ЗБІРНИК_КОНФЕРЕНЦІЇ_НАВС_25_11_2021. Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ інновації в криміналістиці
 Скачать 3.31 Mb.
|
|
Список використаних джерел 1. ДСТУ 7512:2014. Вироби кабельні. Терміни та визначення понять [Чинний від 2015-02-01]. УкрНДІКП, 2014. 2. Оснач О.Ф. Товарознавство. Промислове обладнання, прилади, інструменти. Навчальний посібник. Київ: Центр учбової літератури, 2007. 304 с. 3. Семенова В. Г. Напрямки ефективного розвитку підприємств кабельної промисловості. Экономика и управление предприятием. 2015. № 2/6(22). 4. Нікіта А.Г. Особливості визначення ринкової вартості кабельної продукції під час проведення судової товарознавчої експертизи. Інформаційний лист. Запоріжжя: Запорізький НДЕКЦ МВС України. 2019. Жеребко Олександр Іванович, завідувач відділу нормативно-методичної діяльності та стандартизації лабораторії організації наукової, методичної діяльності, нормативного забезпечення та міжнародного співробітництва Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, кандидат юридичних наук ВИСНОВОК ЕКСПЕРТА ЯК ДЖЕРЕЛО ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ Результати проведення судової експертизи оформлюються висновком експерта. Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України [1] висновок експерта є одним із процесуальних доказів в кримінальному процесі. Висновок експерта є індивідуальним джерелом доказів, яке базується на 160 основі використання спеціальних знань, наукових та технічних засобів і методів експертом у галузі, що стосується питань експертизи. Експертиза може призначатись у різних галузях, специфікою якої можуть бути спеціальні знання, використані для з’ясування істини у кримінальному провадженні. Тому висновок експерта має важливе значення для вирішення завдань правосуддя. С.В. Корякіна підкреслює те, що певна «гарантованість» інформації, отриманої в межах надання судово-експертних послуг, забезпечується своєрідною «авторитетністю» висновку експерта. Судді, хоча й керуються правилом стосовно того, що жоден з доказів не має заздалегідь встановленої сили, проте, не маючи спеціальних знань в тій чи іншій галузі, дуже часто беруть на віру висновок експерта [2, с. 234]. Відповідно до ст. 69 КПК України експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об’єктів, явищ та процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань. У деяких випадках до проведення експертизи може залучатись спеціаліст – особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших заходів і може надавати консультації з питань, що потребують знань і навичок (фотографування, складання схем, відібрання зразків для експертного дослідження). Висновок експерта – це процесуальний документ, в якому викладено докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи (ч. 1 ст. 101 КПК України). У висновку експерта повинно бути зазначено (ст. 102 КПК України): 1) коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза; 2) місце і час проведення експертизи; 3) хто був присутній при проведенні експертизи; 4) перелік питань, що були постановлені експертові; 5) опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали було використано експертом; 6) докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка; 7) обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. 161 Висновок експерта як кінцевий результат проведеного дослідження має містити не тільки питання, які були поставлені експерту та проведене дослідження (експертну оцінку), а й обґрунтування на кожне поставлене питання. За надання неправдивого висновку експерт несе кримінальну відповідальність, про що він завчасно попереджається. Основна вимога, яку висувають до висновку експерта, – його вірогідність, правильність та достатня обґрунтованість. Якщо дослідження здійснено належним чином, а висновок зроблено на підставі правильного аналізу отриманих результатів, то й висновок відповідає цим вимогам та і є єдино вірогідним. У разі сумнівів щодо правильності або обґрунтованості висновку експерта процесуальне законодавство надає можливість перевірки його рішення та виправлення помилки, якщо її допущено, але знову ж таки, шляхом звернення до експерта та призначення і проведення повторної судової експертизи, висновки якої будуть відображені в оцінці в сукупності з іншими доказами у справі. В криміналістичній літературі значна увага приділяється питанням психологічного впливу різних обставин справи на формування висновку експерта. Протягом багатьох років дискусійним є питання щодо меж ознайомлення експерта з матеріалами справи, маючи на увазі можливий їх вплив на процес експертного дослідження та формування висновку експерта. Окремі науковці вважають, що для забезпечення нормального процесу формування переконань експерта достатнім є ознайомлення його з матеріалами справи лише в тому обсязі й тих межах, котрі безпосередньо стосуються об’єкта експертизи. В протилежному випадку може мати місце негативний психологічний вплив, здатний викликати сприйняття експертом чужих оціночних суджень [3, с. 74]. Як засіб нейтралізації негативного впливу на експерта обставин справи, В.