ЗБІРНИК_КОНФЕРЕНЦІЇ_НАВС_25_11_2021. Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ інновації в криміналістиці
 Скачать 3.31 Mb.
|
|
Список використаних джерел 1. Перлін С.І. Дослідження матеріалів, речовин та виробів у структурі криміналістичної технік. Актуальні проблеми криміналістичного та експертного забезпечення діяльності правоохоронних органів та суду в Україні. Харків, 2021. С. 50-51. 2. Судові експертизи в процесуальному праві України : навч. посіб. /за заг. ред. О. Г. Рувіна. Київ : Видавництво Ліра-К, 2019. 424 с. 3. Кофанов А.В., Кобилянський О.Л., Давидова О.О. Криміналістичне длслідження лакофарбових матеріалів: методичні рекомендації. Київ: КИЙ, 2010. 48 с. 4. Гуржій О. Б. Криміналістична експертиза лакофарбових матеріалів та покриттів. Актуальні проблеми криміналістичного та експертного забезпечення діяльності правоохоронних органів та суду в Україні. Харків, 2021. С. 60-61 Новік Микита Володимирович, здобувач ступеня вищої освіти бакалавра Донецького державного університету внутрішніх справ Науковий керівник: Крушеницький Андрій Володимирович, викладач кафедри кримінального процесу та криміналістики факультету № 1 Донецького державного університету внутрішніх справ ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ ОСОБИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ Пред’явлення для впізнання – це процесуальна діяльність, яка породжує докази. В основі цієї діяльності лежить психологічний процес впізнання, суть якого полягає в порівнянні уявного образу, що зберігається в пам’яті особи, з об’єктом, людиною, які спостерігаються 400 зараз, в умовах, що їх надав слідчий. У процесі порівняння особа робить висновок: чи є об’єкт, що спостерігається, тим самим (тотожнім), який вона спостерігала раніше в зв’язку з подією, що розслідується. З психологічної точки зору акт ідентифікації – це мислення, ідентифікація двох об’єктів: того, що дійсно надано суб’єкту, і ідеалу, який зберігається в пам’яті. Отже, пред’явлення для впізнання як процес встановлення або заперечення ідентичності або приналежності до групи характеризується двома процесами – фіксуючим і когнітивним: до першого відноситься засвоєння відмінних рис і формування образу певного об’єкта, до іншого – використання цих характеристик в вирішенні питання групової ідентичності або приналежності, що являє собою висновок, який заснований на уявному аналізі, синтезі і порівнянню ознак. Пред’явлення для впізнання використовується для встановлення особи, речі або трупа. Пред’явлення для впізнання є частиною слідчих (розшукових) дій, важливість яких полягає в тому, що вони є основним способом збирання доказів, а отже - основним засобом всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального правопорушення [1, c. 285]. Уміння правильно організувати і провести слідчі (розшукові) дії, правильно оцінити отримані результати, свідчить про відповідний рівень професійної підготовки слідчого та прокурора. В ході досудового розслідування вся система криміналістичних тактик, рекомендацій, комбінацій, операцій реалізується за допомогою слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, серед яких велике значення має впізнання людини, речей або трупа [2, с. 396]. Також необхідно відмітити, для того щоб пред’явлення для впізнання пройшло найбільш ефективно і з найбільшою віддачею для конкретного кримінального провадження потрібно щоб слідчий або прокурор мали високий рівень професійної підготовки, тому що правильне проведення та організація слідчої (розшукової) дії призведе до більш чіткого уявлення про злочинні події що яких ведеться досудове розслідування. Положення кримінального процесуального кодексу дозволяють розрізняти два типи пред’явлення особи для впізнання - в натуральній формі і за зображенням. Якщо перший вид прийнятний і зрозумілий, то другий викликає деякі питання. Перш за все, слід зазначити, що ч. 6 ст. 228 цього кодексу передбачає використання фото і відеозаписів замість безпосереднього сприйняття пізнаваного обличчя. Вибір такого способу проведення слідчої (розшукової) дії може бути наслідком обмеження можливості пред’явлення особи на природі або з тактичних міркувань [3, с. 167]. Людині показують фотографію з особою, яку треба впізнати, разом з іншими фотографіями, яких повинно бути не менше трьох. Представлені фотографії не повинні мати явних відмінностей за формою та іншими особливостями, що істотно впливає на сприйняття зображення. Люди на інших фотографіях повинні бути однієї статі і 401 можуть не мати явних відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою яку впізнають. Відомо, що в процесі сприйняття і запам’ятовування особливі прикмети людей зберігаються краще. Тому при допиті вкрай необхідно знати, чи не було у людини цих особливих ознак (шрамів, родимих плям, бородавок, тощо), мав він якісь фізичні недоліки (косоокість, відсутність частини тіла, тощо). Якщо особа запам’ятала тільки ознаки і характеристики тієї частини тіла, яка прикрита одягом, їх не слід пред’являти для впізнання, оскільки такі ознаки і характеристики повинні бути перевірені під час освідування особи [4, с. 669]. Згідно з ч. 1 ст. 228 Кримінального процесуального кодексу України, забороняється показувати перед проведенням впізнання впізнаючому особу, яку він має впізнати. Це пов’язано з психологічними властивостями людини, оскільки було доведено, що останнє сприйняте зображення перед безпосереднім розпізнаванням краще зберігається в пам’яті і відтворюється. З цієї ж причини забороняється пред’являти для впізнання після попереднього проведення тієї ж процедури, але за допомогою перегляду фотографій або відеозаписів однакової людини [3, с. 106]. Невід’ємною частиною процедури впізнання є залучення, крім особи яку впізнають, як мінімум трьох осіб однієї статі, які явно не розрізняються за віком, одягом і зовнішнім виглядом. Причому, вибираючи доповнення, слід звертати увагу не на вік, вказаний в документах, а на те, як вони виглядають насправді. Людина, яка буде впізнаватися на фотографії, повинна бути зображена таким чином, що і інші особи на фотографіях, тобто, щоб нічим не виділялися різко серед інших (всі фотографії повинні бути пронумеровані, одного розміру, тощо). Представлені фотографії повинні бути оформлені у вигляді таблиці фотографій або вклеєні в протокол і скріплені печаткою слідчого органу. В матеріалах справи повинна міститися інформація про те, як, де і за яких обставин були виявлені фотографії особи, яку необхідно пред’явити для впізнання (протокол обшуку або вилучення, тощо). Розпізнавання обличчя з фотографій відбувається в тому ж процедурному порядку, що і пряме розпізнавання осіб. Якщо особа впізнала когось на фотографії, в протоколі вказується, під яким номером була поміщена фотографія людини, пред’явлена для впізнання, його прізвище, ім’я, по батькові. М.М. Єфімов зазначив що необхідно приділяти більше уваги часу та місцю проведення слідчої (розшукової) дії. Слід зазначити, що пред’явлення особи для впізнання обумовлено двома факторами, а саме реальною можливістю проведення і пріоритетом, тобто ніж раніше відбудеться впізнання, тим більше інформації, необхідної для розслідування, буде збережено в пам’яті впізнаючого. Звідси випливає, що тільки провівши ідентифікацію якомога раніше, можна розраховувати на ефективність і достовірність результатів такого розслідування. Як правило, пред’явлення для впізнання проходить у слідчому відділенні. Але в частині 4 ст. 228 Кримінального 402 процесуального кодексу України, законодавець передбачив певну гарантію, яка передбачає з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред’являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним та аудіоспостереженням [5, с. 188]. Здійснивши аналіз наукових праць можна прийти до висновку, що пред’явлення особи для впізнання є найбільш поширеним видом пред’явлення для впізнання, яка застосовується на практиці. Кримінальний процесуальний кодекс встановлює ряд особливостей такої дії, кожна з яких є невід’ємною частиною впізнання особи. Список використаних джерел 1. О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. Т. 1. Х. : Право, 2013. 768 с. 2. Коршиков М. В. Современные проблемы предъявления для опознания и класификация его видов: Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вер- надского. Серия: Юридические науки. 2013. Т. 26 (65). № 1. С. 394-400. 3. Кримінальний процесуальний кодекс України : Кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI. Офіційний сайт Верховної ради України URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text (дата звернення: 12.11.2021) 4. Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Российская Е. Р. Криминалистика. Учебник для вузов. М. : Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА—ИНФРА-М), 2000. С. 659-673 5. Єфімов М.М. Підготовчий етап пред’явлення особи для впізнання під час розслідування злочинів проти моральності: Вісник Національного технічного університету України «Політологія. Соціологія. Право.». 