ЗБІРНИК_КОНФЕРЕНЦІЇ_НАВС_25_11_2021. Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ інновації в криміналістиці
 Скачать 3.31 Mb.
|
|
Список використаних джерел 1. Грекова Л. Ю. Деякі питання забезпечення відеоконференції науково-технічними засобами / Л.Ю. Грекова // Людина, суспільство, держава: правовий виміру сучасному світі: Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, Національний авіаційний університет, 27 лютого 2014 р. – С. 285–287. 2. Михальчук Т. В. Особливості проведення окремих слідчих (розшукових) дій у режимі відеоконференції / Т. В. Михальчук // Криминалистика и судебная экспертиза. – 2013. – Вип. 58(1). – С.141. 3. Інструкція про порядок роботи з технічними засобами відеозапису ходу і результатів процесуальних дій, проведених у режимі відеоконференції під час судового засідання (кримінального провадження): затв. наказом Державної судової адміністрації України від 15.11.2012 р. Проскурня Вікторія Анатоліївна, здобувач ступеня вищої освіти бакалавра Університету державної фіскальної служби України Науковий керівник: Амеліна Анна Сергіївна, професор кафедри фінансових розслідувань Університету державної фіскальної служби України, кандидат юридичних наук, доцент ЗАСТОСУВАННЯ СУЧАСНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СЛІДЧІЙ ПРАКТИЦІ Сучасні умови створення та удосконалення криміналістичних знань залежать від науково-технічного прогресу. Тенденції розвитку криміналістики, в першу чергу, викликані стрімким розвитком інформаційних потоків та науково-технічних досягнень у світовій практиці. Провідною ідеєю криміналістики є об’єднання новітніх знань та розробок науки, які мають особливий вплив на вирішення завдань протидії злочинності. Варто зазначити, що відомі криміналісти зробили значний внесок у розвиток теорії науково-технічного забезпечення та принципів застосування слідчої діяльності: В. П. Бахін, Р. С. Бєлкін, П. Д. Біленчук, В. Г. Гончаренко, В. А. Журавель, Н. І. Клименко, А. В. Іщенко, М. В. Салтевський, В. В. Тищенко та інші. Однак у науково-технічному забезпеченні слідчої діяльності залишаються теоретичні та практичні проблеми, які потребують удосконалення. У зв’язку з пандемією питання запровадження інновацій й застосування техніко-криміналістичних засобів і технологій у 409 дистанційному досудовому провадженні, які можуть практикуватися під час проведення допиту, розпізнавання за допомогою відео конференцій, презентацій для ідентифікації людей за межами візуального та аудіо моніторингу є досить актуальним. На основі робіт Шепітько, до нових криміналістичних засобів необхідно віднести послідовність першочергових слідчих дій, новітні інформаційні технології, електронні бази знань, методи фіксації, аналізу та оцінки доказової інформації, нові тактичні прийоми, їх комплекси, тактичні комбінації та операції, та перевірки типових слідчих версій, методики розслідування нових видів злочинів [1, с. 338]. Використання автоматизованих інфораційних систем , в тому числі, баз даних є одним із найбільш багатообіцяючих напрямів покращення діяльності слідчих. Такі інформаційні системи сприяють оптимізації роботи слідчих, в процесі уодноманітнення та комп’ютеризації документообігу, а також збереженні документів. До таких проєктів можна віднести «Автоматизоване робоче місце слідчого», основним завданням якого є забезпечення підтримки у вирішенні нагальних питань та прийнятті рішень. Структура АРМ слідчого має таку будову: інформаційно-довідкові, інформаційно- пошукові й інформаційно-консультаційні системи [2, с. 125–128]. Завдяки застосування автоматизованого робочого місця слідчий має змогу використовувати: інформацію, яка міститься в кримінально- правовому і процесуальних законах; таку, що містить рекомендації з розслідування окремих видів злочинів; доказову – містить необхідні відомості про обставини розслідуваного злочину; таку, що міститься в непроцесуальних документах (оперативну) та довідкову, яка охоплює відомості про слідчу дільницю, район, область, а також певну інформацію про організації й підприємства, правоохоронні органи, експертні установи тощо [3, с. 361]. Сучасні проблеми потребують сучасного вирішення, тому можемо зробити висновки, що застосування сучасних інноваційних технологій у слідчій діяльності як складової частини криміналістичного забезпечення має значний внесок в оптимізації як всієї діяльності органів досудового розслідування, так і в забезпеченні протидії злочинності за рахунок упровадження науково-технічних досягнень. Адже, на нашу думку, застосування новітніх технологій сприятиме оптимізації діяльності в цілому, збільшить ефективність праці слідчих, зменшить ймовірність допущення помилок та стане основою у прийнятті рішень відповідно до ситуацій розслідування окремих видів злочинів. Список використаних джерел 1. Криміналістика, судова експертиза, юридична психологія / за ред. В. Ю. Шепітько. Харків: Право, 2018. 