів дослідження почерку, заснованих наймовірнісному моделюванні (насамперед при дослідженні малооб’ємних почеркових об’єктів: підписів, коротких записів, «друкованого» почерку); – використання інструментальних засобів і електронно- обчислювальної техніки з метою об’єктивізації, розширення можливостей та автоматизації експертних досліджень (наприклад, дослідження натискних характеристик за допомогою визначення яскравості та кольору штрихів). Основними напрямками розвитку судово-почеркознавчої ідентифікації є: – вдосконалення теорії й методики рішення приватних експертних завдань, пов’язаних із дослідженням зміненого почерку, малоінформативних об’єктів, ієрогліфічного письма, графіті тощо; – автоматизація детального (роздільного й порівняльного) аналізу окремих ознак почерку; – визначення показників кількісної оцінки окремих ознак почерку в малооб’ємних рукописах; – підвищення ефективності кібернетичних методів ідентифікації виконавця спірного рукопису; – розробка теоретичних і методичних засад попереднього дослідження почеркових об’єктів тощо. Аналіз теоретичних розробок та узагальнення експертної практики дозволяють виокремити основні напрями подальшого розвитку судового почеркознавства у сучасний період Перший напрям стосується дослідження структури вирішення ідентифікаційних завдань з метою оптимізації методики експертизи, а також дослідження закономірностей процесу вирішення експертних завдань. Якщо раніше наукові розробки були спрямовані безпосередньо на об’єкт, тобто на почерк, і методи експертного дослідження базувалися на знаннях почеркових закономірностей, то нині увагу криміналістів привертає «внутрішній», суб’єктивний бік експертної діяльності. Об’єктом дослідження стає власне діяльність експертів. Такі дослідження допомагають оптимізувати роботу експерта-почеркознавця, яку багато років вважали найменш формалізованою, більш залежною від досвіду експерта, його професійних знань, тобто вона мала суто суб’єктивний характер [4]. Другий важливий напрям розвитку судового почеркознавства пов’язаний з інтенсивним проникненням у дослідження почерку математичних методів, тобто з математизацією науки. Наступний напрям розвитку судового почеркознавства — це поглиблення дослідження інформаційного поля почерку, адже почерк містить у собі інформацію не лише про особливості письмово-рухової системи людини, але й про особу виконавця. 88 Незважаючи на те, що проблематикою, пов’язаною з методиками проведення судових експертиз, вчені та практики займаються достатньо давно, на сьогодні залишається низка невирішених проблем як теоретичного, так і практичного характеру. До проблем теоретичного характеру можна віднести деяку неоднозначність у розумінні експертної методики взагалі, відсутність її у переліку виробничо-практичних видань у відповідному держстандарті, відсутність нормативно закріпленої структури та змісту експертної методики тощо. Основні проблеми практичного характеру стосуються процедури апробації експертних методик і доступності зареєстрованих методик до практичного використання їх експертами й іншими учасниками кримінального провадження. У випадку вирішення вказаних проблем можна розраховувати на підвищення наукового рівня й повноти вирішення експертних завдань, що, в свою чергу, позитивно позначиться на якості та строках проведення судових експертиз у кримінальному провадженні. Оцінивши стан судового почеркознавства на поточний момент, не можна назвати його застійним, тому що активні спроби розвивати його загальні та окремі напрямки постійно здійснюються; коло питань, що вирішуються експертами-почеркознавцями, постійно розширюється, чому сприяють теоретичні та експериментальні дослідження у галузі судового почеркознавства. Основними перспективними напрямками роботи у сфері судового почеркознавства, можна зазначити наступні: удосконалення існуючих та розробка нових методик дослідження; створення експертних систем, які базуються на методах експертних оцінок, для вирішення діагностичних та інтеграційних завдань в почеркових об’єктів, виконаних у незвичних умовах; розробка методів, заснованих на комплексному використанні спеціальних знань судового почеркознавства та суміжних експертних галузей. Список використаних джерел 1 Ароцкер Л.Е., Можар И.М., Грузкова В.Г. и др. Теоретические проблемы оценки экспертом признаков почерка: К. : РИО МВД УССР, 1975. 179 с. 2. Куприянова А.А. Методические рекомендации решения судебно-почерковедческих диагностических задач: Минск, 1982. 62 с. 3. Ланцман Р.М. Кибернетика и криминалистическая экспертиза почерка: М. : Наука, 1968. 95 с. 4. Науково-методичні рекомендації з питань підготовки матеріалів та призначення судових експертиз: затв. наказом Мінюста України від 08.10.1998 № 53/5; URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/z0705-98#Text. 5. Бойцова О.В., Липовський В.В., Стрілець Г.С. та ін. Особливості дослідження підписів, що передані за допомогою факсимільного зв’язку: Криминалистика и судебная экспертиза. 2000. № 49. С. 52–58. 