Ф. Орлова пропонує виховувати в експертів відповідну психологічну сталість та критичне ставлення до матеріалів справи, розробку прийомів побудови та перевірки версій, котрі забезпечують об’єктивність дослідження, колективне обговорення випадків колізії експертного висновку і матеріалів справи [4, с. 239]. Отже, під час розслідування кримінальних проваджень висновок експерта відіграє важливу роль в якості доказу з метою притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Проведення експертного дослідження і формування висновку експерта – це тривалий і доволі копіткий процес, пов’язаний із послідовним вирішенням взаємопов’язаних завдань, а саме: детальне й всебічне вивчення об’єктів експертного дослідження, визначення значущості встановлених ознак, їх індивідуальності та сталості, оцінки сукупності встановлених ознак й формулювання висновку. На достовірність й обґрунтованість висновку експерта впливає низка чинників, знання яких потрібне не лише експерту, що робить висновок 162 за дослідженням, а й слідчому та судді, які оцінюють зроблений експертом висновок і використовують його в судочинстві з метою встановлення істини у справі. Важливо у призначенні та проведенні експертизи дотриматись правильного механізму призначення експертизи (встановлення необхідності проведення експертизи; підготовка клопотання про проведення експертизи та матеріалів, якими воно обґрунтовується; звернення до слідчого судді й отримання ухвали; направлення ухвали суду та матеріалів кримінального провадження експерту). Саме зазначений механізм призначення експертизи допоможе в отриманні обґрунтованого висновку експерта в якості відповідей на питання, які виникли в результаті розслідування кримінального провадження. Список використаних джерел 1. Кримінальний процесуальний кодекс від 13 квітня 2012 р. № 4651-VI. Дата оновлення: 11.09.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/4651-17. 2. Корякина С.В. Судебно-экспертные услуги как средство наиболее эффективной реализации права на защиту. Научные труды. Российская Академия юридических наук. 2004. Вып.4. Том 3. С. 234–236. 3. Яковлев А.М. К вопросу о формировании убеждений судебного експерта. Правовые и методологические проблемы судебной экспертизы. М.: Юрид. лит. 1974. 167 с. 4. Орлова В.Ф. Теория судебно-почерковедческой идентификации. Труды ВНИИСЭ. 1973. Вып. 6. С. 237–243. Івасишин Тарас Михайлович, доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики Навчально-наукового гуманітарного інституту Національної академії Служби безпеки України, кандидат біологічних наук, доцент ПИТАННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНИХ ОБЛІКІВ Недостатньо високий рівень розкриття злочинів, що вчиняються на сьогодні в Україні, пояснюється низкою причин, однією з яких є дефіцит інформації, необхідної як для встановлення підозрюваних на початковому етапі розкриття вчиненого злочину, так і для викриття всіх співучасників у злочинній діяльності, тобто у підготовці, здійсненні, приховуванні злочину й організації протидії розслідуванню. Це потребує удосконалення прийомів, методів і засобів зі збирання, фіксації й використання інформації, що має значення для розслідування. Однією з умов, що визначає успіх й ефективність діяльності правоохоронних органів із запобігання, розкриття та розслідування злочинів, є рівень її забезпечення криміналістичною інформацією, яка характеризує вчинений (чи такий, що готується) злочин та осіб, причетних до нього. Із розвитком інформаційно-обчислюваної техніки, 163 комп’ютерних програм та електронних носіїв інформації аналітична діяльність правоохоронних органів перейшла на новий, більш якісний рівень. Результативність роботи правоохоронних органів щодо захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень не можлива без своєчасного, достатнього і якісного інформаційного забезпечення. Така інформація фіксується, систематизується і зберігається в спеціальних інформаційних системах СБ України та МВС України, що називаються «криміналістичними обліками». Термін «криміналістичні обліки» має умовний характер і застосовується для позначення тих спеціальних обліків СБ України й МВС України та структурних інформаційно-довідкових систем, методологічну основу яких становить криміналістика, і які містять інформацію про індивідуалізуючі, криміналістично важливі ознаки об’єктів (про ознаки зовнішності, папілярні візерунки, почерк, голос і т. ін.), сукупність яких дає змогу класифікувати та ідентифікувати об’єкти. В організації та використанні криміналістичних обліків визначальним є питання про тотожність об’єктів, які перебувають у причиновому зв’язку з подією злочину чи розшукуваних правоохоронними органами. Функціями криміналістичних обліків є: – визначення об’єктів, належних до обліку; – встановлення комплексу загальних й окремих ознак, які індивідуалізують об’єкт; – фіксація цих ознак у реєстраційних чи системних документах; – зосередження реєстраційних даних відповідно до системи, яка забезпечує швидке отримання відомостей про зареєстровані об’єкти та їх ідентифікацію. Деякі дослідники, зокрема М.