338 с. 2. Шепітько В. Ю. Роль інформаційних технологій у підвищенні якості слідчої діяльності. Теоретичні основи забезпечення якості кримінального законодавства та правозастосовчої діяльності у 410 сфері боротьби зі злочинністю в Україні / за ред. В.І. Борисова, В.С. Зеленецького. Харків, 2011. 125-128 с. 3. Караханьян А. К. Проблеми комп’ютеризації розслідування. Актуальні проблеми боротьби із злочинністю: матеріали респ. наук. практ. конф., Єкатеринбург, 1992. 361-363 с. Рудницька Каріна Генадіївна, курсантка факультету підготовки фахівців для підрозділів стратегічних розслідувань Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ Науковий керівник: Плетенець Віктор Миколайович, доцент кафедри крміналістики та домедичної підготовки Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук ВПЛИВ ПОІНФОРМОВАНОСТІ СЛІДЧОГО НА ОРГАНІЗАЦІЮ ТА ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ Поінформованість правоохоронців про особу злочинця забезпечує ефективність їх роботи та дає шанс окрім викриття винуватця у вчиненні кримінального правопорушення ще й на успішне його розслідування. Виконання покладених на слідчого повноважень згідно із статтею 40 Кримінального процесуального кодексу України [1] має забезпечити виконання завдань кримінального провадження, визначених статтею 2 цього кодексу, з дотриманням принципів швидкості, повноти та неупередженості. Слідчий, спираючись на інформацію отриману до початку або ж під час допиту, може вибудовувати певний порядок своїх дії та тактику допиту, що допоможе йому у реалізації поставлених задач. Одним з аспектів поінформованості слідчого, якими він може володіти ще до початку проведення слідчих (розшукових) дій, зокрема й допиту полягає у зборі про особу злочинця. Вагомого значення в отриманні відомостей про особу не встановленого злочинця можна отримати зі змісту такого структурного компоненту криміналістичної характеристики окремих видів кримінальних правопорушень, як особа злочинця. Вона, на думку Мельничок В. М. складається з таких елементів, а саме: 1) що містять такі соціально-демографічні ознаки, як соціальне походження й стан, сімейний стан і посада, національна й професійна належність, рівень матеріальної забезпеченості; 2) які визначають рівень розумного розвитку, освітньо- культурний рівень, знання, навички, вміння; 411 3) до яких входять моральні якості, ціннісні орієнтації й прагнення особистості, її соціальні позиції та зв’язки, інтереси, потреби, схильності, звички; 4) що формують психічні процеси, властивості та стани особистості; 5) що складаються із соціального змісту й прояву таких біофізіологічних ознак, як стать, вік, стан здоров’я, особливості фізичної конституції тощо [2]. Відомості психологічного, демографічного, культурного та інших аспектів, допоможуть сформувати портрет особи, з якою слідчому доведеться проводити слідчі (розшукові) дії. Так, знаючи, що особа раніше притягувалась до кримінальної відповідальності, буде усвідомлювати про: необхідність володіння лексиконом(тюремного жаргону), який ймовірно буде використовувати злочинець; така особа ознайомлена з процедурою проведення слідчих (розшукових) дій, тому правоохоронцям потрібно звернути увагу на необхідність точного виконання кримінально-процесуальних процедур; допитуваний незалежно від свого процесуального статусу(свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, експерт (на стадії судового розгляду) може бути поінформований про роботу правоохоронців, маючи попередній злочинний «досвід». Ці відомості можуть сприяти визначенню напрямків пошуку винуватців, звуження кола запідозрених осіб, зменшення часу на розслідування кримінального правопорушення, прогнозування лінії поведінки учасників при проведенні слідчих (розшукових) дій тощо. На підставі цих даних ступінь можливої помилки слідчого в обранні тактичних прийомів, послідовності їх використання тощо буде зведена до мінімуму. Отримання потрібної інформації