2017. № 1(33). С. 186–189. Осадча Карина Олександрівна, здобувач ступеня вищої освіти бакалавра Національної академії внутрішніх справ Науковий керівник: Свобода Євгенія Юріївна, професор кафедри криміналістичного забезпечення та судових експертиз Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент СПОСОБИ Й ОСОБЛИВОСТІ ВИЛУЧЕННЯ ЗАПАХОВИХ СЛІДІВ З МІСЦЯ ПОДІЇ ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ПРОВЕДЕННЯ ОДОРОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ Запахи повсякчасно оточують людину та супроводжують її впродовж усього життя, тому і вчинення протиправних дій не обходиться без виникнення певних запахових слідів, що можуть стати цінним джерелом інформації під час проведення досудового розслідування. 403 Одорологічна експертиза дає змогу встановити чимало обставин правопорушень, даючи відповідь на низку ситуаційних питань, а також ідентифікувати осіб та їх місце розташування. Необхідність в результатах одорологічної експертизи існуватимуть завжди, тому її можна визначити як одну з найперспективніших. Запахи можуть бути різної природи: належати людині або тварині, походити від наркотичних та вибухових речовин, токсинів тощо. Усі види зразків запахових слідів, незалежно від їх походження, об’єднує відносна нестійкість та складність у вилученні та дослідженні в контексті загальної методики судової експертизи. Перш за все, необхідно теоретично обґрунтувати сутність одорологічноі експертизи, визначити коло досліджуваних нею об’єктів, предмет її дослідження тощо. Одорологічна експертиза – це галузь судових досліджень, спрямованих на вивчення природи та механізму утворення запахових слідів з метою з’ясування обставин вчинення правопорушень, ідентифікації осіб, причетних до протиправного діяння та вирішення низки інших експертних завдань. Одорологічна експертиза є досить специфічною порівняно з іншими дослідженнями, вона здатна вирішувати широке коле завдань, що зумовлюють потреби кримінального провадження. Вона дозволяє встановити чи походять запахові сліди, наявні на наданих предметах від особи, що перевіряється, чи наявні запахові сліди даної особи у вилучених слідах, чи сліди залишені однією чи декількома особами, у якому напрямку рухалась ця особа або особи, та навіть дозволяє встановити тривалість перебування людини у певному місці [2]. Об’єктами одорологічної експертизи – запахові сліди, що є молекулами речовини, які перебувають у газоподобному стані. Такі зразки запаху людини можуть зберігаютися в крові людини, потожирових слідах, спермі, волоссі, або предметах з якими вона мала контакт [1, с. 364]. Варто розуміти, що, як і будь-які об’єкти експертного дослідження, запахи теж не однакові та ідентифікуються за низкою ознак. І в залежності від типу зразка відрізнятимуться і методи його вилучення та дослідження. За часом утворення запахові сліди бувають свіжими, тобто з моменту їх утворення пройшло не більше однієї години, нормальними, з моменту утворення яких пройшло від однієї до трьох годин, а також старі, що утворилися більш як три години потому з моменту їх виявлення [2]. Найоптимальнішими для проведення одорологічної експертизи є свіжі та нормальні сліди, адже містять найбільшу концентрацію ароматичних речовин. Враховуючи той факт, що речовини, які складаються із газоподібних молекул, є дуже леткими, існує низка вимог, яких необхідно дотримуватися при вилученні дослідженні запахових слідів, аби мінімізувати втрату ароматичних речовин. 404 Для цього процедура вилучення та дослідження має проводитися в якомога стерильніших умовах. Щоб уникати безпосереднього контакту спеціаліста або експерта із носіями одорологічної інформації він зобов’язаний користуватися гумовими рукавичками та пінцетом, попередньо обробленим спиртом. Біологічні виділення з рук людини (піт, жир) здатні змішуватися із досліджуваним запаховим слідом та привести до повної втрати його значимості. Обов’язково запахові сліди після проведення слідчих (розшукових) дій із залученням службового собаки на місці подій підлягають консервації для можливості подальших досліджень. Для цих цілей застосовуються герметичні ємності, наприклад, скляні можна закрити металевими або скляними кришками [3]. Для вилучення запахових слідів використовують перелік матеріалів, що здатні забезпечити збереженість слідів та уберегти їх від домішок інших запахів, а саме: клаптики чистої бавовняної тканини, алюмінієву фольгу. Носії запахових слідів огортають цими матеріалами та поміщають у герметичний контейнер. Вологі об’єкти перед упакуванням та транспортуванням необхідно висушити без використання нагрівальних приладів, адже потоки гарячого повітря або вплив високих температур може сприяти