89 Антонюк Поліна Євгенівна, професор кафедри криміналістики та судової медицини Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук; Щербанюк Дмитро Володимирович, заступник директора Закарпатського науково- дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України – завідувач відділу криміналістичних видів досліджень, кандидат юридичних наук ФАХІВЦІ ЯК СУБ’ЄКТИ СУДОВО-ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Частина 1 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» (далі – Закону) визначає перелік суб’єктів судово-експертної діяльності. Так, «судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом» [1]. При цьому, в ч. 5 ст. 10 Закону зазначено, що до фахівця у відповідній галузі знань, який проводить судову експертизу, застосовуються положення Закону щодо гарантій, прав, обов’язків, відповідальності судового експерта, крім відповідальності за відмову від проведення експертизи та положень розділу III Закону. А в ч. 2 ст. 9 Закону закріплено, що «особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом». Тобто, по суті, законодавець прирівняв повноваження фахівців (експертів) та судових експертів при здійсненні судово-експертної діяльності, крім такої діяльності, що пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних та судово-психіатричних експертиз, яка здійснюється виключно державними спеціалізованими установами (ч. 3 ст. 7 Закону). Для з’ясування адекватності такого порядку та його впливу на якість експертного забезпечення правосуддя в Україні проведемо невеликий аналіз. Так, відповідно до ст. 3 Закону судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об’єктивності і повноти дослідження. Принципи судово-експертної діяльності забезпечуються в тому числі й закріпленим Законом рівнем кваліфікації судових експертів як державних спеціалізованих установ, так і судових експертів, що не є працівниками державних спеціалізованих установ. Ч. 2 ст. 10 Закону визначає, що «судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче 90 спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності». Ч. 3 ст. 10 Закону передбачає, що «до проведення судових експертиз (обстежень і досліджень), крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом». При цьому для фахівців (експертів), які також можуть залучатися до проведення судових експертиз на рівні з судовими експертами, що не є працівниками державних спеціалізованих установ, жодних кваліфікаційних вимог не передбачено! Зважаючи на це, виглядає сумнівним дотримання принципів судово-експертної діяльності при залученні відповідних фахівців до проведення судових експертиз. Крім того, незрозумілим є, з огляду на виділення таких фахівців в окремого суб’єкта судово-експертної діяльності (відмінного від судового експерта), який документ вони складають по результатах своєї роботи. Якщо це висновок експерта, який сприймається всіма учасниками провадження і судом як джерело доказів, то це є очевидним перевищенням повноважень такими фахівцями. Вони можуть скласти висновок фахівця, але такий документ не є джерелом доказу. Якщо ж на підставі ч. 5 ст. 10 Закону (в межах тлумачення) поширювати положення ст.ст. 12, 13 Закону на фахівців, то логічним виглядає питання щодо доцільності виділення фахівців та їх відмінності від судових експертів як суб’єктів судово-експертної діяльності! Крім судової експертизи існують інші види використання спеціальних знань у судочинстві, наприклад, залучення спеціаліста. Тобто, коли особа є фахівцем в певній галузі знань, але не атестована як судовий експерт, можна залучити її до провадження як спеціаліста з відповідним оформленням результатів такого залучення, які знайдуть своє місце в системі доказів. Випереджаючи зауваження, що фахівці можуть залучатися лише до здійснення судово-експертної діяльності, не пов’язаної з проведенням криміналістичних, судово-медичних та судово- психіатричних експертиз, необхідно зазначити, що некриміналістичні експертизи становлять собою величезну систему декількох класів судових експертиз, необхідність в проведенні яких виникає в тому числі й в кримінальному провадженні [2]. Встановлений же на сьогодні порядок залучення фахівців до проведення судової експертизи не лише порушує задекларовані принципи судово-експертної діяльності в Україні, але й закладає великі корупційні ризики: – якщо фахівець не внесений до державного Реєстру атестованих судових експертів, де знаходять його учасники провадження, 91 – якщо фахівець не проходить атестацію, хто визначає рівень його кваліфікації, – якщо фахівець не проходить спеціальну підготовку, звідки він знає про сучасні експертні методи досліджень та існуючи методики, яким чином забезпечується його доступ до методик, яких немає у вільному доступі тощо. На наш погляд, включення до переліку суб’єктів судово-експертної діяльності фахівців та наділення їх повноваженнями судових експертів, з відмежуванням їх від судових експертів по вимогам щодо кваліфікації (в тому числі й атестації) та державного обліку (внесення до державного Реєстру атестованих судових експертів), ставить під сумнів результати діяльності таких фахівців (незалежно від їх форми), що не повинні сприйматися як належні й допустимі докази в будь-якому провадженні нарівні з іншими наявними доказами. Існуючий порядок спотворює інститут незалежної судової експертизи, повертаючи нас до часів, коли результати діяльності особи (висновок), залученої як експерт, оцінювалися з урахуванням її особистості. |