під час допиту залежить від двох суб’єктів слідчого та допитуваного. Кваліфікованому слідчому необхідно дотримуватись засад не тільки кримінального провадження, а й принципів допиту, якими є активність, цілеспрямованість, об’єктивність та повнота. Отже, можна зробити висновок, що проінформованість слідчого має вагоме значення для проведення розслідування взагалі та такої слідчо-розшукової дії як допит. Під поняттям проінформованості слідчого мається на увазі дві складові, з одного боку це його кваліфікація, як правоохоронця, а з іншої інформація якою він користується в ході розслідування провадження. Значну кількість відомостей можна отримати зі змісту особи злочинця як елементу криміналістичної характеристики кримінальних правопорушень окремого виду. Ці дані можуть сприяти як пошуку ще не встановленого правопорушника так і прогнозуванню його лінії поведінки й захисту під час розслідування взагалі та проведення окремих слідчих (розшукових) дій зокрема. Відповідно, цим даним під час підготовки до проведення окремих слідчих (розшукових) дій має приділятися з боку суб’єктів розслідування належна увага. 412 Список використаних джерел 1. Кримінально процесуальний кодекс України : Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text 2. Мельничок В. М. Криміналістична характеристика соціально- психологічних ознак особистості злочинця. Юридична Україна. 2008. № 11. С. 97–102. Сергієнко Марина Сергіївна, здобувач ступеня вищої освіти бакалавра Університету державної фіскальної служби України Науковий керівник: Амеліна Анна Сергіївна, професор кафедри фінансових розслідувань Університету державної фіскальної служби України, кандидат юридичних наук, доцент КРИМІНАЛЬНІ ПРОСТУПКИ: ОСНОВНІ АСПЕКТИ На сьогодні наша держава Україна активно рухається у напрямку євроінтеграції, тому введення у вітчизняне законодавство новели –кримінального проступку, виступає одним із важливих факторів розвитку національного права. Проте внесення спочатку до процесуальної частини поняття кримінального проступку, а потім лише до матеріальної частини – введення норми до Кримінального кодексу України, створило певні проблеми та прогалини у праві. Тому дослідження кримінальних проступків та їх окремих аспектів є актуальним питанням на сьогодні. Слід зауважити наявність наукових розробок таких вчених, як Г.П. Власова , К.П. Задоя, В.В, Топчій, М. Хавронюк та інших. Доцільно зазначити, що процес внесення змін до інституту кримінального правопорушення для нашої держави є позитивним кроком, адже проведення розмежування злочину та кримінального проступку має на меті забезпечення ефективного та оперативного розгляду кримінальних справ. Слід зауважити, що на сьогодні у КК України законодавець ввів такі поняття, як: «кримінальне правопорушення», визначення якого подано у ч. 1 ст. 11 КК України, «злочин» та «кримінальний проступок». Ведення вищезазначених понять мають суттєве значення як у кримінальному, так і кримінально-процесуальному праві. Кримінальне правопорушення виступає тим поняттям злочину та кримінального проступку, яке при здійснення кваліфікації діяння за КК України має суттєве значення , оскільки необхідно визначити чи вчинила винна особа кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 185 КК України, чи злочин (частини 2-5 ст. 185 КК відповідно). Тому що у майбутньому все це вплине на кримінально-правові наслідки 413 вчиненого кримінального правопорушення та відповідно визначення міри відповідальності. Слід наголосити на тому, що відмежувати кримінальний проступок та злочин вітчизняний законодавець пропонує за допомогою виду та міри покарання. Проте до внесення змін до Кримінального кодексу України кримінальних проступків, проступки існували у вигляді адміністративних правопорушень і деяких злочинів невеликої тяжкості. Фактично, констатує Г.П. Власова, «законодавець просто переніс злочини невеликої тяжкості в категорію проступків, обґрунтовуючи можливість і доцільність такого поділу на існуючу значно меншу ступінь суспільної небезпеки злочинів невеликої тяжкості порівняно із злочинами середньої тяжкості, тяжкими та особливо тяжкими злочинами. Власне, необхідність поділу була закладена ще під час прийняття нового Кримінального процесуального кодексу. Аналогічний поділ правопорушень на злочини і кримінальні проступки існує в інших країнах, зокрема, у ФРН, Естонії, Латвії, Швейцарії, Угорщини, Туреччині» [2, с. 121]. М. Хавронюк, активний прибічник ідеї запровадження інституту проступків у національне кримінальне право, аргументує, що підставою для виокремлення проступків як окремого виду правопорушення є тільки його інакша, відмінна від злочину й адміністративного правопорушення, правова природа: це діяння, яке, з одного боку, не спричинює значної чи тяжкої шкоди в розумінні КК і не створює загрози спричинення тяжкої шкоди – і цим відрізняється від злочину, а з іншого, не є управлінським за своєю суттю – і цим відрізняється від адміністративного правопорушення [6, с. 130]. Як справедливо зауважує К.