розсіюванню запахових молекул [4, с. 42]. Якщо об’єкт, що є носієм одорологічної інформації неможливо вилучити з місця подій, застосовують декілька способів «консервації» запахів. Наприклад, абсорбування на нейтральний носій, яким переважно є чиста бавовняна тканина – марля, фліс або що, яка поміщається на об’єкт та накривається скляною чи металовою ємкістю. Також може застосовуватися вилучення запаху за допомогою шприця або пустої ємкості. У першому випадку голкою стерильного шприця «відсмотктується» повітря, що містить ароматичні молекул. За відсутності шприця застосовують пусту чисту пляшку, яку попередньо деформують стискуванням, а потім повертають у попередню форму. Завдяки перепаду тиску забезпечується всмоктування запахового сліду до пляшки та подальша консервація його у ній [3]. Окрім того, необхідного зняти зразок фонового запаху шляхом абсорбції на фрагмент чистої бавовняної тканини, яка поміщається на місцевості або у приміщенні, де вилучаються запахові сліди з об’єктів. Дослідження вилучених зразків проводиться із залученням службових собак-детекторів, що готуються відповідними кінологічними підрозділами. В залежності від завдань експертизи визначається методика проведення дослідження. Наприклад, якщо необхідно встановити належність певного запахового сліду підозрюваній особі, зразки поміщаються у чисті контейнери, додаючи нейтральні запахові сліди, що забезпечують об’єктивність дослідження [5]. Отже, таким чином, серед основних принципів, яких необхідно дотримуватися при вилученні запахових слідів є забезпечення їх цілісності шляхом герметизації та унеможливлення домішування 405 сторонніх запахів, що можуть впливати на об’єктивність дослідження. Це забезпечується шляхом використання низки допустимих матеріалів, що унеможливлюють розсіювання та пошкодження зразків: скло, бавовна, метал. Особа, що проводить вилучення запахових слідів зобов’язана ретельно слідкувати за додержанням процедури та порядку вилучення та транспортування зразків, адже повнота та об’єктивність дослідження – запорука ефективності проведення будь- якої судової експертизи. Список використаних джерел 1. Нестор Н.В. Судові експертизи в процесуальному праві України: навч. посіб. / Н.В. Несторов, О.Г. Рувін. Київ: Ліра-К, 2019. 424 с. 2. Ящук. В.О. Наукові та правові засади використання запахових слідів підчас розслідування кримінальних правопорушень. Науковий вісник приватного та публічного права. 2020. №6. С. 288-293. 3. Волошин О.Г. Робота із запаховими слідами на місці подій і безпосереднє використання їх для відсутньої особи за гарячими слідами. Теорія та практика судово-експертної діяльності. Київ: 2019, С. 101-105. URI :http://elar.naiau.kiev.ua/jspui/handle/123456789/15326 4. Фурман Я.В., Юсупов В.В., Котялренко Л.Т., Дмитрук Р.С.. Особливості збирання у досудовому провадженні біологічних слідів людини: метод. рек. Київ: НАВС, 2016. 43 с. 5. Сокиринська О.А. Одорологія: історія формування, методи дослідження запахових слідів та їх роль у розслідуванні злочинів. Право України: теорія і практика. 2006. №4. С. 27 33. Папуніцька Карина Миколаївна, здобувач ступеня вищої освіти бакалавра навчально-наукового інституту № 1 Національної академії внутрішніх справ Науковий керівник: Антонюк Поліна Євгенівна, професор кафедри криміналістики та судової медицини Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ДОПИТУ В РЕЖИМІ ВІДЕОКОНФЕРЕНЦІЇ Частина 1 ст. 232 кримінального процесуального кодексу України визначає випадки, при яких проведення окремих слідчих (розшукових) дій, зокрема, – допиту, впізнання, – можливе у режимі відеокоференції під час досудового розслідування. До таких випадків законодавець відносить: – неможливість безпосередньої участі певних осіб у досудовому провадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин, – необхідність забезпечення безпеки осіб, 406 – проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого, – необхідність вжиття таких заходів для забезпечення оперативності досудового розслідування, – наявність інших підстав, визначених слідчим, прокурором, слідчим суддею достатніми. Під відеоконференцією у кримінальному провадженні слід розуміти особливу процедуру, що реалізується через телекомунікаційні технології, при якій спілкування у вигляді обміну аудіо- і відеоінформацією між віддаленими учасниками слідчої (розшукової) дії відбувається на відстані (дистанційно), але в режимі реального часу [1, с. 285]. Враховуючи те,що слідчі (розшукові) дії, які проводяться в режимі відеоконференції, фіксуються за допомогою технічних засобів