І. Клименко, Н.І. Солодкий, визначають криміналістичні обліки як науково обґрунтовану систему реєстрації певних об’єктів та їх ідентифікаційних ознак для розкриття злочинів. Наукову основу становлять індивідуальність відповідних об’єктів, їх відносна стійкість і здатність до ідентифікації. Криміналістичні обліки ведуть органи МВС України, Служби безпеки України та інші правоохоронні органи в централізованому порядку й на місцях у вигляді картотек, колекцій, електронних записів, автоматизованих пошукових систем тощо. У централізованому порядку ведуться: оперативно-довідкові (за прізвищами й дактилоскопічними картками), оперативно-розшукові (осіб, які зникли безвісти; невпізнаних трупів, крадених і вилучених речей тощо) та спеціальні обліки (куль, гільз і набоїв зі слідами зброї, картотека підроблених документів, виготовлених поліграфічним способом, картотека підроблених грошей тощо). На рівні місцевих криміналістичних обліків ведуться картотеки фотознімків слідів рук, вилучених із місць нерозкритих злочинів (слідотеки), дактилотеки, кулегільзотеки, колекції слідів знарядь злочину тощо [1, с. 27]. 164 Водночас криміналістичний облік частіше ототожнюють із криміналістичною реєстрацією, що не зовсім правильно. Криміналістична реєстрація, незважаючи на однаковий предмет вивчення (особи, предмети й відомості про них), є більш вузьким поняттям, оскільки застосовується тільки в оперативно-розшуковій, слідчій і кримінально-виправній практиці [2, с. 249]. Варто звернути увагу на визначення «криміналістичного обліку», подане в підручнику криміналістики за редакцією І.Ф. Крилова, де криміналістичний облік – це науково розроблена система обліку осіб, предметів, інших об’єктів, відомостей про них, що мають криміналістичне значення [3, с. 250]. Дані криміналістичних обліків використовуються для попередження злочинів, розшуку злочинців, під час розслідування кримінальних проваджень. До завдання криміналістичних обліків входить забезпечення відповідних органів й осіб інформацією, необхідною для ідентифікації, а також відомостями, що мають значення для успішного розслідування і правильного вирішення кримінального провадження (наприклад, одержання відомостей про непогашену судимість й ін.). Натомість Р.С. Бєлкін визначає криміналістичні обліки як науково обґрунтовану інформаційну спецсистему, створену для збирання, обліку, нагромадження, оброблення даних про злочини й деякі інші об’єкти для подальшого їх (даних) використання правоохоронними органами в пошукових, у тому числі ідентифікаційних й інших цілях [4, с. 113]. У відомчих нормативно-правових актах МВС України йдеться, що правовою основою ведення персональних оперативно-довідкових і дактилоскопічних обліків в ОВС є Закон України «Про Національну поліцію», який визначає юридичні підстави й основні групи осіб, котрі підлягають оперативно-довідковим і дактилоскопічним облікам. Утім, слід зауважити, що дактилоскопічна реєстрація здійснюється не тільки на підставі зазначеного Закону, а ґрунтується на системі юридичних норм, які містяться і в інших нормативних актах. Тому більш точним було б твердження про те, що правовою основою створення й використання алфавітно-дактилоскопічних обліків є міжнародні угоди, в яких Україна виступає однією зі сторін, Кримінальний і Кримінальний процесуальний кодекси України, закони України «Про Національну поліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про інформацію», «Про державну статистику в Україні», «Про державну таємницю», «Про захист інформації», «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про захист інформації в інформаційно- телекомунікаційних системах», накази та інші документи МВС, інших правоохоронних міністерств і відомств України, які регламентують засади використання інформації в протидії злочинності та корупційним проявам [5, с. 9]. Таким чином, можемо дійти висновку, що види криміналістичних обліків не обмежуються переліченими картотеками й колекціями. Фактично на криміналістичний облік можуть бути 165 поставлені всі види слідів та речових доказів, які вилучаються з місць злочинів, отриманих у процесі проведення оперативних заходів, і можуть бути об’єктами криміналістичних досліджень. Підвищення ефективності використання можливостей криміналістичних обліків пов’язане не тільки із вдосконаленням наявних, але й зі створенням нових видів криміналістичних обліків. Список використаних джерел 1. Клименко М.І. Підвищення ефективності використання криміналістичних обліків. Праці МВС. – К., 1987. 2. Біленчука П.Д. Криміналістика : підручник. – 2-ге вид., – К. : Атика, 2001. 544 с. 3. Крылов И.Ф. Криминалистика : учебник. – Ленинград, 1976. – 591 с. 4. Белкин Р.С. Курс криминалистики. – В 3 т.: Т. 3: Криминалистические средства, приемы и рекомендации. – М. : Юрист, 1997. – С. 113. 5. Бацько І.