П. Задоя: «формальне перейменування злочину на кримінальне правопорушення у низці випадків видається невиправданим (зокрема, у ст. 107 КК України, адже умовно-дострокове звільнення може застосовуватися лише до неповнолітніх осіб, які відбули певну частку від призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий, тяжкий чи особливо тяжкий злочин; можливість умовно-дострокового звільнення за вчинення кримінального проступку не передбачена)» [4, с. 33]. Необхідно відмітити, що зміни відбулись і у ст. 12 КК України. Так, у ч. 2 зазначеної статті надано визначення кримінального проступку та наведено, що ним є «передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі – н.м.д.г.) або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі» [2]. Поміж іншого, вітчизняний законодавець відмовився від минулого поділу злочинів за тяжкістю і тепер ми маємо нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі злочини (ч. 3 ст. 12 КК України). Проте фактично відбувся поділ злочинів невеликої тяжкості на дві підгрупи: 1) які 414 мають штраф до 3 000 н.м.д.г. та не передбачають позбавлення волі та 2) які передбачають в санкції частини статті штраф понад 3 000 н.м.д.г. та/або позбавлення волі [2]. Доцільно зазначити, що законодавець, «об’єднав другу підгрупу із «старими» злочинами середньої тяжкості, перейменувавши їх на «нетяжкі злочини». Тому створив випадки та ситуації, коли в окремих «старих» злочинах середньої тяжкості було замінене позбавлення волі на обмеження волі, таким чином переводячи цей злочин до категорії кримінальних проступків (приміром, ч. 1 ст. 185 КК України)» [3, с. 28]. Таким чином, можна прийти до висновку, що довгоочікувані зміни, які відбулися у чинному законодавстві враховуючи європейський досвід щодо досудового розслідування кримінальних проступків є беззаперечно позитивним моментом щодо спрощення процесу доказування у провадженнях про кримінальні проступки, адже вони відрізняються від загальних, і дійсно покликані на прискорення процесу досудового розслідування кримінальних проступків. Ось чому ефективному дотриманню прав учасників кримінального провадження сприятиме застосування саме нових кримінальних процесуальних інститутів, включаючи спрощений порядок досудового розслідування у формі дізнання, доведеності вини особи, та винесення законного, обгрунтованого вироку суду у спрощені строки судового розгляду. Список використанних джерел 1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року № 4651–VI. Дата оновлення: 08.08.2021. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17. 2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341–ІІІ . Дата оновлення: 16.09.2021. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/stru#Stru. 3. Власова Г.П. Спрощення кримінального судочинства України: історія, теорія, практика. Ірпінь : Видавництво Національного університету ДПС України, 2014. 424 с. 4. Задоя К.П. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків за Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року та законодавством європейських держав. Вісник кримінального судочинства, 2019. С. 29‒39. 5. Топчій В. В. Кримінальний проступок: вимога часу як правова необхідність чи політична забаганка. Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика), 2019. С. 173–179. 6. Хавронюк М.І. Проступок, його сутність і порядок досудового розслідування та судового розгляду: новітні середньоазійські підходи у порівнянні із вже відомими. Право України. 2020. № 2. С. 119–137. 415 Сердечний Артем Борисович, здобувач ступеня вищої освіти бакалавра Донецького державного університету внутрішніх справ Науковий керівник: Крушеницький Андрій Володимирович, викладач кафедри кримінального процесу та криміналістики факультету № 1 Донецького державного університету внутрішніх справ ПРОБЛЕМНО-ДИСКУСІЙНІ ПИТАННЯ ДОПУСТИМОСТІ |