фіксації, до початку проведення окремих слідчих (розшукових) дій у режимі відеоконференції, необхідно: – активувати технічні засоби відеозапису; – перевірити наявність вільного місця на внутрішньому носії відеозапису (не менше 10 Гб вільного місця); – перевірити працездатність технічних засобів відеозапису, – провести тестування пристроїв (мікрофони, камери тощо) та впевнитись, що вони працюють нормально, а відеоконференція і її запис здійснюється правильно. Здійснення фіксації слідчої (розшукової) дії в режимі відеоконференції починається з моменту оголошення про початок її проведення [2]. Проведення допиту у режимі відеоконференції має деякі особливості, що відрізняє його від загального порядку проведення допиту. При проведенні допиту особи у режимі відеоконференції деякі труднощі викликає встановлення психологічного контакту з допитуваним, що забезпечує ефективність цієї слідчої (розшукової) дії. Під час проведення вербальних слідчих (розшукових) дій у режимі відеоконференції (до яких належить і допит) знижується рівень комунікативного контакту з їх учасниками. Ця обставина призводить до неможливості одержання особистого, безпосереднього враження суб’єкта розслідування від допитуваного та врахування всіх нюансів його поведінки під час надання показань. Зниження комунікативного контакту проявляється також у: 1) відсутності безпосереднього (віч-на- віч) спілкування слідчого, прокурора, слідчого судді з учасником слідчої (розшукової) дії; 2) технічній складності передачі всього обсягу інформації; 3) відсутності сприятливої для спілкування атмосфери слідчої (розшукової) дії. Зниження рівня комунікативного контакту під час проведення слідчих дій у режимі відеоконференції не слід розглядати як суттєву перешкоду для впровадження в кримінальне провадження 407 відеоконференції, яка не створює нездоланного бар’єру для ефективної комунікації між учасниками слідчої (розшукової) дії. При проведенні допиту у режимі відеоконференції слід забезпечити належну якість зображення і звуку, а також інформаційну безпеку. З цією метою рекомендується залучити до участі у проведенні допиту у режимі відеоконференції спеціаліста. Основою метою залучення спеціаліста до участі у проведенні допиту в режимі відеоконференції є забезпечення належної якості передачі зображення і звуку, безперервного і стабільного сеансу зв’язку та інформаційної безпеки відеоконференції. Перед початком проведення допиту у режимі відеоконференції необхідно переконатися, що ніщо не перешкоджає особі вільно давати показання, заявляти клопотання, надавати докази, що дозволяє уникнути так званого впливу «поза кадром». Проведення допиту у режимі відеоконференції повинно бути організоване таким чином, щоб було видно не тільки її учасників, але і все приміщення, в якому він здійснюється, а також всіх осіб, що приймають участь або присутні при його проведенні, з метою спостереження за їхньої реакцією на конкретні показання або поставлені питання. Учасникам допиту повинна бути забезпечена можливість ставити запитання і отримувати відповіді осіб, які беруть участь у допиті в режимі відеоконференції, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов’язки, передбачені кримінальним процесуальним кодексом України. Оскільки відповідно до ч. 6 ст. 224 КПК допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті, при допиті у режимі відеоконференції слід забезпечити можливість передати інформацію, яка міститься в таких документах та нотатках. Для цього в місці перебування допитуваної особи слід встановити сканер, а в місці перебування слідчого, прокурора, слідчого судді та інших учасників слідчої (розшукової) дії – принтер. Відеоконференція повинна відбуватися також із забезпеченням інформаційної безпеки, тобто слід забезпечити захищеність інформації та підтримуючої її інфраструктури від випадкового чи навмисного впливу природного чи штучного характеру, що можуть завдати шкоди кримінальному провадженню, призвести до розкриття таємниці досудового розслідування, змісту показань, що були надані під час слідчої дії, даних про осіб, які знаходяться під державним захистом тощо [3]. Отже, застосування режиму відеоконференції спрямоване на забезпечення участі учасника кримінального провадження у разі неможливості його особистої присутності під час окремих слідчих (розшукових) чи судових дій. Складнощі, з якими стикаються суб’єкти розслідування при організації допиту в режимі відеоконференції, можуть бути усунені, зокрема, шляхом вдосконалення технічного обладнання, законодавчого вирішення питання місцеперебування |