М. Правове регулювання дактилоскопічних обліків. Криміналістичний вісник. – 2000. – Вип. 1. – С. 9. Калініченко Руслан Анатолійович, головний судовий експерт відділу комп’ютерно-технічних та телекомунікаційних досліджень Черкаського науково-дослідного експертно- криміналістичного центру МВС України; Пташкін Роман Леонідович, заступник завідувача відділу комп’ютерно- технічних та телекомунікаційних досліджень Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України АВТОМАТИЗАЦІЯ ПРОЦЕДУРИ ВСТАНОВЛЕННЯ СКЛАДОВИХ ЧАСТИН СИСТЕМНОГО БЛОКУ ПЕРСОНАЛЬНОГО КОМП’ЮТЕРА ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ КОМП’ЮТЕРНО-ТЕХНІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Стрімкий розвиток інформаційних технологій поступово трансформує світ. Відкритий та вільний кіберпростір розширює свободу і можливості людей, збагачує суспільство, створює новий глобальний інтерактивний ринок ідей, досліджень та інновацій, стимулює відповідальну та ефективну роботу влади і активне залучення громадян до управління державою та вирішення питань місцевого значення, забезпечує публічність та прозорість влади, сприяє запобіганню корупції. Але розвиток інформаційних технологій обумовлює виникнення нових загроз безпеці особистій чи навіть національній [1]. 166 Одним з завдань, що виникає перед судовими експертами за напрямком комп’ютерно-технічних досліджень, є завдання встановлення властивостей складових частин системних блоків персональних комп’ютерів. Продиктована ця вимога насамперед необхідністю встановлення факту працездатності та придатності до експлуатації досліджуваного обладнання. Найзручніше це завдання вирішувати з використанням Linux-подібних операційних систем. В сучасності Linux є найбільш гнучкою та потужною з коли- небудь створених операційних систем. Linux з успіхом застосовується як в крихітних стільникових телефонах так і на найпотужніших суперкомп’ютерах у світі. Жодна інша операційна система не володіє такими чудовими можливостями масштабування і адаптації до нюансів різноманітних типів обладнання і екосистем. В операційних системах сімейства Linux майже всі пристрої є файлами [2]. Численні взаємодії в операційних системах сімейства Linux зводяться до зчитування та запису файлів, навіть якщо об’єкт, з яким проводиться та чи інша операція, зовсім не схожий на «традиційний» файл. Спеціальні файли пристроїв містять дані, необхідні операційній системі для взаємодії з фізичними пристроями, такими як диски, дисководи, принтери, тощо. Фактично, спеціальні файли пристроїв є інтерфейсами для взаємодії з драйверами пристроїв, тобто коли процес звертається до файлу пристрою, він по суті працює з драйвером цього пристрою. Тобто процедура встановлення властивостей (характеристик) складових частин системного блоку зводиться до почергового зчитування даних з файлів пристроїв. Для спрощення даного процесу та зручної подальшої обробки отриманих даних доцільно використати спеціалізовані програмні засоби, наприклад «lshw». Програмний засіб «lshw» є консольною (виконується з командного рядка) програмою для Linux-подібних операційних систем. Своєю функціональністю дозволяє отримати інформацію про апаратне забезпечення комп’ютера. Дана утиліта дозволяє виводити інформацію про окремих класах пристроїв, здійснювати різне форматування виводу, а також видаляти з виведення інформацію, що дозволяє ідентифікувати пристрої (серійні номери та подібні ідентифікатори), що робить її ідеальним варіантом для формування списку пристроїв при комп’ютерно-технічних дослідженнях. Використання вищезазначеної утиліти в тандемі з Linux- системою типу Live CD дозволяє швидко та ефективно отримувати інформацію про апаратне забезпечення досліджуваного системного блоку персонального комп’ютера. Але в випадках, коли дане завдання необхідно виконати не просто декілька разів, а декілька десятків разів – процедура стає досить рутинною, хоча й зводиться до виконання невеликої послідовності однотипних дій. Але дане завдання досить легко автоматизується засобами, що доступні в будь-якій Linux-подібній операційній системі типу Live CD, 167 а саме за допомогою командної оболонки «bash». До автозавантаження варто додати скрипт-файл, котрий буде після завантаження базової системи буде очікувати введення з клавіатури даних для назви файлу, а після їх отримання автоматично запускатиме командний засіб «lshw» й спрямовуватиме виведення інформації в необхідний лог-файл. Такий підхід не тільки значно спрощує процедуру отримання відомостей про складові частини досліджуваного обладнання, а й дозволяє уніфікувати процес такого дослідження на досить «слабкому» апаратному забезпеченні. Це досягається тим чином, що для функціонування програмного засобу «lshw» не потрібний ні дісплейний менеджер, ні графічна оболонка. Запропонований метод автоматизації процесу отримання відомостей про властивості складових частин системних блоків персональних комп’ютерів базується на відкритому та безкоштовному програмному забезпеченні та не потребує додаткового ліцензування. |